Головна Наукові статті Сімейне право ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ЗА ЗАЯВОЮ ПОДРУЖЖЯ, ЯКЕ МАЄ ДІТЕЙ

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ЗА ЗАЯВОЮ ПОДРУЖЖЯ, ЯКЕ МАЄ ДІТЕЙ

Наукові статті - Сімейне право
227

М.О. Німак

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ЗА ЗАЯВОЮ ПОДРУЖЖЯ, ЯКЕ МАЄ ДІТЕЙ

З’ясовуються особливості розгляду в суді справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, визначаються умови реалізації права на звернення до суду за цією категорією справ, коло осіб, які обов’язково повинні брати участь у справі, а також завдання суду під час розгляду такої категорії справ.

Ключові слова: окреме провадження, розірвання шлюбу, волевиявлен­ня подружжя, договір подружжя.

Постановка проблеми. Згідно з ч. 3 ст. 234 Цивільного проце­суального кодексу України від 18 березня 2004 р. [1] справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, розглядаються в порядку окремого провадження. Згідно з ч. 3 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з дотриманням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгля­ду справ окремого провадження встановлені розділом IV ЦПК України. Проте, особливості розгляду цієї категорії справ, які мають важливе значення при розгляді у суді, ЦПК України не встановлено. Це зумовило необхідність їх дослідження з метою удосконалення пра­вового регулювання порядку розгляду в суді такої категорії справ та утвердження єдиної судової практики.

Стан дослідження. Недостатньо досліджена ця проблема і в юридичній літературі. Вирішення окремих питань започатковано у працях науковців, що займаються вивченням матеріального права, а саме З.В. Ромовської, Є.О. Харитонова, СЯ. Фурси. Ю.В. Білоусов коротко характеризує особливості розгляду в суді справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей. Системне дослідження цієї проблеми з процесуальної точки зору науковцями не проводилося. Наприклад, І.В. Жилінкова до

сліджує питання значення договору подружжя щодо дітей та визначає головне завдання суду при розгляді цієї категорії справ.

Наша мета - з’ясувати особливості розгляду в суді справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, визначити умо­ви реалізації права на звернення до суду, кола осіб, які обов’язково повинні брати участь у справі, а також завдання суду під час розгляду такої категорії справ.

Виклад основних положень. Право на звернення до суду за цією категорією справ виникає тоді, коли є передбачені законом пере­думови, тобто наявність малолітніх чи неповнолітніх дітей, взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу, домовленість про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ст. 109 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. [2]).

Особливістю справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, є множинність на стороні заявника, тобто звернутися до суду може тільки подружжя за їх спільною заявою, оскільки питання існування шлюбу є виключно особистим і повинно вирішуватися са­мим подружжям. Спільна заява подружжя є виразом їх взаємної згоди на розірвання шлюбу.

Підсудність цієї категорії справ можемо визначати за аналогією із позовами про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 110 ЦПК України). Так, заяву про розірвання шлюбу заявники можуть подавати за місцем проживання одного з подружжя, якщо на його утриманні є малолітні чи неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання другого з под­ружжя. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

Заява у справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України з ураху­ванням особливостей цих справ. Особливістю цієї категорії справ є те, що вимогою, яка ставиться заявниками перед судом, є вимога про розірвання шлюбу. Подружжя вирішило за взаємною згодою, що їх шлюбні відносини припинилися, а тому суд не може примусити їх збе­регти сім’ю.

Отже, при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя зві­льняється від викладення тих обставин, які призвели до прийняття такого рішення, вони не повинні викладати причини та мотиви розі­рвання шлюбу, доводити у суді припинення між ними шлюбних від­носин. Варто погодитися із висловленою науковцями думкою про те, що доказування в таких випадках, по суті, відсутнє [3, c. 46]. У заяві не вказується ціна позову, оскільки вимога заявників носить немайновий характер.

Заява про розірвання шлюбу підписується кожним з подружжя особисто із зазначенням дати її подання.

Відповідно до ч. 4 ст. 119 ЦПК України заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. За аналогією із позовною заявою про розірвання шлюбу, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» [4, c. 6], та зважаючи на особливості справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, у спільній заяві подружжя про розірвання шлюбу слід зазначати дату і місце реєстрації шлюбу; прізвище, ім’я, по батькові та дату народження малолітніх або неповнолітніх дітей. До заяви додаються свідоцтво про шлюб, копії свідоцтв про народження дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 109 СК України, до заяви про розірвання шлюбу повинен бути доданий письмовий договір подружжя про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Згідно з ч. 2 ст. 109 СК України, договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. Проаналізувавши вказані норми СК України та позиції науковців, доходимо висновку, що пись­мовий договір, передбачений ч. 1 ст. 109 СК України, обов’язково по­винен подаватися до суду разом із заявою про розірвання шлюбу. Як­що подружжя в цьому договорі визначило умови надання грошового утримання (аліментів) дітям, такий договір, як вказано у ч. 2 ст. 109 СК України, має бути нотаріально посвідчений. Слід зауважити, що договір, передбачений ч. 1 ст. 109 СК України, може бути укладений як у вигляді єдиного договору, так і кількох окремих.

До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судо­вого збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст. 119 ЦПК України).

Невідповідність заяви вказаним вище вимогам є її недо­ліком, що, за аналогією із ст. 121 ЦПК України, є підставою для залишення заяви без руху, а у разі, якщо недоліки не будуть усунені, - її повернення.

На підставі поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України, заяви, суддя відкриває провадження у справі. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, з підстав, вказаних у ч. 2 ст. 122 ЦПК України, з урахуванням особливостей окремого провадження та зва­жаючи на триваючий характер шлюбних відносин. Згідно з ч. 5 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з ук­ладенням мирової угоди. Слід також зауважити, що у справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, правонаступництво не допускається, оскільки шлюбні відносини у цій категорії справ тісно пов’язані з подружжям, а тому можуть вирішуватися тільки спільно самим подружжям.

Особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що, зважаючи на триваючий характер шлюбних правовідносин, відмова у відкритті про­вадження у справі не перешкоджатиме подружжю повторно звернути­ся до суду з тією самою вимогою.

Протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі необхідно провести попереднє судове засідання (ст. 129 ЦПК України). Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» [5, c. 5] попереднє судове засідання не прово­диться в окремому провадженні.

Відсутність необхідності проведення попереднього судового засідання обґрунтовується також деякими науковцями [6, c. 59]. Зва­жаючи на те, що у справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, відсутній спір про право, оскільки заява подається под­ружжям за взаємною згодою, і те, що усі необхідні процесуальні доку­менти мають бути подані разом із заявою про розірвання шлюбу, непотрібно здійснювати підготовку справи до розгляду. Отже, після відкриття провадження справу про розірвання шлюбу за заявою под­ружжя, яке має дітей, слід призначати до судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 СК України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Ця норма має ряд недоліків. Перш за все, заява не може відповідати дійсній волі дружини та чоловіка, оскільки вона є формою вираження волі подружжя, а тому дійсній волі под­ружжя повинно відповідати їх волевиявлення на розірвання шлюбу.

Судовий розгляд справ про розірвання шлюбу за заявою под­ружжя, яке має дітей, істотно відрізняється від судового розгляду інших категорій справ, оскільки в цьому випадку суд не з’ясовує об­ставини справи, оскільки подружжя за взаємною згодою вже вирішило припинити шлюбні відносини. Як справедливо зазначається в юридичній літературі, суд не вирішує питання розривати шлюб чи ні, оскільки це питання вирішено самим подружжям [7, c. 17; 8, c. 196; 9, c. 274]. Суд тільки з’ясовує дійсність і взаємність волевиявлення под­ружжя на розірвання шлюбу і досягнення ними домовленостей щодо їх дітей. Взаємним є волевиявлення подружжя, яке виходить особисто від кожного з них. Дійсним є волевиявлення, виражене кожним з подруж­жя добровільно, тобто не під впливом помилки, насильства, примусу, обману, внаслідок впливу тяжкої обставини тощо.

На жаль, на практиці спостерігаємо цілком інше. Суди за аналогією із позовним провадженням встановлюють причини розірвання шлюбу і посилаються на те, що «подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі, сім'я розпалась остаточно та шлюб існує формально» або «подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін» [10; 11] тощо.

Якщо волевиявлення подружжя не є взаємним та (або) дійсним, то виникає спір про право і суд відповідно до ч. 6 ст. 235 ЦПК України залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Для того, щоб суддя міг переконатися в тому, що волевиявлення подружжя є взаємним і дійсним, участь обох з подружжя при розгляді справи, як справедливо зазначають науковці [12, c. 87; 13, c. 252], є обов’язковою. Натомість, судова практика йде іншим шляхом і розглядає ці категорії справ за участю тільки одного з подружжя або навіть за відсутності обох [10; 11], що видається неприпустимим.

Участь представника у справі не замінює заявника, а є необхідною з метою забезпечення юридичної частини справи, тобто надання допомоги заявнику в складанні заяви, вирішення інших про­цесуальних питань в ході розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЦПК України особиста участь у справі особи не позбавляє її права ма­ти в цій справі представника. Присутність у справі представника не перешкоджає можливості залучити до участі у справі і заявника (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК України). Отже, у справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, представник може залучатися до участі в справі, але участь у ній заявників є обов’язковою.

З огляду на обов’язковість участі у справі заявників їх неявка у судове засідання перешкоджає розгляду справи в суді. Заявниками у справі про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, є обоє з подружжя, а тому у разі неявки у судове засідання одного з них слід застосовувати такі ж процесуальні наслідки, як і в разі неявки їх обох. За аналогією з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК України у разі неявки в судове засідання заявників або одного з них, якщо немає відомостей, що їм вручені судові повістки або якщо причини їх неявки, визнані судом поважними, суд відкладає розгляд справи. Заявником є особа, яка ініціює провадження у справі, тому за наслідками неявки у судове засідання можемо прирівняти його до позивача. Так, за аналогією із п. 3 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання без поважних причин заявників чи одного з них або неповідомлення ними про причини неявки. У разі повторної неявки в судове засідання заявників чи одного з них суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 169 ЦПК України). Проте, правило про можливість розгляду справи за відсутності заявників, якщо від них надійшла відповідна заява, не застосовується до справ про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, оскільки у цій категорії справ участь обох заявників у судовому засіданні є обов’язковою, а тому розгляд справи за відсутності подружжя або одного з них немож­ливий за будь-яких умов.

Положення ч. 3 ст. 109 СК України про те, що суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті і майнові права под­ружжя, також має певні недоліки. Як справедливо зазначає Ю.С. Червоний, по-перше, жоден суд не зможе у своєму засіданні встановити, чи після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті і майнові права подружжя, оскільки ці ситуації непередбачувані. По­друге, якщо особисті і майнові права подружжя все ж будуть порушені після розірвання шлюбу, то вони можуть звернутися до суду в позов­ному провадженні з вимогою про захист порушених прав. В такому випадку вимога про захист порушених прав не залежить від розірвання шлюбу, так само як і можливість розірвання шлюбу не повинна зале­жати від наявності або відсутності майнового спору між подружжям [9, c. 275–276]. Подання спільної заяви у цій категорії справ свідчитиме про те, що права та обов’язки подружжя не порушуються.

У ч. 3 ст. 109 СК України вказано, що суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що після розірвання шлю­бу не будуть порушені права дітей. Проте, як вже зазначалося, суд не може передбачити чи після розірвання шлюбу не будуть порушені права дітей, а може лише переконатися в тому, що на момент розгляду справи права дітей забезпечені. Якщо права дітей будуть порушені після розірвання шлюбу, то їх захист може здійснюватися у порядку позовного провадження. Так, як справедливо зазначає І.В. Жилінкова, «порушення майнових та особистих прав дітей не може бути підставою для заборони розлучення і прив’язка до цього виглядає штучно» [7, c. 18].

Пленум Верховного Суду України у п. 8 згаданої постанови № 11 [4, c. 6] та чимало науковців [8, c. 196; 9, c. 274; 13, c. 252] вказують, що для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу, а також дотримання нотаріального посвідчення до­говору про розмір аліментів на дитину. Невідповідність договору інтересам дітей, на думку декого з науковців, є підставою для відмови у задоволенні заяви [13, c. 252; 14, c. 315].

Проте, видається, що досягнення батьками згоди щодо усіх ви­значених в ч. 1 ст. 109 СК України умов договору є підтвердженням того, що права їх дітей на момент розірвання шлюбу забезпечені і не порушуються. Суд цих питань не вирішує, а тільки переконується у дійсності домовленостей подружжя і перевіряє чи в договорі досягнуто згоди щодо усіх передбачених ч. 1 ст. 109 СК України умов та чи договір укладений у встановленій законом формі.

Невідповідність умов договору вказаним вимогам не може бу­ти підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні заяв­лених вимог, оскільки основною вимогою до суду є вимога про розірвання шлюбу і за наявності взаємної дійсної згоди подружжя на припинення шлюбних відносин немає підстав для відмови в її задоволенні. Проте, якщо зміст договору не відповідає вимогам ч. 1 ст. 109 СК України, тобто якщо у договорі не досягнуто згоди хоча б щодо однієї із вказаних у цій статті умов, суд, як справедливо зауважує З.В. Ромовська, може призначити заявникам термін для усунення недоліків договору [13, c. 252]. Так, згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі неможливості продовження розгляду справи у зв’язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. Якщо протягом встановленого строку подружжя не усуне недоліки договору, то можна говорити про ви­никнення спору про право. У такому разі суддя має залишити заяву без розгляду на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПК України. Якщо договір не відповідає встановленим законом вимогам щодо його форми, суд на підставі п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України залишає заяву без розгляду.

Аналізуючи норми законодавства України, неможливо чітко ви­значити позицію законодавця щодо можливості вжиття судом заходів до примирення подружжя в справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей. У ч. 2 п. 10 згаданої постанови Пленуму Вер­ховного Суду України № 11 вказано, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу [4, c. 7].

Оскільки суд не з’ясовує мотиви та причини розірвання шлюбу, не вирішує питання розривати шлюб чи ні, а між подружжям відсутній спір щодо розірвання шлюбу, то слід підтримати позицію тих науковців [8, c. 195; 12, c. 88], котрі вважають, що суд не має права і не зобов’язаний вживати заходів щодо примирення у цій категорії справ.

Відповідно до ч. 4 ст. 109 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. Вважаємо це достатнім строком для того, щоб визначитися із своїми намірами та прийняти остаточне рішення. Цією ж частиною ст. 109 СК України передбачено, що до закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. У ЦПК України не закріплено інституту відкликання заяви. Тому, користую­чись процесуальною термінологією, заявники можуть подати заяву про залишення заяви без розгляду або відмовитися від заявлених ними ви­мог за аналогією із відмовою позивача від позову, оскільки згідно з ч. 5 ст. 31 ЦПК України заявник має права та обов’язки сторін. Ні ухвала про залишення заяви без розгляду, виходячи з норми ч. 2 ст. 207 ЦПК України, ні ухвала про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою заявників від заявлених вимог, зважаючи на триваючий ха­рактер шлюбних відносин, не перешкоджають подружжю повторно звернутися до суду з тією самою вимогою.

Відповідно до ч. 4 ст. 109 СК України відкликати заяву можна лише до закінчення місячного строку від дня її подання. Натомість відмовитися від заявлених вимог за аналогією із відмовою від позову заявник може протягом усього часу розгляду справи (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

Не встановлює ЦПК України строкових обмежень і для подання заяви про залишення заяви без розгляду. Обмеження, встановлене у ч. 4 ст. 109 СК України суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу, оскільки згідно з ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. З огляду на це пропонуємо друге речення ч. 4 ст. 109 СК України – «До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу» виключити.

У п. 8 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 вказано, що при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із под­ружжя [4, c. 6]. Проте, відкликання заяви тільки одним із подружжя свідчить про виникнення спору про право у цій категорії справ, а тому є підставою для залишення заяви без розгляду відповідно до ч. 6 ст. 235 ЦПК України. Відкликати заяву, тобто, як було з’ясовано вище, відмовитися від заявлених вимог або подати заяву про залишення заяви без розгляду, можуть тільки обоє з подружжя за їх спільною згодою.

Переконавшись у тому, що волевиявлення подружжя на розірвання шлюбу є взаємним і дійсним, подружжя досягло згоди щодо усіх умов договору, визначених у ч. 1 ст. 109 СК України, та уклало його у пе­редбаченій законом формі, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.

Рішення суду у справах про розірвання шлюбу за заявою под­ружжя, яке має дітей, не підлягають примусовому виконанню держав­ним виконавцем, а виконуються державними органами РАЦСу. Як справедливо зазначає І.В. Шумкова, виконання судового рішення про розірвання шлюбу державними органами РАЦСу дозволяє говорити про виконавче провадження особливого роду - реалізацію. Під реалізацією слід розуміти специфічну форму виконання судових актів, яка полягає у видачі документів на підставі судового рішення в непозовних провад­женнях [15, c. 92]. Так, реалізацією рішення в справах про розірвання шлюбу є звернення до державних органів РАЦСу та отримання Свідоцтва про розірвання шлюбу (ст. 115 СК України). Слід зауважити, що шлюб вважається розірваним з моменту набранням рішенням суду законної сили, але документом, що підтверджує розірвання шлюбу є Свідоцтво про розірвання шлюбу, видане державним органом РАЦСу.

Висновки. Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що особливістю провадження у справах про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, є те, що суд не вирішує справу, а тільки з’ясовує дійсність і взаємність волевиявлення подружжя на розірвання шлюбу та дотримання ними встановлених законом вимог до змісту і форми договору подружжя щодо дітей. Іншими особливостями цієї категорії справ є те, що відмова у відкритті провадження у справі не перешкоджатиме подружжю повторно звернутися до суду з тією са­мою вимогою, не здійснюється підготовка справи до розгляду, пред­ставник може залучатися до участі у справі тільки за умови особистої участі у справі заявників, у разі неявки у судове засідання одного з подружжя слід застосовувати ті ж процесуальні наслідки як і в разі неявки їх обох, правило про можливість розгляду справи за відсутності заявників, якщо від них надійшла відповідна заява, у цій категорії справ не застосовується, суд не має права і не зобов’язаний вживати заходів щодо примирення подружжя, відкликати заяву, тобто відмовитися від заявлених вимог або подати заяву про залишення зая­ви без розгляду можуть тільки обоє з подружжя за їх спільною згодою.

–––––––––––––

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–42, 42. – Ст. 492.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст. 135.

Коржаков И.П. Доказывание по делам о расторжении брака / И.П. Коржаков // Российская юстиция. – 1997. – № 10. – С. 46–47.

Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2008. – №1. – С. 5–11.

Див.: Вісник Верховного суду України. – 2009. – №7. – С. 4–8.

Луспеник Д. Значення стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду та деякі особливості проведення попереднього судового засідання судом першої інстанції / Д. Луспеник // Право України. – 2006. – № 11. – С. 56–61.

Жилінкова І.В. Правове регулювання розірвання шлюбу за новим Сімейним кодексом України / І.В. Жилінкова // Проблеми законності: респуб. міжвід. наук. зб. – Х., 2003. – Вип. 63. – С.14–20.

Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / за ред. Є.О. Харитонова. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 558 с.

Семейное право: учебник / Г.С. Волосатый, О.С. Калитенко, В.И. Труба; под ред. Ю.С. Червоного. – Х.: Одиссей, 2005. – 519 с.

Архів Сихівського районного суду м. Львова – Cправа №2-о-90/2009.

Архів Франківського районного суду м. Львова – Справа №2о-148/08.

Білоусов Ю.В. Структура справ окремого провадження за новим Цивільним процесуальним кодексом України / Ю.В. Білоусов // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2007. – № 1 (21). – С. 84–89.

Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник для студ. вищ. навч. закл. / З.В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 500 с.

Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / за заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2008. – 1248 с.

Шумкова И.В. Исполнение судебных решений о прекращении брака / И.В. Шумкова // Российский юридический журнал. – 2005. – №2. – С. 91–94.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук