В.М. ЮРЧИШИН,

кандидат юридичних наук, доцент, старший радник юстиції (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)

ЮРИДИЧНА КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ — СКЛАДОВА ЧАСТИНА СУДОВОЇ ПРОМОВИ ПРОКУРОРА

Курс України на створення правової держави передбачає, що вирішення питань правозастосування має здійснюватися не на підставі суб’єктивних уподобань, політич­ної доцільності чи інших подібних чинни­ків, а з врахуванням об’єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конкретної справи, особи, діяння котрої кваліфікуються. Осо­бливості гостроти це набуває у сфері бо­ротьби із злочинністю, яка за словами Гене­рального прокурора України О. Медведька має тенденцію до зростання [1, 3].

Встановлення відповідних закономір­ностей, формулювання принципів застосу­вання кримінального закону взагалі і квалі­фікації, зокрема, на перший погляд не по­винно становити особливих труднощів. Ра­зом з тим, у теорії кримінального права, по суті, досі не приділялася увага загаль­ним проблемам методологічного харак­теру, які стосуються кваліфікації усіх ді­янь, передбачених кримінальним законом [2, 4].

Прямим наслідком відсутності належ­них теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить поло­жень, які б регламентували порядок за­стосування кримінально-правових норм, у тому числі питання кваліфікації. Правила кваліфікації (на відміну від правил при­значення покарання) на сьогодні не закрі­плені у законі, існують здебільшого у ви­гляді звичаїв, рекомендацій серед практич­них працівників, в тому числі прокурорів.

Слово «кваліфікація» походить від двох латинських слів quails (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі «кваліфікація» — це визначен

У літературі з кримінального права є багато визначень поняття кваліфікації зло­чинів [3, 10; 4, 17; 5, 285]. На наш погляд під кваліфікацією слід розуміти оцінку ді­яння з точки зору нормативно-правових ак­тів, визначення того, під яку правову норму «підпадає» дане діяння, тобто це оцінка не будь-якої поведінки людини, а та, котра пе­редбачена нормами КК України, має ло­гічну діяльність з боку слідчого, проку­рора суду із встановленням відповідності (тотожності) між фактичними і юридич­ними ознаками посягання, сукупність про­цесів, які здійснюються відповідно до зако­нів формальної логіки.

Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, харак­теризується специфічними учасниками (суб’єктами, котрі мають певний правовий статус), об’єктом та змістом. Тобто це офі­ційна діяльність, яка здійснюється уповно­важеними на те органами держави — ді­знання, досудового слідства, прокуратури та суду, які проводять її у відповідній про­цесуальній формі і результати закріплю­ються у актах вказаних вище органів (по­становах, обвинувальному висновку, ви­року).

У відповідності до ч. 1 ст. 121 Консти­туції України на прокуратуру України покладається функція підтримання держав­ного обвинувачення в суді [6, 48].

Згідно п. 1.2 Наказа № 5 гн від 19 ве­ресня 2005 року «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримі­нальних справ та підтримання держав­ного обвинувачення» Генерального про­курора України підтримання державного обвинувачення в суді вважати службовим обов’язком кожного керівника та заступ­ника [7, 125].

Аспекти участі прокурора в судо­вому розгляді кримінальних справ і під­вищення якості обвинувальної діяльності прокуратури висвітлюватися в наукових працях С.А. Альперта, І.В. Вернидубова, В.П. Корж, О.Р. Михайленко, М.І. Мичка, І.В. Рогатюк, В.В. Сухонос та інших.

Виступ у судових дебатах з промовою — процесуальний і професійний обов’язок прокурора. Переконаність прокурора у ви­нуватості підсудного зобов’язує його під­тримувати висунуте органом розсліду­вання обвинувачення і виступити у судо­вих дебатах з промовою. У ній підбива­ються підсумки досудового, судового слід­ства, проводиться аналіз та оцінка зібра­них і досліджених у суді доказів, робляться висновки про винуватість підсудного, вно­сяться міркування щодо застосування кри­мінального закону, міри покарання під­судному. Своєю промовою прокурор по­винен сприяти суду у розгляді криміналь­ної справи й прийнятті по ній правильного рішення. Обвинувальна промова сприяє формуванню внутрішнього переконання суддів, постановленню законних, обґрун­тованих та справедливих вироків, підви­щенню правової свідомості громадян, які присутні в залі судового засідання.

Успішне виконання прокурором за­вдань у судовому розгляді кримінальних справ залежить від якості підтримання дер­жавного обвинувачення, ступеня оволо­діння ораторським мистецтвом. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи в ході судового слідства, аргумен­тація доказів, обґрунтованість і справедли­вість суджень та висновків, використання засобів ораторської майстерності — необ­хідні умови якісного підтримання держав­ного обвинувачення.

Іще О.Ф. Коні писав про те, що про­курор — це «говорящий публічно судья» [8, 86].

Із-за невеликого обсягу тез доповіді розглянемо один із розділів структури про­мови прокурора в судових дебатах — пра­вова оцінка злочину (юридична кваліфіка­ція).

При обґрунтуванні в обвинувальній промові юридичної кваліфікації залежно від конкретних особливостей предмету кримінального переслідування, відносини до нього підсудного і характеру дослідже­них в суді доказів у сторони обвинувачення може виникнути необхідність звернутися до:

Наукових понять;

Правових понять;

Судовоїх практики, керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду Укра­їни з питань кваліфікації злочинів, право­вих позицій Конституційного Суду Укра­їни і Європейського Суду з прав людини;

Наукових даних різних галузей знань (криміналістики, медицини, фармакології, одорології та ін.).

Обґрунтування юридичної кваліфіка­ції за допомогою наукових понять при­пускає використання стороною обвинува­чення розроблених юридичною наукою те­оретичних основ кваліфікації злочинів.

Кожен склад злочину складається з пев­ної кількості елементів. А злочинне діяння містить в собі характерні для нього ознаки. Тому суть обґрунтування в обвинувальній промові юридичної кваліфікації за допомо­гою наукових понять полягає в тому, щоб проаналізувати ті ознаки, які згідно закону характеризують даний злочин, не упус­тивши при цьому жодного з них і не при­думавши ознак, які в ньому не містяться. Проте слід зазначити, що кваліфікація не повинна зводитися до встановлення «фор­мального збігу або неспівпадіння ознак ді­яння тієї або іншої правової норми». Тому, щоб не допустити подібної помилки в застосуванні кримінального закону, стороні обвинувачення в певних випадках дово­диться в судовій промові робити доклад­ний аналіз складу злочину, скоєного під­судним. Наприклад, для правильної юри­дичної кваліфікації у окремих справах має велике значення точне встановлення об’єкту, на який було направлене злочинне посягання. Зокрема, іноді виникає необ­хідність встановити, чи є об’єктом зло­чину в одних випадках — здоров’я особи в об’єктивному сенсі (ст. 125 КК України), а в інших — інтереси правосуддя (а вже по­тім інтереси особи) (ст. 383 КК України). При аналізі елементів складу злочину, що відносяться до об’єктивної сторони, сто­роні обвинувачення необхідно з’ясувати, яка дія або бездіяльність здійснена підсуд­ним, які наслідки скоєного злочину, в чому полягає причинний зв’язок між злочином і його наслідком і т.д.

Велике значення для обґрунтування юридичної кваліфікації обвинувачення має використання стороною обвинувачення правових понять. Досить часто правильне застосування кримінально-правової норми залежить від точного трактування конкрет­них дій підсудного, що розцінюються, на­приклад, як «особлива жорстокість». Адже якщо сторона обвинувачення доведе її об­ґрунтованість, то особі, що скоїла вбив­ство, може бути обрана міра покарання у вигляді позбавлення волі. А якщо сторона звинувачення, припустимо, при тракту­ванні особливої жорстокості керувалася не правовими, а суто суб’єктивними уявлен­нями, тоді що?

Так само сторона обвинувачення пови­нна використовувати правові поняття, оці­нюючи їх в судовій промові, «особливо тяжкі наслідки» (ч. 2, ст. 152 КК України), «статева зрілість» (ч. 1 ст. 155 КК України) і т.д.

Кримінальний закон не розкриває змісту подібних кваліфікуючих ознак. Всі ці поняття носять оцінний характер і вста­новлюються у кожному конкретному ви­падку, виходячи з предмету кримінального переслідування.

Тому при обґрунтуванні юридичної кваліфікації сторона обвинувачення по­винна точно розкрити їх правовий зміст, оскільки, визнаючи підсудного винним в скоєнні злочину за ознаками, що від­носяться до оцінних категорій (тяжкі або особливо тяжкі наслідки, великий або особливо великий розмір, істотна шкода та інші), суд не повинен обмежу­ватися посиланням на відповідну ознаку, а зобов’язаний привести в описовій час­тині вироку обставини, що послужили під­ставою для висновку про наявність вказа­ної ознаки. Неправильне рішення питання про наявність або відсутність кваліфікую­чих ознак злочину є найбільш частою при­чиною помилок, що на практиці допуска­ються державним обвинувачем при об­ґрунтуванні юридичної кваліфікації.

У окремих справах стороні обвинува­чення при обґрунтуванні юридичної квалі­фікації доводиться в судовій мові не тільки використовувати правові поняття, що міс­тяться в кримінальному законі, але і звер­татися до розбору окремих положень, ре­гульованих підзаконними актами. Напри­клад, склад ст. 286 КК України (Пору­шення правил дорожнього руху і експлуа­тації транспортних засобів) не можна вста­новити, не знаючи правил дорожнього руху, Прийнятих Кабінетом Міністрів України; ветеринарні правила визначають склад злочину, передбачений ст. 251 КК України і т.д.

Велике значення для правильного об­ґрунтування юридичної кваліфікації обви­нувачення має використання судової прак­тики по окремих категоріях справ (напри­клад, про крадіжку, грабіж і розбій; про вбивство; про хабарництво та ін.). У поста­новах Пленуму Верховного Суду України про судову практику дається глибокий ана­ліз норм права і роз’яснення з проблемних питань кваліфікації. Таким чином вища су­дова інстанція сприяє правильному розу­мінню і одноманітному застосуванню за­кону.

Так, Верховний Суд України постійно нагадує, наприклад, що у справах про крадіжку, грабіж і розбій судам належить до­сліджувати наявні докази з метою правиль­ної юридичної кваліфікації дій осіб, ви­нних в скоєнні цих злочинів, недопущення помилок, пов’язаних з неправильним тлу­маченням понять таємного і відкритого розкрадань чужого майна; це ж стосується і оцінки обставин, передбачених як ознака злочину, що обтяжують покарання.

Подібні вказівки про юридичну квалі­фікацію відповідних злочинів містяться в постановах Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 22.12.2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», від 30.05.2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та стате­вої недоторканості особи» та інші [16, 86, 17, 4, 18, 1].

Завдання державного обвинувача по­лягає в тому, щоб запропонувати суду пра­вильну юридичну оцінку, відповідну за­кону і скоєному підсудним. Це завдання набуває особливого значення у разі спір­ності юридичної оцінки, а також у спра­вах з складним обвинуваченням і багато-епізодністю обвинуваченням. Тут велику допомогу можуть надати роз’яснення, що містяться у постановах і ухвалах не тільки Верховного Суду України, але також Кон­ституційного Суду України і Європей­ського Суду з прав людини.

У ряді випадків важливу роль в обґрун­туванні юридичної кваліфікації в судовій промові сторони обвинувачення грають наукові дані, що містяться у висновках різ­них експертів.

Висновок експерта є одним з видів до­казів. Як і інші види доказів (або засобів доведення), воно є процесуальним дже­релом відомостей, сприяючих правиль­ній юридичній кваліфікації обвинува­чення. Наприклад, за допомогою спеці­альних пізнань у області хімії встановлю­ється наявність або відсутність в їжі отруй­них речовин. Спираючись на висновок експерта-хіміка, сторона обвинувачення може обґрунтувати і відповідну юридичну кваліфікацію. Для правильної кваліфікації велике значення нерідко має точне визна­чення розміру матеріального збитку (май­нової шкоди), заподіяного злочинними ді­ями підсудного. У таких випадках сторона обвинувачення використовує, припустимо, висновок експерта-бухгалтера, в якому да­ється повний розрахунок суми недостачі.

Нарешті, з метою обґрунтування ква­ліфікації стороною обвинувачення можуть бути використані спеціальні медичні зна­ння - для встановлення ступеня тяжкості завданої шкоди здоров’ю або виявлення дійсної причини смерті. Нерідко судово-медична експертиза, проведена під час до-судового слідства, озброює сторону об­винувачення новими, раніше невідомими фактами, які істотно міняють юридичну кваліфікацію.

Мабуть, саме зважаючи на вищевикладене Генеральна прокуратура України у своїх вказівках і наказах звертає особливу увагу на вдосконалення професійної май­стерності державних обвинувачів, в першу чергу — прокурорів, що не мають достат­нього досвіду участі в судових процесах. Для вирішення цього завдання пропонуємо організувати надійну систему професій­ного навчання; постійно удосконалювати навчально-методичний процес, приверта­ючи до участі в проведенні учбових захо­дів досвідчених практичних працівників, а там, де це можливо, - учених-юристів; ви­вчати і поширювати позитивний досвід ро­боти; упроваджувати в практику форми на­вчання, що добре зарекомендували себе, зокрема ділові ігри; розвивати і заохочу­вати творчу активність прокурорів і праг­нення їх до самовдосконалення, підви­щувати роль і відповідальність керівни­ків прокуратур міської і районної ланки за якісну підготовку державних обвинувачів до участі в судових засіданнях.

Список використаної літератури:

Див. Медведько О. Прес-конференція Генерального прокурора України Олексан­дра Медведька 9 жовтня 2009 року // Вісник прокуратури. — 2009. — № 10. — С. 3

Навроцький В.О. Основи кримі­нально-правової кваліфікації: навч. посіб­ник / В.О. Навроцький. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с.

Кримінальне право України. Осо­блива частина: підручник / [за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Cташиса, В.Я. Тація]. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 494 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / [за ред. М.І. Мельника, В.А. Климента]. — вид. 2-ге, переробл. та допов. — К.: Атіка, 2008. — 712 с.

Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузне­цов. О.Ф. Штанько. — К.: Вид.ПАЛИВОДА А.В., 2005. — 604 с.

Конституція України. Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і гро­мадянина / упоряд. М.І. Хавронюк. — К.: Літера ЛТД, 2007. — 112 с.

Прокурорська діяльність в Україні. — Харків: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. — 184 с.

Кони А.Ф. Уголовный процесс: Нрав­ственные начала. — М.: Современный гума­нитарный институт, 2000. — 150 с.

Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 12. — С. 9.

Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 2. — С. 4.

Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 7. — С. 1.