Головна Наукові статті Кримінологія ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

Наукові статті - Кримінологія
307

Н.М. Чекан

ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ПОВ’ЯЗАНИМИ З ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

Досліджено джерела кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, на основі цього запропоновано своє визначення джерел кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю.

Ключові слова: кримінально-правова політика, злочини, пов’язані з порушенням законодавства про працю, джерела кримінально-правової політики, законодавство, міжнародні договори, ратифіковані Україною.

Постановка проблеми. Кримінально-правова політика держави має стати відомою учасникам суспільного життя, а тому вона повинна бути певним чином проявлена зовні, тобто виражена у певних матеріальних джерелах. Кримінально-правова політика у сфері бо­ротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, також має своє коло джерел. Важливо дати їм повну характе­ристику з тим, щоб намітити шляхи подолання злочинності у життєдіяльності соціуму.

Стан дослідження. Наукових праць з питань кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з пору­шенням законодавства про працю фактично нема. Втім науковці приділяли увагу кримінально-правовій політиці як загальному явищу (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Я.М. Брайнін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, В.К. Грищук, О.М Джужа, А.Ф. Зелинський, М.В. Костицький, ПС. Матишевський, А.А. Митрофанов, В.О. Навроцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, П.Л. Фріс та ін.) та проблемам кримінальної відповіда­льності за злочинні порушення трудових прав людини (В.І. Антипов, В.І. Борисов, М.С. Брайнін, І.П., О.М. Готін Лановенко, С. Лихова, Ю.Б. Мельникова, В.І. Павликівський, О.Б. Сахаров).

tyle="text-align: justify;">Виклад основних положень. Перш ніж охарактеризувати джерела кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочи­нами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, до­цільно розглянути їх визначення. Щоб сформулювати поняття дже­рел кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, необхідно звернутися до тлумачних словників, які визначають значення термінів «джерело» та «політика». Зокрема, в українській мові сло­во «джерело» використовується в декількох значеннях: 1) як потік підземної води або іншої рідини, що витікає з землі; 2) як те, що дає початок чому-небудь, звідки виходить щось; 3) як писемна пам’ятка, оригінал, на основі якого будується наукове дослідження; 4) як першопричина, початок чогось [1, с 63]. У словнику іншомовних слів слово «політика» визначається: 1) як діяльність пов’язана з відношеннями між класами, націями, соціальними гру­пами, партіями та державами; 2) як участь у справах держави, що визначає форму, завдання та зміст її діяльності [2, с 451]. Врахо­вуючи це, маємо підстави вважати, що джерелом кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, є спосіб зовнішнього прояву генеральної лінії держави у сфері боротьби зі злочинами цієї категорії, яка розробляє (визначає) стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення. Ними є законодавство України та акти органів судової влади, які необхідно дослідити.

Законодавство України – це сукупність законів та інших право­вих актів держави, що забезпечують правове регулювання суспільних відносин на її території [3, с. 215]. Ці акти залежно від своєї юридичної сили утворюють певну ієрархічну систему, до якої включаються Конституція України, закони України, акти глави держави, акти уряду, нормативні акти міністерств, органів місцевої влади.

Конституція України – Основний Закон держави. Вона займає центральне місце в системі законодавства. У центрі її уваги є людина, як соціальна цінність, її права та свободи та їх гарантії. Саме в Основ­ному Законі України закріплено основні трудові права людини: право на працю, оплату праці, безпечні та здорові умови праці, право на страйк, на відпочинок. Крім того, тут визначаємо базові підходи до формування кримінально-правової політики загалом та гарантії реалізації цих трудових прав людини. Конституція України закріплює умови дії закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 58), за­борону подвійної кримінальної відповідальності за одне діяння (ст. 61), відповідальність винятково за наявності вини (ст. 62), не­відворотність кримінальної відповідальності (ст. 62) [4].

Закон – це акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів[5, с. 31]. Різновидом закону є кодекс, звід. Закони України – основне джерело кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочина­ми, пов’язаними з порушенням законодавства про працю. Такими за­конами є КК, Кодекс законів про працю, закони України, які регулю­ють трудові відносини (наприклад, «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди» та інші) та регулюють порядок здійснення перевірок щодо додержання трудового законодавства (на­приклад, «Про основні засади державного нагляду(контрою) у сфері господарської діяльності») тощо.

Укази Президента та постанови Верховної Ради України є джерелами кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочи­нами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, у випад­ках, коли вони визначають її основні, концептуальні підходи, а також конкретні її завдання. До них, наприклад, належать укази Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення прав і свобод лю­дини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю» від 28.03.2008 р. № 276/2008, «Про основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» від 03.08.1999 р. №958/99, постанова Верховної ради України «Про прове­дення парламентських слухань на тему: «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян» від 15.01.2008 р., Державна програма боротьби зі злочинністю, затверджена постановою Верховної Ради України від 25.06.1993 року.

Постанови Кабінету Міністрів України стають джерелами кримінально-правової політики у випадках, коли цей орган виконавчої влади виступає із законодавчою ініціативою з питань кримінально-правового характеру, а також тоді, коли ним затверджуються проекти кримінально-правових норм, що надсилаються для прийняття до Верховної Ради України.

Акти міністерств - офіційні документи центральних органів державного управління, які здійснюють керівництво дорученою їм галуззю економічного, соціально-культурного або адміністративно-політичного будівництва. До них належать акти Міністерства праці та соціальної політики України.

Міжнародні договори, ратифіковані Україною, підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права [6,ст.15]. У ч. 1 ст. 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Відповідно до ч. 5 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться у чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Тому міжнародні договори, ратифіковані нашою державою, є джерелом кримінально-правової політики України, в тому числі й кримінально-правової політики у сфері бо­ротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю. Їх можна поділити на дві групи: а) ті, які є частиною національного кримінального законодавства, тобто такі, що визнача­ють концептуальні підходи до боротьби зі злочинністю загалом (на­приклад, Європейська конвенція про незастосування строку давності до злочинів проти людства та воєнних злочинів від 25 січня 1974 р.; Угода про співробітництво між Урядами держав - учасниць ГУУАМ у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів від 20 липня 2002 р.; Рамкова Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочин­ності від 21 липня 1997 р. та ін.); б) ті, які є частиною національного трудового законодавства; такими міжнародними договорами, на­приклад, є Конвенція міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81 від 1947 р., ратифікована Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IY, Конвенція міжнародної організації праці про інспекцію праці в сільському господарстві № 129 від 1969 р., ратифікована Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IY.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. Прикладом переваги міжнародних договорів над законами України є співвідношення вищевказаних конвенцій та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності». Зокрема, деякі положення цього За­кону не можуть застосовуватися державними інспекторами праці в їх практичній роботі як такі, що не відповідають нормам, ратифікованих конвенцій Міжнародної організації праці: по-перше, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо здійснення контрольних заходів лише у робочий час, встановлений правилами внутрішнього розпорядку, не відповідає вимогам підпункту «а» п. 1 ст. 12 Конвенції № 81, яким надається державним інспекторам праці право проходити на підприємство у будь-яку годину доби; по-друге, ч. 11 ст. 4 цього Зако­ну щодо здійснення контрольного заходу у присутності керівника чи уповноваженої ним особи не відповідає п. 2 ст. 12 Конвенції № 81, яка дозволяє інспекторам праці не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві, якщо вони вважа­тимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їх обов’язків, тобто ефективності здійснення контрольних заходів; по-третє, ч. 12 ст. 4 цього Закону щодо внесення перед початком перевірки запису до відповідного журналу не відповідає підпункту «а» п. 1 ст. 12 Конвенції № 81, які надають право інспектору праці безпе­решкодно проходити на підприємство та у разі потреби не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві; по-четверте, ч. 2 та 2 ст. 5, ч. 3 ст. 22 цього Закону щодо формування плану контрольних заходів залежно від ступеня ри­зику господарської діяльності об’єкта перевірки для безпеки життя і здоров’я населення не відповідають вимогам ст. 16 Конвенції № 81, відповідно до якої контрольні заходи проводяться так часто і так ре­тельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних положень законодавства; по-п’яте, ч. 4 ст. 5 цього Закону щодо попереднього повідомлення суб’єкта господарювання про про­ведення контрольного заходу не відповідає підпункту «а» п. 1 ст. 12 Конвенції № 81, яким встановлено, що відвідування інспекторами праці проводиться без попереднього повідомлення; по-шосте, абзац 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 6 цього Закону щодо обов’язкової наявності у державно­го інспектора праці посвідчення (направлення) на проведення перевірки та необхідності надання суб’єкту господарювання копії до­кумента, який є підставою для проведення перевірки, не відповідають вимогам підпункту «а» п. 1 ст. 12 Конвенції № 81 щодо права інспектора праці безперешкодно проходити на підприємство; крім то­го, п. «с» ст. 15 Конвенції № 81 зобов’язує інспектора праці вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги чи інформації на недоліки або порушення правових норм і утримуватися від повідомлення роботодавцю або його представнику інформації про те, що перевірка проводиться з отриманням такої скарги чи повідомлення; по-сьоме, ч.ч. 1-5 ст. 7 цього Закону щодо необхідності оформлення наказу та посвідчення (направлення) на проведення перевірки, абзац 3 ст. 10 цього Закону щодо права суб’єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контрою) одержувати від державних інспекторів праці копії посвідчення (направлення) на проведення пла­нового або позапланового заходу, а також ч. 3 абзацу 4 цієї ж статті щодо права не допускати державного інспектора праці до здійснення державного нагляду(контрою) у разі ненадання ним копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу не відповідають вимогам абзацу 1 п. 1 ст. 12 Конвенції № 81, яким вста­новлено, що інспектор праці має бути забезпечений лише документа­ми, що засвідчують його повноваження; такими документами можуть бути службові посвідчення та копії нормативно-правових актів, які встановлюють повноваження, права та обов’язки державного інспектора праці.

Актами органів судової влади є рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, узагальнення Верховного Суду України.

Рішення Конституційного Суду України мають обов’язковий характер для всіх органів, організацій та громадян. Даючи тлумачення з тих чи інших питань, Конституційний Суд України часто визначає напрями та межі кримінально-правової політики, які мають виріша­льне значення. Ним прийнято такі рішення, що мають значення для кримінально-правової політики:

– рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про де­путатську недоторканність), в якому чітко визначено момент настання кримінальної відповідальності;

– рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 КК України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару);

– рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 р. у справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олек­сандра Івановича про офіційне тлумачення ч. 2 ст. 164 КК України 1960 р. (справа про службових осіб підприємств, установ та організацій)

– рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 р. у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «а» п. 2 ст. 5, ст. 8, абзаців 1, 2 п. 2 ст. 23 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочи­нністю», указів Президента України «Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» та «Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю» (справа про Коор­динаційний комітет)

– рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) та ін.

Постанови Пленуму Верховного Суду України та узагальнення Верховного Суду України виступають як джерела кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю, у двох випадках: по-перше, коли вони визначають загальні засади, напрями та межі застосування матеріального кримінального закону (наприклад, постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосу­вання Конституції при здійсненні правосуддя»; від 30 вересня 1994 р. № 9 «Про судову діяльність в умовах загострення криміногенної ситуації», від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та ін.); по-друге, коли йдеться про застосу­вання кримінального закону, що визначає відповідальність за пору­шення законодавства про працю (наприклад, узагальнення Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про невиплату заробітної плати, стипендій, пенсій чи інших установлених законом виплат»,узагальнення Верховного Суду України «Про прак­тику розгляду судами кримінальних справ про злочини, пов’язані з порушенням законодавства про охорону праці від 2006 року», поста­нова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 7 «Про практику застосування судами України законодавства про зло­чини проти безпеки виробництва».

Висновок. Отже, джерелами кримінально-правової політики, кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’яза­ними з порушенням законодавства про працю, є Конституція та закони України, постанови Кабінету Міністрів та акти міністерств України, рішення Конституційного суду та постанови пленуму Верховного суду України, міжнародні договори, ратифіковані нашою державою.

–––––––––––

Короткий тлумачний словник української мови / за ред. Д.Г. Гринчи-шина. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К.: Радянська школа, 1988. – 320 с.

Словник іншомовних слів / уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000. – 664 с.

Юридичний словник-довідник / за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Феміна, 1996. – 696 с.

Коментар до Конституції України // Інститут законодавства Верхов­ної Ради України. – К., 1996. – 373 с.

Словничок юридичних термінів: навч. посібник / уклад. В.П. Марчук. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://chitalka.info/pr4_01/index.html.

Про міжнародні договори України: Закон України. [Електронний ре­сурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1906-15.

Жеребкін В. Є. Логіка : підручник / В. Є. Жеребкін. – [6-те вид., стер.]. – К.: Т-во «Знання» (КОО), 2003. – 255 с.

Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства Украї­ни (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / В.О. Навроцький. – К.: Атіка, 2001. – 272 с.

Навроцький В.О. Принцип заборони аналогії і його дія при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 року / В.О. Навроцький // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовтня 2001 р. / редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) [та ін.]. – К.; Харків: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук