188

---

В.Л. Фільштейн

ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Розглядаючи проблемні питання процесуальної незалежності слідчого в кримінальному процесі, автор аналізує негативний вплив на забезпечення процесуальної незалежності слідчого та на загальні результати досудового слідства змін, внесених деякими законодавчими актами.

Ключові слова: слідчий, орган дізнання, процесуальна незалежність слідчого.

Постановка проблеми. 23 жовтня 2009 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 1692-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ запобігання, протидії, припинення корупції і організованої злочинності та виконання комітетами Верховної Ради України конт­рольних функцій», який набув чинності 18 листопада 2009 р. [1]. Як це не дивно, але відповідне юридичне середовище належно невідреагувало на цей акт, бо наслідки дії цього Закону з огляду на забезпе­чення законності при здійсненні кримінального судочинства, можуть бути непередбачуваними.

Внесені істотні зміни до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [2], зокрема, до структури спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою лочинністю включено та підпорядковано (оперативно) безпосередньо начальнику Головного управління по боротьбі з організованою зло­чинністю МВС України слідчі підрозділи, основу яких становили слід­чі підрозділи «ОЗ» (слідчі підрозділи з розслідування злочинів, учине­них організованими групами) Головного слідчого управління МВС України та слідчих управлінь УМВС України в областях. Водночас правовий статус слідчих спеціальних підрозділів визначається кримі­нально-процесуальним законодавством України.

Ці законодавчі новели передбачають, що відпов

ідно до п. 6 ст. 9 Закону начальник слідчого управління ГУБОЗ МВС України за поса­дою є заступником начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, а начальники слідчих підрозділів в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - за­ступниками начальників спеціальних підрозділів по боротьбі з органі­зованою злочинністю.

Таким чином, вперше в історії існування органів досудового слід­ства МВС України створено слідчий підрозділ в системі органу дізнан­ня, який є незалежним від Головного слідчого управління МВС України, і напряму підпорядкований керівнику органу дізнання, яким є ГУБОЗ МВС України. Це призвело до того, що в системі МВС України існують два незалежних слідчих підрозділи, один з яких взагалі позбавлений будь-якого процесуального контролю з боку ГСУ МВС України.

Стан дослідження. Питання ролі та місця слідства в правоохо­ронній системі висвітлювалися багатьма радянськими, а відтак україн­ськими науковцями та практиками. Фахівцям добре відомі цікаві пуб­лікації цієї проблематики, авторами яких є С А. Альперт, М.І. Бажанов, О.М. Бандурко, О.В. Баулін, Б.А. Вікторов, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, П.В. Коляда, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило.Всі вони в тій чи іншій мірі підтримували ідею процесуальної та організаційної незалежності слідчого. Ця ідея знайшла втілення в уже згаданому Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю», який законодавець вирішив «удосконалити», логічно виника­ють запитання щодо мети таких удосконалень. Очевидно, входження слідчого підрозділу «ОЗ» до системи органів дізнання означає повний контроль за його діяльністю з боку керівників органу дізнання і підпо­рядкування всієї його діяльності саме інтересам оперативної служби і, як свідчить практика, не завжди на користь законності.

Напевно авторам запропонованих змін при обговоренні ще про­екту закону від 23 жовтня 2009 р.необхідно було визначитися, що важ­ливіше для незалежної Української держави, зміцнення законності чи суттєве збільшення повноважень одного з оперативних органів. Адже проігноровано той факт, що цим законом підривається один із основ­них постулатів кримінально-процесуального законодавства – процесу­альна незалежність слідчого як запоруки забезпечення захисту прав та свобод громадян в кримінальному судочинстві.

На думку авторів, викладеній у пояснювальній записці до про­екту Закону, таке реформування забезпечить наступальність і операти­вність у прийнятті управлінських рішень, тісну взаємодію слідчих з оперативними працівниками на стадії документування й реалізації оперативних матеріалів, оперативне супроводження розслідування кримінальних справ.

В розділі пояснювальної записки «Прогноз соціально-еконо­мічних та інших наслідків прийняття проекту Закону» зазначено, що прийняття законопроекту загалом сприятиме створенню правових умов для виконання завдань спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю та підвищенню ефективності їх діяльності з протидії злочинним посяганням на гарантовані Законом права і сво­боди громадян та інтереси держави [3]. Таким чином, основним ре­зультатом втілення цього Закону, як вважають його автори, стане поліпшення роботи оперативних підрозділів УБОЗ. Водночас, в пояснювальній записці взагалі нема прогнозу щодо можливих наслідків діяльності слідчих, стану забезпечення законності, захисту прав та свобод громадян від свавілля спеціальних органів, чий обсяг повноважень у зв’язку з передачею слідчих підрозділів у пряме підпорядкування, значно збільшується.

Виклад основних положень. Кримінально-процесуальним ко­дексом України (ст. 102) до органів досудового слідства віднесено слі­дчих органів внутрішніх справ, а до органів дізнання (ст. 101) – мі­ліцію [4, с. 76–78]. За Законом України «Про міліцію» міліція України складається з підрозділів кримінальної міліції, міліції громадської без­пеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції [5, с. 7].

Практика свідчить, що в реальній діяльності слідчих та органів дізнання прослідковуються не тільки позитивні факти активної взає­модії, спрямовані на досягнення спільної мети – розкриття та розсліду­вання злочинів, встановлення об’єктивної істини, а й, на жаль, серйозні протиріччя, пов’язані і з способами досягнення поставлених за­вдань, намаганням органів дізнання нав’язати слідству свої підходи до їх вирішення.

Реформування правоохоронної системи в України стикається з необхідністю одночасного вирішення двох взаємопов’язаних проблем: з одного боку, суттєво підвищити ефективність діяльності ОВС, з ін­шого - створити умови, коли права та свободи громадян будуть нале­жним чином захищені, а їх дотримання стане безумовним обов’язком працівників міліції, в тому числі, спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Сумний досвід діяльності правоохоронних органів свідчить про те, що збільшення повноважень органів дізнання збільшує ризик порушення законності. До речі, авто­ри узваленого Закону на перший план висувають інтереси правоохо­ронних органів, а на другий - забезпечення законності та захист прав і інтересів громадян, що суперечить Конституції України.

Особливо небезпечним є зрощування слідчого і оперативно-розшукового апаратів, коли слідчого практично перетворюють в оформлювача раніше без нього прийнятих рішень.

Б.А.Вікторов, аналізуючи причини сталінських репресій, звер­нув увагу на один з аспектів цієї проблеми, яка загалом безумовно, є політичною, вказуючи на одну з юридичних причин порушень закон­ності, те, що «слідчого практично не було, а був оформлювач вже ра­ніше без нього здійснюваного арешту людини».

Подібну позицію висловили українські фахівці М.В. Джига, О.В. Бауліна, СІ. Лук’янець, С.М. Стахівський, які досліджували цю ж проблему. Вони вважають, що в демократичному суспільстві оперативно-розшукова і кримінально-процесуальна діяльність повинні бути чітко розмежовані між собою, бо «інший погляд на співвідношення цих функцій завжди несе в собі соціальну небезпеку, можливість реп­ресій і бюрократичного свавілля владних структур» [6, с 21-22].

На підтвердження цієї тези свідчить позиція організацій, які здійснювали експертизу проекту Закону, ухваленого 23 жовтня 2009 р.

У висновку Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України відзначається, що практика включення до структури спеціальних підрозділів слідчих апаратів, апробована в системі МВС СРСР, мала негативні наслідки: «Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю за своїм процесуальним ста­тусом є органами дізнання і створення в їх структурі слідчих органів та підпорядкування керівництву цих підрозділів (що вбачається з контексту законопроекту) суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, Законам України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність».

На думку фахівців Головного юридичного управління, реалізація закладених в Законі ідей «призведе до порушення принципу процесуа­льної незалежності і самостійності слідчого, а також його прав, передба­чених частинами 3 і 4 ст. 114 КПК України, виникнення сприятливих умов для перекручення звітності в роботі, яка є основним критерієм оці­нки діяльності спецпідрозділів, порушень закону і прав громадян».

Необхідно погодитися із тим, що «слідчі будуть перебувати у прямій адміністративній, матеріальній та іншій залежності від керів­ника спеціального підрозділу, а це суперечить функціональному роз­межуванню органів дізнання і слідчого апарату в системі кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства».

Зважаючи на це, фахівці Головного юридичного управління вважають, що «включення слідчих відділів до структури спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю є необґрунтованим, суперечить одному із основних принципів кримінального процесу і може призвести до подальшого зниження законності у процесі досудового слідства» [7].

В зауваженні Головного юридичного управління звернуто увагу на те, що окремі норми вказаного Закону порушують норми Основного Закону України, що визначено Рішенням Конституційного Суду Укра­їни № 12-рп/2009 від 27.05.2009 р. Крім того, ще раз відзначено, що «спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю за своїм процесуальним статусом є органами дізнання, тому створення у їх структурі слідчих органів та підпорядкування керівництву цих під­розділів, як вбачається із статті 9 пункту 7 законопроекту, суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, законам Украї­ни «Про міліцію» та «Про оперативно-розшукову діяльність».

У зауваженні також вказується на те, що статус слідчих спеціа­льних підрозділів визначається кримінально-процесуальним законо­давством, а «включення слідчих відділів до структури спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю є необґрунтованими, суперечать одному з основних принципів кримінального проце­су і це може призвести, зокрема, до подальшого зниження законності в процесі досудового слідства» [8].

Висновок. Отже, прийняттям Закону України від 23 жовтня 2009 р. повним чином загострюються проблеми, що існують в діяльності органів досудового слідства, ускладнєються визначення їх ролі і місця у правоохоронній системі на фоні багаторічної дискусії навколо прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України «Про статус слідчого». Вважаємо, що українська влада та юридична спільнота України зобов’язані повернутися до проблеми процесуальної та організаційної незалежності слідчих як запоруки за­безпечення принципу законності в кримінальному процесі, захисту прав та інтересів учасників кримінального судочинства.

–––––––––––––––––

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 4. – Ст. 34.

Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю: Закон України від 30.06.1993 року № 3341-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993. – № 35. – Ст. 358.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу http://gska2.rada.gov.ua/pls/.

Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. – 264 с.

Довідник працівника міліції: у 2-х кн. – Кн. 1: Законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ / упо-ряд. С.М. Гусаров, В.Г. Слободянюк, С.М. Калюк. – К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. – 584 с.

Провадження дізнання в Україні: навч.-практ. посібник / М.В. Джига, О.В. Баулін, С.І. Лук’янець, С.М. Стахівський. – К., 1999. – 156 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу http://gska2.rada.gov.ua/pls/.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу http://gska2.rada.gov.ua/pls/.

 

< Попередня   Наступна >