Головна Наукові статті Філософія СУСПІЛЬНА МОРАЛЬ ЯК КАТЕГОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

СУСПІЛЬНА МОРАЛЬ ЯК КАТЕГОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

Наукові статті - Філософія
176

І.І. Припхан

СУСПІЛЬНА МОРАЛЬ ЯК КАТЕГОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

Аналізуючи різноманітні підходи науковців до визначення по­няття «суспільна мораль», автор акцентує увагу на українському за­конодавстві у контексті визначення суспільної моралі як об’єкта пра­вового захисту.

Ключові слова: суспільна мораль, конституційна норма, зако­нодавство, правовий захист.

Постановка проблеми. Питання про межі втручання держави в моральну сферу не втрачають актуальності насамперед тому, що пра­вові межі державного впливу на моральну сферу в сучасному україн­ському законодавстві чітко не визначені. Верховна Рада України при­йняла Закон України «Про захист суспільної моралі», чим і обумовила необхідність подальшого осмислення правового змісту поняття «сус­пільна мораль». Отже, одним з першочергових завдань як для науковців, так і законодавців має стати уточнення поняття «суспільна мо­раль», що зрештою допоможе детальніше закріпити правові механізми захисту суспільної моралі.

Стан дослідження. Правові питання визначення поняття «мо­раль» розглядалися у працях багатьох науковців. З-поміж них виділи­мо авторів числених публікацій В.А. Бачиніна, І.А. Гетьман-П’ятков-ську, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун. Що стосується про­блеми юридичної відповідальності за посягання на громадську мораль, то це питання було предметом правового аналізу такими ученими, як С.Ф. Денисов, В.О. Морозова, А.Н. Ігнатов, Н.С. Шостак. Проте, на порядок денний сьогодні з особливою важливістю поставлено питання саме правового захисту суспільної моралі, а тому суспільна мораль як категорія юридичної науки потребує додаткового дослідження. Слід зазначити, що відсутність чіткого нормативно-наукового визначення поняття «суспільна мораль» сприяє неконкретизованості об’єкта пра­вового захисту, а відпові

дно, й прогалинам у правовій охороні. Отже, нашою метою є аналіз різноманітних підходів до визначення поняття «суспільна мораль» та з’ясування сутності суспільної моралі як кате­горії юридичної науки.

Виклад основних положень. Суспільна мораль як багатоаспектне і багатозначне поняття широко використовується і вивчається багатьма суспільними науками, в тому числі й юридичною. При цьому головна відмінність тлумачення суспільної моралі в праві від її розуміння в етиці, психології, соціології і філософії полягає в тому, що тут вона розглядаєть­ся не як різновид суспільної свідомості, а як об’єкт правового захисту та регулятор суспільних відносин (при дослідженні генезису правових норм та джерел права). В останньому значенні передбачається, що поряд із но­рмами моралі, суспільні відносини регулюються і нормами права (в тому випадку, коли моральне регулювання є недостатнім).

У ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» визначе­но суспільну мораль як систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість. На відміну від України, де нормативно визна­чено зміст поняття «суспільна мораль», у законодавстві країн Заходу воно відсутнє. А російські правознавці розглядають мораль як систему історично сформованих поглядів, норм, принципів, оцінок, переко­нань, що відображаються у вчинках людей; регулюють їх відносини між собою, відношення до суспільства, визначеного класу, соціальної групи, держави, які підтримуються особистим переконанням, традиці­єю, вихованням, силою громадської думки. Критеріями моральних норм, оцінок, переконань виступають категорії добра і зла, чесності, благородства, порядності, совісті. На цих позиціях засновується мора­льна інтерпретація й оцінка всіх суспільних відносин [1, с 110].

В.М. Сирих вважає, що мораль - це правила поведінки, засновані на уявленнях суспільства чи окремих соціальних груп про добро і зло, погане чи добре, справедливе і несправедливе, чесне і безчесне, акцен­туючи увагу й на інших етичних вимогах і принципах [2, с 96]. Мораль являє собою певну сукупність життєвих принципів, що історично скла­лися та розвиваються, поглядів, оцінок, переконань і заснованих на них нормах поведінки, які визначають та регулюють відносини між людьми, ставлення до суспільства, держави, сім’ї, колективу, класу, оточення [3, с 292]. Водночас, науковці підкреслюють, що мораль - це особливий тип нормативного регулювання, що має універсальний характер та існує у формі сукупності норм і принципів, які поширюють свій вплив на всіх і кожного, втілюють у собі моральні цінності. Більше того, мораль вті­лює у своїх нормах абсолютні цінності, тому моральні норми і цінності є вищим критерієм поведінки. Саме тому мораль, на думку юристів, пра­вомочна оцінювати право з огляду на його відповідність вимогам спра­ведливості і моральним очікуванням [4, с 115-116].

На погляд В.А. Блюмкина і Г.Н. Гумницького, мораль - це регу­лятивна форма громадського усвідомлення, що відображає об’єктивну необхiднiсть поєднання суспiльного i особистого блага як вищої i кiнцевої цiлi i спрямована на реалiзацiю цієї потреби у поведiнцi лю­дей. Будучи її суб’єктивним вiдображенням, моральна необхiднiсть виступає у формi потреб i здібностей, почуттiв i поглядiв особистостi, суспiльних норм i оцiнок, проявляючись у саморегулятивній дiяль­ностi громадської думки [5, с 12-13].

А. Свідзинський вважає за доцільне розглядати мораль як найваж­ливішу духовну основу будь-якого суспільства. Це - уявлення про добро, зло і справедливість, у тому числі принципи суспільної поведінки, які ви­значають слушність або неприпустимість тих чи інших вчинків, довіру до інших людей та передбачення їхніх дій. Йдеться не тільки про забезпе­чення діяльності суспільства, а й про його виживання [6, с 149].

У більшості наукових концепцій мораль розглядають як істори­чно змінну форму суспільної свідомості, своєрідну систему неписаних законів, що складається з сукупності суспільних цінностей і норм, які дають відповідь на питання, в яких соціально допустимих формах людина може задовільняти свої потреби, не ставлячи під сумнів існуван­ня визначених суспільних меж задоволення таких потреб.

У теорії права як важливій галузі юриспруденції, мораль озна­чена як погляди, уявлення і правила, що виникають як безпосереднє відображення у свідомості людей умов суспільного життя у вигляді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, гіднос­ті, совісті, обов’язку та ін. Мораль визначається як необхідне надбання будь-якого суспільства, значення якого з кожним днем зростає [7, с. 306]. На думку О.Ф. Скакун, мораль – це система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів одних з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до розуміння добра і зла, підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки. Мораль має історичний характер і охоплює майже всі сфери суспільного життя. За допомогою моралі узгоджуєть­ся поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісні спілкування [8, с. 265].

На думку П.М. Рабіновича, мораль як соціальна норма— зумов­лене об’єктивними закономірностями правило фізичної поведінки, яке має загальний характер виражає волю певної частини і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу [9, с. 86]. М.В. Кравчук закріплює за мораллю властивість нормативного регулювання поведі­нки людей шляхом її оцінки під кутом зору категорій добра і зла, спра­ведливого і несправедливого, гуманного і негуманного тощо, та вва­жає, що вона забезпечується, перш за все, внутрішнім переконанням та силою громадської думки [10, с. 120].

І.А. Гетьман-П’ятковська дотримується точки зору у відповід­ності з якою «мораль – це усвідомлене, тобто засноване на знаннях, досвіді, звичаях, поняття, яке формує відчуття прагнення до належно­го, що виходить з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра; бере цю впевненість з розуміння ціннос­тей життя: добробуту, миру, захисту, збереження та продовження жит­тя за для майбутнє людського роду» [11, с.19].

В юридичній літературі терміни «мораль» і «моральність» часто використовують як синоніми, зводять їх до тотожних понять, що є єдиними за змістом та сутністю і вважають, що вони є рівнозначними у прикладному аспекті [3, с. 92]. Водночас, ці терміни несуть різне смислове навантаження, тому ми підтримуємо позицію тих правознав­ців, які пропонують під мораллю розуміти сукупність норм, а під моральністю - ступінь їх дотримання, рівень запровадження моральних принципів у праві.

Цікавою у науковому плані є позиції М.І. Панова і В.А. Бачиніна, які вважають, що, враховуючи те, що в теорії права здавна прийнято вже класичне розмежування між природним і позитивним правом, аналогіч­ний поділ можна вважати цілком прийнятним і у випадку моральності і моралі. Таким чином, можна припустити, що виникає пара споріднених, але не тотожних понять - природна моральність і позитивна мораль. При­родна моральність являє собою систему заборон і приписів, що стоять на сторожі таких універсальних цінностей буття, як життя, воля і гідність кожної людини, незалежно від її належності до якоїсь із спільностей або становища усередині системи соціальної ієрархії. Позитивна мораль -сфера досить жорсткої детермінованості людської поведінки зовнішніми соціальними чинниками. Приписи позитивної моралі вимагають, щоб не було серйозних розбіжностей між тим, чого бажає індивід, і тим, що по­трібно спільноті [12, с 114-116].

Лон Л. Фуллер, досліджуючи проблеми моралі, зазначає, що слід розрізняти поняття «мораль обов’язку» та «мораль прагнення». Мораль прагнення починається на найвищому рівні людських досягнень. Найяск­равіші приклади моралі прагнення знаходимо в грецькій філософії. «Це моральність Добропорядного Життя, досконалості, найповнішої реалізації людських здібностей». Мораль обов’язку починається на буденному, зем­ному рівні людських вимог. Мораль обов’язку «формулює основні прави­ла, без яких неможливе впорядковане суспільство або без яких впорядко­ване суспільство, що прямує до певних конкретних цілей, не зможе їх до­сягнути». Вона не засуджує людей за те, що вони не скористалися нагодами для найповнішої реалізації своїх можливостей. Вона засуджує їх за неповагу до основних вимог суспільного життя [13, с 12-14]. Таким чином, пропонується виділяти ідеальну та реальну мораль (компромісний варіант між бажаним та можливим).

Для чіткості дослідження варто розглянути питання моралі з огляду на її суб’єктний склад. У цьому аспекті можна виділити мораль як індивіду­альну, так і суспільну (громадську). Те, що якась конкретна людина вва­жає для себе моральним, не обов’язково повинно бути таким і для інших людей (це індивідуальна мораль). Але те, що вважають моральним біль­шість членів суспільства, вже видається суспільною мораллю і повинно поважатися навіть тими членами суспільства, які не поділяють цієї позиції.

Вивчаючи еволюцію моралі, Р.Г. Апресян наголошує, що «мо­раль виникає як індивідуальна (і спочатку зовсім не всезагальна і тільки потенціально, логічно всезагальна) мораль і розвивається в процесі пред’явлення суспільству вимог бути відповідним ідеалу моралі, до­помагати людині в її моральних бажаннях» [14, с. 8]. Поряд із цим, «суспільна мораль – це завжди мораль упорядуючої дисципліни. При цьому суспільна мораль, на відміну від індивідуальної, уявляється як така, в якій адаптивність домінує над бездоганністю» [14, с. 12].

Досить неоднозначна ситуація складається із самим терміном «суспільна мораль». Варто наголосити на його недостатній розробле­ності та узгодженості у науковій літературі. Спостерігаємо, що досить часто він підмінюється термінами «громадська мораль» та «соціальна мораль». Одна із причин смислової неузгодженості понять – варіатив­ність перекладу з іншомовних джерел: з російської мови – терміну «общественная мораль», з англійської – «public morality», з німецької – «offentliche Sittlichkeit» та з французької – «moralite publique».

Реально мораль вплетена у суспільну практику і в своїй дійсності опосередкована нею. Окремі дослідники вказують: «Вона (мораль. – І.П.) представляє собою практичні цінності і вимоги, які направляють людей в їх відносинах один з одним і з суспільством. В цьому контексті набу­ває самостійного сенсу концепт «суспільна мораль», покликаний відо­бражати втілення в суспільстві в цілому і в різних його сферах – полі­тично-адміністративній, господарській, споживчій, рекреаційно-реабілітаційній, культурній (в функціональному розумінні, тобто в сфері утворення і розвитку знань, норм і цінностей, які забезпечують ефективність життєдіяльності), основоположних, абсолютних і універ­сальних (за якимось критеріями) принципів [14, с. 10].

У цьому контексті важко не погодитися з думкою Макензі Джо­на С. про те, що «суспільство, як і окрема особистість, може відрізня­тися моральними якостями або недоліками; звичаї та установки мо­жуть бути такими, що кожний громадянин знайде в них заохочення жити морально на вищому людському рівні; проте вони можуть бути i такими, що перешкоджатимуть моральному життю, i доброчесність за таких умов може стати неможливою; цивілізація повинна була створи­ти такі суспільні умови, за яких доброчесність могла б з’являтися яко­мога легше, а вади – якомога важче...» [15, с. 232]. Відповідно до логі­ки суспільної моралі, благо загальне пріорітетніше відблага особисто­го, і при конфлікті різних особистих інтересів перевагу необхідно віддати тому, що в більшій мірі відповідає загальному благу [14, с. 15].

Найбільш повне визначення суспільної моралі, на наш погляд, дав С.Ф. Денисов, та формулюючи її як «…історично обумовлене ідеальне відображення об’єктивної дійсності у формі суспільної свідомо­сті, соціальний інститут, що виникає і розвивається в процесі суспіль­них відносин на ґрунті системи загальнолюдських цінностей (норм, принципів, ідеалів), що утворюють відповідну установку, яка визначає загальноприйняту позитивну діяльність у суспільстві в процесі вироб­ництва матеріальних і духовних благ, є орієнтиром і критерієм оцінки вчинків та їх результатів, регулятором і засобом розвитку і вдоскона­лення особистості і суспільства, спрямована на підтримку життя суспі­льства і просування його до ідеалу» [16, с 68].

Висновки. Розглянувши різні конструкції визначень «мораль» і «суспільна мораль», маємо підстави вважати, що вони не мають принци­пових розбіжностей і визначають мораль як систему поглядів, певне на­копичення регулюючих факторів (правила, норми, принципи, тощо). Усі вони визначають зміст цих категорій через особливий ланцюг понять, які характеризуються нормативно-ціннісними характеристиками. При цьому одні науковці вкладають у критерії моральності тільки позитивне наван­таження (наприклад, уявлення про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість), а інші - як позитивне, так і негативне (наприклад, уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, честь і безчестя). На нашу думку, доцільніше вкладати у розуміння термі­ну «суспільна мораль» саме позитивний зміст, адже уявлення про зло, несправедливість і безчестя можуть переважати у свідомості людей, але в такому випадку вони не можуть бути основою суспільної моралі.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на те, що у січні 2010 р. На­ціональна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі опри­люднила для громадського обговорення проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі». Пе­редбачається на законодавчому рівні змінити дефініцію «суспільна мораль» і розглядати її як систему етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі духовних і культурних надбань, уявлень про добро, совість, свободу, відповідальність, гід­ність, громадський обов’язок, толерантність, спрямованих на творчу самореалізацію людини в усіх сферах життя. До речі, у цьому визна­ченні у зміст суспільної моралі додано категорії свободи, відповідаль­ності, толерантності, а натомість десь «загубилася» категорія честі.

Очевидно, в українському законодавстві суспільна мораль має розглядатися не тільки як регулятор суспільних відносин, а й як об’єкт правового захисту. Саме у цьому аспекті суспільну мораль слід розу­міти як систему етичних цінностей, правил і норм поведінки, що склалися у суспільстві на основі багатовікових духовних і культурних над­бань, уявлень про добро, совість, свободу, честь, гідність, відповідаль­ність, громадський обов’язок, толерантність, які й визначають сутність вимог до індивіда зі сторони суспільства, що повинно знайти своє ві­дображення у ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі». Це визначення є спробою узагальнити напрацювання законодавця та нау­ковців, проте воно також потребує подальшого детального досліджен­ня і теоретичного вдосконалення.

–––––––––––

Теория права и государства / рук. авт. кол. Г.Н. Манов. – М.: Юрид. лит., 1996. – 320 с.

Сырых В.М. Основы правоведения: учеб. пособие / В.М. Сырых. – М.: Былина, 1996. – 160 с.

Теория государства и права: курс лекцій / под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юрист, 1997. – 672 с.

Общая теория права и государства: учебник / под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1996. – 472 с.

Блюмкин В.А. О понятии морали. Что такое мораль / В.А. Блюмкин, Г.Н. Гумницкий. – М.: Знание, 1988. – 80 с.

Свідзинський А. Культура як феномен самоорганізації / А. Свід-зинський // Сучасність. – 1992. – № 4. – С. 141–155.

Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – Львів, 2003. – 450 с.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун; пер. з рос. – Х.: Консул, 2001. – 656 с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: навч. посіб­ник / П.М. Рабінович. – [вид. 5-те зі змін.]. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.

Проблеми теорії держави і права / авт.-упоряд. М.В. Кравчук. – Те­рнопіль: Екон. думка, 2002. – 289 с.

Гетьман-П’ятковська І.А. Право та мораль: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії : дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / І.А. Гетьман-П’ятковська. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2007. – 210 с.

Бачинін В.А. Філософія права: підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів освіти / В.А. Бачинін, М.І. Панов. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 472 с.

Лон Л. Фуллер. Мораль права. – К.: Сфера, 1999. – 210 с.

Апресян Р.Г. Понятие общественной морали (опыт концептуализа­ции) / Р.Г. Апресян // Вопросы философии. – 2006. – № 5. – С. 3–17.

Макензи Джон С. Этика (учение о нравственности). – СПб., 1898. – 438 с.

Денисов С.Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти гро­мадської моралі (ст.ст. 210, 211, 211-1 КК України): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.Ф. Денисов. – К., 1996.– 120 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук