157

---

КРИМІНОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА НА ТРАНСПОРТІ В СИСТЕМІ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Визначається місце кримінологічної безпеки на транспорті в системі громадської безпеки, характеризуються об’єкти криміноло­гічної безпеки на транспорті, до яких належать державні інтереси у цій галузі, а також відношення, що виникають у процесі діяльності усіх видів транспорту, що входять до складу єдиної транспортної системи.

Ключові слова: транспорт, кримінологічна безпека, громадська безпека, класифікація, суб’єкти, об’єкти, забезпечення кримінологічної безпеки.

Постановка проблеми. Перехід до нових форм державного управління й господарювання в умовах постійного дефіциту та суперечливості правової бази, відсутність науково обґрунтованої концепції реформ, політична нестабільність та інерційність мислення породили ряд проблем, загострення яких висуває на передній план проблему забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті. Кримінологічна безпека на транспорті – один з видів громадської безпеки у транспортній галузі.

Аналізуючи стан кримінологічної безпеки на транспорті, необхідно врахувати її системну сутність. Кримінологічна безпека на транспорті, з одного боку, є надсистемною, до складу якої входять системи різних напрямків з певною внутрішньою структурою елементів, а з іншого – підсистемою кримінологічної безпеки, яка знову ж таки є складовою надсистеми – громадської безпеки.

Стан дослідження. Класифікацією видів безпеки (національної, економічної, продовольчої, енергетичної тощо) займалася низка учених. Цікаві праці публікували, зокрема, А.Б. Антонов і В.Г. Балашов, Є.А. Олей­ников, В.І. Мунтіян, А.В. Козаченко. В.П. Пономаренко, А.Н. Ляшенко, В.С. Пономаренко, Т.С. Клебанова, Н.Л. Чернова [1]. Однак у їх працях питання, безпосередньо пов’язані з гарантуванням кримінологічної

безпеки на транспорті або зовсім не розглядалися, або ж лише побіжно згадувалося про них. А між тим винятково актуальними є визначення місця кри­мінологічної безпеки на транспорті в системі громадської безпеки; з’ясування особливостей об’єктів кримінологічної безпеки на транспорті співвідносно кожного виду транспорту, а також визначення суб’єктів кримінологічної безпеки на транспорті та їх класифікація за ієрархічним рівнем.

Виклад основних положень. За характером джерел загроз система громадської безпеки на транспорті складається з підсистеми безпеки від природних і техногенних загроз та підсистеми безпеки від соціальних джерел загроз.

Підсистема безпеки від загроз, які походять від природного середовища, покликана забезпечити захист від дій стихійних сил природи як незалежних від людини, так і спровокованих шляхом нерозумних, недбалих або злочинних діянь. Отже, загалом ця підсистема включає: а) безпеку від стихійних сил природи; б) безпеку від техногенних загроз; в) безпеку від екологічних загроз.

Останні два види безпосередньо пов’язані з кримінологічною безпекою, оскільки як техногенна, так і екологічна загрози можуть бути спровоковані злочинними діями людини. Кримінологічні загрози на транспорті можуть бути також результатом терористичної діяльності. Тому можна говорити про кримінологічну безпеку, що передбачає захист від злочинних замахів на провокування техногенних і екологічних загроз на об’єктах транспорту.

Підсистема безпеки від соціальних загроз включає: а) політичну безпеку; б) економічну безпеку; в) соціокультурну безпеку; г) науково-технічну безпеку; ґ) інформаційну безпеку; д) кримінологічну безпеку.

У цій підсистемі кримінологічна безпека виконує подвійне завдання: по-перше, забезпечує безпеку держави, галузі, підприємства, особистості (працівника транспорту і пасажира) від будь-яких злочинних замахів; по­друге, сприяє реалізації функцій у сфері інших видів безпеки на випадок виникнення загрози злочинного замаху на об’єкти, що захищаються.

Розглянемо поняття і категорії, які утворюють у сукупності внутрішню структуру кримінологічної безпеки на транспорті, зміст діяльності з її забезпечення.

Об’єкти кримінологічної безпеки на транспорті загалом охоплюють явища, процеси та відношення, захист яких становить мету та основний зміст політики кримінологічної безпеки на транспорті. Отже, до основних об’єктів кримінологічної безпеки на транспорті належать: особистість працівника транспорту (пасажира), їх права, обов’язки і свободи; транс­портна галузь та її окремі підприємства; державні інтереси у галузі транспорту.

Особистість працівника транспорту і пасажира, тобто людей, є одним з найбільш вразливих об’єктів злочинних зазіхань. Щорічно на транспорті скоюються злочини щодо понад 10 тисяч осіб, а за останні три роки кіль­кість постраждалих від злочинів збільшилася майже у півтора раза. За 9 місяців 2006 р. на транспорті зареєстровано 8729 злочинів.

В органах внутрішніх справ на транспорті ще не вироблено механізму і тактики забезпечення захисту працівників транспорту і пасажирів від злочинних зазіхань. Усе це не тільки не сприяє реалізації вищезазначених конституційних положень, а навпаки „дає право” працівникам транспорту і пасажирам самим вживати заходів для убезпечення від злочинних зазіхань.

Крім того, мають вживатися заходи з активізації участі працівників галузі в забезпеченні власної кримінологічної безпеки. Апробовані в нашій країні різноманітні форми координації зусиль різних органів, участі громадян в охороні громадського порядку, попередженні злочинів потребують відновлення та відродження. У радянський період серйозна увага приділялася розвитку системи суб’єктів профілактики в усій країні. Створювалися ради профілактики, багаточисленні громадські фор­мування (спеціалізовані добровільні народні дружини, комсомольські оперативні загони дружинників, дитячі організації ЮДМ, громадські пункти охорони порядку, громадські ІДН та ін.), які так чи інакше залучали працівників транспорту до вирішення проблем попере­дження злочинів надавали достатньо активну допомогу транспортній міліції.

Транспортна галузь як об’єкт кримінологічної безпеки на сьогодні потребує перегляду стратегії політики боротьби зі злочинністю. Криміналізація суспільства взагалі, транспорту зокрема, що відбувається, розширення масштабів організованої злочинності несуть серйозні політичні, соціальні, економічні та морально-психологічні загрози, дестабілізують роботу та безпеку, загрожують інтересам держави у транспортній галузі.

Робота органів внутрішніх справ на транспорті організована на неналежному рівні, на цьому позначаються недоліки їх законодав­чого, матеріального (ресурсного), фінансового, кадрового забезпечення. Не вироблено самої ідеології протидії злочинності на транспорті. Не в повному обсязі виконуються вимоги Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 р. [2].

Низьким є авторитет транспортної міліції серед населення. Транспортники не вірять у свою безпеку та спроможність держави її забезпечити.

Оцінка сучасного стану злочинності на транспорті як серйозної загрози національній транспортній безпеці держави потребує корегування, а можливо, й перегляду багатьох позицій не тільки практичних, організаційних підходів до боротьби зі злочинністю на транспорті, а й усієї концепції цього дуже важливого напрямку державної політики.

Стратегія і тактика боротьби зі злочинністю на транспорті повинна передбачати два основні напрямки: стратегію нападу і стратегію оборони. У нашій країні, в основному, розроблялася стратегія нападу на злочинність і майже завжди передбачалася швидка перемога над нею до її повного викорінення й ліквідації. Стратегія же оборони з політичних міркувань не приймалася і практично не розглядалася, оскільки уявлялася такою, що передбачає поразку.

Держава як об’єкт кримінологічної безпеки на транспорті та одночасно найважливіший суб’єкт вироблення стратегії й тактики цього виду безпеки покликана бути засобом і механізмом реалізації турботи суспільства про своє життєзабезпечення, безпеку, виживання й розвиток. Тому саме держава в особі законодавчої та виконавчої влади повинна вжити усіх заходів для створення чіткої системи суб’єктів кримінологічної безпеки на транспорті, правового та організаційного забезпечення її ефективного функціонування.

Кримінологічна безпека на транспорті має як власний об’єкт вив­чення – кримінологічну систему держави у галузі транспорту, так і об’єкти, що є на перетині та взаємо інтегруються з іншими можливими сферами діяльності держави: економічною, соціальною, інформаційною і т.д.

Об’єкт – це те, на що спрямовані дії суб’єкта із забезпечення його безпеки. До об’єктів кримінологічної безпеки на транспорті передусім необхідно віднести державні інтереси у галузі транспорту та відношення, які виникають у процесі транспортної діяльності усіх видів транспорту, що входять до єдиної транспортної системи, а також права та свободи громадян – працівників цієї системи. Крім того, до об’єктів кримі нологічної безпеки на транспорті належать пасажири і об’єкти транспорту, конкретизація яких дана в Законі України „Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. [3]. Відповідно до цього Закону у єдину транспортну систему входить транспорт загального користування – залізничний, морський, річний і авіаційний.

Об’єктами інших видів транспорту є:

а) за лінією залізничного транспорту: підприємства залізничного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення і промислу, будівельні, торговельні і постачальні підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, заклади та організації незалежно від форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток залізничного транспорту;

б) за лінією морського транспорту: підприємства морського транс­ порту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, суди, судоремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв’язку, промислу, будівельні, торговельні і постачальні підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, заклади та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту;

в) за лінією річного транспорту : підприємства річного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судно будівельні та судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства дорожного господарства, а також підприємства зв’язку, промислу, будівельні, торговельні і постачальні підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, заклади та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річного транспорту;

г) за лінією авіаційного транспорту: підприємства повітряного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, заклади та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Вирішення завдань забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті потребує участі багато численних органів і організацій, застосування різних форм залучення до цієї діяльності населення, а тому спільна діяльність цих суб’єктів кримінологічної безпеки на транспорті повинна бути систематизованою, тобто повинна бути побудована система суб’єктів досліджуваного виду безпеки. Ця система суб’єктів має вирішувати коло завдань забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті, який визначається його компетенцією. Отже, можемо виділити декілька рівнів, які утворюють систему державних органів, відомств, організацій, зайнятих у межах своєї компетенції проблемами забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті.

Перший рівень – органи законодавчої влади, які визначають політику і стратегію забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті, а також законодавчий механізм реалізації цієї політики і стратегії.

Другий рівень – органи виконавчої влади, які реалізують законодавчо затверджену політику і стратегію забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті шляхом визначення основних напрямків і заходів цієї діяльності, кола відповідальних суб’єктів, виділення необхідних сил і засобів.

Третій рівень – судові органи, органи прокуратури, які забезпечують дотримання законів щодо відношень у цьому виді безпеки, здійснюють правосуддя, реалізують політику забезпечення безпеки об’єктів транспорту від осіб, які скоїли злочин.

Четвертий рівень – правоохоронні органи, покликані здійснювати необхідний оперативно-попереджувальний вплив на джерела кримінальних загроз і максимально знижувати ступінь небезпеки загроз кримінологічній безпеці, здійснювати своєчасний кримінологічний захист об’єктів транспорту від злочинних зазіхань.

П’ятий рівень – органи, які здійснюють адміністративно-правові, фінансові та інші режими.

Шостий рівень – система державних наукових центрів, що розробляють кримінологічно безпечні технології, операції, процедури, здійснюють кримінологічну експертизу щодо безпеки програм, проектів, планів, які розробляються.

Сьомий рівень – недержавні служби безпеки, громадські організації та громадяни. які беруть участь у забезпеченні кримінологічної безпеки на транспорті.

Суб’єкти кримінологічної безпеки на транспорті можуть бути також класифіковані за різними ознаками.

Залежно від приналежності суб’єкти кримінологічної безпеки на транспорті можна поділити на: а) служби, які займаються цією діяльністю безпосередньо на транспортному об’єкті; б) зовнішні органи та організації.

Залежно від безпосередньої участі на: а) спеціальні об’єкти; б) напів-спеціальні суб’єкти; в) штатних співробітників об’єкта транспорту.

Залежно від впливу на об’єкт безпеки на: а) суб’єкти прямого призначення; б) суб’єкти непрямого призначення.

Залежно від легітимності на: а) офіційні органи; б) кримінальні структури.

Залежно від підпорядкування на державні і недержавні органи.

Синтезувавши подану класифікацію суб’єктів кримінологічної безпеки на транспорті, виділимо дві групи та охарактеризуємо їх.

До першої групи належать ті суб’єкти. які входять у структуру об’єктів транспорту та вирішують завдання забезпечення їх кримінологічної безпеки. До складу цієї групи належать спеціальні суб’єкти (служба безпеки або воєнізована охорона. пожежна команда і т.п.), напівспеціальні суб’єкти (юридичний відділ, фінансова служба, медична служба і т.п.), штатні співробітники об’єкта транспорту, які також турбуються про безпеку свого підприємства.

До другої групи об’єктів належать ті, що є за межами підприємства та не підпорядковуються його керівництву. Це передусім державні органи, які створюють умови для забезпечення кримінологічної безпеки під­приємства.

До них належать: законодавчі органи, які приймають закони. створюють правову основу діяльності із забезпечення безпеки на рівні держави. регіону, підприємства та особистості; виконавчі органи влади, які проводять політику безпеки, деталізують механізми безпеки; судові органи, які забезпечують дотримання законних прав об’єкта транспорту та його співробітників; державні інститути, які здійснюють охорону кордону, митний, валютно-експортний, податковий контроль і т.д.; правоохоронні органи, які борються з правопорушеннями та злочинами на транспорті; система науково-освітніх закладів, які розв’язують завдання наукового опрацювання проблем безпеки і підготовки кадрів для транспортних підприємств.

Основним суб’єктом забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті є держава, яка здійснює функції у цій галузі через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Відповідно до чинних правових актів суб’єктами забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті України є: Президент України; Рада національної безпеки і оборони; Верховна Рада; Кабінет Міністрів; центральні органи виконавчої влади; Прокуратура України.

Крім того, до суб’єктів забезпечення кримінологічної безпеки на транспорті належать громадяни та громадські організації, які мають повноваження із забезпечення безпеки.

Висновки. Кримінологічна безпека на транспорті означає захищеність від внутрішніх і зовнішніх загроз, що дозволяє надійно зберегти та ефективно використати його матеріальний, фінансовий і кадровий потенціал. Предметом державної діяльності у сфері кримі­нологічної безпеки на транспорті є визначення і моніторинг факторів, які підривають стійкість стабільного функціонування транспортної системи у короткочасній та довготривалій перспективах, формування кримі­нологічної політики та інституціональних перетворень, які усувають або пом’якшують вплив цих факторів, у межах єдиної програми кри­мінологічної безпеки держави.

Як і будь-який інший вид або аспект безпеки, кримінологічна безпека на транспорті передбачає не тільки наявність її соціальних суб’єктів і об’єктів, але й їх ситуаційно зумовлений перехід зі стану суб’єкта у стан об’єкта і навпаки. Коли працівник міліції виконує свої службові обов’язки з попередження злочинності на транспорті, він виступає як суб’єкт, коли він сам зазнає нападу, він стає жертвою і переходить у стан об’єкта.

Отже, кримінологічна безпека на транспорті є одним з найважливіших видів громадської безпеки, входить до структури її системи та відіграє дуже важливу роль як при забезпеченні безпеки від природних і техногенних загроз при можливому провокуванні цих загроз людиною, так і при забезпеченні безпеки від соціальних джерел загроз, які мають кримінальну природу. Кримінологічна безпека на транспорті має свій предмет, свої суб’єкти і об’єкти.

––––––––––

Див.: Антонов А.Б., Балашов В.Г. Основu обеспечения безопасности личности, общества и государства: Учеб. пособие. – М., 1996; Yкономическая и национальная безопасность: Учебник / Под ред. Е.А. Олейникова. – М.: Yкзамен, 2005. – 768 с.; Мунтіян В.І. Економічна безпека України: Монографія. – К., 1999. – 463 с.; Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення: Монографія. - К.: Лібра, 2003. -280 с; Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. Yкономическая безопасность региона: анализ, оценка, прогнозирование: Монография. - Харьков: ИД „ИНЖYК”, 2004. - 144 с.

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №40. - Ст. 338.

Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 51. - Ст. 446.

 

< Попередня   Наступна >