Наукові статті Кримінологія КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПОМИЛКИКРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПОМИЛКИ
| Наукові статті - Кримінологія |
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПОМИЛКИ
Б. Мелих
У статті розглянуто кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки для кваліфікації діяння особи, яка допустила таку помилку. Проаналізовано законодавство інших держав та погляди науковців. Запропоновано деякі заходи щодо вдосконалення правового регулювання цього інституту.
Ключові слова: помилка, суб’єктивне інкримінування, юридична помилка.
Частиною першою ст. 62 Конституції України закріплено один з основоположних принципів кримінального права, який прийшов до нас з римського права – nullum crimen sine lege (немає злочину без покарання), сучасне тлумачення змісту якого декларує: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. За цим принципом зводить нанівець об’єктивне інкримінування, тобто відповідальність лише за сам факт вчинення певного діяння або настання наслідків такого діяння за відсутності визначеного законом суб’єктивного зв’язку особи із вчиненим – вини [1, с. 127]. У КК України 2001 р. цей конституційний принцип відображення у частині другій ст. 2. Він полягає у нерозривному зв’язку суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину. Особа може нести кримінальну відповідальність лише за ті свої бажання та наміри, які реально втілилися в суспільно небезпечних діях (бездіяльності). Однак, не може слугувати підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності суспільно небезпечна дія, вчинена нею за відсутності певного психічного ставлення (у формі умислу або необережності). Це положення розкриває суть принципу суб’єктивного інкримінування.
Із суб’єктивним інкримінуванням тісно пов’язаний інститут помилки у кримінальному п
В юридичній літературі помилці приділено достатньо уваги. Протягом останніх шістдесяти років з’явилися окремі монографічні дослідження з цієї проблематики (З.Г. Алієв, Ю.А. Вапсва, В.Ф. Кириченко, М.Б. Фаткулліна, В.А. Якушин). Однак більшість науковців розглядають помилку в контексті аналізу більш загальних інститутів кримінального права – вини та суб’єктивної сторони. Серед них можна назвати праці Л.Д. Гаухмана, В.М. Кудрявцева, Б.С. Нікіфорова, П. С. Дагеля, Л.І. Коптякової, О.О. Піонтковського, О.І. Рарога, М.С. Таґанцева, А.Н. Трайніна, М. Уґрехелідзе, Б.С. Утевського та багатьох ін. Більшість з них приділили увагу розглядові загальнотеоретичних аспектів помилки. Однак, низка концептуальних питань, до яких можна зачислити поняття, ознаки, критерії класифікації, кримінально-правове значення та особливості кваліфікації різних видів помилок, не було належно висвітлено в літературі, що зумовлює актуальність проведення подальших досліджень у цій сфері. У цій праці аналізується кримінально-правове значення юридичної помилки, тобто вплив на кваліфікацію дій особи, яка її допустила та на призначення покарання за вчинене, а інші проблеми розглядатимуться лиш у разі потреби уточнити чи розкрити зміст і значення різних видів такої помилки.
Перш ніж розпочати вирішення поставленого перед нами завдання, необхідно з’ясувати, що таке юридична помилка. На законодавчому рівні поняття юридичної помилки не визначено, а в наукових працях трапляються досить різні підходи. Зокрема, В.Ф. Кириченко визначав її як неправильне уявлення особи щодо протиправності діяння, тобто його належності до злочинів, кваліфікації та розміру покарання, що загрожує особі, яка вчинить відповідне протиправне діяння [2, с. 35]. О.І. Рарог писав, що юридична помилка – це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння [3, с. 135]. Ю.А. Вапсва зазначає, що під юридичною помилкою потрібно розуміти неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру діяння та його наслідків [4, с. 11]. А.А. Музика в коментарі до ст. 25 КК України засвідчує, що це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння [5, с. 77]. На противагу цим науковцям М.Б. Фаткулліна розглядає юридичну помилку не як неправильне уявлення, а як неправильне знання, отримане особою під впливом омани відносно юридичних обставин вчиненого нею діяння [6]. Не зупиняючись зараз на дискусіях, які ведуться навколо цього питання, зазначимо, що, на нашу думку, юридична помилка – це неправильне сприйняття особою юридичних властивостей підготовлюваного або вчинюваного діяння, що виникло у неї під впливом омани внаслідок причин об’єктивного та/або суб’єктивного характеру.
У кримінально-правовій літературі виділяється чимало класифікацій юридичних помилок. Найбільше підтримки серед науковців знаходить поділ юридичних помилок залежно від неправильного сприйняття особою тієї чи іншої сторони вчинюваного нею діяння на такі види: 1) помилка щодо злочинності чи незлочинності діяння; 2) помилка щодо кваліфікації вчиненого; 3) помилка щодо караності діяння [7, с. 336–337]. Крім цієї класифікації залежно від структури кримінально-правової норми виділяють: а) помилку щодо виду і розміру кримінально-правової санкції за вчинене діяння; б) помилку в змісті диспозиції кримінально-правової норми; в) помилку особи стосовно гіпотези кримінально-правової норми; г) помилку щодо кримінально-правової норми в цілому [8, с. 55– 56]. З урахуванням помилки особи щодо кількості порушених кримінально-правових норм можна виділити такі різновиди юридичної помилки: а) особа вважає, що порушено декілька норм права, а фактично порушується лише одна; б)особа вважає, що посягає на одну правову норму, а фактично відбувається посягання на декілька норм [8,с. 56]. Залежно від ставлення особи до суспільної небезпеки і кримінальної протиправності вчинюваного діяння можна виділяти позитивну (коли особа вважає, що вчиняє суспільно небезпечне і кримінально протиправне діяння, хоча насправді воно таким не є) та негативну (коли особа вважає, що вчинюване нею діяння не володіє ознаками суспільної небезпечності та кримінальної протиправності, хоча насправді воно є злочином) помилку.
Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим, так само як не є однаковим значення наведених вище класифікацій для практичних потреб. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме – його протиправність, є об’єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з’ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. На нашу думку, кримінально-правове значення юридичної помилки найкраще аналізувати, користуючись її поділом на помилку щодо злочинності, щодо кваліфікації та щодо караності вчиненого діяння. Спробуємо з’ясувати зміст кожного з цих видів.
Що стосується помилок щодо злочинності діяння, то в літературі загальноприйнятим є їх поділ залежно від правової природи вчиненого на такі підвиди:
а)помилка особи, яка вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно таким не є;
б) помилка особи, яка не вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно є злочином [5, с. 77; 6].
У першому випадку йдеться про так звану позитивну юридичну помилку або “уявний злочин” [2, с. 31–32; 5, с. 77]. У такій ситуації особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як злочинне, помиляючись в його суспільній небезпеці та кримінальній протиправності, оскільки воно не спричиняє і не може спричинити істотної шкоди суспільним відносинам, які поставлені під охорону кримінального закону і закон не вважає відповідне діяння злочином [9, с. 172], тобто КК України або взагалі не містить норми, яка передбачала б учинене особою діяння (через що діяння не може бути визнано кримінально протиправним), або містить норму, яка передбачає умови, відповідно до яких діяння визнається правомірним [6].
Таке діяння вважається злочинним лише з погляду самого “уявного злочинця”. Як слушно відзначає В.Ф. Кириченко, наявності лише цього факту ще не достатньо для того, щоб зробити діяння злочинним [2, с. 31–32]. Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину свідчить про відсутність складу злочину в цілому. “Уявний злочин” не тягне кримінальної відповідальності, хоча не є імовірною можливістю порушення особою норм інших галузей права та притягнення її до інших видів юридичної відповідальності.
Наприклад, дружина злочинця приховує сліди злочину, знаючи про кримінальну відповідальність за такі дії (ст. 396 КК України). Однак незнання того, що кримінальний закон унеможливл.є кримінальну відповідальність членів сім’ї чи близьких родичів, не може слугувати підставою для визнання її дій злочинними. У таких випадках кримінальної відповідальності не виключається, оскільки для цього відсутні об’єктивні підстави: не було вчинено злочинного діяння [10, с. 86].
Отже, “уявний злочин” не змінює загалом незлочинного характеру вчиненого діяння, тому подібна помилка не тягне кримінальної відповідальності особи. Такий різновид юридичної помилки може мати лише кримінологічне значення для характеристики особи, яка її допустила.
Складнішим є питання про кримінально-правове значення негативної юридичної помилки, суть якої полягає у тому, що особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як незлочинне, хоча воно передбачене у кримінальному законі як злочин. М.Б. Фаткулліна виділяє такі ознаки такої юридичної помилки:
у результаті негативної юридичної помилки особа неправильно оцінює юридичну сторону вчинюваного діяння, помиляючись щодо його суспільної небезпеки і кримінальної протиправності;
неправильна оцінка стосується того, що особа не вважає вчинюване нею діяння суспільно небезпечним і кримінально протиправним;
кримінальний закон зачислює вчинюване особою діяння до злочинів;
особа справді не знає про існування кримінально-правової заборони, помиляючись добросовісно;
особа не могла знати про існування кримінально-правової заборони, підставою для чого могли стати такі обставини: а) особливі психофізіологічні, соціальні та інші ознаки особи (наприклад, відставання у психічному розвитку, проживання в місцевості, віддаленій від великих культурних та промислових центрів або коли іноземний громадянин недавно приїхав у країну тощо); б) кримінальний закон, який набув законної сили, не був опублікований або не був доведений до відома громадян іншим способом; в) помилкове тлумачення кримінального закону; г) криміналізація діяння відбулася незадовго до його вчинення; д) було змінено нормативні акти інших галузей права (з’явилися нові правила, норми, інструкції), порушення яких формує основу злочинів з бланкетними диспозиціями, при цьому суб’єкт не ознайомлений і не мав змоги ознайомитися з новими правилами (нормами, інструкціями), котрі змінили зміст кримінально-правової заборони [6]. Цей перелік не є вичерпним.
З’ясовуючи кримінально-правове значення цього різновиду юридичної помилки, зазначимо наступне. У кримінальному праві багатьох сучасних країн, в тому числі й України, домінує положення про те, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Це положення закріплене у частині 2 ст. 68 Конституції України. Такої ж думки дотримувався і В.Ф. Кириченко, який заперечував, що юридична помилка може впливати на кримінальну відповідальність особи [2, с. 35].
Інші погляди на кримінально-правове значення юридичної помилки висловлював М.С. Таґанцев, який вважав, що така помилка не позбавляє вини особи, яка її допустила, однак може змінювати форму її вини: “якщо я порушив веління права, я посилаюся в своє виправдання, що не знав цього веління, мене не можна обвинувачувати у свідомому і вольовому порушенні цього веління; але мене можуть обвинувачувати у тому, що я легковажно і недбало не взнав, а тому і не виконав це веління” [11]. У тих діяннях, в яких умисел і необережність караються однаково, посилання на незнання забороненості не має жодного значення для притягнення особи до відповідальності, особливо якщо порушення допустила така особа, яка відповідно до своєї посади, службового або іншого становища була зобов’язана знати вимоги закону.
На нашу думку, твердження “незнання закону не звільняє від відповідальності” не може бути виправданим для всіх без винятку випадків. Можна погодитися з В.М. Бурдіном, який зазначає, що сьогодні можна говорити про це положення не як про презумпцію, а як про аксіому – воно не може бути спростоване за жодних умов. Незнання законів, якщо воно справді має місце і сталося не з вини особи, повинно звільняти її від юридичної і, зокрема, кримінальної відповідальності. Інакше кажучи, це положення має бути спростовним [12, с. 29].
Про значення юридичної помилки неможливо говорити, не з’ясувавши питань, пов’язаних із виною особи. Потрібно обов’язково з’ясувати, чи входять до її змісту юридичні властивості діяння, щодо якого в особи існує юридична помилка. Варто погодитися з висловленими в юридичній літературі аргументами на користь того, що елементом вини особи є усвідомлення не тільки суспільної небезпеки, але й кримінальної протиправності вчиненого нею діяння (тобто, юридичних властивостей останнього – Б.М.) [3, с. 13–17]. А це означає, що усвідомлення юридичних властивостей діяння також може визначати вину особи.
Отже, ми дійшли висновку, що негативна юридична помилка може і повинна в деяких випадках мати кримінально-правове значення, оскільки безапеляційне використання твердження “незнання закону не звільняє від відповідальності” необґрунтовано обмежує можливості захисту особи в суді чи інших правоохоронних органах, чим істотно порушує її права. Вважаємо, що частина 2 ст. 68 Конституції України потрібно викласти в новій редакції, яка передбачала б можливість спростування цієї презумпції, такого змісту: “Незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності, якщо не буде встановлено, що особа з поважних причин не могла з ним ознайомитись”.
У науці кримінального права та чинному законодавстві окремих держав дедалі частіше простежується відхід від вищезазначеного положення.
Наприклад, згідно з Модельним Кримінальним кодексом США відповідальність особи виключається у тих випадках, якщо положення кримінального закону не були їй відомі, або нормативний акт не був опублікований, або офіційне формулювання закону було помилковим чи недійсним. У деяких зарубіжних країнах юридична помилка є підставою для пом’якшення покарання (Японія, Швейцарія та інші), а якщо незнання і добросовісність помилки будуть доведені, то особа взагалі може бути звільнена від покарання (Австрія, Чилі, Югославія та ін.) [6].
Відповідно до § 17 КК Німеччини особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, помиляючись у протиправності вчиненого, діє без вини, якщо вона за жодних умов не могла уникнути цієї помилки. Якщо ж вона могла уникнути помилки, то така помилка може бути врахована як обставина, яка пом’якшує покарання. У ст. 122–3 КК Франції зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка доведе, що внаслідок помилки щодо права, якої не можна було уникнути, вона вважала, що має законну підставу для вчинення відповідного діяння. Згідно зі ст. 9 розділу 24 КК Швеції діяння, вчинене особою, яка не усвідомлювала його протиправності, не тягне відповідальності, якщо вона помилялася щодо наявності в законі умов його правомірності або з інших причин. У статті 30 КК Республіки Польща зазначено, що не є злочином діяння особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, добросовісно помиляючись щодо його протиправності; якщо її помилка не є добросовісною, суд має право застосувати надзвичайне звільнення від покарання.
Підсумовуючи викладене, спробуємо сформулювати такі положення, які характеризують кримінально-правове значення негативної юридичної помилки:
Цілком добросовісне незнання особою забороненості скоєного повинно виключати її вину у вчиненні того чи іншого злочину у таких випадках: а) відносно тих діянь, за яких карається тільки умисне посягання на охоронюваний інтерес, б) щодо тих посягань, вчиняючи які обвинувачений не тільки не знав про заборону діяння, але й не міг та не повинен був знати про неї.
Якщо особа не знала, але могла і повинна була знати про злочинність вчинюваної нею дії або бездіяльності, то така помилка виключає умисну вину з її боку, і свідчить про наявність необережності.
В інших випадках цей вид помилки може враховуватися судом як обставина, яка пом’якшує покарання відповідно до частини 2 ст. 66 КК України.
Наступним видом юридичної помилки є помилка щодо кваліфікації діяння. З.Г. Алієв виділяє такі підвиди цієї помилки:
а) помилка, за якої особа вважає, що діяння слід кваліфікувати за декількома статтями, тоді як воно підлягає кваліфікації лише за однією статтею кримінального закону (цей різновид можна ще назвати “уявною множинністю злочинів”. Найчастіше він може мати вигляд “уявної ідеальної сукупності”. Однак це також може бути “уявна реальна сукупність” (наприклад, при складених злочинах, злочинах, які ускладнені додатковими тяжкими наслідками тощо) та “уявна повторність” злочинів (наприклад, вчиняючи продовжуваний злочин, особа вважає, що вчиняє декілька самостійних злочинів) – Б.М.);
б) помилка, за якої особа вважає, що діяння варто кваліфікувати за однією статтею кримінального закону, тоді як воно підлягає кваліфікації за декількома (“уявний одиничний злочин” – Б.М.);
в) помилка при розмежуванні суміжних складів злочинів [13].
Щодо останнього різновиду зазначимо, що така помилка можлива як стосовно суміжних складів злочину, так і щодо таких, які не є суміжними, а наприклад, є конкурентними між собою (наприклад, особа, яка посягає на життя працівника правоохоронного органу, вважає, що її дії становлять просте умисне вбивство). Тому доцільніше було б назвати його помилкою у конкретній кримінально-правовій нормі.
Особа, яка допускає юридичну помилку щодо кваліфікації діяння, не помиляється у тому, що вчинювана нею дія чи бездіяльність є злочином. Тому така помилка жодним чином не повинна впливати на форму її вини та відповідальність, оскільки презумпція знання закону полягає у тому, що громадяни мають знати, яке діяння є злочинним, а яке не є таким, тобто знати про кримінально-правові заборони. Однак ця презумпція не потребує від них знання змісту конкретних кримінально-правових норм, що належить до спеціальних знань, адже з’ясування змісту норм є прерогативою професійних юристів, які встановлюють відповідність між вчиненим особою діянням (діяннями) та тими складами злочинів, які закріплені у КК України.
Останнім різновидом юридичної помилки є помилка щодо караності діяння, яку також можна поділяти на підвиди. Зокрема, особа може помилятися щодо виду або розміру покарання, яке передбачене законом за вчинене діяння. Також можлива помилка щодо додаткового покарання. Як і помилка у кваліфікації злочину, така помилка не впливає на вину особи, оскільки усвідомлення виду і розміру (строку) покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не охоплюється змістом ні умислу, ні необережності, і отже, не впливає на кримінальну відповідальність та кваліфікацію. Кожен повинен дотримуватися вимоги права лише тому, що така вимога існує, а не тому, що за її невиконання передбачено покарання. Те, що винний не знав, що за крадіжку, яка поєднана з проникненням у житло, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, в жодному випадку не впливає на відповідальність за її вчинення.
Все вище викладене дає підстави стверджувати, що у деяких випадках юридична помилка може мати кримінально-правове значення для оцінки діяння особи, яка допустила таку помилку, хоч ця позицію підтримують далеко не всі науковці. Це стосується, насамперед, помилки щодо злочинності діяння. Помилка щодо незлочинності діяння не тягне кримінальної відповідальності, оскільки у такому разі немає обов’язкової ознаки злочину – його протиправності. Помилка щодо кваліфікації та щодо караності діяння не можуть впливати на кримінальну відповідальність особи, тому що ці обставини не входять до змісту вини.
Вважаємо, що для забезпечення ефективної дії принципу суб’єктивного інкримінування варто на законодавчому рівні закріпити положення про юридичну помилку щодо злочинності діяння, в якому передбачити, за яких умов ця помилка виключатиме кримінальну відповідальність особи, змінюватиме форму її вини або слугуватиме як обставина, що пом’якшує покарання. Редакція норми про юридичну помилку може бути такою:
“1. Юридична помилка – це неправильне сприйняття особою юридичних властивостей підготовлюваного або вчинюваного діяння, що виникло у неї під впливом омани внаслідок причин об’єктивного та/або суб’єктивного характеру.
Особа, яка не знала, не могла і не повинна була знати про існування кримінально-правової заборони, добросовісно помиляючись щодо кримінальної протиправності свого діяння (дії або бездіяльності), не підлягає кримінальній відповідальності.
Юридична помилка щодо кримінально-правової кваліфікації та караності діяння не впливає на кримінальну відповідальність особи”.
Крім того, було б доцільно доповнити частину 1 ст. 66 КК України “Обставини, які пом’якшують покарання” пунктом 7–1 такого змісту: “вчинення злочину за наявності фактичної або юридичної помилки, яка не виключає вини особи”.
––––––––––––––––––––
Гримайло В. Окремі питання інституту вини у КК України // Підприємництво, господарство і право. – 2007 р. – № 3. – с. 127–132.
Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – 96 с.
Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 187 с.
Вапсва Ю.А. Помилка у змісті суб’єктивної сторони складу злочину: Автореф. дис. … кканд .юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т внутрішніх cправ. – Х., 2000. – 19 с.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
Фаткуллина М.Б. Юридические и фактические ошибки в уголовном праве (Проблемы квалификации). Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08: Екатеринбург, 2001. Електронний ресурс: http://dissertation1.narod.ru/ avtoreferats2/av84.htm
Курс советского уголовного права. В 6-ти т. / Под. ред. А.А. Пионтковского. Т.2. – М., 1970. – 516 с.
Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1988. – 126 с.
Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб., 2003. – 304 с.
Мордовина А.А. Осуществление законного права как обстоятельство, исключающее преступность деяния. Дисс. … канд. юрид. наук:. 12.00.08: Ставрополь, 2005. – 162 с.
Таганцев Н.С. Уголовное право (Общая часть). Часть 1. По изданию 1902 г. [Електронний ресурс: http://allpravo.ru/library/doc101p0/instrum105/print 890.html].
Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
Алиев З.Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления, и ее уголовно-правовое значение. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08: Москва, 2007. Електронний ресурс: www.iile.ru/library/ autoreferat/ar019.rtf
< Попередня Наступна >