Головна Наукові статті Митне право ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОНТРАБАНДІ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОНТРАБАНДІ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Наукові статті - Митне право
200

О.В.Максимов

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КОНТРАБАНДІ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Розглядаються проблеми правового регулювання протидії кон­трабанді у історичному аспекті, аналізуються пам’ятки права, які діяли на території сучасної України, простежуються тенденції роз­витку особливостей встановлення відповідальності за контрабанду.

Ключові слова: правове регулювання, контрабанда, історія.

Постановка проблеми. Таке явище, як контрабанда відоме з найдавніших часів, а точніше відтоді, коли стали з’являтися перші держави. Однією з основних ознак держави є наявність визначених територіальних кордонів, які охоронялися, з одного боку, від зазіхань військових нападників, а з іншого – від неконтрольованого переміщення різного роду товарів та предметів. Кожна держава завжди тяжіє до контролю за тим, що ввозиться або вивозиться з її території, оскі­льки такий контроль дає можливість захищати її військові, політич­ні та економічні інтереси. Природно, що у всі часи були люди, які намагалися не сплачувати мито, а також вивозити з держави забо­ронені до вивозу товари та інші предмети. Контроль за переміщен­ням товарів з боку держави, зрештою, спонукав до винайдення но­вих способів переміщення товарів та предметів через кордон, що змушувало державні інституції, покликані виконувати охоронні функції, віднаходити нові та хитромудріші способи боротьби з кон­трабандою. Саме тому простеження історії розвитку правового ре­гулювання протидії контрабанді, як видається, дасть можливість по-новому поглянути на проблему.

Стан дослідження. Проблеми правового регулювання протидії контрабанді у різних аспектах достатньо повно досліджені як в Украї­ні, так і у сусідніх державах. Окремі аспекти питань, що розглядаються у цій статті, знайшли своє відображення у працях Л.В. Багрія-Шахматова, В.М

. Бойка, Н.В. Володька, Л.М. Дорофеєвої, Ю.Г. Кіс-ловського, Л. Лобойка, О. Омельчука, Г.В. Попова, О.В. Процюка та ін.

Враховуючи цей контекст, ми поставили мету простежити історичний розвиток питання правового регулювання протидії ко­нтрабанді.

Виклад основних положень. Упродовж століть митниця була і залишається одним із чинників державності й незалежності країни, яскравим свідченням владного і фінансового суверенітету. Вже у най­давніші часи існували міждержавні стосунки, контроль за якими між іншим був одним із джерел поповнення державної скарбниці. Як відо­мо, одним із перших митників був Матвій, який збирав податки для імперського Риму [1, с. 12].

Дослідження такого явища, як контрабанда в історично-правовому аспекті має важливе значення для сучасного усвідомлення проблеми, її причин та умов, необхідності та способів протидії.

Починаючи з стародавнього Вавілону, тобто з початку ІІ тис. до н. е., в усіх державах впроваджувався огляд та збір мита з товарів, що ввозилися. На території сучасної України поняття мита як платні за провіз товарів територією держави з’явилося за часів Київської Русі. До речі, саме тоді і виникло в слов’янській мові слово «мито» і «митник» [2, с. 16]. Проте достеменно точних свідчень про час виникнення митної справи на території нашої держави нема. Так, Є. Осокін вважав, що система митних давньоруських правил була завезена грецькими священиками князю Володимиру для розповсю­дження християнства, тобто у 988-989 рр. [3, с 21]. Відомості про мито на території сучасної України зафіксовано ще в IX ст. Саме тоді на нинішніх землях України виникає і впродовж кількох століть аж до завоювання монголо-татарами розвивається могутня Київська Русь. У фінансуванні своєї діяльності князі, насамперед, залежали від данини. До інших джерел княжих доходів належали: платня за судо­чинство, штрафи і мито [1, с 13].

У стародавніх нормативних актах можна знайти слово «митнік» (наприклад, у ст. 37 Руської правди), що визначає певний рід діяльності зі збору торгового мита та нагляду за здійсненням пра­вил торгівлі на торгах. Звертаючись до Острогомського митного статуту, створеного 1288 р., в якому йшлося про купців з різних країн (Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі), можемо зазначити, що руські митники керувалися у своїй роботі європейсь­кими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з наши­ми західними сусідами.

У Київській Русі, за свідченням історичних джерел, відомості про контрабанду датовані ще ІХ-Х ст., однак її визнання прийшло на­багато пізніше, приблизно в ХІІ-ХІІІ ст., саме тоді держава за рахунок правових заходів стала реагувати на контрабанду.

Першими контрабандистами, за твердженням вчених, на Русі були іноземні купці, починаючи з представників Ганзи у Новгороді у XІІІ–XVІ ст., а потім й англійські купці - у XVI-XVII ст. [4, с 14].

Зрозуміло, що держава певним чином реагувала на дії конт­рабандистів. Наприклад, у ст. 96 Судєбніка 1550 р. йшлося про не­обхідність таврування коней для контролю за їх продажем інозем­цям. Це положення було раніше закріплено у ст. 10 Білозерської митної грамоти 1497 р. Судєбнік 1550 р. закріплював право царя на надання пільг, у тому числі і на сплату мита. Сплату податків, та­ким чином, було взято під контроль держави та закріплено на зако­нодавчому рівні.

Пам’ятки історії свідчать, що першим митним порушенням було ухилення від сплати податків. А лише наприкінці XVII ст. бу­ло передбачено відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення.

Значні здобутки у митній справі мали козаки Запорізької Січі, яка відіграла величезну роль у становленні України як держави. Коза­цтво вело жваву торгівлю, чому сприяло як розташування їхніх воль­ностей, так і природні шляхи сполучення. Адже запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею і Росією, з одного боку, та Кримом і Туреччиною – з іншого.

За договором 1649 р. турецького султана «з військом запорізь­ким і народом руським» козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чорним морем з усіма портами, могли в будь-який час заходити в них і скільки завгодно стояти там.

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Алепський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили в державну скарбницю 100 000 червоних золотих[1, с. 19].

Приблизно з середини XVIІ ст. держава починає активну боро­тьбу з контрабандою. З цього ж часу починається формування законо­давчої бази щодо боротьби з контрабандою. Однак, слід відзначити її певну особливість. Справа в тому, що норми, які регламентували від­повідальність за контрабанду, перебували як у митних, так і в криміна­льних законодавчих актах.

Про значення, яке того часу надавалося боротьбі із контраба­ндою, на наш погляд, свідчить той факт, що в Соборному Уложенні 1649 р.– кодексі феодального права, виділялася спеціальна глава (IX) «Про мита, про перевезення та про мости», яка включала в себе двадцять статей. Здебільшого вони складалися з норм фінансового та адміністративного права, а також були пов’язані з ними цивіль­но-правовими та кримінально-правовими нормами. Слід зазначити, що у ст.ст. 1, 4, 5 та 7 цієї глави безпосередньо йшлося про митні податки, про ухилення від їх сплати та про контрабандне переве­зення товарів.

Змістовне поняття контрабанди як правопорушення з’явилося у XVII – на початку XVIIІ ст. у період бурхливого розвитку товар­но-грошових відносин, коли держави вважали невигідним для себе безмитне ввезення та вивезення товарів. Будь-яке порушення вста­новлених законом та іншими нормативно-правовими актами правил перевезення товарів і цінностей через кордон, які приховувалися від контролю з боку митниці, отримало назву контрабанди, а порушни­ки, що вдавалися до таких дій, підлягали покаранню[5, с 52].

У прийнятому 22 квітня 1667 р. Новоторговому Статуті конт­рабандою визнавалися не тільки порушення, пов’язані з провозом надлишкових товарів, а й з провезенням заборонених до експорту чи імпорту товарів. Наприклад, заборонялося вивозити приватним осо­бам з країни для торгівлі хліб, пеньку, поташ, смольчук, ревінь, шовк-сирець, цінні сорти хутра і тощо. Особливо виділялася контра­банда валюти.

Згадані положення також відображені в Іменному Указі від 16 травня 1729 р. «О неявленных в Таможнях и утаенных от пошлин товаров». Цей Указ передував Митному Статуту 1755 р. В ньому було вказано, що «сей Указ внесен быть имеет в Таможенный Устав». Цей документ привертає до себе увагу тим, що в ньому законодавець виді­лив способи провезення контрабанди як перевезення товарів: 1) поза митницею; 2) через митницю, але з допомогою служителів митниці («послабление учинено»).

Митний Статут 1819 р. уточнював термін «контрабанда», маючи на увазі не тільки перевезення чи перенесення товару через кордон, а й неподання власником вантажу відомостей про товар на митницю, при­ховування цих відомостей у товаросупровідних та фінансових докуме­нтах [5, с 23].

Ще одним важливим нормативним актом було «Уложение о на­казаниях уголовных и исправительных» зразка 1871 р. У цьому доку­менті в главах третій та дев’ятій розглянуто питання про відповідаль­ність за контрабанду. Так у главі третій «О нарушении общественного спокойствия, порядка и огораждающих оных постановлений», в ст. 926 є вказівка на ступінь та міру покарання «основателей и начальников шаек или сообществ для противозаконного провоза подлежащих пи­тейному сбору или акцизу питей, для провоза контрабанды и вообще для производства запрещенной торговли ...».

Цікаво що «Уложение о наказаниях уголовных и исправитель­ных», датоване 1885 р., має главу сьому «О нарушенiи уставовъ таможенныхъ», в якій ст.ст. 744-804, на відміну від «Уложения о нака­заниях уголовных и исправительных» зразка 1871 р., мають бланкетний характер. Вони відсилають до Митного Статуту. Тобто всі «взыскания и наказания за тайный провозъ товаров» та інші пору­шення, окрім порушень та проступків митних чиновників (глава во­сьма, відділення четверте, ст.ст. 805-821 Уложенння про покарання), були у Митному Статуті. Цей факт безперечно свідчить про те, що законодавство того часу відносило контрабанду не до кримінального, а до митного законодавства.

За Митним Статутом 1819 р. (§§ 381 та 382) та за Уложенням про покарання 1845 р., товари, що провозились чи проносились повз митницю за кордон чи з-за кордону, а також ті, що з-за кордону ввезені до митниці, але у вантажних документах чи об’явах не вказані, вважа­лися таємно провезеними. Ці положення збереглися ь в уставах 1892, та 1904 р. Отже, що під контрабандою розумілися всі товари: як ті, що піддаються митному оподаткуванню, так і вільні від нього, якщо вони провозяться повз митні установи чи через них, але з приховуванням від митного контролю.

Важливим нормативним актом стало «Уголовне Уложення» від 22 березня 1903 р. під редакцією видатного вченого М.С. Таганцева. Необхідно зазначити, що в законодавстві того часу контраба­нда розглядалася не тільки як порушення митних правил чи еконо­мічних інтересів. У ст. 249 глави 12 «О нарушении, постановленій організующіх общественное спокойствіе» зазначалося покарання за «участіе в шайке составівшейся:… для водворенія контрабанди». Цієї статтею передбачалося покарання – виправним домом на строк не більше трьох років.

До речі, що автор давав чітке визначення поняття шайки, його розмежування з іншими злочинними «сообществами», чого до нього в документах такого рівня не робив жоден правознавець.

«Положення про контрабанду» від 27 березня 1906 р. до ко­нтрабанди віднесло ввезення чи вивезення тільки заборонених та обкладених митом товарів. При чому щодо експортних товарів контрабанда визнавалася такою, що вже вчинена не тільки при фактичному переміщенні товарів, а й за умови замаху на вивезен­ня, бо за експортну контрабанду в той час, коли вивіз уже буде вчинено, затримання контрабандиста на іноземній території уже було неможливим.

Митний Статут 1910 р. царської Росії, що діяв і на території України, визначав контрабанду як: по-перше, ввезення з-за кордону в обхід митних установ чи через них, але з приховуванням від мит­ного контролю, товарів: а) іноземного походження, заборонених до ввозу, дозволених до ввозу, обкладених митом чи транзитних непідмитних товарів; б) вітчизняного походження, дозволених до ви­возу за кордон з поверненням митних зборів, сплачених за використані для їх виготовлення матеріали, чи дозволених до вивозу з по­верненням акцизних та інших зборів; по-друге, вивіз за кордон чи посягання на вивіз повз митні установи чи через такі, але з прихо­вуванням від митного контролю, вітчизняних товарів, заборонених до вивозу чи дозволених до вивозу, але з обкладанням митом; по-третє, внесення до внутрішнього ринку товарів, що надійшли до митниць: а) заборонених до ввезення товарів, допущених до зворо­тнього вивозу за кордон, але не вивезених за кордони Імперії; б) заборонених чи дозволених до ввезення з оплатою мита, але отриманих за кордоном незаконно [5, с 27-28].

У Митному Статуті 1910 р. було найбільш детально розроблено аспекти відповідальності за контрабанду. Звертає на себе увагу зако­нодавче закріплення її ознак: предмета, діяння, суб’єкта і ті.

Предмет злочину визначався за декількома критеріями. В одно­му випадку використовувалось родове поняття товар. В іншому - він конкретизувався за допомогою видових ознак. Цей прийом використо­вувався, коли потрібно було підкреслити які-небудь особливості пред­мету контрабанди.

Відносно вищевикладеного слід зазначити, що система норм по боротьбі із контрабандою, що склалася за розглянутий період, найпов­ніше була представлена у Митному Статуті 1910 р. Там було сконцен­тровано попередні напрацювання як в кримінальному, так і в митному законодавстві. Те, що відповідальність за контрабанду було регламен­товано нормами митного законодавства, суттєво не змінювало ні її соціальної природи як явища, ні юридичних засад відповідно до квалі­фікації діяння та відповідальності за нього. Тож дореволюційне зако­нодавство значною мірою визначило пріоритети формування правової бази по боротьбі із контрабандою.

В перші десятиліття радянського права зберігалося певне «змішуваення» кримінального та митного законодавства, що безумовно погіршувало правові заходи боротьби із контрабандою.

Дуже серйозну загрозу політиці монополізації молодої ра­дянської держави становила контрабанда. Нестабільна ситуація в країні сприяла поширенню цього явища. Керівництво держави вже з перших днів існування радянської влади приділяло велику увагу необхідності боротьби з ним. Декретом від 29 грудня 1917 р. «Про дозвіл на ввезення та вивезення товарів» вперше встановлено пра­вила провезення товарів через кордон. У цьому ж документі було визначено поняття «контрабанди», за яким нею визнавалося ввезення та вивезення товарів без дозволу, що переслідувалось з усією суворістю радянських законів [5, с. 34].

До боротьби з контрабандою залучалися чекісти. Постановою раднаркому від 24 листопада 1920 р. охорона кордонів РРФСР була покладена на особливий відділ ВНК та його органи. У постанові від­значалося, що головне завдання охорони полягає у недопущенні через кордон воєнно-політичної контрабанди.

Декретом ВЦВК від 6 грудня 1922 р. ВНК була скасована, а її функції, в тому числі і у боротьбі з контрабандою покладено на Дер­жавне політичне управління при НКВС РРФСР [6, с. 32].

У 1922 р. прийнято перший Кримінальний кодекс РРФСР, що сприяло встановленню норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду. З того часу, за наявності певних ознак, використовується ця кримінально-правова норма. Склад злочину контрабанда (ст. 97) увійшов до глави 1 «Державні злочини» в розділ «Злочини проти по­рядку управління». Саме суспільно-небезпечне діяння в кримінально­му законі не описувалося.

Диспозиція цієї статті була бланкетною. Для її застосування по­трібно було звернутися до правових актів, якими регулюювався вивіз товарів за кордон та ввіз їх з-за кордону. Ст. 97 КК РРФСР встановлю­вала диференційовану відповідальність за контрабандну діяльність. У ч. 1 ст. 97 визначалася відповідальність за просту (без обтяжуючих обставин) контрабанду, що каралася виправними роботами на строк до трьох місяців з частковою чи повною конфіскацією контрабандних товарів і штрафом у 300 карбованців. У ч. 2 ст. 97 передбачалася від­повідальність за кваліфіковану контрабанду. До кваліфікуючих обста­вин відносилися вчинення контрабанди у вигляді промислу чи посадо­вою особою, чи якщо учасники, що вчинили контрабанду перший раз, були озброєні, чи якщо предметом були товари, заборонені до вивозу. За кваліфіковану контрабанду передбачалося покарання у виді позбав­лення волі на строк не менша 3 років з суворою ізоляцією та з конфіс­кацією всього чи частини майна, чи при обтяжуючих обставинах – найвища міра – розстріл.

Важливу роль у боротьбі з контрабандою на Україні відіграв перший КК УРСР 1922 р., ст. 97 якого встановлювала відповідальність за контрабанду. Склад контрабанди за кримінальним законодавством України було сформовано так само як і ст. 97 КК РСФСР 1922 р.

Досить серйозні зміни в кримінально-правову норму було вне­сено Декретом ВЦІК і РНК від 1 березня 1926 р. Це докорінно змінило ст. 97 КК РРФСР. Вперше в радянському кримінальному законодав­стві надавалося розгорнуте визначення контрабанди: «... Контраба­нда, тобто переміщення через державний кордон товарів, цінностей, майна та інших предметів поза митними установами, чи через такі, але з приховуванням від митного контролю». Ці зміни підтверджу­ють зв’язок між визначенням контрабанди в дореволюційному та радянському законодавстві.

Прийняття першого Митного Статуту СРСР в 1924 р., який діяв чотири роки, цікаве тим, що в ньому було закріплено визна­чення і надавалися ознаки «звичайної» і «кваліфікованої» контра­банди та міри покарання за неї. «Звичайна контрабанда» - незакон­не переміщення невеликої кількості товарів. Матеріали про «зви­чайну» контрабанді розглядались митними установами, товар конфісковувався, з винних стягували штраф. «Кваліфікована конт­рабанда» - це злочин, скоєний у значних розмірах організацією або посадовою особою, пов’язаною з митною службою, шляхом підроб­ки митних документів та ін. Справи про «кваліфіковану» контраба­нду розглядалися в суді, винні каралися позбавленням волі «... до повної перемоги світової революції...» [5, с 45].

Кримінальний кодекс РСФСР 1926 р., прийнятий на базі кримі­нального законодавства СРСР та союзних республік 1924 р., повністю повторив це визначення. Аналогічно було сформовано поняття і в Кримінальному кодексі УРСР 1927 р.

Причому як у законодавстві РРФСР, так і в законодавстві УРСР передбачалася адміністративна відповідальність як за просту, так і за повторну контрабанду. Кримінальна відповідальність за кваліфіковану контрабанду визначалась ст. 599 КК РРФСР та ст. 5624 КК УРСР. При­йнятим в 1927 р. Положенням про злочини державні від 25 лютого 1927 р. було покладено початок формуванню загальносоюзного кримі­нального законодавства щодо боротьби із контрабандою.

Затверджений Постановою ЦВК РНК СРСР 19 грудня 1928 р. Митний кодекс СРСР у ст.ст. 164 та 165 давав загальне визначення простої контрабанди, а в ст. 166 - поняття кримінально караної, тобто кваліфікованої контрабанди. До простої контрабанди кодекс відніс: переміщення через кордон товарів, цінностей чи інших предметів повз митні установи чи через ці установи, але з прихову­ванням від митного контролю; зберігання контрабандних товарів; збут товарів ввезених з-за кордону без сплати мита, а також із спла­тою мита, але без права збуту; систематичний продаж без дозволупредметів, ввезених з-за кордону пасажирами безмитно та безліцензійно; систематичний продаж без дозволу предметів, отриманих з-за кордону безліцензійно в поштових відправленнях; незаконний вивіз, ввіз, пересилку та перевезення за кордон та з-за кордону ва­лютних та фондових цінностей.

Згідно зі ст. 166 МК СРСР кваліфікованою контрабандою ви­знавалось: переміщення вантажів повз митні установи, за допомогою спеціально для цієї цілі призначених перевізних засобів; приховування контрабандних вантажів в приміщеннях, особливо для їх приховуван­ня пристосованих; контрабанда, пов’язана з підробкою документів, чи прикриттям вантажів документами, що відносяться до іншого вантажу; участь в організації, що спеціально займається контрабандою; вчинен­ня контрабанди озброєними особами; вчинення контрабанди посадо­вими особами, безпосередньо пов’язаними з митною справою, а також посадовою особою, яка мала можливість використати для цілей конт­рабанди своє службове становище; контрабанда, вчинена більше двох разів за три роки, а також зберігання, перевезення чи торгівля завідомо контрабандними вантажами в вигляді промислу; контрабанда вибухо­вих речовин та зброї, військового спорядження, повітряних суден, те­леграфно та радіо-телефонного майна та вивіз анульованих цінний паперів; заняття у вигляді промислу незаконним вивезенням, ввозом, пересилкою та перевозом за кордон з-за кордону валютних та фондо­вих цінностей.

МК СРСР не передбачав кримінальної відповідальності за конт­рабандне ввезення в СРСР наркотичних засобів, хоч на практиці такі випадки були.

Верховна Рада СРСР 5 травня 1964 р. затвердила новий МК СРСР. У ньому ширше визначалося поняття «контрабанда». До ре­чі, поряд з переміщенням предметів поза митними установами або з приховуванням від митного контролю предметів, які заборонені до ввезення або вивезення, контрабандою визнавалися предмети, які переміщуються з обманним використанням митних та інших до­кументів, які перевозяться не під своїм найменуванням; незадекларовані передачі; антикварні і валютні цінності; а також зберігання іноземних вантажів в кількості, що перевищує звичайну норму споживання, якщо власник вантажу не довів законне їх отримання; ввезення товарів на незаконно вивезену валюту, товарів, отриманих по бартерним операціям [5, с. 42].

Кримінальне законодавство з боротьби з контрабандою, що склалося до 1928 р., залишалося незмінним протягом тридцяти років -до прийняття Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини».

Відповідно до КК УРСР 1960 р. кримінальна відповідальність за контрабанду встановлювалася ст.ст. 70, 701 КК. Норми було роз­міщено в главі I згаданого КК. Вони входили до складу так званих «Інших злочинів проти держави». Ця сукупність інших злочинів проти держави становила собою нормативно-правове утворення, яке складалося з різнорідних кримінально-правових норм. Штучне поєднання різнорідних складів злочину позбавляло можливості встановити єдиний для них родовий об’єкт. Таким чином, контра­банда за КК УРСР 1960 р. належала до групи злочинів, що не мають єдиного родового об’єкта [7, с 42].

Кримінально карана контрабанда суттєво відрізнялася від та­кого ж поняття, яке містилося у законодавстві інших держав з роз­винутою економікою. Так, якщо в кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних країн під контрабандою, як правило, розумі­ється нелегальне (таємне) перевезення або перенесення через кор­дон предметів або заборонених до вивезення, ввезення, або транзи­ту чи з метою несплати митних платежів за товари, які підлягають обкладенню, то з перших днів виникнення Радянської держави під контрабандою в кримінальному законодавстві розумілося прихову­вання майна, що перевозиться, від митного контролю, незалежно від того, яким було це майно за своїми якостями, чи підлягало воно обкладенню ввізним митом чи ні, заборонене воно для ввезення, вивезення чи ні.

Такий підхід до визначення поняття «контрабанда» пояснював­ся встановленням у СРСР державної монополії на зовнішню торгівлю, яка потребувала жорсткого контролю за всіма товарами, які вивозяться і ввозяться через державний кордон, оскільки таке безконтрольне пе­ревезення могло суттєво порушити експортно-імпортні плани держави і тим самим завдати зовнішній торгівлі суттєвої шкоди. Відтак будь-яке неконтрольоване державою переміщення через кордон предметів, за наявності певних умов, визнавалося злочином або адміністративним правопорушенням.

Висновок. На жаль, досі контрабанда існує практично у всіх країнах світу в тому числі й у країнах з розвиненою економікою та давніми традиціями демократії. Тому можна вважати таке явище як контрабанда бідою всіх держав, а демократичних, можливо ще й у більшому ступені, через відкритість кордонів та спрощену систему їх перетину. Через це не варто вважати контрабанду проблемою країн, де ринкова економіка лише розвивається, а демократичні ін­ститути перебувають на стадії становлення, хоча, звичайно, глиби­на проблеми та масштаби самої контрабанди та її наслідків у такій державі, як Україна не підлягають жодному порівнянню з розвине­ними країнами світу.

––––––––––

Основи митної справи: навч. посібник / за ред. П.В. Пашка. – [2-ге вид.]. – К: Знання, КОО, 2002. – 318 с.

Кормич Л.І. Формування митної політики як умова ефективної боро­тьби з контрабандою / Л.І. Кормич // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення / кер. авт. кол. А.І. Комаров, О.О. Крикун. – К., 1998. – 647 с.

Осокин Е. Внутренние таможенные пошлины в России / Е. Осокин. – Казань, 1950. – 125 с

Кисловский Ю.Г. Контрабанда: история и современность / Ю.Г. Кисловский. – М., 1996. – 87с.

Бойко В.М. Історія митної справи в Україні / В.М. Бойко, Л.В. Багрій-Шахматов, Г.В. Попов. – К.: Видавець Вадим Карпенко, 2002. – 52 с.

Володько Н.В. Ответственность за контрабанду в советском уголов­ном праве / Н.В. Володько. – К.: КВШ МВД СССР, 1978. – 95 с.

Процюк О.В. Контрабанда: походження поняття та історичний роз­виток законодавства / О.В. Процюк // Наше право. – 2004. – № 1. – С. 35–45.

 

Наступна >