Головна Наукові статті Сімейне право ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.

Наукові статті - Сімейне право
248

С.М. Лепех

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН КОНКУБІНАТУ ЗА СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ 2002 Р.

Розглядаються особливості створення сім’ї чоловіком та жін­кою, які не перебувають в шлюбі між собою чи з іншими особами, пропонується законодавче визначення поняття «конкубінат», виді­лення категорій осіб, які не можуть перебувати в такій сім’ї, а та­кож часткові зміни правових наслідків перебування в конкубінаті.

Ключові слова: конкубінат, сім’я, спільне проживання, спільна власність, аліменти.

Постановка проблеми. З’ясування сутності сім’ї як соціально­го явища, що є результатом багатовікової історії розвитку суспільства, становить інтерес для дослідження науковцями різних галузей знань, зокрема соціології, психології, етики, юриспруденції тощо. Традиційно вважалося, що законодавче визначення поняття сім’ї формулювати недоцільно і як наслідок окремі галузі національного законодавства, оперуючи термінами «сім’я», «член сім’ї», по-різному їх розуміли. Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї») щодо використання в чинному на той час Кодексі про шлюб та сім’ю Украї­ни 1969 р. (КпШС України) термінів «сім’я», «члени сім’ї» та похідних від них «сімейний», «сімейні відносини», «родинний» констатувалося, що відповідні положення або конкретний перелік осіб, які вважаються членами сім’ї, відсутні. Але зважаючи на загальний зміст КпШС Укра­їни, Конституційний Суд України виділив ознаки сім’ї, а також визнав сім’єю перебування у фактичних шлюбних відносин. Із врахуванням офіційних та доктринальних тлумачень у Сімейному кодексі України 2002 р. (СК України) уперше на законодавчому рівні визнали сім’єю і таких жінку та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебува­ють у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюб

і. Однак, така за­конодавча новела викликала як наукові дискусії, так і неоднозначні її оці­нки юристами-практиками, представниками різних релігій, загалом чле­нами нашого суспільства. З моменту набрання чинності СК України з 01.01.2004 р. в процесі впровадження цієї новели очевидними стали і зна­чна поширеність на практиці цих відносин, і недосконалість їх правового регулювання тепер. Відповідно актуальність дослідження цього аспекту сімейно-правових відносин не викликає жодних сумнівів.

Стан дослідження. Наукові публікації про дослідження стану правового регулювання відносин конкубінату є незначними і здебіль­шого містять доктринальні тлумачення тих чи інших законодавчих положень, констатацію наявності певних прогалин, недоліків правово­го регулювання цих суспільних відносин, однак лише в окремих випа­дках автори висловлюють пропозиції щодо вдосконалення. Так, З.В. Ромовська розглядає «цивільний шлюб» як самостійну форму ор­ганізації сімейного життя жінки та чоловіка [1, с 485]. В. Махінчук пропонує під «конкубінатом» розуміти спільне проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу [2, с 96]. На думку М.М. Дякович, для виникнення визначених законом правових наслідків доцільно було б передбачити мінімальний термін такого проживання для осіб, які про­живають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або будь-якому іншому шлюбі, наприклад, не менше ніж три роки [3, с 16]. О. Войнаровська, виходячи із ст. 3 СК України, пропонує виок­ремити такі ознаки фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою, як спільне проживання чоловіка і жінки, спіль­ний побут, взаємні права і обов’язки [4, с. 23].

Враховуючи ці позиції, нашою метою є висвітлення проблем правового регулювання відносин конкубінату в Україні, аналіз існую­чих наукових позицій з приводу цих аспектів сімейно-правових відно­син, з’ясування доцільності запровадження таких новел, враховуючи матеріали судової практики та зарубіжний досвід, і відповідно форму­лювання пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм націона­льного сімейного законодавства.

Виклад основних положень. Відповідно до ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на під­ставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать мораль­ним засадам суспільства. Зокрема, сім’ю можуть створити жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Вони не вважаються по­дружжям. Таку сім’ю в побуті називають «цивільним шлюбом», «фактич­ними шлюбними відносинами». Найбільш вдалим для позначення такого співжиття є термін «конкубінат» (з лат. concubinatus від concubo – лежу разом). Однією із проблем, пов’язаних із правовим регулюванням відно­син конкубінату, є відсутність чітких законодавчих критеріїв щодо визна­чення правової сутності цього соціального явища. З аналізу змісту ст.ст. 74 та 91 СК України можна зробити висновок про наявність лише двох критеріїв, дотримання яких є обов’язковим для надання правової охорони таким сімейним відносинам: 1) таке співжиття може бути лише між жінкою та чоловіком; 2) такі особи не перебувають в жодному зареєс­трованому шлюбі – ані між собою, ані з третіми особами.

Щодо інших критеріїв, то відповідно до ст. 3 СК України для ви­знання таких чоловіка та жінки членами однієї сім’ї вони також мають спільно проживати, бути пов’язаними спільним побутом та мати взаємні права та обов’язки. Однак, дискусійним залишається питання щодо інших критеріїв. У процесі аналізу визначених законодавством матеріальних умов укладення шлюбу виникає питання, чи доцільно їх усіх чи окремі з них застосовувати і до відносин конкубінату, і відповідно відрізняти такі відносини від шлюбних лише за відсутністю державної реєстрації. Для вирішення цього питання доцільно внести доповнення до відповідних статей СК України. Однак, насамперед слід з’ясувати, встановлення яких саме законодавчих вимог до конкубінату є об’єктивно необхідним.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 СК України зареєструвати шлюб мо­жуть особи, які досягли шлюбного віку (жінки - 17 років, а чоловіки -18 років), або неповнолітні особи, які набули право на шлюб за рішен­ням суду. Застосування аналогічного підходу щодо віку жінки та чоло­віка, які проживають у конкубінаті, є неможливим. До досягнення пов­ноліття неповнолітня особа має неповну цивільну дієздатність і відпові­дно до ст. 32 ЦК України переважну більшість правочинів вчиняє зі згоди батьків (усиновлювачів, піклувальників), а іноді й органів опіки та піклування. З моменту створення сім’ї - конкубінату неповнолітні жінка та чоловік не набувають повної цивільної дієздатності, як це відбуваєть­ся відповідно до ст. 34 ЦК України в разі реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 3 СК України така неповнолітня особа (дитина) і надалі належа­тиме до сім’ї своїх батьків, на них і надалі покладатиметься не лише функція надання згоди на вчинення нею певних правочинів, а й субсиді-арна відповідальність в разі заподіяння нею недоговірної шкоди. Зазна­чене вказує на те, що до жінки та чоловіка, які бажають проживати одні­єю сім’єю без реєстрації шлюбу, насамперед слід встановити у законі вимогу - досягнення повноліття. Крім повноліття, безспірною є також вимога щодо необхідності вільної згоди на створення такої сім’ї.

Незважаючи на те, що норми СК України безпосередньо не вка­зують на інші перешкоди (заборони) щодо конкубінату, крім перебу­вання в зареєстрованому шлюбі, наявність інших можна окреслити, керуючись моральними засадами суспільства, оскільки конкубінат як підстава створення сім’ї не може їм суперечити. Наприклад, не відпові­дає моралі перебування у відносинах конкубінату родичів прямої лінії споріднення, повнорідних та неповнорідних братів та сестер тощо. Однак окремі заборони можуть неоднозначно оцінюватися та тлумачитися на практиці, а тому видається доцільним чітко визначити їх у конкретній нормі. Натомість видається недоцільним встановлення певного мінімаль­ного строку спільного проживання таких осіб як однієї із умов застосу­вання відповідних правових наслідків, оскільки це призведе до необґрун­тованої нерівності можливостей реалізації та захисту прав таких осіб. Пропонується доповнити СК України ст. 3-1 такого змісту:

«Стаття 3-1. Конкубінат

Конкубінат - це проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або з іншими особами.

Не можуть перебувати в конкубінаті такі особи:

малолітні та неповнолітні;

визнані недієздатними;

які перебувають в шлюбі чи конкубінаті з іншими особами;

родичі прямої лінії споріднення;

рідні та двоюрідні брати і сестри;

рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

усиновлювач та усиновлена ним дитина».

Факт проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстра­ції шлюбу за умови, що жоден із них не перебуває в будь-якому іншо­му шлюбі, може бути встановлений судом у порядку окремого прова­дження (п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

Проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу за умови, що жоден із них не перебуває в будь-якому іншому шлюбі, має такі правові наслідки:

майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної вла­сності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (ст. 74), тобто такі особи володіють, користуються та розпоряджаються їх­ньою спільною сумісною власністю на тих самих засадах, що й подружжя. Чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім’єю, мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна, яке є об’єктом їхньої спільної сумісної власності. Між особами, які проживають однією сім’єю, можуть бути укла­дені, зокрема, такі договори: про порядок користування майном, що нале­жить їм на праві спільної сумісної власності; про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; про надання утримання; про при­пинення права на утримання за домовленістю подружжя; про розмір та сплату аліментів на дитину; про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; про спільне про­живання та ведення спільного господарства тощо (п. 172 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої нака­зом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5);

у разі тривалого проживання однією сім’єю за умови, що не­працездатність одного з них виникла під час спільного проживання, така особа має право на утримання відповідно до ст. 91 СК України з таких самих підстав, як і кожен із подружжя у випадку розірвання шлюбу (ст. 76 СК України), проживання з нею, ним їхньої дитини (ч.ч. 2–4 ст. 84, ст.ст. 86 і 88 СК України);

на їхнє прохання суд може постановити рішення про усиновлен­ня ними дитини, оскільки такі особи проживають однією сім’єю, хоча за загальним правилом особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину (ч. 4 ст. 211 СК України);

у разі народження дитини презумпція батьківства не застосовуєть­ся. Походження дитини від матері визначатиметься на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини чи іншого докумен­та, що підтверджує походження дитини від матері. Походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду (ст. 125 СК України). Походження дитини від батька може бути визначене в добровільному (адміністративному) або судовому порядку;

у разі смерті або оголошення померлим одного з них, якщо вони проживали однією сім’єю не менш як п’ять років до часу від­криття спадщини, другий має право на спадкування за законом у чет­верту чергу (ст. 1264 ЦК України).

Щодо зазначених правових наслідків, то застосування їх на прак­тиці часто ускладнене. Зокрема, щодо встановлення режиму спільної су­місної власності на майно, набуте такими особами за час спільного про­живання, а також поширення на нього дії положень глави 8 СК України пов’язане з певними труднощами. Насамперед, привертає увагу незахи­щеність прав тих учасників цивільних відносин, які стають контрагентами в різноманітних договірних відносинах з одним із членів сім’ї-конкубінату. Відсутність реєстрації створює труднощі щодо перевірки наявності чи відсутності відносин конкубінату за умови приховання відо­мостей про таке співжиття обома партнерами чи одним із них. Безпереч­но, на практиці сторони договорів намагатимуться убезпечити себе від проблемних наслідків. Однак слід визнати, що за чинним законодавством більше уваги приділено механізму захисту порушених прав осіб, які про­живали чи проживають в конкубінаті, як співвласників майна, ніж тих осіб, які стали контрагентами одного з них за договорами щодо цього майна. Такий підхід видається не зовсім справедливим. Оптимальним вирішенням цього питання було б поширення на майно, набуте особами за час проживання в конкубінаті, режиму відкладеної спільності, відпові­дно до якого під час існування конкубінату все набуте майно було б роз­дільною власністю кожного з них. У разі припинення співжиття усе набу­те за час конкубінату майно підлягало б об’єднанню та поділу між ними порівну, або порівнювалося б збільшення вартості майна, досягнуте кож­ним із них за час такого співжиття (приріст майна). Той із них, приріст майна якого виявився б більшим, мав би сплатити іншому відповідну різ­ницю. За час конкубінату жінка та чоловік управляли б своїм майном са­мостійно. Це створило б гарантії захисту прав третіх осіб, з якими такі жінка чи чоловік можуть укладати договори щодо набутого в конкубінаті майна. Однак для вчинення окремих правочинів, наприклад, щодо розпо­рядження майном загалом або предметами домашньої обстановки, можна передбачити необхідність їхньої спільної згоди.

Щодо підстав виникнення аліментних зобов’язань між такими особами, які проживали чи проживають у конкубінаті, то насамперед видається доцільним замість оціночної категорії «тривале проживан­ня» встановити конкретний строк – спільне проживання не менш як десять років. Крім того, видається справедливим та доцільним допов­нення ч. 1 ст. 82 СК України щодо підстав припинення права одного з подружжя на утримання такою підставою як проживання в конкубіна­ті. Це обумовлено тим, що в особи, яка отримує після розірвання шлю­бу аліменти від колишнього чоловіка чи жінки, не лише в разі реєстра­ції повторного шлюбу має припинятися таке право, а й в разі створен­ня сім’ї на підставі конкубінату, оскільки з’являється новий учасник відносин, на якого покладається обов’язок матеріальної підтримки. Також є необхідність доповнити ч. 3 ст. 91 СК України і за аналогією з відповідними відносинами колишнього подружжя додати до підстав припинення права на утримання ті, які визначені ст. 82 СК України.

Висновки. На підставі вище викладеного пропонується, по-перше, доповнити СК України статтею 3-1, текст якої наведено вище; по-друге, поширити на майно, набуте особами за час проживання в конкубінаті, режим відкладеної спільності, відповідно до якого під час існування конкубінату все набуте майно було б роздільною власністю кожного з них, а у разі припинення співжиття усе набуте за час конку­бінату майно підлягало б об’єднанню та поділу між ними порівну; за час конкубінату жінка та чоловік управляли б своїм майном самостій­но; для вчинення правочинів щодо розпорядження майном загалом або предметами домашньої обстановки пропонується передбачити необ­хідність їхньої спільної згоди; по-третє, доповнити ч. 1 ст. 82 СК Укра­їни положенням щодо підстав припинення права одного з подружжя на утримання такою підставою як проживання в конкубінаті, а також до­повнити ч. 3 ст. 91 СК України підставами припинення права на утри­мання за аналогією з відповідними відносинами колишнього подруж­жя, визначеними ст. 82 СК України. Крім того, пропонується у ч. 1 ст. 91 СК України оціночну категорію «тривале проживання» замінити визначеним строком спільного проживання – не менш як десять років.

–––––––––––

Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник для студентів вищих навч. закл. / З.В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 500 с.

Махінчук В. Конкубінат за Сімейним кодексом України: проблеми реалізації / В. Махінчук // Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України: зб. наукових праць за матеріалами круглого сто­лу, м. Київ, 25 травня 2006 р. - Х.: Ксилон, 2007. - С 96-97.

Дякович М.М. Правовий режим майна подружжя / М.М. Дякович // Довідник нотаріуса. - 2008. - № 2. - С 15-16.

Войнаровська О. Поняття та правові наслідки конкубінату / О. Войнаровська // Юридичний журнал. - 2009. - № 2. - С 23-24.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук