Головна Наукові статті Кримінальний процес ВПЛИВ ПРИНЦИПІВ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА РІВНОСТІ НА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СТОРІН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ВПЛИВ ПРИНЦИПІВ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА РІВНОСТІ НА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СТОРІН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Наукові статті - Кримінальний процес

Г.В.Юркова

ВПЛИВ ПРИНЦИПІВ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА РІВНОСТІ НА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СТОРІН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Розглядаються особливості впливу принципів рівності та змагальності на процесуальний статус сторін на стадії досудового розслідування, визначається поняття сторін на досудовому слідстві, проводиться порівняльний аналіз прав сторін на предмет їх рівності, з’ясовується можливість розширення прав потерпілого як одного із суб’єктів кримінального процесу.

Ключові слова: рівність учасників, кримінальний процес, сторони, захист прав і законних інтересів потерпілого.

Постановка проблеми. Важливим завданням сучасної правової науки, нормотворчості та юридичної практики є реальне забезпечення правового захисту особи, глибоке зміцнення та розвиток гарантій прав і свобод кожного громадянина, законних інтересів держави й суспільства загалом. Значну роль у забезпеченні цих положень відіграє реалізація наявних кримінально-процесуальних принципів. Питання принципів у кримінальному процесі завжди привертали увагу вчених-процесуалістів, адже саме вони є одним із засобів досягнення завдань кримінального судочинства, охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Важливість розгляду принципів змагальності та рівності на процесуальний статус сторін обумовлена також рядом інших факторів. По-перше, роботою над проектом Кримінально-процесуального кодексу України; по-друге, існуючими на практиці випадками порушення принципів кримінального судочинства, в результаті чого прийняті рішення суб’єктів кримінального процесу втрачають юридичне значення; по-третє, недостатньою дослідженістю досі процесуальних питань, пов’язаних із впливом принципів на процесуальний статус суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Стан дослідження. Досліджувана проблема розглядалася в науці кримінального процесу. Певною мірою питання принципів змагальності та рівності сторін висвітлювалися у працях таких науковців-процесуалістів, як О.Р. Михайленко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В.М. Тертишник, Л.М. Башкатов, Г.М Вєтров, О.Д. Донченко, В.Г. Даєв, В.Ю. Магницький, О. Немировська, Ю.В. Хематов, П.Л. Фріс, А.Ю. Малєєв та ін. Проте стан і логіка попередніх наукових досліджень, сучасна слідча практика вимагають нових підходів до забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, а тому ця тема потребує подальших наукових розробок.

Враховуючи це, ми поставили мету – висвітлити теоретичні і практичні аспекти впливу принципів змагальності та рівності сторін у кримінальному процесі на процесуальний статус сторін, а також обґрунтувати ряд пропозицій щодо поліпшення законотворчої та право-застосовної діяльності у цій сфері.

Виклад основних положень. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією із засад кримінального судочинства України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип носить загальний характер, оскільки повністю відповідає європейським стандартам кримінально-процесуальної діяльності, закріплений не тільки в Конституції України, а й у конституціях більшості демократичних держав, в основних міжнародних актах про права людини (Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.)).

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України» від 26 червня 2001 р. до КПК внесено доповнення, за яким законодавчо закріплено принцип змагальності та диспозитивності, з чого випливає, що сторони у кримінальному процесі користуються рівними правами та свободою в наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Концепцією розвитку правосуддя в Україні на 2005–2015 рр. закладено нові пріоритети: судовий процес повинен бути заснований на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, диспозитивності і змагальності. Тому необхідно вжити заходів до змін у КПК з метою найбільш повного захисту прав учасників, розширення дії принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях. Розширення змагальних засад кримінального процесу цілком відповідає концепції правової реформи.

Необхідно враховувати, що конституційне положення про рівність учасників передбачає суто процесуальний аспект, що означає чітке забезпечення сторонами рівних процесуальних прав при відстоюванні перед судом своїх позицій. Це положення виходить з Конституції України, де зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3), конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються (ст. 22).

У теорії права сторона – учасник визначених правовідносин, дії чи бездіяльність якого щодо іншого учасника (учасників) тягнуть обопільні матеріально-правові або процесуальні наслідки [1, с. 654].

У чинному КПК поняття сторін не сформульовано, але зміст ст. 16-1 КПК дає підстави визначити, що до них належить коло учасників судового засідання, які відносно інших учасників мають протилежні за змістом процесуальні інтереси щодо результатів розгляду кримінальної справи. Ними вважаються: сторона обвинувачення (прокурор, потерпілий, цивільний позивач, представник потерпілого та цивільного позивача) і сторона захисту (підсудний, законний представник підсудного, захисник, цивільний відповідач, представник цивільного відповідача).

Загальноприйнятною в науці кримінального процесу є точка зору про те, що принцип змагальності головним чином діє на судових стадіях. Згідно зі ст. 16-1 КПК України в судовому розгляді сторони користуються рівними правами в ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, наданні доказів, участі в дослідженні доказів, заявленні клопотань і відводів, участі в обговорюванні заявлених клопотань, порядку дослідження доказів, виступу в судових дебатах. Проте навряд чи можна виключати дію цього принципу на стадії досудового розслідування, оскільки елементи змагальності мають місце і в цій стадії процесу. Так, сторона обвинувачення, а саме потерпілий, цивільний позивач, їх представники та сторона захисту мають право на ознайомлення по закінченні розслідування з усіма матеріалами кримінальної справи, під час чого їм надається можливість заявляти клопотання (брати участь в їх обговоренні), які слідчий зобов’язаний виконати, якщо обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи. Після проведення додаткових слідчих дій або приєднання до справи нових матеріалів слідчий, згідно з вимогами ст. 222 КПК, зобов’язаний ознайомити обвинуваченого та його захисника з усіма такими матеріалами і протоколами слідчих дій, а також надати можливість ознайомитися потерпілому і його представникові (цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві) або їх представникам з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання – з усією справою (ст. 222 КПК). Недодержання органами досудового слідства цих вимог згідно з п. 11 ч. 2 ст. 370 КПК є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне направлення справи на додаткове розслідування. Це підтверджено постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 р. № 8.

Кожна зі сторін має рівні права в заявленні відводів слідчому, судді, прокурору, у заявленні клопотань, подачі скарг на дії слідчого, органу дізнання.

Найбільш рельєфно принцип змагальності проявляється на стадії досудового розслідування у порядку оскарження потерпілим до суду постанови слідчого про закриття кримінальної справи або у порядку оскарження обвинуваченим чи його захисником рішення суду про взяття під варту чи про продовження строку тримання під вартою. Видається справедливим положення, за яким органи кримінального переслідування і захист досудового розгляду вперше вступають у змагальність з моменту затримання підозрюваного за підозрою у вчиненні злочину та при пред’явленні обвинувачення [2, с. 49].

Таким чином, принцип змагальності дуже тісно пов’язаний з конституційним принципом рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. А це означає, що суб’єкти, які ведуть кримінальний процес, повинні твердо забезпечити сторонам, а насамперед потерпілому та обвинуваченому рівні процесуальні права при відстоюванні ними перед судом своїх позицій як щодо кримінального переслідування, так і щодо захисту, як щодо підтримання цивільного позову, так і щодо заперечення проти нього.

Захистити права і законні інтереси потерпілого, цивільного позивача, а також обмежити від зайвих утисків прав і законних інтересів обвинувачуваного й цивільного відповідача є одним із напрямків діяльності слідчого.

У межах, встановлених законом процесуальних прав і обов’язків того чи іншого суб’єкту, кожний, хто залучається в сферу кримінального судочинства, вступає в різні процесуальні правовідносини, реалізуючи належні йому суб’єктивні права і виконуючи суб’єктивні обов’язки. Так, кожному з процесуальних прав обвинуваченого випливає обов’язок слідчого забезпечити умови для реалізації цих прав. Наприклад, право обвинуваченого на захист покладає на слідчого обов’язок не тільки роз’яснити йому це право і скласти про це протокол, а й надати можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону його особистих і майнових прав (ст. 21 КПК).

Інтереси потерпілого і цивільного позивача потребують якнайшвидшого й реального відшкодування заподіяного їм збитку, а інтереси обвинуваченого - якнайшвидшого вчинення правосуддя, що випливає зі ст. 2 КПК України, в якій засвідчено, що завданнями кримінального судочинства є захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, швидке і повне розкриття злочину, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Однією із проблем забезпечення швидкого розкриття злочину, що звичайно є гарантією захисту прав і законних інтересів потерпілого, є недосконалість норм, які містять положення про його статус. Згідно з конституційним принципом рівності учасників судового процесу перед законом і судом, потерпілий та обвинувачений повинні бути наділені рівними процесуальними правами, зокрема щодо надання копії документів, які дають можливість здійснювати захист повною мірою. Проте, на наш погляд, слід послідовно реалізовувати у проекті КПК таку важливу концептуальну ідею, як пріоритетний захист прав і законних інтересів потерпілого. Йдеться про надання проблемі охорони прав і законних інтересів потерпілого більшої значимості, ніж аналогічній проблемі щодо обвинуваченого.

Неприпустимим є те, що у чинному КПК нема вказівок на часові межі визнання особи потерпілою, а це на практиці призводить до того, що навіть за наявності достатніх підстав потерпілий часом визнається таким лише при закінченні досудового слідства. Таким чином, потерпілий позбавляється можливості скористатися наданими йому законом правами і захистити свої законні інтереси в той час, коли обвинувачений вже ними користується. Момент визнання особи потерпілою повинен бути чітко визначений в КПК [3, с. 24]. На це спрямовує слідчого і Пленум Верховного Суду України, який в своїй постанові від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 232 КПК, суди зобов’язані реагувати на виявлені факти необґрунтованого зволікання з визнанням особи потерпілим (при очевидності заподіяння злочином шкоди), допущені органами дізнання чи досудового слідства, окремими ухвалами (постановами).

Початок вирішенню цієї проблеми, на наш погляд, покладено у проекті КПК України, прийнятому в першому читанні. Тут закріплено клопотання особи про визнання її потерпілою (ч. 4 ст. 61), а в п. 10 ч. 1 ст. 62 проекту КПК України закріплено право потерпілого одержувати копії процесуальних документів та отримувати письмові повідомлення у передбачених законом випадках, що вже сьогодні певним чином втілено в норму закону КПК. Так, у разі порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані вручити копію відповідної постанови особі, щодо якої порушено справу, та потерпілому негайно. Представнику потерпілого, захиснику чи законному представнику підозрюваного або обвинуваченого копія постанови про порушення кримінальної справи вручається або надсилається на їх письмову вимогу протягом трьох діб з моменту надходження такої вимоги (ст. 98-2 КПК).

Потерпілому також необхідна своєчасна обізнаність зі змістом і предметом обвинувачення, пред’явленого обвинуваченому для того, щоб підтримати або спростувати позицію слідчого, скоректувати свою позицію та докласти зусиль до її обґрунтування і збирання доказів; у протилежному ж випадку його право на подання доказів ускладнюється, а можливість зміни чи доповнення обвинувачення відтягується на більш пізні строки, що знову ж таки затягує розслідування і перешкоджає вирішенню завдань кримінального судочинства вцілому. Наявність такої норми, на наш погляд, зменшила б випадки повернення кримінальної справи на досудове розслідування у зв’язку зі зміною чи доповненням обвинувачення.

Не менш важливими є питання щодо своєчасного ознайомлення потерпілого з рішенням про зупинення слідства у справі, оскільки відсутність цієї норми призводить до того, що потерпілі довгий час не знають про долю цих справ. У зв’язку з цим збільшується час розслідування, бо іноді саме вони можуть вказати на місце перебування обвинуваченого та інші обставини, які сприяють швидкому провадженню у справі.

Не секрет, що провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК (коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме) зупиняється і розшук обвинувачених іноді здійснюється органом дізнання формально. Відомі випадки, коли обвинувачений тривалий час перебуває за місцем свого проживання, хоча оголошено його розшук.

На наш погляд, розширення процесуальних прав потерпілого, а саме надання йому права на отримання копії постанови про зупинення досудового слідства, певною мірою буде сприяти захисту його прав і законних інтересів, що безумовно впливатиме на швидкість розкриття злочину (це одне із головних завдань кримінального судочинства).

Крім того, слід подбати і про те, щоб надати право потерпілому отримувати копію обвинувального висновку, адже здебільшого потерпілий не знайомиться з матеріалами закінченої справи. Як свідчить слідча практика, норма, за якою слідчий, визнавши досудове слідство в справі закінченим, повідомляє про це стороні обвинувачення і про її право ознайомитися з матеріалами кримінальної справи, склавши про це протокол чи направивши письмове повідомлення, зводиться до формального додатку до справи копії письмового повідомлення. Таким чином, право потерпілого та інших осіб сторони обвинувачення залишається нереалізованим. На відміну від потерпілого, обвинуваченому ще в ході досудового слідства надається можливість знайомитися з матеріалами справи в обсязі, що забезпечує повністю здійснення права на захист. Так, обвинуваченому в ході слідства надаються матеріали експертизи, копії постанов, протоколи слідчих дій, які проведені з участю обвинуваченого тощо. Обвинувачений має право знайомитися з матеріалами, які обґрунтовують затримання в порядку ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також йому надається копія постанови про притягнення його як обвинуваченого.

З огляду на це, пропонуємо внести зміни до ст. 49 КПК України, розширивши в ній перелік прав потерпілого, а саме надавши право потерпілому на своєчасне визнання потерпілим, на отримання копій постанов про притягнення особи як обвинуваченого, про зупинення досудового розслідування та отримання копії обвинувального висновку. Зазначені зміни будуть певною мірою сприяти реалізації конституційного принципу щодо рівності сторін у кримінальному процесу та принципу змагальності і диспозитивності.

Коли йдеться про рівність сторін у кримінальному процесі, то слід вказати на право обвинуваченого мати захисника. Гарантуючи це право підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, закон наділив слідчого, орган дізнання, прокурора, суд правом звільнити їх повністю чи частково від оплати послуг захисника. Так, згідно зі ст. 93 КПК України, у разі участі захисника у справі за призначенням, оплата його праці провадиться за рахунок держави. Основною причиною такого положення є відсутність коштів у підозрюваного, обвинуваченого, підсудного для оплати правової допомоги захисника. Право на безоплатну правову допомогу належить до тих прав, які особливо ретельно охороняються міжнародно-правовими актами, зокрема Європейською Конвенцією (п. «с» ч. 3 ст. 6), але згідно з Конституцією України кожен громадяни нашої держави має право на правову допомогу (ст. 59). З цього слідує, що і потерпілий, і цивільний позивач може користуватися таким правом. Згідно зі ст. 52 КПК України представником потерпілого, цивільного позивача може бути адвокат, проте законом не передбачено право вказаних осіб на оплату правової допомоги представника, яким є кваліфікований адвокат, за рахунок держави, що ніяк не відповідає принципу змагальності та рівності сторін, адже професійний адвокат має набагато більше можливостей, ніж близький родич, опікун, піклувальник. А тому на практиці представниками потерпілого, цивільного позивача є, як правило, саме близькі родичі чи законні представники.

Здається, тут є над чином подумати законодавцю. До речі, слід вже реалізовувати таку важливу концептуальну ідею, як пріоритетний захист прав і законних інтересів потерпілого, адже саме ця особа потерпіла від злочину і зазнала певної шкоди. А тому проблемі охорони прав і законних інтересів потерпілого повинно бути надано не меншої значимості, ніж аналогічній проблемі щодо обвинуваченого. Особа, яка постраждала від злочину, безперечно, потребує реальної допомоги, дійового сприяння в захисті її прав, зокрема й засобами державного впливу.

Сьогодні наша держава вже працює над вирішенням проблеми реального гарантування прав потерпілого. Такий підхід не тільки цілком виправданий, а й має відроджуватися у національному законодавстві, адже необхідно спрямовувати юридичну науку і практику насамперед на забезпечення прав і свобод добропорядних громадян, особливо тих, хто став жертвою злочину. Міністерство внутрішніх справ України з метою розробки проекту Державної програми захисту прав потерпілих від злочинів звернулося до зацікавлених міністерств та відомств щодо надання конкретних пропозицій до змісту заходів зазначеної програми, їх виконавців та термінів виконання [3, с. 21].

Висновки. Таким чином, рівність сторін у кримінальному процесі розповсюджується на відношення того чи іншого суб’єкту кримінального процесу не тільки з судом, а й з особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором.

Конституційні положення про рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості необхідно ширше реалізувати у Кримінально-процесуальному кодексі шляхом: а) введення поняття сторін на стадії досудового розслідування; б) доповнення прав потерпілого, включивши до них право: на своєчасне визнання потерпілим; на отримання копій постанов про притягнення особи як обвинуваченого та про зупинення досудового розслідування; на отримання копії обвинувального висновку; на отримання кваліфікованої юридичної допомоги за рахунок держави.

Розширення цих принципів у кримінально-процесуальному законодавстві не тільки сприятиме швидкому й повному розкриттю злочинів, а й наблизить його до світових стандартів захисту прав і свобод учасників кримінального судочинства.

________________

  1. Юридична енциклопедія: [в 6-ти т.] / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2003. – Т. 5: П – С. – 737 с.

  2. Башкатов Л.Н. Уголовный процесс / Л.Н. Башкатов, Г.Н. Ветров, А.Д. Донченко, В.И. Зажицкий, В.И. Шестаков. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 2000. – 640 с.

  3. Коляда П.В. Проблемні питання діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України на сучасному етапі та шляхи їх вирішення / П.В. Коляда // Бюлетень МВС України. – 2004. – №154. – С. 15–21.