590

---

ФІЛЯНІНА Л.А.,

викладач кафедри конституційного та міжнародного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

РЕГІОНАЛЬНЕ МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ГАЛУЗІ ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ, ВКЛЮЧАЮЧИ ВИДАЧУ ЗЛОЧИНЦІВ (НА ПРИКЛАДІ ЄВРОПИ)

Жодна країна, незалежно від рівня її розвитку, не має імунітету проти злочинних проявів. Величезні порівняно з бюджетом будь-якої країни ресурси, якими оперують злочинні організації, роблять нерівною боротьбу з ними правоохоронним органами. Дієвою зброєю в цій боротьбі є міжнародне співробітництво.

Дослідженню питання щодо здійснення міжнародного співробітництва у галузі протидії міжнародній злочинності, включаючи видачу злочинців, були присвячені праці таких вчених: Н. Блатова, О. Виноградова, С. Вихрист, В. Волженкіної, Л. Галенської, Л. Моджорян, Д. Нікольського, М. Шаргородського та ін.. Ними вивчалася складові частини поняття видачі злочинців (екстрадиції), передачі засуджених осіб для відбуття покарання, аналізувалися міжнародні та національні правові норми, визначалися правові підстави та принципи взаємодії держав.

Водночас недостатньо вивченим, на наш погляд, залишається регіональне співробітництво держав щодо проведення екстрадиції.

Метою даної статті є дослідження розвитку європейських інтеграційних процесів, що впливають на вдосконалення співробітництва держав у галузі протидії міжнародній злочинності, включаючи екстрадицію.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі основні завдання: 1) визначити основні джерела регулювання процедури міжнародного співробітництва держав, включаючи видачу злочинців, на прикладі європейських міжнародних міжурядових організацій; 2) окреслити основні шліхи взаємодії де

ржав щодо подолання міжнародної злочинності.

Питання міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю вирішується як в універсальних міжнародних організаціях (Організацією Об’єднаних Націй), так і на регіональному рівні (Рада Європи, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав). Це не є випадковістю, бо злочинність не має кордонів та національної приналежності, вона не існує сама по собі, рівень її розгалуженості та прогресування визначається системою міжнародних злочинних зв’язків. Така співпраця стала більш різноманітною, змістовною і послідовною в рамках ООН. Статут ООН закріпив принципово нову правову основу для міжнародного співробітництва в даній сфері, проголосивши прагнення народів Об’єднаних Нaцій затвердити віру в основні права людини, гідність і цінність людської особистості [1].

Державами – учасницями Ради Європи (далі – РЄ) 8 листопада 1990 р. була прийнята та 1 вересня 1993 р. набула чинності Конвенція про відмивання, пошук та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Метою цієї Конвенції є досягнення більшої єдності членів РЄ, проведення спільної політики, спрямованої на убезпечення суспільства від тяжких злочинів, що стали міжнародною проблемою. Також вона закріпила положення про боротьбу з відмиванням грошей, отриманих у результаті вчинення злочину.

Після набуття незалежності та вступу України у 1995 р. до Ради Європи відбуваються процеси демократизації, що визначили місце нашої держави в світовому співтоваристві та її законодавчу орієнтацію на європейські норми та стандарти. В рамках регіонального співробітництва щодо протидії міжнародній злочинності Україна та Європа повинні розробити загальний підхід до процедури видачі злочинців.

Рада Європи – одна з найвпливовіших та авторитетних міжнародних і міжурядових регіональних організацій. У своїй діяльності РЄ приділяє велику увагу створенню ефективного механізму надання міжнародної правової допомоги. В рамках Ради Європи було розроблено та відкрито для підписання ряд конвенцій з питань протидії злочинності, а саме:

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р.;

Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом 1977 р.;

Європейська конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 р.;

Європейська конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.;

Європейська кримінальна конвенція проти корупції, підписана Україною 27 січня 1999 р.;

Європейська цивільна конвенція проти корупції, підписана Україною 4 листопада 1999 р.;

Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р. та Додатковий протокол 1978 р.;

Європейська конвенція про екстрадицію 1957 р., Додаткові протоколи 1975 та 1978 рр.

Наша держава є учасницею всіх вищезазначених міжнародних договорів:

Україна для широкого взаємного співробітництва прийняла на себе зобов’язання щодо вжиття заходів для встановлення прямої співпраці між правоохоронними та слідчими органами, в тому числі створення спільних робочих груп, що спеціалізуються на окремих категоріях злочинів, до складу яких увійдуть представники органів обох сторін.

Розвиток європейських інтеграційних процесів вплинув на вдосконалення співробітництва держав у галузі протидії міжнародній злочинності, включаючи видачу злочинців.

Міжнародна нормативна база інституту видачі злочинців (екстрадиції) на даний час дуже велика. До неї входять загальні міжнародні договори про боротьбу з окремими видами злочинів, численні спеціальні двосторонні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах. Міжнародно-правове регулювання видачі злочинців залежить від правової системи, що діє на території держави.

Як ми вже зазначали, розвиток міжнародного співробітництва у галузі протидії злочинності та екстрадиції неможливий без тісних взаємин саме на регіональному рівні. Діяльність нашої держави на міжнародній арені викликає необхідність вирішення ряду завдань, обумовлених активізацією її участі у міжнародному співробітництві. Одним із них є вступ України до Європейського Союзу (далі – ЄС, Євросоюз) – авторитетного міжнародного утворення, що має регіональний характер. Важливим кроком на цьому шляху стало підписання 14.06.1994 р. Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами [2] та їх державами-членами, яка набула чинності 1.03.1998 р. З цього часу Україна почала здійснювати активні кроки щодо адаптації її національного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

З метою європейської інтеграції України на ІV засіданні комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом (розвитку партнерства та практичного співробітництва 12.12.2001 р. був погоджений “План дій ЄС в галузі юстиції та внутрішніх справ”[3]. Завданнями та цілями прийняття й погодження цього плану є:

розвиток партнерства, практичного співробітництва між країнами Євросоюзу та сусідніми країнами, до яких належить і Україна;

створення відповідно до міжнародних стандартів та стандартів ЄС відповідної законодавчої бази для ефективного співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ;

забезпечення ратифікації та імплементації найбільш важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю, та інше.

Водночас, відповідно до положень Спільної стратегії ЄС щодо України, необхідно здійснювати співробітництво між Європолом та відповідними українськими органами, дотримуючись Конвенції про Європол.

Європол (Європейське поліцейське відомство, EUROPOL) – це правоохоронна організація Євросоюзу, яка координує оперативно-розшукові поліцейські дії держав – учасниць ЄС, проводить збір та обмін інформацією про діяльність міжнародних злочинних організацій.

Метою Європолу є підвищення ефективності співробітництва компетентних відомств у попередженні, аналізі причин та протидії особливо небезпечним злочинам європейського масштабу.

Ідея створення Європолу вперше була запропонована на Люксембурзькому самміті ЄС у червні 1991 р. Прототип цієї організації – створений у 1995 р. Гаазі (Нідерланди) Європейський відділ по боротьбі з наркотиками (Europol Drug Unit). Даний відділ був реформований у Європол протягом 1998-1999 р. відповідно до Конвенції про Європол 1995 р., що була ратифікована всіма країнами ЄС та набула чинності 1 жовтня 1998 р.

Європол наділений компетенцією щодо збору, аналізу та обміну інформацією з метою протидії нелегальній торгівлі наркотиками, ядерними, вибуховими та радіоактивними речовинами, зброєю, краденим автотранспортом, антикваріатом й витворами мистецтва, а також фальшивими документами; тероризму; підробці грошових знаків; корупції та іншим видам злочинів.

Європол підзвітний Раді міністрів внутрішніх справ та юстиції, яка відповідає за діяльність, призначає директора та його заступників.

Європол вже має певну успішну історію взаємин з українськими структурами, зокрема з Міністерством внутрішніх справ. Зараз йдеться про переведення такого співробітництва у нову якість. МВС України та Європол досягнули домовленості про співробітництво в сфері боротьби з організованою злочинністю. Невдовзі Європол має надіслати українській стороні проект двосторонньої рамкової угоди, що абсолютно відповідає прагненню української сторони формалізувати відносини між Україною та цією організацією. Таке співробітництво сприятиме не тільки боротьбі з міжнаро-дною злочинністю, але і буде практичною реалізацією євроінтеграційної політики України.

Основним мотивом для міжнародної злочинності є отримання фінансових прибутків. У зв’язку з цим ефективне запобігання та контроль міжнародної злочинності повинні зосереджуватися на простежуванні, блокуванні, захоплюванні та конфіскації прибутків, отриманих злочинним шляхом. Повільність у процесах обміну інформацією, суттєві відмінності в законодавстві, складність бюрократичних процедур перешкоджають ефективності та своєчасності проведення екстрадиції.

Необхідно також знайти можливість прискорити запровадження судових рішень стосовно заморожування банківських рахунків і взагалі можливість допомоги в процесах простежування майна, здобутого незаконним шляхом.

Окремою проблемою є виникнення так званих офшорних та офшорних фінансових центрів і "фінансових раїв", які справді можуть забезпечувати кримінальні елементи притулком і використовуватися для подальших кримінальних цілей. Необхідно знайти засоби забезпечення імплементації різних міжнародних положень та рекомендації стосовно відмивання грошей. У цьому контексті слід звернути увагу на значну роботу, яка була проведена в рамках робіт Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей FATF на необ'єднаних територіях. Необхідно розглянути можливість послаблення тягаря доказів після визнання правопорушника винним у скоєнні тяжкого злочину, що стосується походження майна, яке ним утримується. Для застосування такого послаблення необхідно, щоб засуджений або засуджена доводили, що отримали майно, що розглядається слідством, законним шляхом. Якщо суд не був задоволений цими доказами, майно може розглядатися як результат кримінальних прибутків і підлягає конфіскації.

Головною передумовою успішної протидії міжнародній злочинності та проведення процедури екстрадиції є практична взаємодія представників правоохоронних органів країн європейського регіону в організації і проведенні спільних заходів щодо реалізації ефективних механізмів захисту потерпілих і свідків у кримінальних справах зазначеної категорії, а також у проведенні спільних оперативних розробок організованих злочинних угруповань, що спеціалізуються на окремих видах злочинів, таких як міжнародний тероризм; захоплення заручників; торгівля людьми; незаконна трансплантація органів; незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин та інші обміну оперативною інформацію.

Отже, необхідність міжнародного співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю визнана вже давно, але стосовно конкретного напрямку співробітництва, а саме екстрадиції, не так все й просто. З урахуванням міжнародно-правових процедур та особливостей національного законодавства цей напрямок необхідно доповнити відсутніми ланками, наприклад, прийняти Закон України про видачу осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, з тим, щоб механізм видачі злочинців ефективно слугував справі боротьби зі злочинністю, захисту громадян України від протиправних посягань.

Водночас, на нашу думку, для успішної боротьби зі злочинністю державам необхідно:

створити умови щодо більш цілеспрямованого, масштабного й ефективного проведення спільних оперативно-профілактичних заходів і спеціальних операцій щодо боротьби зі злочинністю;

вживати заходів з попередження розширення впливу міжнародної злочинності в тому або іншому регіоні, а також продовжувати сприяти впровадженню в життя регіональних стратегій;

зміцнювати заходи з надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, та країнам, які знаходяться на етапі становлення (на їх прохання);

допомагати у розширенні потенціалу їх правоохоронних і судових систем, а також забезпечувати потрібну координацію заходів у двосторонньому та багатосторонньому співробітництві, з тим щоб виключити повне або часткове дублювання допомоги;

здійснювати збір, аналіз та обмін інформацією про злочинні організації і про відповідну діяльність з урахуванням діяльності інших відповідних міжурядових організацій та створити єдину автоматизовану інформаційну систему міждержавної телекомунікаційної мережі правоохоронних органів.

Список використаної літератури:

Устав Организации Объединенных наций // Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2002. – С.238.

Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р. та Додатковий протокол 1978 р. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua

Європейська конвенція про екстрадицію 1957 р., Додаткові протоколи 1975 та 1978 рр. // zakon.rada.gov.ua.

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами. – Режим доступу: // zakon.rada.gov.ua.

План дій ЄС в галузі юститції та внутрішніх справ. – Режим доступу: // zakon.rada.gov.ua.

 

< Попередня   Наступна >