280

---

О.П. Холод

ПОНЯТТЯ, СПІЛЬНІ ОЗНАКИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ І СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Аналізуються норми Кримінального кодексу України, які вста­новлюють кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи.

Ключові слова: злочин, статева свобода, статева недоторка­ність, суспільна небезпека.

Постановка проблеми. Поряд з позитивними змінами, що відбуваються в процесі розбудови держави і демократизації суспі­льного життя, виникають і негативні явища, пов’язані, зокрема, з падінням моральності. У цьому контексті актуалізується проблема злочинів у сфері статевої свободи і статевої недоторканості особи. До речі, громадськості досить часто стають відомі факти жорстокої і цинічної наруги над жертвами злочинних посягань. Причини та­ких злочинів криються у деформації суспільних відносин. Постійно побоюючись за себе і своїх близьких, намагаючись поліпшити свій соціальний статус та майновий стан, людина стає агресивною, час­тіше застосовує силові методи вирішення своїх проблем. У суспіль­стві завжди будуть люди чи групи людей, невдоволені умовами свого життя, своїм статусом, перспективами його поліпшення. Як правило, це особи, недостатньо адаптовані до реалій дійсності, до складних життєвих перипетій. Їх дезадаптованість проявляється у широкому діапазоні: від несприйняття умов проживання з предста­вниками національних меншин до роздратування з приводу побуто­вої невлаштованості, що нерідко відбивається у сфері сексуальних відносин. У цьому аспекті йдеться про можливість зміни характеру жорстокості, локалізації її, утримання в певних рамках, швидке і вміле реагування на окремі спалахи насильства. І в цьому пріоритет застосування кримінального закону.

Стан дослідження. Серед праць, для яких хар

актерний компле­ксний підхід до визначеної проблематики, слід виділити ті, авторами яких є Ю.М. Антонян, А.А. Піонтковський, А.Н. Ігнатов, Л.А. Андрє-єва, Б.А. Бліндер, М.І. Бажанов, Л.Д. Гаухман, М.Д. Шаргородський, В.Н. Сафронов, І. Гальперин, С. Косенко, Ю. Александров, С.Г. Киренко, О.В. Синєокий, М.М. Корчовий та ін. Публікації цих науковців є важливим теоретичним фундаментом для належного осмислення, ви­значення й обґрунтування необхідності змін чинного кримінального законодавства, що стосується суспільних відносин у сфері статевої свободи і статевої недоторканості особи.

В юридичній літературі містяться різні визначення злочинів у сфері статевої свободи та статевої недоторканості особи. Так, ЯМ. Яковлєв визначає такі злочини, як передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні діяння, що посягають на статеві відно­сини, притаманні статевому укладу, що склався в суспільстві, і поля­гають в умисному здійсненні з метою задоволення статевої потреби суб’єкта чи іншої визначеної особи сексуальних дій, що порушують статеві інтереси потерпілого чи нормальні для цього укладу статеві відносини між особами протилежної статі.

А.Н. Ігнатов, критикуючи це визначення, пише, що тут характе­ристика діяння відривається від статевої моральності як основного регулятора статевих відносин та виключається можливість визнання статевим злочином суспільно небезпечних дій, вчинених не за сексуа­льними мотивами. До речі, в умовах криміналізації насильницького мужолозтва зайвою є вказівка на те, що злочини посягають на статеві відносини між особами різної статі. Справедливо вважаючи, що у кри­мінальному праві будь-який злочин є аморальною поведінкою, але лише деякі злочини порушують норми статевої моралі, цей учений визначає таку категорію злочинів як суспільно небезпечні дії, що грубо порушують встановлений в суспільстві уклад статевих відносин і ос­новні принципи статевої моральності, спрямовані на забезпечення сек­суальних потреб самого винного чи інших осіб [1, с 6]. Погоджуючись з таким визначенням, слід відзначити, що, оскільки до злочинів, які посягають на статеву свободу та статеву недоторканість особи, вклю­чені розпусні дії щодо неповнолітніх, то до нього слід додати: «а також умисні дії, спрямовані проти моральності і фізичного розвитку осіб, що не досягли 16 років».

В.Н. Сафронов відзначає, що злочини у сфері статевої свободи та статевої недоторканості особи – це умисні дії суб’єкта проти охоронюваної кримінальним законом статевої свободи чи статевої недоторканості його реального чи передбачуваного партнера. Автор наполягає на тому, що смисловим «центром ваги» цієї категорії злочинів виступає їх об’єктивно сексуальна природа і, перш за все, той факт, що вони можуть вчинятися лише у сексуальній сфері, хоч часто зачіпають й інші, іноді навіть не менш важливі блага особи (честь, достоїнство, здоров’я, іноді й життя). Навіть зґвалтування є перш за все не насильство, а посягання на статеву самостійність і свободу, оскільки закон карає не за сам зв’язок як такий, а лише за насильницьке його здійснення [2, с. 3].

У зв’язку із вищенаведеним, слід проаналізувати склади злочинів, передбачених ст.ст. 152–156 КК України з огляду на зміст та ознаки; порі­вняти вітчизняне і зарубіжне кримінальне законодавство з питань охорони статевої свободи та статевої недоторканості особи; дослідити історичний досвід кримінально-правової охорони відповідного кола суспільних від­носин; обґрунтувати необхідність змін чинного кримінального законодав­ства у цій сфері суспільних відносин.

Виклад основних положень. Одним з найважливіших консти­туційних прав особи є право на свободу та особисту недоторканість, передбачене ст. 29 Конституції України, яке серед своїх складових містить і право на статеву свободу та статеву недоторканість особи. З метою недопущення порушення відповідного права, Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за суспільно-небезпечні дії, які посягають на дане благо особи, вони об’єднані в розділі «Злочини про­ти статевої свободи та статевої недоторканості особи».

Родовим об’єктом злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є відповідно статева недоторканість і статева свобода особи, а у ст.ст. 155,156 КК – також фізичний і моральний розвиток дітей і підлітків. В.О. Навроцький вказує, що об’єктом стате­вих злочинів є суспільні відносини, які складаються з приводу забез­печення інтересів та потреб особи в сфері взаємовідносин між статя­ми – реалізації сексуальних потреб індивіда. Однак, по-перше, задово­лення статевих потреб особи не може зашкодити інтересам інших осіб, втручання держави в цю сферу можливе лише для відвернення сексуа­льної агресії – сексуальних посягань, які здійснюються проти волі та бажань іншої особи. По-друге, статеві відносини – відносини між людьми, тому сексуальні дії спрямовані на тварин чи неживі предмети не є кримінально караними. По-третє, у сфері сексуального життя обме­ження здійснюються для охорони нормального біологічного і соціаль­ного розвитку неповнолітніх. По-четверте, на сучасному етапі розвит­ку суспільства прийнятними вважаються не лише статеві відносини між особами одної статі, а й відповідні добровільні відносини між по­внолітніми особами одної статі [3, с 192].

Якщо при скоєнні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи було застосовано насильство, то додатковим безпосереднім об’єктом виступає здоров’я особи. Спільна для всіх описуваних злочинів об’єктивна сторона виражається в активних діях, за допомогою яких вчиняється шкода чи створюється загроза її вчи­нення статевим інтересам особи. Дехто з учених вважає, що за законо­давчою конструкцією ця категорія злочинів має формальний характер, за винятком деяких кваліфікованих складів [4, с 256]. Натомість Б.А. Бліндер зазначає, що зґвалтування, а отже і задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості є злочинами з матеріальним складом. І хоч тут наслідки не є такими очевидними як , наприклад, в злочинах, що полягають в заподіянні тілесних ушкоджень, проте вони наявні в ви­гляді порушення статевої недоторканості і статевої свободи відповідно [5, с 34]. З цим важко не погодитися. Слід тільки відзначити, що при­мушування до вступу в статевий зв’язок та розбещення неповнолітніх є все ж формальними складами злочинів, оскільки не потребують обов’язкового настання негативних наслідків.

Всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи вчиняються лише з прямим умислом. Сексуальний мотив не є їх обов’язковою ознакою, адже зґвалтування можливе з хуліганських мотивів, з помсти, а при примушування особи до вступу в статевий зв’язок з третьою особою можливий корисливий чи кар’єристський мотив. Вважаючи, що сексуальні цілі не є специфічними лише для злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості і тому не можуть враховуватися при їх відмежуванні від інших, М.Д. Шаргородський писав про можливість сексуальної мети при вчиненні інших (не лише досліджуваних) злочинів - убивства сексуальним психопатом з садистськими нахилами, ексгібіціонування в громадському місці, викрадення предметів жіночого туалету фетишистами [6, с 216]. Суб’єктом цієї категорії злочинів може бути осудна особа, яка досягла, залежно від конкретного складу злочину, 14 чи 16 років.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості осо­би класифікують за різними підставами. Наприклад, пропонується брати за основу класифікації характерні особливості способу вчинення злочину, поділяючи цей вид злочинів на чотири групи: 1) поєднані зі статевими зносинами – природнім статевим актом ( з зґвалтуванням) – ст. 152 КК, 2) не поєднані з статевими зносинами (не є зґвалтуван­ням) – ст. 153 КК, 3) розбещувальні дії, що мають власну специфіку – ст. 156 КК, 4) дії, що мають універсальний характер – ст. 155 КК [7, с. 120]. Таку класифікацію, якщо брати до уваги кримінальне законо­давство України, слід вважати невдалою, оскільки в групу злочинів, поєднаних зі статевими зносинами, можна віднести не лише зґвалту­вання, а й злочин , передбачений ст. 155 КК України, а в групу злочи­нів, не поєднаних зі статевими зносинами, – злочини, передбачені ст.ст. 154 і 156 КК України. Певна специфіка притаманна кожному злочину, а вказівка на універсальний характер надто загальна і не вка­зує на якісь особливості злочинів, що належать до цієї групи.

Ряд учених (А.А. Піонтковський, В.О. Навроцький, А.В. Корнєєва) класифікує злочини проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи, виходячи з безпосереднього об’єкту і поділяє їх на дві групи: 1) посягання на статеву свободу повнолітніх осіб – ст.ст. 152, 153, 154 КК України, 2) посягання на статеву недоторканість, мораль­ність, фізичне здоров’я неповнолітніх – ч. 3, 4 ст. 152, ч. 2, 3 ст. 153, ст. 155, ст. 156 КК України. За КК України 1960 р. також окремо виді­ляли посягання на статеву свободу жінок і на статеву свободу чолові­ків, але тепер це вже не актуальне.

Дехто з вчених наполягає на тому, що з першої групи злочинів слід вилучити такі злочинні посягання, як задоволення статевої при­страсті неприроднім способом та примушування до вступу в статевий зв’язок неприроднім способом, оскільки для потерпілого такі дії є на­ругою над його особою, а не статевими зносинами. Тому їх треба виді­лити в окрему групу – злочини, пов’язані із заподіянням шкоди здо­ров’ю, честі і достоїнству особи [4, с. 258]. На наш погляд, ця позиція помилкова. По-перше, виходячи з об’єктивного ставлення у вину, важ­ливо, щоб сам злочинець усвідомлював, що він вчиняє саме дії сексуа­льного характеру. По-друге, навіть якщо потерпілий не є, наприклад, представником статевої меншини при насильницькому мужолозтві він однаково розуміє, що щодо нього вчиняється статевий злочин.

Натомість видається правильною думка М.Д. Шаргородського, який пропонує окремо виділити злочини, спрямовані проти нормального укладу в сфері статевих відносин - примушування до вступу в статевий зв’язок [6, с 89].

Схожою на попередню є класифікація, відповідно до якої дослі­джувані посягання поділяють на діяння, поєднані з відкритим сексуа­льним насильством, та діяння, які полягають в порушенні статевої мо­ралі винними особами без застосування насильства [8, с.118].

Дві останні класифікації видаються найбільш прийнятними. Різ­ниця між ними в тому, що перша проведена за родовим об’єктом, а друга - за способом вчинення злочинів проти статевої свободи та ста­тевої недоторканості особи.

Висновок. Отже, під злочинами проти статевої свободи та ста­тевої та статевої недоторканості особи слід розуміти умисні дії суб’єкта проти охоронюваної кримінальним законом статевої свободи чи статевої недоторканості його реального чи передбачуваного парт­нера, що порушують встановлений в суспільстві уклад статевих відно­син і основні принципи моральності.

Кримінальне право не є позитивним регулятором статевих відно­син, воно лише встановлює заборону вчиняти діяння, які явно суперечать принципам так званої статевої моралі, що склалися в суспільстві, і приро­днім правилам людського співіснування. Водночас, встановлення кримі­нальної відповідальності за вчинення дій, що посягають на статеву недо­торканість та статеву свободу особи, зрештою відіграє роль регулятора суспільних відносин. Тому від якості норм Кримінального кодексу, що встановлюють відповідальність за порушення статевої недоторканості та статевої свободи, залежить і сам обсяг прав особи у цій сфері суспільного життя і охорона даних благ від злочинних посягань. Тому дуже важливо, щоб відповідні норми були оптимальними, а для цього необхідно дещо змінити усталене тлумачення норм, передбачених ст.ст. 152-156 КК Укра­їни, а також внести певні уточнення і в самі статті.

Слід відзначити, що об’єктом зґвалтування є статева свобода як право допускати чи не допускати задоволення в відношенні себе чу­жих статевих почуттів, та статева недоторканість - абсолютна заборо­на статевих зносин з особами, які не усвідомлюють значення вчинюва­них з ними дій через малолітство, психічне захворювання тощо. Поте­рпілими від злочину визнаються особи обох статей, незалежно від їх моральних якостей та поведінки до вчинення злочину (ступінь віктимності жертви може впливати лише на міру покарання). Під статевими зносинами при зґвалтуванні розуміють лише природний статевий акт шляхом сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатний, як правило, викликати вагітність незалежно від його поєднання зі стате­вими парафіліями (такі дії слід кваліфікувати окремо).

Насильство, що застосовується до потерпілого, є зовнішнім, зі сторони інших осіб, умисним і протиправним впливом на особу, що здійснюється проти її волі і здатний спричинити їй фізичну чи психі­чну травму і обмежити свободу її волевиявлення чи дії. Саме до фі­зичного насильства, а не до використання безпорадного стану особи слід віднести приведення потерпілого в стан алкогольного чи іншого сп’яніння. Психічне насильство при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом не варто об­межувати лише погрозою застосування фізичного насильства, як це трапляється тепер, оскільки і погроза заподіяння іншої ніж фізична шкоди іноді ставить особу в безвихідне становище, коли воля потер­пілого зламана.

До безпорадного стану (повна фізична чи психічна безпорад­ність) можна віднести таке: психічне захворювання, при якому особа нездатна керувати своїми діями чи розуміти їх значення, сильне алко­гольне, наркотичне чи токсичне сп’яніння, фізіологічний, наркотич­ний, патологічний сон, гіпноз, малолітство, за умови, що потерпілий не усвідомлює значення дій, які з ним відбуваються.

Слід віднести до злочинних дії, які полягають у вчиненні стате­вого акту з особою шляхом її обману в фактах – подіях минулого чи наявних на даний момент подіях(але ні в якому разі не в обставинах, що очікуються в майбутньому).

Очевидно, статеві зносини з використанням фізичного чи психі­чного насильства є більш суспільно небезпечними, аніж вчинені з ви­користанням безпорадного стану чи обману, тому їх слід виділити в окремий склад злочину (вчинення статевого акту з використанням без­порадного стану потерпілого чи шляхом обману, що ставить потерпілу особу в безвихідне становище, яке дорівнює безпорадному, коли опір не має місця в силу його помилки).

Як повторне слід, крім інших випадків, розглядати і зґвалтуван­ня, вчинене без значної перерви в часі тим же суб’єктом відносно тієї ж потерпілої, так само як і зґвалтування однією особою різних потер­пілих, вчинене без значної перерви в часі групою осіб. При зґвалту­ванні неповнолітньої чи малолітньої особи суб’єкт обов’язково пови­нен знати чи допускати наявність цієї ознаки у потерпілого, інакше має місце невідоме науці і практиці кримінального права трактування – «необережне зґвалтування неповнолітнього».

До особливо тяжких наслідків зґвалтування слід віднести: убивство через необережність, самогубство потерпілого, тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі й ті, що становлять небезпеку в момент заподіяння, тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні внаслідок необачної поведінки самого по­терпілого, зараження ВІЛ-інфекцією. Не варто відносити зараження сифі­лісом до особливо небезпечних наслідків зґвалтування, зате зараження венеричними захворюваннями взагалі можна було б передбачити як ква­ліфікований склад зґвалтування у ч. 2 ст. 152 КК України (як це зроблено у КК Російській Федерації). Також не відносяться до особливо тяжких наслідків зґвалтування статеві зносини з трупом особи, позбавленої життя винним (як і не можна говорити про кваліфікований склад убивства -вбивство, поєднане зі зґвалтуванням - у такому випадку, оскільки відсут­ній об’єкт в вигляді статевої свободи чи статевої недоторканості).

Формами насильницького задоволення статевої пристрасті не­природнім способом може бути насильницьке мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт, аногенітальний контакт чоловіка і жінки, педофілія (за винятком природного статевого акту), садизм, саліроманія, вампіризм. Зважаючи на однакову суспільну небезпеку та однорі­дний характер цих дій, зґвалтування та насильницьке задоволення ста­тевої пристрасті неприродним способом доцільно передбачити в одній статті чи хоч зробити однаковими кваліфіковані склади цих злочинів. А такий різновид сексуальної девіації як ексгібіціонізм, потребує окремої регламентації в Кримінальному кодексі.

Що стосується такого злочину як «Примушування до вступу в ста­тевий зв’язок», то сам термін «примушування» вжитий в ньому неадеква­тно, у цьому контексті доцільно використати термін «спонукання». Оскі­льки примушування передбачає повне підкорення волі потерпілого, по­ставлення його у безвихідне становище, а не спрямування погроз, що не викликають побоювань за життя і здоров’я, а лише обмежують волевияв­лення, як це вбачається при спонуканні. Злочинність такої дії, як приму­шування до вступу в статевий зв’язок зберігається і тоді, коли зачіпаються неправомірні інтереси потерпілого (наприклад, при погрозі повідомити про вчинений злочин правоохоронні органи). Також можливим є створен­ня загального складу злочину щодо примушування.

У ч. 2 ст. 154 КК України передбачено окремий склад злочину, в якому суб’єкт є загальним, а примушування вчиняється шляхом погро­зи знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої особи чи її близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких родичів.

У складі злочину, де йдеться про статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, потерпілого слід наділити віковою, а не фізіологічною ознакою (тобто недосягнення 14-річного віку). Це спри­ятиме уникненню об’єктивного інкримінування та такого казусу, коли карається розбещення особи, проте правомірними вважаються статеві стосунки з нею. Під статевими зносинами тут слід розуміти статевий акт, вчинений як природним, так і неприродним способом. Крім того, можна було б передбачити ще одну норму, в якій встановити слід кри­мінальну відповідальність за інцест – статеві зносини з родичами по висхідній лінії чи з братом або сестрою, але від відповідальності пови­нні звільнятися особи, які не досягли повноліття і були схилені до ста­тевого зв’язку.

У поняття «розбещення» (ст. 156 КК) слід включати способи за­доволення статевої пристрасті неприроднім способом. Під фізичним розбещенням розуміється лише те коло дій в відношенні неповноліт­нього, які не є сексуальними зносинами у природній чи неприродній формі, спрямовані на пробудження сексуального потягу в потерпілого, а не на задоволення статевої пристрасті винного. Потерпілою тут, як і в ст. 155 КК України, повинна бути визнана особа, яка не досягла 14-річного віку.

–––––––––––

Игнатов А. Уголовная ответственность за изнасилование / А. Игна­тов // Советская юстиция. – 1963. – № 1. – С. 13–15.

Сафронов В.Н. Вопросы квалификации половых преступлений / В.Н. Сафронов. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 39 с.

Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів / В.О. Навро-цький. – Львів: ЛДУ, 1993. – 89 с.; Його ж. Наступність кримінального законо­давства України (порівняльний аналіз КК України 1960 та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 109 с.

Курс уголовного права: в 5 т. / под ред. Г.Н. Борзенкова. – М.: Зерцало­М, 2002. – Т. 3. –745 с.

Блиндер Б.А. Уголовно-правовая охрана свободы и достоинства женщины / Б.А. Блиндер. –Ташкент: ТГУ, 1970. –101 с.

Шаргородский М.Д. Преступления против жихни и здоровья / М.Д. Шаргородский. – М.: Юриздат, 1948.

Уголовное право. Особенная часть: учебник / под ред. Н.Г. Иванова. – М.: Юрлитинформ, 1998.

Уголовное право. Особенная часть: учебник / под ред. И.Я. Коза­ченко. – М.: Норма-Инфра, 1998.

 

< Попередня   Наступна >