704

---

О. М. ЛИТВИНОВ,

доктор юридичних наук, доцент, начальник кафедри кримінального права і кримінології навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ

КРИМІНОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ ЯК КОМПОНЕНТ СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Розглянуто проблемні питання імплементації засобів і методів впливу на злочинність у комплекс заходів забезпечення національної безпеки України.

У соціальній діяльності взагалі та її окре­мих видах як необхідний компонент виділяють стратегію. Це положення правомірно по­ширювати і на кримінологічну діяльність, на що цілком справедливо звертається увага , відповідних дослідженнях Г. А. Аванесова, О. В. Бокова, В. В. Голіни, Л. М. Давиденка, О. М. Джужі, І. М. Даныпина, А. П. Закалюка О. Г. Кальмана, О. М. Костенка, В. М. Кудряв-цева, О. М. Литвака, В. Є. Емінова. Дане питання безпосередньо стосується підвищення результативності дії механізму протидії зло­чинності, тому воно не може не досліджуватися теорією, не входити в коло актуальних її проблем.

Метою даної статті є аналіз сутнісних і змі­стовних характеристик, організаційних і функціональних засад формування і реалізації кри­мінологічної стратегії в контексті компонентів стратегії національної безпеки України.

Передумовою зародження наукового інте­ресу до порушеної проблематики є той факт, що Стратегія національної безпеки України [1] хоча і не містить як свій компонент науково обґрунтованої кримінологічної стратегії, про-те оперує її елементами під час урегулювання питань захисту інших об'єктів. Диспропор­цію, яка утворилась, має бути усунено.

Кримінологічна стратегія як правовий феномен характеризується такими оз

наками: по-перше, представляє собою систему теоретич­них положень, сукупність політико-правових ідей, розгорнутих на довгострокову перспекти­ву; по-друге, визначає загальну орієнтацію діяльності щодо протидії злочинності, фундаментальні цілі і довгострокові завдання, основні напрямки цієї діяльності; по-третє, виходить із вимог системи об'єктивних законів в галузі протидії злочинності [2, с 34-39; 3, с 497-499].

Кримінологічну стратегію слід розглядати в широкому і вузькому значенні, а також у прив'язці до протидії злочинності на рівні держави в цілому, на регіональному та місцевому рівнях. У кримінологічній стратегії слід виділити чотири аспекти, урахування яких дозволяє при організації та здійсненні протидії злочинності не втрачати ознак перспективності й разом із тим не допускати суб'єктивістських і волюнтаристичних рішень.

Перший аспект кримінологічної стратегії полягає в тому, що визначається її кінцева мета у формі світоглядної позиції з питань призначення, ролі місця і методів протидії злочинності. Другий аспект пов'язаний із ви-значенням контуру політичного курсу проти-дії злочинності на даному конкретному істо­ричному етапі розвитку суспільства. Третій аспект стосується її цільових настанов на конкретній стадії розвитку, четвертий - у рамках певного періоду.

Межі кримінологічної стратегії обумов­лені довгостроковою концепцією соціально-економічного розвитку. В силу об'єктивно існуючих регіональних особливостей соціаль­но-криміногенного комплексу, можливостей впливу на нього не виключено, що завдання протидії злочинності не завжди будуть паралельні або тотожні.

Кримінологічна стратегія надає функціонуванню механізму протидії злочинності стабільності, планомірності, спрямованості, забезпечує безпосередність і послідовність розробки завдань діяльності та їх диференціацію за рівнями та сферами застосування. Вона служить своєрідною платформою для довго­строкових і перспективних планів діяльності окремих суб'єктів, вбирає в себе фундаментальні надбання науки та новітні форми організації практичної сторони справи, чітко визначає засоби, у тому числі обумовлені специфікою дії механізмів реалізації довгострокової кримінологічної політики. Вона характеризується стабільністю основного вектора спрямованості, тенденцією поетапного наближення до глобального завдання (забезпечення безпеки), припускає можливість корегування структур­них елементів у зв'язку з істотними зрушеннями криміногенної ситуації в країні.

При розробці кримінологічної стратегії на новий історичний етап розвитку суспільства слід докладно і всебічно вивчити попередню стратегію. Це потрібно для того, аби повною мірою усвідомити її сильні та слабкі сторони, використати практичне значення перших та не допустити, попередити рецидив других.

Загальнодержавна кримінологічна стратегія повинна розроблятися з урахуванням об'єктивних закономірностей криміногенної ситуації не тільки в країні, але й у великих регіонах, інакше вона може виявитися недо­статньо ефективною і малопридатною для застосування.

Розробка кримінологічної стратегії починається зі створення кримінологічної концепції на тривалу перспективу, покликаної бути теоретико-методологічним фундаментом практичної діяльності із протидії злочинності [4, с 353-356]. Створення концепції - це процес, що синтезує результати, висновки значної сукупності ор­ганічно взаємозалежних масштабних досліджень ситуації в країні, окремих регіонах із завданням встановлення закономірностей економічного і соціального розвитку, його особливостей в окремих регіонах, кримінологічних закономірностей, характерних для періоду розробки кримінологічної стратегії, а також механізму її реалізації у поєднанні з об'єктивною оцінкою результативності.

Відповідно до створеної концепції криміно­логічної стратегії формулюються вихідні її принципи, цілі й завдання, напрямки, характе­ризується система засобів досягнення постав­лених цілей (у тому числі конструкція механізму імплементації кримінологічної стратегії), які втілюються в перспективних і поточних планах запобігання злочинам, за допомогою яких вона трансформується в конкретну діяль­ність з усунення причин і умов злочинності.

Отже, на підставі аналізу сутнісних і змістових характеристик кримінологічної стратегії їй можна дати наступне визначення: кримінологічна стратегія – це система обґрунто­ваних та офіційно прийнятих поглядів і уяв­лень, принципів і положень про шляхи, засоби і механізм захисту життєво важливих інтере­сів громадянина, суспільства, держави, закон-них з точки зору права, від внутрішніх і зов­нішніх загроз з боку злочинності.

У наступній частині статті вважаємо за не­обхідне зупинитись на окремих положеннях кримінологічної стратегії, що потребують обов'язкового відображення та нормативно-правового закріплення. Ці положення повинні виражати комплексний підхід до забезпечення кримінальної безпеки в єдності всіх її складових елементів і на всіх напрямах, виходячи з реального стану справ в даній сфері, а також із можливостей держави з організації і здійс­нення діяльності, тим більше що Стратегія національної безпеки України констатує, що правоохоронні органи України в їх теперішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією еконо­міки, корупцією (п. 2.4.).

Дана стратегія повинна діяти протягом усього перехідного періоду становлення і роз­витку правової демократичної держави і фор­мування громадянського суспільства. На нашу думку, вона повинна містити відповіді на такі питання:

наскільки актуальна в даний момент проблема протидії злочинності;

у чому полягають особливості і які ос­новні тенденції розвитку злочинності;

які цілі та завдання держави й суспіль­ства у сфері протидії злочинності;

які результати діяльності з протидії зло­чинності очікуються;

які основні напрями досягнення бажаних результатів протиборства зі злочинністю.

Кримінологічна стратегія повинна, на наш погляд, також включати:

характеристику зовнішніх і внутрішніх загроз від злочинності;

визначення критеріїв і показників, що характеризують криміногенну обстановку і її стан, рівень безпеки, що забезпечує надійний захист життєво важливих інтересів громадян;

механізм забезпечення діяльності з протидії злочинності шляхом застосування всіма державними і суспільними інститутами правових, економічних, адміністративних, політич­них і інших заходів кримінологічного впливу.

На нашу думку, останній пункт як одна з базових концепцій протидії злочинності може стати основою для створення в країні ефективно діючої загальнодержавної системи боро­тьби з цим явищем по всьому фронту проблем. Головною силою при цьому повинні бути державні органи, що мають у своєму розпорядженні ресурси і засоби для реалізації заходів політичного, правового, організацій­ного, економічного і спеціального характеру, направлених на забезпечення безпеки особи, суспільства і держави від злочинних посягань.

З урахуванням сучасних реалій необхідно звернути особливу увагу на міжнародний аспект протидії злочинності і розробку адек­ватних заходів боротьби з нею. Загальнові­домим фактом стало те, що глобалізація еко­номічних і соціокультурних зв'язків спричи­нила інтернаціоналізацію злочинності. Безумовно, правий В. В. Лунєєв, коли стверджує, що «після глобальної військової загрози над людством нависають дві інші - екологічна та кримінальна» [5, с 473].

Більш того, інтернаціоналізація зв'язків держав викликає зростаючу рухливість поро­гу дозволеного, злиття культурних моделей і цінностей різних країн і, як наслідок, відбувається процес денаціоналізації культури населення країни, позбавлення його власних етич­них і культурних коренів, засвоєння навиків кримінальної квазікультури. Така еволюція тим більше тривожна, адже бурхливе зростання рівня злочинності саме по собі має деструктивний ефект, створюючи «культурне затьмарення» частини суспільства під час контакту.

Дані проблеми можуть бути вирішені лише протягом достатньо тривалого періоду і лише завдяки цілеспрямованим і злагодженим зусиллям усіх гілок влади та інститутів громадянського суспільства. Спрямованість цієї діяльності повинна регламентуватися струн-кою системою законодавчого базису в області протидії злочинності. Діяльність центральних і регіональних органів державної влади в даній сфері повинна набути цілеспрямованості й набути форми державної політики.

Основні елементи даної політики можуть бути включені в аналізовану стратегію у вигляді питань, що відображають проблеми ор­ганізації і здійснення протидії злочинності, в ході якого визначаються життєво важливі інтереси в різних сферах державного і суспіль­ного життя, виявляються реальні й потенційні загрози, прогнозуються вірогідні зміни в оцінках інтересів і загроз і у зв'язку з цим загаль­ний стан безпеки, визначення заходів проти-дії, адекватних загрозам, достатніх для їх по-долання.

Вважаємо, що головна мета протидії зло­чинності полягає в комплексному забезпеченні безпеки і надійного захисту охоронюваних цінностей і благ від злочинних посягань на конституційні права і свободи громадян, політичні, економічні та соціальні інститути громадянського суспільства, матеріальні і духовні надбання українського народу, територіальну цілісність, незалежність і суверенітет країни.

Завданнями протидії злочинності є: обмеження дії криміногенних факторів та чинників самодетермінації злочинності з метою забезпе­чення поступової трансформації соціальної системи до сучасних соціально-економічних світових реалій; досягнення необхідної цілеспрямованості і комплексності протидії злочин­ності; забезпечення єдності дій усіх суб'єктів протидії злочинності; широке залучення до протидії злочинності державних органів та інститутів громадянського суспільства; забезпечення пріоритетного характеру застосування засобів, не пов'язаних із примусом, карою або іншими обмеженнями, які ґрунтуються на переконанні та громадянській свідомості.

Процес реалізації кримінологічної стратегії варто поділити на етапи. На першому етапі основні зусилля держави та суспільства необ­хідно зосередити на витісненні злочинності з легального сектора економіки й політичної сфери. Одночасно варто вжити заходів щодо звуження тіньової складової економіки краї­ни, що дозволить значно обмежити економічну й фінансову базу злочинності, її ресурси для подальшого зростання. Ці кроки слід син­хронізувати з масштабною боротьбою з кору­пцією, оскільки вони не дадуть позитивного результату, якщо державний механізм не буде очищено від цієї вади.

Реалізація означених заходів дозволить спрямувати вивільнені кошти на соціальну підтримку найменш захищених верств населення країни, стимулювання громадських ініціатив, а також створення якісно нової соціально орієнтованої системи ранньої профілактики протиправної поведінки, позбавивши таким чином злочин­ність кадрового підживлення.

На цьому етапі правоохоронні органи пови­нні методично нарощувати зусилля в боротьбі зі злочинністю, особливо її організованими та професійними формами, встановити контроль над тими сферами життєдіяльності, куди про-никли або намагаються проникнути її представники. Визначальними напрямками при цьому повинні бути:

порушення організаційних структур злочинності (основний спосіб - вилучення лідерів та активних членів шляхом притягнення їх до кримінальної відповідальності за конкретні злочини), що дозволить більш ефективно проводити роботу щодо роз'єднання злочинного середовища;

підрив фінансової бази злочинності шляхом перекриття каналів незаконного збагачення, а також вилучення отриманих зло-чинним шляхом доходів із застосуванням від-повідних механізмів;

усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочинів, у тому числі шляхом проведення комплексних багатопрофільних заходів, скоординованих з іншими суб'єктами протидії злочинності.

Державою повинні бути ухвалені та реалізовані спеціальні програми, які включатимуть не тільки заходи правоохоронної спрямованості, але й зміни духовно-морального і соціально-психологічного клімату в країні. Проти злочинності має бути розв'язано справжню інформаційно-психологічну війну.

На другому етапі основні зусилля держави та суспільства варто направити на реальне обмеження і припинення всіх форм і видів злочинної діяльності.

Зниженню рівня злочинності сприятиме реалізація заходів із подальшого покращення соціально-економічної ситуації в країні. Пріоритетним на даному етапі має стати скоро­чення різниці в доходах між різними верства-ми населення до більш цивілізованого рівня. Необхідно також провести цілеспрямоване перетворення політичної системи держави в напрямку зміцнення парламентської моделі організації державної влади, делегування більш широких повноважень регіонам, витиснення криміналітету зі сфери політики.

Стратегічно важливе значення матиме здійснення цілої низки правових заходів з ме­тою надання суб'єктам протидії злочинності реальних інструментів, що дозволять їм ефективно протидіяти злочинності. Одним з голов­них напрямків при цьому повинно стати забезпечення неминучості покарання не тільки винних у вчиненні злочинів, але й державних службовців, працівників правоохоронних і судів незалежно від їх посадового положення, які сприяють злочинній діяльності.

Особливе значення на цьому етапі матиме подальше удосконалення системи правового і морального виховання населення на гуманістичних і патріотичних засадах, а також розроблення і впровадження в практичну діяльність процедур попередження злочинності, особливо профілактики злочинів та інших правопорушень. У літературі справедливо наголошується: «Процедури є необхідними у багатьох аспектах: для досягнення одноманітності діяльності правоохоронних органів у проведенні державної політики; для забезпечення законності при їх функціонуванні, включаючи захист прав і законних інтересів громадян, що зіткнулися з юридичною системою; для застосування найефективніших методів і прийомів здійснення судочинства і запобігання можливим помилкам; для створення необхідних умов громадянам при зверненні в суд та інші правоохоронні органи - умов, які були б стабільні, надійні і незмінні, незалежно від того, який конкретно суддя, прокуро. або слідчий виконуватиме свої функції» [6, с 72].

Ще на одному аспекті хотілось би загострити увагу. Ідеться про те, що необхідно міцно прив'язати нормотворення до аналізу кримінологічної реальності, вивчення конкретних змін соціальної дійсності, закономірностей і тенденцій правозастосовної діяльності. Інакше кажучи, будь-які стратегічні зміни в кримінальному законодавстві і в інших галузях права кримінального циклу повинні бути кримінологічно обґрунтовані; при цьому пе­редбачається ретельне врахування виявлених і прогнозованих тенденцій злочинності, її структури, нових видів злочинів, змін контингенту злочинців тощо.

Протидія злочинності повинна ґрунтуватися на чіткому і ясному розумінні того, яких змін у її стані, структурі і динаміці можна буде домогтися, удосконалюючи відповідні інститути й норми. Звідси стає зрозумілою та роль, яку відіграє вивчення кримінологічної практики і соціальної дійсності для формування і реалізації кримінологічної стратегії та механізму протидії злочинності.

Література

Про Стратегію національної безпеки України [Електронний ресурс] : указ Президента України від 12 лют. 2007 p. № 105/2007. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cqi-bin/laws/main.cqi?nreq=105/2007.

Юхно О.О. Актуальні проблеми визначення місця кримінологічної ст–атегії і тактики в системі за­побігання злочинності держави // Південноукраїнський правничий часопис. 2008. - № 2. - С. 34-39.

Современные проблемы и стратегия борьбы с преступностью / [науч. ред. В. Н. Бурлаков, Б. В. Волженкин]. - СПб. : Издат. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. - 592 с.

Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні : монографія / О. М. Литвинов. - X. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - 446 с.

Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции / В. В. Лунеев ; предисл. В. Н. Кудрявцева. - М. : НОРМА, 1999. - 912 с.

Кудрявцев В. Н. Стратегии борьбы с преступностью / В. Н. Кудрявцев. - 2-е изд., испр. и доп. -М. : Наука, 2005. - 352 с.

 

< Попередня   Наступна >