Головна Наукові статті Митне право СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МИТНОЇ СПРАВИ У ГАЛИЧИНІ (середина ХІІІ ст. – 1939 р.)

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МИТНОЇ СПРАВИ У ГАЛИЧИНІ (середина ХІІІ ст. – 1939 р.)

Наукові статті - Митне право
219

Н.Я Сай

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МИТНОЇ СПРАВИ У ГАЛИЧИНІ (середина ХІІІ ст. – 1939 р.)

Впродовж століть Галичина та її столиця місто Львів відігра­вали важливу роль у численних історичних подіях, при цьому вміло ви­користовувалося вигідне географічне положення для налагодження широких торговельних, політичних, культурних відносин з багатьма містами Європи, Азії, тому існування митниці завжди було однією з ознак державно-владної форми самоврядності краю і міста.

Ключові слова: мито, митниця, митні збори, митні органи.

Постановка проблеми. Зі становленням України як суверенної, незалежної держави особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід’ємним елементом якої є митна справа. У зв’язку з посиленням ролі регіональної митної політики висвітлення особливостей розвитку митної справи в окремих регіонах, у тому числі у західному, набуває особливої актуальності. Розробка основ митної політики і механізму її здійснення вимагає відповідних наукових пошуків, оскільки сучасний стан будь-якого явища не можна зрозуміти поза процесом його історичного розвитку, оскільки воно є результатом даного процесу.

Стан дослідження. Характерним для останнього десятиліття є підвищення інтересу науковців до історії митної справи. У працях українських та зарубіжних авторів розглядаються питання загального та спеціального спрямування досліджуваної проблематики. З учених, які нині розробляють проблему історичного розвитку митної справи в Україні, слід назвати В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійка, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяка, Л.К. Воронова, Л.В. Деркача. Окремим аспектам митного законодавства присвятили публікації Ю.М. Дьомін, А.В. Кольбенко, Б.А. Кормич, А.В. Мазур, А.П. Мицак, А.П. Павлов, К.К. Сандров-ський та ін.

Виклад

основного матеріалу. Минуло понад 740 років від першої писемної згадки про Львів. За час свого існування це місто, тепер великий економічний, культурний центр українських земель, було столицею могутнього Галицько-Волинського князівства, пізніше – Руського королівства, королівства Галичини і Володи-мирії у складі Австро-Угорської імперії, Західноукраїнської Народ­ної Республіки. Враховуючи вигідне географічне розташування міста, а саме на перетині торговельних шляхів зі Сходу в Європу, з півдня у її північну частину, а також те, що митні збори потрапляли у міську казну та були чи не основним із видів її поповнення, митні заклади та установи, розташовані в місті та на околицях, належали до числа привілейованих інституцій [1, с. 7–10].

У 1349 р. землі Галицько-Волинського князівства захопила Польща. 17 червня 1356 р. польський король Казимир III надав Львову магдебурзьке право. «Ми, Казимир, Божою ласкою доводи­мо до відома всім, що за благочестивою згодою королівського маєстату, дбаючи про численні клопоти та незручності, що наше місто Львів зазнало від усяких немилосердних ворогів, прагнемо, щоб це місто процвітало і збільшувало свої вигоди, прибутки та добробут. Для втіхи згаданого міста та збільшення кількості його вірних жителів і встановлюємо згаданому місту на вічні часи німецьке право, яке по-простому називається магдебурзьким, усу­ваючи там усі руські права і руські звичаї, від будь-якого імені встановлені...» [2, с. 117]. Слід зазначити, що ще 1341 р. староста Дмитро Детько надсилав листи іноземним купцям із запрошенням приїжджати з товарами до Львова, як це робили їх попередники. Він вказував на безпеку торгівлі та сталий невеликий митний збір. Взагалі львівська влада та її митні заклади були гостинними та доб­розичливими до іноземних купців. У 1380 р. зі згоди короля Людовика при митниці були встановлені склади для товарів, які привози­лися для продажу у Львів або ж для транспортування в інші краї. Якщо продати ці товари там не змогли, тоді, сплативши належне звичайне мито, вільно і без перешкоди могли транспортувати това­ри чи повертатись з ними до Львова. Протягом довгих років між Львовом і Краковом велася конкурентна боротьба за торгові дороги та право складу. Остаточно це право було надане Львову.

Прийшовши до влади, польська королева Ядвіга в XIV ст. підтвердила права та привілеї Львова, а також митні збори. Вона дала дозвіл на встановлення в місті складів солі та інших товарів. Право митних зборів було підтверджене королівською грамотою від 8 березня 1387 р. Король Владислав II, оцінивши роль і значення Львова, звільнив його жителів від сплати мит у межах усього Поль­ського королівства. У грамоті, датованій 6 листопада 1425 р., вказу­валося, що «бажаючи наше місто Львів кращими умовами наділити, на прохання міщан згаданого міста, які нам багаторазово заслужи­ли, щоб сподобатися, тим міщанам згаданого міста дозволити да­ною грамотою, щоб ніде у нашому польському королівстві львівські міщани не були зобов’язані до сплати будь-яких мит. Та­кож вам, старости, прокуратори, воєводи, митники, міщани, даємо наші міцні королівські накази, бажаючи мати все у своїй волі. З тих міщан жодного мита у нашому королівстві і в руських землях при поїздці, торгівлі і поверненні назад не наважуйтеся стягувати і не дозволяйте стягувати іншим...» [2, с 127].

Надані права та пільги дозволили Львову вести активну торгівлю, зацікавлювати іноземних купців співпрацею з львів­ськими торговцями, давали великі прибутки і збагачували місто. Львівські митники мали добру славу в сусідніх та далеких країнах. Про чесність, доброзичливість та гостинність місцевих «митарів» знали в інших країнах, що полегшувало торгівлю львівським куп­цям. Близько 1390 р. волоський воєвода Мірча дозволив купцям зі Львова вільно торгувати всіма товарами після сплати торгового ми­та. 1408 р. такий же дозвіл дав молдавський воєвода і господар Олександр. У 1460 р. молдавський воєвода і господар Стефан IV підтвердив купцям зі Львова та купцям руської та подільської зе­мель привілеї на їх права і торговельні пільги у Молдавії, надані його попередниками. Угорська королева Ізабелла навіть дозволила львів’янам вільно ввозити різні товари і торгувати ними на території всієї Угорщини та Трансильванії без сплати жодного мита. У своїй грамоті, датованій 21 березня 1557 р., вона писала: «… Ми, привелебні, доброзичливістю, гостинністю, станом душі та готовністю до послуг, яку виявили розсудливі, зважені міщани, мужі раєцького стану і весь консулат міста Львова, коли ми, наш син ... при поверненні у наше королівство Угорщину, тоді небагато місяців перебували у Львові, де багатьма доказами благодіянь та готовністю до послуг нас привабили. Зберігаючи це у пам’яті і у зв’язку з цим, ми, бажаючи приємно віддячити за таку їхню готовність до послуг цією нагородою, львівським купцям бажаємо погодитися, щоб вони товари, якою б назвою не називалися, у наше королівство Угорщину та Трансильванію з цього міста вільно вози­ли, у будь-яких місцях їх могли продавати. Прихильно виявляємо згоду, щоб вони були вільні і вилучені з будь-якої сплати мита чи податку з цих товарів. Скільки б разів згадані львівські міщани і купці не приходили, дозволяйте їх речі і товари будь-якого виду виставляти чи розпродувати без жодних перешкод. У митних місцях для оплати податків до жодної оплати примушувати не повинні ...» [2, с. 140]. Син Ізабелли, угорський король Іоанн підтвердив ці права і також дозволив львів’янам без оплати мита вести торгівлю на всій території Угорщини та Трансильванії.

Маючи такі привілеї, Львів ставав дедалі багатшим містом. Польський король Владислав II та його син Владислав III брали позики у Львова на закупівлю шовку, полотен, соболів та інших предметів розкоші. Це давало змогу місту диктувати свої умови, які вилилися у наказ Владислава III, що був оголошений на ярмарках та інших люд­них місцях: під загрозою тілесної кари й арешту всіх товарів забороня­лося чужим купцям їхати з товарами новими невизначеними досі до­рогами, оминаючи львівські митниці та львівський склад, як і встанов­лювати незаконні мита. Бажаючи сплатити борг Львову, який становив 905 гривень (досить значна на той час сума), Владислав III віддав Львову королівські мита на товари і худобу, яку продавали на шляху між Львовом та Краковом. Згідно з цим розпорядженням усі зібрані мита повинні були йти у скарбницю Львова. Порушення цієї грамоти, датованої 25 лютого 1440 р., повинні були жорстоко каратися. Згодом Владислав III звільнив львів’ян від сплати мита на продаж усіх товарів у межах Польської держави [3, с. 140]. За рахунок значних прибутків від митних сплат Львів зміцнив свої фортифікаційні споруди. На ці потреби щорічно виділялося 20 гривень. Їх була зобов’язана виділяти митниця, починаючи з 1447 р.

Для залучення нових купців та розширення торгівлі у Львові в 1472 р. було встановлено два ярмарки: на свята Трійці та св. Агнети, які тривали два тижні і під час яких будь-які купці звільнялися від сплати мита. Торговцям рекомендували не минати щорічний львівський ярмарок, який давав змогу налагоджувати торговельні зв’язки з багатьма близькими та далекими державами.

Король Ян Ольбрахт, враховуючи старанність, досвід, сприт­ність львівських митників, дозволив їм з 1499 р. збирати мито на пра­вах його королівських збирачів. Їм надавалося право арештовувати і забирати товари будь-кого, хто згадане мито не захоче сплачувати або буде намагатися перевезти товар через бічні шляхи, минаючи звичай­ний, законний. Конфісковані товари повинні були поділити на рівні дві частини: половину віддавати до королівської скарбниці, а іншу забира­ти для свого користування. Щоправда, наказувалося не чинити недбалості або нечесності, щоб не втратити довіри короля, а чесно ви­конувати свою справу. Львівські митники мали право стягувати штра­фи за ухилення від сплати мита. Половина цих коштів йшла в скарб­ницю, інша залишалася безпосередньо митникам.

Наступники Яна Ольбрахта, Олександр, Сигізмунд І, Сигіз-мунд III Август та інші належно оцінювали вагу і значення Львова та, вступаючи на престол, підтверджували привілеї, якими наділяли львів’ян їх попередники.

У 1772 р. Галичина після першого поділу Польщі відійшла до Австрії. Австрійський імператор Йосиф II 1789 р. надав Львову права переваги та вільності на нерухомість, здійснення юрисдикції, вибору управи міста, судівництво. За цим указом Львову дозволялося спору­дити на головній дорозі, яка провадила до міста, рогатку й митницю і стягувати відповідний митний податок згідно з визначеним класифікаційним тарифом. Також місту надавалося право стягувати мито з кожної бочки пива чи горілки, які ввозилися, для міської скарбниці [4, с 124].

У 1774 р. у Львові було створено адміністрацію митних доходів (Administracja dochodow celnych). Вона збирала мита з рогаток, мостів у провінції. Ця структура складалася з адміністратора (як правило, титулована особа), трьох асесорів, трьох секретарів, одного протоколіста, експедитора, реєстратора, ад’юнкта регістратури, митного комісара, регістратора докумен­тів. Організація мала в підпорядкуванні 6 інспекторів (наглядали за провінціями), 3 головних і 2 допоміжних митних склади, 53 комерційних, 45 торгівельних служб, сюди ж входили служби для проштамповування товарів.

У Центральному державному історичному архіві України у м. Львові збереглися спогади росіян, які відвідували Львів на початку XIX ст. (офіцера Ф. Глінки та вченого П. Каппена). Вони висловлюва­ли здивування з приводу ретельності митного догляду: «... мы подъез­жаем к окруженному горами Лембергу. На заставе нас пропустили. Но атака таможенных досмотрщиков удивила и стоила нам нескольких флоринов. Невзирая на то, у меня распечатали два письма, в числе ко­их одно следовало к даме...» [5, с. 12].

Львівська митниця відігравала значну роль в Австро-Угорській імперії. До 1775 р. імперія не мала загальної державної торговельної і митної політики. Вона була поділена на частини численними проїзними зборами, а на додаток на кордонах областей стояли митні застави. Лише Марія-Тереза ввела 1775 р. загальний для всіх німецьких областей Австрії митний тариф. У 1796 р. його поширили і на Галичину. Митна система та митні органи в Австро-Угорській імперії вирізнялися значною корумпованістю та бездіяльністю, як ви­няток можна було б виділити діяльність митних органів у Галичині, зокрема Львівську митницю. У Львівському обласному державному архіві збереглися справи про вилучення львівськими митниками партії наркотичних засобів, зброї, медичних препаратів. Листування з намісництвом у Львові (1850–1867 рр.) яскраво свідчить про активну і ефективну діяльність львівських митників. Досить цікавою з історичної точки зору є слідча справа про затримання львівськими митниками Рейха Герша, якого підозрювали в контрабандному ввезенні зброї та нелегальному вивезенні безробітних галичан на робо­ти до Німеччини [6, с. 2].

11 квітня 1908 р. у Львові було створено Товариство галиць­ких митних службовців (Towarzystwo galicyjskch urzednikow clowych). Ця організація відстоювала права митників, які загинули під час виконання службових обов’язків. Товариство організо­вувало зустрічі для обміну досвідом. Діяльність цієї організації бу­ла настільки ефективною, що вона проіснувала довше, аніж сама імперія, до 28 лютого 1935 р.

На території Галичини прикордонну охорону здійснювали митні органи, підпорядковані фінансовій палаті у Львові.

У польській державі у складі якої перебували західноукраїнські землі з 1921 р., були засновані митні дирекції (Dyrekcje сel) заклади з питань збору мит та митної охорони. Львівська митна дирекція була створена за розпорядженням Ради міністрів Польщі від 11 жовтня 1922 р. і підпорядковувалася Міністерству фінансів. Розташовува­лася вона у будинку на вул. Рутовського (Rutowskiego - тепер Вин-ниченка) 17. Діяльність дирекції поширювалася на митні управ­ління, що діяли на території Львівського, Станіславівського, Терно­пільського і Краківського воєводств. Митна дирекція мала такі відділи: адміністративний, фінансового контролю, митних зборів, обліковий. У межах дирекції був створений спеціальний відділ охо­рони кордонів [7, с 18].

31 серпня 1927 р. Міністерство фінансів видало розпоряд­ження «Про організацію митної охорони», яке сформувало мету і завдання митної охорони, її структуру, права і обов’язки керівного складу. На основі цього розпорядження наприкінці 1927 р. було створено Малопольський окружний інспекторат митної охорони у Львові, підпорядкований командуванню митної охорони у Львові, який знову ж таки був підпорядкований командуванню митної охо­рони Міністерства фінансів.

Так, Малопольський окружний інспекторат митної охорони у Львові став інспекторатом прикордонної охорони, а його центр було перенесено до Сянока, де він діяв до 19 квітня 1930 р. а відтак - до 27 квітня 1935 р. у Перемишлі, звідки знову перемістився до Львова, де був аж до його ліквідації - до вересня 1939 р.

Прикордонна охорона працювала в тісному контакті з воєвод­ським управлінням державної поліції, куди повинна була негайно повідомляти про всі випадки на кордоні, особливо якщо це стосувало­ся служби політичного розшуку. У 1935 р. воєводська державна поліція у Львові видала інструкцію для комісаріатів прикордонної охорони та постів про засоби боротьби зі страйковим рухом робітників, селян та службовців на території воєводства. Комісаріати надсилали звіти про судові процеси проти службовців охорони та осіб, звинувачених у фінансових та митних аферах [8, с 154].

У 1931 р. у Львові розглядалася справа нафтоперегінного за­воду «Галичина», звинуваченого в нелегальному продажу бензину. З 1932 р. Дирекція мит у Львові надавала дозвіл на право виїзду за кордон на машинах, мотоциклах та велосипедах. Тоді ж Дирекцією мит було опубліковано для службового користування креслення спеціальних схованок в машинах, возах, залізничних вагонах та інших місцях для контрабандного перевезення товарів. Згодом такі публікації практикувалися з окресленням нових місць для таємного перевезення товарів [1, с. 17].

Дирекція мит у Львові також займалася порядком продажу з аукціону конфіскованих контрабандних товарів (від взуття до автома­шин). Частина виручених коштів йшла на поліпшення матеріальної бази інспекторату.

Висновки. У сучасному світі будь-яка практична діяльність не­можлива без розроблення відповідних теоретичних засад. Митна спра­ва відіграє важливу роль в економічних, фінансових, державотворчих процесах. Отже аналіз її діяльності набуває актуального характеру. Історичний аналіз демонструє, що митна діяльність держави концентрує в собі не лише вузьку проблему виконання фіскального завдання, а й вирішує значний комплекс соціально-економічних пи­тань розвитку.

Митна система України остаточно ще не сформована, тепер відбувається складний процес її становлення. Є підстави сподіватися, що із зміцненням ринкових відносин, стабілізацією політичного та економічного становища країни, прийняттям відповідних нормативних актів та їх реалізацією, в країні утвердиться нова, така, що відповідає сучасним вимогам, митна система незалежної України.

––––––––––––

Мицак А.П. Організація та структура Львівської митниці: сторінки історії / А.П. Мицак. – Львів: Тріада Плюс, 1999. – 38 с.

Морозов О.В. Історія митної справи та митної політики в Україні (V ст. до н.е. – 1991 р.): навч. посібник / О.В. Морозов. – Дніпропетровськ: АМСУ, 2005. – с. 437.

Кульчицький В.С. Історія держави і права України: навч. посібник / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – К.: Атіка, 2001 – 320 с.

Спектор І. Українська митниця: справи проблеми, перспективи / І. Спектор. – К., 1996. – 125 с.

Центральний державний історичний архів у м. Львові. – Ф. 35. – Оп. 9. – Спр. 518. – Арк. 12.

Львівський обласний державний архів. – Ф. 350. – Оп. 1. – Спр. 2694. – Арк. 2.

Шеремета П. Теоретично-методологічні основи дослідження пра­вового регулювання митної діяльності в Україні / П. Шеремета. – Львів, 1998. – 24 с.

Жорін Ф. Л. Правові основи митної справи в Україні / Ф.Л. Жорін. – К.: КНЕУ, 2001. – 248 с.

 

< Попередня   Наступна >