3. Д. ЧУЙКО,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

ПИТАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Реалізація концепції правової держави передбачає існування незалежної судової влади, завдяки якій досягається реальний розподіл влад, забезпечується принцип верховенства права та захист основоположних прав і свобод людини і громадянина. Саме через судову діяльність, її гуманність і справедливість повинен впроваджуватися конституціоналізм, повага до права і закону, до прав і свобод людини і громадянина, до державної влади [1, с 310].

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України», люди-на і громадянин, їхні конституційні права і свободи є об'єктом національної безпеки, а згідно зі ст. 8 цього ж Закону основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України у внутрішньополітичній сфері є забезпечення неухильного доде­ржання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного уст-рою, а також створення дієвих, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод [2]. Пріоритет прав і свобод людини та верховенство права є одними із принципів забезпечення національ­ної безпеки, що дає підстави вважати органи судової влади необхідною складовою системи забезпечення національної безпеки України.

Актуальність розгляду питань функціонування органів судової влади в аспекті забезпечення національної безпеки зумовлена відсутністю наукових досліджень у цій сфері, недостатністю правового регулювання їх діяльно­сті щодо забезпечення національної безпеки, а також тим місцем, яке вони посідають у механізмі державної влади, забезпеченні конституційної законності, прав і свобод людини і громадянина.

На сучасному етапі проблематика національної безпеки досить широко розроблена представниками різних наукових напрямків. Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення цієї проблеми зробили В. Т. Білоус, О. М. Гончаренко, В. П. Горбулін, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, Є. Я. Кравець, В. А. Ліпкан, Н. Р. Нижник, Г. В. Новицький, М. І. Панов, В. Г. Пилипчук, Г. О. Пономаренко, Г. П. Ситник, В. П. Тихий тощо. Однак дослідження судової влади в контексті націо­нальної безпеки не знайшло свого належного висвітлення у науковій літературі. З огляду на це метою статті є розкрити і проаналізувати місце і роль органів судової влади в забезпе­ченні національної безпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. [3] на підтвердження ст. 6 Основного Закону [4] закріплено, що влада в Україні здійснюється на підставі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Зміст поняття судової влади на законодавчому рівні не визначено, закріплено лише форму її реалізації - правосуддя.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя, і воно становить основний зміст судової влади. Правосуддя полягає в діяльності судів з розгляду у судових засідан­нях цивільних, господарських, адміністратив­них, кримінальних, а також конституційних справ і законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні. Правосуддя здійснюється у певному процесуальному порядку, регламентованому законодавством, яке встановлює процедуру діяльності судів з розгляду і вирі­шення конкретних справ, що їм підвідомчі, і тим самим забезпечує права і охоронювані законом інтереси тих, кого зачіпає діяльність суду, - учасників судочинства.

У ст. 124 Основного Закону закріплено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі право-відносини, що виникають у державі. Припис про ухвалення судових рішень іменем України заснований на положеннях Конституції України, за якими судова влада є гілкою дер­жавної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і відповідно мають бути гарантовані державою.

У Законі України «Про основи національ­ної безпеки України» від 19 червня 2003 р. як суб'єкти забезпечення національної безпеки закріплені тільки суди загальної юрисдикції (ст. 3), які здійснюють свої повноваження у цій сфері шляхом здійснення судочинства у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці (ст. 9). У Кримінальному кодексі України (далі - КК) статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки розміщені у розділі І Особливої частини КК, що свідчить про те, що ці злочини є найбільш небезпечними або особливо тяжкими злочинами. До них законодавець відносить: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); по-сягання на територіальн11 цілісність та недо­торканість України (ст. 0); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 114) [5]. Однак на сьогодні такі загрози національній безпеці, як, наприклад, організована злочинність та корупція, не можуть бути нейтралізовані без участі органів судової влади. Тому вважаємо, що закріплене в Законі України «Про основи національної безпеки України» положення щодо цих органів характеризується неповним визначенням їх як суб'єкта забезпечення національної безпеки і не враховує інші функції органів судової влади.

Узагальнюючи наукові джерела та чинне законодавство, можно зробити висновок, що місце судової влади в механізмі забезпечення національної безпеки визначається її завданнями у сфері захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, інтересів дер­жави та суспільства, взаємодією судів з інши­ми суб'єктами забезпечення національної безпеки. Крім того, воно знаходить своє відо­браження у характерних завданнях, які по-стають перед різними гілками судової влади та ланками судової системи, а її роль визначається функціями та повноваженнями, які можуть використовуватися для захисту людини, держави і суспільства.

На думку В. О. Терьохіна, головною функцією судової влади є правозахисна функція, яку розуміють у широкому та вузькому смис­лах. У широкому аспекті названа функція реалізується в захисті права взагалі на всьому правовому просторі. Суд покликаний захищати усіх без винятку суб'єктів суспільних право­відносин, у всіх сферах судової юрисдикції, від будь-яких порушень або їх загроз, у тому числі від свавілля держави, її органів і посадових осіб. У вузькому смислі правозахисна функція виявляється у захисті прав і свобод людини і громадянина, їх законних інтересів [6, с 13]. Саме правозахистна функція в аспекті націо­нальної безпеки має істотне значення, оскіль­ки вона є водночас і завданням діяльності ор­ганів судової влади. Ця функція безпосеред­ньо випливає із сутності судової влади і знаходиться у тісній взаємодії та діалектичній єдності з усіма іншими судовими функціями. Решта функції тією чи іншою мірою підлеглі функції правозахисту, обслуговують її.

Важливим для національної безпеки є також здійснення судового контролю. Відповідно до ст. 6 Закону «Про демократичний цивіль­ний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» [7] від 19 червня 2003 р. судові органи України є суб'єктами цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави. Судовий контроль є невід'ємним елементом рівноваги політико-правового ме­ханізму, оскільки він закріплює оптимальний баланс розподілу повноважень між гілками триєдиної системи державної влади. Під час провадження адміністративного судочинства підконтрольними переважно є органи вико­навчої влади, а під час провадження господарського - господарюючі суб'єкти. Судовий контроль органи судової влади здійснюють також шляхом санкціонування та контролю за процесуальними рішеннями і діями слідчих органів.

Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який є спеціальним механізмом охорони Конституції як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. М. Д. Савенко вважає, що функціями Конституційного Суду України є конституційне правосуддя, конституційний контроль, офіційне тлумачення, правова охорона Конституції України, арбітражна функція, правозахистна функція [8, с 67].

На думку В. М. Лебедева, саме судовій владі надаються повноваження з контролю за пра­вовим змістом законів. Саме ці повноваження істотно змінюють положення судової влади в системі публічно-політичної влади, тобто перетворюють її на «справжню владу» [9, с 18]. Через Конституційний Суд України судова влада виступає арбітром у спорах між гілками державної влади. Він є не лише особливим судовим органом, частиною судової влади, а й одним із найвищих конституційних органів держави. Тому його відсутність у переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки в Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. потребує включення його до цього переліку шля­хом внесення відповідних змін.

Забезпечення захисту прав і свобод люди­ни і громадянина випливає із завдання Кон­ституційного Суду України - гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Норми щодо прав і свобод людини і громадянина включені також до Основного Закону. Забезпечуючи верховенство Конституції України, Конституційний Суд України забезпечує пріоритет її норм щодо прав і свобод над іншими нормативно-правовими актами. Такі повноваження випливають і з тексту присяги судді Конституційно­го Суді України, у якій судді зобов'язуються «захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина» (ст. 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. [10]), а також положень що містяться у главах 12 і 13 цього ж Закону [11, с 256-257]. Конституційний Суд України наділений широкими повноваженнями, тому належна діяльність цього органу має істотне значення для забез­печення стабільності конституційного ладу, конституційної законності та національної безпеки.

Крім того, вважаємо, що при здійсненні правосуддя з цивільних, адміністративних, господарських і кримінальних справ можливе виявлення непрямих посягань на національну безпеку, серед яких: видання органом чи юридичною особою нормативного чи індивідуального правового акта, що суперечить за-кону та зачіпає інтереси держави; виявлення діянь спрямованих на спричинення значної економічної шкоди державі в результаті укладення різних цивільно-правових угод, господарської діяльності, при укладенні державних контрактів на виконання стратегічних замов­лень, здійсненні банкрутства та приватизації стратегічно важливих для держави об'єктів; посягання на честь, гідність та ділову репутацію посадових осіб державних органів; витік відомостей, які становлять державну таємницю в процесі підготовки цивільних та госпо­дарських справ до судового розгляду, в ході судового розгляду, в процесі видачі санкції на проведення оперативно-розшукових заходів до забезпечення національної безпеки. Одним із засобів у процесі здійснення правосуддя, якими суд вправі реагувати на порушення у сфері національної безпеки, є окремі ухвали і постанови (статті 211, 320, 350 Цивільного процесуального кодексу України, статті 23-2, 380 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, cт. 166 Кодексу адміні­стративного судочинства України).

Судова влада у своїй роботі стикається із різною оцінкою своєї діяльності. Так, свого часу Президент України В. Ющенко, виступаючи на відкритій сесії Верховної Ради України п'ятого скликання, зробив заяву про те, що «глибока корумпованість судів є загро­зою національній безпеці України, що викрив­лене сприйняття судової незалежності переро­стає у суддівське свавілля, почасти перетво­рюючись на явище судового деспотизму» [12]. Подібні заяви були озвучені й іншими пред­ставниками вищих органів державної влади, що викликало неоднозначну реакцію як у наукових колах, так і в суддівському корпусі. У Стратегії національної безпеки від 12 лютого 2007 р. [13] серед загроз і викликів національ­ній безпеці закріплено незадовільний стан та функціонування судової влади, поширення в її інститутах хабарництва та корупції, повільне, а подекуди й неправосудне вирішення судо­вих справ. Підстави для таких негативних оцінок можуть пов'язуватися з конкретними резонансними справами, у яких були допуще­ні судові помилки, із корупційними проявами у суддівському корпусі та рядом причин суто об'єктивного характеру. Слушною з цього приводу є думка В. Т. Маляренка, що судова система України, її судді і працівники судів (як і в кожній державі) - це плоть від плоті суспільства, його складова частина зі всіма його хворобами. Проблеми судочинства по­роджуються в першу чергу суспільством, а не «поганими» суддями [14, с 2]. В. В. Онопенко зазначає, що, прагнучи перекласти всю відповідальність за стан правосуддя на судову владу, звинувачуючи її у незадовільній кадровій роботі з формування суддівського корпусу, чомусь часто забувають, що посадові особи судової влади фактично не беруть участі у вирішенні кадрових питань. Рішення ж по суті щодо призначення чи обрання судді на посаду ухвалюється відповідними кваліфікаційними комісіями, Вищою радою юстиції, Президентом і Верховною Радою України. Саме від них залежить, хто одягне мантію судді, а отже -яким буде наше правосуддя. Це ж стосується і притягнення суддів до відповідальності за по-рушення закону, рішення про накладення якої приймають саме ці суб'єкти влади [15].

Невирішення проблем, які сьогодні існують у судовій системі, призводить до серйозного розбалансування й послаблення судо­чинства. Це шкодить авторитету не тільки судової влади, а й держави в цілому. Причини негативних тенденцій у судовій владі здебіль­шого полягають і в неналежному законодав­чому забезпеченні та нерезультативному ре­формуванні.

Процес реформування судочинства Україні досі перебуває у стадії констатування пробле­ми. Проте ця констатація не знімає самої проблеми, яка від зволікання у її вирішенні з кожним днем посилюється. Проводити реформування потрібно під єдиним началом, усвідомлюючи, що воно не може проводитися ні без участі суддів, ні лише самими суддями [16, с 9]. П. Ф. Карпечкін вважає, що при реалізації су-дово-правової реформи України вітчизняні парламентарі мають виважено підійти до нормативно-правового закріплення функцій ор­ганів судової влади. Саме успішна норматив­но-правова модель визначення функцій судової влади є запорукою ефективності її функці­онування [17, с 90].

Спроба побудувати правову державу поза зверненням до проблем судової влади та судового захисту прав і основоположних свобод людини у контексті дії як норм національного законодавства, так і загальновизнаних міжнародно-правових норм, заздалегідь приречена на невдачу. Судова система України не може бути інституційно реформована без конституційних змін, без наукового аналізу й виснов­ків суддівського корпусу стосовно досягнення мети судової реформи і повинна відбуватися паралельно з реформуванням процесуального законодавства України. Судова влада повинна бути не тільки продекларована - вона повинна мати законодавчу і матеріальну базу, які забезпечували б реальне втілення в життя усіх відомих у світовій практиці постулатів правової держави. Усе це має дуже важливе значення для становлення органів судової влади як невід'ємного елементу системи забезпе­чення національної безпеки.

У механізмі забезпечення національної безпеки система судів загальної юрисдикції, поряд із Конституційним Судом України, є окремою гілкою влади, призначенням якої є забезпечення захисту прав і основоположних свобод людини і громадянина, охорона суспільства від протиправної поведінки окремих осіб і організацій, розв'язання правових конфліктів, а також контроль за діяльністю інших гілок влади, який забезпечує конституційність і законність їх дій та рішень. До найважливіших соціальних завдань, які покладені на судову владу, як державно-правовий інститут, входить здійснення правосуддя з метою захи­сту прав та основоположних свобод людини і громадянина. Дане соціальне завдання втілюється у функціональному призначенні судової діяльності, визначає її зміст і смисл та має ключове значення в аспекті забезпечення національної безпеки України.

Література

1. Тодыка Ю. М. Конституция Украины - Основной Закон государства и общества : [учеб. пособие] / Ю. М. Тодыка. - X. : Факт, 2001. - 382 с.

2. Про основи національної безпеки України : закон України від 19 черв. 2003 p. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.

3. Про судоустрій України : закон України від 7 лют. 2002 p. № 3018–III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 2728. - Ст. 180.

4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

5. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

6. Терехин В. А. Судебная власть в государственно-правовом механизме обеспечения прав и свобод граждан (вопросы теории и практики) : автореф дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / В. А. Терехин. -Саратов, 2001. - 26 c.

7. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними о–ганами держави : закон України від 19 черв. 2003 р. № 975-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. -№ 46. - Ст. 366.

8. Савенко М. Д. Правовий статус Конституційного суду України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / М. Д. Савенко. - X., 2001. - 16 c.

9. Лебедев В. М. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития /В. М. Лебедев. - СПб. : Лань, 2001. - 384 с.

10. Про Конституційний Суд України : закон України від 16 жовт. 1996 p. № 422/96-BP // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.

11. Грошевий Ю. М. Роль суду і прокуратири в забезпеченні конституційних прав і свобод громадян, законності та правопорядку / Ю. М. Грошевий // Конституційно-правові засади становлення української державності / [В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика. О. Г. Данильян ін. ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики]. - X. : Право, 2003. - 328 с

12. Заява Ради суддів України // Голос України. - 2006. - № 102 (3852). - 6 черв.

13. Про Стратегію національної безпеки України : указ Президента України від 12 лют. 2007 p. № 105/2007 // Офіційний вісник України. - 2007. – № 11. – Ст. 389.

14. Маляренко В. Т. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду / В. Маляренко // Вісник Вер-ховного Суду України. - 2003. -№ 5 (39). – С. 2-6.

15. Виступ Голови Верховного Суду України В. Онопенка на парламентських слуханнях «Про стан правосуддя в Україні» 18 берез. 2009 p. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/822F08D01A79A9FAC225757F0041FD82?OpenDocument&Collapse View&RestrictToCategory=822F08D01A79A9FAC225757F0041FD82&Count=500&.

16. Мойсик В. Українське правос–ддя: якого хоче влада і яке потрібне суспільству? / В. Мойсик // Го-лос України. - 2006. –№ 128 (3878). 14 лип.

17. Карпечкін П. Основні функції органів судової влади / П. Карпечкін // Вісник прокуратури. - 2003. -№ 1 (19). – С. 87-90.