Головна Наукові статті Кримінологія НАРКОМАНІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА, ЇЇ СКЛАДОВІ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ В УКРАЇНІ

НАРКОМАНІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА, ЇЇ СКЛАДОВІ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ В УКРАЇНІ

Наукові статті - Кримінологія
422

МІНКА П.Я.,

кандидат юридичних наук, доцент, ректор Дніпропетровського гуманітарного університету

НАРКОМАНІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА, ЇЇ СКЛАДОВІ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ В УКРАЇНІ

Практика розвитку сучасної цивілізації у ХХ ст. та на початку ХХІ ст. засвідчує, що перед людством постає все більша кількість глобальних проблем політичного, економічного та соціального значення. Серед останніх на передній план виходять такі споріднені проблеми, як наркоманія та СНІД. Гострота першої з них зумовлена тим, що прискорений розвиток наркобізнесу та наркотизація населення практично всіх країн призводить до таких незворотних процесів, у результаті яких руйнується людський генотип як сукупність усіх матеріальних структур клітини, що виконують функцію спадковості. І якщо негативні процеси на цьому рівні набудуть широкомасштабного розвитку (або глобального прояву), то майбутнє будь-якої нації і людства в цілому не має перспективи на подальше існування.

Явище наркоманії відоме людству вже багато тисячоліть. Як свідчать різні історичні документи і факти, болезаспокійливі та снодійні властивості наркотичних речовин використовувалися спочатку в медичних цілях («папірус Еберса» (приблизно 1500 р. до н.е.), в якому було зібрано майже 700 рецептів, багато з котрих ґрунтувалися на опіумі). Але з часом їх обіг вийшов за межі медичного призначення. Ці речовини почали вживати для отримання специфічних відчуттів на рівні біологічних і психотропних ефектів, а також для відновлення порушеного психічного і фізичного стану. Ейфорія після прийому наркотика запам’ятовується тими ділянками мозку, які відповідають за задоволення, і примушує людину постійно поновлювати його вміст в організмі. Настає звикання і непереборний потяг до цих речовин. Такі наслідки вживання лежать в основі значення терміна «наркоманія»: в перекладі з грецьк

ої – це хворобливий потяг, пристрасть до вживання наркотиків, що призводить до тяжких порушень фізичних і психічних функцій [6, с. 328].

За останні сто років наркоманія, поширившись в усьому світі, набула характеру справжньої епідемії. А на початку третього тисячоліття вона стала складовою суспільного життя, тим чинником, подолавши який, людство подолає половину інших (соціальних, правових, медичних) проблем, що стоять перед ним. Адже за приблизними даними у світі налічується 300 млн наркозалежних тільки від наркотичних препаратів з коноплі [3, с. 26].

Не оминула ця біда і Україну. Так, у 2007 р. за темпами поширення наркоманії Україна посідала 6-е місце серед 50-и європейських держав. І для цього є багато причин. Так, Україна за своїм географічним положенням завжди була головним транспортним коридором для торгівлі наркотиками між Середньою Азією і Європою. Частина товару, звичайно, осідає в нашій країні. Із колишніх радянських азіатських республік, а також із Афганістану (27 % ВВП цієї країни формується за рахунок нелегального наркосектору) до нас надходять героїн, маріхуана, а із Європи (Росія, Турція, Молдова, Румунія) – метадон, амфітаміни, кокаїн. Крім того, сильнодіючі наркотики масово виготовляються в домашніх умовах. Наприклад, найбільш пошире-ний доморощений наркотик, за своєю дією схожий на героїн, так звана «ширка», виготовляється із макової соломки.

Спеціальні дослідження свідчать про те, що в Україні реальна кількість споживачів наркотиків перевищує 500 тис. осіб. Результати інших досліджень дають і більш вражаючу цифру – 1 млн [4]. Половина з них – це ті, що «сидять на голці». Офіційно ж у 2008 р. зареєстровано 174 110 осіб (в 2007 їх було 173 328). В дійсності ж, як бачимо, ці цифри у багато разів більші. Це величезна частина нації, що вже приречена, якщо не отримає вчасної допомоги.

Наркоманія не тільки руйнує людину морально і фізично, але і призводить її до вчинення злочинів. Кримінальні структури використовують наркозалежність таких людей, у своїх цілях. Їхніми руками скоюються грабежі, убивства, розповсюджуються наркотики.

Про масштабність злочинності в результаті наркотизації в Україні свідчать такі дані Департаменту інформаційних технологій та БНОН. Тільки по лінії БНОН у 2008 р. було виявлено 63666 злочинів, пов’язаних з наркотиками. Із них тяжкі та особливо тяжкі склали 21395. При цьому кількість виявлених організованих злочинних груп з наркобізнесу зросла в цьому році у порівнянні з 2007 р. на 10 %. Збільшилась і кількість викритих міжнародних каналів надходження в Україну наркозасобів: із 238 у 2007 р. до 246 у 2008 р. Але незважаючи на це, незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів було зменшено всього на 1 %.

Про погіршення наркоситуації в Україні свідчать і такі факти. Лише в 2008 р. зафіксовано 2443 факти організації або утримання місць для незаконного виготовлення та вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Було виявлено 261 нарколабораторію та 236 наркопритонів. Тривожним є той факт, що при здісненні 14636 перевірок об’єктів легального обігу наркотиків викрито 1341 об’єкт без ліцензій.

Безумовно, така ситуація з обігом наркотиків сприяє прискореному зростанню кількості наркоспоживачів. Якщо в розрахунку на 10 тис. населення цей показник у 2003 р. у середньому складав 26 осіб, то станом на 1 січня 2009 р. – 37 офіційно зареєстрованих осіб. Серед міського населення ці показники склали відповідно 31 і 41, а серед сільського 17 і 27 осіб.

Тобто кількість наркоспоживачів в розрахунку на 10 тис. осіб серед міського населення зросла за цей період у 1,32 рази, а серед сільського – майже в 1,6 рази [2]. За умови, що таке співвідношення темпів зростання зазначених показників збережеться, в недалекому майбутньому загальна кількість наркоспоживачів в Україні різко зросте. Цю статистику треба вже сприймати як загрозу національній безпеці нашої держави.

Для того, щоб успішно вести боротьбу з таким явищем, як наркоманія, треба зрозуміти його причини. Перш за все слід уяснити, що це хвороба, і не однієї людини, а всього суспільства.

Якщо розглядати наркоманію як суспільну проблему, то на першому плані стоять соціальні причини її поширення. Про це свідчать історичні факти. Війни, національні та соціальні потрясіння завжди збільшували кількість людей, які в наркотиках шукали спосіб полегшення свого внутрішнього стану та стимулюючий засіб в екстремальних умовах.

В Україні в умовах політичної, економічної нестабільності, відсутності чіткої перспективи, невлаштованості життя, розмитої суспільної моралі, розгубленості перед загальними і особистими проблемами багато людей, особливо представників молоді, вдаються до вживання наркотиків як до специфічної форми захисту від усіх цих негараздів. Якщо 30–40 років тому наркозалежність була типовим явищем в кримінальному середовищі, то за останні 15 років вона розповсюдилась в основному серед молоді, загрожуючи генофонду нації та самому її існуванню. І цю тенденцію не може зупинити, як і в більшості країн, прийняття достатньо суворих законів щодо контролю над виробництвом та споживанням наркотичних засобів. Адже незважаючи на їх чинність, виробництво таких засобів і торгівля ними відбувається в широких масштабах. Заради власного збагачення торгівці наркотиками все більше розширюють коло своєї клієнтури, залучають до наркотичної залежності все нові й нові жертви, котрих вони вербують в основному з молоді. За офіційними даними, 70 % наркозалежних в Україні – це підлітки і молодь до 29 років [2].

Найчастіше наркотики починають вживати вихідці з неблагополучних сімей: це, як правило, діти батьків-алкоголіків, діти з неповних сімей або сімей, де порушені внутрішні родинні взаємини, особистісні зв’язки. За таких умов дитина, відійшовши від сім’ї, підпадає під вплив негативної мікросоціальної групи або її лідера. Особам, що вже вживають наркотики, потрібні нові люди, залучені до цієї пристрасті. Вони потрібні їм як середовище, в якому всі перебувають в однаковому наркотичному стані; як клієнти, яким вони збувають наркотики; нарешті, як піддослідні, на яких випробовується разова доза нового наркотика. У наркології це явище називається «прозелітизм наркоманів» (прозелітизм – прагнення обернути в свою віру; палка відданість тількино прийнятим новим переконанням). Вважається, що кожен наркоман за час своєї наркотичної «кар’єри» залучає до наркоманії 13–14 чоловік.

Як уже зазначалося, наркоманія помолодшала. Але особливу тривогу викликає те, що вона проникає і в шкільне середовище. Так, наприклад, американські дослідники вважають, що тільки маріхуану палять вже близько 50 % американських школярів 8–10 класів. Якщо в Україні ці цифри не такі страшні, то тільки тому, що матеріальний стан сім’ї не дозволяє підліткам мати великі суми кишенькових грошей.

Проте слід зазначити, що від проблеми наркотизації не застраховані й матеріально благополучні сім’ї, особливо заможні. Наркодилерам потрібні, в першу чергу, платоспроможні клієнти, тому наркотики цілеспрямовано проникають в престижні навчальні заклади всіх рівнів.

Органи внутрішніх справ разом з органами освіти намагаються контролювати цю ситуацію відповідно до законодавства України. Так, ще в 2004 р. в лежать операції «Генофонд» було відпрацьовано 11 тис. місць навчання неповнолітніх та молоді. В результаті було затримано 527 осіб у стані наркотичного сп’яніння. У навчальних закладах та на прилеглих територіях було виявлено 750 фактів незаконного обігу наркотиків, в результаті чого порушено 540 кримінальних справ.

Поряд із вищезазначеними причинами розповсюдження наркоманії треба вказати ще на одну. В молодіжному середовищі формуються специфічні субкультури, де вживання наркотиків вважається неодмінним атрибутом дозвілля та спілкування. З огляду на це в повному обсязі постає проблема проведення вільного часу, яка має нашу українську специфіку. По-перше, молодій людині важко знайти можливість відпочити повноцінно, бо сучасні кафе, дискотеки з матеріальної точки зору не всім доступні, а клуби взагалі працюють в закритому режимі, існують для обраних. Крім того, старі напрямки у виховній роботі відійшли в минуле. Тому такі місця проведення дозвілля, як театри, музеї залишились поза увагою молоді, а кінотеатри перестали бути виховними осередками, своїм репертуаром стимулюючи бездумне, споглядальне сприйняття життя.

По-друге, в повсякденній культурі українського суспільства існує сильна традиція пасивного проведення дозвілля за допомогою «легального» наркотика – алкоголю. Підлітки ще в сім’ї звикають відпочивати за допомогою цієї хімічної речовини. Не дивно, що вихідці з цих сімей легко «підсідають» на наркотики, які є для них способом самоутвердження, входження в дорослий світ та протесту проти того, що не подобається в оточуючому житті.

Зазвичай вживання наркотиків в молодіжному середовищі дехто пояснює розпутністю, неосвіченістю. Насправді все набагато складніше. Треба враховувати фактор аномії. Аномія – це соціологічне та соціологічно-психологічне поняття, яке позначає морально-психологічний стан індивідуальної та суспільної свідомості. На жаль, сьогодні ми живемо в такому суспільстві, де існують загальноприйняті цінності, як правило, матеріального характеру. Досягнути їх дозволеним шляхом надзвичайно важко. А мати високий рівень життя хочуть усі. Культура нашого суспільства дуже аномічна, що з урахуванням попередньої думки виявляється в підпорядкуванні суспільної свідомості прагненню до матеріальних благ.

Перед молодою людиною постає вибір: або відмовитися від домінуючих в її оточенні цінностей (бо немає можливості отримати їх у законний спосіб), або досягти їх недозволеним шляхом. А оскільки аномія виявляється у відчуженості людини від суспільства, апатії до духовних цінностей, то, враховуючи складність досягнення успіху в наших матеріальних умовах, багато людей, що відкидають протизаконні шляхи, звертаються до наркотиків як до зручного способу відключитися від особистих і суспільних проблем, забутися.

Слід пам’ятати і про такі причини, як високий рівень наповненості ринку, що вільно постачає наркотики, та індивідуальну схильність певних індивідів до таких речовин. До того ж всі ці причини в Україні обтяжуються екологічною обстановкою. Останнім часом вчені виявили, що неспокійний стан людської психіки має хімічну природу. Забруднене повітря, яким ми дихаємо, так само забруднена питна вода, неправильне застосування хімії, що оточує нас у побуті, та інші чинники – все це негативно впливає на організм людини, збуджуючи її. А коли цей стан накладається на тяжкі життєві обставини, людина може вдатися до такого способу позбавитися напруги, як вживання наркотика.

Звичайно, наркоманія – це і медична проблема. У людей, які вподобали наркотики, наркотичні речовини руйнують всі органи. Однак передусім вони згубно впливають на центральну нервову систему. Якщо людина почала вживати наркотики в підлітковому віці, коли відбувається процес фізичного дозрівання та становлення психіки особистості, то протягом 2–5 р. у неї формуються стійкі психічні зміни, знижується інтелект, що призводить до антисоціальної поведінки. Наркомани часто страждають на різні захворювання, вони рано стають інвалідами, тривалість їхнього життя скорочується у 4–5 разів.

Крім того, слід зазначити, що середовище наркоманів є джерелом зараження СНІДом та чинником його розповсюдження. З огляду на це Указ Президента України № 1184/96 від 10 грудня 1996 р. об’єднав дві державні програми: з профілактики СНІДу і профілактики наркоманії. Був утворений Національний комітет з профілактики наркоманії і захворювання на СНІД. Актуальність такої організації очевидна, оскільки незаперечно існує жорсткий зв'язок між наркоманією та епідемією СНІДу. Цей зв'язок відмічають і окремі зарубіжні фахівці. Так, американський лікар Рон Байєр вважає, що боротьба зі СНІДом не матиме успіху, доки не буде завдано удару по наркоманії.

Наша ж країна крокує до СНІДу семимильними кроками. Якщо в 1987 р. в Україні було діагностовано перші 6 випадків захворювання на СНІД, то на 1 грудня 2008 р. ця цифра склала вже 139660 ВІЛ-інфікованих, а хворих на СНІД – 26351 осіб У 2008 р. протягом січня–жовтня було офіціально зареєстровано нових ВІЛ-інфікованих 15600 осіб і 3606 нових випадків захворювання на СНІД. За цей самий період померло від СНІДу 2215 чоловік.

Якщо врахувати темпи наркотизації нашого суспільства, то можна повірити сумному прогнозові: до 2010 р. в Україні буде більше 1 млн ВІЛ-інфікованих, у той час як десятки тисяч помрають від СНІДу.

Слід зазначити, що наркоманія є також правовою проблемою. В медицині наркотики, наркотичні засоби – це перелік лікувальних речовин, офіційно затверджений в спеціальних списках. Вони зберігаються і охороняються відповідно до спеціальних інструкцій. Але як тільки наркотик стає предметом незаконного обігу, він реалізується як товар за законами нелегального ринку, а діяльність, пов’язана з цим, підпадає під дію Кримінального кодексу України.

В Україні підпільний ринок наркотиків є надзвичайно розвиненим. Більш того, вже впевнено можна констатувати, що в нашій країні існує наркобізнес, який проник у всі відомства, призначені для боротьби з цим явищем, і став високорентабельною галуззю, котру розвивають посадові особи дуже високого рівня. І це при тому, що фахівці з цієї проблеми роблять серйозні попередження. Наприклад, керівник Асоціації психіатрів України С. Глузман, виходячи з того, що наркоманія за підрахунками експертів вразила понад 1 % українців і має тенденцію до поширення, оцінює цю ситуацію на рівні масштабів пандемії [8].

З огляду на вищезазначене відмітимо той факт, що в окремих випадках державою приймаються закони, які виявляються сприятливими для ведення наркобізнесу. Як приклад можна назвати введення замінної терапії, тобто лікування наркозалежних більш слабкими наркотиками – метадоном та трамадолом. Такий підхід тільки поглиблює кризу. Адже, з одного боку, ці препарати – досить сильні наркотики, що формують більшу залежність, ніж так звана «ширка». А з іншого – вони легкодоступні, і донедавна їх можна було придбати в будь-якій аптеці без рецепта.

Попит формує пропозицію, і фармацевтичні заводи в лічені роки довели обсяг виробництва трамадолу до рівня, що в десятки разів перевищує потреби медицини. Фактично було налагоджено широкомасштабне виробництво наркотика зі збутом через аптеки. Тож не дивно, що останніми роками кількість аптек зростає як гриби після дощу. Як тут не згадати слова, наведені К. Марксом в «Капіталі»: «Если имеется в наличии достаточная прибыль, капитал становится смелым. Обеспечьте 10 процентов, и капитал согласен на любое применение, при 20 процентах он становится оживлённым, при 50 процентах положительно готов сломать себе голову, при 100 процентах он попирает все человеческие законы, при 300 процентах нет такого преступления, на которое он не рискнул бы, хотя бы под страхом виселицы» [5, с. 770].

Останні слова цієї цитати найбільше відповідають ситуації з трамадолом в Україні, бо рентабельність капіталу наркодилера вимірюється навіть не сотнями, а тисячами відсотків.

Боротьба з розповсюдженням наркотиків значеною мірою ускладнюється тим, що кримінальні структури в Україні зрощуються з аналогічними транснаціональними злочинними структурами, залучають до виробництва наркотиків технологічний та науковий потенціал вітчизняної хімічної промисловості. Ними створюються підпільні лабораторії, де виготовляються наркотики нових видів. Існують корумповані зв’язки керівників наркобізнесу з представниками виконавчої, законодавчої, судової влади, правоохоронних органів.

Зважаючи на наркоситуацію, що склалася в Україні, та тенденції її подальшого прискореного погіршення, необхідно терміново вирішувати проблеми допомоги наркозалежним та захисту різних категорій населення, в першу чергу молоді, від цієї біди.

Досвід багаторічної боротьби з наркоманією довів, що дискримінаційні поліцейські чи медичні методи не дають бажаного результату. Оскільки наркоманія – це в першу чергу соціальна проблема, то, як і інші соціальні хвороби, її можна вилікувати тільки в умовах політичного і економічного благополуччя, здорової духовної та моральної атмосфери суспільства. Поки що таких ідеальних умови в Україні не створено. Тому треба шукати інші, реально можливі шляхи викоренення цього явища.

Як свідчить практика, будь-яку хворобу легше попередити, ніж потім лікувати. Тому на перший план треба вивести профілактику наркоманії, тобто докласти максимум зусиль, щоб скоротити так звану первинну наркоманію – залучення до цієї пагубної звички нових людей. У зв’язку з викладеним цікавим є досвід Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру, висвітлений на сайті www.narcoticam.net, який рекомендує так звану «сімейну» терапію наркотичної залежності. Протягом 4–6 місяців хворий та члени його сім’ї проходять реабілітацію, яка проводиться у формі багатогодинного спілкування зі психотерапевтами та такими самими наркоманами, які досягли стійкої ремісії. За 3 роки проведення експерименту цю методику випробували на собі 350 осіб, третина з них позбавилася наркозалежності. Зазвичай успіхом вважається, якщо до нормального життя повертається один із десяти пацієнтів.

Першочерговою вважає профілактику і головний лікар Київського міського лікувально-консультативного центру В. Юдін. На його думку, інформаційну війну з наркоманією треба починати вже з першого класу, пояснюючи дітям, чому небезпечно ставати наркоманом. Такі заняття треба проводити «регулярно і настирливо», щоб у підлітка завжди спрацьовував механізм самозахисту, коли йому запропонують наркотик.

Велику увагу треба приділяти психосоціальній реабілітації колишніх наркоманів та їх адаптації в суспільстві. А для цього, пропонує В. Юдін, треба відкривати кабінети, де наркоза-лежні матимуть змогу отримати медичну, психологічну, соціальну та юридичну допомогу. З наркоманією треба боротися цивілізованими методами, а не середньовічними, бо переслідування наркозалежних, обмеження їх людських прав, застосування репресивних методів з боку держави посилюють криміналізацію суспільства, відкривають зелене світло наркоманії.

Взагалі проблему наркоманії слід розглядати у двох аспектах. Перший – як хворобу в результаті вживання наркотичних засобів і як необхідність надання допомоги певній категорії населення та здійснення запобіжних заходів щодо унеможливлення розповсюдження цього явища. Другий – як діяльність всупереч чинному законодавству з виготовлення, розповсюдження та залучення до вживання наркотичних засобів з метою збагачення.

У багатьох розвинутих країнах, де в боротьбу з наркобізнесом вкладаються величезні кошти, вживання наркотиків стабільно зростає. Ось чому сьогодні єдиний спосіб протистояти поширенню наркоманії – це сильна і гнучка система профілактики, декриміналізація споживання наркотиків, тобто відмова від кримінального переслідування людей за вживання наркотиків. Переслідування і агресія з боку населення робить наркомана ізгоєм у суспільстві. Йому легше продовжувати вживати наркотики і залишатися серед таких, як і він, ніж спробувати покінчити зі своєю пристрастю. Карати треба тільки за виготовлення та розповсюдження наркотиків, за залучення нових осіб до їх вживання.

Треба негайно розпочати підготовку кваліфікованих кадрів психологів і соціальних працівників, створювати продумані програми профілактики наркоманії серед підлітків, забезпечувати достатній рівень фінансування медичних та інших установ, що займаються лікуванням і реабілітацією наркоманів. Доцільним є створення терапевтичних товариств, де спілкуються люди, які покінчили з наркоманією і допомагають один одному не почати знову.

З огляду на реалії сьогодення можна дійти висновку, що в профілактиці наркоманії треба переходити до вузькоспеціальних заходів. За такого підходу державна програма матиме персоніфікований характер. В плані реалізації цієї програми, з урахуванням того, що в профілактичній роботі все більше зростає роль психологів, доцільним є відкриття при факультетах психології відділень, де будуть готувати фахівців з проблем наркоманії. Випускники таких відділень можуть працювати в накродиспансерах, реабілітаційних центрах та кабінетах «сімейної» терапії.

На нашу думку, заслуговує на увагу підхід до боротьби з наркманією В.А. Соболєва та А.А. Сердюка, які розглядають це явище як соціальну патологію глобального масштабу і наголошують на тому, що вивчати його необхідно з погляду соціології. Це дозволить розкрити латентні (приховані) механізми, які лежать в основі розповсюдження наркоманії в суспільстві, а головне – в молодіжному середовищі. Автори зазначеного соціологічного підходу вказують на різні методи вивчення проблеми наркоманії: масове соціологічне опитування, поглиблене біографічне інтерв’ю, моніторингове опитування, статистичний аналіз, математичне прогнозування та інші методи [7, с. 167–172].

Використання названих методів дає можливість не тільки здійснити поглиблений соціологічний аналіз наркоманії, а й розробити комплексну програму боротьби з цим антисоціальним явищем. І надзвичайно важливим є те, що в такій програмі мають бути враховані якісно нові тенденції в наркотизації. Є всі підстави вважати, що її розвиток буде йти через витіснення інших наркотиків опіатами. Розповсюдження останніх зростатиме в середовищі підлітків. Дослідники проблеми прогнозують, що невдовзі ми опинимося перед фактом: більше 10 % учнів спробували героїн.

З огляду на це треба звернути увагу на невтішні дані статистики 2008 р. серед загальної кількості наркоманів діти склали 4374 особи, а репродуктивна частина суспільства – жінки – 31205 осіб. Саме вони спричиняють первинну наркотизацію суспільства на біологічному рівні, оскільки народженні ними діти уже є наркоманами.

В нашій країні напрацьовано велику законодавчу базу для боротьби з наркоманію, але не створено відповідних механізмів практичного застосування норм вітчизняного і міжнародного права у викоріненні цього зла.

Прикладом для запозичення є досвід профілактики та боротьби з наркоманією у США. В цій країні до такої діяльності залучається велика кількість державних установ, громадських організацій і самих громадян. При міністерстві охорони здоров’я та соціальної служби створено Центр профілактики зловживання наркотиками, який має регіональні офіси у всій країні. Через ці офіси до територіальних громад доводяться відомості про новітні технології профілактики та боротьби з наркоманією, про результати наукових досліджень, пропонується допомога висококваліфікованих фахівців. Такі територіальні громади (а їх 213 у 45 штатах) добре знають місцеві реалії, з урахуванням яких розробляють свої програми, ефективно використовують урядові гранти та вишукують не федеральні джерела фінансування своїх програм. Більш того, ця діяльність проводиться під егідою президента США, який сам призначає одинадцять членів експертної групи Дорадчої комісії громад. Місцеві громади разом з благодійними, ветеранськими, спортивними, жіночими та іншими організаціями створюють потужну національну протидію наркотизації населення, особливо молоді.

Вважаємо, що позитивний досвід США та інших країн в боротьбі з наркоманією має бути врахований при розробці комплексної антинаркотичної державної програми в Україні.

Список використаної літератури:

Kримінальний кодекс України. – К., 2007.

Матеріали Департаменту інформаційних технологій та БНОН.

Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотроп-них речовин у сучасних умовах: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, ДДУВС, 12.10.2007). – Дніпропетровськ, 2007. – С. 26.

Кузнецова М. Наркомания в Украине уже превратилась в эпидемию // Вечерний Харьков. – 2007. – 25 июня.

Маркс К. Капитал. – Т. 1, гл. 24. – М., 1963.

Словарь иностранных слов. – 11-е изд., стереотип. – М., 1984.

Соболев В.А., Сердюк А.А. Наркомания как объект социологического анализа // Вісник Харківського державного університету. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – Х., 2000. – № 492. – С. 167–172.

Усенко Л. Американцы учат украинцев правильно бороться с наркоманией // Известия в Украине. – 2008. – 2 марта.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук
загрузка...