Наукові статті Сімейне право ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.
| Наукові статті - Сімейне право |
С.М. Лепех
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.
Розглядаються особливості створення сім’ї чоловіком та жінкою, які не перебувають в шлюбі між собою чи з іншими особами, пропонується законодавче визначення поняття «конкубінат», виділення категорій осіб, які не можуть перебувати в такій сім’ї, а також часткові зміни правових наслідків перебування в конкубінаті.
Ключові слова: конкубінат, сім’я, спільне проживання, спільна власність, аліменти.
Постановка проблеми. З’ясування сутності сім’ї як соціального явища, що є результатом багатовікової історії розвитку суспільства, становить інтерес для дослідження науковцями різних галузей знань, зокрема соціології, психології, етики, юриспруденції тощо. Традиційно вважалося, що законодавче визначення поняття сім’ї формулювати недоцільно і як наслідок окремі галузі національного законодавства, оперуючи термінами «сім’я», «член сім’ї», по-різному їх розуміли. Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї») щодо використання в чинному на той час Кодексі про шлюб та сім’ю України 1969 р. (КпШС України) термінів «сім’я», «члени сім’ї» та похідних від них «сімейний», «сімейні відносини», «родинний» констатувалося, що відповідні положення або конкретний перелік осіб, які вважаються членами сім’ї, відсутні. Але зважаючи на загальний зміст КпШС України, Конституційний Суд України виділив ознаки сім’ї, а також визнав сім’єю перебування у фактичних шлюбних відносин. Із врахуванням офіційних та доктринальних тлумачень у Сімейному кодексі України 2002 р. (СК України) уперше на законодавчому рівні визнали сім’єю і таких жінку та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюб
Стан дослідження. Наукові публікації про дослідження стану правового регулювання відносин конкубінату є незначними і здебільшого містять доктринальні тлумачення тих чи інших законодавчих положень, констатацію наявності певних прогалин, недоліків правового регулювання цих суспільних відносин, однак лише в окремих випадках автори висловлюють пропозиції щодо вдосконалення. Так, З.В. Ромовська розглядає «цивільний шлюб» як самостійну форму організації сімейного життя жінки та чоловіка [1, с 485]. В. Махінчук пропонує під «конкубінатом» розуміти спільне проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу [2, с 96]. На думку М.М. Дякович, для виникнення визначених законом правових наслідків доцільно було б передбачити мінімальний термін такого проживання для осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або будь-якому іншому шлюбі, наприклад, не менше ніж три роки [3, с 16]. О. Войнаровська, виходячи із ст. 3 СК України, пропонує виокремити такі ознаки фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою, як спільне проживання чоловіка і жінки, спільний побут, взаємні права і обов’язки [4, с. 23].
Враховуючи ці позиції, нашою метою є висвітлення проблем правового регулювання відносин конкубінату в Україні, аналіз існуючих наукових позицій з приводу цих аспектів сімейно-правових відносин, з’ясування доцільності запровадження таких новел, враховуючи матеріали судової практики та зарубіжний досвід, і відповідно формулювання пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм національного сімейного законодавства.
Виклад основних положень. Відповідно до ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Зокрема, сім’ю можуть створити жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Вони не вважаються подружжям. Таку сім’ю в побуті називають «цивільним шлюбом», «фактичними шлюбними відносинами». Найбільш вдалим для позначення такого співжиття є термін «конкубінат» (з лат. concubinatus від concubo – лежу разом). Однією із проблем, пов’язаних із правовим регулюванням відносин конкубінату, є відсутність чітких законодавчих критеріїв щодо визначення правової сутності цього соціального явища. З аналізу змісту ст.ст. 74 та 91 СК України можна зробити висновок про наявність лише двох критеріїв, дотримання яких є обов’язковим для надання правової охорони таким сімейним відносинам: 1) таке співжиття може бути лише між жінкою та чоловіком; 2) такі особи не перебувають в жодному зареєстрованому шлюбі – ані між собою, ані з третіми особами.
Щодо інших критеріїв, то відповідно до ст. 3 СК України для визнання таких чоловіка та жінки членами однієї сім’ї вони також мають спільно проживати, бути пов’язаними спільним побутом та мати взаємні права та обов’язки. Однак, дискусійним залишається питання щодо інших критеріїв. У процесі аналізу визначених законодавством матеріальних умов укладення шлюбу виникає питання, чи доцільно їх усіх чи окремі з них застосовувати і до відносин конкубінату, і відповідно відрізняти такі відносини від шлюбних лише за відсутністю державної реєстрації. Для вирішення цього питання доцільно внести доповнення до відповідних статей СК України. Однак, насамперед слід з’ясувати, встановлення яких саме законодавчих вимог до конкубінату є об’єктивно необхідним.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 СК України зареєструвати шлюб можуть особи, які досягли шлюбного віку (жінки - 17 років, а чоловіки -18 років), або неповнолітні особи, які набули право на шлюб за рішенням суду. Застосування аналогічного підходу щодо віку жінки та чоловіка, які проживають у конкубінаті, є неможливим. До досягнення повноліття неповнолітня особа має неповну цивільну дієздатність і відповідно до ст. 32 ЦК України переважну більшість правочинів вчиняє зі згоди батьків (усиновлювачів, піклувальників), а іноді й органів опіки та піклування. З моменту створення сім’ї - конкубінату неповнолітні жінка та чоловік не набувають повної цивільної дієздатності, як це відбувається відповідно до ст. 34 ЦК України в разі реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 3 СК України така неповнолітня особа (дитина) і надалі належатиме до сім’ї своїх батьків, на них і надалі покладатиметься не лише функція надання згоди на вчинення нею певних правочинів, а й субсиді-арна відповідальність в разі заподіяння нею недоговірної шкоди. Зазначене вказує на те, що до жінки та чоловіка, які бажають проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу, насамперед слід встановити у законі вимогу - досягнення повноліття. Крім повноліття, безспірною є також вимога щодо необхідності вільної згоди на створення такої сім’ї.
Незважаючи на те, що норми СК України безпосередньо не вказують на інші перешкоди (заборони) щодо конкубінату, крім перебування в зареєстрованому шлюбі, наявність інших можна окреслити, керуючись моральними засадами суспільства, оскільки конкубінат як підстава створення сім’ї не може їм суперечити. Наприклад, не відповідає моралі перебування у відносинах конкубінату родичів прямої лінії споріднення, повнорідних та неповнорідних братів та сестер тощо. Однак окремі заборони можуть неоднозначно оцінюватися та тлумачитися на практиці, а тому видається доцільним чітко визначити їх у конкретній нормі. Натомість видається недоцільним встановлення певного мінімального строку спільного проживання таких осіб як однієї із умов застосування відповідних правових наслідків, оскільки це призведе до необґрунтованої нерівності можливостей реалізації та захисту прав таких осіб. Пропонується доповнити СК України ст. 3-1 такого змісту:
«Стаття 3-1. Конкубінат
Конкубінат - це проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або з іншими особами.
Не можуть перебувати в конкубінаті такі особи:
малолітні та неповнолітні;
визнані недієздатними;
які перебувають в шлюбі чи конкубінаті з іншими особами;
родичі прямої лінії споріднення;
рідні та двоюрідні брати і сестри;
рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
усиновлювач та усиновлена ним дитина».
Факт проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу за умови, що жоден із них не перебуває в будь-якому іншому шлюбі, може бути встановлений судом у порядку окремого провадження (п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).
Проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу за умови, що жоден із них не перебуває в будь-якому іншому шлюбі, має такі правові наслідки:
майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (ст. 74), тобто такі особи володіють, користуються та розпоряджаються їхньою спільною сумісною власністю на тих самих засадах, що й подружжя. Чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім’єю, мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об’єктом їхньої спільної сумісної власності. Між особами, які проживають однією сім’єю, можуть бути укладені, зокрема, такі договори: про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; про надання утримання; про припинення права на утримання за домовленістю подружжя; про розмір та сплату аліментів на дитину; про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; про спільне проживання та ведення спільного господарства тощо (п. 172 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5);
у разі тривалого проживання однією сім’єю за умови, що непрацездатність одного з них виникла під час спільного проживання, така особа має право на утримання відповідно до ст. 91 СК України з таких самих підстав, як і кожен із подружжя у випадку розірвання шлюбу (ст. 76 СК України), проживання з нею, ним їхньої дитини (ч.ч. 2–4 ст. 84, ст.ст. 86 і 88 СК України);
на їхнє прохання суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини, оскільки такі особи проживають однією сім’єю, хоча за загальним правилом особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину (ч. 4 ст. 211 СК України);
у разі народження дитини презумпція батьківства не застосовується. Походження дитини від матері визначатиметься на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини чи іншого документа, що підтверджує походження дитини від матері. Походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду (ст. 125 СК України). Походження дитини від батька може бути визначене в добровільному (адміністративному) або судовому порядку;
у разі смерті або оголошення померлим одного з них, якщо вони проживали однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, другий має право на спадкування за законом у четверту чергу (ст. 1264 ЦК України).
Щодо зазначених правових наслідків, то застосування їх на практиці часто ускладнене. Зокрема, щодо встановлення режиму спільної сумісної власності на майно, набуте такими особами за час спільного проживання, а також поширення на нього дії положень глави 8 СК України пов’язане з певними труднощами. Насамперед, привертає увагу незахищеність прав тих учасників цивільних відносин, які стають контрагентами в різноманітних договірних відносинах з одним із членів сім’ї-конкубінату. Відсутність реєстрації створює труднощі щодо перевірки наявності чи відсутності відносин конкубінату за умови приховання відомостей про таке співжиття обома партнерами чи одним із них. Безперечно, на практиці сторони договорів намагатимуться убезпечити себе від проблемних наслідків. Однак слід визнати, що за чинним законодавством більше уваги приділено механізму захисту порушених прав осіб, які проживали чи проживають в конкубінаті, як співвласників майна, ніж тих осіб, які стали контрагентами одного з них за договорами щодо цього майна. Такий підхід видається не зовсім справедливим. Оптимальним вирішенням цього питання було б поширення на майно, набуте особами за час проживання в конкубінаті, режиму відкладеної спільності, відповідно до якого під час існування конкубінату все набуте майно було б роздільною власністю кожного з них. У разі припинення співжиття усе набуте за час конкубінату майно підлягало б об’єднанню та поділу між ними порівну, або порівнювалося б збільшення вартості майна, досягнуте кожним із них за час такого співжиття (приріст майна). Той із них, приріст майна якого виявився б більшим, мав би сплатити іншому відповідну різницю. За час конкубінату жінка та чоловік управляли б своїм майном самостійно. Це створило б гарантії захисту прав третіх осіб, з якими такі жінка чи чоловік можуть укладати договори щодо набутого в конкубінаті майна. Однак для вчинення окремих правочинів, наприклад, щодо розпорядження майном загалом або предметами домашньої обстановки, можна передбачити необхідність їхньої спільної згоди.
Щодо підстав виникнення аліментних зобов’язань між такими особами, які проживали чи проживають у конкубінаті, то насамперед видається доцільним замість оціночної категорії «тривале проживання» встановити конкретний строк – спільне проживання не менш як десять років. Крім того, видається справедливим та доцільним доповнення ч. 1 ст. 82 СК України щодо підстав припинення права одного з подружжя на утримання такою підставою як проживання в конкубінаті. Це обумовлено тим, що в особи, яка отримує після розірвання шлюбу аліменти від колишнього чоловіка чи жінки, не лише в разі реєстрації повторного шлюбу має припинятися таке право, а й в разі створення сім’ї на підставі конкубінату, оскільки з’являється новий учасник відносин, на якого покладається обов’язок матеріальної підтримки. Також є необхідність доповнити ч. 3 ст. 91 СК України і за аналогією з відповідними відносинами колишнього подружжя додати до підстав припинення права на утримання ті, які визначені ст. 82 СК України.
Висновки. На підставі вище викладеного пропонується, по-перше, доповнити СК України статтею 3-1, текст якої наведено вище; по-друге, поширити на майно, набуте особами за час проживання в конкубінаті, режим відкладеної спільності, відповідно до якого під час існування конкубінату все набуте майно було б роздільною власністю кожного з них, а у разі припинення співжиття усе набуте за час конкубінату майно підлягало б об’єднанню та поділу між ними порівну; за час конкубінату жінка та чоловік управляли б своїм майном самостійно; для вчинення правочинів щодо розпорядження майном загалом або предметами домашньої обстановки пропонується передбачити необхідність їхньої спільної згоди; по-третє, доповнити ч. 1 ст. 82 СК України положенням щодо підстав припинення права одного з подружжя на утримання такою підставою як проживання в конкубінаті, а також доповнити ч. 3 ст. 91 СК України підставами припинення права на утримання за аналогією з відповідними відносинами колишнього подружжя, визначеними ст. 82 СК України. Крім того, пропонується у ч. 1 ст. 91 СК України оціночну категорію «тривале проживання» замінити визначеним строком спільного проживання – не менш як десять років.
–––––––––––
Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник для студентів вищих навч. закл. / З.В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 500 с.
Махінчук В. Конкубінат за Сімейним кодексом України: проблеми реалізації / В. Махінчук // Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України: зб. наукових праць за матеріалами круглого столу, м. Київ, 25 травня 2006 р. - Х.: Ксилон, 2007. - С 96-97.
Дякович М.М. Правовий режим майна подружжя / М.М. Дякович // Довідник нотаріуса. - 2008. - № 2. - С 15-16.
Войнаровська О. Поняття та правові наслідки конкубінату / О. Войнаровська // Юридичний журнал. - 2009. - № 2. - С 23-24.
< Попередня Наступна >