Наукові статті Кримінологія ТИПОЛОГІЯ СЕРІЙНИХ СЕКСУАЛЬНИХ ЗЛОЧИНЦІВТИПОЛОГІЯ СЕРІЙНИХ СЕКСУАЛЬНИХ ЗЛОЧИНЦІВ
| Наукові статті - Кримінологія |
ШАЛГУНОВА С.А.,
кандидат юридичних наук доцент, начальник кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ТИПОЛОГІЯ СЕРІЙНИХ СЕКСУАЛЬНИХ ЗЛОЧИНЦІВ
Постановка проблеми. Вивчення особи сексуального злочинця, як і особи насильницького злочинця чи особи злочинця в цілому, в кримінологічній науці завжди пов’язується з систематизацією та розділенням на певні групи притаманних їй ознак. Здійснення типології особи сексуального злочинця, як важлива передумова для цілеспрямованої діяльності з індивідуального запобігання статевих злочинів, значним чином пов’язана з розробкою актуальної проблеми прогнозування індивідуальної злочинної поведінки. Особливої важливості набувають питання прогнозування серійних злочинів та застосування диференційованих й індивідуалізованих заходів профілактичного та правового впливу на таких осіб, котрі схильні до їх вчення проблеми з важливими науковими і практичними завданнями. Обрана тема дослідження виконується в межах дисертаційного дослідження «Особа насильницького злочинця» та відповідає тематиці кримінологічних досліджень в Україні, пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень в системі МВС України на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, планам науково-дослідної роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ і його кафедри кримінального права та кримінології. Кожен із зазначених програмних документів містить завдання вивчення особи, яка вчиняє злочин певного виду, її виявлення та попередження подальших Мз леотчоиюн івд.аного дослідження є здійснення типології особи сексуального злочинця, що дозволяє відрізнити її від інших осіб, які вчиняють насильницькі злочини, на підставі узагальнення слідчої, судової практики та точок зору різних авторів у кримінології.
Результати вивчення нами кримінальних справ дозволили виділити чотири групи осіб, котрі вчинили серійні сексуальні вбивства: «ситуативні злочинці», «сексуальні маніяки», «силовики» [2, с.40–41] та «шукачі розваг». Підставою для виділення цих груп стали: недостатня соціальна зумовленість базових мотивів («ситуативні» злочинці); мотиваційні відхилення, що полягають в неадекватній фіксації сексуальної потреби на садистському заподіянні страждання партнерові («сексуальні маніяки»); фіксація насильницького способу задоволення статевої потреби у самоствердженні («силовики»); пошук розваг, не стільки заради задоволення статевої потреби, скільки із бажання принизити жертву, показати свою владу над нею, а опосередковано – над іншими жінками, заповнити свій вільний час розвагами та систематизація матеріалів кримінальних справ за 1980–2008 роки дозволили виділити ряд характерних ознак злочинів, вчинених представниками кожного із вказаних типів. Деякі із них мають пошукове значення, тому що з певною часткою ймовірності вказують на те, що вчинений злочин – справа рук представника певного типу.
Так, для умисних вбивств, вчинених злочинцем «ситуативного» типу, характерні наступні риси: здійснення нападів, як правило, у безлюдних місцях (ліфті, під’їзді будинку, парку, сквері), жертва одна, рідше – декілька жінок або дітей (віком до 14 років); винний силоміць або погрозами змушує жертву слідувати в безлюдне місце, хоча іноді проникає у квартиру жертви з метою крадіжки, а коли застає у квартирі дитину або літню людину, примушує її до сексуальних зносин, а потім убиває. Вік жертви не мав істотного значення для злочинця, головне – це легкість, з якою можна було придушити протидію жертви, зручний збіг обставин і злочинці нерідко починали свою «кар’єру» серійного вбивці зі зґвалтувань жінок чи підлітків. При вчиненні перших злочинів, як свідчать матеріали кримінальних справ, жертві рідко наносилися серйозні тілесні ушкодження. При найменшій загрозі втручання з боку сторонніх осіб злочинці ховалися. Напади часто відбувалися в ситуаціях ризику. Втручання сторонніх осіб та активний опір жертви найчастіше заважали злочинцю довести злочин до кінця, і посягання переривалося на стадії замаху. Злочинці діяли вкрай непродумано, при раптово виниклому намірі та зручному збігу обставин – «по ситуації», без прогнозування можливих наслідків своїх дій.
Сексуальні напади «ситуативних» ґвалтівників мали тенденцію до повторення, і кожен наступний випадок відрізнявся більшою зухвалістю та більшою жорстокістю стосовно жертви. Мотив, що спонукав вбити потерпілу особу, не був пов’язаний з мотивом, що спонукав до нападу. Злочинці вбивали з метою перебороти опір, убезпечити себе від викриття, розлютившись на опір жертви. Іноді вбивство було пов’язане з технікою здійснення статевих актів. Поступово вбивство ставало обов’язковим елементом злочину – так злочинець почував себе більш безпечно, оскільки відсоток викриття значно зменшувався, коли жертва була мертва.
Представники цього типу вбивць керуються ситуативними мотивами, заради негайного задоволення бажання, що раптово, спонтанно виникає, вони готові поставити під загрозу більш віддалені цінності. Так, відсутність близького сексуального об’єкта призводило до «полювання» на дівчат-підлітків, жінок, іноді – хлопчиків. Найчастіше ситуативність та імпульсивність поводження цих осіб поєднувалися зі зловживанням алкоголем (у 62–65% випадків), рідше – наркотиків (у 10–12% випадків) або з психічними відхиленнями винного (у 18–21% випадків). І лише у 2–10% випадків злочинець перебував у нормальному фізіологічному стані, а лише діяв під впливом емоцій гніву, помсти, ревнощів.
Серед «ситуативних» злочинців найчастіше зустрічалися неповнолітні злочинці (віком від 14 до 18 років) та особи молодіжного віку (віком до 30 років). Представників цього типу відрізняє невміння спілкуватися з особами протилежної статі або схильність до поверхового малозмістовного спілкування. Основний спосіб використання їх вільного часу – спільні випивки, бійки. Вони, як правило, виховувалися в неповних або неблагополучних родинах, в умовах бездоглядності, мало спілкувалися з однолітками, погано вчилися, пізнавальні мотиви не розвивалися. Багато хто із цих осіб мали сексуальні відхилення, відчували себе сексуально неповноцінними. Підвищенню сексуального збудження служили фетиші – особливий одяг партнера (чорні колготки, червоний плащ, високі каблуки), високий соціальний статус, професійна приналежність тощо.
«Сексуальні маніяки» перед тим як вчинити напад, як правило, вступали у контакт з майбутньою жертвою. Дитині пропонували пограти, просили показати будинок, що нібито шукають; підлітка зацікавлювали якою-небудь колекцією; дорослу жінку підвозили на автомобілі, запрошували в ліс за грибами, випити разом якийсь дорогий чи екзотичний алкогольний напій тощо. Жертва заманювалася до місця вчинення злочину, що нерідко було заздалегідь підшукане. Ці злочинці легко йдуть на контакт з незнайомими особами, справляють на них позитивне враження. Об’єктом нападу обирали осіб, які легше опиняються в їх владі – довірливу дитину, цікавого підлітка, який перебуває в стані алкогольного сп’яніння, молоду чи наївну жінку. Деякі із злочинців при виборі жертв орієнтувалися на певні ознаки, що стали символом, – діти певної статі та віку; жінки, які мають подібність із матір’ю, дружиною; тільки гомосексуалісти або повії. Жертву вони обирали з тієї вікової та соціальної групи, із представниками якої у повсякденному житті їм легше всього налагодити довірче спілкування (педагог – серед знайомих або незнайомих дітей; лікар – серед літніх пацієнтів тощо).
При вчиненні злочину перехід від спілкування до агресивних дій відбувався в період, коли маніяк відчував, що жертва йому підвладна. Як правило, злочин добре спланований і перехід до агресії відбувається в місці, щодо якого маніяк упевнений, що йому ніхто не перешкодить. Крик, благання жертви тільки розпалюють його пристрасть. Жертва позбавляється життя болісним чином: вирізать статеві органи й внутрішності, припікають найбільш чутливі місця, намагаються зняти шкіру, оскальпувати, випускають кров, відрізають кінцівки, голову, язик. На тілі їх знівечених жертв знаходять численні сліди поранень і катувань. Страждання жертви – основний зміст такого вбивства, його мотив. Припинити вбивства вони не можуть. Для катувань й позбавлення життя вбивця використовує спеціально призначені знаряддя: скальпелі, ножі, мотузки, ремені й т.ін. При цьому зазначені знаряддя та засоби завчасно готуються, пристосовуються для вчинення катувань та вбивства. Таким чином, винний ретельно готується до вчинення злочину в цілому: обмірковує спосіб заподіяння якомога більших страждань жертві, спосіб використання знаряддя. У деяких із цих злочинців садистські дії служать як способом сексуального задоволення, так і способом задоволення владних домагань або потреби у помсті (але не щодо конкретної людини, а символу, втіленням якого на відміну від представників «ситуативного» типу, вчиняли злочин тверезими, діяли логічно й раціонально. У них немає дефектів прогнозування, вони завжди досить повно враховували всі обставини при вчиненні злочину, добре орієнтувалися в ситуації, зберігали обережність. Після вчинення вбивства злочинці даного типу прагнуть замаскувати труп, «прибрати» місце злочину.
Особистісні дефекти цих осіб проявляються у своєрідності ціннісних орієнтацій. Норми, що регулюють сексуальні відносини, гуманістичні цінності ними ігноруються. На відміну від «ситуативників», ці злочинці прагнуть вбити жертву завжди. На ранніх стадіях розвитку злочинної поведінки маніяків нерідко відрізняють сексуальні та емоційні відхилення у поведінці (жорстокість до тварин, молодших за віком дітей, фетишизм, візіонізм тощо). З часом, який минає від вчинення першого злочину, у них відбувається трансформація мотиваційної сфери, формуються аномалії, характерні для осіб з патологією потягів. Вбивство, поєднане із здійсненням садистських сексуальних дій, стає для них провідною діяльністю, що підкоряє всі інші відносини, внаслідок чого різко звужується коло спілкування, пропадає інтерес до роботи, родини. У той же час ці особи часто виявляють цікавість до колекціонування, літературної творчості, релігії, криміналістичної та містичної, езотеричної літератури. Нерідко вони вибудовують власну філософську систему ірраціонального типу, що виправдує як їх власні будь-які антисоціальні дії, так і дії подібних їм «обраних» людей.
Маніяками-садистами нерідко виявлялися люди, котрі ведуть зовні благопристойний спосіб життя, мають постійне місце проживання, благополучну сім’ю, власних дітей, одержали непогану освіту та професію педагога, лікаря, юриста, бухгалтера, інженера. Але в кар’єрі таких осіб практично завжди виникали труднощі, пов’язані з їх особистісними особливостями. Колеги по роботі ставилися до них з недовірою, уникали спілкування, згадували про наявність у них деяких чудностей і дивацтв. Якщо у такого злочинця є сім’я, то домінуюче положення в ній займає дружина. У подружніх відносинах у них звичайно виникали проблеми, пов’язані зі статевою слабкістю.
Вивчення біографії даного типу злочинців показало, що більшість із них виховувалися в родинах «зовні благополучних», в яких не було особливих матеріальних труднощів, а соціальний і віковий статус батьків був досить високим. При цьому стиль виховання в родині характеризувався підвищеною опікою й надмірним контролем при внутрішньому відкиданні дитини, її знехтуванні. Як правило, вихованням дитини займалася мати, а батько, якщо й був присутній у родині, то часто не брав участі у вирішенні сімейних проблем через зайнятість або характерологічні особливості – слабовілля або залежність від матері. Такі умови виховання негативно позначалися на дитині, гальмували розвиток у неї почуття самостійності й відповідальності. При високому рівні домагань (претензій), що задаються у таких «напівінтелігентних родинах» і повній невірі у свої можливості, підліток виявлявся безпомічним перед життєвими труднощами. Після невдалих спроб їх подолання, він переконується у своїй повній непристосованості й іде у світ героїчних фантазій. Непристосованість і невміння рішуче й самостійно діяти особливо яскраво проявлялися в період життєвих катаклізмів: смерті одного із батьків, зміни місця роботи, місця проживання, у період створення власної родини, появи в ній дітей. Найважливішою із детермінант його кримінальної поведінки є прагнення підкорити жертву, панувати над нею, звичка до насильства, концентрація на проблемі утвердження своєї значимості в суспільстві. Починати свою злочинну діяльність «силовики» можуть, керуючись корисливими мотивами, з нападів.
Так само як і сексуальні маніяки, вбивці цього типу схильні спілкуватися з жертвою. Початкове спілкування з жертвою є специфічним: злочинець намагається сподобатися майбутній жертві, перебільшити власну соціальну значимість в її очах, ступінь статку. Нерідко жертва й злочинець спільно вживають спиртні напої. Таким чином злочинець намагається встановити довірливі відносини з жертвою, здобути її симпатії, «розслабити» її пильність у подальших відносинах. При знайомстві жертві іноді повідомляється справжнє ім’я, місце проживання, телефон. Це характерно для перших злочинів, пов’язаних як правило, зі зґвалтуваннями. При вчиненні перших вбивств намір злочинця на початку спілкування з жертвою іще недостатньо визначений. Здається, що він прагне або примусити жертву до сексуальних відносин або силою відібрати у неї коштовні речі. Конфлікт виникає через оплату сексуальних послуг, небажання жінки вступати у статевий зв’язок, підкоритися витонченим сексуальним вимогам, розстатися з коштовностями. Така непокора призводить до вбивства. Жертві, яка намагається опиратися, наносяться численні поранення. Але навіть якщо жертва (а нерідко це жінки легкої поведінки) без застосування будь-якого примусу (фізичного чи психічного) погоджується з усіма сексуальними вимогами й віддає всі коштовності, вбивство все ж відбувається, хоча потреби у ньому уже й немає: жертва виконала всі вимоги злочинця і злочинний намір досягнутий. Таким чином, психологічний зміст поведінки злочинця не вичерпується зовнішнім конфліктом, він є лише приводом, пусковим механізмом для реалізації інших мотивів винного. Мотивація знайомства з жертвою, з наступним її зґвалтуванням та вбивством, досить складна. Бажання задовольнити сексуальну потребу або поповнити бюджет за рахунок пограбування не є домінуючими в ієрархії кримінальних мотивів злочинця. Більшу значимість для нього на перших етапах взаємодії з жертвою має можливість одержання емоційної підтримки у вигляді захоплення жертви успіхом й особистісною значимістю злочинця, ілюзію яких він посилено створює в процесі особистого спілкування. Коли наступає момент усвідомлення жертвою реального стану справ, винний вбиває жертву, але не із страху викриття, а як свідка краху його власного міфу. У примушуванні до сексу та вбивстві (як здійсненні владного контролю над обставинами і життям жертви) злочинець черпає впевненість у своїх можливостях контролювати власне життя, на зразок того, як він панує у цей момент над жертвою.
Серед таких серійних вбивць можна зустріти людей, потерпілих життєве фіаско. Вони в міру освічені, більшість мають середню спеціальну і навіть вищу освіту, у певний період часу мали кошти, що гарантували добробут, але в силу деяких обставин виявилися викинутими на узбіччя життя. Це і раніше засуджувані особи, але у більшості ті, хто опинився на лаві підсудних «випадково», для кого стосунки з оточуючим світом виявилися трагедією, розбили життєві плани, і особи, які не притягувалися раніше до кримінальної відповідальності, але втратили роботу: службовці, військовослужбовці, представники правоохоронних органів, що потерпіли крах у бізнесі, так звані «нові українці». Здебільшого це вихідці із суспільних верств, у яких люди виявлялися причетними до субкультури насильства, мали можливість відчути смак муштри, дисципліни, жорстокості, вседозволеності, що дає влада. Рівень їх загальної культури обмежений, кругозір звужений. Вони не здатні розсунути рамки уявлень про успішність життя далі загальноприйнятої думки про те, що повинно супроводжувати соціальне визнання. Питання про сенс життя вирішується такими особами лише як проблема соціального статусу. Тверда схильність «силовиків» до групових цінностей проявляється у їх нездатності підкоритися статусу «соціального невдахи». Злочинець не знаходить ніяких інших шляхів для реального подолання сформованих життєвих труднощів, крім кримінального. Періодичні вбивства жінок певним чином компенсують їх соціальне безсилля. Відібрані у жертви речі злочинець продає, дарує співмешканці, матері, і таким чином зміцнює свій соціальний статус.
Такий кримінальний спосіб «психологічної самопідтримки» поступово закріплюється у свідомості злочинця. Вбивства у поєднанні зі зґвалтуванням і розбоєм стають звичними. При знайомстві з певною жертвою, злочинець уже заздалегідь знає, чим це знайомство скінчиться. Хоча вбивця цього типу, на відміну від «сексуального маніяка», у якийсь період життя може відмовитися від таких сурогатних способів самоствердження і на тривалий період припинити кримінальну діяльність.
Способом вбивства у «силовиків», як правило, буває удушення. Деякі здійснюють удушення в процесі зґвалтування і демонструють у такий спосіб свою здатність повністю панувати над життям жертви. Іноді застосовується холодна зброя, що носить винний із собою постійно, або інший підручний предмет – власний ремінь, шарф жертви, камінь, використовувані у випадку активного опору жертви. Жертвами «силовиків», як правило, стають привабливі дівчата або жінки, найчастіше це повії, жінки, котрі зловживають спиртними напоями, наркоманки. Інша категорія жертв – «жінки зі статком», їх вбивства злочинець часто виправдовує «класовою ненавистю». Стосовно їх особливо часто вчиняють злочини ті особи, які встали на шлях вбивства після серії вчинених ними вбивств і зґвалтувань. На відміну від погано соціалізованих «ситуативних» вбивць і «сексуальних маніяків», вони значно частіше можуть діяти не тільки один на один з жертвою, але й у складі невеликої групи.
Описані типи серійних сексуальних вбивств можуть допомогти співробітникам правоохоронних органів, і в першу чергу, – працівниками карного розшуку ОВС, навіть без опори на професійні знання консультантів (психологів, психіатрів), у загальних рисах уявити собі психологічні особливості особи, яка вчинила розслідуваний злочин. Вказані нами уявлення про особу вбивці дозволять полегшити пошук. Відповідно до наведеної вище типології серійних сексуальних вбивць, її автори вказують деякі специфічні криміналістичні ознаки злочину, котрі свідчать про те, що він вчинений представником певного типу.
Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Як висновок можна зазначити, що типологія сексуальних злочинців є результатом комплексного використання кримінологічних, криміналістичних та психологічних знань, і дозволяє об’єднати суто теоретичні знання кримінологічного вчення про особу злочинця із сучасною практичною діяльністю ОВС у першу чергу, в якості конкретних практичних рекомендацій ми пропонуємо використовувати розроблену типологію, що дозволить прогнозувати злочинну насильницьку поведінку таких осіб, а відповідно, й попереджати злочини.
Вказана типологічна розробка дозволяє певним чином систематизувати контингент насильницьких сексуальних злочинців для їх більш ретельного вивчення, виділити групи, що потребують першочергової уваги. В кримінальному праві за допомогою вказаної типології можливо удосконалити процес індивідуалізації покарання (визначення виду та розміру покарання). Типологія особи насильницького злочинця потрібна також й іншим наукам кримінального профілю – криміналістиці, кримінально-процесуальному, кримінально-виконавчому праву, оперативно-розшуковій діяльності, юридичній психології. Кожна із зазначених наук за допомогою типології зможе вирішувати свої локальні завдання: криміналістика – за способом або прийомом вчинення злочину отримає дані про «почерк» злочинця, кримінально-виконавче право – для визначення найбільш ефективних засобів виправлення засудженого в процесі відбування покарання, кримінально-процесуальне право – для підвищення глибини та ретельності вивчення особи злочинця в процесі розслідування справи та розгляду її в суді і для винесення справедливого вироку, в оперативно-розшуковій діяльності – при виборі та плануванні оперативно-розшукових заходів по злочинах різного спрямування, в юридичній психології – для з’ясування механізму формування особи з конкретною життєвою позицією, антисуспільною спрямованістю. Також, на наш погляд, можна було б при здійсненні оперативно-розшукових дій та досудового слідства у картках обліку злочинів та осіб, які їх вчинили, вказувати типологічну характеристику підозрюваної й обвинувачуваної особи, та у вироках суду відображати дану обставину.
Список використаної літератури:
Ситковская О.Д., Конышева Л.П. Участие психолога в расследовании серийных убийств. – М., 2002.
Бродченко О.И., Логунова О.А. Психолого-криминалистическое обеспечение раскрытия серийных сексуальных преступлений: Методическое пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 2004. – 118 с. – (Б-ка работника криминальной милиции).
Див.: Столяренко А.М. Психологические приемы в работе юриста. – М., 2000.
Див.: Тележникова В.Н. Криминолого-психологическая характеристика лиц, виновных в многоэпизодных убийствах и изнасилованиях: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М.: ВНИИ МВД России, 1999; Лаговский А.Ю., Скрыпников А.И., Тележникова В.Н., Бегунова Л.А. Составление психологического портрета преступника: Учебно-методическое пособие. – М., 2000; Бегунова Л.А. Проблемы разработки и использования психолого-криминалистического портрета подозреваемого при раскрытии изнасилований и убийств, сопряженных с действиями сексуального характера: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М.: ВНИИ МВД России, 2002.
Анфиногенов А.И. Психологическое портретирование неустановленного преступника. – М., 2002.
< Попередня Наступна >