Головна Наукові статті Кримінологія ІНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ І ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ

ІНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ І ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ

Наукові статті - Кримінологія
475

ГОРДУЗ М.О.,

кандидат юридичних наук, доцент (Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, м. Черкаси)

ІНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ І ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ

Однією з найбільш значущих особливостей сучасних концепцій в галузі боротьби зі злочинністю є те, що більшість із них зазнали серйозну трансформацію в питанні захисту суспільства від злочинних посягань. Серед фахівців все більше і більше поширюється усвідомлення того, що, з одного боку, вказаний феномен слід визнавати за невід'ємну частину будь-якого суспільства, а з іншого – реально можна вести мову лише про зниження кількості злочинів до безпечного для суспільства рівня [10].

Іншою, не менш важливою особливістю сучасних уявлень з цього питання є те, що практично подолане спрощене уявлення про можливі шляхи протидії злочинності. До арсенал відповідних засобів належать, крім власне кримінально-правових і кримінологічних заходів, соціально-економічні, культурно-освітні, педагогічні, психологічні та ін.

Безперечно, таку численність різноманітних засобів і методів впливу на злочинність не може бути реалізовано з необхідним ефектом без їх зє’днання в єдиний узгоджений вузол. Тим більше, що повноваження і коло функціональних обов'язків розосереджено серед різних правоохоронних відомств.

Тому для формування найбільш ефективного й узгодженого між різними підсистемами підходу до вирішення завдання протидії злочинності потрібна довготривала науково обґрунтована програма, здатна виробити і реалізувати відповідне завдання. Така програма діяльності спеціально уповноважених органів влади повинна ґрунтуватися на об'ємному всебічному баченні суті відзначеної проблеми [4; 10].

Хоча термін «кримінальн

о-правова політика» має вже доволі давню історію, в той же час можна з упевненістю констатувати, що досі ані вітчизняною, ані зарубіжною наукою не вироблено цілісної концепції ефективної боротьби зі злочинністю, що повною мірою задовольняла б потреби практики [9].

Зазначене можна пояснити, по-перше, надзвичайною складністю поставленого завдання, а по-друге, необхідністю одночасного обліку вельми широкого спектра різноманітних і часто змінних складових окресленої проблеми. Ці складові тією чи іншою мірою лежать у площині практично всіх без винятку галузей знань – як гуманітарних, так і природознавчих. Однак більш за все ускладнює проблему той факт, що ефективною кримінально-правова політика мо-же бути тільки за оперативного відстежування і врахування цілого спектра як особливостей відомої категорії громадян (делінквенти і потерпілі), так і особливостей кримінальної ситуації в конкретних регіонах.

Зважаючи на вищевикладене, автор цілком усвідомлює те, що така думка не може претендувати на «остаточне слово» в питанні про сучасну концепцію кримінально-правової політики. Мова йде лише про спробу проаналізувати специфіку регіональної політики боротьби зі злочинністю, а також дослідити можливі методологічні шляхи і механізми рішення тих проблем, що стоять перед суб'єктами кримінально-правової політики (щодо координації зусиль та ін.).

Далі слід звернути увагу на те, що згаданий вище термін «проблема» має певне функціональне навантаження. Для кримінально-правової політики як науки вказаний термін виступає в ролі своєрідного каталізатора в інтеграції низку наукових дисциплін. Це дозволяє, з одного боку, надзвичайно заглибитися в явище, що вивчається, а з іншої – охопити всі його аспекти. Слід припустити, що на сьогодні на стику науки управління, окремих кримінально-правових дисциплін, соціальної психології і деяких інших галузей народжується нова галузь наукового знання – кримінально-правова політика [9].

Немає сумнівів у тому, що саме кримінально-правова політика повинна взяти на себе місію виконання важливого соціального замовлення, а саме боротьби з таким різнорідним і соціально небезпечним феноменом, як злочинність [1].

Гострота проблем боротьби зі злочинністю зросла до такого рівня, що вони почали набувати транснаціонального характеру, а отже, стають глобальними. Такі проблеми асоціюються з тими сферами суспільного розвитку, де наявне найбільше загострення суперечностей, що породжуються поточними і очікуваними в майбутньому ситуаціями, де диспропорції зростання і дисфункціональні стани досягли або можуть досягти в перспективі катастрофічних наслідків.

Усвідомлення сучасних проблем боротьби зі злочинністю відбувається через призму регіональних проблем і суперечностей. Тому для того, щоб правильно сформулювати і виділити з усього розмаїття проблем дійсно глобальні, необхідно виявити суперечності та проблеми в межах регіональних сфер, виробити на державному і регіональному рівнях стратегію їх подолання.

Вирішення проблем боротьби зі злочинністю, що стоять перед суспільством, – це суспільна дія, усвідомлена діяльність людей. Інакше кажучи, зазначені проблеми справляють детермінуючий вплив на цілеспрямовану діяльність людей. Це зовсім не означає, що люди повинні змиритися з проблемами як із неминучими і не залежними від їх волі і свідомості явищами. Тут є необхідною присутність не тільки пасивного спостереження, але й активної дії, спрямованої, з одного боку, на усвідомлене, правильне в методологічному відношенні визначення проблеми, а з іншого – на розробку методичного інструментарію вирішення виявлених проблем. Для того щоб правильно сформулювати проблему, необхідно провести дослідження її; структурних елементів, а також зовнішніх і внутрішніх зв'язків з іншими процесами, явищами суспільного життя.

Найбільш узагальнено кримінально-правову політику в структурному плані можна визначити як державну програму боротьби зі злочинністю і її реалізацію в діяльності державних і суспільних організацій. Кримінально-правова політика є складним, багатогранним соціально-політичним утворенням, об'єктом дії якого є злочинність.

У структурі кримінально-правової політики слід розрізняти її мету, зміст і систему суб'єктів.

Коротко мету кримінально-правової політики можна визначити як забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю з найменшими соціальними витратами.

Зміст кримінально-правової політики – це визначення завдань і методів (напрямів) боротьби із злочинністю, планування матеріальних і людських ресурсів для відповідної діяльності, визначення принципів організації і діяльності правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. У структурі змісту кримінально-правової політики можна виділити два напрями боротьби із злочинністю – попереджувальну діяльність і кримінально-правову боротьбу.

Суб'єктами кримінальної політики є всі державні і суспільні організації, а також посадові особи, які беруть участь у розробці програм боротьби зі злочинністю і в їх реалізації [9; 10].

Щодо змісту слід відмітити таке: кримінально-правова політика є органічною частиною внутрішньої політики держави і покликана сприяти досягненню цілей внутрішньої і зовнішньої політики шляхом ефективної боротьби зі злочинністю.

Відповідне уявлення про кримінально-правову політику достатньо поширене серед сучасних дослідників цього напряму юридичної науки. І з цим важко посперечатися. У той же час одним із сегментів цілісної концепції боротьби зі злочинністю є питання взаємодії різних правоохоронних відомств на державному і регіональному рівнях.

Отже здійснюючи кримінально-правову політику, органи влади повинні чітко й обґрунтовано сформулювати її цілі, дезагрегувати їх на відомчі і регіональні рівні, поставити завдання перед суб'єктами кримінально-правової політики підвідомчих територій, інвестувати державні програми боротьби зі злочинністю, забезпечити контроль за виконанням законодавчих актів і реалізацією правових норм.

Слід зазначити, що кримінально-правову політику необхідно представити як складну діяльність, що має, як мінімум, три складові: підстави, суб'єкти і адресати. При розробці кримінально-правової політики в тому або іншому регіоні необхідно аналізувати ситуацію і поєднувати всі три вказані сегменти. Тобто потрібно не тільки отримати знання про кримінологічну ситуацію в регіоні, але і виявити об'єкти суворої адресної кримінально-правової і кримінологічної дії. Для цього необхідне розуміння кожним відомством не тільки власної ролі в забезпеченні кримінологічної безпеки населення, але і стратегії діяльності інших суб’єктів кримінально-правової політики. Констатувати інше про взаємодію між суб’єктами кримінально-правової політики немає сенсу.

Дослідження дозволяє дійти висновку, що дуже часто на місцевому рівні керівники різних правоохоронних відомств не дотримуються якої-небудь заздалегідь продуманої і науково обґрунтованої стратегії боротьби зі злочинністю. Їх діяльність схожа з щоденним виправленням найбільш проблемних ситуацій за принципом «коли з'явиться проблема, тоді її і вирішуватимемо».

Однією з причин такого положення справ є відсутність інформаційно-аналітичного і концептуального забезпечення діяльності місцевих керівників. За відсутності такого забезпечення їм доводиться боротися з наслідками хибної кримінально-правової політики центральних відомств і їх регіональних відділень, а ефективно брати участь у зміні цієї політики на регіональному і центральному рівнях вони просто не в змозі.

Слід звернути увагу на те, що соціально-політична ситуація в регіонах безперервно змінюється. Тому необхідно розробляти принципи дослідження такого мінливого і багатошарового об'єкта, як злочинність, а також принципи впровадження найбільш прогресивних правоохоронних програм у практичну діяльність суб’єктів кримінально-правової політики.

Більшість фахівців (76 %), до яких автор звертається як до експертів, вказують на необхідність створення власної дослідницької бази самої концепції кримінально-правової політики, моніторингу кримінологічних, законодавчих інновацій (в галузі кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права) і реформ, проведення регулярних віктимологічних досліджень.

Тому основною метою регіональної кримінально-правової політики є подолання диспропорції (нерівності) між різними регіонами на рівні забезпечення безпеки населення і підтягування регіонів, що відстають, до більш високого рівня. Проте останнє можливо тільки тоді, коли суб’єкти кримінально-правової політики інтегруватимуть і координуватимуть свою діяльність, звіряючи її як із політикою центру, так і між собою.

З огляду на це логічно виникає питання, що є інтеграція правоохоронних відомств в кримінально-політичному сенсі? Очевидно, це допустиме значення нерівності між різними регіонами або суб'єктами держави у фактичному рівні кримінологічної безпеки населення. Чи досягнута інтеграція між суб'єктами кримінально-правової політики, чи ні, є, перш зa все, політичним пи-танням. Відповідь на нього може бути різна, зважаючи на регіон і конкретний період часу. Бажа-ний ступінь інтеграції залежить від цілей, що стоять перед правоохоронними органами, і від виб-раних пріоритетів, які у свою чергу впливають на вибір показників кількісного визначення ступеня інтеграції. Найбільш виправданим буде, очевидно, якщо ступінь інтеграції прирівнювати до ступеня відчуття захищеності населення, що проживає на тій або іншій території.

Список використаної літератури:

Литвак О.М. Про кримінальну або кримінологічну політику // Юридический вест-ник. – 2000. – Вып. 2. – С. 94–97.

Мельник М.І. Антикриміногенна політика / Енциклопедія сучасної України. – Т. 1. – К., 2001.

Миньковский Г.М. О предмете и задачах курса уголовной политики // Труды Акаде-мии МВД СССР. Уголовная политика Советского государства в свете решений XXVI съезда КПСС. – М., 1982. – С. 67–73.

Миньковский Г.М. О задачах и направлениях теоретического решения проблем со-ветской уголовной политики. – Владивосток, 1985. – С. 24–33.

Тацій В.Я., Сташис В.В. Кримінальний кодекс як поступ до гуманізації та демократії // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 6–15.

Тацій В.Я., Сташис В.В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3–11.

Уголовное право Украины. Общая и Особенная части / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х., 2002.

Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2004.

Фріс П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України: Монографія. – К., 2005.

Фріс П.Л. Завдання кримінально-правової політики // Наше право. – № 2 (Ч. 1). – 2004. – С. 81–87.

Шакун В.І. Суспільство і злочинність. – К., 2003.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук