301

---

І.Й. Мисловський

ВИКОРИСТАННЯ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ У ВИКРИТТІ СПОСОБІВ ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

З’ясовується, наскільки важливим з науково-практичного погляду є використання характеристики особистості злочинців у процесі приховування злочинів, вчинених проти власності (крадіжка, грабіж, розбійний напад), передбачених ст.ст. 185–187 КК України.

Ключові слова: приховування злочинів, наркозалежна особа, характеристика злочинця.

Постановка проблеми. Практика роботи оперативних підрозділів ОВС свідчить, що на вибір того або іншого способу приховування злочинів проти власності (крадіжок особистого майна громадян, пограбувань) певною мірою впливають дані особистості злочинця. Встановлення ж способів приховування крадіжок є одним з напрямків шляхів розкриття і розслідування цих злочинів. Тому так важливо для слідчих і оперативних працівників отримати максимум інформації про особу злочинця (нарко­ман, раніше судимий тощо) [1, c. 96].

Для оперативних працівників та слідчих важливо знати також способи приховування вчинених злочинів. Це дає можливість їх швидко виявити та розкрити.

Стан дослідження. Проблемою виявлення і швидкого розкриття зло­чинів проти власності займалися В.В. Гордієнко, Р.Р. Каюмов, Б.П. Михай­лова, В.П. Бахін, А.М. Олійник, А.Г. Філіпов, А.М. Зімін, М.І. Парубов, І.П. Козаченко та інші. Але слід враховувати те, що з часу, коли ними проводилися дослідження та публікувалися їх результати, відбулися істотні зміни у суспільних відносинах, ухвалено низку законодавчих актів, що стосуються як злочинних посягань означеної категорії, так і правових, організаційних і тактичних аспектів боротьби з ними. Крім того, науковці майже не торкалися проблем особливості розкриття крадіжок, грабежів

, що вчиняються наркозалежними особами. Саме ця обставина зумовила необхідність висвітлення цього аспекту проблеми, що і стало метою цієї розвідки.

Виклад основних положень. Як відомо, до числа найпоширеніших злочинів проти власності належить «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)», тобто злочинне посягання, передбачене ст. 185 чинного КК України. Коли крадіжка скоєна в умовах неочевидності, ретельний огляд місця події, дані про викрадене, обставини, за яких був учинений злочин, дозволяють зібрати мінімум інформації для висунення версій про особу злодія і способи приховування злочину. Характерною особливістю цих версій є те, що вони будуються лише з урахуванням однієї загальної версії про крадіжку. Будучи за своїм змістом приватними версіями, версії про способи приховування крадіжки, тісно пов’язані з версіями про суб’єкт злочину, можуть вказувати на напрямок його пошуку.

Для інших слідчих ситуацій висунення версій про способи прихову­вання крадіжки полегшується з наявністю значного обсягу даних про особу злочинця, але і тут міра достовірності цих даних може бути різною.

Звичайно, найбільше значення має інформація, отримана процесу­альним шляхом. Така інформація використовується не тільки при побудові версії, а й для її перевірки. Наприклад, на основі свідчення свідків про підозрюваного як чоловіка широкої натури і схильного до обдаровування жінок легкої поведінки слідчий висунув версію про можливість знаходження у них якихось предметів з числа речей, що систематично викрадалися підозрюваним з квартир громадян. Одну з таких жінок назвав сам підозрюваний (на допиті вона заперечувала факт отримання від нього „подарунків”), але було встановлено оперативно-розшуковим шляхом ще три жінки. У їх помешканнях проведено обшуки, що дали позитивні результати.

Інформація про особливості особи злодія, отримана з непроцесуальних джерел, на наш погляд, може бути використана тільки для побудови версії про той або інший спосіб приховування крадіжки. Проте перевага цих джерел у тому, що за їх допомогою часто можна отримати більш повні і різносторонні (порівняно з процесуальними джерелами) відомості про характер злочинця та про інші факти, що можуть бути використані при побудові версій. Та обставина, що ці відомості отримані незалежно від підозрюваного, дозволяє використовувати їх при процесуальній реалізації (психологічний чинник раптовості).

Однією з версій, що підлягають висуненню у справах про крадіжки особистого майна громадян, є версія про суб’єкт злочину з числа осіб, які проживають у цій же квартирі (як правило, комунальній), у квартирі одного під’їзду або будинку. При цьому беруться до уваги такі дані, як стать, вік, соціальне становище, спосіб життя, інтереси і потреби, інтелектуальні якості, риси характеру, професійні навики й уміння, характер відносин з потерпілим (членами його сім’ї), ступінь обізнаності про матеріальний достаток і розпорядок дня членів сім’ї. При цьому повинен враховуватися також спосіб проникнення в квартиру, характер викрадених речей та їх конкретне місцезнаходження [2, с. 68].

Перевірка такої версії вимагає негайного проведення відповідних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, оскільки такі злочинці здебільшого відразу збувають або приховують викрадене.

Квартирні злодії через звички злочинної поведінки, що виробилися, прагнуть збувати крадене довіреним особам. Відомості про таких осіб вони, як правило, отримують у місцях позбавлення волі, а також використовують з цією метою давні злочинні зв’язки. Водночас ці злодії, яким властива обережність і обачність, не завжди «посвячують» скупників краденого в обставини скоєння крадіжки.

Такий спосіб приховування злочинів найхарактерніший для злодіїв, які проживають у місті (або іншому великому населеному пункті) неле­гально. Проте нерідко до нього вдаються і злодії, котрі прибули з інших місць (гастролери), якщо вони мають у своєму розпорядженні відповідну інформацію.

У ряді випадків квартирні злодії при вчиненні крадіжок з квартир вдаються до тимчасового притримання викраденого в осіб, яким вони довіряють (співмешканок, родичів, знайомих з числа раніше судимих та ін.), а вже після цього підшукують канали збуту. Для таких злодіїв не характерний збут викраденого випадковим покупцям, до такого способу вони вдаються рідко і лише у тих випадках, коли викрадають одну або декілька речей.

При вчиненні крадіжок злодії найчастіше вдаються до такого способу приховування, як збут викраденого майна у найкоротші терміни. Тому винятково важливо своєчасно порушити кримінальну справу і провести комплекс першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, що створює реальну можливість для затримання злочинця, виявлення свідків і вилучення викраденого. Особливо характерне прагнення негайно збути викрадене (або частину його), а виручені гроші витратити в наркозалежних осіб. Практика свідчить, що часто не вдається виявити крадене і швидко розкрити злочин тільки через невчасне реагування з боку працівників міліції на заяву про крадіжку [3, с. 96].

Факт виявлення у підозрюваного при затриманні певної суми грошей може мати значення у його викритті, а також дозволить забезпечити відшкодування потерпілому заподіяні збитки. Викликано це тим, що злодії (особливо ті, хто відразу ж витрачають гроші на наркотики), як правило, не продумують наперед, а тим більше ретельно, лінію своєї поведінки на випадок подібного затримання. Пояснення таких злочинців стереотипні, їх можна легко перевірити і використати потім у процесі доказування.

При висуненні версії про наявність у злочинців тайника слід врахо­вувати, що до цього способу приховування найбільше схильні особи, які виділяються жадністю, користолюбством, скритністю та передбачливістю. Здебільшого тайники призначаються для одноразового використання і обладнуються так, щоб бути «на очах» і водночас унеможливлювати їх випадкове виявлення. Встановлення місцезнаходження таких тайників становить певну трудність, оскільки злочинці вважають за краще про це не говорити навіть у колі довірених осіб.

Серед злодіїв спостерігається стійка тенденція не залишати в своєму особистому користуванні що-небудь з предметів посягання. У тих із них, хто вчиняє крадіжки з мотивів задоволення потреби у наркотиках, ця тенденція реалізується в терміновому продажі викраденого і витраті виру­чених грошей на наркотичні засоби. А тоді, коли якась річ усе ж залишається для особистого користування, то вони намагаються змінити її зовнішній вигляд, а у предметах з номерними позначеннями замінити окремі цифри або повністю знищити номер. Це характерно для підлітків і злодіїв молодшого віку, які ще не мають злочинного досвіду. Деякі жінки (переважно несудимі) після скоєння крадіжки залишають в особистому користуванні щось із вподобаних ними предметів дамського туалету або прикрас [4, с. 94].

Всі ці обставини необхідно враховувати при висуненні версій про можливі способи приховування предметів посягання. Якщо крадіжка вчинена наркозалежною особою і викрадене вже продане, то цілком очевидно, що разом з покупцями необхідно шукати осіб, які брали участь у спільному придбанні та вживанні наркотичних засобів. Їх обізнаність про факти, що цікавлять оперативні підрозділи, багато в чому залежатиме від характеру відносин зі злодієм, від особливостей його індивідуальних якостей (скритний, хвалькуватий, балакучий або мовчазний і т.п.). Якщо ж крадіжку вчинено з мотивів особистого збагачення, то необхідно з’ясувати, чи отримували злодій або члени його сім’ї останнім часом якісь речі. Якщо так, то на які кошти, чи відповідають витрати загалом легальним доходам і т.п..

Нерідко після вчинення злочину, покидаючи місце його вчинення, злодії викидають або ховають знаряддя злочину і предмети, що містять яку-небудь інформацію про їх особу. Висуваючи версію про такий спосіб приховування слідів злочину, доцільно встановити найбільш вірогідні шляхи відходу злодія і можливі місця переховування речових доказів. Побудувати таку уявну модель допомагає вивчення прилеглої до місця події місцевості та її особливостей. Межі місць можливого знаходження доказів слід визначати з урахуванням того, що злодії прагнуть щонайшвидше звільнитися від знарядь злочину одноразового призначення і предметів посягання, якщо вони не становлять матеріальної цінності. При побудові уявної моделі шляхів відходу злочинця і можливих місць знаходження доказів доцільно складати плани та схеми місцевості, прилеглої до місця події.

У пошуках джерел доказової інформації дуже важливо встановити коло осіб, з якими злодій підтримує тісні контакти [5, с. 115]. Ймовірно, що хтось із них може бути обізнаний про злочинну діяльність знайомого. Найчастіше за місцем роботи злодії розповідають про вчинені крадіжки найближчим друзям або особам, яким дуже довіряють. Спонукальними чинниками до часткового і навіть повного розкриття своєї злочинної діяльності можуть бути такі якості злодія, як товариськість, бажання виділитися у звичному для цього середовищі. Ці якості можуть бути використані слідчим при визначенні найефективніших тактичних прийомів допиту підозрюваного. Слідча практика свідчить про те, що такі підозрювані менш хворобливо сприймають факти надання правдивих свідчень з боку осіб, яким вони розповідали про вчинювані ними крадіжки.

Велику стриманість в інформуванні когось за місцем проживання та в сім’ї проявляють раніше несудимі, а за місцем роботи – раніше судимі злодії. До повного умовчання як способу приховування вчинених крадіжок найчастіше вдаються злодії, які володіють такими рисами характеру, як скритність, замкнутість, підозрілість, обережність, передбачливість та зібраність. Їх допит особливо вимагає від слідчого значної уваги та професійної майстерності, оскільки такі особи мають стійку внутрішню позицію, скеровану на невизнання провини. Тому першочергове завдання слідчого полягає у пред’явленні їм наявних доказів та послідовного викриття брехні. Слід використовувати докази в порядку зростаючої доказової сили, істотну допомогу в цьому можуть надати наявні оперативно-розшукові дані про особу.

Серйозною помилкою, яку допускають слідчі при таких допитах, є недооцінка окремих доказів і невірна послідовність їх пред’явлення. Необхідно також пам’ятати, що найбільший ефект дає проведення низки послідовних, пов’язаних логікою доказування допитів, з пред’явленням найвагоміших доказів на завершальному допиті.

Часто у процесі розслідування слідчому стає відомо про осіб, пове­дінка яких дає підстави вважати їх причетними до вчинення крадіжок, не пов’язаних з конкретною кримінальною справою. Хоч вони не говорять привселюдно про це, але переконані в своїй безкарності і бравують цим. Негайний виклик таких осіб для допиту буде передчасним, оскільки слідчий не має в своєму розпорядженні конкретних доказів. Вже сам факт виклику до слідчого насторожить особу і спонукає її до вжиття заходів для їх приховування. У цих випадках слідчий повинен негайно передати інформацію, що надійшла, працівникам карного розшуку для проведення необхідних оперативно-розшукових дій. Як правило, злодії, наділені зазначеними вище індивідуальними особливостями, у середовищі свого спілкування розповідають про вчиненні злочини, що значною мірою полегшує отримання потрібних відомостей.

Якою б високою здібністю до саморегуляції поведінки не вирізнявся злочинець, свідомість протиправних своїх дій, можливість бути затриманим на місці злочину, бажання зникнути непоміченим викликають у нього психічну напругу. У зв’язку в цим він не завжди спроможний повністю ліквідовувати сліди злочину (особливо мікрооб’єкти), а значення слідів у встановленні істини у кримінальних справах зростає з кожним роком. Тому при огляді місця події слідчий повинен у думках простежити за передбачуваними діями злочинця: що, яким чином він робив, де пересувався, до чого доторкався, які сліди міг залишити, що міг загубити, які предмети і куди могли зникнути [6, с. 20]. Наприклад, навіть при повному знищенні залишених ним потожирових слідів пальців рук і відновленні порушеної обстановки в її первинному вигляді, злочинець може не врахувати тієї обставини, що на вікні могли залишитися волокна його одягу і волосся, коли він проникав у квартиру або залишав її через віконну кватирку.

Висновок. Обрання злодієм таких способів приховування кра­діжки, як заперечення своєї провини і надання завідомо неправдивих свідчень (повна або часткова брехня), багато в чому обумовлено харак­теристиками його особи. Так, для осіб, які мають злочинний досвід, властива критичніша оцінка ситуації, що склалася, з погляду визначен­ня найдоцільнішої лінії поведінки на попередньому слідстві. Ці особи швидко переходять від замовчування і неправдивих свідчень до на­дання правдивих свідчень, як тільки переконуються, що слідство має у своєму розпорядженні достатню сукупність доказів, що викривають їх у вчиненні крадіжки.

З раніше судимих нерідко наполегливо слідують попередній установці лише ті, хто має нерозвинений (або недостатньо розвинений) інтелект. Значно довше дотримуються заперечення своєї провини і установки на неправдиві свідчення раніше несудимі особи. До цього їх спонукає більш розвинуте (порівняно з раніше судимими) відчуття страху перед покаранням, а також боязнь розголосу. Раніше судимі психологічно менш сприйнятливі до розголошування їх злочинної діяльності.

Глибоке вивчення особи злодія і добре знання властивих йому психологічних якостей дозволяють слідчому визначити найефективніші тактичні прийоми допиту. Зокрема, виправдовує себе використання негативних властивостей допитуваного за умови формувань на їх основі етично допустимих мотивів дачі правдивих свідчень. Наприклад, на основі такої психологічної особливості обвинуваченого, як пихатість, слідчий може сформувати у нього прагнення довести (показати) свій злочинний професіоналізм.

У спонуці до дачі правдивих свідчень можуть бути використані й інші негативні психологічні якості підозрюваного. Наприклад, на основі таких якостей, як хвалькуватість і самозакоханість, можна сформувати прагнення продемонструвати перед слідчим свій авторитет у співучасників та ступінь впливу на них.

У викритті брехні і спонуканні до відмови від замовчування і заперечення своєї провини велику роль може відіграти використання позитивних властивостей особи підозрюваного. Практика показує, що навіть у найзакоренілішого злочинця є позитивні риси характеру. Важливо ці риси виявити й уміло використовувати у процесі допиту. Виправдовує себе такий прийом особливо у тих випадках, коли допитуваний не дуже наполегливо заперечує факти, перебуває на межі їх визнання, і для цього потрібний лише якийсь поштовх. До надання правдивих свідчень може призвести уміла апеляція слідчого до чесності допитуваного, його заслуг у минулому, авторитету в колективі, серед товаришів, до сімейного і службового становища. От чому так важливо глибоко вивчати особливості осіб злодіїв (особливо наркозалежних), бо це дає змогу знайти способи найефективнішого застосування отриманих знань і є одним з вірних та надійних шляхів викриття способів приховування злочинів.

–––––––––

Бандурка А.М., Давиденко Л.М. Преступность в Украине: причинu и противодействие: Монография.– Х.: Основа, 2003. – 368 с.

Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2001. – 684 с.

Кондратьєв Я.Ю. Теоретичні, правові та оперативно-тактичні засади запобігання злочинам оперативними підрозділами кримінальної міліції: Монографія. – К.: НАВСУ, 2004. – 444 с.

Коновалова В.Е. Проблемu логики и психологии в следственной так­тике. – К., 1970. – 163 с.

Кримінологія: Підручник / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, П.П. Михай-ленко та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

Смагоринский Б.П. Оперативно-розuскная тактика и организация раскрuтия грабежей, разбойнuх нападений и мошенничества. – Минск, 1986. – 36 с.

 

< Попередня   Наступна >