265

---

В.С. Канцір

СПІЛЬНІ РИСИ ТА ХАРАКТЕРНІ ВІДМІННОСТІ ПОНЯТЬ «ТЕРОРИЗМ» І «ТЕРОР»: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Розглядаються критерії розмежування понять «тероризм» і «терор», що справедливо вважається однією з найскладніших у всьому комплексі про­блем, пов’язаних з досліджуваними соціальними явищами, охарактеризовано основні різновиди тероризму та дано їм філософсько-правову оцінку.

Ключові слова: тероризм, терор, насильство, нелегітимне насильст­во, мотивоване насильство, терористична акція, державний тероризм, опозиційний тероризм.

Постановка проблеми. Терор і тероризм в усіх формах і про­явах за розмахом та інтенсивністю впливу на перебіг локальних і регіональних подій, за жорстокістю злочинних намірів та жахливих наслідків їх реалізації стали однією з наймасштабніших та найак­туальніших проблем, що виникли перед людською спільнотою протя­гом останніх десятиліть і для вирішення яких тепер не знайдено реаль­них можливостей. Натомість в умовах посилення глобалізіційних процесів, коли поглиблюється прірва між багатими країнами і світом злиднів, коли конфлікти інтересів (насамперед політичних, соціальних, а відтак – і економічних) набувають дедалі гостріших і неприховано антагоністичних форм, як альтернатива розв’язання конфліктних ситуацій використовується свідоме, цілеспрямоване застосування на­сильства, здійснюваного політично мотивованою групою, об’єднанням людей, радикально налаштованих саме на вчинення терористичних актів проти політичних супротивників, владних чинників. Їх дії мо­жуть охоплюватися поняттям «тероризм», а можуть підпадати під кваліфікацію, що змістовно відповідає поняттю «терор». Очевидною є велика залежність чіткості визначення від контексту того значення, що його надається зафіксованому явищу, котре було характерним для цієї конкретної події (у нашому випадку – терористичн

ого акту). У цьому зв’язку дуже важливо встановити спільні риси та характерні відмінності цих двох, певною мірою споріднених, понять, а водночас й істотно різних за змістовним наповненням, за обсягом узагальнення суттєвих ознак соціальних явищ, найменованих термінами «терор» і «тероризм». Таке розмежування необхідне з огляду на висвітлення філософсько-правових аспектів цих явищ, тільки таким чином досягається чіткість й однозначність, а відтак об’єктивність їх характе­ристик й оцінок.

Стан дослідження. Про велике зацікавлення науковців соціально-філософськими, соціально-економічними, політико-правовими проблемами насильства, що має свій вияв у таких екстре­мальних формах, як терор і тероризм, свідчить той факт, що його висвітленню присвячено дуже багато публікацій – від монографій до наукових статей тощо. Їх авторами є відомі вчені, публіцисти, громадські діячі. Видано чимало енциклопедично-довідкових книг, серед яких – «Encyclopedia of World Terrorism: 1996 – 2002. – N J, 2003, що містить великий обсяг інформації про ці соціально-політичні яви­ща, про суб’єктів, які в них задіяні. З-поміж сотень прізвищ учених, які є авторами праць з цієї тематики, назвемо Ю. Антоняна, М. Афанасьєва, В. Вітюка, І. Дементьєва, А. Дмітрієва, І. Залисіна, С. Кара-Мурзу, Д. Ольшанського, які аналізують соціально-політичні причини виникнення терору й тероризму, їх згубні наслідки на стабілізацію суспільних відносин у досягненні суспільного прогресу й розвитку демократії. Вже у виданій 1996 р. монографії «Тероризм – глобальна проблема сучасності» російські вчені В.І. Замковий та М.З. Ільчинов наголосили на серйозній небезпеці так званого «нового тероризму», пов’язаного з акціями 1993 р. в Нью-Йорку та 1995 р. в Оклахома-Сіті, нападу на світовий торговий центр і Пентагон 11 ве­ресня 2001 р. Ці та багато інших фактів стали предметом досліджень фахівців різних галузей науки.

Слід зазначити, що у численних публікаціях (насамперед, моно­графічного масштабу) автори не подають чітких визначень понять, а нерідко цілком безпідставно вживають терміни «терор» і «тероризм» як синонімічні поняття. Досі не запропоновано чітких, науково обґрун­тованих дефініцій цих понять. Цілком слушно редактори політичного словника І. Маклін та А. Макмілан підкреслюють: «Тероризм – термін, який немає узгоджуючого визначення серед урядів і наукових аналітиків, проте його майже завжди вживають у негативному значенні, найчастіше для характеристики дій, які загрожують життю» [1, с. 684].

До речі, таке ж спрощене вживання обох термінів допускається і в деяких монографіях. Як приклад, дві цікаві праці В.Ф.Антипенка [2], в яких автор глибоко з позиції сучасної кримінологічної науки описує шляхи і методи протидії міжнародному тероризму, дає йому характе­ристику, прирівнюючи цей злочинний акт до такого соціально-політичного явища як терор.

У цьому ж контексті звернемо увагу на такий же підхід до трак­тування цих понять у фундаментальній праці відомого російського фахівця з кримінального права проф. Ю. Антоняна [3]. Цілком обґрунтовано вказуючи на недоліки сучасних теорій, які розглядають тероризм лише як метод досягнення представниками окремих рухів, екстремістських угрупувань певних політичних цілей шляхом пере­слідувань, мордування, фізичного знищення громадсько-політичних діячів, високих урядових посадовців, а також заручників із пересічних громадян, цей учений ототожнює це поняття з терором. Про це свідчить наявність у його праці, розділу під назвою «Терорист Ленін». Між іншим, тут автор вважає, що основною причиною для визначення практики ленінізму як терористичної є те, що «Ленін та більшовики одразу після захоплення влади розгорнули кривавий терор проти на­селення» [3, c. 94]. Знак рівності між злочинною практикою тероризму і політикою терору ставить Ю. Антонян, аналізуючи репресії утверд­ження тоталітарного режиму в СРСР. Це знову ж таки підтверджується назвою відповідного розділу монографії - «Безпрецедентний ста­лінський терор (спроба пояснення державного тероризму)».

На перший погляд може видатися, що подібні ототожнення в одних випадках не є принциповими, а в інших - мають відповідні підстави. Аргументами можуть слугувати факти: В. Ленін вдавався до практики тероризму (заклики «побивання чорносотенців», «підривів їхніх штаб-квартир», до «обливання співробітників поліції кислотою»), був ініціатором політики «червоного» терору (коли культивував засто­сування особливих заходів насильства з метою залякування своїх політичних супротивників). Але слід мати на увазі, що йдеться про зовсім різні і нетотожні соціальні явища, між якими з самого початку їхнього виникнення існували й існують доволі суттєві відмінності та розбіжності, що унеможливлює їхнє цілковите ототожнення в теорії. Враховуючи це, наша мета полягає у розмежуванні змістовного на­повнення цих понять, у конкретизації визначення їх взаємозв’язку й особливостей як філософсько-правових категорій.

Виклад основних положень. Якщо насильство розуміти як «спосіб самоздійснення історії», як «народний промисел», як засіб, за допомогою якого різні суспільні верстви, класи, нації та народи вирішували або захищали свої інтереси та існування, то терор і тероризм слід вважати різновидами насильства, що як свідчать відомі історичні факти, застосовувалися у тих випадках, коли використання «прямого», «звичайного» насильства не давало бажаних результатів. І, хоча у своїй основі ці категорії містять «застосування фізичної сили до кого-небудь; силування; ґвалт; примус … для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось» [4, с. 303], однак між ними є істотна різниця, що насамперед визначається їх семантичними значеннями.

Як бачимо із визначень, терор – поняття значно ширше. Як різновид насильства він здійснюється владою заради залякування, паралічу волі, придушення опору політичних супротивників. Це політика авторитарних, тоталітарних режимів, що завжди відзначалася: системністю і періодичністю застосування; підвищеною жорстокістю і безумовністю виконання; спрямованістю на визначене коло людей, до яких застосовувалося насильство; специфічним станом суб’єкта насильницьких дій (особливістю ідеологічної, політичної та психологічної мотивації). У цьому сенсі збагнути визначальні риси цієї різниці певною мірою допоможе тлумачний словник. Отже,

«Терор – 1) найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення;

2) надмірна жорстокість стосовно кого-небудь; залякування», а «Тероризм – здійснювання, застосування терору; діяльність і тактика терористів» [5, с. 1242].

Історично терор застосовувався переможцем до переможеного супротивника.

Тероризм – це насильство, що застосовується пригніченою, слабшою стороною до сторони сильнішої і, насамперед, до її політики.

Саме на такому розмежуванні розуміння термінів і базується вихідна позиція російських спецслужб. «Між державним терором та опозиційним тероризмом, – підкреслюється в їх інструктивній настанові, – існує відмінність, яка полягає у тому, що державний тер­рор – це відкрите насильство з боку правлячих еліт, що опираються на міць державних інституцій, а опозиційний тероризм – це насильство та залякування, до якого вдаються опозиційні режиму угруповання. Го­ловною зброєю державного терору виступають репресії, опозиційного тероризму – теракти» [6, c. 57].

Для терору не є обов’язковим конфлікт інтересів «внутрішнього» плану (наприклад, морально-психологічного), але неодмінно потрібен конфлікт ситуації (як правило, «зовнішній конфлікт», що носить міждержавний, або міжкласовий характер). Те­роризм у своїй «родовій формі», навпаки, як домінантний передбачає конфлікт інтересів та цінностей (конфлікт «внутрішнього» плану), який відбувається всередині певної спільноти (суспільства, громади, об’єднання).

Такий конфлікт може носити соціальне, культурологічне, конфесійне (релігійне) забарвлення, але насамперед він є конфліктом морального і психологічного плану.

Історично терор здійснювався суспільно-легітимними особами, які очолювали чи брали участь у діяльності військових підрозділів або ж спеціальних організацій. Тероризм натомість історично був започат­кований легітимно невизнаними у функціонуючій системі державної організації та суспільної ієрархії індивідами.

Тероризм - це, передусім, протестна, нелегітимна форма на­сильницьких дій, і одночасно форма захисту інтересів поневоленої, пригніченої, обмеженої у своїх правах, ображеної верстви у відповідній суспільній структурі.

Терор - це насильство заради інтересів панівних верств, це нав’язування їх волі, пріоритетів та цінностей, тому історично він виступає насамперед як легітимне насильство.

Існує ще одна доволі суттєва відмінність між терором та теро­ризмом. Терористичні акції - це передусім акції насильства, що мають кримінальне визначення. Акції терору, як правило, незважаючи на їх злочинний характер з огляду на моральність, завжди були поза межами кримінального законодавства, а їхні виконавці не підлягали покаранню за чинним у тій чи іншій країні законодавством (історичним винятком є засудження на Нюрнберзькому процесі 1946 р., головних нацистсь­ких злочинців).

Це обумовлено двома обставинами: по-перше, намагання подо­лати тероризм за допомогою терору, а по-друге, зростанням рівня злочинності у періоди демократизації суспільного життя після розпаду тоталітарних режимів.

Виникнення та поширення тероризму - це історичний наслідок появи в суспільстві можливості застосовування насильства слабшою стороною стосовно сильнішої. Дії терористичних організацій передба­чають утвердження цінностей, що містять у собі елементи «правди», «істинності», життєвого плану, але які не можуть бути втіленими іншим шляхом, ніж специфічним застосуванням сили та залякуванням владної частини суспільства. Подібні цінності поділяє тільки частина суспільства, як правило, та, що перебуває у меншості. Вони існують, але є невизнаними у панівній системі цінностей, та ігноруються у світоглядно-ідеологічній системі.

Терор і тероризм завжди супроводжуються застосуванням насиль­ства, діями, що суперечать загальнолюдським критеріям гуманізму, однак застосування насильства в ситуації розпаду загальносуспільної ціннісної парадигми та норм моралі. Практика терору і практика тероризму містять у собі не лише відповідні політичні та ідеологічні мотивації, а й яскраво виражений моральний (або ж морально-психологічний) компонент.

У теоретичних дослідженнях понять терору та тероризму відбулася одна дивна і доволі прикра, на наш погляд, річ. У їх визна­ченнях (маємо на увазі, перш за все, характер інтерпретації, розуміння цих термінів) зникла історична специфіка смислу термінів «терор» і «тероризм» як означення явищ соціально-історичного буття.

Вважаємо, що це може стати, суттєвою перешкодою для ство­рення цілісної теоретичної концепції про основи і засади терористичної діяльності. Відсутність такої концепції призводить на практиці доволі часто до прийняття неправильних рішень владних структур та керівників спеціальних організацій, покликаних протис­тояти проявам тероризму. Так, наприклад, теоретичне ототожнення тих моментів «чеченських» подій, які можуть бути визначені як національно-визвольний рух народу Ічкерії за її незалежність ( такий рух може мати не тільки політичний, а й соціальний та економічний характер), з акціями так званих міжнародних терористів на практиці означає для владних структур Росії небезпеку вибору неадекватних засобів для вирішення багатьох актуальних загальнодержавних про­блем, небезпеку змішування елементів війни проти чеченського наро­ду з практикою боротьби проти терористів.

У силу певних обставин не будемо вдаватися до аналізу дій уряду Російської Федерації. Конфлікт і військове протистояння, що не так давно відбувалося у межах Російської Федерації, з огляду на міжнародні правові відносини це – внутрішня справа цієї держави. Однак, у подібному конфлікті існують і проблеми суто теоретичного, соціально-філософ­ського та історико-філософського плану. Протистояння Росії та Чечні, з яким пов’язано скоєння ряду жахливих терористичних акцій в Москві, Волгодонську та інших містах (підриви житлових будинків, вокзалів, знищення невинних людей в установах торгівлі), має у своєму підґрунті не тільки конфлікт сьогодення, а й конфлікт історичний.

«Взаємодія представників різних цивілізацій, – пише В. Анти­пенко, – зміцнює їхню цивілізаційну самосвідомість, а це, своєю чер­гою, загострює суперечності, що походять з глибин історії, або ж, цілком можливо, що лише сприймаються подібним чином. Доволі аргументовано це подано на прикладі російсько-чеченського конф­лікту, де «тісні» післявоєнні відносини православних та мусульман на Кавказі не стільки сприяли вирішенню проблеми, підґрунтям якої вис­тупали складні історичні реалії, скільки відіграли роль каталізатора конфлікту [2, c. 24].

Плутанина змістів та смислів понять «тероризм» і «терор» простежується на прикладі застосування терміна «державний тероризм». «Державний тероризм» визначається науковцями як «протиправне засто­сування державою сили або загрози сили для залякування інших держав та народів з метою зміни їхнього суспільно-політичного ладу або іншого зазіхання на їхній національний та державний суверенітет» [7, c. 4]. На наш погляд, трактований у такому контексті, «державний тероризм» має до тероризму доволі опосередковане відношення.

«Державний тероризм» багатьма прихильниками цього терміна завжди кваліфікувався як «діяння, вчинюване у відповідності до пря­мого задуму», «тобто - державна воля, детермінована у кінцевому підсумку інтересами правлячого класу, виявляється, передусім, у діяльності вищих органів влади та управління державою - суб’єкта цього міжнародного злочину» [7, c. 8]. Отже, ознаки тероризму як специфічного різновиду насильства у цьому випадку просто поширю­ються на окремі випадки міждержавного протистояння.

У.Р. Латипов як «родовий об’єкт» «державного тероризму» ви­значав «загальний мир та міжнародну безпеку», як «загальний об’єкт» -«міжнародний правопорядок», який розуміється як «право-відношення». Особливістю «державного тероризму», вважає він, є його «комплексний характер», який полягає у тому, що «державний теро­ризм» об’єднує в собі інші міжнародні злочини та правопорушення.

У правовій літературі минулих років якраз і сформувався підхід щодо «державного тероризму» як до різновиду міжнародного злочину особливого характеру. З огляду на це в окремих дослідницьких працях підкреслювалося, що поняття «державного» та «міжнародного» теро­ризму частково збігаються: терористичні акти міжнародного характе­ру, суб’єктом яких виступає держава, визначаються одночасно і як «міжнародний тероризм». Акти ж «міжнародного тероризму», які здійснювалися окремими фізичними особами, «автоматично» зарахо­вували до категорії злочинів міжнародного характеру й відмежовували від сфери «державного тероризму».

Поняття «міжнародний тероризм», як зазначає проф. Є. Ляхов, виникло на початку 70-х рр. ХХ ст. Термін «державний тероризм», який в ті ж роки лише зрідка з’являвся в дискусіях, що велися в ООН, остаточно увійшов у науковий обіг у середині 80-х рр., особливо після прийняття 34-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН резолюції «Щодо неприпустимості політики державного тероризму та будь-яких дій держав, спрямованих на підрив суспільно-політичного устрою в інших суверенних державах» [8, c. 15].

Термін «державний тероризм» з огляду на історичний контекст змісту понять «терор» і «тероризм» видається не зовсім коректним. Ад­же реальні події, що їх намагаються визначити за допомогою цього терміна, у кожному конкретному випадку, з огляду на їх зміст, спрямованість, мотивацію, мету, способи організації, систему забезпе­чення та інші чинники, виступають практикою терору, а не тероризму. Наприклад, підрив лівійськими терористами Боїнга PAN AMERICAN (Велика Британія над Локері), на наш погляд, це реальність, в якій пере­плелися ознаки обох форм насильства. За масштабами вчинення – це терористична акція, до якої вдалися особи, які належать до спецслужб іншої держави, що таємно виконували політичну волю цієї держави, а тому, по суті, чинили терор у виді тероризму. З огляду на це «державний тероризм» не може водночас не виступати і як тероризм «міжнародний».

Характерним для практики застосування терміна «тероризм» є те, що він може мати різний зміст. «У 1994 р., на засіданні «круглого столу» журналу «Государство и право», – зазначає Ю. Антонян, – ви­словлено слушну думку: у широкому розумінні поняття «терроризм» можна застосовувати і як об’єднуюче поняття, воно об’єднує і неле­гальну підривну діяльність, і всі різновиди державного терору, терористичної політики і геноциду. У вузькому розумінні це поняття слід застосовувати головним чином по відношенню до нелегальних терористичних актів. Поняття ж терору у даному випадку зберігає своє первісне значення, яке виникло в період якобінської диктатури, тобто значення державного терору» [3, c. 11]. І далі цей вчений твердить про існування ще й «повсякденного тероризму», тероризму в «повсякден­ному розумінні». Як бачимо, і нелегальна підривна діяльність, і гено­цид, і терор, і деякі явища повсякденного життя можуть ототожнюва­тися. Подібні казуси трапляються і у практиці застосування терміна «тероризм політичний» [9, c. 32–37].

До чого призводить таке «вільне» використання термінів «те­рор» і «тероризм» можна побачити на прикладі пропозицій проф. Ю. Антоняна, який вважає, що у Кримінальному кодексі РФ слід до­датково виокремити «групу терористичних злочинів» за такою ознакою, як залякування. На думку Ю. Антоняна, до цієї групи поряд із «викраданням людей», «захоплюванням заручників», «диверсіями», «застосуванням насильства щодо представника влади» та іншими подібними акціями варто включити і «збройне повстання», і «заклики до насильницької зміни конституційного устрою», і збудження національної, расової та релігійної ворожнечі, і «геноцид» [3, c. 12], і ще багато інших протиправних дій, які вочевидь є надзвичайно віддаленими від практики й суті тероризму. Хоча залякування як певна ознака терористичної дії не впливає на характеристику вчиненого, стверджує при цьому Ю. Антонян, «вона має суттєве значення для оцінювання ступеня суспільної небезпеки злочину та характеристики особистості винного, максимально наближує його (злочин) до теро­ризму» [3, c. 12]. Важко навіть уявити, що могло б статися, якби ці пропозиції були реально втілені в практику судочинства.

У ХХ ст. суттєво розширилася не лише географія поширення тероризму, а й зросли його масштаби. Порівняно з ХІХ ст., як зазначає відомий історик Г. Мірський, відбулася ескалація тероризму не лише «знизу», а й «зверху», вийшов на світову арену «державний тероризм, що доходив до концентраційних таборів і геноциду; цілеспрямований свідомий терор проти мирного населення, включаючи захоплення заручників тощо. Елементи всього цього бували і раніше, але у масо­вому масштабі це явище характерне саме для ХХ ст.» [10, c.68].

У 20-30-ті рр. минулого століття відбулося формування основ сучасного міжнародного тероризму, який напередодні Другої світової війни практикувався деякими західноєвропейськими фашистськими державами. У міжвоєнний період тероризм стає зброєю переважно правих сил, застосовували його також і націонал-сепаратистські рухи.

Доводиться констатувати, що ланцюжок тероризму не переривається, а так би мовити, еволюціонує від буржуазно-радикального та анархістського (тобто за характером переважно опозиційного, лівого) до тероризму правої орієнтації, що тяжіє здебільшого до державного, аніж антиетатичного. Виникає логічне запитання про співвідношення, по-перше, таких різновидів тероризму, як «лівий» і «правий» і, по-друге, про співставлення тероризму дер­жавного і тероризму «стихійного» або опозиційного. Щодо першого питання виявлено декілька думок, які зводяться до того що лівий теро­ризм це те ж саме, що й правий; що обидва види діаметрально протилежні; і, нарешті, що ці різновиди тероризму - явища не тотожні, але взаємопов’язані. Дехто із західних науковців вважає сучасний лівий тероризм похідним від фашизму. Про це свідчить назва книги західнонімецького вченого Дж. Беккера «Діти Гітлера», в якій автор обґрунтовує генеалогію лівого тероризму. Подібну позицію займають і Х. Глезер та І. Фетчер, які вважають, що фашистську ідеологію і прак­тику взяли на озброєння екстремістські групи, які час від часу нагаду­ють про себе у ФРН, Італії та Японії [11]. Однак, не всі західні науковці пов’язують лівий тероризм із фашизмом [3]. Зокрема, проф. У. Лакьор зауважує, що у фашистській доктрині не було нічого, що визнавало б тероризм як принцип дії, хоч політика жахливого терору реалізовувалася потужною каральною системою гітлеризму у мас­штабних винищеннях представників неарійських народів (як приклад – холокост). Цей аспект проблеми заслуговує окремого розгляду, що й доцільним буде у контексті характеристики особливостей сучасного тероризму. Водночас підкреслимо, що і в цьому випадку вкрай важли­во орієнтуватися на чітко окреслені спільні риси й виразно проявлені відмінності, що властиві двом поняттям.

Висновки. Реалії сьогодення дають підставу констатувати, що в сучасних умовах такі соціально-політичні явища як тероризм і терор зазнають постійних трансформацій, пристосовуючись до глобалізацій-них процесів, активно використовуючи нові форми і методи проти­правних дій. На сьогоднішній час вони представлені не лише бойовиками-одинаками, а й, головним чином, організованими співтоварист­вами з надзвичайно потужним оснащенням і великими економічними можливостями. Така ситуація вимагає наукового аналізу особливостей еволюції і тероризму, і терору, як соціальних явищ, поглибленого ви­вчення динаміки їх форм і методів. А у цьому велике значення матиме чітке, однозначне трактування подій, явищ соціально-політичного спрямування, чому сприятиме точне вживання відповідної понятійної термінології. Це і забезпечить точність кваліфікації цих подій і явищ, а відтак і відповідність науково обґрунтованого реагування на них.

––––––––––––

Короткий оксфордський політичний словник / за ред. І. Маклін, Ф. Макмілан; пер. з англ. – К.: Основи, 2005. – 782 с.

Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможнос­ти его упреждения (криминологическое исследование) / В.Ф. Антипенко. – К.: НБУВ, 1998. – 190 с.; Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы: монография / В.Ф. Антипенко. – К.: Юнона-М, 2002. – 724 с.

Антонян Ю.М. Терроризм. Уголовно-правовые и криминалистиче­ские проблемы. / Ю.М. Антонян. - М., 1998. - 274 с.

Новий тлумачний словник української мови: у 3 т./ уклад. В.В.Яременко, О.М.Сліпушко; наук. ред. Л.І. Андрієвський. - [2-е вид., ви­правл.]. - К.: Аконіт, 2003. - 928 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - 1440 с.

Белая книга российских спецслужб. - М, 1995.

Латипов У.Р. Международно-правовая борьба с государственным терроризмом: автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.11. / У.Р. Латипов. - М., 1988. - 21 с.

Ляхов Е.Г. Терроризм и межгосударственные отношения / Е.Г. Ля­хов. - М.: Международная экономика. 1991. - 216 с.

Див., напр.: Лазарев Н.Я. Терроризм как тип политического поведения / Н.Я. Лазарев // Социологические исследования. - 1993. - № 8. -С. 32-37.

Мирский Г. Экстремизм, терроризм и внутренние конфликты в «третьем мире» / Г. Мирский // Мировая экономика и междунар. отношения. -1988. - № 8. - С. 68-74.

Див.: Fetscher I. Terrorismus und reaction: Mit einem Anhung A. Be-bel: Attentate und Sozial. Kцln: Frankfurt a. M., 1978. - 148 s.; Gluser H. Die Diskussion uber den terrorismus ein dossier // Aus Politic u. Zeitgeschichte. -1978. - 24 June. - № 25. - S. 3–47.

 

< Попередня   Наступна >