380

---

О.С. Ховпун

О.С. ХОВПУН,

аспірант (Академія адвокатури України) (Науковий керівник доцент В.І. Бояров)

ДОПИТ СВІДКІВ У СПРАВАХ ПРО ДТП

Ключові слова: дорожньо-транспортна пригода, досудове розслідування, слідчі дії.

Серед інших справ про дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) вагоме місце належить такий складній категорії справ, до якої можна віднести ДТП, ускладнені зникненням її учасника з місця події.

До питань методики розслідування зло­чинів про порушення правил безпеки до­рожнього руху та експлуатації транспорт­них засобів зверталися в своїх працях ба­гато науковців: М.Г. Богатирьов, В.І. Жулєв, Б.Л. Зотов, М.П. Зуєв, Ф.Х. Кульмашев, В.А. Мисливий, С.Г. Новіков, В.К. Стринжа та ін. Але проведені дослі­дження переважно присвячені загальним питанням розслідування ДТП або угону автотранспортних засобів, де приділяється основна увага перш за все розшуку авто­транспортних засобів. Особливості роз­слідування справ про порушення правил безпеки дорожнього руху, які ускладнені зникненням підозрюваного з місця події, спеціально в окремих наукових працях не розглядалися. В останні роки з’явилася фактично одна робота зазначеного на­пряму, підготовлена в Росії (В.Ф. Фіногенов, 2007 р.), яка присвячена теоретичним і практичним проблемам розшуку, вкраде­них (угнаних) і зниклих з місця події тран­спортних засобів, де основна увага нада­ється саме розшуку таких автомашин [3].

Аналіз матеріалів зазначеної катего­рії справ показує, що на початковому етапі їх розслідування дізнання та слідство стикаються з наступними слідчими ситуаці­ями, які умовно можна поділити на чотири групи:

водій зник з місця події на авто­транспортному засобі; інформація про автотранспортний засіб та про водія ві

дсутня (кожна третя спра­ва);

водій зник з місця події на авто­транспортному засобі; є дані про автотранспортний засіб (майже дві третини справ);

водій з місця події зник без авто­транспортного засобу; дані про особу, яка вчинила злочин відсут­ні (2—3% від всіх справ); водій з місця події зник без ав­тотранспортного засобу; дані про особу, яка вчинила злочин, є (2—3% від всіх справ). Є ще окрема ситуація, пов’язана із ви­явленням трупа людини, смерть якої є результатом ДТП, але при цьому не ві­домо про місце, де сталася дорожньо-транспортна подія, в результаті якої заги­нула людина; дані про автомашину та про особу, яка керувала транспортним засобом. Слідова картина місця ДТП, як відомо, являє собою матеріальні та ідеальні сліди. До останніх, зокрема, відносяться ті сліди, що залишаються в пам’яті потерпілих та свідків, які є очевидцями та учасниками ДТП.

Зникнення підозрюваного з місця ДТП частіше за все вчиняється в умовах відсут­ності свідків, особливо коли дорожньо-транспортна пригода вчиняється в ніч­ний час, в малонаселених пунктах, на до­рогах з малоінтенсивним рухом автотран­спорту, в сільській місцевості та ін. Саме ці обставини — відсутність очевидців по­дії — інколи є провокуючим фактором, який спонукає водія — учасника події за­лишити місце ДТП. Вказані фактори сут­тєво ускладнюють розслідування, зокрема, вимагають суттєвих зусиль з боку слідчого та органів дізнання, спрямованих, перш за все, на пошук свідків злочину.

Звичайно, у справах зазначеної катего­рії допиту (слідчим або дізнавачем) підля­гають потерпілі, які є учасниками події, та свідки. В свою чергу, останніх можна по­ділити на три умовні групи: перша — оче­видці дорожньо-транспортної події (про­давці кіосків, прохожі, мешканці домів, які розташовані поряд із місцем ДТП, водії ав­тотранспортних засобів, які перебували на місці події, та ін.); друга — свідки, які ба­чили автомашину підозрюваного під час її руху з місця ДТП (за відповідним маршру­том) або безпосередньо бачили водія, який залишив автомашину на місці події; особи (переважно, водії), які переслідували ав­томашину, на якій зник підозрюваний (в тому числі працівники міліції); третя — це особи, які мали відношення до автома­шини, що зникла (її власники, родичі підо­зрюваних, їх знайомі, працівники автосто­янок та ін.), брали участь в її ремонті з ме­тою приховування факту причетності ав­томашини до ДТП. Особливістю свідків з останньої групи є те, що всі вони якоюсь мірою можуть бути зацікавлені в результа­тах розслідування справи і не завжди на­дають допомогу слідству, даючи правдиві свідчення.

Осіб, які постраждалі під час ДТП, опитують (отримують пояснення) або про­водиться їх допит за традиційним перелі­ком запитань, зокрема: щодо відомих їм обставин ДТП (бажано допит проводити з пред’явленням план-схеми місця події); про інших учасників події; про стан ав­тотранспортного засобу; дані про авто­машину, яка була учасником ДТП (марка, модель, колір, особливі прикмети автома­шини та ін.).

У потерпілих слідчий також виясняє: який стан його здоров’я (як він себе по­чуває після події); який стан його зору та слуху; чи не знаходився він у стані алко­гольного сп’яніння.

Складність допиту особи, яка по­страждала в результаті ДТП (потерпілого), пов’язана перш за все з наявністю важ­ких ушкоджень, в результаті чого вона не в змозі пригадати та викласти всі відомі їй обставини події, що сталася. Допит та­кої особи проводиться за дозволом лікаря, якій проводить її лікування. Якщо потер­пілий отримав тяжкі ушкодження і не ви­ключена можливість його загибелі, до­цільно застосовувати аудіозапис. Під час допиту потерпілого треба враховувати, що він є особою, що зацікавлена у певних ре­зультатах розслідування справи, і може да­вати показання, які не завжди відповідають дійсності.

Крім традиційних питань щодо обста­вин події, особлива увага надається питан­ням щодо осіб, які знаходились в автома­шині: хто знаходився за кермом, хто ще був у салоні автомашини, їх прикмети (в тому числі, наявність тілесних ушкоджень, стан одягу); дії зазначених осіб після зіткнення автотранспортних засобів або наїзду на людину (чи виходили вони з автомашини, чи були спроби надати допомогу постраждалим); чи змінювалася обстановка місця події (місце, де зупинилася автомашина після зіткнення; розташування тіл постраждалих, вилучення предметів — дета­лей автомашини та ін.).

Вже під час огляду місця ДТП вкрай важливим для слідчого є отримання даних щодо свідків-очевидців. Для цього оперативні працівники органів внутрішніх справ за дорученням слідчого опитують грома­дян з числа потенційних очевидців події, яка є предметом розслідування: проводять обходи квартир, приватних будівель, під­приємств, установ та організацій, які роз­ташовані поряд з місцем події (у разі від­сутності позитивних результатів цієї ро­боти, у подальшому досить часто практи­кується звернення до свідків ДТП через ЗМІ). Зокрема, опитуванню підлягають особи, які працювали поблизу місця події з числа продавців кіосків; працівники охо­ронних структур, особливо у нічний час; водії таксі тощо.

Достатньо результативною може бути діяльність адвоката — представника інтер­есів потерпілого в ситуації, коли слідство (дізнання) після проведення дій на почат­ковому етапі розслідування суттєво зни­жує свою активність або зовсім не прово­дить пошук учасників ДТП, які залишили місце події. Розслідування, яке проводить при цьому адвокат в інтересах потерпілого, — це сукупність його дій, які він здійснює на етапі досудового слідства з моменту ви­несення постанови про визнання потерпі­лою особи, яку він представляє, з метою представництва прав і законних інтере­сів особи, спрямованих на виявлення об­ставин, що підтверджують вину обвинува­ченого (підозрюваного) і визначення роз­міру шкоди (моральної і матеріальної), яка спричинена злочином.

Діяльність представника потерпілого у справах зазначеної категорії може бути пов’язана не тільки з активним впливом на дізнання або досудове слідство з ме­тою його активізації (наприклад, заявлення відповідних клопотань, в тому числі про заміну слідчого), але й з його безпосе­редніми діями, спрямованими на: (1) по­шук свідків-очевидців (це може бути ор­ганізація за ініціативою адвоката повідо­млень населення про ДТП через ЗМІ з ме­тою встановлення очевидців подій; опиту­вання громадян адвокатом з цією ж метою та ін.); (2) використання спеціальних знань (залучення спеціалістів з метою одержання висновків фахівців з питань, що вимага­ють спеціальних знань); (3) проведення ін­ших дій (наприклад, звернення до керівни­ків автотранспортних підприємств, СТО з метою виявлення транспортного засобу — учасника ДТП). До цих дій можна від­нести проведення адвокатом дій, спрямо­ваних на отримання даних щодо ремонту автомашин, який проводився з метою при­ховування факту участі автомашини у ДТП (заміна деталей автомашини, її фарбування та ін.) [4].

Очевидців події можна знайти в ре­зультаті встановлення абонентів мобіль­ного зв’язку, які під час ДТП телефону­вали з місця події. Розвиток засобів зв’язку надає можливість деталізації телефонних з’єднань абонента стільникового зв’язку. Можна, зокрема, отримати дані про серійні номери телефону (IMEI), що виходили до ефіру в місці ДТП під час або відразу після події [2, 33; 5, 51].

Під час допиту свідків обов’язковому врахуванню підлягають особливості дорожньо-транспортної події, зокрема, її швидкоплинність, раптовість, емоційний вплив подій, що сталися, на свідків. За та­ких умов очевидці ДТП можуть спостері­гати і запам’ятати не всю подію, а тільки окремі її моменти, які вони безпосередньо бачили. Тому бажано допитати очевидців ДТП протягом кількох перших днів після події, оскільки вони досить швидко мо­жуть забути суттєві деталі події.

Якщо у цілому розглядати всі справи про ДТП, то на формування показань свід­ків суттєво впливає їх суб’єктивна оцінка дорожньо-транспортної події. Цю обста­вину треба враховувати під час обрання тактики допиту свідка. За цією підста­вою можна умовно поділити свідків на три групи.

До першої відносять свідків, ставлення яких до учасників ДТП залишається «ней­тральним». Ці особи переважно дають роз­горнуті свідчення і вважають, що слід­ство правильно оцінить подію, що сталася, та визначать осіб, які є винуватими у вчи­ненні злочину.

Свідки з другої групи перебільшують роль і значення дій водія, спрямованих на відвернення шкідливих наслідків ДТП, і вважають виникнення ситуації, яка пе­редувала ДТП, результатом протиправ­них дій потерпілого. Зазначені особи під час допиту можуть вказати на такі деталі події, про які вони насправді не могли знати, оскільки джерелом такої їх поінформованості може бути розповідь са­мого водія про обставини події.

Свідки з третьої групи пов’язують причину ДТП тільки з діями водія. Ча­сто свідчення таких осіб характеризують дії потерпілого (особливо, коли це або пішохід, або коли винуватий у ДТП за­лишив місце події), як вкрай обережні, та драматизують обставини самої події [1, 31—32].

Рекомендується під час фіксації по­казань краще обговорювати кожне ре­чення, яке записується зі слів свідка. Це допоможе відразу внести необхідні ви­правлення і більш точно викласти думки свідка. В процесі допиту ключових свідків (очевидців), як правило, треба складати схему ДТП. Цей процес (виготовлення схеми) може сприяти нагадуванню забу­тих епізодів або дій учасників події, а та­кож доповнити протокол допиту.

Коло питань, які підлягають встанов­ленню під час допиту свідків ДТП, можна поділити на такі групи: 1) про умови сприй­няття події; 2) про дорожні умови і до­рожню обстановку; 3) про обставини вчи­нення ДТП; 4) про дії водія та інших осіб після вчинення злочину.

Орієнтовне коло питань, які потрібно в першу чергу вияснити під час до­питу (опитування) осіб у ситуаціях, коли підозрюваний зник з місця ДТП:

– про марку, модель, колір автома­шини та її особливі прикмети, дані про державні номерні знаки, особливості пошкоджень, а також щодо напрямку руху автомашини під час залишення місця події;

– кількість осіб у салоні, хто саме знаходився за кермом автомашини та прикмети цієї та інших осіб, які знаходилися в салоні автомашини.

Аналогічно і у разі, якщо підозрюва­ний зник з місця події, але залишив там ав­томашину: прикмети особи, яка знаходи­лася за кермом автомашини (зовнішній ви­гляд, одяг, наявність тілесних ушкоджень та ін.), та інших осіб, які знаходились в са­лоні автомашини; дії особи на місці події (оглядав місце, спробував надати допомогу потерпілим, розмовляв по телефону), а та­кож — куди саме він пішов з місця події.

В подальшому встановлені свідки мо­жуть бути особами, яким пред’являть для впізнання підозрювану особу або інших осіб, які знаходилися під час події, що роз­слідуються, в салоні автомашини.

Якщо власник автомашини з метою уникнення відповідальності повідомляє про угон автомашини, він дає свідчення про відомі йому обставини угону: інфор­мацію стосовно осіб, які були свідками цих подій; до кого він звертався за допомогою; чи подавав заяву про угон до органів вну­трішніх справ і якщо це так — до кого саме звертався. У подальшому, якщо у слід­чого виникає підозра про причетність та­кої особи до ДТП і є підстави вважати, що його повідомлення про нібито угон авто­машини є спробою уникнути відповідаль­ності, — допитуються всі особи, на яких він посилається, доводячи свою непричет­ність до ДТП. Проводять такі допити з ме­тою або підтвердження свідчень власника автомашини, або з метою викриття його участі у вчиненні злочину та дачі неправ­дивих свідчень. Одночасно проводиться виїмка всіх матеріалів перевірки заяви про угон та проводиться їх аналіз.

Саме ці питання віддзеркалюють ті основні завдання, які постають перед слідством на початковому етапі розсліду­вання справи, зокрема: встановлення авто­машини, яка є учасником пригоди, та хто саме керував автомашиною під час ДТП.

На наступних етапах розслідування проводяться інші слідчі дії (призначаються автотехнічні, судово-медичні, товарознавчі та інші судові експертизи; проводяться обшуки, виїмки, освідування та інші слідчі дії), але встановлення та допит свідків на початковому етапі розслідування справ за­значеної категорії є найважливішими слід­чими діями, які створюють умови для успішного розслідування справи і ви­криття осіб, котрі з метою уникнення від­повідальності залишають місце ДТП, яке сталося внаслідок порушення правил без­пеки дорожнього руху.

Список літератури:

Зуев П.М. Методика расследования дорожно-транспортных происшествий: учеб. пособие / П.М. Зуев. — М, 1990. — 56 с.

Козинкин В.А. Сведения о детализации телефонных соединений абонента сотовой связи как источник криминалистически значимой информации / В.А Козинкин // Следо­ватель. — 2006. — № 4.

Финогенов В.Ф. Теоретические и практические проблемы розыска угнанных, по­хищенных и скрывшихся с места происшествия автотранспортных средства: автореф. дисс... кандидата юрид. наук: спец. 12.00.09 / В.Ф. Финогенов — Саратов, 2007. — 27 с.

Ховпун О. С. Деякі особливості представництва адвокатом інтересів потерпілого у справах про ДТП, ускладнені зникненням підозрюваного з місця події / О. С Ховпун // Адвокат. — № 11(110). — 2009.

Черепанов Д.Ю. Регламентация получения сведений о соединениях абонентов при производстве предварительного следствия нуждается в совершенствовании / Д.Ю. Чере­панов // Российская юстиция. — 2007. — № 1.

 

< Попередня   Наступна >