462

---

С.Д. ШАПЧЕНКО,

кандидат юридичних наук, доцент (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

ЮРИДИЧНА КВАЛІФІКАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ ТА ДЕЯКІ ЇЇ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Загальна характеристика юридич­ної кваліфікації. В межах даної доповіді юридична кваліфікація — у найбільш за­гальному її розумінні — розглядається як

визначення певним суб’єктом правового змісту окремої фактичної ситуації. Таке розуміння дозволяє визнати її відносно са­мостійним соціально-правовим явищем, яке має власний («внутрішній») зміст і, водночас, взаємодіє (може взаємодіяти) з іншими компонентами соціально-правової дійсності.

Власний зміст юридичної кваліфіка­ції, на наш погляд, розкривають наступні її характеристики:

юридична кваліфікація — це перш за все процес розумової діяльності суб’єкта, різновид оціночно-пізнавальної діяльності людини [1, 7—8];

кінцевий етап зазначеної діяльності призводить до конкретного її результату, який завжди формалізується і, тим самим, відокремлюється суб’єктом від власне ді­яльності (при цьому він, як правило, ще й певним чином об’єктивізується — про­голошується, викладається в письмовій формі тощо); у такому вигляді зазначе­ний результат стає — поряд з власне діяль­ністю — відносно самостійним компонен­том юридичної кваліфікації;

як специфічний різновид оціночно-пізнавальної діяльності юридична кваліфі­кація має певний філософський, логічний, психологічний та власне правовий (юридичний) зміст; зрозуміло, що в межах юридичних наук досліджується переважно останній, хоча в окремих роботах розгля­даються і окремі філософські, логічні та психологічні аспекти юридичної кваліфі­кації (в основному — кваліфікації злочи­ні

в) [1, 196—226; 2, 69—103];

оціночно-пізнавальна складова (ком­понент) юридичної кваліфікації — це перш за все різновид розумової діяльності, що відбувається в межах людської свідомості; виходячи з цього первинний предмет юридичної кваліфікації — фактичні об­ставини з відповідним об’єктивним («ре­альним») змістом — трансформується у відображену в свідомості суб’єкта («ідеальну») інформаційно-оціночну мо­дель цих обставин; саме така модель і є безпосереднім предметом юридичної кваліфікації; при цьому в якості первин­них стандартів (орієнтирів) оцінки такої моделі виступають певні «фраг­менти правової матерії» (нормативні приписи, правові принципи, нормативні юридичні конструкції тощо); однак, бу­дучи «перенесені» у сферу свідомості (правосвідомості), вони також набува­ють форми певних «ідеальних» моде­лей і саме такі похідні моделі виступають безпосередніми орієнтирами визначення правового змісту інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин;

у найбільш загальному вигляді спе­цифічний правовий зміст юридичної кваліфікації утворюють: а) окремі етапи про­цесу розумової (оціночно-пізнавальної) ді­яльності людини (суб’єкта кваліфікації); б) формалізація її результату;

окремими етапами процесуоціночно-пізнавальної діяльності суб’єк­та кваліфікації є: а) зіставлення інфор­маційно-оціночної моделі фактичних об­ставин з моделями відповідних правових орієнтирів; б) вибір тих правових орієнти­рів, які, на думку суб’єкта, найбільш по­вно, точно і конкретно визначають право­вий зміст зазначеної моделі; в) формулю­вання конкретного висновку щодо право­вого змісту окремої фактичної ситуації (да­ний висновок стає згаданим вище резуль­татом оціночно-пізнавальної діяльності суб’єкта);

формалізація зробленого на завер­шальному етапі висновку щодо правового змісту окремої фактичної ситуації перед­бачає його виклад у певній формі (кіль­кох формах); при цьому дотримання та­кої форми (форм) в більшості випад­ків пов’язане з виконанням відповідних техніко-юридичних правил.

Взаємодія окремих складових юридич­ної кваліфікації, перш за все її результату, з іншими компонентами соціально-правової дійсності надає їй певної «зовнішньої» значущості. В цьому плані — в залеж­ності від специфіки таких компонентів і характеру взаємодії — можна вести мову, зокрема, про інформаційне, теоретичне, етичне і власне правове значення юридич­ної кваліфікації. У більшості випадків юри­дична кваліфікація поєднує в собі кілька з цих значень, однак, як правило, одне з них є пріоритетним.

Правового значення юридична ква­ліфікація набуває тоді, коли її складові пов’язані з реалізацією певних правовід­носин. В цьому разі вона стає правовою (юридично значущою) дією, що включа­ється у відповідну форму реалізації права. Певні особливості має юридична квалі­фікація в межах такої форми реалізації права, як його застосування. Цими осо­бливостями є: а) спеціальна (процесуальна) регламентація взаємодії оціночно-пізнавальної діяльності суб’єкта як скла­дової юридичної кваліфікації зі «створен­ням» інформаційно-оціночної моделі фак­тичних обставин [3, 24—26]; б) обов’язкова «об’єктивізація» висновку щодо правового змісту окремої фактичної ситуації у від­повідному правозастосовному докумен ті; в) дотримання певної форми (кількох форм) такого висновку.

Наведена вище загальна характерис­тика юридичної кваліфікації дає можли­вість виділити окремі її аспекти, що мають загальнотеоретичне і, певною мірою, мето­дологічне значення.

Специфіка «механізму» юридичної кваліфікації. Така специфіка проявляється у наступних його особливостях: а) «ство­рення» інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин не входить у зміст юридичної кваліфікації, а є лише необхідною її передумовою [4, 175— 176]; в окремих випадках таку модель «створює» один суб’єкт, а здійснює юри­дичну кваліфікацію — інший; б) розумова діяльність суб’єкта юридичної кваліфікації в межах окремих її етапів відбувається в певних логічних формах, що «представля­ють» оціночно-пізнавальну природу такої діяльності; основними логічними фор­мами процесу юридичної кваліфікації є відповідні форми традиційної формальної логіки, в тому числі таких її розділів, як логіка оцінок і логіка норм; водно­час специфічний характер правових орієнтирів обумовлює необхідність вико­ристання особливих підходів так званої юридичної логіки, які в ряді випадків мають пріоритет перед окремими фор­мами традиційної формальної логіки; в) в процесі юридичної кваліфікації на пер­шому етапі зіставляються її безпосередній предмет та безпосередні (похідні) правові орієнтири (по суті, відповідні «ідеальні» моделі), а на останньому формулюється правовий зміст первинного предмета юридичної кваліфікації на підставі пер­винних правових орієнтирів; такий зміст фіксується і в межах формалізації висновку, зробленого на цьому етапі суб’єктом юридичної кваліфікації.

Особливості «фактичного» змісту предмета юридичної кваліфікації. Ці осо­бливості стають найбільш значущими у разі, коли юридична кваліфікація є елемен­том застосування правових норм. Зокрема, при розгляді кримінальної справи судом у сферу його оціночно-пізнавальної діяль­ності потрапляють три об’єкти, що мають «фактичний» зміст: а) «реальні» фактичні обставини (юридичні факти, первин­ний предмет юридичної (кримінально-правової) кваліфікації); б) інформаційно-оціночна модель фактичних обставин, ві­дображена в матеріалах кримінальної справи («процесуальна» модель, похід­ний предмет юридичної (кримінально-правової) кваліфікації); в) інформаційно-оціночна модель фактичних обставин як елемент свідомості судді («ідеальна» мо­дель, безпосередній предмет юридичної (кримінально-правової) кваліфікації).

Співвідношення між «фактичним» змістом зазначених об’єктів може бути різним і виражатися в таких, зокрема, варіантах: а) повна відповідність «фак­тичного» змісту всіх трьох об’єктів; б) невідповідність «фактичного» змісту «реальних» фактичних обставин та їх «процесуальної» моделі; в) невідповідність «фактичного» змісту «процесуальної» та «ідеальної» моделей; г) неможливість відтворити повний «фактичний» зміст «реальних» фактичних обставин у «процесуальній» моделі. Оцінюючи ці варіанти, можна зробити наступні вис­новки: 1) повна відповідність «фактич­ного» змісту «реальних» фактичних обста­вин та їх «процесуальної» та «ідеальної» моделей є оптимальним (найбільш при­йнятним) варіантом для юридичної кваліфікації; 2) невідповідність «фактич­ного» змісту «реальних» фактичних обста­вин та їх «процесуальної» моделі при пев­них порушеннях щодо її «створення» є не­прийнятною для юридичної кваліфікації і має бути усунена; така ж невідповідність — при дотриманні відповідних правил «створення» «процесуальної» моделі — може бути прийнятним (допустимим) варіантом для юридичної кваліфікації (в цьому разі «процесуальна» модель має пріоритет пе­ред «реальними» фактичними обстави­нами); 3) невідповідність «фактичного» змісту «процесуальної» та «ідеальної» мо­делей фактичних обставин в принципі має розглядатись як неприйнятний для юридичної кваліфікації варіант; водночас не виключені окремі випадки, коли така невідповідність не справляє впливу на юри­дичну кваліфікацію і, відповідно, може бути допустимою; 4) неможливість відтворити повний «фактичний» зміст «реальних» фактичних обставин у «процесуальній» моделі має розглядатись як винятковий для юридичної кваліфікації варіант; його винятковість передбачає інший (особли­вий) характер висновку щодо правового змісту відповідної фактичної ситуації (та­кий висновок може бути своєрідною правозастосовною фікцією).

Основні варіанти вибору правових орієнтирів. Характер кореспондування (взаємодії) «ідеальних» моделей фактичних обставин і відповідних правових орієнтирів в процесі юридичної кваліфікації зумовлює вибір останніх за такими основними (уза­гальненими) варіантами: а) певні правові орієнтири, на думку суб’єкта, прямо перед­бачають відтворену в «ідеальній» моделі окрему фактичну ситуацію і між ними відсутні колізія чи конкуренція; в цьому разі вони і обираються в якості первин­них правових орієнтирів; б) певні правові орієнтири, на думку суб’єкта, прямо пе­редбачають відтворену в «ідеальній» моделі окрему фактичну ситуацію, однак між ними наявна колізія чи конкуренція; в цьому разі визначається, який з цих орієнтирів є пріоритетним, і саме він обирається в якості первинного право­вого орієнтиру; в) відтворену в «ідеальній» моделі окрему фактичну ситуацію, на думку суб’єкта, прямо не передбачає жо­ден з правових орієнтирів чи будь-яке їх поєднання; в цьому разі можливий вибір первинного правового орієнтиру (кількох таких орієнтирів) за аналогією; на наш погляд, — всупереч буквальному змісту ч. 4 ст. 3 Кримінального кодексу України — така аналогія не виключена і при здійсненні кримінально-правової кваліфікації, якщо вона вирішує відповідну фактичну ситуацію на користь людини (особи); якщо ж в межах кримінально-правової кваліфікації вибір первинного правового орієнтира за аналогією погіршує стано­вище людини, такий вибір слід визнати не­прийнятним.

Список використаної літератури:

Кудрявцев В.Н. Общая теория квали­фикации преступлений / В.Н. Кудрявцев. — М.: Юрид. лит., 1972. — 352 с.

Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений / А.В. Наумов, А.С. Новиченко. — М.: Юрид. лит., 1978. — 104 с.

Тарарухин С.А. Квалификация пре­ступлений в следственной и судебной прак­тике / С.А. Тарарухин. — К.: Юринком, 1995. — 208 с.

Навроцький В.О. Теоретичні про­блеми кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — К.: Атіка. — 1999. — 464 с.

 

< Попередня   Наступна >