343

---

О.П. КУЧИНСЬКА,

кандидат юридичних наук, доцент, проректор Академії адвокатури України

ПЕРЕКЛАДАЧ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Участь перекладача в кримінальному процесі України та особливості його за­лучення передбачені цілим рядом статей Кримінально-процесуального Кодексу , а саме: ст.ст. 19, 62, 93, 128, 254, 270, 341, 344, 379 КПК України. Але, якщо проа­налізувати зазначені норми закону, то ви­никає цілий ряд питань, не визначених в ньому. Перш за все, питання про поняття «перекладач», крім того, процесуальні осо­бливості його залучення до кримінального провадження, участь в провадженні слід­чих дій, встановлення його компетентності у знанні тієї чи іншої мови, визначення критеріїв, коли учасники провадження «не володіють мовою судочинства» та деякі інші питання.

Тож, хто може бути перекладачем у кри­мінальному процесі? Якщо звернутися до тлумачного словника юридичних термінів, то побачимо, що перекладач, це — «у досудовому і судовому процесі особа, яка во­лодіє мовами, необхідними для перекладу письмових документів чи виступів учас­ників процесу» [4, 195]. У Кримінально-процесуальному Кодексі Російської Феде­рації перекладачем є «лицо, привлекаемое к участию в уголовном судопроизводстве в случаях, предусмотренных настоящим Ко­дексом, свободно владеющее языком, зна­ние которого необходимо для перевода» [3, 135]. Але слід пам’ятати, що будь-яка особа, в тому числі і перекладач, стане повноправним учасником кримінально-процесуальних відносин лише після вине­сення відповідної постанови (ухвали) упо­вноваженими та те особами (органами).

Деякі українські вчені констатують, що «перекладач — це суб’єкт криміналь­ного провадження, який володіє мовою, якою провадиться судочинство, і мовою, якою володіє підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, і призначени

й особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею(судом) для перекладу слідчих і су­дових дій, документів» [1, 128].

Вважаємо, що правильне і повне ви­значення процесуального становища пере­кладача полягає в наступному: переклада­чем у кримінальному провадженні є особа, яка вільно володіє державною мовою, тех­нікою спілкування з глухими, німими та глухонімими особами, а також вільно во­лодіє мовою учасника процесу, який по­требує перекладу на мову, якою він воло­діє, та щодо якого винесено постанову (ухвалу) уповноваженими на те особами (органами).

Особі, призначеній перекладачем у кримінальній справі, повинно буди роз’яс­нено її права та обов’язки. При цьому не­обхідно мати на увазі та попередити про це перекладача, що частину своїх прав та обов’язків він може реалізовувати і після закінчення слідства та судового розгляду. До числа таких прав, наприклад, можна віднести право одержувати винагороду за виконання своєї роботи, подавати скарги на дії ( без діяння) слідчого щодо обме­ження його прав. Якщо перекладач був по­переджений про недопустимість розголо­шення даних досудового слідства (ст. 121 КПК України), то незважаючи на закін­чення провадження по справі (будь з яких підстава), перекладач продовжує викону­вати цей обов’язок.

Наступне питання, яке постає перед особами(органами), які мають право при­значити у разі необхідності перекладача по справі — як впевнитися, що особа вільно володіє як мовою судочинства, так і мо­вою, якою володіє особа, якій необхідний перекладач? В Україні не передбачено ні методик, ні процедури з’ясування цього питання. Якщо особа має диплом пере­кладача, звичайно, питань не виникає. Але якщо мова йде про вільне володіння мо­вами, які не розповсюджені у світі, то вини­кають проблеми. На практиці з’ясовується не вільне володіння, а розуміння тієї чи ін­шої мови. У проекті КПК України йде мова про те, що перед початком процесуаль­ної дії особа, яка здійснює дізнання, слід­чий, прокурор, слідчий суддя, суддя та суд зобов’язані пересвідчитися в особі і ком­петентності перекладача. Але як це пере­свідчення здійснити практично, не закрі­пив жодний закон. Тому постала нагальна необхідність на законодавчому рівні вирі­шити це питання.

Ще одне питання — як визначити до­статній чи недостатній рівень знань дер­жавної мови у особи, яка вимагає залу­чення перекладача? Адже не володіти дер­жавною мовою можуть не лише іноземці. А якщо мова йде про володіння, точніше — розуміння, специфічних юридичних термі­нів? Як визначитись в такому випадку? Ду­маю, що в таких випадках слід порадити слідчим, прокурорам, суддям призначати мовну експертизу.

В додатках до КПР Російської Федера­ції розміщені зразки процесуальних доку­ментів. Вважаю, що законодавець це зро­бив дуже правильно. В цих же додатках міс­титься й зразок постанови про призначення перекладача. Законодавець дає структуру постанови. Проаналізувавши їх, вважаю за необхідне і в Україні в новому КПК теж розробити аналогічні додатки, в яких ви­значити структурно ті процесуальні доку­менти, які виносяться під час провадження кримінальної справи. Що стосується по­станови про призначення особи переклада­чем, то в ній повинно зазначатися наступне : найменування процесуального доку­мента; день, місяць, рік прийняття рішення про призначення особи перекладачем; на­селений пункт, де складено постанову; на­йменування органу, прізвище, ініціали по­садової особи (її звання, класний чин), яка прийняла рішення про призначення особи перекладачем; номер кримінальної справи, по якій приймається таке рішення; фактичні підстави призначення перекла­дача (підтверджується необхідність при­тягнення до участі у кримінальній справі особи, яка вільно володіє мовою, знання якої необхідне для перекладу); мотиви при­значення перекладачем конкретної особи з вказівкою на вільне володіння мовою, зна­ння якої необхідне для перекладу; поси­лання на необхідні статті КПК України; рі­шення про призначення особи переклада­чем; прізвище, ім’я та по батькові, день, мі­сяць та рік народження особи, що призна­чається перекладачем; номер кримінальної справи, по якій особа призначена перекла­дачем; та обставина, що особі, призначеній перекладачем, прийняте рішення повинно бути об’явлене під розписку в даній поста­нові; підпис особи, яка винесла постанову; перелік прав та обов’язків перекладача; підпис перекладача; підпис особи, яка ви­несла постанову. Після підпису особи, яка винесла постанову, слід вказати саме ту дату, коли перекладачеві роз’яснено права та обов’язки, що засвідчується підписом останнього. Виникає питання про те, як правильно назвати таку постанову: «по­станова про призначення перекладача» чи «постанова про призначення особи пере­кладачем»? Зауважу, що від того, яка буде назва такого документа, суть його не змі­ниться і визнати його недійсним неможна. Але все ж таки слід привести назви проце­суальних документів до одного «знамен­ника». Виходячи з того, що до моменту винесення такої постанови перекладача в кримінальному провадженні по тій чи ін­шій справі не існує, то суть постанови по­лягає в призначенні особи, яка вільно воло­діє мовою, знання якої необхідне для пере­кладу, перекладачем. То ж, назва повинна бути наступною: «постанова про призна­чення особи перекладачем». Аналогічна назва та зміст постанови (ухвали), яка ви­носяться суддею (судом).

Тепер розглянемо особливості участі перекладача в слідчих діях. Коли перекладач вперше з’являється до слідчого, необ­хідно з’ясувати його особу, компетентність, відносини з обвинуваченим, потерпілим, роз’яснити права, обов’язки відповідаль­ність перекладача , а також порядок прове­дення тієї чи іншої слідчої дії. Факт здій­снення вище перерахованого фіксується в протоколі слідчої дії, яка проводиться. Якщо перекладач запрошений для участі в судовому засіданні, йому роз’яснюються його права, обов’язки, про що він дає роз­писку, яка приєднується до протоколу су­дового засідання.

Проаналізувавши норми кримінально-процесуального законодавства, можна зро­бити висновок щодо прав ті обов’язків, які має особа, яка призначена переклада­чем при провадженні кримінальної справи. Тож, права перекладача наступні : знати мету та порядок проведення певних слід­чих дій (в разі необхідності його залу­чення), свої права, обов’язки та відпові­дальність; відмовитися від участі в прова­дженні слідчої (процесуальної) дії, якщо він не володіє вільно необхідними мовами; бути попередженим про застосуванні тех­нічних засобів; задавати питання учасни­кам кримінального провадження з метою уточнення перекладу;задавати інші пи­тання учасникам слідчої дії з дозволу слід­чого; знайомитися з протоколом слідчої дії, в провадженні якої він брав участь та з про­токолом судового засідання; робити заува­ження з приводу правильності запису пере­кладу, що підлягає внесенню в протокол та вимагати внесення в них правок; засвідчу­вати правильність запису показань і всього змісту протоколу слідчої дії, в якій він брав участь; відшкодування витрат, пов’язаних з явкою на місце слідчої дії чи в судове за­сідання; одержувати винагороду за вико­нання своїх обов’язків подавати скарги на дії (бездіяльність) чи рішення слід­чого, особи, яка веде дізнання, судді (суду) щодо обмеження його прав; за наявності відповідних підстав має право на забезпе­чення безпеки шляхом застосування захо­дів, передбачених законами України. До обов’язків особи, яка призначена перекладачем, можна віднести: з’являтися на ви­клик слідчого, особи, яка веде дізнання, судді (суду); виконувати повно і точно пе­реклад; при наявності до того підстав за­являти самовідвід; не розголошувати да­них досудового слідства (в порядку ст. 121 КПК України); дотримуватися порядку в судовому засіданні.

Кримінальна відповідальність особи, яка призначена перекладачем у кримі­нальній справі, настає за відмову вико­нати обов’язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад (в разі ві­дібрання підписки). Відповідно до ст. 385 Кримінального Кодексу України, перекла­дач несе кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин здійсню­вати переклад. Відмова, викликана поваж­ними причинами (перекладач доходить до висновку, що недостатньо знає мову, з якої треба робити переклад, тощо), у випадку підтвердження цих обставин, не тягне кри­мінальної відповідальності [2, 852]. Стаття 384 Кримінального Кодексу України перед­бачає відповідальність за завідомо неправ­дивий переклад , тобто перекладач повинен усвідомлювати, що робить неправдивий переклад. У зв’язку з помилковим сприй­няттям подій, фактів або помилок у пере­кладі (в разі підтвердження таких фактів), кримінальна відповідальність не настає.

Список використаної літератури:

Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України / В.В. На­заров, Г.М. Омельяненко. — Київ: Атіка, 2007. — С.128.

Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу Укра­їни / [відп. ред. С.С. Яценко]. — К.: А.С.К., 2002.

Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Рос­сийской Федерации / [под общей редакцией В.М Лебедева]. —М.: Спартак. — 2002.

Юридичні терміни. Тлумачний словник / [за редакцією В.Г. Гончаренка]. — К.: Либідь, 2003.

 

< Попередня   Наступна >