Головна Наукові статті Кримінальний процес СУТНІСТЬ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

СУТНІСТЬ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Наукові статті - Кримінальний процес
202

В.О. Рибалко

СУТНІСТЬ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Розглядаються відмінності між формально визначеними та оціночними поняттями, проведено комплексний аналіз властивостей, якими характеризу­ються ці поняття, дано авторське визначення оціночного поняття.

Ключові слова: оціночне поняття, формально визначене поняття, інтерпретація, конкретизація, відкритий перелік, оцінювання.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку української юриспруденції відзначається особливою увагою дослідників (Т.В. Кле­нова, В.М. Косович, О.В. Лавріненко, М.Ф. Лукьяненко, С.М. Черноус та ін.) до проблеми використання оціночних понять. Зміст зазначеної проблеми в науковій літературі утворюють питання про визначення властивостей оціночних понять, їхньої ролі в правовому регулюванні, корисності чи шкідливості існування таких понять в національному законодавстві з метою надання законодавцю науково обґрунтованих рекомендацій щодо бажаності, чи навпаки – небажаності їхнього вжи­вання у нормативно-правових актах.

Актуальність теми дослідження зумовлена наявністю у юридичній літературі великої кількості властивостей, якими характе­ризуються оціночні поняття. Однак така значна кількість і деталізація властивостей сама собою не свідчить про їх точність і бездоганність, породжує дискусії про можливість чи, навпаки, неможливість віднесення певного поняття до оціночного.

Стан дослідження. Ці питання мають не лише теоретичне значення; вони повинні знайти своє ефективне застосування в юридичній практиці. Зважаючи на необхідність підвищити ефек­тивність правотворчості та правозастосування, актуальним завданням постає розробка загальнотеоретичної основи оптимального спів­відношення між оціночними та формально визначеними поняттями. Однак

у науковій літературі питання про те, яким повинно бути таке співвідношення, не може бути належно вирішене, оскільки серед вчених немає єдиної думки щодо кількості властивостей, якими ха­рактеризуються оціночні поняття, та й самі властивості нерідко тлу­мачаться авторами по-різному.

У сучасному загальнотеоретичному й галузевому правознавстві в основному приділяється увага наступним аспектам даної проблема­тики: встановленні найбільш суттєвих властивостей, що відрізняють оціночні поняття від формально-визначених; визначені особливостей структури, змісту і об’єму оціночного поняття; важливості суб’єк­тивного уявлення для правильного застосування норм з оціночними поняттями. Однак, не знайшли однозначного вирішення питання: чи регламентація зазначених понять в постановах Пленуму Верховного Суду України перетворює їх у поняття точного значення? Чи процеду­ра оцінювання присутня лише при застосуванні норм з оціночними поняттями, а може вона властива і абсолютно визначеним нормам? Чи є однорідними предмети і явища заміщувані оціночним поняттям?

З урахуванням вищевикладених підстав та об’єму вказаної про­блематики, метою та основним завдання даної статті є аналіз власти­востей оціночних понять, оскільки саме інтерпретація останніх нерідко викликає значні труднощі і помилки в правозастосуванні.

Виклад основних положень. Вважаю за доцільне, перед тим як безпосередньо підійти до характеристики властивостей оціночних по­нять, перелічити властивості якими володіють формально визначені поняття: зміст зазначених понять характеризується строгою однозначністю, незалежністю змісту поняття від контексту норми в яке воно включене, експресивною нейтральністю [1, с 69]; ознаки формально визначених понять відомі правозастосовному органу заздалегідь і можуть бути точно визначені ним; конкретні обставини справи не впливають на зміст поняття [2, с 84]; логічна процедура співставлення таких понять до конкретному предмету чи явищу є порівняно простою, не потребує значних зусиль і здійснюється майже автоматично [3, с 132]; їх застосування в набагато меншій мірі зале­жить (чи не залежить взагалі) від суб’єктивних уявлень суб’єкта [4, с 17]. Як справедливо відмічає М.І. Панов, зміст формально визначе­них понять є чітко фіксованим і містить в собі основні суттєві ознаки, з’ясування яких дозволяє точно встановити обсяг і зміст поняття, а відповідно і правильно застосувати закон [5, с 99].

Оціночні поняття кримінально-процесуального права, будучи різновидом понять, характеризуються трьома групами властивостей. До першої грипи відносяться ті, що притаманні усім без винятку по­няттям; до другої - властивості, що є спільними для оціночних понять будь-якої іншої галузі права; до третьої групи відносяться ті специфічні властивості, котрі притаманні саме оціночним поняттям, що використовуються в кримінально-процесуальному законі.

До властивостей оціночних понять кримінально-процесу­ального права, які характерні оціночним поняттям різних галузей права, належать: 1) такі, зміст яких розшифровується безпосередньо правозастосовним суб’єктом, виходячи з конкретних обставин справи в процесі застосування норм, в яких вони використані [6, с. 90]. Так, Т.В. Кашаніна вказує на недоцільності, а в деяких випадках неможливості завчасного закріплення в юридичних нормах усіх мож­ливих обставин справи [7, с. 28–29]. Автор вважає, що оціночні понят­тя в законі чи підзаконному акті не роз’яснюються і не інтерпретуються, таким правом наділені суб’єкти, які безпосередньо здійснюють застосування правових норм з оціночними поняттями. Зокрема, в завдання останніх не входить з’ясування повного змісту того, чи іншого оціночного поняття, перерахунку усієї маси заміщуваних ним явищ, а лише встановлення, чи охоплюється кон­кретна життєва ситуація зазначеним поняттям [7, с. 26–27]. Саме ця обставина дозволила К.І. Коміссарову та А.Ф. Черданцеву назвати оціночні поняття ситуаційними [8, с. 74–75; 9, с. 173]. Однак, В.І. Зажицький стверджує, що оціночні поняття можуть роз’яснюються законом і при цьому вони не перестають бути оціночними [10, с. 25]. Вважаю найбільш прийнятною і обґрунтованою позицією з цього пи­тання В.В. Пітецького, який вказує, що в багатьох випадках в самому законі чи інших актах нормативного характеру закріплюються всі оз­наки стандарту оціночного поняття у вигляді закритого переліку, чи в іншій формі, що забезпечує його визначеність [1, с. 83]. Погоджую­чись із наведеним вище твердженням, виникає запитання: чи відбувається трансформація оціночних понять в поняття точного зна­чення шляхом закріплення їх у постановах Пленуму Верховного Суду України, навіть у вигляді вичерпного переліку чи в іншій формі яка б забезпечувала їх визначеність? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно з’ясувати, чи можна відносити постанови Пленуму Верхов­ного Суду України до джерел права в Україні.

Однозначно можна стверджувати, що на сьогодні в Україні чітко не регламентовано статус найпоширенішого джерела актів офіційного тлумачення права, якими є постанови Пленуму Верховного Суду України. Позиції про обов’язковість визнання постанов Пленуму Верховного Суду України джерелом кримінально-процесуального права або про неможливість такого визнання, звучать надто катего­рично. Зазначаю, що діючий закон не передбачає обов’язковості роз’яснення постанов Пленуму Верховного Суду України для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон, з котрого дано роз’яснення. В.О. Навроцький заперечує потребу повертатися до стану, коли роз’яснення закону, зроблені в постановах Пленуму Вер­ховного Суду України, були формально обов’язковими для судів, а тим самим і для інших осіб, які застосовують кримінальний закон, призводили до відповідних наслідків для тих, щодо кого цей закон застосовується, вказуючи на наявність у цих актах великої кількості суперечностей. На думку автора, вагомість тлумачення Верховним Судом України має базуватися не на його формальній обов’язковості, а на авторитетності цього органу, послідовності у проведенні певних позицій, врахуванні обґрунтованої думки практичних працівників та науковців щодо вирішення певних проблем [11, с 435].

Я не відношу постанови Пленуму Верховного Суду України до джерел права, а тому не погоджуюся з позицією тих авторів, які у своїх працях зазначають, що трансформація оціночних понять в поняття точного значення відбудеться шляхом закріплення їх у відповідних актах, навіть у вигляді вичерпного переліку чи в іншій формі яка б за­безпечувала їх визначеність.

Вважаю, що оціночне поняття перетворюється у поняття точно­го значення лише після його:

закріплення в рішеннях Конституційного Суду України;

законодавчого закріплення у вигляді закритого переліку чи в такій формі, яка б забезпечувала його визначеність.

Однак умовою такого перетворення в будь-якому випадку є не­допущення здійснення відповідного закріплення чи тлумачення шля­хом використання абстрактних суджень, яким властивий оціночний момент, або відкритого переліку предметів і явищ, заміщуваних оціночне поняття, котрі закінчуються конструкціями типу «та інші», «і т.д.», «і т.п.» [7, с 28].

Звертаю увагу на труднощі, які виникають при встановленні змісту оціночних норм (норми в яких містяться оціночні поняття), що закріплені у вигляді відкритих переліків. Такий спосіб закріплення у законі передбачає встановлення однієї чи кількох однорідних ознак оціночного поняття, а далі вказано що відповідною статтею охоплю­ються й інші аналогічні ознаки. В теорії кримінально-процесуального права і на практиці зустрічаються дуже різноманітні тлумачення таких понять, коли під «іншими» розуміють об’єкти і явища, які кардинально відрізняються від наведених у переліку. Як справедливо зазначає В.О. Навроцький, при тлумаченні відповідних термінів слід виходити з правила, за яким всі терміни, що використані у відкритих переліках, позначають однорідні поняття, тобто вони повинні бути в своїх основних рисах схожими із названими в законі, належати до того ж роду, групи [11, с. 439].

2) до властивостей оціночних понять належить наявність додаткової процедури оцінки в процесі застосування правових норм з оціночними поняттями [12, с. 8]. Як справедливо відмічає Е.А. Фролов, специфічною властивістю оціночних понять є судження про якісні і кількісні характеристики даного предмета відносно інших предметів [13, с. 41].

В юридичній літературі існує дискусія стосовно того, чи тлума­ченню підлягають всі норми права, чи лише ті, котрі є неясними і незрозумілими. Більшість вчених висловлюють думку про те, що з’ясуванню підлягають усі норми. Л.І. Чулінда стверджує, що для того, щоб встановити, чи є ясною правова норма, чи ні, її потрібно ґрунтовно дослідити, тобто з’ясувати її зміст [14, с. 22]. Видається правильною з цього питання позиція В.М. Косовича, який вважає, що оцінювання присутнє не лише при застосуванні норм з оціночними поняттями, але і при застосуванні абсолютно визначених норми. Од­нак, при застосуванні абсолютно визначених норм процес оцінювання полягає у співставленні суб’єктами оцінювання нормативно-правових оцінок із дійсною значимістю фактичних обставин, зумовлених особ­ливостями конкретного суспільного відношення; або у встановленні передбачених правовими нормами юридично-значимих фактів. У цьо­му випадку основне завдання суб’єктів правозастосування – встанови­ти саме істинну значимість досліджуваних явищ, процес же співставлення таких норм і таких явищ здійснюється за законами формальної логіки. При застосуванні ж оціночних норм суб’єкт оцінювання, пізнавши значимість досліджуваних фактів, також порівнює їх із законодавчими оцінками, однак тут співставлення полягає у самостійному вирішенні питання про відповідність між ре­альною значимістю встановленого факту і тією значимістю, яка зафіксована в юридичній нормі [12, с. 19]. Як справедливо зазначає В.Н. Кудрявцев, при аналізі формально визначених понять основне завдання правозастосовного суб’єкта полягає у правильному з’ясуванні тексту закону, а у випадку застосування оціночних понять на суб’єкта правозастосування покладається додаткове завдання: ви­значити зміст цього поняття виходячи із вимог закону, правильного розуміння його цілей та завдань [15, с. 138].

Завдяки оцінюванню відбувається конкретизація оціночних по­нять, яка може здійснюватися у різних формах та відрізняються за суб’єктом і ступенем обов’язковості. І тут виникає наступне запитан­ня: а, що саме підлягає тлумаченню - воля законодавця чи воля зако­ну? В науковій літературі немає єдиної думки з цього питання. Одні автори (В. Бабкін, Є. Васьковський, М. Коркунов, П. Люблінський, І. Усенко) стверджують, що встановлюватися повинна «воля законо­давця», оскільки такий підхід дозволить зберегти стабільність і визначеність права, а інтерпретатор не повинен корегувати зміст зако­ну за жодного приводу, він має встановити те значення, якого надав йому правотворець. На думку інших вчених (М. Вопленка, Т. Насирова, П. Недбайла, А. Піголкіна, Г. Шершевича) норма права є незалежною від правотворця, і тому при конкретизації суттєвим є те, що виражено в тексті, а не те, що хотіли виразити в ньому, це надасть можливість максимально наблизити норму права до життя, корегуючи її в певних випадках. З цього питання досить обґрунтованою є думка Л.І. Чулінди, яка стоїть на позиції необхідності конкретизації саме волі правотворця, оскільки протилежний підхід приведе до порушення стабільності права, спричинить невпевненість у стосунках між людь­ми, прямі порушення норм права [14, с 21].

3) оціночні поняття фіксують лише найзагальніші ознаки відображуваних у них явищ [16, с 6]. Це цілком закономірно, оскільки для того, щоб об’єднати об’єкти і явища, котрі інколи мають абсолют­но різний зовнішній вигляд, потрібно виділити їх спільні основні озна­ки, абстрагувати ці ознаки і закріпити в оціночному понятті. Наслідком такого узагальнення є трудності, що викликають в правозастосовних органів при визначенні змісту і об’єму оціночного понят­тя. Наявність зазначених понять в кримінально-процесуальному праві пояснюється необхідністю надання кримінально-процесуальному ре­гулюванню більшої повноти, гнучкості і динамічності, з метою адек­ватного реагування на розвиток суспільних відносин.

4) наявність оціночних понять в праві дає правозастосовному органу можливість вільної оцінки фактів [17, с 104]. Але, як справед­ливо зазначає В.В. Пітецький, це не означає, що в оціночне поняттяможна вільно вкладати будь-який зміст. Вчений наголошує, що хоча оціночні поняття і надають правозастосовному суб’єкту деяку свободу для розсудів, однак така свобода є відносною і може здійснюватися лише в межах описаних законом [6, с 91].

М.І. Агаміров застерігає від небезпеки односторонності та суб’єктивізму при застосуванні оціночних понять. Він вказує, що «за­стосування однозначних неоціночних понять в набагато меншій мірі залежить (чи не залежить взагалі) від суб’єктивних уявлень суб’єкта, аніж застосування оціночних понять» [4, с. 17]. Такі вчені як В. Зажицький [10, с. 25] та І. Іванов [18, с. 17] висловлюють схви­льованість з приводу того, що зміст оціночного поняття не може бути однаково визначений усіма учасниками правозастосовної діяльності, аргументуючи це тим, що кожен суб’єкт такої діяльності має різний рівень правосвідомості, професійної підготовки, обсяг індивідуального досвіду, особисті ціннісні орієнтації тощо. Слід підкреслити, що уяв­лення про стандарт оцінок, про об’єктивні властивості певного понят­тя, навіть у одного і того ж оціночного поняття здебільшого не є одна­ковим у різних суб’єктів [2, с. 82]. Як відмічає А.А. Бодалєв, «вони завжди несуть на собі шляхи, які пройшли їх «власники», формуючись як особистість» [19, с. 54]. Однак, не слід забувати, що оцінки призначені виражати не лише ставлення суб’єкта до предмета оцінки, а перш за все, ознаки самого предмета, основу оціночних понять скла­дають, насамперед, ознаки предметів і явищ, відображених цими по­няттями. Завданням суб’єкта оціночної діяльності є виявлення цих об’єктивних ознак і правильного зіставлення їх з змістом оціночного поняття [4, с. 21].

Т.А. Соловйов вдало стверджує, що наявність процедури оцінки породжує свободу поглядів для правозастосовних органів при аналізі різних обставин справи, але свобода ця не абсолютна, а відносна, і по­винна здійснюватися лише в тих межах об’єму і змісту оціночного по­няття котрі з різним ступенем визначеності встановлені законом [1, с. 70]. М.І. Агаміров також звертає увагу на те, що свобода поглядів для правозастосовних органів обмежується певними рамками, а саме нормативними актами, принципами права, обставинами справи, а не лише суб’єктивною волею учасників правозастосування [4, с. 19].

У юридичній літературі до другої групи властивостей оціночних понять також відносять залежність їх змісту і обсягу від контексту правової норми, в яку вони включені, а також від часу та особливостей конкретного випадку[1, с. 69]. Так, В.В. Пітецький звертає увагу на соціальній природі стандарту оціночного поняття, можливості корек­тування стандарту під впливом змін і розвитку тих чи інших сторін, різних сфер суспільних відносин: кримінальної політики, моральних поглядів, економічних відносин тощо [2, с. 82]. В.Е. Жеребкін вказую­чи на особливість структури, змісту і об’єму оціночного поняття, зазначає, що їх логічна структура представляє собою відкриту систему, яка дозволяє включити в об’єм оціночного поняття явища (предмети), раніше не відомі законодавцю, теорії і практиці [3, с. 136]. Аргументо­ваною видається позиція В.В. Пітецького, який зазначає, що для з’ясування змісту оціночного поняття в першу чергу необхідно проаналізувати правову норму в яку воно включено, оскільки оціночне поняття є її складовою частиною і функціонують вони разом. Автор наголошує, що встановлення змісту оціночного поняття поза контек­стом правової норми є практично неможливим. Зміст оціночного по­няття повинен бути притаманним тій нормі, в якій воно знаходиться. В другій нормі цим же оціночним поняттям можуть бути позначені зовсім інші предмети і явища [20, с 67-68]. В.О. Навроцький наполягає на усвідомленні змісту закону без «прив’язки» до обставин конкретної справи, оскільки це створювало б загрозу, що розуміння окремими суб’єктами правозастосування закріплених у законі поло­жень буде підганятися до очікуваного рішення у справі [11, с 438].

Погоджуючись з вищезазначеними авторами, звертаю увагу, що залежність змісту і обсягу оціночних понять від контексту правової норми, в яку вони включені, а також від часу та особливостей кон­кретного випадку є не особливою властивістю зазначених понять, а притаманною усім без винятку поняттям. Це пояснюється тим, що зміст і обсяг будь-якого поняття (оціночного і неоціночного) залежить від зазначених умов. Тому виділяти цю властивість оціночних понять як таку, що притаманна лише їм, є недоцільним. Причиною такого не­однакового розуміння одних і тих же оціночних понять є те, що будь-які знаки (в нашому випадку - слова) - це скорочений запис їх значен­ня. А реальність, яка виражається цими знаками, є завжди багатшою від нього, через що виникає багатозначність - риса, характерна для багатьох мов. Саме цим пояснюється існування у мові синонімів, які завжди мають деякі нюанси, деякі відтінки значення, а також омонімів, що позначають одним слово різні поняття тощо. Знаки мають властивість змінювати своє значення під впливом пов’язаних з ними інших мовних знаків [14, с 73]. Отож, для правильного з’ясування змісту оціночного поняття важливим є врахування контексту правової норми, в яку воно включене. Лише опора на контекст дає змогу дос­татньо аргументовано і несуперечливо розкрити намір автора. Оста­точно ж з’ясувати зміст оціночного поняття можна лише на основі вивчення певної життєвої ситуації. В кожному окремому випадку суб’єкт правозастосування встановлює, чи охоплюється предмет (яви­ще) оціночним поняттям, чи відповідає він волі законодавця, вклю­чивши його в дану норму.

Говорячи про специфічні властивості оціночних понять кримі­нального процесу, необхідно зазначити, що використане в текстах норм кримінально-процесуального права оціночне поняття характе­ризує будь-який елемент кримінально-процесуальних правовідносин.

Висновок. Підсумовуючи вищесказане, можна сформулювати наступне авторське визначення оціночного поняття. Оціночне поняття кримінально-процесуального права – це абстрактне поняття, що не кон­кретизоване законодавцем, зміст і обсяг якого визначається з урахуван­ням конкретних обставин справи. Однак, для правильної інтерпретації та застосування оціночних понять важливим є не лише сформулювати визначення оціночних понять, охарактеризувати їх основні властивості, необхідно також дослідити питання про значення, склад, конкретизацію, гарантії та принципи тлумачення зазначених понять. Ці та інші питання повинні становити перспективу подальших досліджень.

–––––––––––––

Соловьев Т.А. Оценочные понятия и суждения в уголовно-процес­суальном праве / Т.А Соловьев // Правоведение. – 1986. – № 3 – С. 68–73.

Питецкий В.В. О стандарте оценочных понятий в праве / В.В. Питецкий // Уголовный закон и совершенствование мер борьбы с пре­ступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск УрГУ. – 1981. – С. 78–84.

Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права / В.Е. Жеребкин. – К/: «Выща школа», 1976. – 150 с.

Агамиров Н.И. Оценочные понятия в законодательстве (теоретиче­ские вопросы) / Н.И. Агамиров // Проблемы совершенствования советского законодательства. – Труды ВНИИСЗ. – М., 1989. – Вып. 43.– С. 15–24.

Панов Н.И. Оценочные понятия и их применения в уголовном пра­ве / Н.И. Панов // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник. – Вып. 7. – 1981. – С. 99–106.

Питецкий В.В. К вопросу о сущности оценочного понятия в праве / В.В. Питецкий // Социальное управление и право. Межвузовский сборник на­учных трудов. – Свердловск: СИЮН, 1977. – Вып. 61. – С. 89–93.

Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве / Т.В. Кашанина // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 25–31.

Комиссаров К.И. Правоприменительная деятельность суда в граж­данском процес се / К.И. Комиссаров // Советское государство и право. – 1971. – № 3. – C. 71–77.

Черданцев А.Ф. Вопроси толкования советского права / А.Ф. Чер-данцев.– Свердловск. – 1972. – 191с.

Зажитский В. Оценочные понятия в уголовно-процессуальном законе: язык и стиль / В. Зажицький // Советская юстиция. – 1993. – № 13. – С. 25–26.

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 512 с

Косович В.М. Оцінювання і оцінки в правовому регулюванні: ав-тореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / В.М. Косович. - Львів, 1996. - 22 с

Фролов Е.А. Стабильность закона и соотношения формально опре­деленных и оценочных понятий в уголовном праве / Е.А. Фролов // в сб.: Про­блемы советского уголовного права и криминологии. - Ученые труды. -СЮИ. - Свердловск. - 1973. - Вып. 28. - С. 33–47.

Чулінда Л.І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів норматив­но-правових актів: монографія / Л.І. Чулінда. - К.: Атіка, 2006. - 152 с

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. - М.: Юрид. лит., 1972. - 352 с.

Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Т.В. Кашанина. - Свердловск, 1974. - 16 с.

Бару М.И Оценочные понятия в трудовом законодательстве / М.И. Бару // Советское государство и право. - 1970. - № 7.- С. 104-108.

Иванов Н. Об унификации оценочных признаков уголовного зако­на / Н. Иванов // Российская юстиция. - 1996. - № 4. - С. 17-18.

Бодалев А.А. К вопросу об оценочных эталонах / А.А. Бодалев // Вестник Ленинградского университета (серія-7). - 1970. - Вып. 3. - № 7. -С. 54-58.

Питецкий В.В. Особенности толкования оценочных признаков уголовного закона / В.В. Питецкий // Проблемы совершенствования уголовно­го законодательства на современном этапе. - Свердловск, 1985. - С. 62-72.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук