Головна Наукові статті Міжнародне право ВИЗНАЧЕННЯ АГРЕСІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

ВИЗНАЧЕННЯ АГРЕСІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Наукові статті - Міжнародне право
388

І.І. БОЙКО,

старший викладач кафедри прав людини, міжнародного та європейського права Академії адвокатури України

ВИЗНАЧЕННЯ АГРЕСІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Агресія (від лат. aggressio — напад) по­няття сучасного міжнародного права, яке охоплює будь-яке незаконне з точки зору Статуту ООН застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, те­риторіальної цілісності і політичної не­залежності іншої держави чи народу (на­ції) [1; 25]. Агресія є найтяжчим міжнарод­ним злочином проти миру і безпеки всього людства. Неодмінною ознакою агресії є за­стосування державою збройної сили пер­шою. 29-я сесія Генеральної Асамблеї ООН 1974 прийняла «Визначення агресії». У Резолюції про визначення агресії перера­ховано сім видів дій, що розглядаються як акти агресії:

Вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тим­часовий характер вона не носила, що є на­слідком такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили те­риторії іншої держави або її частини.

Бомбардування збройними силами держави території іншої держави або засто­сування будь-якої зброї державою проти те­риторії іншої держави.

Блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави.

Напад збройними силами держави на суходільні, морські чи повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави.

Застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території ін­шої держави згідно угоди з державою, яка їх приймає, в порушення умов, передбаче­них цією угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після при­пинення дії угоди.

Дії держав

и, яка дозволяє, щоб її те­риторія, надана нею у розпорядження іншої держави, використовувалася цією ін­шою державою для здійснення акта агре­сії проти третьої держави.

Заслання державою чи від імені дер­жави озброєних банд, угруповань та регу­лярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти ін­шої держави настільки серйозного харак­теру, що це дорівнює перерахованим вище актам, або її істотна участь в них [2; 201].

Отже, кожен із семи пунктів ст 3 «Ви­значення агресії», включаючи так звані співучасть у агресії (6) та непряму агресію (7), вказує на різновид збройного нападу. Проти кожного з семи зазначених дій мож­ливе застосування права держави на са­мооборону. Хоча Міжнародний суд ООН підтвердив, що на державу, яка застосовує збройну силу, посилаючись на право дер­жави на самооборону, лягає тягар дове­дення перед Судом: вона зобов'язана дово­дити факт агресії, спрямованого проти неї [3; 102].

Ще під час опрацювання проекту «Ви­значення агресії» в Спеціальному комі­теті Генеральної Асамблеї ООН було по­годжено, що поняття «агресії» не включа­тиме «прикордонні інциденти» — разові сутички або постріли на кордонах держав, спричинені переважно непорозуміннями при охороні кордонів. Порушення прав іноземців, яке спричиняє реальну загрозу їх здоров'ю чи життю не увійшло до семи пунктів статті 3 «Визначення агресії», а відтак за сучасним міжнародним правом воно не входить до змісту поняття «агре­сія» і не може бути визнане підставою для реалізації права держави на самооборону.

Відповідно до «Визначення агресії» (ст. 2, ч. 1 ст. 3), названі в його ст. 3 дії є тільки тоді протиправними, якщо вони є «застосуванням сили державою першою». Право ж вдатися до самооборони виникає у держави після початку агресії щодо неї і не раніше.

Рада Безпеки ООН володіє більш ши­рокими повноваженнями, ніж держава-суб'єкт права на самооборону: відповідно до ст 39—42 глави VII Статуту ООН Рада може ухвалити застосування заходів при­мусу в тому числі й військового характеру не лише щодо порушника миру або агре­сора, але й щодо держави/групи держав, які, на погляд членів Ради, створюють за­грозу миру [4; 105].

Отже, підсумовуючи, доводиться зро­бити невтішний висновок, що:

Сьогодні «Визначення агресії» 1974 р. застаріле. Реалії сьогодення вимагають внести в список дій, що вважаються агре­сією, дещо більше пунктів, ніж сім. Хоча б враховувати появу нових «технологій» на­несення шкоди та нові типи загроз (втру­чання у роботу автоматизованих інформа­ційних систем).

Збільшуючи перелік актів, що вва­жатимуться агресією, слід бути дуже обе­режним, бо законною реакцією на агресію є право держави на самооборону, а це сьо­годні залишається підставою для застосу­вання сили, на яку держави найчастіше по­силаються для виправдання агресивної по­літики.

Так як агресія — один із найтяж­чих міжнародних злочинів за сучасним між­народним правом, то повинні бути чітко сформульовані ознаки агресії, які будуть спільними для всіх дій, які сьогодні вважа­ються нею.

У «Визначенні агресії» зазначено, що перелік актів, що вважаються агресією не є вичерпним, і Рада Безпеки може визна­чити, що інші акти є агресією. Тут можна лише констатувати, що жоден міжнародний орган, уповноважений до визначення агре­сора, не може бути повністю неупереджений (яким би чином цей орган не форму­вався, він не зможе обійтися без керівних вказівок). Це, дійсно, так, бо будь-який ор­ган хтось фінансує, отже, і надає «необ­хідні» вказівки. І рішення у Раді Безпеки приймається шляхом голосування, з таким зручним саме для таких випадків викорис­танням права вето.

Список використаної літератури:

Абдурахманов М.И., Баришполец В.А., Манилов В.Л., Пирумов В.С. Геопо­литика и национальная безопасность: Сло­варь основных понятий и определений. — М, 1998. — 237 с.

Определение агрессии. Резолюция, принятая XXIX сессией Генеральной Ас­самблеи ООН, 14 декабря 1974 г. // Действу­ющее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчи-кова. Том 2. — Москва: Издательство Мо­сковского независимого института между­народного права, 1996. — С. 199—202.

Ржевська В.С. Право держави на са­мооборону і міжнародна безпека / В.С. Ржев­ська. — К: Промені, 2005. — 251 с.

Анцелевич ГА., Покрещук А.А. Ак­туальные проблемы международного права / ГА. Анцелевич, А.А. Покрещук. — К.: Украинская академия внешней торговли, 2006. — 282 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук