544

---

С. Ю. ОБРУСНА,

кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного інституту Східноєвропейського університету економіки і менеджменту

УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

На основі аналізу теоретичних положень поняття, видів, механізму проведення реформ досліджено управлінську діяльність у сфері реформування судової системи України.

Ефективність проведення судової реформи в Україні залежить від ряду факторів. Насамперед це зміст самої реформи, що передбачає удосконалення управлінської діяльності судо­вою системою, підвищення якості здійснення правосуддя, поліпшення кадрового складу суду тощо. Важливу роль також відіграють мета, задля якої вона проводиться, завдання, що ставляться для її досягнення, суспільно-політична і соціально-економічна ситуація в країні, рівень правової культури населення тощо. Та чи не першочергове значення має управлінська діяльність, що передбачає комплекс системних заходів, спрямованих на регулювання процесу реформування.

Тому не випадково, що проблеми як управління процесами реформування взагалі, так і управління процесом проведення судової реформи зокрема є предметом вивчення ряду наук: політології, менеджменту, державного управління, адміністративного права. Про інтегрований підхід до вивчення вказаної проблеми свідчить низка наукових публікацій, ряд монографій, дисертаційних робіт таких відомих учених, як В. Андрущенко, В. Сарапін, О. Мироненко, Ю. Римаренко, Ю. Шемшученко, В. Авер'янов, А. Стрижак тощо.

Разом з тим аналіз законодавства, наукового доробку вчених дає підстави говорити про ряд дискусійних та ґрунтовно не вивчених питань щодо вказаної проблеми. Тому метою даної публікації є розкриття змісту поняття «управлінсь

ка діяльність у сфері реформування судової системи», що обумовлює такі завдання: на основі аналізу нормативно-правової бази, наукового доробку вчених сформулювати поняття управлінської діяль­ності у сфері реформування судової системи, дати характеристику складових процесу ре­формування, сформулювати критерії його ефективності, висловити власну позицію щодо вирішення вищевказаних проблем.

Перш ніж аналізувати управлінську діяль­ність у сфері проведення судової реформи в Україні на сучасному етапі, варто звернутися до визначення самого поняття «реформа», її класифікації, критеріїв ефективності; простежити управлінську діяльність в ході проведення судових реформ у різні історичні періоди функціонування вітчизняної судової системи.

Так, у науковій енциклопедичній літературі термін «реформа» має декілька значень: 1) перетворення, зміна, перебудова будь-якої сторони суспільного життя; 2) нововведення будь-якого змісту, але в більшості таке, що має позитивний характер [1, с 547].

Л. Тихомирова відзначає, що реформа - це перетворення, зміна, перебудова якої-небудь сфери суспільного чи державного життя, що здійснюється державою, та вказує, що характерними рисами реформи є поступовість, комплексність, завершеність змін, їх позитив­ний характер, а успішне проведення залежить від підтримки суспільством, усвідомлення її необхідності тощо [2, с 757].

Поряд із терміном «реформа» вживають поняття «системна реформа», «системні ре­форми». Як вважає В. Сарапін, системна реформа - це поняття, яке охоплює собою весь комплекс поступових змін, що забезпечують перехід суспільної системи від одного якісно­го стану до іншого, більш високого, прогресивного; вона здійснюється мирним шляхом, послідовним втягуванням у свою орбіту деда­лі ширшого комплексу перетворень і маси населення, яка поступово утверджує себе як суб'єкт суспільного розвитку [3].

Кожна окремо взята реформа, в тому числі й судова, також повинна мати системний характер, що забезпечить її успішне проведення. Як зазначає В. Сарапін, процес здійснення чи то окремої реформи, чи їх комплексу може протікати суперечливо. Науковець виділяє ряд факторів, що безпосереднім або опосере­дкованим чином можуть його стримувати:

а) політична неструктурованість суспільства;

б) недостатня наукова обґрунтованість рефо­рми; в) розбалансованість взаємодії гілок влади; г) суб'єктивність окремих реформаторів; д) залишковість орієнтацій частини населення

на тоталітарні підходи та цінності; ж) супере­чливий вплив зовнішньополітичного та економічного факторів. Як свідчить досвід вітчиз­няного реформування, вони існували і в його історії та, на жаль, деякі з них характерні й для сучасного реформування судової системи. Процес реформування як у цілому, так і проведення судової реформи зокрема, будуть успішними лише тоді, коли їх будуть розуміти як соціальне завдання, що стоїть перед народом і державою як фактор стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації, підвищення іміджу держави перед іноземними партнерами. Ряд політологів, у тому числі й В. Сарапін, визначають зовнішні та внутрішні

фактори прискорення та умови виконання цього соціального завдання, обґрунтовують

послідовність політичних кроків механізму реалізації реформ у сучасних умовах. До зовнішніх факторів (умов) поглиблення реформ відносять: а) ефективну міжнародну, зовнішньополітичну діяльність держави, зміцнення її міжнародного авторитету; б) залучення інвестицій; в) вирішення ряду економічних проблеми; до внутрішніх – взаємодію гілок влади; порозуміння між партіями; узгоджену стратегію реформ; г) розуміння й підтримку курсу на рівні масової свідомості населення. Найбільш ефективними та успішними рефор­ми можуть бути лише при оптимальній дотичності й забезпеченості взаємодії зазначених умов та факторів.

За час свого функціонування вітчизняна судова система зазнала ряд суттєвих змін від реформування суду князем Володимиром до сьогодення. Особливе місце в серії реформ судової влади посідає реформа 1864 p., яку вважають найрадикальнішою, новаторською та технічно найуспішнішою як серед «великих реформ» 60-70-х pоків XIX ст., так і серед реформ вітчизняного судоустрою, адже в ході її у надрах самодержавства було створено абсолютно нехарактерну для нього судову систему, що включала незалежний гласний суд, усний змагальний судовий процес, уведення нових судових інститутів. Судова ре-форма спонукала до появи професії юриста, яка базувалась на спеціальній освіті, новому рівні свідомості й моральності її представників, що мали всі можливості втілити її в життя.

Аналізуючи ж причини та особливості проведення реформи, американський дослід-ник Р. Уортман акцентує увагу не на реформуванні інститутів і процедур, а на питання кадрового складу і професіоналізації та наголошує на тому, що визначальним фактором, який сприяв реформі, стала поява в адміністрації людей, які були здатні підготувати і провести реформу чиновників-юристів, чиновників-управлінців, що прагнули надати своїй діяльності риси професії; виходячи з цього реформа - не початок, а кульмінація змін у середовищі самих чиновників, які стають суб'єктами управлінського процесу, що брали участь у реформуванні й визначали його характер [4, с 10]. Як бачимо, управління процесом реформування, а особливо визначення суб'єктів цього управління, мають до-сить суттєве значення для його успішного проведення. Вирішення вказаних проблем має важливе значення як для практики, так і для теорії правничої науки, зокрема й науки адміністративного права у світлі переходу від державоцентристських до людиноцентристських пріоритетів у адміністративно-правовому регулюванні, сутність яких полягає у виведенні в системі суб'єктів адміністративно-правових відносин на перший план громадянина з його правами, законними інтересами і свободами. Не менш важливим фактором є з'ясування мети реформування. Звичайно, у випадку реформування судової системи - це удосконалення процесу правосуддя, що має забезпечити саме права, свободи і законні інтереси особи.

Поняття «управління» в широкому розу-мінні - це діяльність, що спрямована на керівництво чимось. Управління також слід роз­глядати як цілісну систему, що складається із взаємодіючих елементів [5, с 26]. Судове управління як система має забезпечити ефективне функціонування як зовнішньо-, так і внутрішньосистемних і внутрішньоапаратних відносин, що становлять основний зміст позасудової діяльності органів судової влади України. Традиційно до основних компонентів управлінської системи, в тому числі й судової, відносять: суб'єктів управління, об'єк-тів управління, управлінський вплив та зворотні зв'язки. Кожний із цих взаємопов'язаних елементів забезпечує її належне функціону­вання. Управлінський вплив визначають як комплекс принципів, цілеспрямованих і організованих форм, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на певні об'єкти та досягаються реальні зміни в них.

У ряді випадків термін «управління» вико­ристовується для визначення цілеспрямованої дії на об'єкт з метою зміни його стану або по­ведінки, збереження певної структури, підтримання оптимальної діяльності та реалізації певної програми режиму стосовно організованих систем, у тому числі й соціальної [6, с 35].

Поняття «соціальне управління» має ряд трактувань. їх спільна сутність зводиться до того, що це управління, здійснюване в людсь­кому суспільстві, людьми стосовно людей. В управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, вагомого значення набуває саме людський фактор. Основними категоріями соціального управління, як і управління в цілому, є суб'єкт, об'єкт, керуючий вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми і методи впливу, цілі взаємодії, принципи тощо мають дещо інший характер.

Визначають такі ознаки соціального управ­ління: 1) воно є різновидом людської спільної діяльності, 2) його головне призначення здійснення регулюючого впливу на поведінку учасників спільної діяльності. Функції соціального управління реалізуються в рамках сус­пільних відносин; унаслідок управлінських впливів виникають управлінські відносини, які є, по-перше, різновидом суспільних, а по-друге, вольових. Виходячи з цього, соціальне управління - це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодже­ності й упорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного вирішення завдань, що стоять перед ними [6, с 37].

Вказані ознаки можна простежити й при аналізі судового управління. Воно також спрямоване на здійснення регулюючого впливу на поведінку учасників спільної діяльності, забезпечується такими функціями як координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, тощо; управлінські відносини, що виникають у системі судового управління, також мають соціальний і вольовий характер. Соціальне управління як система визначається виходячи із таких характеристик: людина у вказаній системі виступає і як суб'єкт, і як об'єкт управління. Як відзначає Д. Притика, об'єктом судового управління є відносини, що формуються у судовій системі потрійно: суддя закон, суддя суд і суддя - людина. Зазвичай такі відносини характеризуються як соціальні [7, с 31].

Виходячи із соціальних ознак судового управління, ряд авторів, зокрема В. Кривенко, пропонують розширити межі управлінської діяльності таких суб'єктів судового управління, як колегіальні управлінські структури та органи суддівського самоврядування, що, на його думку, має сприяти демократизації судо­вої системи та підвищенню ефективності її функціонування [8].

Як уже зазначалося, соціальне управління здійснює цілеспрямований вплив на поведінку людей і соціальних груп з метою організації та координації їх діяльності в процесі до­сягнення певних цілей, які стоять перед суспільством. Судове управління також спрямо­ване всіляко сприяти здійсненню цілей правосуддя і завдань суду, що має важливе значення не тільки з погляду виконання завдань і функцій держави, а й функціонування суспільства в цілому. Спільні ознаки також можна простежити й при аналізі принципів, методів, функцій управлінської діяльності у судовій сфері та соціальному управлінні. Так, до принципів соціального управління відносять загальносистемні (ієрархічності, об'єктив­ності, комплексності, головної ланки, законності, демократизму) та принципи управління як виду діяльності (конкретності, ефективності, стимулювання тощо). За вказаними принципами будується як державно-управлінська діяльність в цілому, так і судове управління зокрема. Так, принцип демократизму як в управлінні, так і в державному управлінні слугує відтворенню народовладдя, передбачає врахування потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей на всіх рівнях управління. Демократизм судової системи проявляється як через принципи судочинства, так і через принципи судоустрою та управління ним. Його важливою рисою є наявність колегіальних управлінських органів у складі судів і суддів­ського самоврядування.

Отже, судове управління можна вважати особливим видом соціального управління, виходячи із дослідження його як системи, завдань і функцій, суб'єктів і об'єктів, принци-пів, форм і методів управлінської діяльності тощо. Найбільш послідовне врахування характеристик соціального управління, специфіки його керуючого впливу знаходить вияв у його поділі на такі два види, як державне та громадське, або самоуправління. Зрозуміло, що в суспільстві, організованому на державній ос-нові, переважаючий вплив матиме державний напрям соціально-керуючого впливу, під час якого суб'єктом виступає держава в особі від­повідних структур. Поряд із цим в умовах ре-формування державного механізму зростає активність і самоуправлінських структур, на-ділених повноваженнями державно-владного характеру. Це повною мірою стосується й судового управління.

Як зазначає Н. Гладунова, державне управління передбачає не тільки здійснення владного впливу на окремі елементи системи, а й створення необхідних організаційних перед.мов щодо реалізації владних повноважень [9, с 16]. У вітчизняній юридичній літературі тривалий час дискутується питання щодо «широкого» та «вузького» розуміння поняття «державне управління». Як відзначає В. Авер'янов, широке тлумачення державного управління як сукупності усіх видів діяльності держави є правомірним лише на рівні аналізу в цілому системи соціального управління, виявлення її відносно самостійних підсистем. У цьому ви-падку категорія державного управління дає можливість відокремити державні інститути управлінського впливу на суспільство від не­державних [5, с 10]. Ряд учених у контексті соціального керівництва до державно-управлінської діяльності відносять діяльність не тільки органів виконавчої влади, а й законодавчих та судових інститутів.

У більш вузькому значенні вказана катего­рія - це особливий та самостійний різновид діяльності держави, що здійснює окрема система спеціальних державних органів. Схожі наукові підходи до визначення вказаного по­няття переважають і в адміністративному праві, за яким це діяльність спеціально уповноважених органів, державно-службових посад, що утворюють систему органів виконавчої влади. Вказані положення теорії управління мають досить важливе значення для вдосконалення управлінської діяльності у сфері судового ре­формування, а отже, й успішного проведення реформи. Не менш важливе значення має вироблення методології реформування, його ідеології, розуміння реформ як послідовного, спадкоємного процесу, при якому зберігаються досягнення минулого та впроваджуються інно­вації, досягається оптимальний баланс вітчиз­няного та зарубіжного досвіду, кадрове та ресурсне забезпечення тощо. Успішному досягненню вказаних завдань має сприяти управлінська діяльність у сфері реформування судової системи, яку можна визначити як комплекс системних заходів, направлених на регулювання процесу реформування.

Повертаючись до питань, порушених у статті, автор доходить висновків, що нині проблеми управлінської діяльності процесами ре-формування набувають неабиякого значення для реформування судової системи України, що викликає жваві дискусії серед юристів-науковців і практиків. Необхідність такої дискусії є вимогою сьогодення, оскільки проблеми функціонування судової гілки влади турбує сьо­годні й суспільство, і державу. Саме теоретична і практична значущість проведення судо­вої реформи викликає необхідність продов­ження наукових розвідок у даному напрямі, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком нашої держави назустріч побудові правової держави.

Література

Барихин А. Б. Большой юридический энциклопедический словарь / А. Б. Барихин. - М. : Книжный мир, 2010. - 848 с.

Тихомирова Л. В. Юридическая энциклопедия / Л. В. Тихомирова, М. Ю. Тихомиров. - М. : Изд. Тихомирова М. Ю., 2006. – 972 с.

Сарашн В. О. Ідеологія системних реформ в контексті стабілізації соціально-економічного та політичного розвитку України на –убежі століть (політологічний аналіз) : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.03 / В. О. Сарапін. - К, 2005. 210 с

Уортман Р. С. Властители и судьи: Развитие правового создания в имперской России / Р. С. Уорт-ман. - М. : Новое лит. обозрение, 2004. - 520 с.

Державне управління: теорія і практика / [за заг. ред. В. Авер'янова]. - К. : Ю–інком Інтер, 1998. - 432 с

Адміністративне право України : підручник/ [за заг. ред. Т. О. Коломоєць]. К. : Істина, 2009. - 480 с.

Притика Д. Правові проблеми судового управління / Д. Притика // Право України. - 2003. - № 3. -С. 30-36.

Кривенко В. В. Демократизація судової системи України: проблеми та перспективи : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / В. В. Кривенко. - О., 2006. - 192 с

Гаєвський Б. А. Основи науки управління : навч. посіб. / Б. А. Гаєвський. - К. : МАУП, 1998. - 112 с

 

< Попередня   Наступна >