407

---

Є.Л. СТРЕЛЬЦОВ,

доктор юридичних наук, доктор теології, професор, проректор Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

ОБ’ЄКТ І КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

Кваліфікація представляє собою пра­вову оцінку діяння з метою встановлення його сутності, надання відповідною юри­дичної оцінки та визнання, в зв’язку з цим, необхідних подальших заходів. Юридична кваліфікація в загальному плані дуже на­гадує процедуру постановки лікарем ме­дичного діагнозу. Призначення необхідних аналізів та лабораторних досліджень, ква­ліфіковане опитування, накопичення спеці­альних знань щодо становища конкретної людини та постановка медичного діагнозу, який найбільш точно відображає фізичний стан цієї людини, дає змогу не тільки закрі­пити отриманні результати, а й призначити найбільш ефективне лікування, що надасть змогу вилікувати встановлену хворобу. Саме таке, але вже соціальне-юридичне завдання, стає і перед юридичної оцінкою діянь конкретної людини — знайти най­більш ефективні заходи протидії суспільно небезпечним діянням[1, 5—6].

Кваліфікація злочинів відбувається на різних етапах кримінального процесу і фіксується в процесуальних документах, які, умовно кажучи, відображають зміст саме цього етапу (наприклад, в постанові о порушенні кримінальної справи, в поста­нові про притягнення в якості обвинуваче­ного, в обвинувальному висновку, в судо­вий вироку). Кваліфікація має певний по­ступовий розвиток, якій об’єднує в собі взаємопов’язані дії особи. Вона включає в себе встановлення фактичних обставин справи, «знаходження» конкретного складу злочину під який «підпадає» вчинене діяння та закріплення такої «єдності» у від­повідному процесуальному акті. Це до­статньо складний розумово-логічний про­цес, з використанням низки заходів, в тому числі: дедукційних, індукційних та ін. На нашу думку, кваліфікація зло

чинів це вза­галі достатньо складний творчий фаховий процес, бо потрібно максимально точно установити всі такі складові. Причому не­зважаючи на те, що формально в законі всі дії щодо проведення кваліфікації чітко за­кріплені та визначенні, здійснення кожної з них, має певне внутрішнє насичення, яке багато в чому залежить від професійно-розумового рівня особи, яке буде це ро­бити. І дуже часто це проявляється з са­мого початку. Зрозуміло, що при встанов­ленні фактичних обставин, ми має справу з подіями, які вже відбулися. Ми практично ніколи, мабуть тільки в деяких обмежених випадках, не будемо мати справу з поді­ями, які відбуваються саме в цей час. Тому наскільки більш детально, в найбільш по­вному обсязі ми встановимо усе коло по­дій, які відбулось, тоді і з’являються більш широкі можливості для наступної правової оцінки цього. А проблеми допиту, поза за­лежності від того хто це: потерпілий, сві­док, підозрюваний, обвинувачений або підсудний. Ми завжди підкреслюємо, що між отриманням пояснення від особи та її кваліфікованим допитом, дуже велика різниця. Проблеми проведення експер­тизи. Так, для отримання певних результа­тів, Наприклад, встановленню причинного зв’язку між діями і наслідками, які наступили, необхідні спеціальні знання, яки має тільки експерт. Безумовно, особа, яка при­значає необхідну експертизу не може від­повісти на виникаючи питання, але сфор­мулювати їх, надати їм необхідного змісту, поставити цими питаннями завдання для експерту, відповіді на які і допоможуть більш якісно провести необхідну кваліфі­кацію, саме такий обов’язок покладається на таку особу. А розуміння положень за­конодавства про кримінальну відповідаль­ність, можливість їх фахового тлумачення, встановлення певної єдності між встанов­леними подіями і кримінальним законом теж обов’язково потребує необхідного про­фесіоналізму.

Юридичною основою кваліфікації зло­чинів є, як відомо, склад злочину. Що таке взагалі склад злочину? Можливо сказати, що саме за допомогою складу злочину за­конодавець формулює так звані «фор­мули злочину», наявність яких потрібно обов’язково встановити в діяннях конкрет­ної особи. Наприклад, відомо, що в загаль­ному плані, воду визначають як рідину, яка не має смаку та запаху. І це, так зване, за­гальне визнання. Але не завжди, особливо в складній екологічній обстановці, можливо точно визначити, що певна рідина є дійсно водою. Тому більш точним вважаєте таке визначення цієї речовини, яке зроблено за допомогою встановленню в її складі відо­мої усім ще зі школи, формули, а саме H2O. Тому, на нашу думку, і в кримінальному кодексі зібрані усі законодавчі моделі, так звані «формули» конкретних злочинів, які пропонує законодавець для правової оцінки діянь. Наприклад, як крадіжку можливо кваліфікувати тільки таки діяння, які не­суть в своєму змісті необхідну «формулу» такого діяння. Так саме і з вбивством, і з ху­ліганством і з усіма іншими діяннями. Вони тільки тоді стають злочинними, коли вони мають у своєму змісті відповідну законо­давчу «формулу». Слід сказати, що, багато в чому, саме такий підхід існує і в тих краї­нах, де офіційно не має складу злочину. Але наявність певних загальних ознак, які по­трібно встановити при кваліфікації діянь, там теж існує. Безумовно, завжди потрібно відмежовувати склад злочину відмежову­вати від самого злочину.

Відомо, що з загально визнаної пози­ції, склад злочину включає в себе чотири обов’язкових елементу, кожний з яких ха­рактеризується певними ознаками. Це: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона і суб’єкт. Саме в такій послідов­ності ми і пропонуємо ці елементи для ви­вчення, для наукового обговорення і т.ін. Але на практиці все відбувається, якщо можливо так сказати, навпаки. Ми пови­нні ретельно встановити ознаки, які харак­теризують об’єктивну і суб’єктивні сто­рони, суб’єкта таких діянь і тільки їх вста­новлення і необхідне професійного тлу­мачення, ми отримаємо змогу встановити об’єкт цього посягання. Саме встановлення об’єкту, згідно вітчизняної кримінально-правовій доктрині, дає змогу установити суспільну небезпечність конкретного ді­яння, провести необхідну систематизацію злочинів, відмежувати одні злочинні ді­яння від інших.

Потрібно відмітити, що при вітчизня­ному тлумаченні об’єкту, ми маємо певні відмінності від доктрин, які існують в ін­ших країнах, в тому числі, наприклад, і в Німеччині, хоча на початку минулого сто­ліття ми по суті сприйняли існуючу ні­мецьку теорію класичного криміналь­ного права. Об’єкт також потрібно відріз­няти від предмету і не тільки класичним визначенням, згідно з яким предмет це те в зв’язку з цим або з приводу чого вчиняється злочин. Необхідно розуміти, що якщо об’єкту злочину завжди спричиня­ється шкода, то предмет після вчинення злочинну може знаходитись, наприклад, в умовах кращих ніж до вчинення суспільно небезпечних діянь.

Взагалі проблема об’єкту це дуже складна, причому не тільки правова про­блема. Правильне розуміння загальних та спеціальних ознак об’єкту надає змогу для вирішення цілого кола суспільно-правових питань, пов’язаних з проблемами криміналізації та декриміналізації, педалізації та депеналізації, кваліфікацією, застуван­ням альтернативних правових заходів і т.ін. Тому періодично проблеми об’єкту знову починають обговорювати. І зараз, вже на протязі певного періоду, ми знову поверну­лись к цієї наукової дискусії.

Якщо казати в більш загальному плані, існуючи сьогодні позиції, врахову­ючи і думки наших сусідів, з цього при­воду систематизують наступним чи­ном: 1) — охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (М.І. Ба-жанов, Н.О. Гуторова, Б.О. Кирись, М.Й. Коржанській , В.О. Навроцький, В.Я. Тацій, А.В. Савченко, Ю.Л. Шев­цов та ін.; 2) — соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним зако­ном (С.Б. Гавриш, П.С. Матишевській, Є.В. Гавриш); 3) — людина, незалежно від віку, розумового розвитку, соціального ста­тусу (Г.П. Новосьолов) 4) — окремі особи або багато осіб (І.Я. Козаченко, З.А. Незнамова); 5) — охоронювані кримінальним законом соціально значимі цінності, інтереси, блага (А.В. Наумов, А.В. Паш-ковська); 6) — суспільні відносини, які є відповідним порядком, встановленими приписам правових норм, а також соціальні блага (Г.В. Чеботарьова); 7) — соціальна оболонка є першим рівнем об’єкту, а все інше перебуває в середині цієї оболонки (В.М. Трубніков); 8) — охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин (П.П. Андрушко, О.М. Костенко, А.В. Ландіна) [2, 165].

Не деталізуючи цю проблему, можливо сказати, що практично усі ці визначення мають право на існування, тому що вони, на нашу думку, виділяють з загального по­няття соціуму, як складного, багатоманіт­ного та суперечливого предмету пізнання, окремі його відзнаки, складові та ін., і саме них пропонують вважати основними в іс­нуючий науковій дискусії [3].

В той же час, більш зовнішні, так звані формалізовані визначення об’єкту залиша­ють поза необхідної уваги, що може при­водити до певної плутанини в визначенні цього елементу складу злочину, особливо при кваліфікації. Мова йде про так званні об’єкт кримінально-правової охорони і об’єкт злочину. Ми вже певний період вва­жаємо і наводимо для цього необхідні ар­гументи, що ці поняття не є синонімами і кожне з них має своє змістовне наванта­ження. Так, об’єктом кримінально-правової охорони потрібно вважати ті суспільні від­носини, ті соціально значущі цінності, які охороняються можливостями криміналь­ного законодавства, а об’єктом злочину ви­ступають відносини, котрі порушуються в результаті вчинення суспільно небезпеч­них діянь. Доки немає злочину, суспільні відносини, які поставлені під охорону кри­мінального законодавства, виступають як об’єкт кримінально-правової охорони. А вже після вчинення злочину, такі суспільні відносини виступають у якості об’єкту злочину [4, 77—78 ]. Саме такій підхід дає змогу більш точніше розуміти зміст цього, в певній мірі, основного, системо утво­рюючого елементу складу злочину, більш фахове розуміти його змістовне наванта­ження, яке дається в його різних визначен­нях, в тому числі, в законодавстві, в комен­тарях до законодавства, підручниках, по­становах Пленуму Верховного Суду Укра­їни тощо, що повинно, з нашої точки зору, надавати змогу більш точно використову­вання його в теорії і практиці. У всякому разі, такий підхід дозволить більш ре­тельно встановлювати можливе «співвід­ношення» між суспільними відносинами ( суспільними благами), які порушуються при вчиненні злочину, тобто об’єктом зло­чину і тими суспільними відносинами (сус­пільними благами), які вказуються в зако­нодавчій «формулі» злочину, тобто об’єкту кримінально-правової охорони, що, безу­мовно, повинне знайти своє відображення при кваліфікації вчиненого.

Список використаної літератури:

Экономическая преступность в Украине. Курс лекций. Предисловие Мар­тина Финке (университет г. Пассау, ФРГ), 1997. — 572 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В.К. Грищук. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 568 с.

Потрібно відмітити, що загальне розуміння суспільства як: об’єктивного процесу, стосунків між людьми, існування певних соціальних інститутів; встано­вити закономірності його функціонування; найбільш характерні ознаки та складові, це головне завдання, яке стоїть перед соціальною філософією практично з мо­менту його виникнення. В усякому разі Пла­тон і Аристотель, Т. Гобсс, Ж.-Ж. Руссо, Ф.М. Вольтер, Г. Гегель, М. Вебер, Е. Дюрк-гейм, Т. Парсонс і багато інших мислителів формували схожі та відмінні ідею, щодо його визначення. Див, більш детально: Фі­лософія: навч. посібник / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко [та ін.]; за заг. ред. І.Ф. Надольного. — 6-те вид., випр. і допов. — К.: Вікар, 2006. — 534 с

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / відп. редактор заслуж. діяч науки і техніки України, доктор юрид. наук, професор Є.Л. Стрельцов. — Харків: Одіссей, 2009. — 328 с

 

< Попередня   Наступна >