481

---

КЛИМЧУК О.В.,

здобувач кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ І ЇЇ МІСЦЕ В КОМП'ЮТЕРНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

Постановка проблеми. При дослідженні злочинів, що вчиняються у мережі Інтернет, вітчизняні та зарубіжні дослідники часто використовують різні терміни – комп’ютерні злочини та комп’ютерна злочинність, інформаційна злочинність, злочинність у сфері комп’ютерної інформації, кіберзлочинність, злочинність у сфері високих (інформаційних) технологій тощо.

Так, протягом 2007 року було виявлено близько 300 злочинів у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, але лише по 134 із них було порушено кримінальні справи [1]. Аналогічні показники спостерігаються і у 2008 році, що вказує на стабільну динаміку вказаних злочинів. Такий стан справ свідчить не лише про наявність невирішених питань щодо поняття та видів протиправних діянь, що можуть вчинятися з використанням комп’ютерів та комп’ютерних мереж, а й про проблеми виявлення таких злочинів. Останнім часом досить поширеними стали злочини, пов’язані із розміщенням для вільного доступу в мережі Інтернет відеороликів та фотографій порнографічного характеру та таких, що пропагують культ насильства і жорстокості. Як свідчить проведене нами інтерв’ювання працівників ДСБЕЗ органів внутрішніх справ та аналогічних підрозділів Служби безпеки України, найбільшу складність представляють питання виявлення, розкриття та доказування таких злочинів, вчинених з використанням мережі Інтернет, оскільки недостатньо вивчений їх механізм вчинення.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження відповідає Тематиці пріоритетних напрямів наукових та дисертаційни

х досліджень, відповідно до наказу № 755 МВС України 2004 р., та основним напрямам наукових досліджень СБУ.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні поняття комп’ютерних злочинів, вчинених у мережі Інтернет, та визначенні їх ознак, що сприятиме у подальшому розробці заходів, спрямованих на виявлення таких злочинів.

Аналіз наукових досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Питанням дослідження комп’ютерної злочинності та злочинів, вчинених з використанням електронних мереж зв’язку, присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних авторів: Т.М. Барабаш, Р.С. Бєлкіна, Л.В. Борисової, С.Д. Бражника, С.Ю. Битко, А.Ф. Волобуєва, В.В. Воробйова, Н.Л. Волкової, М.Т. Дзюби, Я.М. Жаркова, Р.А. Калюжного, М.Й. Коржанського, А.М. Кузьменка, В.К. Лисиченка, П.А. Лупінської, М.І. Онищука, С.В. Слинька, С.М. Стахівського, І.К. Туркевич, В.П. Філонова та інших.

Однак у вітчизняній кримінології питання визначення розглядуваної групи злочинів, вчинених у мережі Інтернет, практично не розглядалися. Відповідно, що й питання їх запобігання залишилися поза увагою дослідників. Більш-менш детально комп’ютерні злочини досліджені вітчизняними вченими-криміналістами А.С. Білоусовим, Л.В. Борисовою, А.І. Журбою, Д.В. Пашнєвим, які розглядали питання встановлення предмета доказування, криміналістичний аналіз об’єктів комп’ютерних злочинів та використання спеціальних знань при їх розслідуванні. Також цікавим, на наш погляд, є матеріал щодо забезпечення інформаційної безпеки в Україні та у зарубіжних країнах, викладений в навчальному посібнику «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» (2007 рік), за редакцією В.В. Остроухова.

Викладення основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Для визначення злочинності в мережі Інтернет і виділення її в масиві всієї комп’ютерної злочинності можна було б вжити термін «злочинність у мережі Інтернет», що має на увазі наявність у комп’ютерній техніці зв’язку з телекомунікаційною мережею. Але у світі існує безліч комп’ютерних мереж (локальних, розподілених, глобальних) і термін «злочинність у мережі Інтернет» буде значити протиправні дії, вчинені в кожній з мереж, у тому числі й у мережі Інтернет (далі – Мережі).

Щоб правильно визначити, що ж являє собою Інтернет-злочинність, необхідно добре уявляти специфіку суспільних відносин, що виникають у Мережі, особливості її функціонування, використовуваний злочинцями інструментарій.

Сама по собі мережа Інтернет – це безліч комп’ютерів (персональних, мінікомп’ютерів, суперкомп’ютерів), пов’язаних між собою телекомунікаційними каналами, що працюють за певними стандартами обміну інформацією та адресами, які мають єдину систему. Взаємодія комп’ютерів, оснащених різними операційними системами, забезпечує стандартний протокол (ТСР/ІР). За його допомогою до мережі Інтернет можуть підключатись комп’ютери, що працюють під керуванням різних типів операційних систем: Microsoft MS-DOC, Microsoft Windows, Microsoft NT, Macintosh, UNIX та інші. Крім того, Інтернет поєднує мільйони різноманітних програм, баз даних, файлів та здійснює постійну взаємодію всіх складових частин.

Інтернет дозволяє різнорідним комп’ютерним системам, платформам і середовищам спілкуватися один з одним [2, c. 30].

Приєднання користувача до Мережі відбувається за допомогою комп’ютерної техніки (персональний комп’ютер, стільниковий телефон) та допоміжного устаткування. Підключення комп’ютера також може бути здійснене за допомогою приймально-передавального пристрою (прикладом якого може бути модем або мережна карта). В Україні найбільш поширена форма підключення до Інтернету за допомогою модему. Для такого підключення необхідно укласти угоду з компанією-провайдером або придбати в магазині карту доступу до мережі Інтернет. У договорі або на карті доступу зазначений пароль (password), ім’я користувача (логін), а також телефон модемного пула провайдера (багатоканальний модем, що дозволяє вчасно здійснювати зв’язок з більшою кількістю користувачів по телефонній лінії).

За допомогою модему по телефонній мережі здійснюється дозвін на модемний пул компанії-провайдера. При встановленні зв’язку до компанії-провайдера передається ім’я користувача та пароль. Після перевірки на комп’ютері компанії-провайдера зазначених логіна і пароля, а також наявності на рахунку користувача коштів, відбувається підключення користувача до мережі Інтернет і автоматично включається лічильник оплати за ці послуги. Всі дії з підключення користувача до мережі Інтернет реєструються комп’ютером провайдера, тобто телефон, з якого телефонує користувач, час і дата початку і кінця сеансу роботи в Мережі, а також ІР-адреса, привласнена йому в момент підключення та на час роботи в

По каналах мережі Інтернет циркулює комп’ютерна інформація, тобто відомості, знання або набір команд (програм), призначених для використання в ЕОМ або керування нею, що перебувають в ЕОМ або на машинних носіях [3, с. 27]. Ця інформація, що надана в числовому вигляді, потрапляє в мережу Інтернет і зчитується з неї через підключені до мережі комп’ютери. При вчиненні злочину в Мережі один з комп'ютерів (або інша комп'ютерна техніка), підключений до неї, є знаряддям вчинення злочину, а інший – місцем розміщення інформації, що представляє інтерес для злочинців.

Інтернет не може мати якісь самостійні права та нести обов'язки, за кожними правовідносинами, що виникають у процесі роботи в Інтернеті, стоїть конкретний правоздатний суб'єкт. При підключенні до Мережі – це провайдер, при покупці через Мережу товару – організація чи продавець, при оплаті по угоді через мережу – спеціалізована фінансова фірма (віртуальний банк) [4, с. 25].

Аналіз юридичної, технічної літератури показав, що найчастіше вживаними термінами для визначення Інтернет-злочинності є «комп’ютерна злочинність» та «інформаційна злочинність». В.В. Крилов вважає, що з погляду криміналістики термін «комп’ютерна злочинність» недоцільно застосовувати для найменування всієї сукупності злочинів у сфері інформаційних відносин, тому що комп’ютер є лише одним з різновидів інформаційного устаткування, і проблемами використання цього устаткування не вичерпується сукупність відносин, пов’язаних з обігом конфіденційної інформації.

Ним пропонується у якості базового поняття використовувати термін «інформаційні злочини», які являють собою суспільно небезпечні діяння, заборонені Кримінальним кодексом України під загрозою покарання, вчинені в сфері інформаційних відносин.

Такої позиції дотримується й Н.І. Шумілов. На його думку, під інформаційними злочинами або злочинами у сфері інформаційної безпеки варто розуміти будь-які посягання, що призводять до виникнення підстав для кримінальної відповідальності, на елементи інформаційної сфери або інші посягання за допомогою інформації [5, с.12–14].

Поняття інформаційних відносин є занадто широким, тому що практично будь-які відносини, які виникають між людьми в тому або іншому ступені є інформаційними, тому що у результаті спілкування (реального, віртуального та ін.) відбувається обмін інформацією різного характеру. Інформаційні відносини, що виникають у мережі Інтернет, відрізняються від живого міжособистісного спілкування, мають свої межі і є лише невеликою частиною відносин, котрі виникають в інформаційній сфері. Як доказ цього можна навести аргумент про те, що кількість користувачів мережі Інтернет серед громадян України становить малу частину (1–4%) від усього населення. Тому, на наш погляд, термін «інформаційна злочинність» не цілком прийнятна для визначення злочинності в мережі Інтернет.

На наш погляд, для визначення злочинності в мережі Інтернет найбільш доцільно використати термін «комп’ютерна злочинність», тому що вихід у Мережу здійснюється за допомогою засобів комп’ютерної техніки, а у Мережі циркулює комп’ютерна інформація. Однак єдиного загальноприйнятого визначення комп’ютерної злочинності в Україні не існує. Цей вид злочинності так чи інакше пов’язаний з ЕОМ. ЕОМ – обчислювальна машина, основними елементами якої є електронні прилади. Так само, як і комп’ютер (англ. computer – обчислюю). Комп'ютер (ЕОМ) звичайно складається із трьох складових частин: системного блоку, у якому знаходиться «мозок» ЕОМ (мікропроцесор), та інших пристроїв, необхідних для його роботи (наприклад, накопичувачдисководів, блок живлення та ін.), клавіатури, що дозволяє вводити символи в комп’ютер, і монітора (дисплея), призначеного для зображення текстової та графічної інформації [6, с. 944].

Складність у формулюванні поняття комп’ютерної злочинності складається в тому, що, як правило, неможливо виділити єдиний об’єкт і предмет злочинного посягання з погляду її кримінально-правової охорони. Іноді дуже складно визначити, чи є той або інший пристрій електронно-обчислювальною машиною, чи належать до комп’ютерної техніки. Відповідь на це питання може дати тільки кваліфікований фахівець (експерт).

Група експертів з Організації економічного співробітництва й розвитку у 1983 р. дала досить широке поняття комп’ютерної злочинності. Під терміном «комп’ютерна злочинність» (або «пов’язаний з комп’ютерами злочин»), розуміють будь-які незаконні, неетичні або неправомірні дії, пов’язані з автоматичною обробкою даних і/або їх передачею. З цим визначенням, на наш погляд, не можна погодитися, тому що неетичні або неправомірні дії не належать до злочинів і регулюються нормами цивільного, адміністративного та ін. законодавства, але не кримінального.

Батурін Ю.М. вважає, що комп’ютерних злочинів як особливої групи в юридичному понятті не існує, просто багато традиційних видів злочинів модифікувалися у зв’язку з використанням обчислювальної техніки, тому вірно було б говорити лише про комп’ютерні аспекти злочинів, не виділяючи їх у відокремлену групу [7, с. 129].

Думки вчених з приводу того, що ж являє собою комп’ютерна злочинність, розділилися, але можна виділити дві основні точки зору на цю проблему.

Прихильники першої точки зору у якості основної ознаки наводять використання комп’ютерної техніки і відповідно комп’ютерної інформації, як засобу вчинення злочину. Так, зарубіжними авторами відзначається, що термін комп’ютерна злочинність уже сприйнятий у світі і має право на існування. Однак не слід наповнювати його надмірно широким змістом. Комп’ютерними злочинами доцільно називати ті передбачені Кримінальним законом суспільно небезпечні дії, у яких комп’ютерна інформація є або засобом, або об’єктом злочинного посягання [8, с. 37].

В.Б. Вєхов при формулюванні поняття комп’ютерного злочину у якості основної ознаки, що класифікує належність злочину до розряду комп’ютерних, виділяє поняття використання засобів комп’ютерної техніки, незалежно від того, на якій стадії злочину вони використовувалась: при його підготовці, у ході вчинення або для його приховування. Під комп’ютерним злочином, на його погляд, варто розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, вчинені з використанням засобів електронно-обчислювальної (комп’ютерної) техніки [9, с. 5–

Пашин С.А. дає більш широке визначення і розуміє під комп’ютерною злочинністю сукупність заборонених кримінальним законом діянь, пов’язаних із посяганнями на комп’ютерну інформацію та її носії, а також вчинення традиційних злочинів з використанням засобів електронно-обчислювальної техніки. Якщо потрібно, кожний комп’ютерний злочин відбувається з виходом до «віртуальної реальності», де циркулює потрібна інформація, чи впливом на таку інформацію.

На наш погляд, віднесення С.А. Пашиним до комп’ютерної злочинності посяганнь на речові носії комп'ютерної інформації не зовсім вірно, тому що це може бути, наприклад, звичайна крадіжка дискет, дисків, фізичне руйнування комп’ютера та інші дії, ніяк не пов'язані із процесом машинної обробки комп’ютерної інформації.

Якщо погодитись із позицію цих авторів, то поняття комп’ютерної злочинності більш широке, ніж злочинність у мережі Інтернет, тому що для вчинення комп’ютерних злочинів може використовуватись один, окремо взятий комп’ютер, або інший пристрій, що належать до комп’ютерної техніки (наприклад, контрольно-касові апарати, стільникові телефони), не підключені до Мережі. Для вчинення злочину в мережі Інтернет необхідна наявність у комп’ютера (комп’ютерної техніки) зв’язку з мережею Інтернет за допомогою телефонних, оптико-волоконних ліній, супутникових антен та іншого допоміжного устаткування, необхідного для вчинення злочинних дій.

Прихильники іншої думки вважають, що з кримінально-правової точки зору комп’ютерний злочин, як поняття, існує тільки в тих державах, де є відповідне законодавство. Приміром, у ФРН у 1984 р. був прийнятий спеціальний закон, у якому дане поняття комп’ютерного злочину: мова йде про протизаконні дії, при яких електронна обробка даних являється знаряддям їх вчинення або ж об’єктом злочинного посяганнями. Виходячи з цього, до комп’ютерних злочинів в Україні можна віднести тільки протиправні діяння, що підпадають під дію статей XVI розділу КК України – «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електронного зв’язку». Так як і в інших складах злочинів, електронна обробка даних або інше використання комп’ютерної техніки не згадується взагалі.

В українському кримінальному праві при формулюванні складів злочинів немає вказівки на знаряддя вчинення злочину, але є об’єкт злочинного посяганнями – суспільні відносини в тій або іншій сфері життєдіяльності. І якщо розглядати злочинність у мережі Інтернет під таким кутом зору, то тоді це набагато ширше явище. Так, злочини, вчинені в Мережі, посягають на широкий спектр суспільних відносин і можуть бути кваліфіковані по багатьох статтях Кримінального кодексу України (шпигунство, шахрайство, порушення авторських та суміжних прав та ін.), у тому числі і за статтями розділу XVI КК України – «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електронного зв’язку». Генерація номерів кредитних карт і надання їх у віртуальні магазини під положення XVI розділу КК України не підпадає і не є злочином у сфері комп’ютерної інформації. Це просте шахрайство (ст. 190 КК України), віртуальне шахрайство. Нерідко злочини у сфері комп’ютерної інформації є підготовчою сходинкою для вчинення інших кримінально-караних діянь.

Проведене вивчення матеріалів кримінальних справ показало, що більше половини (53%) злочинних діянь, вчинених у Мережі, посягають на суспільні відносини в сфері безпеки комп’ютерної інформації.

Таким чином, для визначення комп’ютерної злочинності, на наш погляд, варто використати визначення, подане В.Б. Вєховим, для того щоб виділити комп’ютерну злочинність (у широкому розумінні цього терміна) в окремий вид злочинності. Це дасть можливість виділяти комп’ютерну злочинність у статистичних даних і дозволить виділити її в окремий вид злочинів в структурі української злочинності з погляду вітчизняної кримінології, тому що класифікація на види (групи) злочинів відбувається на кримінально-правових або кримінологічних підставах (наприклад, жіноча, корислива, організована, рецидивна й ін.)

Висновки і перспективи подальших наукових досліджень у даному напрямку. Як підсумок вищевикладеного можна зазначити, що злочинність у мережі Інтернет є невід’ємною частиною комп’ютерної злочинності, котра має свої специфічні особливості. Під злочинами, вчиненими в мережі Інтернет, на наш погляд, необхідно розуміти заборонені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні та протиправні діяння, вчинені суб’єктом злочину шляхом входження в мережу Інтернет з використанням засобів комп’ютерної техніки, підключених до цієї мережі.

Список використаної літератури:

Статистичні відомості про стан злочинності в Україні за 2007 рік. – К.: ДІТ МВС України, 2008.

Сокольский М.В. Все об Intranet и Internet. – М.: Элиот, 1998.

Крылов В.В. Информационные компьютерные преступления. – М., 1997.

Андреев Б.В., Пак П.Н., Хорст В.П. Расследование преступлений в сфере компьютерной информации. – М.: Изд-во «Юрлитформ», 2001.

Шумилов Н.И. Криминалистические аспекты информационной безопасности. Автореф. дис…к.ю.н. – СПб., 1997.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., перероблене та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 944.

Батурин Ю. М. Проблемы компьютерного права. – М., 1991.

Селиванов Н. Проблемы борьбы с компьютерной преступностью // Законность. – 1993. – № 8. – С. 37.

Вехов В.Б. Криминалистическая характеристика и усовершенствование практики расследования и предупреждения преступлений, совершенных с использованием средств компьютерной техники: Автореф. дис…к.ю.н. – Волгоград, 1995.

 

< Попередня   Наступна >