231

---

І.Й. Мисловський

ВАЖЛИВІСТЬ ШВИДКОГО І ПОВНОГО РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Акцентується на важливості швидкого і повного розкриття злочинів у досудових стадіях, розглядається сутність розкриття злочинів, обґрунтовується ряд пропозицій, спрямованих на реалізацію завдань швидкого і повного розкриття злочинів.

Ключові слова: кримінально-процесуальний закон, криміналістика. досудове слідство, оперативно-розшукова діяльність, швидке, повне розкриття злочинів.

Постановка проблеми. Побудова незалежної, демократичної, правової держави, якою повинна стати Україна насамперед пов’язана з вирішенням комплексу різноманітних проблем, серед яких чи не найскладнішою є стримування зростання злочинності, подолання причин, які впливають на поширення негативних чинників. У досудовому провадженні здіснення боротьби зі злочинністю покладається на органи попереднього розслідування, одним із завдань яких. відповідно до ст. 2 КПК України, є швидке і повне розкриття злочинів. Саме попереднє розслідування покликано за рахунок швидкого і повного дослідження обставин справи забезпечити оптимальні можливості для розкриття злочину, судового розгляду та законного і справедливого вирішення кримінальних справ у суді.

Стан дослідження. Завдання швидкого розкриття злочину в досудових стадіях реалізується через основні положення, закріплені у 1 та 7 главах І розділу, 8, 13, 17, 19–22 главах ІІ розділу КПК України. Науковці приділили питанням швидкості і повноти розкриття злочинів чимало уваги, але по-різному підійшли до їх висвітлення. Авторами праць з цієї тематики були М.С. Строгович, С.О. Голумський, М.М. Михиєнко, А.П. Гуляєв, О.М. Ларін та ін. А З.Д. Смітієнко, В.В. Гевко, зокрема, вважають: „Швидке розкриття злочину означає, що відрізок часу з моменту пору­шення криміна

льної справи до встановлення всіх подій злочину та осіб, що його скоїли, максимально стислий і досить близький до моменту вчинення злочину” [1, с. 126].

Виклад основних положень. Розкриття злочину як пізнавальна діяльність здійснюється в конкретній кримінально-процесуальній формі (формі доказування) і спрямоване на встановлення обставин, які підля­гають доказуванню у кримінальній справі (ст. 64 КПК). Швидке і повне дослідження обставин справи, що підлягають доказуванню в ході попереднього розслідування, є передумовою швидкого і повного розкриття злочину. Не можна розкрити злочин, не здійснивши попереднього розслідування, в її рамках здійснюється доказування, в тому числі й шляхом провадження слідчих дій (огляд місця події), без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні.

Таким чином, ці два поняття (розкриття і розслідування злочину) взаємообумовлені і взаємопов’язані.

Ми не ототожнюємо поняття „розкриття злочину” в ході процесуальної діяльності із поняттям „розкриття злочину” в результаті проведених оперативно-розшукових заходів. У ст. 1 Закону „Про оперативно-розшукову діяльність” вказано. що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп [2]. Цілком очевидно, що в цій нормі не йдеться про розкриття злочинів (як виду противоправної діяльності) за допомогою доказів. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється притаманними їй способами й методами і є суттєвою передумовою для вирішення завдання швидкого і повного розкриття злочину в ході дізнання і досудового слідства.

Завдання кінцевого розкриття злочину реалізується, як правило, тільки в суді. Якщо суд прийде до висновку, що справа розслідувана всебічно, повно і об’єктивно, то ухвалить відповідне рішення. Інакше згідно з вимогами ст.ст. 22, 368 КПК кримінальну справу буде повернуто на додаткове слідство, і завдання швидкого та повного розкриття зло­чину не буде виконано.

Швидке і повне розкриття злочину – результат діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури і суду щодо всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи. В юридичній літературі питання про завдання кримінального процесу, зокрема про швидке і повне розкриття злочинів,є дискусійним.

Завдання швидкого і повного розкриття злочинів є загальними для всіх його стадій. Очевидно, кожна стадія має своє певне завдання, яке не повинно суперечити загальним завданням кримінального процесу. Так, завданням стадії порушення кримінальної справи є встановлення наявності або відсутності ознак злочину у передбачені законом строки; завданням стадії попереднього розслідування є встановлення події злочину і винних осіб (також у передбачені законом строки). Таким чином, сформулювати завдання кожної стадії неможливо, якщо в КПК не будуть сформульовані загальні завдання кримінального процесу.

Кримінальне судочинство повинно бути ефективним інструментом державної охорони прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб тоді, коли правильно реалізуються завдання швидкого і повного розкриття злочинів, шляхом поступового виконання завдань кожної стадії. При цьому не припустиме жодне порушення законності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а порушення законності не можуть бути виправдані посиланнями на те, що це необхідно для боротьби зі злочинністю. Для суспільства, фізичних та юридичних осіб дуже важливим є розкриття кожного злочину, але цього не завжди можна досягти через різні обставини, зокрема такі, як непрофесіоналізм посадових осіб і органів, які ведуть розслідування, відсутність або недостатність технічних засобів, великий обсяг роботи на кожного слідчого тощо.

Проведене нами опитування слідчих свідчить про те, що завдання швидкого і повного розкриття злочинів є головними серед інших, оскільки їх реалізація сприяє виконанню інших завдань. Про це повідомили 68% опитаних слідчих і майже 100% слідчих відзначили, що це завдання поряд з іншими необхідно залишити у проекті КПК.

Таким чином, справдилось твердження про те, що при реформу­ванні законодавства повинна дотримуватися ідея наступності, що ті норми, які показали себе на практиці оптимальними, які зберегли демократичні традиції судочинства, необхідно зберегти й удоскона­лювати.

Правильне виконання органами розслідування завдання швидкого і повного розкриття злочинів означає суворе дотримання норм кримі­нально-процесуального законодавства, зокрема і закону про оперативно-розшукову діяльність. Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про противоправну діяльність окремих осіб та груп з метою припинення правопорушення та в інтересах кримі­нального судочинства. Виходячи з того, що у ст. 3 цього Закону прямо вказано, що КПК України поряд з іншими законами є джерелом пра­вової основи ОРД, завдання швидкого і повного розкриття злочинів є одночасно і завданням ОРД.

Іноді початок кримінально-процесуальних правовідносин та проведення тих чи інших слідчих дій зумовлено результатами оперативно-розшукової роботи, оскільки використання матеріалів оперативно-розшукового характеру, як підстав для проведення наступних, в тому числі й процесуальних дій, не суперечить чинному КПК України і п. 1 ст. 10 закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, яка є зовсім окремим видом діяльності і здійснюється оперативними підрозділами притаманними їй способами і методами. Розкриття тяжких злочинів, як правило, не можливе без взаємодії слідчих і оперативних підрозділів. Анкетовані нами слідчі зазначили, що понад 70% тяжких злочинів розкриваються при взаємодії з оперативними підрозділами кримінальної міліції. Ця взаємодія здійснюється шляхом створення в необхідних випадках слідчо-оперативних груп або шляхом окремих доручень та вказівок органам дізнання про провадження розшукових і слідчих дій [3; 4].

Завдання швидкого і повного розкриття злочинів здійснюється насамперед шляхом реалізації принципу всебічного, повного й об’єк­тивного дослідження обставин кримінальної справи, тому, на наш погляд, у ст. 19 „Встановлення істини у справі” проекту КПК (станом на 2000 р.) необхідно також залишити вимогу про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальному процесі.

Визнання швидкості у кримінальному процесі має значне теоретичне і практичне значення. Оцінка цієї важливої вимоги процесуальної діяльності відповідно до її справжнього значення для успішної боротьби зі злочинністю позитивно впливатиме на подальший розвиток кримінально-процесуального права й удосконалення організації провадження на всіх стадіях процесу в напрямку його прискорення, залучатиме до цих питань ще вчених і практиків.

Для того, щоб краще зрозуміти значення і сутність завдання швидкого розкриття злочину, слід підходити до розгляду цього поняття всебічно. Тобто необхідно розглянути всі моменти, які тією чи іншою мірою стосуються швидкості у кримінальному процесі, тобто проаналізувати всі цілі, досягненню яких служить швидкість у кримінальному судочинстві. Щоб успішно розкрити злочин, необхідно своєчасно виявити і закріпити сліди злочину, зібрати докази, що обвинувачують і виправдовують обвинуваченого. Зволікання з проведенням тих або інших слідчих дій найчастіше призводить або до втрати самої можливості одержання доказів, або до зменшення такої можливості. У цьому контексті В.С. Кузьмичов слушно підкреслив: „Людина (і людство в цілому) завжди була зацікавлена у досягненні результатів своєї діяльності з найменшими витратами сил, засобів і часу. Не становить винятку в цьому плані і діяльність з розслідування злочинів, швидкість досягнення результатів якої є законодавчою вимогою” [5, с. 20].

Безперечно, всі явища в природі мають властивість тривати у часі. Важливу роль фактор часу відіграє й у боротьбі зі злочинністю. При розслідуванні кримінальних справ він, по-перше, є одним з основних компонентів характеристик розслідуваних злочинів, а по-друге, сприяє збиранню доказів і їхній оцінці. У цьому дуже важливе значення має швидкість. Тут вона проявляється у невідкладності і раптовості.

Відомо, що невідкладний характер має початковий огляд місця події, огляд, допит потерпілих, свідків-очевидців, розшук злочинців „по гарячих слідах”, обшуки, накладення арешту на майно. Зволікання з цими діями призводить до втрати можливих доказів, дозволяє злочинцю сховатися або сховати майно. Зрозуміло, що не всякий злочин може бути цілком розкритий в результаті початкових невідкладних слідчих дій. Але й у цих випадках швидкість, зокрема фактор раптовості, сприяє ефектив­ності розслідування.

З огляду на забезпечення швидкості кримінального судочинства і його реалізації становлять інтерес деякі питання, пов’язані з удосконаленням кримінально-процесуального законодавства. Так, швидкості досягнення завдань КПК сприятимуть нові правові інститути, які передбачено запровадити у кримінальному процесі. Йдеться про інститут компромісу, який запроваджений у багатьох країнах. Кримі­нальна справа підлягатиме закриттю за недоцільністю подальшого провадження (умова така: особа, що обвинувачується у вчиненні злочину, за який КК України передбачено основне покарання у вигляді штрафу, сплатила його у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідної кримінальної норми, і відшкодувала заподіяну потерпілому матеріальну і моральну шкоду).

Таким чином, реформування кримінально-процесуального законодавства повинно здійснюватися для забезпечення швидкості кримінального процесу. Ця обставина є підтвердженням обґрунтованості того, що вимога швидкості характерна всьому кримінальному процесу і визначає темпи провадження у кримінальних справах у всіх його стадіях.

Кожний слідчий знає: якщо особа в умовах чинного закону, наприклад, затримана „на гарячому” і обставини справи безспірні, розслідування може бути проведено досить швидко. В деяких випадках, дійсно, в таких справах проводяться складні дослідження. Інколи злочин, який не складний за обставинами вчинення, виявляється зовсім не простим для розслідування. Складнощі можуть виникнути при перевірці даних про інші злочини, що вчинені тією ж особою, про її співучасників, про її психічну неповноцінність і т.п. Але чи можна заради швидкості відмовитись від перевірки таких даних? Звичайно ж ні. Швидкість повинна бути розумною, і не на шкоду встановленню істини.

Намагаючись виявити всі дійсні та уявні епізоди злочинної діяльності у зв’язку між ними, абсолютизуючи вимоги повноти, слідчий інколи вимушений не зважати на вимогу швидкості. Тоді попереднє слідство затягується на роки, обвинувачені страждають від тривалої невизна­ченості свого становища, а свідки, запрошені на початку розслідування, забувають, про що вони свідчили. Справа втрачає актуальність. Судді, який отримав багатотомну справу, тяжко втримати в пам’яті кілька десятків прізвищ підсудних, не кажучи вже про докази. Можливість судових помилок у таких випадках дуже висока.

Уникнути подібних ситуацій дозволяє розумний компроміс між вимогами обсягу і швидкості, який досягається своєчасним виділенням справи для паралельного розслідування і судового розгляду в різних провадженнях. Законодавець дуже обережно регламентує терміни попереднього розслідування, уникаючи в рішенні цього питання зайвої категоричності, оскільки швидкість попереднього розслідування не повинна підмінятися поспішністю і протистояти вимозі повноти дослідження обставин справи. Звісно, досягнення швидкості поперед­нього розслідування кримінальних справ не може бути самоціллю або єдиною метою кримінального судочинства, бо, як правильно відзна­чають науковці, метою кримінально-процесуальних гарантів швидкості попереднього розслідування завжди є нерозривний блок, поєднання інтересів швидкості і його якості [6, с. 10].

На органи попереднього розслідування не тільки покладаються конкретні завдання, а й їм надається і необхідний для виконання цього завдання час, що дозволяє глибоко і всебічно досліджувати обставини справи. В цьому значенні строк попереднього розслідування є однією з процесуальних гарантій повноти розслідування. З одного боку, така позиція уявляється правильною, оскільки поспішність при проведенні попереднього розслідування (а також і при судовому розгляді) може призвести до того, що будуть упущені важливі докази, залишаться невстановленими істотні обставини кримінальної справи і тим самим ускладниться або спотвориться перспектива правильного вирішення кримінальної справи, а з іншого - в окремих випадках тривалого розслідування справи сліди злочину втрачаються, злочинці або зацікав­лені особи встигають схилити свідків до дачі вигідних для них свідчень. Як показує практика, деякі свідки через тривалий час не можуть відтворити відомі їм раніше обставини, які необхідно встановити в ході розсліду­вання, забувають окремі факти, не можуть назвати точний час тих або інших подій.

З погляду на забезпечення швидкості кримінального судочинства становлять інтерес і багато інших питань, пов’язаних з удосконаленням кримінально-процесуального підходу до регламентації кримінально-процесуальних строків за різноманітними категоріями кримінальних справ). Не може бути однаковим термін попереднього розслідування за всіма категоріями кримінальних справ. Особливо це стосується очевидних злочинів, одноепізодних нескладних справ і особливо тих випадків, коли обвинувачений не заперечує своєї причетності до злочину, дає правдиві, щиросердні показання. Так, у 18 випадках вивчених нами справ щодо злочинів порти власності, які вчинялись наркозалежними особами, слідство було закінчено протягом двох місяців, хоча у справі не призначалися експертизи і ніякі причини не затри­мували розслідування.

Затягування строку розслідування викликає насамперед невдово­лення самих обвинувачених. У випадках затягування строку розслі­дування, як показала власна практика, самі ж обвинувачені просять слідчих, щоб їхня справа була направлена в суд якнайшвидше.

Чітка законодавча регламентація кримінально-процесуальних стро­ків - важлива гарантія прав і законних інтересів учасників процесу, що полягає в обмеженні часу для виконання тих або інших процесуальних дій.

Говорячи пор важливість і дієвість у кримінальному процесі завдання швидкого розкриття злочинів, необхідно підкреслити, що ця вимога діє тільки тоді, коли одночасно вирішуються інші завдання кримінального процесу і зокрема, досягається його забезпечення повноти.

Висновок. Вміла реалізація вимоги швидкості в діяльності органів попереднього розслідування свідчить про правильну організацію роботи осіб, які провадять дізнання, слідчих, про ощадливу витрату ними своїх сил, засобів і часу. А це знову ж таки сприяє реалізації вимоги повноти дослідження матеріалів у досудовому провадженні, при яких швидкість повинна досягатися не на шкоду якості, а якість – не на шкоду швидкості.

Таким чином, швидке розкриття злочинів – діяльність органів попереднього розслідування, спрямована на скорочення часу з моменту вчинення злочину (одержання інформації про злочин) до порушення кримінальної справи, а при подальшому провадженні – до встановлення всіх обставин злочину і осіб, що його вчинили, яка доцільна лише тоді, коли не заважає всебічності, повноти і об’єктивності, досягненню мети судочинства, а також не порушує права і законні інтереси суб’єктів кримінального процесу та сприяє встановленню оптимального співвідношення між інтересами суспільства й особистості, коли перші передбачають досягнення істини у справі, а другі – забезпечення дотримання прав і законних інтересів особи.

Реалізація завдання швидкого розкриття злочину підлягає гарантуванню в складі нерозривного блоку інтересів швидкості, істини (всебічності, повноти й об’єктивності), прав і законних інтересів учасників процесу. Не випадково законодавець, закріплюючи в ст. 2 КПК України швидкість як одне із завдань кримінального процесу, пов’язує її із забезпеченням застосування закону з тим, щоб жоден невинний незаконно і необґрунтовано не притягувався до кримінальної відпові­дальності, не обмежувався в правах і не був засудженим, а також із своєчасним викриттям і притягненням винного до законної відпові­дальності, адже згідно з Основним Законом України кожен має право на повагу до власної гідності (ст. 28). Це і є однією з найважливіших умов не тільки невідворотності відповідальності винного, а й досягнення максимального виховного і попереджувального ефекту.

––––––––––

Смітієнко З.Д. Мета, завдання та засоби забезпечення кримінального процесу / З.Д. Смітієнко, В.В. Гевко // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. – К., 1993. – С. 122–131.

Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України за станом на 18 лютого 1991 р. ? 2135-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 222. – Ст. 303.

Кримінально-процесуальний кодекс України [з постатейними матеріа­лами]. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 836 с.

Про міліцію: Закон України за станом на 20 грудня 1990 р. № 565-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (Вводиться в дію Постановою ВР № 583-12 від 25.12.90 // ВВР. – 1991. – № 4. – Ст. 21, зі змінами, внесеними згідно із Законами № 2484-12 від 19.06.92 // ВВР. – 1992. – № 36. – Ст. 526; № 2932-12 від 26.01.93 // ВВР. – 1993. – №11. – Ст. 83; № 62/94 від 28.06.94 // ВР. – 1994. – № 26. – Ст. 216; ? 101/95-ВР від 14.03.95).

Кузьмичев В.С. Научнuе основu и практика реализации принципа внезапности в следственной деятельности: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / В.С. Кузьмичев. – К., 1986. – 209 с.

Сокол П.Я. Процессуальнuе гарантии бuстротu предварительного расследования: автореф. на соискание науч. степени канд.. юрид наук: спец. 12.00.09 / П.Я. Сокол. – М., 1990. – 26 с.

 

< Попередня   Наступна >