269

---

О.А. Гритенко

ЗЛІСНЕ ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ: ОКРЕМІ ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Розглядаються окремі правові аспекти кримінально-виконав­чого законодавства, а саме законодавче регулювання злісного пору­шення встановленого порядку відбування покарання у вигляді позбав­лення волі.

Ключові слова: відбування покарання, злісне порушення, пору­шення режиму, позбавлення волі.

Постановка проблеми. Категорія «злісність» використовується законодавцем як у широкому, так і більш вузькому значенні, проте у будь-якому випадку стосується поведінки засуджених під час відбування пока­рання, дотримання ними умов та порядку в різних сферах життєдіяльності кримінально-виконавчих установ закритого типу.

Стан дослідження. Проблеми, пов’язані зі станом злісності по­рушення порядку відбування покарання, критеріїв визнання особи злісним порушником порядку відбування покарання, досліджувалися багатьма науковцями. З-поміж них слід виділити В.А. Бадиру, В.О. Ме­ркулову, Г.С. Резніченко, А.Х. Степанюка. Так, В.А. Бадира [1, с. 60– 61, 117–119] і В.О. Меркулова [2, с. 217, 218, 223] доводять необхідність особливого підходу в процесі оцінки поведінки засудже­них жінок під час відбування покарання, вважаючи її злісною, розгля­дають питання співвідношення особливостей правового статусу засудженої жінки та характеру правопорушень, які вона вчиняє під час відбування покарання. Г.С. Резніченко [5, с. 41–47] з’ясовує доці­льність визнання засуджених, які порушують порядок примусового лікування від алкоголізму та наркоманії, злісними порушниками по­рядку відбування покарання. Окремі законодавчі визначення як такі, що стосуються злісних порушень порядку відбування покарання, виз­нання засудженої особи злісним порушником порядку утримання, роз­глядаються у науково

-практичному коментарі до Кримінально-вико­навчого кодексу України [4, с. 442–443].

Враховуючи окремі теоретичні положення цих науковців, ми поставили мету – розглянути законодавче регулювання того стану, коли спостерігається злісне недотримання засудженим порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення волі.

Виклад основних положень. У чинному кримінально-вико­навчому законодавстві факт вчинення злісних порушень засудженими та правові наслідки такої поведінки визначаються по-різному. Аналіз цих норм дає підстави зауважити, що не завжди зміст та сутність цих понять є тотожним, уніфікованим для правозастосування. Для обґрунтування цієї позиції звернемося до окремих кримінально-правових норм у тій частині, де йдеться саме про злісність порушення засудженими порядку відбування покарання. Аналіз здійснено у тій послідовності, як певні статті розміщені у чинному кримінально-виконавчому законодавстві [5, с. 49, 53, 63, 70, 71].

Так, у ч. 2 ст. 101 КВК чітко визначено категорії засуджених, які не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації. Крім інших, це - «особи, які злісно порушували вимоги режиму» в місцях попереднього ув’язнення та в колоніях. У ч. 3 ст. 101 КВК виділяється категорія засуджених, які «злісно порушують режим відбування покаран­ня» і можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці, з колонії середнього рівня безпеки у приміщення камерного ти­пу колонії максимального рівня безпеки. У ч. 1 ст. 106 КВК щодо визна­чення загальних підстав застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї йдеться про осіб, позбавлених волі, якщо вони «злісно не виконують законні вимоги персоналу колонії». У ч. 3 ст. 121 КВК зазначається, що із засуджених, які «злісно ухиляються від роботи», вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових ра­хунках. Коли ж у засудженого нема коштів на особовому рахунку, то ви­правна колонія має право пред’явити йому позов через суд.

Чинний КВК містить єдину норму, яка надає вичерпне визна­чення поняття «злісного порушника установленого порядку відбування покарання». Зокрема у ст. 133 КВК таким визнається засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації; не обґрунтовано відмовляється від праці (не менше як три рази протягом року); припи­нив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розпов­сюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб; вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умо­ви, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії були накладені стягнення, що достроково незняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Поняття «злісне порушення встановленого порядку відбування по­карання» використовується лише у ст. 134 КВК. Відповідно до неї стяг­нення у виді дисциплінарного штрафу у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати накладається тільки за злісне порушення вста­новленого порядку відбування покарання, передбачене ст. 133 КВК.

У спеціальній літературі підкреслюється, що у чинному законодавстві використовуються два поняття: «злісне порушення за­судженим до позбавлення волі встановленого порядку відбування по­карання» (ст. 101 КВК) та «злісний порушник установленого порядку відбування покарання» (ст. 133 КВК) [4, с. 442]. З таким твердженням погоджуємося частково, у тій частині, що стосується визначення по­няття «злісний порушник установленого порядку відбування покаран­ня». Проте в іншому слід зазначити, що з редакційної точки зору мо­жемо виділити кілька різновидів понять, які є складовою двох більш загального значення. Тож законодавець використовує досить різні по­няття як такі, що стосуються особи засудженого, яка «злісно порушує вимоги режиму», «злісно порушує режим відбування покарання», «злісно не виконує законні вимоги персоналу колонії», «злісно ухиляється від роботи», яка є «злісним порушником установленого порядку відбування покарання», – так і характеру вчинених дій: «злісне порушення встановленого порядку відбування покарання». Тож з ог­ляду на дотримання принципу законності та справедливості важливо чітко законодавчо визначити усі поняття, пов’язані з фактом злісності вчинення правопорушень у місцях позбавлення волі, їх правові наслідки. Законодавець дає визначення лише поняття «злісний поруш­ник установленого порядку відбування покарання».

Поняття «злісний порушник відбування покарання» та «злісність порушення установленого порядку відбування покарання» не тотожні. З огляду на кількісний показник наявність декількох порушень є підставою для визнання системи правопорушень як злісного порушен­ня встановленого порядку відбування покарання без урахування сту­пеню впливу на засуджену особу умов тривалого перебування в ізоляції, ступеню тяжкості вчиненого, впливу на дестабілізацію поряд­ку в установі з виконання покарань. Вчинення навіть одного порушен­ня, досить небезпечного з огляду на забезпечення правопорядку в місцях позбавлення волі, визначеного у ст. 133 КВК, є достатнім для визнання засудженої особи такою, що є злісним порушником установ­леного порядку відбування покарання з відповідними правовими наслідками. Положення ст. 133 КВК у тій частині, де йдеться про те, що підставою для визнання особи злісним порушником установленого порядку відбування покарання є «вчинення протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії, або особи, яка виконує його обов’язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку», – потребує коментарів та додаткового розгляду. Вид стягнення у ст. 133 КВК не вказується. Відповідно до змісту ст. 135 КВК це можуть бути усі види стягнень, крім попередження, – догана, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії, які зазвичай накладаються начальником відділення соціально-психо­логічної служби колонії.

Проте визначення поняття «злісне порушення порядку відбу­вання покарання» знаходимо лише у документах відомчого рівня. Зок­рема, у Методичних рекомендаціях Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо кваліфікації порушень умов відбування покарання особами, засудженими до позбавлення волі, розглядається злісні порушення порядку відбування покарання як свідоме протиправне діяння засудженої особи, що посягає на правовий порядок відбування покарання, встановлений кримінально-виконавчим законодавством, права та безпеку інших осіб. Тут, звертається увага на те, що під невиконанням законних вимог адміністрації установи слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання конкретних законних вимог представника адміністрації установи, що в силу свого посадового становища мав право пред’являти таку вимогу, а засудже­ний був зобов’язаний і міг їх виконати, але умисно не виконав. Обов’язковими ознаками невиконання законних вимог адміністрації є демонстративність, зухвалість такої відмови. Щодо необґрунтованої відмови від праці, то йдеться про те, що це порушення є окремим ви­дом невиконання законних вимог адміністрації [4, с 442-443].

Відомчі ознаки визначення дій як злісних підтримуються науков­цями. Так, на думку декого з них, критеріями, за якими порушення роз­глядаються як такі, що є підставою для визнання засудженої особи злісним порушником установленого порядку відбування покарання, є тяжкість, зухвалість проступків або ж їхня кількість. Тож пропонується вважати, що «закон вирізняє два види злісного порушення: а) за характе­ром вчинених проступків, що є тяжкими, зухвалими навіть у одиночному числі; б) у якості тяжкого, злісного за видом стягнення. Другий вид злісного порушення, як вважають науковці, є «регульованим адміністрацією установи при складанні звітності про кількість злісних порушень установленого порядку відбування покарання, вчинених засуд­женим за звітний період» [4, с 442]. Це твердження потребує уточнення, враховуючи окремі аспекти правозастосовної практики. Можливості суб’єктивного регулювання адміністрацією установи даних звітності у частині злісності порушень порядку відбування покарання є досить об­меженими, оскільки основою є наявність та підрахунок тих правопору­шень, за які адміністрація накладала стягнення за постановою начальни­ка установи протягом досить тривалого терміну. Отже, це вже констатація факту, оскільки під час прийняття рішення про застосування стяг­нення, насамперед, враховується тяжкість діяння, а не орієнтація на майбутні показники установи у звітній доповідній.

Системно-правове тлумачення окремих понять, які використо­вуються у чинному законодавстві дає підстави для певних міркувань щодо співвідносності їхнього змісту та сутності. Зокрема, це стосується тотожності понять «особа, яка злісно порушує вимоги режиму», «особа, яка злісно порушує режим відбування покаран­ня». Найчастіше на законодавчому та правозастосовному рівнях використовується останнє, що є точнішим. Поняття «порушення вимог режиму», відповідно до змісту ст. 102 КВК (особливо ч. 2, 3, 5, 6, 7) стосується як засуджених, так і персоналу установу, в окремих випадках – лише адміністрації установи. Проте злісність порушення порядку та умов відбування покарання може стосуватися лише засуд­жених. До речі, на підтвердження цієї точки зору маємо розглядати зміст ч. 1 ст. 106 КВК, де як загальна підстава застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї визнається факт злісного невиконання засудженим законних вимог персоналу колонії. Отже, поняття «режимні вимоги» має складовою сукупність правил поведінки, які є змістом порядку та умов діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ, так і змістом порядку та умов відбу­вання засудженим покарання. Тож слід внести відповідні зміни у ч. 2 ст. 101 КВК і викласти її у такій редакції: «особи, які злісно порушу­ють режим відбування покарання», або ж «особи, які злісно порушу­ють установлений порядок відбування покарання».

З урахуванням зазначеного важливо дати правове обґрунтування визнання засудженої особи «злісним порушником по­рядку відбування покарання». Вважаємо, це насамперед має бути пов’язано із визначенням правових підстав переведення засуджених із дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю та у випадку переведення із дільниці соціальної реабілітації до інших дільниць за­суджених, які порушують порядок відбування покарання. Так, відповідно до ст.ст. 94,97 КВК у дільниці посиленого контролю мають перебувати засуджені, які виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки. Засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції не лише від зовнішнього світу, а й інших засуджених. У дільницях посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, пере­дбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимально­го рівня безпеки. Тож умови та порядок утримання мають бути набага­то суворішими порівняно з тим, в яких утримуються інші засуджені.

Конкретніших підстав переведення до цієї дільниці законода­вець не визначає. Основні критерії направлення до дільниці поси­леного контролю визначені на відомчому рівні у нормативно-правових положеннях, що є у Методичних рекомендаціях щодо організації роботи, пов’язаної із забезпеченням прогресивної сис­теми відбування покарання у кримінально-виконавчих установах. Саме ці рекомендації наповнюють конкретним змістом оцінювальні категорії, визначені у ст. 94 КВК.

Проте основний зміст становлять рекомендації щодо засудже­них, які перебувають у дільниці карантину, діагностики та розподілу (далі - КДіР). Зокрема, йдеться про те, що основним критерієм для клопотання про направлення засудженого до дільниці посиленого кон­тролю є поведінка засудженого під час перебування у дільниці КДіР. Мають бути конкретні факти, які підтверджують чинну спрямованість особи на негативну поведінку: свідома відмова виконувати вимоги встановленого порядку відбування покарання; допущення злісних по­рушень установленого порядку відбування покарання; фізичний опір представникам адміністрації; приниження людської гідності інших засуджених; створення конфліктних ситуацій із застосуванням фізичної сили; нав’язування та пропаганда серед засуджених злочин­них традицій. До того ж враховується поведінка засудженого до при­буття в колонії: чи мали місце систематичні порушення режиму під час перебування у слідчому ізоляторі, неодноразові поміщення до карцеру, чи перебуває особа на профілактичному обліку як схильна до нападу на адміністрацію, до членоушкодження; чи не переведена засуджена особа до колонії вищого рівня безпеки або повернення з колонії ниж­чого рівня безпеки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання.

Враховується кримінально-правова характеристика особи, а са­ме характер та тяжкість вчиненого злочину, звертається увага на за­суджених за корисливо насильницькі злочини (бандитизм, грабіж, розбій, вимагання); чи не засуджувалася особа за вчинення умисного злочину середньої тяжкості під час відбування покарання у виді по­збавлення волі. Насамкінець дається оцінка поведінки засудженого під час перебування у дільниці КДіР: виокремлюються факти нетактовної поведінки та грубіянства з представниками адміністрації колонії; досліджуються глибина та стійкість антисуспільної спрямованості особистості у разі виявлення високої кримінальної зараженості; вив­чаються особистісні властивості засудженого – підвищена агресив­ність, погано стримувана імпульсивність у поведінці, упередженість щодо оточуючих [4, с. 301–303].

Проте відповідно до ч. 4 ст. 94 КВК у дільниці посиленого кон­тролю мають перебувати і засуджені, які за систематичне та грубе по­рушення режимних вимог переведені з інших дільниць (ресоціалізації, соціальної реабілітації). Стосовно цієї категорії засуджених також важливо встановити факт, що вони виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки. На нашу думку, потяг до продовжен­ня протиправної поведінки, відсутність готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки є похідними від визначення стану «високого ступеня соціально-педагогічної занедбаності» засудженої особи. Отже, актуальності набуває саме визначення якісних та кількісних критеріїв установлення саме цього стану. На підставі аналізу критеріїв, визначених на відомчому рівні щодо переведення осіб, які перебувають у дільниці КДіР, слід визнати, що превалюючи­ми є такі ознаки: свідома спрямованість на систематичне порушення порядку відбування покарання; ознаки агресії у ставленні щодо персо­налу та засуджених. Факт «допущення злісних порушень установлено­го порядку відбування покарання» у відомчих нормативно-правових актах розглядається як одна з підстав переведення до дільниці посиле­ного контролю, що має розглядатися на однаковому рівні з іншими фактами порушення порядку та умов відбування покарання. Стоїть питання про співвідношення визнання вчиненого діяння як злісного порушення порядку утримання та критеріїв, які можуть стати підставою для визнання особи «злісним порушником установленого порядку відбування покарання». Очевидно, що логічно з огляду на вдосконалення системи правових наслідків визнання засудженого злісним порушником порядку відбування покарання визначити на за­конодавчому рівні такий порядок переведення до дільниці посиленого контролю: визнання особи злісним порушником порядку відбування покарання як підстави для прийняття рішення розподільчою комісією про доцільність направлення до дільниці посиленого контролю.

Такий підхід доцільно застосовувати під час вирішення питання та реалізації вимог ч. 3 ст. 101 КВК, відповідно якої засуджені, які «злісно порушують режим відбування покарання» можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці, або ресоціалізації, або посиленого контролю. Така невизначеність у законі дає підстави адміністрації кримінально-виконавчої установи суб’єктивно тлумачити, ці положення. Тому слід чітко на законодав­чому (а не відомчому) рівні визначити правові наслідки визнання осо­би «злісним порушником порядку відбування покарання».

Висновок. Отже, насамперед, йдеться про доцільності удоско­налення понятійного апарату у сфері використання такої категорії, як «злісність» щодо порядку відбування покарання у виді позбавлення волі. Актуальним є уніфікація визначених у законодавстві понять, пов’язаних зі злісністю порушень порядку відбування покарання, а саме: за змістом та сутністю, за правовими наслідками, оскільки ефективніше правозастосування можливе лише за умови використання у законодавстві ідентичних, однакових понять.

До того ж з урахуванням суттєвого реформування чинного кримінально-виконавчого законодавства щодо створення більш гнучкої системи розподілу засуджених під час відбування покарання залежно від поведінки та ступеня виправлення, необхідно надати особливий правовий статус засудженій особі, визнаній злісним по­рушником порядку відбування покарання, у сенсі переведення її на суворіші умови утримання у межах одного виправного закладу.

–––––––––––

Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.А. Бадира. – Запоріжжя: ГУЗІДМУ, 2005. – 241 с.

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: монографія / В.О. Меркулова. – [вид. 2-е]. – Одеса: НДРВВ ОЮІ НУВС, 2003. – 281 с.

Резниченко Г.С. Особливості виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок: дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Г.С. Резниченко. – Одеса: ОДУВС, 2009. – 245 с.

Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний ко­ментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; за заг. ред. А.Х. Степанюка. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 560 с.

Кримінально-виконавчий кодекс України: офіційне видання. – К.: Атака, 2003. – 96 с.

 

< Попередня   Наступна >