260

---

О.Б. Онишко

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД ШЛЮБНО-СІМЕЙНИХ СПРАВ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ

Розглянуто проблему судового провадження шлюбно-сімейних справ, з’ясовано особливості подачі позовної заяви, здійснення судового розгляду, прийняття судового рішення, визначено характерні риси засто­сування правових норм у сфері судового розгляду шлюбно-сімейних справ.

Ключові слова: суди загальної юрисдикції, правові норми, позо­вне провадження, окреме провадження, позов, розірвання шлюбу.

Постановка проблеми. Перед законодавцем завжди стоїть завдання вибору такої форми захисту інтересів громадян, яка найе­фективніше задовольнятиме вказану потребу. Вибір залежить від характеру самих інтересів, які певною мірою передбачають розме­жування компетенції юрисдикційних органів: адміністративних ор­ганів та суду.

Так, до першої групи належать інтереси, пов’язані з встанов­ленням і реєстрацією очевидних фактів і обставин. Їх наявність дає змогу задовольнити інтереси шляхом встановлення фактів або під­твердження окремих безспірних прав адміністративними або нота­ріальними органами. Саме так реєструються шлюби, народження дитини, розірвання шлюбу, засвідчуються копії, посвідчуються правочини, вносяться виправлення у зроблений запис в акти циві­льного стану тощо.

До другої групи належать інтереси, пов’язані із встановленням фактів і обставин, існування яких не вважається очевидним і потребує аналізу доказів. У такому разі використовують судову форму, тобто відповідні факти встановлює суд у порядку окремого провадження.

Стан дослідження. Питання судового розгляду шлюбно-сімейних справ у сучасній Україні частково висвітлювали у своїх працях такі науковці, як З.В. Ромовська, В.П. Мироненко,

С.А. Пи-липенко, Ю.С. Червоний, О.В. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Тру­ба, Є.О. Харитонов, Б.І. Борисова, І.В. Жилінкова, С.Я. Фурса, С.В. Ва­сильєв та ін. Так, наприклад, З.В. Ромовська, яка є родоначальником сучасного Сімейного кодексу України, постійно здійснює вдоско­налення чинних законодавчих норм. За її авторством видано чимало наукових праць по даній тематиці. За авторством С.В. Васильєва видано довідник з підготовки до судового розгляду окремих катего­рій цивільних справ, де основними предметом розгляду є шлюбно-сімейні справи, що включають розлучення, встановлення режиму окремого проживання подружжя, встановлення та визначення роз­міру аліментів, тощо. С.Я. Фурса у підручнику «Цивільний процес України» описав цивільно-процесуальні норми, що стосуються су­дового розгляду справ в окремому провадженні. І.В. Жилінкова здійснює наукові дослідження як окремих норм цивільного, так і сімейного законодавства.

Виклад основних положень. Шлюбно-сімейні справи ви­пливають із особливого виду правовідносин, які потребують не лише повного, всебічного та об’єктивного вивчення, а й особливого підходу, оскільки належать до сфери особистих родинних сто­сунків [1, с 101-102].

Прийнятий у 2002 р. новий Сімейний кодекс України вніс в українське законодавство кілька докорінно нових інститутів у сферу регулювання шлюбно-сімейних правовідносин. У зв’язку з цим відпо­відні норми були передбачені і у Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. Так, одним із принципово нових положень кодексу є розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя (ст. 109 СК України) [2, с 26]. Згідно з ч. 3 ст. 324 ЦПК України, за наявності спільної заяви розірвання шлюбу здійснюється в порядку окремого провадження [3, с 243]. Наступні зміни законодавчих норм щодо регулювання шлюб­но-сімейних відносин, а саме: стягнення аліментів на повнолітніх дітей (ст. 200 СК), встановлення мінімального розміру аліментів на дити­ну (ст. 182), зміни щодо визначення місця проживання дитини до 18 років (ст.ст. 160-162) та інші потребують більш ретельного та по­глибленого вивчення змін законодавства, зосередження уваги на врахуванні інтересів сім’ї загалом, дітей, матері та батька, опікунів та піклувальників [4, с 104-107].

Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем прожи­вання будь-кого з них (п. 2 ст. 110 ЦПК України).

Вищевказана стаття встановлює випадки альтернативної підсу­дності, за якої позов за вибором позивача може бути пред’явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір по­зивача для розгляду справи у конкретному суді. Але і позивач, вибра­вши певний суд, пізніше не має права клопотати про зміну підсудності, оскільки саме право вибору в порядку альтернативної підсудності припиняється пред’явленням позову. Разом з тим, можна дійти до ви­сновку, що у випадку залишення заяви без розгляду, якщо позивач по­вторно подає заяву на загальних підставах, така заява може бути пода­на і в інший суд за правилами альтернативної підсудності [4, с 167].

У порядку окремого провадження (це вид непозовного цивіль­ного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здій­снення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав) розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (п. 3 ст. 234 ЦПК України).

Процесуальною формою підготовки в окремому провадженні повинно бути попереднє судове засідання. Таким чином, чинний ЦПК окремо закріплюючи особливості розгляду кожної категорії справ окремого провадження, не закріплює особливих процедур підготовки для останніх та про усиновлення (ст. 253) [5, с. 196].

Особливістю для справ окремого провадження є, наприклад, те, що справа відкривається за заявою, а не за позовною заявою. Однак у частині, не зміненій нормами розділу IV ЦПК, на ці справи поширю­ються загальні правила про форму і зміст позовної заяви, про відкрит­тя провадження у справі, тощо.

Аналіз норм, що містяться у главах IV розділу ЦПК зокрема п. 4 ч. 2 та ч. 3 ст. 234, дає підстави вважати, що у справах окремого прова­дження попередні судові засідання проводити нема потреби. Тут йдеться фактично лише про судовий розгляд справ окремого прова­дження і нема вказівок на необхідність проведення попередніх судових засідань. Навпаки, у випадках, коли це необхідно, йдеться про відпові­дну підготовку справи до розгляду (ст.ст. 248, 253 ЦПК), а не про фун­кції попереднього судового засідання. Попереднє судове засідання стосується спорів на право, що вирішуються у позовному провадженні, а в справах окремого провадженні – інший предмет [6, с. 18].

Шлюбно-сімейні справи як в Україні, так і в Польщі розгляда­ються судами загальної юрисдикції [7, с. 90; 7, с. 3].

Рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відпо­відати вимогам ст. 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути визначено дату і місце реєстрації шлюбу, час та фактичні причини його припинення, мотиви, за яких суд визнав збереження сім’ї мо­жливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог.

Заявлені вимоги щодо визначення місця проживання дітей, стя­гнення аліментів та поділу майна в разі відмови в позові про розірван­ня шлюбу, закритті провадження у зв’язку з відмовою від цього позову (а помилково прийняті позови третіх осіб – у будь-якому разі) підля­гають виділення зі справи і розглядаються самостійно на загальних підставах. Це стосується й вимог про стягнення аліментів на дітей при постановленні рішення по розірвання шлюбу, якщо оспорюється бать­ківство [8, с 107].

Вирішуючи спори між подружжям на майно, необхідно встано­влювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що спільною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об’єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу) [2, ст. 15-18].

У 2005 р. на розгляді у місцевих загальних судах Львівської об­ласті перебувало 13196 справ, що виникають з сімейних правовідносин (в порядку позовного провадження), з них з ухваленням рішення роз­глянуто 9939 справ (із задоволенням позову - 9734 справи). У порядку окремого провадження розглядалося 436 справ, з них, з ухваленням рішення розглянуто 315 справ (із задоволенням заяви - 314). Загальна кількість розглянутих місцевими судами справ - 53295.

В 2006 р. у провадженні місцевих загальних судів Львівської області перебувало 14284 справи, що виникають із сімейних право­відносин (в порядку позовного провадження), з них з ухваленням рішення розглянуто 10262 справи (із задоволенням позову - 9614). У порядку окремого провадження на розгляді перебувала 191 спра­ва, з них з ухваленням рішення розглянуто 185 справ (із задоволен­ням заяви - 183). Загальна кількість розглянутих місцевими судами справ становить 46362.

У 2007 р. на розгляді у місцевих загальних судах Львівської об­ласті перебувало 14748 справ, що виникають із сімейних правовідно­син (у порядку позовного провадження), з них, з ухваленням рішення розглянуто 10881 справу (із задоволенням позову розглянуто 10523). У порядку окремого провадження на розгляді перебувала 201 справа, з них з ухваленням рішення розглянуто 192 (із задоволенням заяви -190). Загальна кількість розглянутих місцевими судами справ стано­вить 53523.

У 2008 р. на розгляді у місцевих загальних судах Львівської області знаходилася 13061 справа, виникає з сімейних правовідно­син (у порядку позовного провадження), з них з ухваленням рішен­ня розглянуто 9059 справ (із задоволенням позову - 8911 справ). В порядку окремого провадження на розгляді перебувало 186 справ, з них з ухваленням рішення розглянуто 182 (із задоволенням позо­ву – 174). Загальна кількість розглянутих місцевими судами справ становить 42824.

У 2009 р. на розгляді у місцевих загальних судах м. Львова та Львівської області перебувало 12485 справ, що виникають із сімейних правовідносин (у порядку позовного провадження), з них з ухваленням рішення розглянуто 8744 справи (із задоволенням позову розглянуто 8488). Із загальної кількості справ, що виникають із сімейних право­відносин, про розірвання шлюбу перебувало у провадженні 7200 справ (з ухваленням рішення розглянуто 2599, із задоволенням позову – 2559). В порядку окремого провадження на розгляді перебувало 160 справ, з них, з ухваленням рішення розглянуто 157 (із задоволен­ням заяви – 149). Загальна кількість розглянутих місцевими судами справ становить 36909.

Аналізуючи ці статистичні дані, зазначаємо, що неймовірно ве­лика кількість судових справ, що виникають із сімейних правовідно­син, у порівнянні із загальною кількістю розглянутих місцевими суда­ми справ становить близько 25% Дані факти свідчать про надзвичайно велику завантаженість судів першої інстанції, що утруднює повний, всебічний та об’єктивний розгляд справи, тобто при розгляді суддею за 1 робочий день, наприклад кримінальної справи про скоєння злочи­ну, а потім про встановлення опіки над дитиною не дає можливість повністю вникнути та передбачити інтереси родини, дітей у випадку розлучення батьків, встановлення опіки та піклування, тощо.

Слід зазначити, що сучасне французьке законодавство перед­бачає розгляд справ у сфері сімейно-правових відносин судами за­гальної юрисдикції. Для цього окремі судді наділені спеціальними повноваженнями для розгляду сімейних спрів. Вони можуть винес­ти рішення про розлучення подружжя незалежно від підстав, а та­кож мають право передати справу на колегіальний судовий розгляд на вимогу сторін. Лише такі судді наділені компетенцією після прийняття рішення про розлучення вирішувати питання про поря­док реалізації батьківських прав та обов’язків визначення вкладу батьків у виховання та утримання дітей, встановлення опіки над дітьми, а також про перегляд компенсаційних виплат та їх умови (ст. 228 Французького цивільного кодексу) [9, с. 114]. Суддя в сі­мейних справах не компетентний розглядати позовні заяви, пов’язані з визначенням режиму майнових відносин подружжя – цим займаються суди загальної юрисдикції [9, с. 497].

У Німеччині в системі судів загальної юрисдикції існують сі­мейні суди та суди в справах опіки. Суди у сімейних справах (Familiengericht) з липня 1977 р. є відділеннями місцевих судів загаль­ної юрисдикції. Як суди другої інстанції сімейні справ розглядають спеціальні сенати у Верховних судах земель. Суди в справах опіки (Vormundschaftsgericht) входять до складу місцевих судів, і в якості наглядових органів здійснюють функцію контролю за власною ініціа­тивою, тобто незалежно від звернення заінтересованих осіб. Діяльність судів у справах опіки регулюється законом про справи особливого провадження Німеччини [10, с 192, 193].

Польське законодавство містить окремі норми щодо розгляду судом шлюбно-сімейних справ, які містяться у главі 1 розділу VII Ци­вільного процесуального кодексу Польщі 1964 р., що включає в себе загальні норми, що стосуються розлучення, сепарації, тощо [11].

Шлюбно-сімейні справи розглядаються на закритому засіданні суду. Відкрите судове засідання також можливе, якщо сторони бажа­ють публічного розголосу справи і якщо суд визнає, що такий розгляд не порушує моральних норм суспільства (ст. 427).

Розгляд справи відбувається навіть за відсутності однієї зі сто­рін. Однак у випадку відсутності позивача на засіданні без поважних причин провадження у справі призупиняється. Якщо прокурор наполя­гає на визнанні шлюбу недійсним або на встановленні дійсності шлю­бного зв’язку (§ 1 ст. 428).

Відновлення провадження у справі здійснюється на вимогу по­зивача не раніше, ніж за три місяці з дня його призупинення. У випад­ку відсутності вимоги про відновлення провадження протягом року суд закриває справу. Закриття справи тягне за собою такі ж самі нас­лідки, як і закриття з приводу погодження сторін, або за неявки обох сторін (§ 1 ст. 428).

Якщо суд зобов’язав одну з сторін до особистої присутності на судовому засідання, а сторона не з’явилася без поважних причин, то на неї накладається штраф відповідно до норм, за неявку свідка у судове засідання без поважних причин (ст. 429).

Малолітні, яким не виповнилося 13 років, та родичі сторін, віком до 17 років не можуть заслуховуватися у суді як свідки (ст. 430) [12, c. 141].

Протокол засідання повинен містити відомості про кількість, вік та стать дітей, народжених у шлюбі, щодо власності та заробітків, обов’язків щодо утримання дітей, які не є спільними дітьми подружжя, та інших умов шлюбного договору у випадку його укладення (ст. 433).

Суд може призначити відповідну особу для перевірки умов проживання та виховання дітей сторін (ст. 434).

На вимогу особи, яка після смерті одного з подружжя хоче вне­сти позов до суду про визнання шлюбу недійсним, суд призначає упо­вноважену особу (куратора) представлення інтересів померлого.

Якщо є перспектива збереження шлюбу, суд може скерувати сторони до примирення. Примирителями в особі медіатора можуть бути судові куратори, а також сімейні психологи. Якщо сторони не узгодили особу медіатора, суд призначає компетентних осіб з психоло­гії, які спеціалізуються на сімейних справах (ст. 436).

Подання взаємного позову про розлучення чи сепарацію є недо­пустимим. Але при подачі заяви про розлучення чи сепарацію відпові­дач також може прагнути розлучення чи сепарації (ст. 43921).

Суд може припинити провадження у справі про розлучення чи сепарацію у випадку повного переконання про можливість збереження шлюбу. Такий випадок можливий на вимогу однієї із сторін, а також у випадку відсутності відповідача на судовому засіданні без поважних причин (ст. 440).

Якщо відповідач визнає позовні вимоги позивача і подружжя не має спільних малолітніх дітей, суд може припинити провадження, за­довольнивши позов про розлучення чи сепарацію (ст. 44222).

У випадку розлучення чи сепарації дружина (чоловік) може ви­магати встановлення розміру виплати аліментів. Така вимога вислов­люється на судовому засіданні в присутності другого з подружжя, або письмово вигляді вручається другому з подружжя (ст. 44424).

Під час судового розгляду про розлучення чи сепарацію не мо­же розглядатися окрема справа про виплату аліментів дружині (чоло­вікові) чи дітям, або забезпечення інших матеріальних потреб. При подачі окремого позову про виплату аліментів чи задоволення інших потреб позивача матеріали долучаються до справи про розлучення чи сепарацію (§ 1 ст. 44525) [11, c. 143].

Судовий розгляд у справі про задоволення потреб родини, про виплату аліментів, про встановлення батьківської влади, опіки над не­повнолітніми, розпочатий перед подачею позову про розлучення чи сепарацію, підлягає призупиненню до моменту подачі позову про роз­лучення чи сепарацію (§§ 2,3. ст. 44525, ст. 445-126).

На вимогу особи, яка після смерті чоловіка (дружини) прагне подати позов про визнання шлюбу недійсним, суд (за місцем прожи­вання померлого) встановлює куратора (представника померлого).

Якщо померли обоє з подружжя, то встановлюються куратори. Ця но­рма стосується і встановлення існування чи не існування шлюбного зв’язку (ст. 44528).

Якщо позов про визнання шлюбу недійсним подає прокурор, то відповідачами є обоє з подружжя, а у випадку смерті одного з них -куратор, призначений як представник померлого. Ця норма стосується встановлення існування чи неіснування шлюбного зв’язку (ст. 448).

У справах про визнання шлюбу недійсним або про припинення існування шлюбного зв’язку копія позову надається прокуророві і по­відомляється його про терміни тривання справи. Якщо така справа розглядається за позовом прокурора чи під його контролем, то її роз­гляд не підлягає урегулюванню вказаними вище нормами про спільну згоду сторін чи з приводу відсутності обох сторін (ст. 449).

Позов про визнання шлюбу недійсним у випадку смерті одного з подружжя припиняється. Також провадження у такій справі припи­няється у випадку, якщо родичі позивача не підтримують позовні ви­моги протягом шести місяців з дня його смерті (ст. 450).

Висновки. Таким чином, на підставі вище викладеного доціль­но внести зміни до Закону України «Про судоустрій», що сприяли б вдосконаленню механізму ефективності правосуддя. Йдеться про до­цільність створення сімейних судів як судів першої інстанції у системі судів загальної юрисдикції. На їх базі відбуватиметься формування спеціалізованих сімейних судів, призначених для розгляду справ у сфері шлюбно-сімейних правовідносин. Це цілком у контексті здій­снення судової реформи, закладеної у Конституції України. Як сві­дчить сучасна судова практика суди загальної юрисдикції не по­вною мірою вникають у проблеми сімейного законодавства і вихо­вання дітей, зокрема і вирішують ці питання формально, поверхнево, без врахування і родинних стосунків, і проблем утри­мання, виховання та навчання дітей. Між тим, наприклад, судова система Німеччини і колись і тепер включає спеціалізовані сімейні суди та суди опіки. До їхньої компетенції входить: розгляд справ про розлучення та поділ спільного майна, вирішення долі дітей, народжених у шлюбі, а також опіки і піклування.

Оскільки тривалий судовий розгляд таких справ у надто пе­ревантажених судах шкодить соціальній адаптації неповнолітніх дітей, то створення сімейних судів як судів першої інстанції в сис­темі судів загальної юрисдикції у нашій державі дозволить суттєво розвантажити ці суди, що істотно позначиться на ефективності ухвалюваних ними рішень. Водночас, у таких спеціалізованих сімей­них судах будуть працювати судді, які повинні досконально та у повній мірі володіти необхідними знаннями, бути добре обізнаними зі специфікою правовідносин, вміти раціонально застосувувати сі­мейно-правові норми.

–––––––––––

Жилінкова І.В. Деякі проблеми застосування норм Сімейного кодек­су України в судовій практиці // Університетські наукові записки / Часопис Хмельницького університету управління та права. – Хмельницький. – 2006, № 3–4. – С. 101–108.

Сімейний кодекс України. – К.: Велес. – 2005. – 64 с.

Цивільний процесуальний кодекс України. – К: Ін Юре, 2004. – 326 с.

Зейкан Я.П. Коментар до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни (за станом на 7 жовтня 2005 р.) / Я.П. Зейкан. – К.: Юридична практика, 2006. – 560 с.

Бондаренко-Зелінська Н. До питання про процесуальну форму підго­товки до судового розгляду справ окремого провадження // Проблеми держа­вотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XII регіональної нау­ково-практичної конференції 9-10 лютого 2006 р. – Львів: Юридичний факуль­тет Львівського національного університету ім. І. Франка, 2006. – С. 196-198.

Ярема А.Г. Новели цивільного судочинства / А.Г. Ярема, Г.І. Дави-денко // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 17–22.

Лінецький С.В., Мельник М.І. Ришелюк А.М. Конституційне законо­давство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення). Збірник нормативних актів: у 2-х кн. – К.: Атіка. – 2004. – Книга друга. – 840 с.

Васильєв С.В. Довідник з підготовки до судового розгляду окремих категорій цивільних справ. – Харків: Еспада, 2007. – 280 с.

Французкий гражданський кодекс: учебно-практический коммента­рий. – М.: Проспект, 2008. – 752 с.

Гражданское процессуальное уложение Германии (Deutsche Zivilproze-ssordnung mit Einfehrungsgesetz): ввод. Закон к Гражд. процесуальному уложенню: пер. с нем. / [В. Бергманн, введ., сост.]. – М.: Волтер Клувер, 2006. – 472 с.

Prawo. Ustawa. Kоdeks post?powania cywilnego. Ustawa z dnia 17 listopada 1964 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www//http:// dokumenty.e-prawnik.pl/kodeksy/kodeks-postepowania-cywilnego/

Kodeks rodzinny I opieku?czy. Prawo o aktach stanu cywilnego. Zmiana imienia I nazwiska. Post?powanie w sprawach rodzinnych / opracowal Marek Jakubek. – Lublin: Lubelskie wydawnictwo prawnicze, 2009. – 150 c.

 

< Попередня   Наступна >