Головна Наукові статті Сімейне право СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СІМЕЙНО-ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ»

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СІМЕЙНО-ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ»

Наукові статті - Сімейне право
217

М.Ю. Самченко

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СІМЕЙНО-ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ»

Проаналізовано позиції провідних кримінологів у сфері сімейно-побутового насильства з метою з’ясування суті явища, яке досліджується, на основі українського законодавства, а також положень праць вітчизняних та зарубіжних учених визначено причини виникнення і поширення сімейно-побутового насильства відносно неповнолітніх в Україні.

Ключові слова: сім’я, неповнолітні, насильство, побут, жорстокість, сімейно-побутове насильство, суспільство, кримінальна відповідальність.

Постановка проблеми. Через характерну латентність домаш­нього побутового насильства воно не було предметом публічного об­говорення. На цю обставину суттєво впливали і норми звичаєвого пра­ва, відповідно до яких сімейно-побутове насильство у будь-якій формі вважається приватною справою, втручання в яку традиційно не схва­люється громадськістю. А між тим цей вид насильства досить розпо­всюджений і широко практикується у всіх прошарках суспільства, як серед людей різних національностей, так і різного фінансового та соці­ального статусу, у сім’ях віруючих і невіруючих. Зважаючи на це, ви­дається необхідним виділити деякі важливі риси, які характеризують сімейно-побутове насильство щодо неповнолітніх, визначити місце сімейно-побутових насильницьких злочинів у структурі насильницької злочинності, вказати на причини виникнення та поширення цього виду насильства.

Стан дослідження. До аналізу різних аспектів сімейно-побутового насильства, у тому числі щодо неповнолітніх зверталися зарубіжні та українські кримінологи. Про це свідчить навіть такий пе­релік публікацій за останні роки: В.В. Вітвицька («Криминологические проблемы предупреждения преступных посягательств»), Б.М. Головкін («Сімейно-побутові конфлікти у системі

детермінації убивств і тяжких тілесних ушкоджень»), Д.А. Корецький («Предупреждение тяжких преступлений против личности, совершаемых на почве быто­вых конфликтов»), О.В. Ковальова («Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї»), С.С. Косенко («Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо непов­нолітніх»), Л.В. Крижна («Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин»), Л.В. Левицька («Запобігання на­сильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні»), Д.О. Шеста-ков («Семейная криминология: криминофамилистика»). Цими та бага­тьма іншими працями зроблено певний внесок у розробку проблеми сімейно-побутового насильства щодо неповнолітніх, визначення дете­рмінант та напрямків попередження цього негативного явища тощо.

Та незважаючи на висвітлення доволі широкого спектру питань, маємо підстави стверджувати, що в українській кримінологічній літе­ратурі досі нема чіткого визначення поняття «сімейно-побутове наси­льство», недостатньо розроблено механізм удосконалення чинних норм права у цьому напрямку. Вважаємо це істотною прогалиною, коли йдеться про комплексне дослідження цієї актуальної проблеми. Щоб якоюсь мірою компенсувати цю прогалину, ми поставили мету – шляхом узагальнення емпіричного матеріалу, позицій, відстоюваних фахівцями з’ясувати теоретико-методологічні засади обґрунтування сутності поняття «сімейно-побутове насильство щодо неповнолітніх».

Виклад основних положень. Про найдивовижніші факти жорсто­кого поводження з дітьми та їх експлуатації відомо давно. В історії різних країн зафіксовано немало прикладів насильства над дітьми – фізичних і моральних знущань, сексуальної наруги і навіть ритуальних убивств. Це відбувалося тому, що ще до середини XVIII ст. діти були позбавленні будь-яких прав, а їх суспільний статус не був визначеним. Американський історик Дж. Л. Десперт, який присвятив цій проблематиці солідну працю, зазначав, що в середньовічних суспільствах діти вважалися нерухомістю, власністю, над якою їх батько (власник) мав абсолютний контроль. Він розпоряджався їх життям, міг навіть продати або віддати в найми (рабст­во) [1, с. 33].

І хоч часи мінялися, проте ціннісні поняття залишалися незмін­ними. Адже народження, зростання і розвиток дитини – представника нового покоління будь-коли відбувало у системі певних суспільних відносин, спрямованих на збереження нового життя, захист його від різноманітних небезпек, надання всебічної підтримки, турботи, нагля­ду і догляду. Упродовж належного виконання (функціонування) цих суспільних відносин дитина одержує, насамперед, життєво важливі і необхідні матеріальні блага, створити (придбати) які вона самостійно не може в силу вікових особливостей. Тому є всі підстави стверджувати, що насильство над дітьми в сім’ї заслуговує окремого розгляду, оскільки діти, особливо у молодшому віці, є особливо вразливими і беззахисними, вимагають для свого повноцінного розвитку спеціаль­ної уваги і піклування.

Сьогодення України характеризується критичною ситуацією у сфері охорони дитинства, супутниками якої є демографічна криза, по­гіршення як кількісних, так і якісних характеристик населення, загост­рення проблеми здоров’я дітей, значне зростання дитячої бездоглядно­сті та злочинності неповнолітніх. У духовній сфері суспільства спосте­рігається суперечливість життєвих принципів, девальвація загально­людської і культурно-етичної системи цінностей. Неможливо не ви­знати, що сьогодні повної та об’єктивно реальної реальність статисти­ки про масштаби та частоту випадків насильства в сім’ї нема ні в краї­ні загалом, ні в окремих регіонах. Причини достатньо зрозумілі - за­критість сім’ї як системи; взаємозв’язок жертв та насильників; відсутність доступу до сім’ї соціальних працівників; недостатність інформації в медичних закладах та правоохоронних органах, що не дозволяє робити висновки про розміри цього явища.

Безумовно, виокремлення насильства в сім’ї в самостійну соціаль­ну проблему - тільки перший крок, спрямований на її вирішення. На цьо­му шляху багато перепон. Слід погодитися з Л. Берковіцем, у тому, що на це впливає низка факторів. а саме: відсутність чітких визначень, теорети­чної бази, наукової основи; обмеженість інформації про ступінь розпо­всюдження цього явища, про його причини та умови; відсутність закону, що забезпечує захист жертв насильства в сім’ї; судова і правоохоронна практика, що не визнає проблему насильства в сім’ї; високий ступінь ла­тентності цього явища, а ще тим, що про факти насильства в сім’ї не над­ходять заяви в правоохоронні органи, а також приховуванням фактів на­сильства в сім’ї правоохоронними органами [2, с 285].

Розглядаючи будь-яке соціально-негативне явище, відшукуючи ефективні форми та методи протидії йому, перш за все, необхідно встановити детермінанти його. Саме усунення детермінант соціально-негативного явища є гарантією ефективної йому протидії і навіть його викорінення.

Очевидно, разом із заходами, спрямованими на вирішення де­мографічних проблем в державі, належить відродити поняття сім’ї як соціальної цінності, закріпити сімейно-правовий статус дітей, встанов­лений Конвенцією ООН, докорінно змінити уявлення про місце дити­ни в суспільстві.

Кримінальна статистика повною мірою не відображає справжню картину стану злочинності у сфері порушення прав і законних інтере­сів неповнолітніх. Як зауважує Т. Чепельська, аналіз стану злочиннос­ті, прогнозування закономірностей її розвитку свідчать про серйозну негативну тенденцію в розвитку нашого суспільства. В Україні, на жаль, доведеться констатувати, що суспільство стає жорстоким, а це не може не позначатися на найбільш соціально незахищеній групі насе­лення – дітях [3, с. 5].

Найбільш авторитетним міжнародним документом, що стосуєть­ся захисту прав та свобод особи, є Загальна Декларація прав людини, де проголошення таких імперативів, як право на життя, свободу, особисту недоторканність, право на громадянство, на рівність перед законом і деякі інші, має універсальний характер, володіння яким не повинне за­лежати від віку людини [4, с. 15]. У ст. 23 Декларації акцентується увага на необхідності особливого захисту материнства і дитинства. Були зроб­лені міжнародні зусилля з обмеження експлуатації дитячої праці, зокре­ма нічної праці, визначені рамки мінімального віку прийому на роботу. В результаті ратифікації 27 лютого 1991 р. Верховною Радою України Конвенції про права дитини, Україна де-юре приєдналася до світової спільноти, та прийняла, тим самим, на себе обов’язки щодо забезпечен­ня прав дітей, які проживають на її території.

У ст. 3 Сімейного кодексу України зазначено, що сім’я є пер­винним та основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного спорід­нення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених зако­ном, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [5, с. 1]. Зауважимо, що вказане нормативне тлумачення категорії сім’ї є спеці­альним по відношенню до інших, у зв’язку з чим воно є базовим для визначення сутності сімейно-побутового насильства.

Принциповим питанням залишається визначення кола членів сім’ї. Законодавець прямої відповіді на нього не дає, встановлюючи лише підстави для створення сім’ї. Виходячи із наведеної дефініції, можна зробити висновок, що до членів сім’ї належать: а) подружжя; б) батьки (мати, батько) й дитина (діти); в) брати й сестри; г) дід (баба) й онук (онука); д) усиновителі (усиновитель) й усиновлений (удочерена); е) вітчим (мачуха) й пасинок (падчериця). Прирівнюватися до членів сім’ї можуть: фактичне подружжя, піклувальник і опікуваний, фактич­ні вихователі й вихованці у випадках, коли ці особи спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки морального та матеріального характеру. До членів сім’ї можуть прирі­внюватися й інші члени спільноти, якщо вони утворені на підставах не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Цей суб’єктний склад членів сім’ї й осіб, які до них прирі­внюються, відповідає букві закону, а тому є вихідним для з’ясування поняття сімейно-побутових насильницьких злочинів проти особи.

Незважаючи на те, що тема насильства досліджується вже декі­лька десятиріч, досі нема універсального уявлення про те, що вважати насильством. Крім того, відсутні чіткі критерії, які відокремлюють насильство від ненасильства. В енциклопедії політичної думки під ре­дакцією Я. Міллера основне значення слова «насильство» означає «за­вдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватись і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психологічну і на фізичну шкоду. Насильство можна визна­чати, включаючи в це поняття і нищення власності» [6].

На жаль, доводиться констатувати, що абсолютна більшість до­сліджень, пов’язаних з проблемою насильства в сім’ї, спрямовані, в основному, на вивчення теми сімейного насильства над жінками та пошуку механізмів їх захисту; практично не приділяється увага чоло-вікам-жертвам насильства в сім’ї.

Суттєві розбіжності і складнощі спостерігаються у поглядах на­уковців, які займалися дослідженням категорії побуту. Більш виваже­ною та обґрунтованою видається позиція В.П. Філонова, який не без достатніх на те підстав, поділяє сімейно-побутову сферу на дві части­ни: громадську та сімейну [7, с 520]. Громадська охоплює близькі су­сідські, товариські, дружні або інтимні стосунки, а також дозвільні взаємини поза сім’єю. А сімейна включає стосунки, що виникають між членами сім’ї. Саме таке розуміння структури сімейно-побутової сфе­ри, на наше переконання, чіткіше окреслює її просторово-часові межі, що надалі дасть змогу визначитися з поняттям сімейно-побутових зло­чинів, вчинених щодо неповнолітніх. Отже, сімейно-побутова сфера -це позавиробнича сфера життя суспільства, що складається із громад­ської та сімейної частин і має призначення задовольняти матеріальні й духовні потреби людей.

Особливість цих відносин полягає в тому, що вони перепліта­ються з відносинами, що виникають в інших, непобутових сферах, на­буваючи відповідного відтінку. Відомо, наприклад, що побутові відно­сини тісно пов’язані з сімейними, але було б невірно всі сімейні відносини ототожнювати з побутовими. Побутові відносини узалежнені від дозвілля, тим не менше розрізняється сфера побуту і дозвілля. Побуто­ві відносини складаються між сусідами по квартирі, будинку і т.д., хоч повністю їх не охоплюють. Їх, скоріше, можна назвати комунально-побутовими відносинами. Нарешті, побутові відносини виникають і в робочий час на виробництві, утворюючи так званий виробничий по­бут. Як бачимо, побутові відносини охоплюють ту частину системи суспільних відносин, які стосуються фізичного і соціального відтво­рення людського життя і виявляються в конкретних формах і засобах задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, підтримці здоров’я, організації дозвілля, догляді за дітьми, спілкуванні [8, с. 4]. Іншими словами, по­бут – одна з основних форм суспільного життя. Саме у побуті форму­ється і виховується людина, задовольняються її важливі життєві по­треби, розкриваються численні буденні відносини.

Отже, побут є сукупністю невиробничих відносин сімейно-побутового, комунально-побутового, дозвільно-побутового і виробни­чо-побутового характеру, що виникають з приводу задоволення мате­ріальних та духовних потреб людини. Отже, можна виділити чотири групи відносин: сімейно-побутові; комунально-побутові; дозвільно-побутові; виробничо-побутові. З цих груп, на нашу думку, і складаєть­ся поняття побуту (сфера побутових відносин), що охоплює всі побу­тові відносини. Причому кожна з названих груп має свої особливості.

Позначення в плані проблеми просторово-часових кордонів сі­мейно-побутової сфери, що досліджується, дає змогу умовно розділити сукупність ознак сімейно-побутових насильницьких злочинів проти неповнолітнього на дві групи: основні і додаткові. Основними ознака­ми зазначених злочинів є: а) наявність особисто-побутових відносин, що склалися між винним і потерпілим до здійснення злочину (об’єктом посягання виступають захищені кримінальним законом сус­пільні відносини із забезпечення найцінніших фізичних благ – життя й здоров’я особи); б) криміногенний сімейно-побутовий конфлікт, що лежить в їх основі; в) протиправне діяння, саме воно є неправомірним вирішенням конфлікту, конфліктної ситуації між людьми, пов’язаними саме сімейно-побутовими відносинами;г) чітка особистісна спрямова­ність протиправних дій проти безпосереднього учасника криміноген­ного конфлікту; ґ) ситуативний характер злочинного посягання.

До додаткових ознак слід віднести: а) наявність тривалих дозлочинних конфліктних стосунків між злочинцем і потерпілим; б) мотиви особистісного характеру (ревнощі, ненависть, кривдження, неприязнь, помста тощо); в) «підручність» знарядь злочину (спеціально не при­стосованих для цього).

Очевидно, слід виділити також деякі важливі риси, які характе­ризують сімейно-побутове насильство щодо неповнолітніх:. Метою такого насильства є домінування над неповнолітнім та контроль його поведінки. Сімейно-побутове насильство щодо неповнолітнього має тенденцію до повторення (рідко коли буває одноразовим епізодом). Воно є процесом, тобто розвивається поступово і має циклічний харак­тер і за відсутності протидії має тенденцію до посилення.

Враховуючи те, що одна з основних функцій сім’ї - виховання дітей, особливий неспокій викликає застосування різних видів і форм насильства щодо неповнолітніх членів сім’ї зі сторони осіб, зо­бов’язаних за законом їх виховувати. Протиправна поведінка щодо неповнолітніх у сім’ї може вчинятися родичами різної спорідненості. Ними можуть бути старші брати, сестри, дядько і тітка, бабуся і дідусь і т.д. Однак найбільшу шкода розвиткові побутових злочинів завдає насильство проти неповнолітніх з боку батьків і осіб, які їх замінюють. Власне, значущість цієї проблеми і визначила предмет нашого дослі­дження, яким є насильство в сім’ї проти неповнолітніх з боку батьків і осіб, які їх замінюють.

Висновки. Таким чином, оскільки сімейно-побутові насильни­цькі злочини проти неповнолітніх мають окремі ознаки, специфічну кримінологічну природу та особливості попередження, зазначена об­ставина надає достатньо підстав для окремого виділення такого виду злочинів у структурі насильницької злочинності. У зв’язку з тим, що динаміка цієї категорії злочинів має тенденцію до зростання, ступінь суспільної небезпеки надзвичайно високий, а заходи попередження не сприяють суттєвому зниженню їх рівня, виникає актуальна потреба в теоретичній розробці і практичних рекомендаціях кримінологічних аспектів вказаного виду злочинів.

З упевненістю можна стверджувати, що держава повинна ефек­тивно реагувати на випадки насильства в сім’ї та забезпечувати повну реабілітацію тих, хто пережив це насильство. На нашу думку, головне завдання сьогодні - не ліквідація наслідків сімейного насильства, а його попередження. Необхідними заходами з попередження насильст­ва в сім’ї (щодо неповнолітніх, зокрема), насамперед, повинні бути популяризація Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцево­го самоврядування до його більш широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості громадян з їх природними і охоронюваними законом правами.

Виходячи з викладеного, під сімейно-побутовим насильством щодо неповнолітніх розуміється сукупність суспільно небезпечних і кримінально-протиправних умисних діянь (дії або бездіяльності), по­єднаних з фізичними діями на/чи організм іншої людини (або погро­зою такої дії) за допомогою впливу на психіку, здійснюваних членом сім’ї відносно іншого її неповнолітнього члена (незалежно від факту їх спільного або роздільного проживання) проти або крім волі останньо­го; таких, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесну недоторканість.

–––––––––––––

Despert J.L. The emotionally disturbed child – then and now. – N.Y.: Brunner. – 1965. – p. 33.

Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия, контроль / Л. Берковиц. – СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.

Чепельська Т. Сьогодення тих, кому належить майбутнє / Т. Чепельська // Iменем Закону. – 1998.– 6 лютого. – № 6.

Всеобщая Декларация прав человека // Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 15.

Сімейний кодекс України. Коментар основних положень / упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 128 с.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.ukrop.com/ua/ encyclopaedia/politics/6352.html

Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение / В.П. Филонов. – Донецк: Донеччина, 1999. – 640 с.

Синицын В.Г. Становление и развитие социалистического быта / В.Г. Синицын. – М.: Политиздат, 1970. – 45 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук