334

---

І. С. МИХАЛКО,

аспірант Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України

ПОНЯТТЯ ПРИМУСУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ

Розглянуто різні точки зору з проблематики примусу, дослідження особливостей розуміння примусу у сфері кримінально-виконавчого права та формулювання поняття примусу в кримінально-виконавчому праві.

У науковій літературі існують різноманітні визначення примусу, що зв'язано зі складністю та багатоаспектністю названого явища. Проблема вдосконалення ефективності примусу у кримінально-виконавчому праві, на нашу думку, тісно пов'язана з дослідженням примусу як комплексного та міждисциплінар­ного поняття, тобто потрібно залучити знання та досягнення різних юридичних наук: філо­софії права, теорії держави та права, адміністративного права та інших галузей права, оскільки тільки наука кримінально-виконавчого права не спроможна вирішити цю складну проблему.

При висвітленні цього питання, на наш по­гляд, потрібно починати з розгляду значення слова «прим.с». Так, у тлумачних словниках В. І. Даля, СІ. Ожегова та інших авторів знаходимо схожі визначення, наприклад: примусовий - 1. Вчинюваний, здійснюваний не з доброї волі, насильно. Примушувати - силою спонукати до чого-небудь, приневолювати [1, с 635]. Примусити – змусити вчинити що-небудь [2, с 561]. Примушувати, примусити когось - приневолити, силувати, змушувати [3, с 717]. Характерним для цих визначень є по­яснення примусу здебільшого за допомогою застосування насилля. Хоча для галузей права, в тому числі кримінально-виконавчої галу-зі права, де примус є правовим тобто регламентованим у законодавстві, існує велика різниця між правовим, примусом та насиллям, застосування якого у сфері дії кримінально-виконавчого права є неприпустимим, проти-правним, що порушує права засуджених.

="text-align: justify;">Категорія правового примусу розроблена у працях вчених-теоретиків права і представників галузевих юридичних наук: С С. Алексеева, В. Д. Ардашкіна, Б. Т. Базилева, Д. Н. Бахраха П. В. Демидова, А. I. Каплунова, С. Н. Кожевникова, Т. О. Коломійця, А. В. Малько, М. М. Остафійчука, А. С. Пучніна, В. В. Серьогіної, СВ. Скрипника, О. М. Шевчука тощо.

Надати повноцінне визначення можна лише після огляду наявних його трактувань у пра­цях окремих авторів. Наведемо деякі думки щодо розуміння примусу та його ознак, на які постійно звертають увагу правознавці минулого та сучасності.

Т. О. Коломієць визначає державно-право­вий прим.с як метод реалізації державної влади [4, с 93].

На думку А. І. Каплунова, примус - це процес зняття індивідуальної волі за допомо­гою зовнішнього впливу, спрямованого на те, щоб змусити індивіда зробити що-небудь або утриматися від яких-небудь дій [5, с 10].

С В. Скрипник говорить про існування при-мусу у формі правовідносин, через які відображаються його динамічні характеристики [6, с 41].

П. В. Демидов підкреслює, що примус - це процес, спрямований на досягнення результату, але не сам результат [7, с 9-10].

Як вважає О. М. Шевчук, державний при-мус є персоніфікованим, являє собою зовнішній вплив на суб'єкта з метою примусити його виконувати правові приписи, не допустити нових порушень, виховати винну особу й оточуючих. Цілі примусової діяльності досягаються шляхом впливу на моральну, майнову, організаційну та фізичну сферу конкретного суб'єкта права [8, с 108].

На думку М. М. Остафійчука, правовий примус це формуючий вплив на правосвідомість суб'єкта, для якого зовнішні збудники, що виражаються в передбачуваному чи реальному обмеженні (погіршенні) соціально-го (в тому числі правового) становища особи, тягнуть для примушеного загрозу чи дійсне настання невигідних наслідків матеріального, морального чи організаційного характеру змінюючи чи вдосконалюючи його правосвідомість [9, с 174].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що проблемі примусу у літературі присвячена низка публікацій, в яких автори розглядають при-мус у різних аспектах: як метод впливу, що забезпечує вчинення дій людьми .супереч їх волі, в інтересах примушувача [10, с 49]; як специфічний метод правового регулювання, а також як реальне правове явище, правовідносини, комплексний правовий інститут [11, с 35]; як засіб забезпечення законності і правопорядку [12, с 99-100]. Аналізуючи наведені тлумачення поняття примусу, зазначимо, що кожен із за-пропонованих підходів заслуговує на увагу. Названі підходи дозволяють розкрити різні аспекти цього складного соціального явища.

Серед галузевих юридичних наук лише в адміністративному та кримінально-процесуальному праві питання про види та форми при-мусу були розроблені належним чином.

Важливим є з'ясування змісту примусу саме в галузі кримінально-виконавчого права, оскільки в межах саме цієї галузевої науки поняття та форми державного примусу загалом не були достатньо досліджені. Між тим без вивчення категорії державного примусу у кримінально-виконавчому праві як родового поняття неможливо визначити зв'язок приму-су з іншими правовими категоріями, наприклад стимулом, який разом з примусом є складовим елементом галузевого принципу раціонального застосування примусових за-ходів і стимулювання правослухняної поведі­нки засуджених.

У кримінально-виконавчому праві потенціал примусу походить від правового примусу в цілому, але має ряд видових особливостей.

1. Процедура виконання-відбування покарань, що визначається нормами кримінально-виконавчого права, становить один із завер­шальних етапів кримінальної відповідальності, логічним юридичним наслідком злочину та сама по собі вже має властивість (ознаку) примусовості. Саме у галузі кримінально-виконавчого права, яка закріплює та регламентує порядок виконання й умови відбування різних видів покарань, тобто конкретних заходів примусу, категорія примусу має особ­ливе значення. Тут правовий примус є одним із засобів організації та виконання покарання. Так, А. X. Степанюк вказує, що завдяки каральній функції знаходять свій прояв призначення органів та установ виконання покарань і державний примус як спосіб організації та здійснення виконання покарання [13, с 140].

2. У кримінально-виконавчому праві примус взаємодіє із переконанням. Переконання являє собою органічну частину правозабезпечення кримінально-виконавчих норм. Процес впливу права на суспільні відносини на будь-якому його рівні неминуче передбачає пере­конання, яке за своєю природою є суспільним засобом впливу на поведінку людей і тому не завжди пов'язане із правом [14, с 49].

Вплив норми посилюється й конкретизується в ході реалізації права, де органи й установи виконання покарань, коли цього вимагає поведінка засудженого, повинні переконати його в необхідності виконувати приписи кримінально-виконавчого права. Для переконання характерна відсутність закріплення в кримінально-виконавчому законі правових форм. Тому воно в різноманітних формах вико­ристовується в процесі виконання покарання, де при особистому контакті, у бесіді засуджено­му роз'яснюють важливість дотримання закону, наводять негативні наслідки, до яких може призвести відхід від належної поведінки тощо.

3. Специфічність примусу у сфері кримінально-виконавчого права полягає в обмежуваль­ному характері правил поведінки при вико­нанні різних видів кримінальних покарань, у більш різкому їх вираженні як право обмежень для суб'єктів правовідносин, оскільки вони діють у сфері виконання покарання. Примусовість каральної діяльності означає підневільне позбавлення, обмеження, заміну та допо­внення прав, обов'язків і законних інтересів засудженого [15, с 205]. Реалізація каральних елементів може здійснюватися, приміром, у тому, що при виконанні кримінальних покарань, по-перше, засуджені можуть певним чи­ном ізолюватися від суспільства; по-друге, вони можуть обмежуватися у цілому ряді громадянських, трудових, житлових та інших особи­ стих прав; по-третє, у встановлених законом випадках вони можуть додатково піддаватися особливим заходам примусу, які у звичайному житті до них не застосовуються [16, с 32]. До таких правил, наприклад, належать: обов'язкове носіння одягу встановленого зразка; до­тримання певної форми звернення до представників адміністрації установи тощо [17, с 8]. Примусовий характер цих заходів, що виражається в обмеженні прав засудженого, забезпечує його належну поведінку незалежно від то­го, вчинено чи не вчинено неправомірну дію. Із цього випливає, що вирішальним моментом у визначенні властивості примусу в кримінально-виконавчому праві, критерієм примусовості є правообмежувальна, а не вольова ознака. Отже, примус у кримінально-виконавчому праві необхідно розуміти як вплив, що здійснюється чітко встановленими на підставі правообмежувальної ознаки діями органів та уста­нов виконання покарань, які мають примусову властивість незалежно від ставлення засудже-ного до виконання своїх обов'язків.

4. У будь-якому акті примусу у сфері кри-мінально-виконавчого права наявні три аспек-ти: педагогічний, психологічний та адміністративно-правовий [18, с 2-3]. Педагогічний аспект розуміють як механізм переконання, доведення відсутності іншої розумної альтер­нативи. Психологічний аспект передбачає цілеспрямований вплив на інтелектуальну, емо­ційну і вольову сферу засудженого. В основі адміністративно-правового аспекту лежить режим виконання покарання при одночасному висуванні на перший план психологічного й педагогічного аспекту. Особливістю застосування заходів примусу до більшості засуджених у кримінально-виконавчій сфері є паралельне досягнення виховних, виправних та профілактичних цілей.

Державний прим–с є правовідносинами, в яких владна сторона це компетентний правозастосовний орган чи посадова особа, яка застосовує державно-примусові заходи до зо­бов'язаного суб'єкта, а підвладна сторона - це засуджений чи інший учасник правовідносин, який повинен зазнати цього примусового впливу. Примус як специфічні правовідносини характеризується двоїстістю його природи: об'єктивним (державно-правовим) елементом, пов'язаним із правообмеженнями засуджено­го, та суб'єктивним (особистісним) елементом, зв'язаного з виконанням цих заходів засудженим, до якого ці заходи застосовані.

У кримінально-виконавчому праві про­стежується наявність спеціального механізму примусу зі своїми підставами, цілями, гарантіями тощо. Заходи примусу у кримінально-виконавчому праві мають значні відмінності, обумовлені ступенем самостійності, специфікою кримінально-виконавчих правовідносин, у межах яких вони здійснюються. До таких відмінностей належать:

цільова спрямованість примусових захо­дів. Мета примусових заходів впливу полягає в забезпеченні реалізації однієї чи декількох норм кримінально-виконавчого права. О. М. Храмцов відзначає, що специфікою примусу є те, що він є особливим проявом психічного насильства, метою якого є не заподіяння фізичної або психічної травми, хоча вони об'єктивно можуть мати місце, а вплив на волю особи для стимулювання необхідної суспільно небезпе­чної поведінки [19, с 283];

гносеологічна характеристика неправомірних дій, що становлять підставу застосування тих чи інших заходів примусового впливу. Підстави - це юридично значущі факти, які слугують поводом та безпосередньо викликають необхідність застосування різноманітних заходів примусу в ході виконання покарання і можуть лежати тільки у сфері кримінально-виконавчого законодавства;

спосіб закріплення тих чи інших заходів примусу у структурі правової норми. Існуючий правовий режим регулювання, що встановлений у кримінально-виконавчому праві, більшою мірою спирається на нормативні джерела права, що вміщують такі правові засоби, як дозволи (стимулювання), заборони (відповідальність) та приписи. Як справедливо вказує А. І. Кап­лунов, заходи державного примусу закріплені у двох видах правових норм: а) нормах, що регламентують діяльність (закріплюють пов­новаження) владного суб'єкта; б) нормах, що встановлюють правила поведінки примушеної особи. У нормах права, що регламентують по­вноваження суб'єкта державної влади, який здійснює примусовий вплив, заходи примусу закріплені в їх диспозиціях. У нормах права, що встановлюють правила поведінки суб'єкта права, який є примушеною особою, заходи примусу закріплені, як правило, у санкціях, рідше – у диспозиціях [5, с 16];

спеціальне коло суб'єктів, які наділені правом застосування примусових заходів;

правові та організаційно-правові наслід­ки (правові акти) як результати діяльності вказаних суб'єктів впливу;

наявність певних процесуальних відмінностей застосування заходів примусу.

6. Примус у кримінально-виконавчому праві є концентрованим, тобто вміщує сукупність різноманітних примусових засобів, які розрізняються певною диференціацією. Різноманітність заходів примусу пояснюється тією частотою негативних відносин у сфері кримінально-виконавчої діяльності, що випливає зі складності й певної тривалості в часі процесу виконання-відбування покарання.

Примус у кримінально-виконавчому законодавстві є цінним не сам по собі, не як результат його досягнення «будь-якою ціною». Його цінність міститься саме в тому, що він гарантує настання очікуваного від криміналь­но-виконавчих норм результату, певну впорядкованість кримінально-виконавчих правовід­носин, тобто правопорядок у сфері криміналь­но-виконавчої діяльності, в основі якого лежить можливість скоординованих правових дій суб'єктів кримінально-виконавчого права. До того ж, у механізмі реалізації кримінальних та кримінально-виконавчих норм примус є дієвим засобом боротьби зі злочинністю засуджених і забезпеченням безпеки усіх учасників кримінально-виконавчих відносин. А. М. Яковлев зазначає, що без примусу кримінальне право­суддя було б безсилим [20, с 20].

Особливістю примусу у кримінально-виконавчому праві є його взаємодія з відпо­відними заходами матеріально-правового примусу галузі кримінального права як пев­ного джерела виникнення правовідносин ви-конання-відбування кримінальних покарань. Отже, ці види примусу, що є матеріальним та процесуальним за своєю природою, не мо­жуть існувати без такого зв'язку. Але реалі­зація всього обсягу примусу у кримінально-виконавчому праві все ж таки не залежить безпосередньо від попередніх кримінально-правових відносин і характеризується лише опосередкованим зв'язком.

Як один із засобів впливу на поведінку засуджених примус у сфері кримінально-виконавчої діяльності є обов'язковим її еле­ментом, оскільки він сам по собі гарантує до-тримання принципу соціальної справедливості, яка повинна застосовуватися кожного разу, коли викриваються посягання на недоторканність охоронюваних державою суспільних відносин. При цьому і сам примус повинний бути втіленням справедливості.

У зв'язку з викладеним, можна зробити висновок, що примус у сфері кримінально-виконавчого права можна розглядати як:

1) захід (метод) примусового впливу на особистість. Метод примусу полягає в органі­зації певних умов з метою збереження й розвитку позитивних якостей особистості засудже­ного чи для стимулювання належної поведінки суб'єкта правовідносин. На думку М. Д. Шаргородського, примус (погроза, залякування) й переконання (виховання) це засоби при застосуванні покарання, за допомогою яких до­сягається бажана мета [21, с 260]. Такий захід примусу, як стягнення, називають методом виховання [22, с 322-325];

специфічний метод правового регулю­вання та метод діяльності органів держави. Метод правового регулювання - це спосіб забезпечення найбільш раціональної поведінки різних категорій людей, включаючи засуджених; його реалізація забезпечується силою держави; він закріплюється в особливих соціальних правилах - юридичних нормах [23, с 450]. У сучасній юридичній літературі виділяють ме­тоди, властиві для тих чи інших галузей права: імперативний метод; диспозитивний метод; заохочувальний метод; рекомендуючий метод; метод автономії і рівності сторін; метод переконання; метод примусу [24, с 235]. Застосування примусу у вигляді правазастосовчих актів (наказів, постанов, заходів стягнення тощо) випливає із самої сутності режиму вико­нання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Він являє собою один з основних методів охорони правопорядку [25, с 117];

специфічні кримінально-виконавчі право-відносини;

інститут примусу в кримінально-вико­навчому праві, що об'єднує всі види та форми примусу, що врегульовані цією сферою зако­нодавства.

Підсумовуючи викладене, можна дати таке синтетичне визначення правового примусу у кримінально-виконавчій сфері: примус у сфері кримінально-виконавчого права являє со­бою правовий вплив на учасників криміналь­но-виконавчих правовідносин, що виявляєть­ся в їх правових обмеженнях організаційного, особового чи майнового характеру, застосо­вується в суворо встановленому законом по­рядку органами виконання покарань з метою забезпечення належної реалізації вміщених у кримінально-виконавчих нормах приписів з боку учасників правовідносин.

Дослідження проблеми специфіки приму-су, що застосовується у сфері дії кримінально-виконавчого права, дозволить з'ясувати роль кримінально-правових та кримінально-вико­навчих норм у впливі на формування право­мірної поведінки засуджених.

Література

Словарь современного –сского литературного языка : в 17 т. Т. 11. Пра-пятью / ред. тома Е. Э. Бир-жакова и Р. П. Рогожникова. М.–Л. : Изд-во АН СССР, 1961. - 1842 с.

Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. - 4-е изд., доп. - М. : Азбуковник, 1999. - 944 с.

Даль В. И. Толковый слова–ь живого великорусского языка: Современное написание : в 4 т. Т. 3. П / В. И. Даль. - М. : Астрель, 2003. 928 с.

Коломієць Т. До питання співвідношення державно-правового примусу і суміжних понять/ Т. Коломієць // Право України. - 2005. - № 1. - С 91-93.

Каплунов А. И. Об основных че–тах и понятии государственного принуждения / А. И. Каплунов // Государство и право. - 2004. - № 12. С. 10-17.

Скрипник С. В. Державний примус як метод діяльності сучасної держави: сутність і поняття / С В. Ск.ипник // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. -№ 5. - С 38-45.

Демидов П. В. Частное правовое п–инуждение в сфере регулирования уголовного права /

П. В. Демидов // Российская юстиция. - 2005. № 5. - С. 6-10.

Шевчук О. М. Державний примус у системі засобів соціального впливу / О. М. Шевчук // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 17. - С 105-109.

Остафійчук М. М. Заходи правового примусу в т–удових правовідносинах / М. М. Остафійчук // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2002. - № 4. - С 168-175.

Кожевников С. Н. Госуда–ственное прин–ждение: особенности и содержание / С. Н. Кожевников // Советское государство и право. 1978. - № 5. С. 47-53.

Серегина В. В. Госуда–ственное принуждение по советскому праву / В. В. Серегина. - Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1991. 120 с.

Кудрявцев В. Н. Современная социология права : учеб. для юрид. ф-тов и ин-тов. / В. Н. Кудряв-цев, В. П. Казимирчук. - М. : Юристъ, 1995. - 297 с.

Степанюк А. X. Каральна функція органів та установ виконання покарань / А. X. Степанюк // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. - 2001. - № 3. - С. 131-143.

Кудин Ф. М. П–инуждение в уголовном судопроизводстве / Ф. М. Кудин. - Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. 136 с.

Орлов, В. Н. Состав исполнения уголовного наказания и его элементы / В. Н. Орлов // Российский криминологический взгляд. - 2008. - № 1. - С. 202-223.

Рагимов И. М. Теоретические и практические проблемы исправительно-трудового воздействия / И. М. Рагимов. - Баку : Элм, 1981. - 119 с.

Брызгалов В. Н. Режим в метах лишения свободы / В. Н. Брызгалов, Н. Е. Макагон. - К. : РИО МВД УССР, 1976. - 116 с.

Рябова Л. В. Психологические аспекты перевоспитания осужденных [Электронный ресурс] / Л. В. Рябова // Труды юридического факультета СевКавГТУ : сб. науч. тр. - 2004. - Вып. 1. - Ставрополь : СевКавГТУ. - 250 с. -Режим доступа: http://www.ncstu.ru.

Храмцов О. М. Щодо визначення примусу як кримінально-правової категорії та обставини, що включає злочинність діяння / О. М. Храмцов // Кримінальний кодекс України 2001 p.: проблеми застосу-вання і перспективи удосконалення : матеріали між народ. наук.-практ. конф. (м. Львів, 13-15 квітня 2007 р.) : у 2 ч. Ч. 1. – Л. : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2007. – С 282-284.

Яковлев А. М. Теория криминологии и социальная практика / А. М. Яковлев ; отв. ред. В. Н. Куд-рявцев. - М. : Наука, 1985. - 246 с.

Шаргородский М. Д. Избранные работы по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 434 с.

Педагогика : учеб. пособие для студ. пед. ин-тов / [под ред. Ю. К. Бабанского]. - М. : Просвеще-ние, 1983. - 608 с.

Осауленко О. І. Особливості методу правового регулювання кримінально-виконавчого права України / О. I. Осауленко // Держава і право. – 2001. - Вип. 12. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корець-кого НАН України, 2001. - С. 449-454.

Общая теория государства и п–ава. Академический курс : в 2 т. Т. 2. Теория права / [отв. ред. М. Н. Марченко]. – М. : Зерцало, 1998. 640 с.

Козлов П. П. Режим виконання кримінальних покарань : монографія / П. П. Козлов, Ю. В. Нікітін, Л. О. Стрелков. - К. : КНТ, 2008. - 272 с.

 

< Попередня   Наступна >