235

---

С.В. Якимова

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ

Обґрунтовується доцільність ретельнішої регламентації попе­редження злочинності неповнолітніх на рівні законодавчих актів, у зв’язку з цим сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення положень Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а також намічено шляхи подальшого розвитку законодавчого забезпечення у сфері попередження злочинно­сті неповнолітніх.

Ключові слова: злочинність неповнолітніх, закон, профілакти­ка, правове регулювання.

Постановка проблеми. Удосконалення попередження злочин­ності неповнолітніх є нагальною проблемою сучасності, що потребує комплексного вирішення. В умовах ринкових відносин та демократич­них перетворень попередження злочинності неповнолітніх не може спиратися лише на ентузіазм населення, навчальну чи трудову дисципліну, як це було у радянські часи. Сучасна система попередження злочинності неповнолітніх потребує належного фінансового, матеріа­льно-технічного, науково-методичного, іншого ресурсного забезпе­чення, а також ефективної нормативно-правової регламентації. Від ефективності нормативно-правового забезпечення залежить міжнарод­ний імідж нашої держави з огляду на задекларовані на шляху до євро­пейської інтеграції засоби та методи боротьби зі злочинністю, в тому числі неповнолітніх, а також законність заходів, які зазвичай застосо­вують правоохоронні органи з метою недопущення вчинення злочину та які можуть певною мірою обмежувати права і свободи людини, тор­катись інтересів юридичних осіб, держави. Водночас, чинна норматив­но-правова база попередження злочинності неповнолітніх залишається розрізненою, що істотно ускладнює її реалізацію на практиці.

Стан дослідження. Нормативно-право

ве забезпечення попере­дження злочинності загалом та неповнолітніх, зокрема, частково до­сліджувалася вітчизняними і зарубіжними ученими. Так, загальнотео­ретичним засадам нормативно-правого забезпечення попередження злочинності присвятили свої праці Г.А. Аванесов, А.І. Алєксєєв, Ю.Д. Блувштейн, В.В. Голіна, А.Е. Жалінський, А.П. Закалюк, О.Б.Са­харов та ін. Окремі аспекти удосконалення нормативно-правової бази попередження злочинності неповнолітніх в Україні розроблялися ко­легами сучасниками дослідженнях, які, зокрема, висвытлювали: кори­сливо-насильницьку злочиннысть (Н.В. Яницька), злочинам, які вчи­няються неповнолітніми у стані сп’яніння (О.С. Стеблинська), запобі­гання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та устано­вами (Т.Л. Кальченко), вплив кримінальної субкультури на злочи­нність неповнолітніх (Д.Л. Виговський), використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх (О.І. Бугера), діяльність навчальних закладів із запобігання злочинності неповноліт­ніх (Л.С. Дубчак), давали кримінологічну характеристику експлуатації дітей (О.В. Панчук). Було запропоновано чимало локальних змін до окремих нормативних актів, що регулюють часткові аспекти попере­дження злочинності неповнолітніх. Однак попередження злочинності неповнолітніх є комплексною діяльністю, що потребує розроблення єдиного цілісного механізму нормативно-правого регулювання. Відтак проблема нормативно-правового забезпечення попередження злочин­ності неповнолітніх, саме як цілісного механізму, залишилися недоста­тньо розробленою, що не сприяє ефективності практики боротьби зі злочинністю неповнолітніх.

Оскільки проблема нормативно-правового забезпечення попере­дження злочинності неповнолітніх як цілісного механізму має комплекс­ний характер, а тому виходить за рамки однієї наукової статті. В зв’язку з цим наша мета узагальнити рекомендації щодо можливості розроблення досконалішого механізму нормативно-правового забезпечення попере­дження злочинності неповнолітніх на рівні законодавчих актів.

Виклад основних положень. Перш ніж приступити до кримі­нологічного аналізу нормативно-правого забезпечення попередження злочинності неповнолітніх, вважаємо за доцільне уточнити зміст окремих термінів, з’ясувати сутність підходів, які мають важливе ме­тодичне значення з огляду на досягнення поставленої мети.

Злочинність неповнолітніх найбільш очевидно проявляється у зло­чинах, що вчиняють неповнолітні особи. Відтак попередження злочинно­сті неповнолітніх нами розглядається як системна діяльність, як процес, що складається з таких послідовних етапів: 1 – профілактики, яка може застосуватися до всіх неповнолітніх з тим, щоб виховати таку особистість, для якої вчинення злочину було б неприйнятним з огляду на її моральні якості, цінності, переконання, життєві та соціальні установки й орієнтири; 2 – запобігання, що переважно здійснюється спеціальними суб’єктами, коли профілактика «не спрацювала» й необхідно вжити заходів задля не­допущення подальшого розвитку протиправної поведінки, коли у особи вже виник умисел на вчинення злочину, вчиняються необхідні підготовчі дії до злочину; 3 – припинення, коли внаслідок активних дій, насамперед працівників правоохоронних органів, вдається не допустити вчинення закінченого злочину й відвернути, локалізувати можливі злочинні наслід­ки. Отже, попередження – це системна діяльність, що більшою мірою сто­сується злочинності неповнолітніх як явища. Щодо злочинів, які вчиня­ють неповнолітні, доцільно розглядати профілактику, запобігання та при­пинення, які відображають специфіку такої діяльності на різних етапах можливого розвитку протиправної поведінки.

У кримінологічних джерелах нормативно-правове забезпечення (правові основи) профілактики, запобігання та припинення злочинів, за­звичай, розуміється у пасивній формі як сукупність юридичних докумен­тів, норм, законів і підзаконних актів, що регулюють діяльність органів влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів щодо недопущення вчинення злочинів [1, с. 124; 2, с. 194–198]. У зв’язку з цим, наприклад О.М. Бандурка та Л.М. Давиденко, нормативні акти у сфері попередження злочинності розподіляють на такі чотири блоки: Конституція та міжнаро­дні документи (Загальна декларація прав людини, Керівні принципи в сфері попередження злочинності та кримінального правосуддя т. ін.); за­конодавчі акти, які регламентують переважно кримінально-правовий ас­пект боротьби зі злочинністю (кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство, а також Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»; закони та підзаконні акти, які регламен­тують боротьбу зі злочинністю по окремим напрямам й зокрема щодо організованої злочинності, легалізації доходів одержаних злочинним шля­хом, злочинності неповнолітніх, корупції т. ін.); закони та підзаконні акти, які визначають завдання, функції та повноваження органів для яких боро­тьба зі злочинністю є основним чи одним з основних обов’язків (Закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру» т. ін. [3, с 105-110.].

Аналізуючи цю класифікацію, слід відзначити, що вона відповідає формальним вимогам щодо її побудови, розвиває загальні уявлення про структуру правового забезпечення попередження злочинів. Проте за зміс­товним наповненням не завжди дозволяє здійснити чіткий розподіл відпо­відних нормативних актів на вище згадані групи (блоки). Так, Закон Укра­їни «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для ді­тей» автори відносять до третього блоку, тобто до нормативних актів, які регулюють боротьбу за окремими напрямами чи видами злочинів, хоча, з іншої сторони, цей Закон містить перелік повноважень, завдання відпові­дних органів і служб, які спеціально створені для профілактики правопо­рушень серед дітей, а тому може бути віднесений і до четвертого блоку, який об’єднує нормативні акти, що визначають такі повноваження, за­вдання та функції. У цьому ж контексті хочемо акцентувати увагу на іншому та погодитися із А.Г. Аванесовим, який вважає, що недоцільно нормативно-правове забезпечення розуміти лише як перелік відповід­них нормативно-правових актів, оскільки складається уявлення, що завдання нормативно-правового забезпечення зводиться лише до під­бору відповідного законодавчого матеріалу [4, с 431]. При такому під­ході істотно применшується роль правового фактора, що не відповідає сучасним уявленням про вплив права на суспільні відносини, які вини­кають у зв’язку з діяльністю щодо профілактики, запобігання та при­пинення злочинів, у тому числі неповнолітніх.

Поняття правового забезпечення має співвідноситися з понят­тям правового регулювання, яке являє собою процес впливу на суспі­льні відносини за допомогою правових засобів. Правова основа попе­редження злочинності виконує свою соціальну роль за умови, що її норми не лише існують, передусім, у формі відповідних нормативних актів, а й активно реалізуються. Таким чином, уявлення про нормативно-правове забезпечення попередження злочинності неповнолітніх як сукупність окремих нормативно-правових актів, що регулюють часткові аспекти такої діяльності є недосконалим. Нормативно-правове забезпе­чення попередження злочинності неповнолітніх слід розглядати як цілісне утворення, систему нормативно-правових актів, які, взаємодіючи між собою, забезпечують створення правового поля для ефективної реаліза­ції попередження злочинності неповнолітніх в сучасних умовах.

Нормативно-правове забезпечення попередження злочинності, у тому числі неповнолітніх, розвивається у двох взаємопов’язаних на­прямах: матеріальному, який зводиться до впливу, за допомогою пра­ва, на криміногенні та антикриміногенні фактори (до цього напряму також відносять можливі варіанти правого впливу на осіб з антисуспільною поведінкою); процесуальному, який полягає у закріпленні прав та обов’язків, відповідальності осіб, включених до сфери профілактики, за­побігання чи припинення злочинів, а також у визначенні найдоцільніших та дозволених законом методів, форм, ресурсів, засобів, переліку та по­рядку застосування конкретних профілактичних заходів [5, c. 84].

Нормативно-правове регулювання попередження видів злочин­ності, у тому числі неповнолітніх, здійснюється на двох рівнях: зага­льному, що регулює профілактику, запобігання та припинення злочи­нів у цілому, як особливий вид соціальної діяльності; спеціальному, де така діяльність конкретизується з огляду на особливості попередження конкретного виду злочинності й, зокрема неповнолітніх.

Не вдаючись до детальнішого аналізу нормативно-правового за­безпечення на загальному рівні, зауважимо, що у зв’язку з відсутністю базового закону «Про профілактику злочинів» чинна нормативна база не регулює в повному обсязі відповідні суспільні відносини. Інтереси єдності законодавчого регулювання не дотримуються. Аналіз законодавчої бази свідчить, що важливі питання, зокрема щодо застосування профілактич­них заходів, багато в чому регулюються на рівні відомчих наказів та ін­струкцій, що з огляду на гриф «для службового користування» є обмежені для загалу. Все це нерідко загострює проблеми дотримання законності при реалізації діяльності з профілактики, запобігання та припинення зло­чинів. Особливо відсутність згаданого базового закону ускладнює реалі­зацію низки профілактичних заходів, що застосовуються на ранніх стадіях профілактики, коли особа раніше не вчиняла злочину, але кримінологічні прогнози з високою ймовірністю вказують на можливість його вчинення конкретною особою. Тепер на законодавчому рівні не визначено в усій повноті заходів, засобів ранньої індивідуальної профілактики, їх характеру, спрямованості, підстав і порядку застосування. Це стосується і непов­нолітніх, які перебувають у складних умовах життя та виховання, мають асоціальну поведінку, систематично порушують навчальну чи трудову дисципліну. Відтак прийняття згаданого базового закону сприяло б усу­ненню вище згаданих прогалин.

З іншої сторони, хочемо зауважити, що система попередження злочинності, у тому числі неповнолітніх, характеризується множинніс­тю елементів, різноманітністю суб’єктів, об’єктів, форм, методів, заходів профілактики, запобігання та припинення злочинів. Все це визначає складність нормативно-правового забезпечення та зумовлює доцільність розробки законів, що регулюють діяльність окремих однорідних груп суб’єктів щодо профілактики злочинів [6, c. 8] (наприклад, Закон Украї­ни «Про профілактику злочинів органами внутрішніх справ»), а також ретельнішого розроблення нормативно-правого забезпечення на спеціа­льному рівні й, зокрема щодо неповнолітніх.

До нормативно-правого забезпечення попередження злочиннос­ті неповнолітніх на спеціальному рівні відносять саме ті нормативно-правові акти, які визначають права та обов’язки, повноваження спеціа­льних суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх, основні фо­рми, методи та заходи їх діяльності, цілі, завдання, принципи та інші важливі складові системи попередження злочинності неповнолітніх. До основних нормативно-правових актів, які на спеціальному рівні нормативно-правового регулювання регламентують профілактику, запобігання та припинення злочинів неповнолітніх, передусім, нале­жить: Закони України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для ді­тей» від 24 січня 1998 р., «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. «Про затвердження Державної програми подо­лання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки», постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. «Про за­твердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 р. «Про затвердження Концепції запобігання та вико­ренення найгірших форм праці дітей» та низка інших нормативних актів. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціа­льні установи для дітей» слід розглядати як базовий, що на спеціаль­ному рівні регулює попередження злочинності неповнолітніх в Украї­ні. Проте цей Закон визначає лише перелік спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей, основні принципи їх діяльності, завдання, обов’язки [7]. Відтак, на законодавчому рівні залишаються неврегульовані важливі складові системи попередження злочинності неповнолітніх й, зокрема, не вказано: об’єкти профілактики; чіткий перелік заходів профілактики, підстави та порядок їх застосування; перелік найдоцільніших форм та методів профілактики з огляду на вікові особливості та спеціальний соціальний статус неповнолітніх; чітких правових гарантій осіб, які включені до сфери профілактичного впливу; пріоритетних напрямів профілактики правопорушень серед дітей з огляду на досягнення сучасної кримінологічної науки. Якщо ж припустити, що такі пробіли нормативно-правового забезпечення на рівні закону компенсуються за рахунок положень підзаконних норма­тивних актів, то для спростування цього можна навести такі контрар­гументи: по-перше, підзаконні нормативні акти не містять належних гарантій правового захисту від неправомірного застосування профіла­ктичних заходів; по-друге, підзаконні нормативні акти та, зокрема Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядно­сті на 2006–2010 роки, Комплексна програма профілактики правопо­рушень на 2007–2009 роки, мають строковий характер, у той час як потреби у попередженні злочинності неповнолітніх не обмежені таки­ми часовими рамками; по-третє, програмні документи не містять пере­ліку заходів індивідуальної профілактики неповнолітніх, підстав та порядку їх застосування, а також спеціальних методів, форм профілак­тики, які зазвичай найдоцільніше застосовувати до неповнолітніх пра­вопорушників [8]; по-четверте, з огляду на цільовий характер Держав­на програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 рр. містить заходи загальної профілактики, націлені винят­ково на бездоглядність і безпритульність, тобто інші криміногенні фа­ктори, які також пов’язані зі злочинністю неповнолітніх залишаються поза сферою профілактики (негативний вплив засобів масової інфор­мації, вади родинного виховання, наркотизм, пияцтво, недоліки в дія­льності спеціальних суб’єктів попередження злочинності неповноліт­ніх, проблеми віктимної поведінки неповнолітніх, розгляд яких заслу­говує окремої уваги тощо); по-п’яте, у Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (на відміну від анало­гічної програми, що була розроблена на 2001–2005 рр.) нема розділу, присвяченого мінімізації злочинного впливу на неповнолітніх та мо­лодіжне середовище, натомість зазначено окремі заходи, які не мають системного характеру; по-шосте, у підзаконних нормативних актах не визначено основних напрямів попередження злочинності неповноліт­ніх в сучасних умовах.

Таким чином, Закон України «Про органи і служби у справах ді­тей та спеціальні установи для дітей» регулює попередження злочин­ності неповнолітніх лише у частині встановлення кола спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень серед дітей та їх повноважень, а чинні підзаконні акти не можуть компенсувати низки прогалин нор­мативно-правого регулювання.

Крім того, у цьому Законі нема чітких положень, які б вказували на спільність завдань цих суб’єктів, конкретні форми та напрями їх взаємодії. Все це посилює автономність діяльності спеціальних суб’єктів, визначених у цьому Законі, та не сприяє координації їх зу­силь у спільній справі профілактики правопорушень серед дітей та соціального захисту дітей.

У контексті положень цього Закону також недооцінюється роль сім’ї у профілактиці правопорушень серед дітей, недостатня увага приділяється проблемі неухильності відповідальності за порушення законних прав та інтересів дітей. Відтак пропонується ст. 2 «Основні принципи діяльності органів і служб у справах дітей, спеціальних установи та закладів соціального захисту для дітей» цього Закону до­повнити такими принциповими положеннями: 1 - «підтримки сім’ї та взаємодії з нею»; 2 - «забезпечення неухильної відповідальності за порушення законних прав та інтересів дітей»; 3 - «державної підтрим­ки органів місцевого самоврядування й громадськості щодо профілак­тики та соціального захисту дітей».

Відтак, низка актуальних проблем попередження злочинності неповнолітніх залишилися поза сферою правого регулювання, що не сприяє законності та ефективності такої діяльності.

Висновки. Отже, попередження злочинності неповнолітніх по­требує ефективнішого законодавчого врегулювання. З цією метою до­цільно розробити та прийняти Закон України «Про основи профілак­тики правопорушень серед дітей» в якому закріпити: об’єкти профіла­ктики; чіткий перелік заходів профілактики; підстави та порядок їх застосування; перелік найдоцільніших форм та методів профілактики з огляду на вікові особливості та спеціальний соціальний статус непов­нолітніх; правові гарантії осіб, які включені до сфери профілактичного впливу; пріоритетні напрямки профілактики правопорушень серед ді­тей. Прийняття такого закону сприятиме подальшому розробленню загальнодержавних, регіональних, цільових програм щодо протидії злочинам неповнолітніх й, у тому числі Державної програми подолан­ня дитячої безпритульності і бездоглядності на подальший період.

–––––––––––

Криминология: учебник / под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 1995. – 512 с.

Криминология: учебник / под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб.: Петербургская академия МВД России, 1998. – 576 с.

Бандурка А.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография / А.М. Бандурка, Л.М. Давиденко. – Харьков: Основа, 2003. – 368 с.

Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика / Г.А. Ава-несов. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 528 с.

Сахаров А.Б. Правовое обеспечение предупреждения преступлений / А.Б. Сахаров // Советское государство и право. – 1975. – № 11. – С. 82–86.

Блувштейн Ю.Д. Правовое регулирование профилактики преступле­ний: понятие и перспективы развития / Ю.Д. Блувштейн // Правовые проблемы профилактики правонарушений: Труды Академии МВД СССР. – 1985. – С. 3–9.

Див.: Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 6. – Ст. 35; 2007. – № 15. – Ст. 194.

Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездогляд­ності на 2006-2010 роки: постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 20. – 31 травня. – Ст. 1443.

 

< Попередня   Наступна >