Наукові статті Кримінологія ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ “СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ” У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЯХПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ “СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ” У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЯХ
| Наукові статті - Кримінологія |
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ “СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ” У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЯХ
О. Кондра
Висвітлено проблеми правової природи “спеціальної конфіскації” у кримінально-правових санкціях. Досліджено питання правової природи, її відмінність від конфіскації майна, вказано на неузгодженість правового регулювання, з'ясовано сучасні тенденції судової практики з цього приводу. Є авторські висновки як теоретичного характеру, так і пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Ключові слова: кримінально-правові санкції, спеціальна конфіскація, конфіскація майна.
У сучасному кримінальному праві України традиційною є думка, що правова система України побудована на трактуванні кримінально-правових санкцій, яке класичне для всіх національних правових систем романо-германської сім’ї, що сприйняли класичну римську формулу: Мео et legum eas partes juibus poenas constitumus aol versus cos jiii contra ieies bearint, sanctiones vocamus (ту частину, яка встановлює покарання тому, хто зробив дію, заборонену законом, іменуємо санкцією). Незважаючи, на те що окремі вчені критикують цю позицію (зокрема, противником є проф. Ю.В. Баулін [2, с. 25], все таки пріоритетною залишається вищезазначена дефініція.
Проте детальний аналіз кримінально-правових санкцій, що містяться в чинному КК України, дає підстави стверджувати, що вони містять не лише покарання, а й певні інші заходи, які не є покаранням, навіть більше, наводять аргументовані міркування, що їх правова природа не є кримінально-правовою. Йдеться про так звану “спеціальну конфіскацію”.
Питання про спеціальну конфіскацію традиційно досліджували у працях, в яких розглянуто додаткові види покарання чи конфіскації майна такими вченими: П. А. Аветісян, М.І. Бажанов, В.Н. Веселова, І.І. Голубов, Н
Однак задовільним вирішення проблеми правової природи “спеціальної конфіскації” визнати не можна. Є низка питань, щодо яких триває гостра дискусія, зокрема, питання, проблемність яких не вбачалась, або взагалі не зачіпалась. Узагальнивши, можна сформулювати ці запитання таким чином:
яка правова природа спеціальної конфіскації?
чи узгоджується правове регулювання “спеціальної конфіскації” у кримінально-правових санкціях з нормами інших галузей права і які особливості застосування правових норм, що врегульовують порядок здійснення “спеціальної конфіскації” у судовій практиці?
чи можна зачислити спеціальну конфіскацію до кримінальних покарань (з огляду на це – чи є спеціальна конфіскація різновидом загальної конфіскації майна як кримінального покарання)?
З’ясуванню цих питань і присвячена ця стаття. Зазначу, що проблеми предмета і обсягу спеціальної конфіскації залишаються поза межами цієї праці, оскільки їх важливість та об’ємність заслуговують на самостійне дослідження.
За моїми підрахунками, Особлива частина чинного КК України (в редакції станом на 19.03.09 р.) передбачає спеціальну конфіскацію у 56 санкціях (ч. 11. ст. 158, ч. 12. ст. 158, ч. 1. ст. 176, ч. 2. ст. 176, ч. 3. ст. 176, ч. 1. ст. 177, ч. 2. ст. 177, ч. 3. ст. 177, ч. 1. ст. 201, ч. 2. ст. 201, ч. 1. ст. 203–1, ч. 2. ст. 203–1, ч. 1. ст. 204, ч. 2. ст. 204, ч. 3. ст. 204, ч. 1. ст. 208, ч. 2. ст. 208, ч. 1. ст. 209, ч. 2. ст. 209, ч. 3. ст. 209, ч. 2. ст. 216, ч. 1. ст. 229, ч. 2. ст. 229, ч. 3. ст. 229, ч. 2. ст. 233, ч. 2. ст. 240, ч. 1. ст. 244, ч. 2. ст. 244, ст. 246, ч. 1. ст. 248, ч. 2. ст. 248, ч. 1. ст. 249, ч. 2. ст. 249, ч. 1. ст. 300, ч. 2. ст. 300, ч. 3. ст. 300, ч. 1. ст. 301, ч. 2. ст. 301, ч. 3. ст. 301, ч. 1. ст. 305, ч. 2. ст. 305, ч. 3. ст. 305, ч. 1. ст. 306, ч. 1. ст. 332, ч. 2. ст. 332, ст. 334, ч. 1. ст. 361, ч. 2. ст. 362, ч. 1. ст. 361–1, ч. 2. ст. 361–1, ч. 1. ст. 361–2, ч. 2. ст. 361– 2, ч. 1. ст. 362, ч. 2. ст. 362, ч. 3. ст. 362, ч. 2. ст. 363–1) причому, зазвичай, зміни до КК України не торкаються спеціальної конфіскації, у побудові санкцій, що свідчить про небажання законодавця відмовитись від цього інституту.
У науці кримінального права сформувались дві діаметрально протилежні позиції стосовно правової природи “спеціальної конфіскації”: одні вчені вважають, що спеціальна конфіскація має кримінально-правову природу (зокрема, прихильниками є проф. М.І. Хавронюк [26, c. 105–106], такої ж думки, щоправда з іншою аргументацією притримуються Н.О. Гуторова [7, c.8, 21, 32], Н.Ф.Кузнєцова [15, c. 27] та ін.), інші вчені обстоюють кримінально-процесуальну природу спеціальної конфіскації і пропонують вилучити її з КК України (В.М. Бурдін [3, c. 70; 4,c. 45], О.К. Марін [18, c. 95–97]). Показовим є те, що проф. Л.Л. Кругліков, який у співавторстві з А.В. Васильєвським раніше обстоював твердження, про недопустимість “спеціальної конфіскації” у кримінально-правових санкціях [14, c. 272–274], з часом дещо модифікував свою позицію і став дотримуватись думки, що спеціальна конфіскація має кримінально-правову природу і властивості покарання [13, c. 150].
Прихильники теорії кримінально-правової природи “спеціальної конфіскації” вказують на те, що спеціальна конфіскація за своєю суттю є правообмеженням, що застосовується до особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, має на меті не допустити повторне використання певних предметів в антисуспільних цілях, попередити новий злочин, впливати на свідомість особи для того, щоб переконати її в “невигідності” подальшого заняття злочинною діяльністю [13, c. 151], крім того, спеціальна конфіскація є правовим наслідком вчиненого злочинного діяння, а положення КПК України не повинні визначати санкції кримінально-правових норм [26, c. 106].
Аргументовано критикує прихильників кримінальної-правової природи спеціальної конфіскації В.М. Бурдін, який у своїх публікаціях зазначає, що вказівка у санкціях окремих статей Особливої частини КК України на застосування до особи “спеціальної конфіскації”, котра за своєю суттю є заходом процесуального примусу, не означає, що це положення входить до змісту кримінально-правової норми. Положення про спеціальну конфіскацію не є якось новелою законодавства, оскільки йдеться не про що інше, а саме про порядок поводження з речовими доказами, про що вказується у ст. 69 КПК УРСР та ст. 81 КПК України [4, c. 48].
Бурдін В.М. вбачає кримінально-процесуальну колізію між положеннями окремих санкцій статей КК України та ст. 81 КПК України. Ця колізія в окремих випадках суперечлива (наприклад, ст. 81 КПК України і ч. 1. ст. 244 КК України), а в більшості випадків дублююча (положення КК України дублюють положення ст. 81 КПК України). Більше того, цей вчений іронічно наголошує, що окремі положення КК ставлять під сумнів добросовісність працівників правоохоронних органів, коли імперативно вказують на обов’язкове знищення незаконно виготовлених підакцизних товарів та обов’язкову конфіскацію засівів опійного маку та конопель [4, c. 46].
Вважаю, що у разі з’ясування правової природи спеціальної конфіскації передусім слід звернутись до завдань, які поставлені перед відповідними нормативно-правовими актами цих галузей права.
У ст. 1 КК України зазначено, що Кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, гарантії миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Тобто, законодавець визначає правову охорону основним завданням кримінально-правових інститутів, а здійснюється це завдання за допомогою конструювання кримінально-правових норм, які передбачають склади злочинів та покарання за їх вчинення.
Спробуємо зіставити вищевказане завдання і положення стосовно “спеціальної конфіскації”, які містяться у кримінально-правових санкціях. При цьому, зазначимо, що правова охорона передбачає неможливість або значне ускладненння порушення тих чи інших охоронюваних правом прав і свобод. Аналіз санкцій Особливої частини КК України, які містять поняття “спеціальної конфіскації”, наукової доктрини та положень судової практики дає змогу зробити декілька висновків: – “спеціальна конфіскація” може бути застосована лише після скоєння злочину, тобто після того, як вже була завдана шкода об’єкту кримінально-правової охорони; – “спеціальна конфіскація” може бути застосована і у разі звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, тобто є незалежною від інших заходів кримінально-правового впливу; – “спеціальна конфіскація” в абсолютній більшості пов’язана з такою ознакоюоб’єктивної сторони складу злочину, як знаряддя та засоби, тобто зв’язок зоб’єктом має непрямий, а опосередкований.
Все це свідчить, що “спеціальна конфіскація” не може виконувати завдання кримінально-правової охорони, оскільки вона настає лише постфактум і лише за спеціальних умов наявності певних речей матеріального світу, якими завдається шкода об’єкту. Сам об’єкт кримінально-правової охорони “спеціальна конфіскація” охороняти не може, вона слугує для виконання двох основних завдань: – не дати збагатитися за рахунок незаконно здобутого майна, яким було завдано шкоди об’єкту (конфіскація незаконно впольованих тварин тощо); – вилучити з володіння майно, яке взагалі не може перебувати у володінні на загальних підставах (конфіскація наркотичних засобів, їх аналогів чи прекурсорів)
До того ж, зазначимо, що якби спеціальна конфіскація мала кримінально-правову природу, то вона була б неможлива у разі винесення виправдовувального вироку, оскільки немає злочину, відповідно, немає і кримінально-правових відносин. Натомість, чинне законодавство і практика його застосування свідчать про можливість спеціальної конфіскації навіть при винесенні виправдовувального вироку (наприклад за відсутністю складу злочину через відсутність настання необхідних злочинних наслідків). Тобто, для спеціальної конфіскації наявність кримінально-правових відносин не має значення, для неї буває достатнім здійснення процедури кримінального переслідування.
Однак, варто зазначити, що йдеться про речі, які заборонені до обігу в цивільному обороті (наркотичні речовини тощо), або користування якими передбачає наявність особливих вмінь та отримання дозволів і ліцензій (зброя, транспортні засоби тощо), оскільки сама їх наявність чи протиправне використання створюють небезпеку для суспільства і в окремих випадках це визнано злочином (напр. ст. 263, ст. 307 КК України). Для реалізації такого вилучення не обов’язково застосовувати положення кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, оскільки їх вилучення може застосовуватись на підставі норм інших галузей права. Та й узагалі, постає закономірне питання, чи доцільно говорити в таких випадках саме про “конфіскацію”, тому що змістом терміно-поняття “конфіскація” є примусове вилучення із законного володіння, а не протиправного.
Відповідно до ст. 1 КПК України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах. Тобто, КПК України, призначений у правовому порядку врегулювати те, як ведеться провадження у кримінальній справі. Логічно, що будь-якому процесуальному регулювання доцільно виділяти певні етапи і встановлювати деталізоване регулювання окремих дій в межах цих етапів. Саме так структурований КПК України. Керуючись тим, що “спеціальна конфіскація” є заходом на певному етапі провадження у кримінальній справі: заходи для її забезпечення визначаються на досудовому слідстві, рішення про її застосування – при вирішенні справи по суті, то, на мою думку, це свідчить лише про те, що порядок застосування спеціальної конфіскації визначається, зокрема, КПК України, але не більше. Вважати саму наявність правового регулювання “спеціальної конфіскації” у КПК України (зрештою як і КК України) достатньою підставою для вирішення питання про її правову природу методологічно неправильно і ненауково, бо це всього лише рефлексії над законодавством.
У ст. 2 чинного КПК України визначено, що завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тією метою, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.
Спеціальна конфіскація не має зв’язку з розкриттям злочину і притягненням до кримінальної відповідальності, оскільки останні можуть реалізуватись і без неї. Проте в окремих випадках “спеціальна конфіскація” може слугувати охороні прав та інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, наприклад у випадку конфіскації майна, яке було об’єктом злочинних дій і повернення його потерпілому. Отож, спеціальна конфіскація не забезпечує реалізації основного завдання кримінального судочинства (розкриття злочину і притягнення до кримінальної відповідальності), але може частково виконувати допоміжні завдання (правова охорона прав та інтересів учасників кримінального судочинства).
Оскільки спеціальна конфіскація містить правообмеження прав і свобод людини, то законодавством має бути передбачена підстава і можливість її застосування. Така підстава і можливість мають встановлюватись виключно матеріальним законом, а процесуальним законом – лише порядок виконання. Можливо, саме такою думкою керуються законотворці, які нав’язливо пропонують доповнити КК України положеннями про спеціальну конфіскацію, незважаючи на те, що вони фактично внесуть процесуальні положення в КК України, що вже критикувалось вище.
Прагнучи повернутись до основ, хочеться зазначити, що підстава для спеціальної конфіскації майна вже визначена Конституцією України. У ч. 6. ст. 41 Конституції України зазначено, що конфіскація майна може бути застосована винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, визначених законом. Таким стислим формулюванням вказуються винятки з непорушності права власності і закріплюється можливість конфіскації майна. Було б неправильним вважати, що йдеться тільки про конфіскацію майна як вид покарання, оскільки норма ч. 6. ст. 41 Конституції України має ширший зміст і поширюється, в тому числі, і на положення цивільного, адміністративного права (в яких також є поняття конфіскації) тощо. Оскільки слово “конфіскація” за своїм змістом означає примусове вилучення з чужого володіння, то можна стверджувати, що терміно-поняття “конфіскація” в ст. 41 Конституції України охоплює і “спеціальну конфіскацію”, тому що остання є також примусовим вилученням, специфіка ж полягає в предметі і обсязі. Крім того, Конституція України вказує на загальний термін “майно” без персоніфікації, а у КК України йдеться про конфіскацію майна, що є власністю засудженого.
Доцільно принагідно зазначити, що положення ст. 81 КПК України суперечать Конституції України, оскільки містять можливість конфіскації майна несудовим актом, зокрема постановою прокурора про закриття справи. Цю невідповідність потрібно виправити через внесення змін у ст. 81 КПК України.
Окрім цього, правову підставність існування “спеціальної конфіскації” можна віднайти у ст. 354 ЦК України, яка зазначає, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Вищенаведені положення свідчать, що так звана “спеціальна конфіскація” є нічим іншим, як специфічним проявом припинення права власності (володіння, користування, розпорядження), має економічний характер і за своєю природою є цивілістичною категорією. У рамках кримінально-правової та кримінально-процесуальної площини стосовно “спецільної конфіскації” застосовуються спеціальні методи, і порядок правового регулювання зумовлені особливостями цих галузей права. Існування в межах кримінального судочинства цивілістичних положень подиву не викликає. Адже як і у КК України, так і у КПК України існує багато приватних інститутів: обов’язок відшкодувати заподіяні збитки (ст. 105 КК України), інститут цивільного позову у кримінальній справі (ст. 123 КПК України), що свідчить про міжгалузевий характер застосування окремих правових положень.
Якщо зосередити увагу на питанні взаємоузгодження правозастосування “спеціальної конфіскації” у судовій практиці, то можна віднайти проблемні моменти. Зокрема, положення ч. 1. ст. 201 КК України та ч. 2. ст. 326 МК України (з відповідними роз’ясненнями п. 18 постанови Пленуму ВСУ № 8 від 03.06.2005 р.
“Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”), згідно з яким предмети контрабанди конфісковуються незалежно від того, хто є їх власником, не завжди сприймаються судовою практикою, свідченням чого є ухвала палати у цивільних справах Верховного суду України від 27.09.2007 р. у справі №6–15646св07 [24].
Підставою для судового спору у цій справі став обвинувальний вирок Сумського районного суду Сумської області, яким засуджено ОСОБА-1 (дані не розголошуються) за ст. ст. 201 ч. 1, 15–201 ч. 1, 358 ч. 3 КК України (запис формули кваліфікації наведено так, як він поданий у вироку) з сплатою штрафу в сумі 13 000 грн з конфіскацією предметів контрабанди. Серед предметів контрабанди, що підлягали конфіскації був автомобіль марки Porsche Сayenne. Цей автомобіль було викрадено у Німеччині і після виплати страхового відшкодування власниці, на підставі абандону, право власності на цей автомобіль перейшло до німецької страхової компанії Generali Versicherung AG, яка подала позов до місцевого суду про визнання права власності на цей автомобіль і виключення його з акту опису майна, що підлягає конфіскації.
Рішенням місцевого суду позов було задоволено у повному обсязі, апеляційна інстанція залишила його без змін. Незважаючи на касаційну скаргу прокурора Сумської області, Верховний суд також не виявив порушень закону і залишив рішення попередніх судів без змін, а скаргу без задоволення. Цією ухвалою Верховний Суд України фактично частково не застосував санкції ч. 1. ст. 201 КК України, оскільки виключив з конфіскації майно, а саме – автомобіль Porsche Сayenne, який був предметом контрабанди, але належав іншому власнику, а не злочинцю, хоча ні санкція ч. 1. ст. 201 КК України, ні положення ст. 81 КПК України такої можливості не передбачають.
Вважаю, що цією ухвалою Верховний Суд України формально допустив порушення вимог КК України і КПК України, проте з погляду верховенства права (ст. 8 Конституції України) та непорушності права власності (ст. 41 Конституції України) його рішення є слушним. А це змушує черговий раз задуматись над узгодженням застосування положень різних галузей права і об’єднання їх у системний зв’язок.
Як варіант уникнення непорозумінь з іншими галузями права у питаннях, що виникають при здійсненні спеціальної конфіскації в кримінальному процесі є пропозиція зробити колізійну прив’язку у Конституції України. Це уточнення деталізує положення Конституції України стосовно пріоритету захисту права власності і може бути викладене, наприклад, шляхом доповнення ч. 6. ст. 41 Конституції таким реченням: “У випадку здійснення конфіскації майна пріоритетним є захист прав законного власника”.
Крім цього, потрібно внести зміни ЦК України, шляхом доповнення ст. 354 частиною 3 приблизно такого змісту: “У разі провадження у кримінальній справі право володіння, користування чи розпорядження певними видами майна можуть бути змінені, обмежені чи припинені виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Власник майна має право на витребування належного йому незаконно конфіскованого майна або відшкодування його вартості”.
Стосовно того, чи можна зачисляти спеціальну конфіскацію до покарань (у зв’язку з цим виникає ще одне запитання - чи є спеціальна конфіскація різновидом загальної конфіскації майна як кримінального покарання), чи до інших мір кримінально-правового впливу, то на мою думку, слід керуватися такими аргументами.
По-перше, види покарань у чинному КК України передбачено у ст. 51 КК України. Слово “конфіскація” у ній згадується лише щодо такого виду покарання, як конфіскація майна. Якщо проаналізувати ст. 59 КК України, де йдеться про конфіскацію майна, то можна виявити, що ніяких згадок про “спеціальну конфіскацію майна” немає, як безпосередньо текстуальних, так і прихованих. У ст. 59 КК України зміст поняття покарання “конфіскація майна” розкрито у повному обсязі і воно не містить тих положень, які вкладаються в зміст “спеціальної конфіскації”. Отже, текстуальне тлумачення КК України дає підстави виявити, що згадок про спеціальну конфіскацію у розділі цього закону присвяченого кримінальному покаранню, немає, тобто, за правилами формальної логіки, чинний КК України не зачислює її до покарань.
По-друге, спеціальна конфіскація не наділена елементами і властивостями кримінального покарання. Оскільки попередній аргумент ґркнтувався на текстуальному тлумаченні, то його слід підкріпити зверненням до теоретичних основ. На сучасному рівні розвитку теорії кримінального права під покаранням звично розуміють захід примусу, який призначається за обвинувальним вироком суду особі, винній у скоєнні злочину і який полягає в обмеженні її прав і свобод [3–7]. З незначною корекцією таке поняття увійшло і в ст. 50 КК України. Сутність покарання також проявляється через його мету. Стосовно мети покарання в теорії кримінального права ведуться суперечки, дещо спрощено – сформовано дві філософсько-правові позиції з приводу мети покарання – сучасного неокласицизму та теорії соціального захисту.
Не вдаючись до концептуальних диспутів теорії покарання, яким присвячена численна кількість публікацій, спробуємо усі вищеперелічені елементи (поняття і мету) пов’язати зі спеціальною конфіскацією.
Унаслідок такого теоретичного експерименту одержуємо: спеціальна конфіскація може полягати в обмеженні прав і свобод як засудженої особи, так і інших осіб; спеціальна конфіскація може застосовуватись і за відсутності злочину; спеціальна конфіскація може як карати злочинця, так і просто відбирати в нього те, на що він і так не має права; спеціальна конфіскація може як здійснювати загальну та спеціальну превенцію (конфіскація знарядь злочину, доходів від майна здобутого злочинним шляхом) так і не мати до неї жодного відношення (конфіскація майна здобутого злочинним шляхом), бо превенцію в останньому випадку забезпечуватимуть інші каральні засоби, а не позбавлення “чужого” для злочинця майна; спеціальна конфіскація не впливає на виправлення злочинця (це взагалі сфера кримінально-виконавчого права) і його ресоціалізацію, навпаки, може, в окремих випадках, їх погіршувати через позбавлення засобів для існування, які перед тим були набуті цілком законним шляхом (конфіскація понаднормової суми валюти при контрабанді валютних цінностей).
Отже можемо ствердити: хоча спеціальна конфіскація і володіє рисами схожості до кримінального покарання, але їй притаманні водночас відмінні риси, які, своєю чергою, аж ніяк не властиві кримінальному покаранню.
По-третє, наукою кримінального права вироблені правила відмежування покарання (в тому числі стосовно конкретного покарання – конфіскації майна) від спеціальної конфіскації. У більшості науково-практичних коментарів, посібників, підручників з кримінального права України міститься положення, що від конфіскації майна як виду покарання слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, що не є покаранням [12, c. 315]. Хоча і тут є протилежні міркування, зокрема, у публікаціях Хавронюка М.І. спеціальна конфіскація належить до покарання як часткова конфіскація. При цьому у своєму “Довіднику з Особливої частини Кримінального кодексу України” він неодноразово наводить дивні законодавчі аномалії з приводу спеціальної конфіскації.
Цю позицію М. Хавронюка детально спростовує В. Бурдін, який зазначає, що позиція окремих науковців про визнання “спеціальної конфіскації” різновидом загальної конфіскації як виду покарання не може вважатися правильною [3, c. 69– 70; 4, c. 45], оскільки в чинному КК України ці види конфіскацій чітко розмежовуються і можуть водночас оцінюватися як рівнозначні (наприклад ч. 2. ст. 201, ч. 1–3 ст. 209), інакше їх наявність довелося б визнавати законодавчою тавтологією, а законодавчі аномалії, на його думку, свідчать про те, що спеціальна конфіскація, про яку йдеться у санкціях окремих статей Особливої частини КК України, не може розглядатися як покарання у вигляді часткової конфіскації.
Розвинувши цю думку, можна зазначити, що сам законодавець навіть не намагається підійти до регулювання спеціальної конфіскації саме як виду покарання, позиція законодавця свідчить, що він не вважає його покаранням, тому і при конструюванні норм не дотримується визначених правил для кримінального покарання. Кругліков Л.Л. [13, c. 147] зазначає, що санкція норми кримінального права не може підміняти собою санкцій інших галузей права, при цьому, керуючись назвою публікації, спеціальну конфіскацію він пропонує називати іншою мірою кримінально-правового характеру, хоча у подальшому тексті, як вже було зазначено, обґрунтовує її кримінально-правову природу і вказує на те, що вона володіє ознаками кримінального покарання [13, c. 151]. Але при цьому він також вказує на суттєві відмінності конфіскації майна від спеціальної конфіскації.
Компаративний аналіз свідчить, що навіть у тих державах, де спеціальна конфіскація визнається кримінальним покаранням, вона завжди відмежовується від конфіскації майна. Зокрема, Б.О. Кирись, який досліджував питання регулювання конфіскації за законодавством зарубіжних держав [10, c. 202–203], умовно виділив три групи: держави, які визнають тільки загальну конфіскацію; держави, які визнають тільки спеціальну; держави, які встановлюють два самостійні види: загальну і спеціальну. Проблеми спеціальної конфіскації він розглядає на прикладах таких держав, як Айзербайджан, Бельгія, Корея, Нідерланди, Японія, з певними особливостями Франція, і у жодній з них не вказує на спеціальну конфіскацію як різновид загальної конфіскації. Не акцентує на цьому питанні і М.І. Хавронюк у монографії “Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи” [25, c. 310–337].
Не буде зайвим зазначити, що факт існування спеціальної конфіскації в кримінально-правових санкціях ще не свідчить про притаманні їй властивості покарання, оскільки, як зазначалось у літературі [21, c. 149], кримінально-правові санкції не обмежуються покаранням і можуть містити цілий комплекс різноманітних елементів, до того ж, розміщення якоїсь норми права у законодавчому акті ще не свідчить про її місце і правову природу, оскільки вона може бути включена помилково.
По-п’яте, такі самі позиції розмежування покарання і спеціальної конфіскації посідає судова практика. Зокрема, Верховний Суд України, аналізуючи судову практику (див., наприклад, Узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, вчинені на кордоні з Республікою Молдова) і надаючи роз’яснення, вказував, що конфіскацію майна як додаткове покарання слід відзрізняти від спеціальної конфіскації, яка полягає у вилученні у засудженого предметів, що визнані засобом чи знаряддям вчинення злочину або одержані внаслідок його вчинення, предметів злочину, інших предметів, які не можуть перебувати в цивільному обороті. У статтях 201, 305 КК спеціальна конфіскація предметів контрабанди визначена як обов’язковий примусовий захід. У цих узагальненнях, з посиланням на Науково-практичний коментар до КК України за ред. С. Яценка [20, c. 120] Верховний Суд вказував, що спеціальна конфіскація допускається і у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), однак додаткове покарання у вигляді конфіскації майна при застосуванні цього інституту не допускається (ст. 77 КК).
Також показовим є те, що жодних зауважень, вказівок, застережень стосовно спеціальної конфіскації не містить чинна постанова Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання”. Більше того, історичний аналіз роз’яснень Пленуму ВСУ (а також Пленуму ВС УРСР та Пленуму СРСР), присвячених питанню кримінальних покарань засвідчив, що в них немає жодних вказівок про застосування спеціальної конфіскації як виду покарання. При цьому Верховний Суд оминув питання, а що робити у випадку, коли, наприклад, ч. 1. ст. 244 КК України дає змогу як здійснювати спеціальну конфіскацію, так обійтись без такої. Тобто, згідно з редакцією ч. 1. ст. 244 КК України суд може і не призначити застосування спеціальної конфіскації. Щоправда, це не позбавляє можливості вилучення певного майна в порядку ст. 81 КПК України, що зайвий раз засвідчує непотрібність і проблемність наявності однакових заходів впливу у матеріальному та процесуальному законодавстві
З огляду на усі попередньо зазначені позиції і аргументи закономірно одержуємо відповідь на запитання, а чи є потрібними вказівки на спеціальну конфіскацію у санкціях Особливої частини КК України? Як свідчить досвід, таке існування у кримінально-правових санкціях чітко не врегульованого законодавством інституту ні до чого позитивного не призводить. Суперечки стосовно можливості застосування, дублювання положень КК України положеннями КПК України, їх окрема колізійність, неузгодженість з іншими галузями права – все це аж ніяк не підтверджує якості кримінального закону. Залишається підтримати авторів Особливої частини КК РФ 1996 р., які порівняно з КК РСФСР 1960 р. вилучити з кримінально-правових санкцій Особливої частини вказівки на спеціальну конфіскацію. У разі необхідності необхідні зміни можна вносити до ст. 81 КПК України, але в кримінально-правових санкціях КК України наявність вказівок на спеціальну конфіскацію є неприпустимою.
––––––––––––––––––––
Азаров Д.С. Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 7–8 квіт. 2006 р. – Львів, 2006. – Ч. 1. С. 142–146.
Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
Бурдін В.М. Лінгвістичне тлумачення санкцій окремих статей Особливої частини Кримінального кодексу України // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції “Право і лінгвістика”: У 2-х ч. , 23–26 вересня 2004 р. – Сімферополь: ДОЛЯ, 2004. – Ч. 1. – С. 68–77.
Бурдін В.М. Санкції окремих статей Особливої частини КК України потребують змін // Життя і право. – 2004. – № 4. – С. 44–51.
Висков Н.В. Специальная конфискация: юридическая природа, уголовно-правовые и уголовно-процессуальные средства обеспечения исполнения: автореф. дис. канд. юрид. наук / Висков Н.В. – Самара, 2006. 20 с.
Висков Н.В. Специальная конфискация: правовая природа, уголовно-правовые и уголовно-процессуальные средства обеспечения исполнения: монография. Волгоград: Изд-во ВГСХА “Нива”, 2006. 136 с.
Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2002. 38 с.
Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. – Курск. 2000. 327 с.
Кабінет Міністрів пропонує удосконалити процедуру конфіскації майна // Прес-реліз Міністерства юстиції України від 19.11.2008р. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/17294
Кирись Б.О. Конфіскація майна як вид покарання за кримінальним законодавством зарубіжних держав // Університетські наукові записки.- 2005. - №1–2 (13–14), С. 202– 209.
Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения).– Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. 176 с.
Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер – Право, 2002. 416с.
Кругликов Л.Л. Об иных мерах уголовно-правового характера в санкции нормы. // Уголовно-правовая политика и проблемы противодействия современной преступности. Сборник научных трудов под ред. д-р. юрид наук, проф. Н.А. Лопашенко. – Саратов : Сателлит, 2006. – С. 147–152.
Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 300 с.
Кузнецова Н. Мнение ученых о реформе УК (или qui prodest?) // Уголовное право. – 2004. - №1. – С. 26–27.
Курс уголовного права. В 5 т. / Под ред. И.М Кузнецовой, И.М Тяжковой, Г.Н Борзенкова, В.С. Комисарова – М.: Зерцало, 2002. – Т.2 464 с.
Лейст. О.Э. Санкции в советском праве. – М.: Госюриздат, 1962. – 238 с.
Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 224 с.
Мельнікова-Крикун В.М. Спеціальна конфіскація // Право і безпека. – 2005. – Вип. 44. С. 89–92.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – вид. 4-те, переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
О. Кондра. Окремі проблеми поняття кримінально-правових санкцій // Міжнародна студентська наукова конференція “Правова система, громадянське суспільство та держава” 10–12 травня 2007 року. Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2007. – С. 148–150
Осмоловський Андрій. Один день “правничого” комітету // Юр. Газета. 2006 – №18 (78) 28 вересня. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/article/330/
Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая. Т.1. – М.: Наука, 1994. – 380 с.
Ухвала палати у цивільних справах Верховного суду України від 27.09.2007 р. у справі №6–15646св07. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=204:3:2082456960397554:SEARCH:NO:RP::
Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. – К., 2006. – 1048 с.
Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.
< Попередня Наступна >