282

---

Р.В. ВЕРЕША,

кандидат юридичних наук, доцент (Академія адвокатури України)

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ПОМИЛКИ

Кваліфікаційні помилки — це непра­вильне встановлення наявності або від­сутності складу злочину, а також його від­повідності нормам Загальної та Особли­вої частин КК України. Таки помилки, на відміну від кримінально-процесуальних, носять кримінально-правовий характер. Основні джерела кваліфікаційних помилок — недоліки законодавства та вади право-застосування.

До кваліфікаційних помилок не нале­жать неправильні покарання. Вчинення злочину або незакінчення його з неза­лежних від особи обставин (замах і готу­вання) — межа кваліфікації злочинів. При цьому, кваліфікаційні помилки узагаль­нено можна класифікувати на три групи:

Невизнання наявності складу зло­чину у діяннях, в яких він міститься;

Встановлення наявності складу зло­чину у діяннях, де він відсутній;

Неправильне обрання норми КК України для кваліфікації злочинів.

Перша із названих помилок є найбільш розповсюдженою. Деякі вчені цю помилку називають некваліфікацією, тобто невизна­ння правозастосовним органом складу зло­чину у тих випадках, де в дійсності він іс­нує. Це породжує штучну латентність зло­чинів. При цьому, аналіз судової практики свідчить про те, що в деяких випадках має місце приховування злочинів з боку тих осіб, які зобов’язані їх розкривати.

Також, «некваліфікація злочинів» може мати місце у зв’язку із неправомірною від­мовою правозастосовних органів у кри­мінальному переслідуванні і порушенні кримінальної справи, перебільшеним уяв­ленням про диспозитивність в матері­альному та процесуальному криміналь­ному праві. Чинний КПК України визнає декілька категорій справ, справами при­ватного і приватно-публічного обвин

ува­чення. По справам публічного і приватно-публічного обвинувачення відповідні правозастосовні органи зобов’язані здійсню­вати кримінальне переслідування. В кож­ному випадку виявлення ознак злочину вони зобов’язані застосовувати передба­чені КПК України заходи по встановленню події злочину, викриттю осіб або особи ви­нуватих у вчиненні злочину. Сучасна ж слідча практика все частіше не здійснює кримінальне переслідування по справам публічного обвинувачення при заподіянні шкоди особі. Вимагає від потерпілих осіб заяв, хоча існують ознаки злочину в межах відповідної події, а в окремих випадках, і за наявності підозрюваної особи. Справи публічного обвинувачення тим самим всу­переч закону перетворюється у справи приватного обвинувачення. Це також спо­сіб некваліфікації, тобто основної кваліфі­каційної помилки, оскільки юридична ком­петенція не будь-якого потерпілого дозво­лить йому на належному рівні скласти за­яву і подати її у відповідний орган дізна­ння або слідства. Втрачається час, докази, так би мовити, по гарячим слідам, поши­рюється штучна латентність і укриття зло­чинів.

Друга кваліфікаційна помилка — це встановлення правоохоронними орга­нами наявності у вчиненому складів зло­чинів, яких в дійсності немає. Виправ­лення цієї помилки судами (виправдальні вироки по кожній десятій справі) — по­казник здебільшого професійності судової влади. Однак таке виправлення на практиці часто обумовлюється певними трудно­щами. Оскільки, відповідно до законодав­ства і судові органи, і органи, що підтримують у суді державне обвинувачення (про­куратури) є окремими складовими єдиної системи державних правозастосовних органів. Мабуть, саме тому, у переважній більшості обвинувальних вироків судів мо­тивувальна частина на 80—100 відсотків відтворює зміст державного обвинува­чення по справі.

Не сприяє зменшенню кваліфікаційних помилок іздавно відомий процесуальний принцип, заборони повороту до гіршого в судових актах вищестоящих інстанцій. По­славшись на положення Конституції Укра­їни, Всесвітню декларацію прав людини і громадянина, інші міжнародні акти, Пле­нум Верховного суду України визнав, що судове рішення підлягає перегляду, якщо виявлені суттєві порушення у ході досудового слідства свідчать про наявність по­милки, оскільки таке рішення, в тому числі, не відповідає вимогам справедливості. Мова йде про судові помилки, які носять фундаментальний, принциповий характер, коли невиправлення такої помилки ви­кривлювало б саму суть правосуддя, суть вироку, як акту правосуддя, унеможливлю­вало б забезпечення необхідного балансу конституційно захищених цінностей, прав і законних інтересів засуджених та потер­пілих.

До складу кваліфікаційних поми­лок пов’язаних з неправильною юридич­ною оцінкою вчиненого, належать “над­мірні” кваліфікації або «кваліфікації з за­пасом». Вони нерідко допускаються правозастосовними органами свідомо, не лише у зв’язку із традиційним обвину­вальним спрямуванням, а в першу чергу у зв’язку із суперечностями кримінально-процесуального законодавства. Як зазна­чалось вище, закон забороняє так званий «поворот до гіршого». Вищестоящі судові інстанції не мають права самостійно, без спрямування справи до суду першої інстанції, перекваліфікувати злочин за більш суворою нормою КК України. Перекваліфікація на більш м’яку норму КК України допускається. У зв’язку з цим, судді і визначають при кваліфікації додаткові статті КК України невиправдано, за­безпечуючи штучну реалізацію принципу повноти кримінально-правової кваліфі­кації. Так звані «зайві» статті вищестоящі суди можуть виключати і вирок буде спра­ведливим. Зворотну ж ситуацію, без повер­нення справи на новий судовий розгляд, КПК України не дозволяє. Така ж логіка кваліфікації і в органів досудового слід­ства.

В результаті по відношенню до обвину­ваченого і підсудного отримується зворот­ній ефект. Кваліфікація злочинів свідомо виходить помилково завершеною з усіма відповідними наслідками. При цьому, не виключається, що вищестоящі інстанції можуть залишити помилкову, несприят­ливу кваліфікацію за обвинувальними ви­сновками і вироками без змін. У цьому разі відбувається, так званий «поворот до гір­шого».

Помилкова юридична оцінка вчине­ного у зв’язку із неправильним обранням норми КК України за розповсюдженням визначається таким чином:

Кваліфікація оціночних ознак зло­чину;

Кваліфікація єдиних складних і су­купних злочинів;

Кваліфікація суспільно небезпечних наслідків;

Кваліфікація малозначних діянь і зло­чинів, що межують з проступками.

Враховуючи викладене вище, можна виділити дві основні причини кваліфіка­ційних помилок:

Законодавча;

Правозастосовна. Перша полягає у проблемності КК

України, неточності його норм або в їх за­старілості. За значенням і об’ємом впливу на кваліфікацію злочинів, основним в да­ному разі, є відсутність в КК України скла­дів необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.

До наступної групи недоліків КК Укра­їни, що породжують кваліфікаційні по­милки належать невизначення законодав­цем складоутворюючих елементів злочинів з ознаками, що їх відокремлюють. Це призводить до розмивання меж між злочи­нами і проступками, між суміжними скла­дами злочинів. При цьому, основними складоутворюючими елементами є сус­пільно небезпечні наслідки, вина, в першу чергу умисна, мотив і мета, а також спо­соби вчинення злочину (насильницькі, з використанням службових повноважень, обман тощо). За нормами де ці елементи чітко визначені, кваліфікаційні помилки допускаються з вини правозастосовних ор­ганів.

До недоліків чинного кримінального законодавства можна віднести надмірність криміналізації діянь, що являє собою пе­редбачення в КК України таких складів злочинів, які межують з проступками, і більш ефективно могли б переслідуватись у цивільному, адміністративному чи дис­циплінарному порядку. Це стосується зло­чинів невеликої тяжкості, а також ряду зло­чинів середньої тяжкості у сфері господар­ської діяльності. В таких випадках пору­шується правило кодифікації: якщо діяння за асоціальністю перебуває на межі злочи­нів і проступків, то для відповідальності за нього, перевага має надаватись не кримі­нальному, а іншим галузям права.

Неточність кримінального законодав­ства, як причина кваліфікаційних поми­лок, пов’язана з порушенням при здій­сненні законотворчої діяльності правил законодавчої техніки. Це перш за все мовні та системні правила. Багатозначність, що породжує кваліфікаційні помилки, має місце при вживанні у КК України термінів-понять, які різні за граматичним значенням відповідно до словників української мови, етимологічного і тлумачного. В таких ви­падках доцільно уникати їх вживання в за­коні, або вживати у загальноприйнятому значенні.

Не менш значущою причиною кваліфі­каційних помилок є недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів. Ця по­милка може полягати у неправильному об­ранні норми КК України для ідентифікації скоєного із складом злочину. Це відбува­ється у зв’язку із неточністю тієї або іншої норми КК України, непрофесійністю прак­тичних працівників, а також неоднознач­ним тлумаченням кримінального закону з боку юридичної науки. Таким чином:

Кваліфікаційні помилки являють со­бою невірну з точки зору законності і об­ґрунтованості правову оцінку суспільно не­безпечних діянь;

Таких помилок припускається зако­нодавець, офіційні правозастосовні органи і особи, які здійснюють неофіційне тлума­чення кримінального закону;

Основні причини кваліфікаційних помилок — недоліки законодавства і непрофесійність правозастосовних органів.

 

< Попередня   Наступна >