712

---

О.О.БОНДАРЕНКО,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри кримінального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОГО ОСВІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Визначено сутність судово-медичного освідування. Запропоновано процесуальний порядок призначення освідування та визначено статус осіб, які його проводять.

Нові реалії, в яких перебуває Україна у зв'язку з європейською інтеграцією та реформуванням кримінально-процесуального законодавства, викликають необхідність пере­осмислення багатьох положень процесуальної теорії. Не є винятком і положення криміналь­но-процесуального законодавства, які регламентують порядок використання у судочинстві спеціальних знань.

Удосконалення процесуальних форм взаємодії слідчого з особами, які володіють спеці­альними знаннями, має важливе теоретичне і практичне значення. Однією з таких форм є залучення судово-медичного експерта або лі­каря до проведення судово-медичного освідування (ч. 2 ст. 193 КПК України).

Дане питання було предметом дослідження багатьох учених (Г. І. Грамовича, Ю. А. Калінкіна, В. Н. Махова, Б. В. Романюка тощо). Незважаючи на це, на сьогодні залишаються не визначеними сутність судово-медичного освідування, процесуальний механізм його призначення, а також статус осіб, які його проводять, що і є метою даного дослідження.

Відсутність у законі чіткої регламентації порядку проведення судово-медичного осві­дування викликало розбіжності серед учених у визначенні його сутності. Так, у науковій літературі освідування розглядалося як різно­вид огляду, судово-медичної експерти

зи, самостійна слідча дія тощо [1, с 12-16; 2, с. 13; 3, с. 7; 4, с. 14; 5, с. 28].

Б. В. Романюком необгрунтовано висловлювалася точка зору щодо можливості прове­дення судово-медичного освідування лише слідчим, оскільки вказана дія є слідчою дією, тобто її не вправі проводити інший суб'єкт. Разом із цим учений стверджує, що судово-медичний експерт або лікар, котрі залучають­ся слідчим до проведення судово-медичного освідування, виконують лише пізнавальну функцію [6, с 12]. Із такою думкою погодити-ся не можна, оскільки в певних випадках слідчий не зможе провести судово-медичне осві­дування через брак спеціальних знань і йому доведеться звертатися до обізнаних осіб за допомогою, надання якої матиме самостійний характер.

На думку Ю. Г. Торбіна та Є. В. Баранова, у разі, коли слідчий доручає проводити освідування лікарю, останній набуває процесуального статусу спеціаліста [3, с 10]. Наведене твердження є неправильним, оскільки неприпустимо змішувати функції спеціаліста в процесуальному розумінні (ст. 128і КПК України) із діяльністю інших обізнаних осіб у кримінальному судочинстві.

Справедливою є точка зору В. М. Махова, який вказує на неприпустимість ототожнювання діяльності осіб, котрі проводять судово-медичне освідування, з діяльністю спеціаліста, оскільки регламентація участі вказаних суб'єктів кримінального судочинства у справі передбачає різні засоби процесуальної фіксації її результатів [7, с 71].

Наявність таких особливостей спонукає виділити проведення судово-медичного освідування в окрему форму використання спеціальних знань.

Слід відзначити, що ст. 193 чинного Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), визначаючи підстави для при-значення судово-медичного освідування, про-сто вказує на необхідність його проведення. Натомість п. 3 ст. 257 проекту КПК [8] передбачає проведення даної дії лише в разі оголення особи, яка підлягає освідуванню, іншої статі, ніж слідчий. Вважаємо, що визначати необхідність призначення даної дії повинен слідчий, адже лише оголення особи при про-веденні освідування не може бути єдиною підставою для його призначення.

Доцільно також звернути увагу на те, що Кримінально-процесуальний кодекс не регламентує порядок залучення судово-медичного експерта та лікаря до проведення судово-медичного освідування. Він лише передбачає проведення даної дії «за вказівкою слідчого» (ч. 2 ст. 193 КПК України) або «за дорученням слідчого» (п. 3 ст. 257 проекту КПК України), характер якого законом не визначається. Лише у «Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР від 11 грудня 1978 р. № 1208, вказувалося на письмовий характер доручення органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Комітету державної безпеки і суду про проведення судово-медичного освідування. При цьому, знову ж таки, форма такого доручення не визначалася.

На нашу думку, що залучення судово-медичного експерта та лікаря до проведення судово-медичного освідування слід здійсню­вати за письмовим дорученням слідчого, про що необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 193 КПК України. Запропонована форма залучення обізнаних осіб до участі у кримінальній справі відповідає порядку ініціації слідчим взаємодії з іншими суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, передбаченому ч. 3 ст. 114 і ст. 118 КПК України.

Письмове доручення може бути адресоване як певній обізнаній особі, що повинна провести дану процесуальну дію, так і керівнику установи чи організації, де вона працює. Керівник установи, отримавши доручення, зобов'я­заний забезпечити його виконання, доручивши проведення судово-медичного освідування підлеглій особі, яка узгоджує зі слідчим організаційні питання (наприклад час доставления обвинуваченого, підозрюваного). Вказана процесуальна дія, як правило, проводиться за місцем знаходження її виконавця, що в більшості випадків обумовлюється необхідністю викори­стання приладів та спеціального обладнання.

Порядок проведення судово-медичного освідування виходить за межі кримінально-процесуальної регламентації та визначається відомчими нормативними актами, які регламентують діяльність судово-медичних експе­ртів та лікарів під час виконання даної дії.

Оскільки судово-медичне освідування є процесуальною дією, вважаємо доцільним врегулювати статус осіб, які його проводять, у КПК, що сприятиме підвищенню якості та ефективності його виконання. Так, ст. 193 КПК України необхідно доповнити положен­нями, котрі б надавали судово-медичному експерту і лікарю, які виконують судово-медичне освідування, право: знайомитися з матеріалами, що стосуються предмета судово-медичного освідування; порушувати клопо­тання про надання додаткових матеріалів; отримувати винагороду за проведення даної процесуальної дії, якщо її виконання не входить до кола їх службових обов'язків; на забезпечення безпеки.

Судово-медичного експерта та лікаря слід також наділити обов'язком: виконати судово-медичне освідування і повідомити про це осо­бу, яка доручила його проведення; без дозво­лу дізнавача чи слідчого не розголошувати дані матеріалів перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події, дізнання або досудового слідства, що стали їм відомі у зв'язку з проведенням освідування; заявити самовідвід за наявності для цього підстав; повідомити дізнавача або слідчого про самовід­від та його підстави. Підставами для відводу вказаних осіб пропонуємо вважати правила, передбачені ст. 62 КПК України.

Крім цього, доцільно було б передбачити кримінальну відповідальність осіб, які виконують судово-медичне освідування, за складання завідомо неправдивого акта або довідки про його проведення; розголошення даних матеріалів перевірки заяв, повідомлень та іншої ін­формації про злочини і події, дізнання або досудового слідства.

Література

Винницкий Л. В. Тео–ия и практика освидетельствования на предварительном следствии : учеб. пособие / Л. В. Винницкий. Караганда : Караганд. высш. шк., 1982. - 99 с.

Андрианова Ю. С. Освидетельствование по делам о преступлениях против личности (процессуаль­ные, криминалистические и психологические аспекты) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Ю. С. Андрианова. - Л., 1986. - 22 с.

Торбин Ю. Г. Освидетельствование подозреваемого на предварительном следствии : учеб. пособие / Ю. Г. Торбин, Е. В. Баранов ; под ред. Г. Ю. Зуйкова. - К. : НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф. Э. Дзер-жинского, 1981. - 68 с.

Калинкин Ю. А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познани-ями : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Ю. А. Калинкин. - М., 1981. - 19 с.

Грамович Г. И. Проблемы теории и практики эффективного применения специальных знаний и научно-технических средств в раскрытии и расследовании преступлений : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспер-тиза; оперативно-розыскная деятельность» / Г. И. Грамович. – Киев, 1989. - 44 с.

Романюк Б. В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудо-вому слідстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» /Б. В. Романюк. – К, 2002. - 20 с

Махов В. Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений : монография / В. Н. Махов. - М. : Изд-во РУДН, 2000. - 296 с.

Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект від 13 груд. 2007 р. № 1233 / підготовл. робочою групою у складі народних депутатів України В. Р. Мойсика, І. В. Вер-нидубова, С В. Ківалова, Ю. А. Кармазіна. - Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/-webproc4_1?pf3511=31115.

Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 трав. 1997 р. № 8 // Збі.ник постанов Пленуму Верховного С–ду України у кримінальних справах: 1963-2008 pp. - Вид. 5-е, змін та доп. - X. : Одіссей, 2009. - С 434443. - Зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 15.

 

< Попередня   Наступна >