228

---

Б.В. Щур

КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ: СПІВВІДНОШЕННЯ ІЗ СУМІЖНИМИ ПОНЯТТЯМИ

Визначається зміст поняття «криміналістична класифікація злочинів» шляхом встановлення співвідношення його із суміжними поняттями «криміна­льно-правова класифікація» та «кримінологічна класифікація» злочинів.

Ключові слова: криміналістична класифікація, співвідношення, кримі­нально-правова класифікація, кримінологічна класифікація

Постановка проблеми. Криміналістична класифікація злочинів органічно входить у структуру криміналістичної методики, адже без логічно обґрунтованої класифікації злочинів вибудувати систему ок­ремих криміналістичних методик неможливо. І хоча у більшості підручників з криміналістики безпосередньо не розглядаються кла­сифікації злочинів, їх останні розділи присвячуються розгляду конк­ретних методик розслідування окремих видів злочинів, які, припуска­ємо, виділені на підставі певних критеріїв, а отже – класифіковані.

У спектрі наук, присвячених вивченню злочинності, в яких злочин так чи інакше входить у структуру предмета науки, міститься безліч підходів до класифікації цього поняття, виділення його видів та підвидів. Очевидно, кожна наука проводить той чи інший поділ понят­тя (класифікацію) з метою виконання поставлених практикою перед нею завдань, виходячи з потреб самої науки, виконання пізнавальної функції тощо.

Відзначимо, що класифікація як наукова операція у будь-якій сфері знання запозичена з науки логіки й повинна відповідати виробленим у цій науці загальним підходам та правилам. Крім того, одним із способів визначення змісту поняття є саме процес класифікації обсягу поняття.

Потреба встановлення точного обсягу поняття так само не обійдеться без визначення співвідн

ошення криміналістичної класи­фікації із суміжними поняттями. У цьому випадку йдеться про кримінально-правову та кримінологічну класифікації злочинів.

Стан дослідження. Проблема криміналістичної класифікації у спеціальній літературі досліджена фрагментарно. Фактично спеці­альних творчих пошуків у цій сфері не проводилося. Серед укра­їнських криміналістів проблемами криміналістичної класифікації злочинів займалися В.А. Журавель та В.Ю. Шепітько. Навіть у підручниках з криміналістики, де повинні вміщатися найбільш ви­вірені наукові знання, спеціальних підрозділів, які б присвячувалися проблемам криміналістичної класифікації злочинів, нема.

Натомість у спеціальній літературі відзначається, що внут­рішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв’язок з іншими галузями знань);

окремих методик розслідування різних видів злочинів (кри­міналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, стру­ктура окремих методик розслідування).

Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як завершального розділу науки криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та попе­редження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики та суміжних наук [1, с 361].

У цьому контексті наша мета – обґрунтувати оцінку співвідношення поняття криміналістична класифікація із суміжними поняттями.

Виклад основних положень. Перед тим, як перейти до оцінки співвідношення поняття криміналістична класифікація із суміжними поняттями, розглянемо загальнонаукові підходи до класифікації, вимо­ги науки логіки до процедури поділу поняття.

Наукова класифікація становить собою систему підпоряд­кованих понять якої-небудь галузі знань чи діяльності людини, яка використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими понят­тями або класами об’єктів. Іншими словами, класифікація фіксує закономірні зв’язки між групами об’єктів з метою визначення місця об’єкта в системі [2, с. 9–10].

Правильна класифікація повинна задовольняти такі, вироблені наукою, вимоги:

підмножини, на які розділено множину, не повинні перети­натись (містити спільні елементи);

в сумі підмножини повинні давати вихідну множину класифікованих об’єктів;

кожен елемент повинен входити до якогось одного класу;

поділ множини на групи повинен здійснюватись за однією ознакою [3, с. 216–217].

Отже, класифікація є таким поділом, в якому рід поділяється на види, види на підвиди і т.д. Але основне, щоб класифікація відбувалася за однією істотною ознакою, яка і може бути визнана підставою її про­ведення. В літературі відзначається, що основна умова, яка визначає рівень досконалості класифікації будь-яких предметів або явищ, полягає, по-перше, в її обґрунтованості, по-друге, у виборі підстави (критерію) класифікації [4, с. 137; 5, с. 74–75].

Важливим, з огляду на розглядуване питання, є положення про те, що існують так звані природна та допоміжні класифікації. Природ­на класифікація – це розподіл предметів або явищ за групами (класа­ми) на основі їхніх істотних ознак. На відміну від допоміжної класифікації, тобто розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою, природна класифікація стверджує можливість визначити за місцем, що посідає предмет у класифікації, його властивості, а також передбачити властивості тих предметів, які ще не відшукані, але існування яких можна припустити, виходячи з цієї класифікації.

На підстав цих загальновизнаних положень розглянемо пробле­му співвідношення криміналістичної класифікації злочинів та суміжних понять. Насамперед визначимо, як співвідносяться криміналістична та кримінально-правова класифікації злочинів. Пи­тання ставиться саме так, оскільки базове поняття відповідної класифікації - злочин - поняття кримінально-правове і визначається кримінальним законом. Загальновизнано, що ознаками злочину як кримінально-правового поняття, є суспільна небезпечність, винність, караність, кримінальна протиправність, вчинення діяння суб’єктом злочину. На підставі цих істотних ознак у теорії кримінального права й проводиться класифікація цього поняття. Виділяються види злочинів за суспільною небезпекою (ст. 12 КК України), умисні та необережні злочини, групи злочинів, об’єднані за родовим об’єктом посягання, злочини, вчинені загальним суб’єктом, неповнолітніми, спеціальним суб’єктом тощо. Очевидно, в основі криміналістичної класифікації злочинів і відповідно окремих методик їх розслідування лежить кримінально-правова класифікація злочинів, система норм Особливої частини КК. Але істотним є й те, що криміналістичні методики, побудовані тільки на основі кримінально-правової класифікації злочинів, мають здебільшого загальний характер і потребують для сво­го практичного застосування більш конкретизованих окремих методик [1, с. 364].

Традиційно у криміналістиці класифікація злочинів будувалася, виходячи з системи кримінального закону, залежно від того, до якої глави КК належать ті чи інші норми. Недарма у спеціальній літературі неодноразово відзначалося значення кримінального права у формуванні комплексів окремих криміналістичних методичних рекомендацій. Кримінально-правова класифікація злочинів служить основою для розроблення криміналістичних класифікацій злочинів, які використовуються для систематизації окремих криміналістичних ме­тодик розслідування за способом та місцем вчинення злочину, особи злочинця, предмету злочинного посягання та іншим підставам криміналістичного характеру [6, с 20].

Дехто з науковців вважає, що класифікація злочинів у криміналістиці повинна базуватися тільки на криміналістичних даних, що мають безпосереднє значення для розкриття злочинів, насамперед за способом їх вчинення, іншими ознаками. Тепер розроблено методи­ки щодо таких видів злочинів: 1) залежно від суб’єкта вчинення: а) неповнолітніх; б) рецидивістів; в) вчинених засудженими в місцях позбавлення волі; г) вчинених організованими групами та злочинними організаціями; д) вчинені іноземними громадянами та ін.; 2) залежно від часу вчинення: а) які розкриваються «по гарячих слідах»; б) злочи­ни минулих років; 3) залежно від місця вчинення: а) на транспорті; б) в курортних зонах та місцях масового туризму; в) в екстремальних кліматичних або територіальних та виробничих умовах тощо; 4) за­лежно від особи потерпілого: а) проти іноземців; б) проти осіб з де­фектами та розладами психіки тощо [7, с. 268]. Однак стверджувати, що запропоновані види злочинів, навіть якщо відкинути критерії класифікації – ознаки злочину, визначені у ст. 11 КК України, відповідають загальним вимогам, які ставляться до класифікації поняття загалом, нема підстав.

Саме поняття криміналістичної класифікації злочинів є достат­ньо новим та дискусійним у криміналістиці. Під криміналістичною класифікацією розуміється їх систематизація за криміналістично зна­чущими підставами, що сприяє формуванню криміналістичних характеристик злочинів і розроблення окремих криміналістичних методик [8, с. 9]. Традиційно у криміналістиці тривалий час використовувалася кримінально-правова класифікація злочинів для виконання різних зав­дань. У кримінально-правовому розумінні класифікація злочинів – це поділ їх на певні групи залежно від характеру і ступеня суспільної небезпечності. За такою класифікацією злочини поділяються на роди (групи злочинів, об’єднаних одним розділом Особливої частини Кримінального кодексу) і види. Така класифікація переслідує кримінально-правові цілі (цілі кваліфікації діяння).

Поділ злочинів за розділами Особливої частини КК не в усіх випадках забезпечує потреби криміналістичної науки, адже не врахо­вуються закономірності, важливі з криміналістичних позицій. Деякі криміналістично подібні види злочинів можуть бути розміщені у різних розділах КК. Певні види злочинів можуть поєднуватися поміж собою, бути взаємопов’язаними, а їх розкриття та розслідування по­требують комплексного підходу [8, с. 10]. Кримінально-правова класифікація у криміналістиці може бути використана тільки як орієнтуюча основа, загальний принцип розроблення окремих кримі­налістичних методик. Для методики розслідування окремих видів злочинів важливе значення має розумне поєднання критеріїв кри­мінально-правового та криміналістичного характеру. Криміналістичні підстави класифікації злочинів мають бути відповідно значущими і методично перспективними.

Однак, слід погодитися з тим, що переважає положення, згідно з яким криміналістична класифікація злочинів будується на основі поєднання кримінально-правових та криміналістичних критеріїв. В основі такої класифікації злочинів за класами, групами, підгрупами, видами та різновидами мають бути, перш за все, кримінально-правові ознаки. Запропоновані різні види класифікації, наприклад, родова (за групами злочинів, об’єднаних однією главою КК) та видова кри­мінально-правова класифікація злочинів, що використовується у криміналістиці як основна ознака при розробці окремих криміналі­стичних методик. Можливі й інші класифікації, до яких належать такі: а) за способом вчинення злочину; б) за ступенем приховання, маску­вання злочину; в) за злочинним досвідом особи, яка вчинила злочин; г) за місцем їх вчинення: злочини, місце вчинення яких локалізується в просторі; злочини, місце вчинення яких не має певного тери­торіального характеру, а пов’язане з якою-небудь організаційною структурою, системою. На думку декого з учених, підставою для класифікації, що розглядається, є криміналістична характеристика злочинів, слідчі ситуації та напрями розслідування, що визначаються ними, механізм виникнення доказової інформації [1, с 365].

Побудова окремих криміналістичних методик здебільшого вимагає диференційованого підходу до злочинів. Це стосується враху­вання слідчої ситуації, способів учинення злочинів, його приховування і маскування, особи злочинця, місця вчинення злочину та інших чинників [8, с 10]. Заперечити це складно, але й відкинути значення кримінально-правового поняття злочину для криміналістичної класифікації неможливо. Саме тому є підстави підтримати висловлену науковцями позицію, згідно з якою пропонується прийняти склад зло­чину за підставу для групування криміналістичних класифікацій злочинів. Відповідно запропонована система криміналістичних класифікацій. Саме в множині, адже на практиці конкретний злочин визначається за декількома класифікаціями і це позначається на змісті конкретних окремих методик. У криміналістиці пропонуються класи­фікації злочинів за такими групуваннями:

1. Класифікації злочинів, пов’язані із суб’єктом злочину, що вчиняються:

одноособово та групою;

вперше і повторно;

особами, що перебувають в особливих стосунках з безпо­середнім об’єктом посягання, та такими, що не є в таких стосунках;

дорослими злочинцями і неповнолітніми; чоловіками і жінками.

2. Класифікація злочинів, пов’язаних з об’єктом злочину:

за особою потерпілого;

за характером безпосереднього предмета посягання; за місцем розташування безпосереднього предмету посягання; за способами і засобами охорони безпосереднього предмета посягання.

3. Класифікації злочинів, пов’язаних з об’єктивною стороною

злочинів:

за способом вчинення злочину;

за способом приховування злочинів, якщо він не входить як складова частина до способу вчинення злочину.

4. Класифікації злочинів, пов’язаних із суб’єктивною сторо­ною злочину:

вчинені зазаздалегідь обдуманим наміром і з наміром, що рап­тово виник [8, с. 11].

Наведене вище відповідає вимозі, яка ставиться до так званої «природної класифікації», а саме: 1) вона проведена на підставі істот­ної ознаки поняття, яке поділяється; 2) криміналістична класифікація злочинів повинна виконувати прагматичну функцію.

Здійснення криміналістичної класифікації не повинно бути самоціллю, оскільки вона розглядається як підстава для побудови сис­теми окремих криміналістичних методик [9, с. 162]. Крім того, криміналістична класифікація злочинів – необхідна умова ефективного пізнання конкретного об’єкта, основа для розроблення відповідних рекомендацій (їх системи) [9, с. 160]. Тому цілком обґрунтованим є те, що при розробці окремих методик використовуються дані кримі­нологічної науки. Вони враховуються, зокрема, при побудові криміналістичних класифікацій злочинів, які є базою для формування системи окремих криміналістичних методик. В практиці створення окремих методик розслідування можуть стати у пригоді дані кри­мінології про особу злочинця, про фактори об’єктивного та суб’єк­тивного характеру, які при взаємодії один з одним обумовлюють злочинну поведінку, а також про шляхи та засоби попередження злочинів [6, с. 21].

Висновки. Перелічені варіанти вирішення цієї проблеми відображають широкий спектр думок, аналіз яких дає змогу віднаходити певні рішення.

В основу криміналістичної класифікації злочинів мають бути покладені два взаємопов’язані критерії:

1) кримінально-правовий, що визначає нормативну суть класи­фікації, передбаченої законом, та 2) криміналістичний, що враховує чинники, пов’язані зі специфікою виявлення і розкриття злочинів різ­них видів залежно від особливостей предмета посягання, обстановки приготування, вчинення і приховування злочину, його механізму та способів, типології особи злочинця, мети та мотивації злочинних дій тощо [1, с 366].

Таким чином, система класифікації злочинів складається з двох підсистем: а) кримінально-правової класифікації, побудованої за рода­ми, видами, складами та способами вчинення злочинів, а також за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, які містяться в кримі­нально-правових нормах; б) криміналістичної класифікації злочинів, в основі якої лежить кримінально-правова класифікація.

––––––––––––

Криміналістика: підручник для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / за ред. В.Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Концерн «Видав­ничий Дім «Ін Юре», 2004. – 728 с.

Марцев А.И. Диалектика и вопросы теории уголовного права / А.И. Марцев. – Красноярск: изд-во Краснояр. ун-та,1990. – С. 9–10.

Див.: Українська Радянська Енциклопедія: в 12 т. – К.: УРЕ, 1980. – Т. 5. – С. 216–217.

Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм / П.С. Тоболкин. – Свердловск: Среднеуральское книж. изд-во, 1983. – С. 137.

Рогозова С.С. Научная классификация и ее виды / С.С. Рогозова // Вопросы философии. – 1984. – № 8. – С. 73–78.

Чурилов С.Н. Методика расследования преступления: общие по­ложения / С.Н. Чурилов. – М.: Юстицинформ, 2009. – 232 с.

Ищенко Е.П. Криминалистика: учебник / Е.П. Ищенко, А.А. То­порков. / под ред. Е.П. Ищенко. [изд. 2-е, испр. и доп.]. – Юридическая фирма «Контракт», «Инфра-М», 2005. – 404 с.

Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності: окремі криміналістичні методики: монографія / кол. авт. В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.; за ред. В.Ю. Шепітька. – Х.: Право, 2006. – 624 с.

Журавель В.А. Криміналістична класифікація злочинів: засади формування та механізм застосування / В.А. Журавель // Вісник Академії пра­вових наук. – 2002. – № 3(30). – С. 160.

 

< Попередня   Наступна >