Головна Наукові статті Кримінологія ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ НЕБЕЗПЕК ДЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ У ПРОЦЕСІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ НЕБЕЗПЕК ДЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ У ПРОЦЕСІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Наукові статті - Кримінологія
579

ТАРНАВСЬКА Н.П.,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ НЕБЕЗПЕК ДЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ У ПРОЦЕСІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

У статті розглядається проблема оптимізації превентивної діяльності педагога, що обумовлена наявністю інформаційних небезпек для дітей та молоді. На основі узагальнення психологічних даних, а також досліджень превентивної діяльності, запропоновано структурно-функціональну модель превентивної діяльності педагога. Розглянуті можливі шляхи її оптимізації.

Сучасний стрімкий перехід до інформаційного суспільства вимагає від педагога оптимальної підготовки щодо використання інформаційних ресурсів, володіння механізмами психологічного та правового захисту, адресної допомоги дітям, які використовують різноманітні інформаційні потоки в освітньому просторі. Однією з характерних особливостей сьогодення є стрімке збільшення обсягів усіх видів інформації. Це явище позначається терміном «інформаційний вибух» [7], хоча, на думку науковців, це визначення не враховує інших характеристик інформаційного ресурсу, зокрема кількісних показників зростання, спонтанності виникнення, непередбачуваності руху, безперервності інформаційного потоку.

Розмежування між обсягом інформації та спроможністю сучасних дітей її засвоїти, між тим, що вони знають і розуміють, і тим, що їм належить знати і розуміти, постійно зростає. Це зумовлює появу таких явищ, як надмірне інформаційне перенавантаження, інформаційна тривога, підвищення агресивності, виникнення психологічної залежності. З іншого боку, потерпаючи від надмірної інформатизації, діти та підлітки прагнуть нових знань, вражень, спецефектів.

В систем

і освіти інформаційний бум призводить до перманентного збільшення напрямів та обсягів навчального матеріалу, інформаційного ускладнення змісту посібників і підручників, стрімкого прискорення темпу навчання, посилення навчальних вимог до дітей та молоді. Разом з тим існує великий обсяг інформаційного ресурсу, що містить готові відповіді, прямі посилання, примітивні підказки. Розв’язання тих чи інших завдань, яке мало б стимулювати молоду людину конструктивно мислити, прагнути самостійно знайти рішення, дати відповідь на поставлені навчальні завдання, постає, однак, у вигляді готового рішення. Натомість сучасні діти ізолюються від реальних проблем, і така ізоляція створює неабиякі труднощі їх подальшої соціалізації.

Молоді люди великою мірою мотивовані внутрішньо. Багато елементів середовища становлять для них виклик. Вони виявляють цікавість, прагнуть щось відкривати, прагнуть знати, прагнуть розв’язувати проблеми [9, с. 117]. Перебування молоді у агресивному, недосконалому інформаційному просторі цю мотивацію знищує. Отже, завдання педагога – утримати таку мотивацію, попередити небезпеки під час використання інформаційного ресурсу, оптимізувати власну діяльність так, щоб мати можливість запропонувати учням альтернативні програми користування навчальним ресурсом. В освітньому просторі на сьогодні склалася тенденція використання відносно коротких навчальних програм, на відмінну від розробки системних, цілісних програмованих курсів, які б охоплювали певну галузь знання. Уривчасте безсистемне програмне навчання пов’язане з великими потенційними ризиками, оскільки підміняє у значних масштабах мислення дітей, а також із наданням переваги фактичним знанням над креативністю.

Не менш важливою проблемою користування інформаційним ресурсом є забезпечення прав і свобод дітей у процесі отримання інформації, попередження тоталітарних впливів, психологічно й морально небезпечних чинників. Проголошуючи вільний розвиток особистості однією з визначальних цілей освіти, ми стикаємося з необхідністю конкретизувати таку ціль і звернутися з цією метою до аналізу категорії вільного інформаційного вибору та інформаційної безпеки. Ця проблема має два чітко розмежовані, хоч і взаємопов’язані, аспекти: один, звернений до суспільства, стосується свободи, яку воно здатне чи повинне дати індивідові; другий, звернений до індивіда або, точніше кажучи, до особистості, стосується тієї свободи, якою ця особистість здатна оволодіти і скористатися [9, с. 117]. Зважаючи на тему, що нами розглядається, додамо, що така свобода має бути безпечною.

Докорінні зміни тенденцій в освітньому просторі, культивування компетентнісного підходу до здобуття інформації, становлення постіндустріального інформаційного суспільства, з одного боку, і поглиблення глобальних кризових процесів – з іншого роблять соціально необхідним широкий захист дітей та молоді від потенційно небезпечної інформації. Слід також зауважити, що додаткової значущості набувають вміння дітей контролювати свою поведінку у інформаційному просторі, уникати негативних явищ і процесів, що руйнівним чином впливають на особистісний розвиток. Серед інформаційних небезпек, що пов’язані з тоталітарними впливами, порушенням прав і свобод дітей, на нашу думку, можна визначити такі:

необґрунтовані обмеження у доступі до актуальної та своєчасної інформації;

тенденційний, тематичний відбір, що межує з маніпуляціями;

дискредитація, замовчування або, навпаки, штучне нагнітання ажіотажу навколо інформації;

некритичний, невідповідальний виклад інформації – чутки, окремі думки приватних осіб, односторонність інформації, нав’язування інформації;

неадекватність засобів подачі – відволікаючі спецефекти (наприклад: представлення інформації – одне, візуальне зображення – інше тощо), шумові маніпулятивні супроводи, використання продукції еротичного характеру, статеве, релігійне маніпулювання;

пропаганда агресії, протиправної діяльності, насильницьких дій;

подача великої кількості нових інформаційних сигналів, їх швидка зміна, необхідність робити вибір з багатьох варіантів рішень, часові обмеження у процесі вибору, кодована інформація;

надмірне насичення людини інформацією, що перевищує можливості її «пропускних каналів».

Узагальнюючи вищезазначене сказане, можна констатувати, що під впливом стресових факторів інформаційного впливу, при їх постійному збільшенні за рахунок жорстко регламентованої кодованої інформації відбувається перезбудження нервової системи дітей, що з часом призводить її до енергетичного виснаження. У науковій літературі цей стан має назву «вигорання». За визначенням О. Виготської, у «особи, враженої вигоранням, відбуваються постійні негативні зміни – у поведінці спостерігаються проблеми щодо творчого вирішення завдань, на виконання дій витрачається більше часу, та вона є нерезультативною, людина усамітнюється, уникає спілкування, втрачає прагнення до розваг і відновлення здоров’я; з’являються почуття «чорного гумору», підвищена дратівливість, відчуття збентеження і безсилля; мислення вирізняється малою здатністю концентрувати увагу, людина підозріла і недовірлива, цинічно сприймає успіхи оточуючих, набуває менталітету жертви; здоров’я погіршується, порушується сон, спостерігається стомлюваність і виснаження, порушення психічного і соматичного здоров’я» [2, с. 154].

На фоні вже існуючих проблем фахівці стверджують, що інформаційне перенавантаження дедалі набуває загрозливих масштабів. Система освіти виявилася нездатною швидко змінити традиційні підходи до отримання інформації, сформовані у межах механістичної наукової парадигми. Головними її недоліками є недооцінка ролі правопівкульного мислення та емоційного потенціалу людини. Пізнавальна діяльність сучасних молодих людей спрямована, головним чином, на здійснення операцій, за які відповідає ліва півкуля мозку і які асоціюються з такими основними поняттями, як логіка, аналіз, синтез, абстракція, символізація, лінійна обробка інформації. Можливості правої півкулі мозку, що відповідають за інтуїцію, відчуття, емоції, візуалізацію, інтеграцію, майже не використовуються. Відтак, діяльність правої півкулі мозку науковці пов’язують із поняттям «емоційного інтелекту». Цей термін широко використовується сучасними західними вченими і пов’язується із поняттям «здоровий глузд». Посилення уваги педагогів на логіко-раціональному мисленні дітей не дозволяє належним чином розвивати сферу емоційно-образного сприйняття світу. Посилена експлуатація лівої півкулі мозку призводить до виникнення станів постійної тривожності, депресії, невмотивованої агресії, загальмованості. Наслідками цього є низькі показники емпатії у дітей, сенситивності, емоційної сприятливості, оптимістичного бачення світу. Таке однобічне спрямування у навчальній практиці й інформаційному навантаженні зумовлюють зниження рівня креативності і духовності у молодого покоління. Від 20-40 % негативних впливів, що зумовлюють погіршення здоров’я сучасної дитини, пов’язані з дією освітніх факторів ризику, здобуття інформації, надмірного перебування у насиченому інформаційному просторі. Навчальний процес для дітей та молоді є надто пришвидшеним, неприйнятним для особистості. Дидактики вирахували, що перевантаження інформацією у 20 разів перевищує можливості дітей. На цьому тлі лише 10 % інноваційної діяльності педагогів спрямована на розробку медично виправданих технологій навчання, 90 % – на розширення і поглиблення змісту інформації.

Професійна діяльність педагогів освітніх закладів у сфері інформаційних технологій орієнтована на своєрідну монополію знань, на переконаність фахівців у своїй безпомилковості, орієнтації на себе як на головних постачальників інформації. Однак на нинішньому етапі роль педагога перетворюється із домінуючої на модератора, провідника у світі інформації. Такий перехід приводить до появи неабияких труднощів у професійній діяльності фахівця, перебудови його світоглядних позицій, переходу до іншого стилю праці, розширення діапазону вмінь, пов’язаних із застосуванням форм дистанційного навчання (телебачення, комп’ютерні освітні програми, Internet). У будь-якому випадку, інформаційний ресурс може певною мірою замінити спосіб отримання знань, «замінити вчителя», але ніяк не може замінити особистість педагога, особистісне спілкування і взаємодію. Сучасний педагог повинен розуміти це і знайти оптимальні методи інтеграції інформаційних технологій в освітній процес, знайти важелі та методи застосування інформаційного ресурсу, що упорядкований у чітку систему знань. Така позиція педагога, безсумнівно, збільшить його авторитет в освітньому середовищі, створить сприятливі умови для його особистісного і професійного зростання. Але основна складність тут полягає у принципі «не зашкодь». Інформаційні технології характеризуються високою динамікою: створюються нові програми, змінюються технічні й технологічні можливості, удосконалюється автоматика та механізми пошуку інформації. Отже, діяльність педагога і дитини має бути безпечною та утворювати так звану інформаційну культуру поводження: розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі у пізнанні навколишньої дійсності та творчої діяльності людини, в управлінні технічними процесами; розуміння проблеми подання, оцінювання і вимірювання інформації, її сприймання й усвідомлення сутності і формалізації суджень, зв’язку між змістом і формою, ролі інформаційного моделювання в сучасній практиці; розуміння сутності неформалізованих, творчих компонентів мислення; уміння ставити завдання і формулювати мету, висувати гіпотези, аналізувати їх за допомогою сучасних технічних засобів та інтерпретувати отримані результати, систематизувати факти, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки рішень.

Звертаючись до психологічної інтерпретації викладених міркувань, можемо стверджувати, що оптимізація діяльності педагогів у попередженні інформаційних небезпек для дітей та молоді можлива за умови врахування основних чинників забезпечення її ефективності.

По-перше, це професійна готовність фахівця мати чітку соціальну позицію, розуміти інформаційні тенденції, явища, врешті, робити вірний особистісний та професійний вибір з метою застосування відповідного знання у педагогічній практиці. Такий вибір має бути результативним: «Якщо після вибору не відбувається ніякої дії, це свідчить, що не було ніякого справжнього рішення» [10, с. 314]. Вирішуючи питання попередження інформаційних небезпек, педагогу важливо вибудовувати діяльність з дітьми у правовому полі, «організуючи й регулюючи діяльність (зокрема в освітянській сфері) на гуманістичних засадах, слід дбати і про нормативні «решітки» та самовизначення підопічних у їхньому просторі, і про надання останнім можливості творчості» [1]. Система професійної готовності поєднує у собі усвідомлення педагогом власної ролі у суспільстві, соціальної відповідальності, намагання самостійно та творчо вирішувати завдання і спонукати до цього дітей, а також постійно актуалізувати знання у інформаційному просторі. Як інтегральний компонент структури тривалої професійної готовності до здійснення превентивної діяльності виступає емоційно-вольова спрямованість особистості, яка, в свою чергу, включає в себе позитивне ставлення до пошуку і аналізу інформації, самоконтроль, уміння керувати діями, володіння засобами та прийомами ефективного користування інформаційним ресурсом.

По-друге, у здійсненні превентивної діяльності особливого значення набуває рефлексій-не професійне мислення педагога. Без рефлексійного застосування багажу знань, з яких складаються концептуальні уявлення, не можна відокремити конкретну ситуацію дійсності від загального змісту того чи іншого явища. Постійний рефлексійний перегляд своєї рефлексійної бази з позиції щоденної практики дозволяє професіоналу бути компетентним. Засновник аналітичної психології К. Юнг стверджував, що педагог приречений бути компетентним [11]. Рефлексійна інтеграція теоретичних знань педагога і його досвіду утворює якісно новий компонент провідної ідеї, яка приймає на себе регулятивну функцію діяльності [8]. Провідні ідеї несуть у собі своєрідну програму, визначають ціннісні орієнтації, особистісні установки. В умовах інформаційного простору, що динамічно і стрімко розвивається, надзвичайно важливою є відкритість особистості новому досвіду. Разом з тим, у своєму операціональному сенсі професійна рефлексія дає ключі до розуміння того, що не вся інформація може сприйматися буквально і у повному обсязі застосовуватись на практиці. Взагалі рефлексійний педагог – це людина, схильна до сумніву, до припущення, яка не приймає на віру будь-які істини, схильна до багаторазової перевірки ефективності, іншими словами – безпечності інформації. На самостійність такого мислення вказував Данте: «Сумнів приносить мені не менше задоволення, ніж знання». Показати вірний шлях здобуття і користування інформації для дітей та молоді невідворотно приведе педагога до ситуацій сумніву і роздумів над проблемою.

Отже, рефлексійне професійне мислення – це «активний наполегливий та уважний розгляд будь-яких тверджень, чи непередбачуваної форми знання, у світлі їх витоків та аналіз подальших висновків, до яких вони приводять» [5].

Резюмуючи різні підходи у трактуванні педагогічної рефлексії, можна зазначити, що ре-флексія у попередженні інформаційних небезпек – це процес попереднього або ретроспективного аналізу проблеми, отримання інформації й виникнення особистісного усвідомлення її сутності та нових перспектив вирішення.

По-третє, як чинник успішної превентивної діяльності нами розглядається сформованість інформаційної культури педагога. На нашу думку, інформаційна культура педагога являє собою цілісну багаторівневу особистісну характеристику фахівця, що є частиною загальнолюдських цінностей. Як зазначається багатьма дослідниками, основні функції інформаційної культури – аксеологічна, концентруюча, розвиваюча, регулююча. Структура містить такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний (інструментально-діяльнісний), комунікативний [4]. Особливості інформаційної культури педагога можуть бути зрозумілими, виходячи зі специфіки діяльності в інформаційному суспільстві. Традиційна превентивна діяльність педагога розгортається на тлі перманентно виникаючих небезпек і загроз та, відповідно, заборон щодо них, а саме, стосовно спроб певним чином «фільтрувати» інформацію. Інформатизація освіти є складним соціотехнічним процесом підготовки, пристосування педагога до діяльності в інформаційному суспільстві. Проблеми інформатизації та формування інформаційної культури мають як технічний, так і гуманітарний характер. Сформованість інформаційної культури особистості виступає вагомим фактором професійної діяльності, а також соціальної захищеності особистості [3]. На сьогодні безпечне користування інформацією частіше зводиться до підтримки розвитку технологій, які б захистили дітей та підлітків. Однак ця ситуація не може бути виключно технічною або технологічною. Скоріше вона стосується освітніх, етичних, а також соціально-правових аспектів. Паррі Афтаб, директор Інтернет-ресурсу Wired Safety стверджує, що кращий фільтр, який може дійсно забезпечити безпеку дитини у мережі та розв’язати багато інших проблем, – в голові у самої дитини, а дорослим потрібно тільки «налаштувати» цей фільтр [12].

Знання педагогами методів інтерактивного обмеження при використанні інформаційних ресурсів є першим кроком до психологічного та правового захисту дитини. Наприклад, педагог може завчасно пояснити правила безпечного використання Інтернет та інших інформаційних ресурсів, допомогти вибрати нік, пароль та індивідуальні адреси електронної пошти ще до того, як молоді люди отримають доступ до мережі. Разом з вихованцями педагоги вивчають зміст інформації, обирають механізми попередження непристойних, шкідливих, небажаних дій, дотримуються етикету під час отримання та користування інформацією. При розробці критеріїв безпечного користування інформацією можна застосовувати методику порівняння дій людини у реальному житті із вербальною поведінкою. Доцільно дати зрозуміти молоді залежність вільного доступу до інформації, з готовністю бути не менш відкритими для інших у цьому просторі.

Отже, формування інформаційної культури педагога як соціально значущого способу педагогічної та, зокрема, превентивної діяльності, тісно пов’язано з такими проявами особистості, як: вільний та відповідальний вибір поведінки, виважена позиція стосовно процесів і явищ інформаційної дійсності; пошук індивідуального сенсу превентивної діяльності, ціннісні орієнтації та творчий підхід до цілей і способів інформаційної діяльності; збереження власних інтересів та дотримання прав і свобод дітей. Додамо, що розвиток інформаційної культури педагога можливий лише у діяльності, причому не будь-яка діяльність може сприяти розвитку інформаційної культури [6].

Узагальнюючи наведені вище міркування, зазначимо, що низка чинників успішного здійснення превентивної діяльності у інформаційному просторі будуть нерезультативними у різі їх дії окремо. Педагогу важливо зрозуміти, що превентивна діяльність може бути умовою ефективної педагогічної діяльності, а також її складовою, однією із характеристик професійної компетентності.

Превентивна діяльність має розглядатись як явище багатокомпонентне, що утворює цілісну систему та потребує неперервної освіти та самоосвіти фахівця. Все це обумовлює розробку педагогічної моделі превентивної діяльності у системі освіти. Ми пропонуємо структурно-функціональну модель, що відображає раціональну та ефективну стратегію організації превентивної діяльності і може бути застосована для діагностики рівня сформованості педагогічної компетентності у здійсненні цього виду діяльності.

Успішність та перспективність такої роботи залежить від низки зовнішніх та внутрішніх чинників. До перших належать соціально-економічне середовище, професійне середовище, інформаційне середовище, організаційна культура закладу, підтримка і стимулювання адміністрації, зацікавленість у співпраці батьків. До других – мотиваційно-ціннісна спрямованість педагога щодо здійснення превентивної діяльності, рівень професійних амбіцій, прагнення до саморозвитку і професійного удосконалення. При цьому чим більше педагог впевнений у своїх силах та здатності досягти успіху, тим ефективнішою й більш варіативною буде модель профілактичного процесу. Окрім того, як показує практика професійної діяльності, педагог-креатор, стаючи суб’єктом інформаційного суспільства, розвиває у собі здібності до професійно-особистісного самовизначення й саморозвитку, конструювання прогностичних педагогічних систем у світі інформаційних технологій.

Підсумовуючи вищевикладене, сформулюємо такі висновки: превентивна діяльність педагога навчального закладу у попередженні інформаційних небезпек є процесом цілісним та являє собою результат системної взаємодії усіх критеріальних показників, відображених у структурно-функціональній моделі, що нами розроблена. Така діяльність має базуватися на знаннях особливостей впливу інформації на дітей та молодь, на визнанні великих компенсаторних можливостей дитячої психіки, спрямовуватись на зміцнення захисно-пристосувальних механізмів особистості, духовне і соціальне благополуччя, відчуття комфорту, спокою, рівноваги. Розуміння педагогом основних закономірностей побудови профілактичного процесу, бачення себе центральною фігурою діяльності є запорукою організації ефективних форм роботи із попередження інформаційних небезпек та продуктивної взаємодії з дітьми, врахування запитів, інтересів, задоволення інформаційних потреб кожного.

Список використаної літератури:

Балл Г. Феномен вибору в контексті соціальної поведінки // Соціальна психологія. – 2005. – № 1. – С. 3-13.

Виговська О. Підготовка сучасного вчителя в умовах трансформації суспільства // Матеріали міжнародної наукової конференції до 80-річчя НПУ ім. М.П. Драгоманова. – К., 2000. – Вип. 1.

Виноградов В.А., Скворцов Л.В. Информационные потребности и информационная культура // Теория и практика общественно-научной информации. – М., 1990. – Вып. 4. – С. 48-60.

Данильчук Е.В. Методологические предпосылки и сущностные характеристики информационной культуры педагога // Педагогика. – 2003. – № 1. – С. 65-74.

Дьюи Дж. Демократия и образование. – М., 2000.

Конюшенко С.М. Формирование информационной культуры педагога в системе непрерывного профессионального образования. – Калининград, 2004.

Лем С. Молох. – М., 2006.

Мышление учителя: личностные механизмы и понятийный апарат. – М., 1990.

Психологічні аспекти гуманізації освіти: книга для вчителя. – К., 1996.

Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості у межах і за межами буденності. – К., 2003.

Юнг К.Г. Аналитическая психология. – М., 1997.

http://sp.sz.ru/01020503.html.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук