Головна Наукові статті Кримінальний процес ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ЗАХИСТУ ПОТЕРПІЛОГО В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ МІЛІЦІЄЮ (ПОЛІЦІЄЮ)

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ЗАХИСТУ ПОТЕРПІЛОГО В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ МІЛІЦІЄЮ (ПОЛІЦІЄЮ)

Наукові статті - Кримінальний процес
257

О.В. Ряшко

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ЗАХИСТУ ПОТЕРПІЛОГО В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ МІЛІЦІЄЮ (ПОЛІЦІЄЮ)

З’ясовується роль допиту потерпілого в досудовому слідстві, акцентується увага на вимогах до правоохоронних органів здійснюва­ти не тільки активні і рішучі заходи припинення, а й забезпечувати суворе дотримання законності, особливо у захисті прав, честі і гідно­сті потерпілого.

Ключові слова: досудове слідство, допит, потерпілий, розслі­дування, слідчий, законність, поліція, справедливість, правова культура.

Постановка проблеми. За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Але як свідчить практика існує проблема забезпечення та захисту прав потерпілого в кримінальному судочинстві, процесуальний статус якого в умовах чинного законодавства значно менш досконалий, ніж підозрюваного чи обвинуваченого (підсудного). Кримінально-процесуальне законо­давство має гарантувати не тільки дотримання прав потерпілого на своєчасну компенсацію матеріальної та моральної завданої шкоди, а й належну активність під час досудового слідства із встановлення обста­вин, що входять у предмет доказування у кримінальній справі.

Та, на жаль, допускається чимало недоліків в організації та про­веденні допиту потерпілого. Вони виникають через недосконалість чинного законодавства, недостатній професійний рівень працівників правоохоронних органів, їх незадовільну теоретико-психологічну під­готовку, а нерідко й через низький рівень загальної та правової куль­тури. Ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні спостерігається зростання рівня злочинності та збільшення обсягу навантаження на органи дізнання і досудового слідства відповідно до обов’язків з роз­слідування злочинів. Сучасні умови боротьби зі злочинністю вимага­ють від слідчого не тільки н

алежної теоретичної підготовки й фахової майстерності, а й високих морально-психологічних якостей у забезпе­ченні законності інтересів потерпілого. У цьому аспекті суттєве зна­чення має подальше удосконалення чинного законодавства, активні наукові розвідки, а також творче вивчення передового досвіду міліції зарубіжних країн та його реалізацію в практичну діяльність ОВС.

Стан дослідження. Проблема проведення допиту в досудовому слідстві в різних аспектах висвітлювалася у наукових публікаціях та­ких учених, як Б.Л. Ващук, В.С. Весельський. Л.В. Головко, М.І. Го-шовський, К.Ф. Гуценко, В.А. Журавель, СІ. Катькало, Л.Д. Кокорєв, В.О. Коновалова, О.А. Леві, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Ми-хайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Т.І. Присяжнюк, В.М. Савицький, М.С. Строгович, В.М. Тертишник. Л.І. Шаповалова, СП. Щерба, В.Ю. Шибіко, В.П. Шабікота інші. Про важливість допиту потерпілого у проведені об’єктивного розслідування справи писали В.С. Весе­льський, О.С Губарева, СВ. Давиденко, Т.П. Матюшкова, О.Я. Пере-верза, Р.Ю. Савонюк.

Слід відзначити, що основну увагу науковці звертали на вдоскона­лення процесуальних, організаційних, тактичних аспектів організації та проведення допиту. Практично з поля зору випали такі важливі моменти, як дотримання законності, справедливості при проведенні слідчих дій, а також недостатньо висвітлено логіко-психологічні аспекти допиту, не узагальнено нагромадження поліцією зарубіжних країн досвід щодо за­хисту прав потерпілого на етапі досудового розслідування.

Виклади основних положень. Потерпілим згідно з криміналь­но-процесуальним законодавством визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потер­пілим постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. Потерпілим може бути визнана тільки фізична особа. Хоч останнім часом у літературі обговорюється проблема щодо можливості надання юридичній особі статусу потерпілого у кримінальній справі. У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Зі всього часу, що витрачається слідчим на провадження слід­чих дій, саме на проведення допиту припадає понад 80% [1, с. 3]. До­пит – одна з основних слідчих дій, спрямованих на отримання інфор­мації про злочин. Показання потерпілого часто є тим цінним матеріа­лом, який дозволяє намітити шлях розкриття злочину та здійснити затримання підозрюваного. Насамперед ці показання дозволяють вста­новити сам факт наявності або відсутності складу злочину, правильно його кваліфікувати, виявити умови, які призвели до вчинення злочину.

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і проводиться за певними пра­вилами – загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту.

У КПК України (ст.ст. 166–171) викладено норми, які регламен­тують порядок виклику та проведення допиту свідка і потерпілого.

Допит поділяється на п’ять основних стадій: перша (підготов­ча), під час якої відбувається ознайомлення і вивчення матеріалів справи, отримання інформації про особу потерпілого; слідчий прагне отримати відомості біографічного характеру, спосіб життя, особистих якостей потерпілого; друга (ознайомча), під час якої слідчий отримує анкетні дані і попереджує потерпілого про кримінальну відповідаль­ність за дачу завідомо неправдивих показань згідно зі ст. 384 КК Укра­їни; третя (встановлення психологічного контакту), яка характеризу­ється прагненням до взаєморозуміння і взаємодовіри; четверта (основ­на), у ході якої вирішується головне завдання – отримання достовірної інформації, необхідної для розслідування та розкриття злочину; п’ята (заключна), яка характеризується співставленням отриманої інформації із вже існуючою у справі та занесенням результатів допиту в протокол.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. План допиту – розгорнутий або короткий, усний або письмовий – сприяє систематизації з’ясованих обставин і цілеспрямованості допиту. Показан­ня потерпілого (особливо при вчиненні злочинів, які посягають на життя та здоров’я особи), як правило, відрізняються підвищеною емоційністю та схильністю до перевищення тяжкості вчинених відносно нього посягань. Тому дуже важливо звертати увагу на особу потерпілого, його особисті якості, особливості поведінки в екстремальних умовах.

Крім того, на процес надання інформації потерпілим можуть впливати емоції, які він переживав: страх, відчай, жах, фізичні та моральні страждання. Тому при першому допиті потерпілого слідчому слід врахувати стан важкого психологічного напруження та травму, перенесену потерпілим. При повторному допиті, як правило, відбува­ється найбільш повна і чітка реконструкція подій. Завдання слідчого максимально заспокоїти потерпілого.

Допит потерпілого - це прагнення досягнути такого психологі­чного стану допитуваного, що максимально сприяв би отриманню найбільш точної і повної інформації про подію злочину та особу зло­чинця. Велику роль у цьому відіграє сама особистість слідчого, його інтелект, інтуїція та підхід до конкретної людини. Допит - це своєрід­не мистецтво діалогу, під час якого здійснюється пошук істини.

Отже, центральними проблемами допиту є встановлення психо­логічного контакту з допитуваними особами, діагностика істинності показань, система прийомів правомірного впливу на допитуваного з метою отримання достовірної інформації.

При першому допиті потерпілого слідчому слід враховувати стан важкого психологічного напруження потерпілого та перенесену психічну травму, що не може не відбиватися на власному оцінюванні події останнім. Потерпілому слід роз’яснити, що від правдивості та повноти розповіді залежить кінцевий результат розслідування. Слід­чому необхідно уточнювати та систематизувати отриману інформацію. Зрозуміло, що, намагаючись отримати правдиві свідчення, неприпус­тимо тиснути на потерпілого, використовувати погрози, шантаж, заля­кування. Процес спілкування при допиті регламентований криміналь­но-процесуальним законодавством, а його результати відображаються у протоколі допиту.

На хід та результати допиту потерпілого мають вплив як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники: серед них - глибоке вивчення слідчим матеріалів справи, врахування індивідуальних особливостей особи потерпілого, його першого враження від слідчого, самої психо­логічної обстановки, в якій відбувається спілкування. При допиті слід­чий насамперед повинен виявляти умови, в яких потерпілий сприймав подію злочину та його наслідки, факти, що характеризують його пси­хічний стан під час посягання і після нього.

Вивчення матеріалів кримінальної справи вимагає не тільки прискіпливого ставлення до кожного факту та його об’єктивної оцінки, а й логічного осмислення діалектичного зв’язку з дотриманням вимог законності і справедливості щодо прийняття підсумкового рішення по справі. Ефективність допиту залежить, перш за все, від ступеня вивчення особистості допитуваного. З цією метою важливо отримати відомості про професію, освіту, умови праці, спосіб життя, інтереси, поведінку в колективі тощо. При вивченні особи допитуваного важли­во виявити як соціально-позитивні, так і соціально-негативні особистісні якості. Ці та інші відомості сприятимуть встановленню з допитува­ним психологічного контакту. Отримання відомостей при особу допи­туваного відбувається безпосередньо на допиті. Слідчий спостерігає за зовнішньою поведінкою допитуваного, рівнем його культури та роз­витку, особливістю мови, психологічним станом та реакцією. Пока­зання потерпілого, як правило, оцінюється слідчим у двох аспектах: по-перше, з огляду на їх відповідність об’єктивній дійсності; по-друге, у плані їх доказової цінності, що сприятиме розслідуванню злочину.

На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання завідомо неправдивих показань згідно зі ст. 384 КК України, а також за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора за ст. 387 КК України.

Аналіз кримінальних справ свідчить, що свідомо неправдиві по­казання у ході попереднього слідства давали 24% потерпілих. У ході аналізу кримінальних справ встановлено, що помилялися у ході попе­реднього слідства 19% потерпілих [2, с. 12].

З метою отримання правдивої інформації від потерпілого слід­чий повинен чітко дотримуватись логічних вимог. По-перше, запитан­ня повинні формуватися в простій і доступній формі, бути лаконічни­ми і послідовними. По-друге, складні питання доцільно поділяти на ряд простих і однозначних. По-третє, загальні багатозначні відповіді необхідно уточнювати і конкретизувати.

Тактичним засобом психологічного впливу є система питань, які задає слідчий. А особливо важливим моментом є їх послідов­ність. Але мистецтво допиту полягає не тільки в тому, щоб задавати питання, а й в умінні вислухати. Для допиту потерпілого цей посту­лат особливо важливий.

Під час проведення допиту слідчий повинен завірити потерпіло­го в тому, що розслідування буде об’єктивним, проведено в повному обсязі і відповідатиме всім вимогам законності. «Слід мати на увазі, – підкреслює В.М. Тертишник, – що потерпілий може знати і повідомля­ти такі факти і обставини, які нікому іншому не відомі й іншим шля­хом з’ясовані бути не можуть, а з іншого боку потерпілий може мати свій певний інтерес у справі. З урахуванням цих обставин здійснюється оцінка і перевірка показань потерпілого» [3, с. 606]. У цьому аспекті слідчий повинен особливо прискіпливо не тільки логічно обмірковува­ти кожен факт, а й суворо дотримуватися вимог чинного законодавства з метою досягти об’єктивної істини.

Нерідко показання потерпілого є наслідком не того, що він ба­чив і що насправді відбувалось, а негативним ставленням, бажанням помститися підозрюваному або обвинуваченому, тому слідчий має обережно підходити і оцінювати інформацію, яка надходить від потер­пілого. Слідчому необхідно уважно спостерігати за не вербальними засобами спілкування, за тембром, мімікою, жестами потерпілого, що дозволяє певною мірою зробити висновки про правдивість показань.

Результати анкетування слідчих МВС, СБУ та прокуратури України «свідчать про те, що у їх практиці випадків відмови потерпі­лого від давання показань не було - зазначило 47,08% опитаних, було один раз - 8,29%, було декілька раз - 29,02%, було не часто - 9,77%, було часто - відзначили 2,89% опитаних, було дуже часто вказали -0,89% опитаних» [4, с 258].

Проведені дослідження Т.П. Матюшкової щодо потерпілих жі­нок від насильницьких злочинів свідчать, що під час допиту «у 14,4% неповнолітніх та 9% повнолітніх жінок спостерігалась амнезія внаслі­док вчиненого злочину; 14,4% неповнолітніх та 34,2% повнолітніх потерпілих повідомляли неправдиві свідчення. Справа в тім, що поте­рпілі жінки на момент допиту часто перебувають у стані розгубленості чи під впливом страху від заподіяного насильства, погроз з боку зло­чинця, осуду з боку родичів тощо» [5, с 12].

Як свідчать дослідження, проведені Інститутом вивчення про­блем злочинності Академії правових наук України, основними моти­вами звернення потерпілих у правоохоронні органи є відшкодування шкоди (близько 56%) і притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності (48,5%) [6, с 322].

З метою суворого дотримання законності під час допиту слідчий повинен максимально і об’єктивно оцінити характер і розмір шкоди, завданої злочином потерпілому, наявності, характеру, обсягу фізичних і моральних страждань, що повинні оцінюватися з урахуванням фізич­них обставин, за яких була заподіяна шкода, й індивідуальних особли­востей потерпілого. Так, згідно з результатами дослідження 395 кри­мінальних справ, проведеного С.В. Давиденко, «потерпілим заявлено позови про відшкодування: матеріальної шкоди - 242, моральної шко­ди - 34» [7, с 14].

Варто вказати й на те, що під час розслідування кримінальної спра­ви слідчий може допускати однобічність і неповноту слідства. Але, якщо під час провадження кримінальної справи буде порушення законності, то цим, як правило, користуються злочинці, щоб уникнути законного пока­рання. Серед причин, які впливають на процес забезпечення законності і справедливості в розслідуванні кримінальних справ і проведенні допиту, – недостатній рівень професійної підготовки, а також життєвий досвід слідчих. Так, стаж слідчої роботи понад 10 років сьогодні має лише кожен п’ятий працівник служби. Навантаження на слідчих уже сьогодні значно перевищує науково-обґрунтовані норми. «Як вказали 75,5% слідчих, на роботі вони перебувають протягом 10–12 годин. Робоче навантаження надмірним вважають 31,9% слідчих, 64,7% слідчих не регулярно працю­ють над підвищенням професійної майстерності. Свої умови праці 15% слідчих визнали непридатними, ще 62,2% – частково непридатними» [8, с. 11–12]. Всі ці чинники негативно впливають на діяльність органів досудового слідства. Суттєву роль щодо захисту прав і свобод потерпілого під час допиту відіграє не тільки рівень професіоналізму, а правової і загальної культури правоохоронців та його відповідальності.

Добре відомо, що поліцейські всіх країн світу приймають Присягу на вірність закону та строге дотримання законності і справедливості, що є свідченням їх готовності та відповідальності щодо захисту прав і свобод людини. До речі, працівники міліції, приймаючи Присягу на вірність на­роду України, беруть на себе морально-правову відповідальність щодо захисту прав і свобод громадян. Найголовнішим елементом у службовій діяльності працівників міліції (поліції) повинна бути повага до права, су­воре дотримання законності, високих моральних чеснот та християнських.

Велику роль в діяльності працівника поліції (міліції) відіграє культура спілкування і в цьому аспекті слово, як «мовна одиниця, виступає як вихідний будівничий матеріал… як засіб передачі думки». У професійній діяльності правоохоронців чітке і логічно вибудоване ре­чення відіграє значну роль. Отже, комунікативна культура правоохо­ронця є складовою професійної правової культури працівників ОВС.

Крім правових положень, які визначають порядок і умови допи­ту, важливу роль відіграють також морально-етичні правила поведін­ки. В. Бортник справедливо зазначає: «Доброзичливість, стриманість, ставлення до особи, яку допитують, з повагою – обов’язкові атрибути професійної етики слідчого, … , що сприяють встановленню необхід­ного психологічного контакту з особою, котру допитують. Це застері­гає від заподіяння моральної шкоди допитуваній особі» [9, с. 51].

Дотримання принципу законності і справедливості вимагає від слідчого суворого виконання правових і моральних норм. Це означає, що від працівника міліції, його професійних і моральних якостей буде залежати доля людини, її честь і гідність. Велику роль в цьому відіграє сама особистість слідчого, його інтелект, пам’ять, інтуїція, гуманність, наполегливість, пріоритети закону та істини в його діяльності.

У своїй роботі слідчий поєднує функції соціолога, педагога, психолога, тому основними критеріями для нього мають бути праг­нення до справедливості та перемоги над беззаконням.

Важливу роль в професійній діяльності міліції (поліції) відіграє правова культура. Правова культура передбачає, по-перше, досконале знання чинного законодавства, як необхідної умови дотримання за­конності; по-друге, повагу до чинного законодавства, внутрішнє усві­домлення, впевненість у правильності і необхідності його забезпечен­ня у службовій діяльності по-третє, морально-психологічну готовність дотримання закону, при якому працівник не замислюється щоразу над тим, потрібно чи непотрібно виконувати вимоги закону він сприймає ці вимоги як належне, оскільки формальна необхідність виконувати закон перейшла у його внутрішню потребу.

Правова підготовленість працівника слідчого органу повинна бути значно вищою, ніж у пересічних законослухняних громадян. Во­на повинна відрізнятися за обсягом, глибиною і формалізованим ха­рактером знань, принципів і норм права, а головне за вміння їх засто­совувати. У багатьох країнах західної демократії обов’язком поліції є інформаційне забезпечення потерпілого. Так, офіцери поліції Вели­кобританії зобов’язані надавати потерпілим максимальну інформацію та рекомендації щодо захисту їх прав і свобод. Потерпілому повідом­ляють ім’я, дільницю, телефон поліцейського, який займається розслі­дуванням справи, а також популярно роз’ясняють процес розслідуван­ня. Поліція повинна повідомляти потерпілому про хід розслідування, про виявлення підозрюваного у злочині. І на кінець, поліція повинна терміново інформувати місцеві структури підтримки жертв злочину, надаючи їм ім’я та адресу потерпілого.

Потерпілі, підкреслюється в Хартії жертв, повинні з боку поліції отримати не тільки необхідну інформацію, а й співчуття. При цьому поліція зобов’язана не тільки оперативно реагувати на повідомлення про злочин відносно особи, а й вести себе з жертвою ввічливо і уваж­но. Поліція, перш за все, повинна переконатися стосовно виявлених тілесних ушкоджень потерпілого, щоб передати далі відомості в службу державного звинувачення і в суд, забезпечивши тим самим право потерпілого на компенсацію за заподіяну шкоду. Якщо у потерпілого існують всі підстави щодо погрози нападу з боку злочинця, він про це повинен повідомити поліцію. Якщо поліція отримала таку інформацію, вона вживає заходи щодо охорони потерпілого.

У преамбулах до Всесвітньої декларації прав людини та євро­пейської конвенції про права людини зазначено, що справедливість та мир у всьому світі пов’язані з повагою до фундаментальних свобод і принципів верховенства права.

У Великобританії та інших країнах з метою навчання поліції методам допомоги жертвам злочину створені спеціальні курси навчан­ня поліцейських усіх рівнів і на всій території країни. У багатьох полі­цейських управліннях діють комп’ютеризовані системи інформування потерпілих про результати розслідування кримінальних справ. Поліція Великобританії, яка історично користується у суспільстві хорошою репутацією і має високий статус, докладає значних зусиль для захисту жертв злочину. Не випадково самі поліцейські вважають себе голов­ними захисниками потерпілих.

Аналогічні функції щодо роботи з потерпілими виконує поліція США. Поліцейських навчають співчуттю до потерпілих, поважному толераньному відношенню до жертви. У поліцейських дільницях ба­гатьох штатів «створені спеціальні відділи по роботі з жертвами. Як правило, їх працівники – жінки – поліцейські, з великим досвідом ро­боти і навичками психологів. Вони зустрічаються з потерпілими одра­зу як тільки їм стає відомо про злочин. У них є доступ до матеріалів кримінальної справи, вони можуть кваліфіковано надати потерпілим необхідну психолого – емоційну підтримку, надати консультації з пра­вових питань», а також у вирішенні інших проблем [10, с. 161].

Яскравим прикладом забезпечення законності і справедливості захисту прав потерпілого є службово-професійна діяльність поліції Німеччини. Поліцейський, як правило, прекрасно екіпірований, обов’язково з нагрудним знаком, його висока культура спілкування, доброзичливість, віра в себе, висока свідомість у важливості й прести­жі своєї професії накладає відбиток на його поведінку. Психологічно громадянин бачить у поліцейському не просто державного службовця, захисника закону, але й свого найближчого порадника і захисника.

Слід підкреслити, що і міліція України підтримуючи принципи, викладені в Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохо­ронних органів та в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи стосовно Декларації про поліцію, виходячи із загальнолюдських мо­рально-етичних позицій несе відповідальність перед державою і суспільством за життя і безпеку громадян.

Працівник міліції повинен постійно пам’ятати, що згідно з Кон­ституцією України «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недо­торканість і безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю». Це положення Конституції є надзвичайно актуальним у професійній діяльності працівників слідчих апаратів, оскільки від їх професіоналізму, а також морально-психологічних якостей залежить проблема забезпечення законності і справедливості при розслідуванні кримінальної справи.

Таким чином, творчий підхід слідчого до проведення допиту, знання психології особистості у поєднанні з суворим дотриманням норм кримінально-процесуального законодавства є гарантією забезпе­чення законності, об’єктивного та всебічного встановлення обставин справи, викриття винних та відшкодування завданої злочином шкоди, захисту прав і свобод людини.

Висновки. Побудова ефективної правової держави вимагає по-перше, забезпечення законності і правопорядку, надійного захисту прав і свобод громадян України. Ця проблема тісно пов’язана з актив­ною боротьбою правоохоронних органів зі злочинним криміналітетом, оперативним реагуванням на правопорушення і розкриття злочинів. Це вимагає, в першу чергу, удосконалення форм і методів досудового розслідування, в якому важливу роль відіграє допит.

По-друге, особливе місце в організації і проведенні допиту слід­чим відіграє його професійна підготовка, правова культура та відпові­дальність. З метою захисту потерпілого слідчий повинен суворо дот­римуватися законності і справедливості, проявляти співчуття і повагу, демонструвати високу культуру у спілкуванні з потерпілим. По-третє, суттєве місце у проведенні допиту відіграє логіко-психологічна підго­товка слідчого, яка є важливим підґрунтям у створенні психологічного клімату і грамотного проведення допиту та досягнення істини в роз­слідуванні кримінальної справи. По-четверте, боротьба з сучасним криміналітетом, спрямованим на захист прав і свобод, честі і гідності потерпілих вимагає не тільки постійного удосконалення, але і вивчен­ня передового досвіду поліції зарубіжних країн та його реалізацію в практику ОВС.

Таким чином, проблема організації і проведення допиту в юри­дично-правовому аспекті вимагає більш поглибленого аналізу, оскільки від її наукового вирішення багато в чому залежить активна бороть­ба зі злочинністю, дотримання працівниками міліції законності прав і свобод громадян, які гарантовані Конституцією України.

–––––––––––

Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організа­ційні і тактичні аспекти): монографія / В.К. Весельський. – К.: НВТ «Правник» – НАВСУ, 1999. – 126 с.

Переверза О.Я. Формування неправдивих показань, система тактич­них прийомів їх виявлення і подолання: автореф. дис. на здобуття наук. ступе­ня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / О.Я. Переверза. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2000. – 19 с.

Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. – К.: А.С.К., 2004. – 1056 с.

Шепітько В.Ю. Допит потерпілого: тактико-психологічний підхід / В.Ю. Шепітько // Питання боротьби зі злочинністю. Академія правових наук України. Інститут вивчення проблем злочинності. Збірник наукових праць. – Харків: ТОВ «Кроссроуд», 2008. – № 15.– С. 256–265.

Матюшкова Т.П. Тактика допиту потерпілих – жінок від насиль­ницьких злочинів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза / Т.П. Матюшкова. – Харків Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. – 20 с.

Кочура О.О. Правовой статус потерпевшего в системе участников уголовного процесса Украины / О.О. Кочура // Від громадянського суспільства – до правової держави: тези доповідей IV Міжнародної науково-практичної кон­ференції. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. – С. 321–323.

Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / С.В. Давиденко. – Харків: Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 2007. – 20 с.

Савонюк Р.Ю. Слідчий як суб’єкт кримінально-процесуального до­казування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. «Кримінальний процес і криміналістика, судова експертиза» / Р.Ю. Савонюк. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2005. – 20 с.

Бортник В. Захист прав, честі і гідності підозрюваного під час допи­ту: окремі проблеми / В. Бортик // Право країни. – 2005. – № 11. – С. 49–52.

ЛевиА.А. Потерпевший в уголовномпроцессе: конспект лекцій /А.А. Леви. – М.: РУДН, 2007. – 179 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук