503

---

С.К. ГРЕЧАНЮК,

кандидат юридичних наук (Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка)

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Ключові слова: кримінально-виконавча служба, засоби масової інформації, взаємодія.

Питання інформаційного забезпечення певних суспільних відносин є об’єктом до­сліджень як українських, так і зарубіжних вчених. Зокрема, різні аспекти інформа­ційних відносин досліджені у дисертаціях І.В. Арістової, Б.А. Кормича, О.Г. Фролової, О.В. Кохановської, Ю.Є. Максименко, Н.В. Кушакової, О.В. Олійника, Є.В. Пе­трова, А.В. Пазюка, Д.Я. Семир’янова, Ю.В. Стеценка, О.О. Кулініч, Н.Б. Но-вицької, О.В. Логінова, Ю.П. Бурило, І.С. Стаценко-Сургучової, Ю.О. Легези, О.В. Нестеренко, О.В. Сирового та ін. Проте засади використання інформаційних технологій в діяльності органів та уста­нов Державної кримінально-виконавчої служби України та взаємодії зазначених органів й установ із засобами масової ін­формації в Україні не досліджувалися. Тому актуальним, на наш погляд, є дослі­дження організаційних засад взаємодії ор­ганів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України (далі — ДКВС) із засобами масової інформації (далі — ЗМІ).

Метою статті є дослідження окремих засад взаємодії органів та установ ДКВС із засобами масової інформації щодо інфор­мування громадськості про реальний стан у сфері виконання кримінальних покарань та формування на основі цього відповід­ного іміджу органів та установ зазначеної служби.

Масова інформація є одним з осно­вних об’єктів інформаційно-правових від­носин, що існують між суб’єктами інфор­маційного права, тобто конкретними інди­відами, організаціями, органами, групами осіб, які беруть участь у

процесі виготов­лення, поширення, споживання й викорис­тання інформації і які наділені відповід­ними правами та обов’язками щодо цих ін­формаційних відносин.

З урахуванням зазначеного, інформа­цію у контексті діяльності ЗМІ можна ви­значити як зібрані або отримані будь-яким законним способом автором або колекти­вом авторів відомості та повідомлення, які систематизовані та оброблені певним чи­ном. Вони являють собою продукт інте­лектуальної творчої діяльності, представ­лений в об’єктивній формі на матеріаль­ному носії або в базі даних і відображає розмаїтість процесів у житті суспільства, держави й кожного його члена з метою по­дальшого його використання та (або) спо­живання.

Слід погодитися з Б.А. Кормичем у тому, що суспільне використання інформа­ції передбачає наявність певних природних та соціальних правил і законів, за якими ін­формація переміщується від одного інди­віда до іншого. Останнє дозволяє говорити про таке явище як суспільний обіг інфор­мації, що охоплює будь-яку інформацію, яка є оприлюдненою для суспільного вико­ристання і передається від однієї особи до іншої. Цей обіг інформації регулюється як правовими, так і моральними нормами.

Окремо існує правовий обіг інформа­ції, який охоплює лише ту частину суспіль­ного обігу інформації, відносини щодо ор­ганізації та передачі якої врегульовані пра­вовими нормами. Таким чином, лише та ін­формація, що передбачена законодавством, а також суспільні відносини, що виника­ють з приводу збору, обробки, зберігання та розповсюдження такої інформації, мо­жуть виступати предметом інформаційної безпеки [1, 378].

Серед різних державних та громад­ських інституцій (органів влади, громад­ських об’єднань та ін.) значна роль у фор­муванні демократичного устрою та віль­ного громадянського суспільства тради­ційно відводиться ЗМІ. На нашу думку, діяльність ЗМІ безпосередньо пов’язана зі свободою масової інформації, яка озна­чає вільне (безперешкодне) поширення че­рез зазначені засоби будь-якої інформації, крім тієї, яка заборонена законом до опри­люднення та поширення (зокрема, конфі­денційної, а також яка містить відомості, що становлять державну таємницю, тощо), відбиття в цій інформації плюралізму, а та­кож заборона цензури.

У сучасних умовах актуальним та до­сить ефективним засобом реалізації прав та свобод людини і громадянина є інфор­маційне забезпечення різних сфер діяль­ності. Це пов’язано з тим, що без належ­ного інформаційного забезпечення в сучас­них умовах стає неможливим або малое­фективним вирішення будь-яких соціаль­них питань, а тим більше на загальнодер­жавному рівні [5, 14—15], тобто вільне ма­сове поширення інформації є основою ді­ючого захисту прав і свобод людини, адже тільки таким чином буде сформована громадська думка, яка буде адекватною по­діям, що відбуваються, і відповідно буде сформована можливість реально впливати на саме суспільство й державну владу.

Взаємодію в кримінально-виконавчій системі, на думку Ю.О. Чайки, можна ви­значити як спільну діяльність елементів системи, що займають рівноправне поло­ження, спрямовану на вирішення загаль­них завдань [3, 443].

Щодо органів та установ ДКВС та ЗМІ, то взаємодія означає об’єктивно існу­ючі взаємозв’язки, які проявляються в про­цесі їхнього взаємовпливу та використання можливостей один одного для досягнення власних та суспільних цілей цих систем. У наведеному визначенні взаємодія розгля­дається виходячи з спільної діяльності та спільності цілей. Важливою умовою здій­снення взаємодії органів та установ ДКВС та ЗМІ є погодженість дій її всіх суб’єктів у часі. Кожний з зазначених суб’єктів пови­нен чітко розуміти відведену йому роль у взаємодії і вчасно включатися в діяльність іншого.

Взаємодія є однією з функцій управ­ління, організаційною технологією. У да­ному контексті технологія з позиції структурно-логічного аналізу включає суб’єктів, мету взаємодії, механізм реалі­зації.

Взаємодія органів та установ ДКВС із ЗМІ недостатньо регламентована правом. Крім того, спрямованість взаємодії багато в чому визначається цілями взаємодії ор­ганів та установ ДКВС та ЗМІ, оскільки вони належать до різних соціальних інсти­тутів. Результативність взаємодії багато в чому залежить від діяльності осіб, які ор­ганізовують взаємодію. Взаємодія орга­нів та установ ДКВС та ЗМІ повинна здій­снюватися відповідно до приписів законів і підзаконних нормативних актів, що регу­люють як спільну діяльність, так і поря­док функціонування кожного із суб’єктів окремо, а також в умовах чіткого розмеж­ування компетенції взаємодіючих органів.

Форми взаємодії можна поділити на форми організації взаємодії та форми її здійснення. Форми організації взаємодії визначають, яким чином узгоджуються дії, які необхідні для суб’єктів на даному етапі, а форми здійснення взаємодії — яким чи­ном його учасники вирішують свої за­вдання. Ділові зв’язки та взаємодія при­пускають взаємний обмін інформацією, узгодження окремих заходів, спільне пла­нування й реалізацію намічених заходів.

Організацію взаємодії можна визна­чити як управлінську діяльність, спря­мовану на організацію функціонування взаємодіючих суб’єктів, узгодження та об’єднання спільних зусиль і можливос­тей, використання переваг спільної діяль­ності з метою найбільш успішного вирі­шення загальних завдань.

У межах своєї компетенції органи та установи ДКВС та ЗМІ є самостійними і мають можливість приймати будь-які рі­шення, пов’язані з реалізацією власних по­вноважень. Однак у процесі взаємодії вони не повинні обмежувати ініціативу один од­ного. Компетенція дозволяє забезпечувати законність процесу взаємодії, дає можли­вість суб’єктам правовідносин орієнтува­тися в повноваженнях під час організації взаємодії [4].

На підставі викладеного можна ствер­джувати, що взаємодія органів та установ ДКВС та ЗМІ — це спільна, погоджена за цілями (завданнями), місцем і часом діяль­ність персоналу органів та установ ДКВС та ЗМІ щодо можливості комплексного ви­користання ними всіх наданих засобів в ін­тересах всіх учасників взаємодії.

Роль засобів масової інформації в сус­пільстві багатопланова. Співробітництво та взаємодія із ЗМІ є фактично пріоритет­ним напрямом діяльності всіх органів дер­жавної влади та громадських формувань у демократичній державі. Повною мірою це відноситься і органів та установ ДКВС, які майже всю історію своєї діяльності зали­шалися закритими для суспільства.

ЗМІ стали реальною владою, безпо­середнім елементом демократії, значення якого не поступається ролі діяльності ін­ших галузей державної влади. Нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв’язку із глобалізацією інформаційної системи та переходом до інформаційного суспільства. Інформаційно-комунікаційні технології радикально змінять місцеві національні та глобальні соціально-економічні й полі­тичні інститути [2, 31].

Аналіз публікацій і відеорепортажів у національній і закордонній пресі пока­зав, що поступовий перехід кримінально-виконавчої системи під юрисдикцію Мі­ністерства юстиції України є важливим етапом реформування системи як скла­дової частини реформи кримінальної юс­тиції держави. На погляд більшості фа­хівців, які відстоюють позицію необхід­ності такого зміни статусу, ця міра до­зволила забезпечити більш високі гаран­тії дотримання законності й прав людини в місцях позбавлення волі. Таким чином, кримінально-виконавча система набуває статусу, який повністю відповідає стан­дартам західноєвропейських країн. Ре­формування кримінально-виконавчої сис­теми України безпосередньо пов’язане з лі­бералізацією каральної політики держави, включаючи удосконалювання діяльності ЗМІ в цій сфері.

Реформування кримінально-виконавчої системи варто розглядати як складову час­тину удосконалення, що передбачає зміни у бік поліпшення діяльності системи, підви­щення ефективності та дієвості реалізації цілей і завдань, поставлених перед устано­вами та органами кримінально-виконавчої системи не тільки в правовій сфері, але й соціально-економічної, педагогічній, нау­ковій. Відкритість кримінально-виконавчої системи для громадського контролю дає можливість залучення до діяльності ЗМІ більшої кількості інституцій. Тому сукуп­ність прийнятих заходів приводить до зміни внутрішньої сутності та ідеології ді­яльності установ та органів ДКВС, їхньої переорієнтації в центри соціальної реабі­літації та у зв’язку із цим підвищення зна­чимості системи виконання покарань для нормального життя суспільства.

Результати дослідження свідчать, що основним джерелом відомостей для гро­мадськості про діяльність установ й органів ДКВС, про саму кримінально-виконавчу систему і проведення кримінально-виконавчої політики держави є повідо­млення ЗМІ. Можливості преси, радіо, те­лебачення, мережі Інтернет багато в чому визначаються характером й обсягом ін­формації, зокрема, про застосування по­карань, умов відбування покарань, при­значених судом, діяльності установ вико­нання покарань, про стан соціальної захи­щеності персоналу ДКВС. Вони повинні мати доступ до інформації про діяльність системи установ й органів виконання по­карань, за винятком тих випадків, коли це не допускається нормами права, порушує основні права і законні інтереси громадян. Тим більше, що право вільно збирати, збе­рігати, використовувати і поширювати ін­формацію усно, письмово або в інший спо­сіб — на свій вибір передбачено Конститу­цією України (ч. 2 ст. 34).

Слід зазначити, що інформація може поширюватися через центральні засоби ма­сової інформації; центральні друковані за­соби масової інформації; центральні елек­тронні аудіозасоби масової інформації; цен­тральні відеоресурси масової інформації; засоби друкованої інформації різних ві­домств; електронні мережі масової кому­нікації Інтернет; регіональні засоби масо­вої інформації; засоби друкованої інформа­ції, телебачення в територіальних органах ДКВС (внутрішньовідомчі засоби масової інформації).

До внутрішньовідомчих необхідно від­нести в першу чергу багатотиражну газету «Закон і обов‘язок». Її діяльність спрямо­вана на інформування громади про су­часний стан та перспективи реформу­вання діяльності системи органів та уста­нов ДКВС, реалізацію принципів удоско­налювання кримінально-виконавчої сис­теми, каральної політики держави шляхом реалізації її основних принципів у діяль­ності органів та установ ДКВС, забезпе­чення безпеки життєдіяльності суспільства й окремих його членів, стабілізації взаємодії управлінських структур всіх підрозділів кримінально-виконавчої системи України з органами влади, громадськими організаці­ями та релігійними конфесіями. Ця діяль­ність зводиться до наступного:

– формування позитивної громад­ської думки про діяльність органів та установ ДКВС України;

– своєчасного й об’єктивного інфор­мування української та закордон­ної громадськості, а також само­го персоналу про роботу органів та установ ДКВС, їх службову діяль­ність та важливі події у повсякден­ному житті;

– надання методичної та інформа­ційної допомоги ЗМІ територіаль­них органів ДКВС (у разі наявнос­ті останніх);

– моніторингу опублікованих у пресі відомостей і матеріалів з проблематики функціонування кримінально-виконавчої систе­ми, публікації в разі необхідності спростувань недостовірної або не­правдивої інформації;

– участі ЗМІ в організації і підтрим­ці інформаційних проектів, у яких поєднуються інтереси ДКВС та широкої аудиторії;

– участі у підготовці та видан­ні різноманітної інформаційно-презентаційної продукції (почи­наючи від прес-релізів і до виго­товлення спеціальних брошур, що сприяють підвищенню позитивно­го іміджу кримінально-виконавчої системи України);

– участі в удосконаленні виховної роботи із засудженими;

– участі друкованих та електронних громадських та відомчих засобів масової інформації в удосконален­ні правового регулювання вико­нання покарань.

Підсумовуючи, можна зазначити, що під удосконалюючим впливом на кримінально-виконавчу систему України з позицій організації взаємодії ЗМІ з органами та установами ДКВС, на наш по­гляд, необхідно розуміти будь-які дії від­повідного персоналу друкованих, радіо- та відеоресурсів масової інформації, які, об’єктивно відображаючи позитивні зру­шення, що відбуваються в діяльності ор­ганів та установ ДКВС, і зміни, що спри­яють боротьбі з найбільш актуальною проблемою сучасного суспільства — злочин­ністю, криміналізацією й правовим нігіліз­мом, впливають на формування в громад­ській свідомості об’єктивного та позитив­ного іміджу ДКВС України, зміцнення її позицій як ефективної складової правоо­хоронної системи України.

Список літератури:

Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки Укра­їни: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Б.А. Кормич. — Одеса: Одеська національна юри­дична академія, 2004. — 428 с.

Лукашук И.И. Глобализация, государство, право, XXI век / И.И. Лукашук. — М.: Спарк, 2000. — 280 с.

Организация управления в уголовно-исполнительной системе: учебник: В 3 т. / [под общ. ред. Ю.А. Чайки]. — Рязань: Академия права и управления Минюста России, 2002.

Пронина В. Совершенствование законодательства о центральных органах управле­ния / В. Пронина // Хозяйство и право. — 1993. — № 5.

Стеценко Ю.В. Науково-методичні засади використання засобів масової інформа­ції при розслідуванні злочинів: дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ю.В. Стеценко. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2006 — 236 с.

 

< Попередня   Наступна >