Наукові статті Правоохоронні органи ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
| Наукові статті - Правоохоронні органи |
ЗАВГОРОДНІЙ В.А.,
ад’юнкт кафедри адміністративної діяльності ОВС Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Останніми роками корупція стала серйозним дестабілізуючим фактором, що вразила майже всю систему влади нашої країни. Свідченням цього є статистичні дані правоохоронних органів та судової практики. Так, у 2007 р. на розгляд до судів надійшло 6,9 тис. справ про корупційні правопорушення, що порівняно з 2006 р. на 3,8 % більше. Із винесенням постанов суди розглянули 6,3 тисяч справ про корупційні правопорушення, або 90,1 % від кількості справ, що перебували на розгляді. За порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» накладено штраф на 4,6 тис. осіб, або 72,7 % від тих, стосовно яких винесено постанови [1].
Відповідно до даних МВС України за шість місяців 2008 р. викрито 10981 злочин у сфері службової діяльності, що у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 5,5 % більше, з них фактів хабарництва – 1957 (у 2007 р. – 1918) [2]. Це свідчить про тенденцію до зростання цього виду злочинів.
Враховуючи трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні сьогодні, не викликає сумнівів твердження про те, що роль інститутів громадянського суспільства у подоланні масштабного рівня корупції відіграє вирішальне значення. Як правильно відзначає А.Ю. Русаков, «громадські, некомерційні організації – це найбільш організована частина громадян, яка, використовуючи власні ресурси, зобов’язується вирішувати найскладніші проблеми добровільно, відповідально та професійно. Явною перевагою виконання соціальних послуг є те, що громадські організації пропонують нові, раціональні і більш прийнятні підходи у вирішенні проблем [3, с. 84].
Дослідженню питань щодо форм та напрямків взаємодії органів влади з громадськістю, а також міліції та об’єднань громадян були присвячені праці таких вчених: О.О. Бабінової, С.С. Гречанюка, Д.Г. Заброди, В.К. Колпакова, О.М. Музичука, О.Д. Поліщука, А.В. Сергєєва та інших [10; 13; 18; 19; 20; 21; 23]. Ними вивчалися питання щодо взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування з громадськістю, взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями, взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією, взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості в сфері охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями, взаємодії підрозділів місцевої міліції з населенням щодо охорони громадського порядку, взаємодії дільничних інспекторів міліції з громадськими формуваннями тощо.
Проте незважаючи на широкий спектр досліджень у цьому напрямку, невивченими залишаються питання щодо особливостей форм і напрямів взаємодії ОВС та громадських організацій у протидії корупції.
Метою нашої статті є дослідження основних видів форм взаємодії ОВС та громадських організацій, що діють у сфері протидії корупції.
Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі основні завдання: 1) з’ясувати наукові підходи до визначення поняття «форма» і «форма взаємодії» та запропонувати власне бачення даних понять в контексті взаємодії ОВС та громадських організацій у протидії корупції; 2) визначити види форм, що притаманні взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій у сфері протидії корупції; 3) детально розглянути виокремлені форми та напрями взаємодії досліджуваних суб’єктів, а також запропонувати можливі шляхи їх реалізації в теоретичному та практичному напрямку діяльності громадських організацій та міліції.
Слід зазначити, що поняття «форма» досить часто знаходить своє тлумачення в теорії державного управління. Так, Ю.П. Битяк, розглядаючи форми державного управління, визначає, що «термін «форма» означає вид, будь-який зовнішній вияв певного змісту. Процес реалізації завдань і функцій юридично виявляється у відповідних формах» [4, с. 132]. Подібну позицію висловлює і І.П. Голосніченко, говорячи про те, що «під формою здійснення державного управління маються на увазі однорідні за своїм характером та правовою природою групи адміністративних дій, що мають зовнішній вираз, за допомогою яких забезпечується управління…» [5, с. 64]. Інші автори під формою діяльності в широкому аспекті розуміють зовнішній практичний прояв функцій державних або громадських організацій у конкретних діях [6; 7].
Поняття форми можна визначити і через адміністративну діяльність органів внутрішніх справ. Як стверджує Є.М. Моісеєв, під формами адміністративної діяльності слід розуміти однорідні за своїм характером і правовою природою групи адміністративних дій, за допомогою яких міліція забезпечує громадський порядок, безпеку та веде боротьбу зі злочинністю. Форми адміністративної діяльності зведені до двох основних груп: правові та неправові (організаційні)» [8, с. 12]. Поряд з правовими, організаційні форми є невід’ємною частиною діяльності ОВС, хоча вони й не пов’язані з реалізацією розпорядчих повноважень. Їх сутність проявляється саме через реалізацію громадських заходів, що спрямовані на проведення роботи з населенням та їх організаціями, і полягає насамперед у проведенні правової пропаганди та звітуванні перед громадянами через засоби масової інформації про свою діяльність.
Отже, під формами в контексті нашого дослідження слід розуміти певну групу адміністративних дій, в яких виражається зовнішній прояв функцій громадських організацій та ОВС у протидії корупції.
Разом з тим слід розглянути і дефініцію «форма взаємодії». Так, І.В. Озерський вважає, що форма взаємодії передбачає структуру заходів, час і тривалість їх проведення, методи і специфіку взаємодії суб’єкта та об’єкта діяльності. Форма взаємодії виражає конкретні одноразові дії суб’єктів взаємодії організаційно-правового порядку. Під поняттям форм взаємодії слідчого і органів дізнання, на його думку, слід розуміти “…основані на законі способи офіційного та неофіційного співробітництва, які забезпечують узгоджений характер методів та засобів діяльності, і доцільне їх поєднання у боротьбі зі злочинністю” [9, с. 539]. О.Д. Поліщук, в свою чергу, під формою взаємодії міліції з народними дружинами з охорони громадського порядку розуміє передбачену нормами адміністративного права різного роду узгоджену діяльність працівників міліції і народних дружинників, що забезпечує оптимальні умови для підтримання нормального громадського порядку [10, с. 61].
Деякі вчені ототожнюють поняття форми взаємодії та способи співробітництва. Дану позицію підтримує І.М. Гуткін, який визначає форми взаємодії, як способи співробітництва, які забезпечують узгоджений характер діяльності, конкретні способи зв’язку між слідчим, органом дізнання, нав’язуючи серед форм взаємодії “взаємну інформацію взаємодіючих суб’єктів”. Поняття форми значно ширше поняття способу. Форма – це спосіб організації чого-небудь, тип упорядкування [11, с. 275].
Позицію щодо ототожнення способу та форми підтримують В.М. Тертишник і С.В. Слинько, говорячи про те, що форма взаємодії як спосіб організації включає в себе комплекс способів і прийомів взаємодії, систему зв’язків і правовідносин, суб’єктів, які взаємодіють між собою [12, с. 6].
Авторське поняття форми взаємодії було подано Д.Г. Забродою, який наголошує на тому, що «категорію “форма взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією” можна визначити як зовнішній прояв, урегульованих переважно нормами адміністративного права, узгоджених за часом, місцем, засобами й цілями функціонально-обумовлених дій відповідних суб’єктів у процесі боротьби з корупцією» [13, с. 65].
Таким чином, проведеним нами дослідженням встановлено наступні загальні ознаки, що притаманні формам взаємодії: 1) зовнішній вияв певного змісту; 2) основані на законі способи офіційного та неофіційного співробітництва; 3) передбачена переважно нормами адміністративного права різного роду узгоджена діяльність; 4) спосіб організації, який включає в себе комплекс прийомів взаємодії; 5) систему зв’язків і правовідносин суб’єктів, які взаємодіють між собою.
Враховуючи перелічені вище підходи до розуміння поняття «форма взаємодії» та притаманні їй ознаки, що вдалося виокремити, хочемо запропонувати власне бачення поняття форми в контексті взаємодії ОВС та громадських організацій, що діють у сфері протидії корупції.
Отже, на наш погляд, під формами взаємодії ОВС та громадських організацій, що діють у сфері протидії корупції, слід розуміти правові та організаційні способи і напрями зв’язку між двома взаємодіючими суб’єктами, які засновані на співробітництві (офіційному та неофіційному), що забезпечує узгоджену діяльність через зовнішній конкретний прояв функцій у спільних діях щодо протидії корупції.
Для визначення притаманних видів форм взаємодії ОВС та громадських організацій у протидії корупції, на нашу думку, необхідно розглянути вже існуючі, виокремивши їх при цьому в два окремих блоки: 1) види форм взаємодії, що запропоновані різними вченими, які досліджували взаємовідносини державних органів з населенням, об’єднаннями громадян та громадськими організаціями, а також безпосередньо органів внутрішніх справ з інститутами громадськості; 2) види форм взаємодії, що визначені в нормативно-правових актах, які регламентують спільну діяльність міліції та населення.
Деякі з сучасних науковців визначають п’ять основних форм взаємодії влади з громадськістю: інформування, консультування, партнерство, делегування, контроль [14, с. 22].
Поряд із загальновизнаними формами взаємодії держави та громадськості виділяють й наступні: а) реалізація громадською організацією права на отримання від держави матеріально-фінансової допомоги на діяльність, передбачену її статутом (для національних громадських організацій) [15, с. 56]; б) участь громадських організацій у розробці та реалізації державних та місцевих програм, розміщення замовлень на виконання соціальних послуг [16, с. 487]; в) надання громадським організація податкових та неподаткових пільг (наприклад, оренда приміщень) [17, с. 123].
На думку О.О. Бабінової, на центральному рівні управління важливими є такі форми взаємодії влади з громадськістю, як громадські та громадсько-професійні експертизи проектів нормативно-правових актів та програм діяльності Уряду, інших державних програм соціально-економічного розвитку. Громадська експертиза здійснюється, як правило, представниками громадських рухів та об’єднань [18, с. 37].
С.К. Гречанюк, розглядаючи взаємодію кримінально-виконавчих установ з недержавними організаціями, класифікує форми взаємодії за наступними критеріями: а) за рівнем взаємодії – організаційна та тактична; б) за обов’язковістю організації взаємодії – обов’язкова взаємодія та взаємодія, що сприяє організації діяльності (не носить обов’язкового характеру) [19, с. 56-57].
Види форм взаємодії між підрозділами місцевої міліції та населенням також досліджував А.В. Сергєєв, який визначає їх через комплекс певних заходів, що містять своєчасний обмін інформацією між суб’єктами, одночасність проведення намічених заходів, персональну відповідальність та взаємний контроль [20, с. 168].
Аналіз юридичної літератури дозволив дійти висновку про те, що найбільш поширеними критеріями класифікації форм взаємодії органів внутрішніх справ і населення є: спільна розробка та здійснення заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; узгодження самостійних дій, спрямованих на боротьбу з правопорушеннями і охорону громадського порядку; обмін інформацією, що викликає взаємний інтерес (інформаційна взаємодія); проведення громадськими формуваннями заходів з ініціативи міліції; допомога з боку працівників міліції громадським формуванням у проведенні заходів щодо боротьби з правопорушеннями і охорони громадського порядку; організація правового і спеціального навчання громадян, які бажають виконувати правоохоронні завдання [21; 22; 23].
На нормативному рівні види форм взаємодії ОВС та громадськості в першу чергу визначає Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку є: а) надання допомоги органам внутрішніх справ у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам; б) інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань; в) сприяння органам внутрішніх справ у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх [24].
Деякі форми взаємодії державних і правоохоронних органів, у тому числі ОВС та інститутів громадянського суспільства задекларовано розпорядженням КМУ «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" на період до 2010 року». В ньому визначено наступні форми співпраці: забезпечення широкого інформування громадськості про розроблені законопроекти щодо боротьби з корупцією та запобіганню її виникненню, зокрема із запрошенням громадян і представників громадських організацій до участі у обговоренні таких проектів; проведення з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади телефонних «гарячих ліній» на тему «Суспільство проти корупції»; за участю представників громадських організацій і засобів масової інформації розроблення порядку взаємодії правоохоронних органів з громадськими організаціями та ЗМІ, що спеціалізуються на висвітленні питань протидії корупції, участь їх у діяльності із запобігання та припинення корупції [25].
На відомчому рівні основним нормативним актом, що визначає форми взаємодії міліції та населення є наказ МВС України «Про затвердження положення про Департамент зв’язків із громадськістю та міжнародної діяльності Міністерства внутрішніх справ України» [26], що визначає наступні основні завдання Департаменту: а) організація взаємодії ОВС з громадськими організаціями та населенням з метою інформування про стан правопорядку в державі, заходи міліції щодо його зміцнення, профілактики правопорушень, створення позитивного образу працівника ОВС; б) координація взаємодії МВС з неурядовими міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції МВС.
Враховуючи науково вироблені критерії, положення нормативно-правових актів та сферу діяльності органів внутрішніх справ та громадських організацій, на наш погляд, основними формами взаємодії слід вважати такі: спільне планування та проведення заходів щодо попередження та виявлення фактів корупції в органах публічної влади та притягнення винних до відповідальності; обмін інформацією та досвідом по попередженню та припиненню корупційних проявів; проведення спільних семінарів, навчань, зборів, консультацій і нарад антикорупційної спрямованості з питань покращення організації боротьби з корупцією; проведення спільних наукових досліджень на тему вдосконалення чинного законодавства, що регламентує діяльність боротьби з корупцією та хабарництвом в Україні (спільна розробка інструкцій, програм, проектів законів); співробітництво ОВС та громадських організацій з міжнародними та зарубіжними організаціями, що декларують антикорупційну спрямованість.
Тепер більш детально розглянемо виокремлені форми взаємодії, що притаманні ОВС та громадським організаціям у сфері протидії корупції.
Спільна розробка заходів щодо протидії корупції є підготовчим, організаційним етапом.
Враховуючи правовий статус суб’єктів взаємодії, план спільних заходів щодо протидії корупції ОВС та громадських організацій повинен включати наступні елементи: сукупність конкретних цілей та задач, на основі яких повинні будуватися відносини взаємодії, враховуючи потенційні можливості та основні напрямки роботи громадської організації; визначення необхідних матеріальних та нематеріальних (інтелектуальних, інформаційних) ресурсів, що необхідні для реалізації антикорупційних заходів силами взаємодіючих суб’єктів; передбачення конкретних виконавців з обох взаємодіючих сторін та термінів виконання запланованих заходів щодо протидії корупції (місяць, квартал, півріччя); порядок здійснення взаємного моніторингу та контролю за спільно проведеними заходами суб’єктами взаємодії; порядок звітності за виконану роботу та використання наданих, у разі можливості, ресурсів. Заходи, що передбачаються планом, мають бути реальними і спрямовані насамперед на вирішення важливих питань протидії корупції, розв’язання яких потребує нагального втручання як ОВС, так і представників громадських організацій.
Серед першочергових цілей та задач взаємодії, що необхідно планувати для реалізації органам внутрішніх справ та громадським організаціям у сфері протидії корупції, на думку автора, необхідно виділити наступні: а) створення спільних громадських приймалень та "гарячих ліній", де надаватиметься консультативна допомога громадянам, що зіткнулися з проблемами корупції або не знають своїх прав чи механізмів діяльності влади; б) з метою попередження корупції проведення антикорупційних кампаній у ЗМІ та у навчальних закладах; в) спільна участь у реалізації освітніх програм, спрямованих на підвищення рівня обізнаності громадян щодо корупції як соціального зла та засобів протидії їй; г) здійснення спільних пошукових заходів, спрямованих на затримання та притягнення до відповідальності осіб, які вчинили «корупційні злочини» та правопорушення.
Взаємний моніторинг, що являє собою спеціально організоване систематичне спостереження за станом діяльності та контроль суб’єктів взаємодії, є невід’ємною частиною ефективного проведення спільних заходів протидії корупції. Це, насамперед, пов’язано з тим, що громадські організації та ОВС маючи одну мету та ціль у протидії корупції, можуть по-різному ставитися до поставлених завдань, в тому числі проводити імітацію роботи запланованих заходів. Тому постійне здійснення контрольних заходів стосовно один одного буде сприяти недопущенню невиконання запланованих дій, відповідальності за проведену роботу та доцільності взаємодії щодо протидії корупції в подальшому.
Наша думка підтверджується В.Г. Афанасьєвим, який відзначає, що контроль – це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта прийнятим управлінським рішенням – законам, планам, нормам, стандартам; виявлення результатів впливу суб’єкта на об’єкт, допущених відхилень від вимог управлінських рішень від прийнятих принципів організації та регулювання. Виявляючи відхилення та їх причини, контроль визначає шляхи корегування організації об’єкта управління, способи впливу на суб’єкт з метою усунення відхилень та знищення перешкод на шляху оптимального функціонування системи [27, с. 240].
Система контрольних заходів може бути представлена в такому вигляді: надання доступу до звітних документів щодо проведених заходів взаємодіючих сторін; участь у підготовчих стадіях проведення спільних заходів (наприклад, нарадах, зборах); доступ громадських організацій до інформації щодо ходу проведення дізнання по виявлених спільно фактах корупційних дій та ін.
Взаємний моніторинг може бути активним та пасивним. При пасивному моніторингу вся накопичена інформація може бути використана лише для пропагандистських цілей або для цілей наукового академічного аналізу причин недотримання виконання поставлених спільних завдань. У той же час активний моніторинг полягає в необхідності використання отриманої і проаналізованої інформації про діяльність суб’єкта-партнера взаємодії з метою виправлення виявлених помилок та прорахунків та направлення спільної діяльності в задане загальною метою русло.
Логічним завершенням будь-якої роботи, в тому числі і взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій у сфері протидії корупції, є підведення підсумків, що повинно виражатися у формі звіту.
Для об’єктивного аналізу спільної діяльності ОВС та громадських організацій, на наш погляд, у звітному документі мають бути відображені такі дані: вид запланованого заходу спрямованого на покращення корупціогенної обстановки; способи та методи реалізації запланованого заходу; ступінь отримання бажаного результату; причини невиконання та недовиконання поставлених завдань; шляхи покращення спільної діяльності з урахуванням накопичено-го досвіду та доцільність подальшої взаємодії. Звіт повинен готуватися спільно обома взаємодіючими суб’єктами та бути затвердженим керівником органів внутрішніх справ та головою (лідером) громадської організації.
Однак звіт про виконану роботу залишиться лише на папері, якщо його не буде представлено на розгляд громадськості. За результатами проведеного анкетування працівників ОВС та членів антикорупційних громадських організацій (270 та 220 осіб відповідно) найбільш доцільно це можна зробити через друковані засоби масової інформації (31 % опитаних) та мережу «Internet» (42 % опитаних). При цьому, на наш погляд, слід розробити рейтингову шкалу оцінювання проведеної роботи, за якою громадяни, переглянувши поданий звіт, матимуть змогу дати власну оцінку спільно проведеним антикорупційним заходам, визначивши при цьому ефективність та доцільність їх подальшого проведення.
Таким чином, планування антикорупційних заходів для взаємодіючих сторін дозволяє акцентувати увагу на основних функціональних задачах у протидії корупції, що потребують спільних зусиль представників держави та суспільства для їх вирішення.
Проведення суб’єктами взаємодії спільних дій щодо попередження та виявлення фактів корупції є беззаперечною умовою реалізації запланованих заходів. Це виражається в конкретному антикорупційному співробітництві ОВС та громадських організацій та охоплює наступні види діяльності: 1) вивчення та оцінка корупціогенної обстановки в регіоні обслуговування; 2) проведення агітаційно-пропагандистської роботи щодо формування негативного ставлення громадян до корупції в державі; 3) проведення загальної та індивідуальної профілактики кору-пції; 4) вжиття заходів, спрямованих на боротьбу з корупційними проявами.
Другою найбільш поширеною формою взаємодії між громадськими організаціями та органами внутрішніх справ є обмін інформацією. Інформаційна взаємодія у сфері протидії корупції – це та рушійна сила, яка дозволяє суб’єктам, що в неї вступають, швидко і ефективно реалізувати поставлені перед ними завдання та функції без додаткових затрат та технічних засобів. Такий вид взаємодії передбачає взаємний обмін інформацією про факти корупційних проявів та взаємне реагування на неї.
Враховуючи особливості розглядуваних суб’єктів, інформаційну взаємодію умовно можна розділити на види: 1) за суб’єктом-ініціатором надання інформації: а) інформація, що надається громадською організацією органам внутрішніх справ про відомі їм факти корупції; б) інформація, яка надається до громадської організації про виявлені факти корупції органами внутрішніх справ; в) взаємний інформаційний обмін при проведенні спільних заходів; 2) за призначенням: а) надання інформації для проведення антикорупційних заходів суб’єктом-отримувачем чи спільними силами; б) інформаційний обмін з метою систематизації та накопичення досвіду; 3) за змістом наданої інформації: а) про факти корупційних проявів; б) про осіб що вчинили корупційні дії; в) про заходи, які необхідно вжити для нейтралізації корупційних дій та зниження рівня корупції.
Головною вимогою здійснення інформаційної взаємодії є збір та передача об’єктивної та достовірної інформації про виявлені факти корупції. Це обумовлює заходи реагування та впливає на кінцевий результат проведених дій. Однак діяльність із реагування суб’єктом взаємодії не слід обмежувати лише використанням отриманих даних. Така діяльність повинна включати звітність перед ініціатором про проведені по факту заходи, що забезпечить зворотний зв'язок.
Поряд з обміном інформацією між взаємодіючими суб’єктами важливого значення у протидії корупції набуває й обмін досвідом, що полягає у наданні сторонами одна одній накопичених з часом рекомендацій та порад щодо проведення конкретних дій антикорупційної спрямованості в залежності від поставлених завдань та ситуації, що склалася. Найбільш оптимальними формами обміну досвідом є наради, семінари, спільні засідання тощо.
Проведення спільних наукових досліджень, направлених на протидію корупції та зниження її рівня в країні, є також однією з базових форм взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій. Суб’єктом взаємодії у цьому випадку з боку органів внутрішніх справ можуть виступати як працівники практичних підрозділів (ДСБЕЗ, УБОЗ, ДЗГМД), так і представники науково-дослідних установ та навчальних закладів системи МВС. У випадку громадських організацій, на наш погляд, до наукових досліджень необхідно залучати найбільш досвідчених фахівців та представників наукових кіл, що є членами цих організацій, або осіб, які сприяють їх діяльності та зацікавлені в такому виді роботи.
Головною метою проведення спільної наукової роботи у сфері протидії корупції, на думку автора, має бути розробка проектів законів та рекомендацій щодо внесення змін до вже існуючих; програм спільної діяльності, направлених на покращення корупціогенної обстановки; інструкцій та методичних рекомендацій щодо покращення організації взаємодії міліції та громадськості.
Ми вважаємо за необхідне підкреслити, що визначення видів форм взаємодії органів внутрішніх справ та громадських організацій має значення як в теоретичному, так і практичному плані та повинне враховуватися в законодавстві, яке закріплює правовий статус останніх, та у повсякденній практичній діяльності у сфері протидії корупції. Вибір конкретної форми взаємодії, її доцільність та ефективність зумовлюється обставинами, що складаються у суспільстві, при цьому основною метою взаємодії постійно є встановлення спільними зусиллями фактів корупції та відповідне реагування на них.
Список використаної літератури:
Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf. – Заголовок з екрану.
Статистика МВС України за 6 місяців 2008 року. – Режим доступу: www.mvs.gov.ua. – Заголовок з екрану.
Русаков А.Ю. Связи с общественностью в органах государственной власти. Учеб. пособие. – СПб., 2006.
Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дья-ченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К., 2006.
Адміністративне право України: основні поняття: Навч. посіб. / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф.. І.П. Голосніченко. – К., 2005.
Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. – К.: Юрінком Ін-тер, 2003. – С. 196-209.
Васильєв А.С. Административное право Украины (общая часть): Учеб. пособ. – Х., 2001. – С. 135-146.
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навч. посіб. / За заг. ред. Моі-сеєва Є.М. / Сущенко В.Д., Олефір В.І., Константінов С.Ф. та ін. – К., 2008.
Озерський І.В. Взаємодія органів слідства та дізнання у боротьбі з організованою злочинністю (психолого-правовий аспект) // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними: Президенту України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий наук. зб. / За ред.. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Том 25.
Полищук А.Д. Взаимодействие милиции с добровольными народными дружинами в сфе-ре охрани общественного порядка. Административно-правовой аспект: Учеб. пособие. – К., 1981.
Словник-довідник для працівників органів державної податкової служби / Автори-упорядники: Бондаренко М.О, Ляшенко Ю.І., Савченко Л.А. та ін. / За ред. М.Я. Дем’яненка, П.В. Мельника. – К., 2001.
Тертышник В.М., Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделе-ниями ОВД при расследовании преступлений. – X., 1995.
Заброда Д.Г. Взаємодія суб’єктів боротьби з корупцією: Дис. ... канд. юрид. наук. – К. , 2005.
Уряд для громадян. Ініціативи щодо поліпшення якості послуг. Український пере-клад. – Львів, 2000.
Шинелева Л.Т. Общественные неправительственные организации и власть. – М., 2002.
Максименко О.М. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць ІДП НАН України. Вип. 13. – К., 2002.
Макаренко О.В., Рудник Б.Л. и др. Государство и негосударственные некоммерчес-кие организации: формы поддержки и сотрудничества. – М., 1997.
Бабінова О.О. Взаємодія органів державного управління і місцевого самоврядування з громадськістю: теоретико-методологічний аспект: Дис. ... канд. наук з держ. управління. – К., 2006.
Гречанюк С.К. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями: Дис. ... канд. юрид. наук. – Ірпінь, 2006.
Сергєєв А.В. Організаційно-правові засади діяльності підрозділів місцевої міліції щодо охорони громадського порядку: Дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2004.
Колпаков В.К. Взаимодействие участковых инспекторов милиции с формирования-ми общественности: Учеб. пособ. – К., 1990.
Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ (Загальна части-на): Підручник // Авт. кол.: Ю.І. Римаренко, Є.М. Моісеєв, В.І. Олефір та ін. – К., 2008.
Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадсько-го порядку і боротьбі з правопорушеннями: Дис... канд. юрид. наук. – Х., 2003.
Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №30. – С.12-48
Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності"" на період до 2010 року»: розпорядження КМУ № 657-р.від 15 серпня 2007 року // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
Про затвердження положення про Департамент зв’язків із громадськістю та міжна-родної діяльності Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 51від 08.02.2008р.
Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). – Изд. 2-е, доп. – М., 1973.
< Попередня Наступна >