327

---

М.М. Андреєв

ЗАСТОСУВАННЯ ПОГРОЗ ТА ФІЗИЧНОГО НАСИЛЬСТВА ЧЛЕНАМИ ОЗГ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИКІВ

Розглядаючи застосування погроз та фізичного насильства членами організованих злочинних груп (ОЗГ) у процесі розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, автор відстежує основні методи та засоби впливу членів ОЗГ з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, акцентує на одній із найважливіших проблем, вирішення яких спрямовується на протидію таким проявам.

Постановка проблеми. Тривалість функціонування організованих злочинних угрупувань певним чином залежить від використовуваних ними модернізованих форм та способів протидії правоохоронним органам, від можливості злочинного впливу на доказову інформацію і учасників кримінального судочинства, що проводиться за злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотиків. Захисний механізм від викриття злочинних груп удосконалюється, стає витонченим. За таких умов важливого значення набуває постановка і вирішення завдання з розробки тактичних основ усу­нення (нейтралізації) протидії розкриттю та розслідування злочинів, шляхом проведення аналізу використання ОЗГ різних форм та методів впливу, у тому числі щодо застосування погроз та фізичного насильства при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Отже, враховуючи важливість аналітичного розгляду цього питання, слід докладніше зупинитись на характеристиці застосування вказаних форм протидії розслідуванню, що використовується організованого злочинністю у сфері обігу наркотиків.

Стан дослідження. З-поміж численних публікацій учених-кримінологів, присвячених означеній тематиці, слід виділити монографію В.В. Трухачова, в якій він ґрунтовно проаналізував із позицій сучасної кримінологічної науки найпоширен

іші способи приховування злочинної діяльності, зокрема використання погроз і фізичного насильства на свідків обвинувачення та інших учасників досудового й судового розгляду кримінальних справ [1].

У цьому контексті становить інтерес дослідження І.А. Вобракова, який вивчав проблему впливу злочинців на свідків та потерпілих. За його даними, зросло число актів впливу, пов’язаних з фізичним або психічним насильством та підкупом, і в першу чергу якщо йдеться про злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, які вчиняються ОЗГ [2].

У криміналістичній літературі робилися спроби диференціації погроз. Так, Т.С. Волчецька та В.В. Войников зазначають, що є сенс виділяти загальні погрози, тобто ті, які характерні для всіх суб’єктів та учасників кримінального процесу, і окремі погрози, характерні для окремих груп суб’єктів та учасників кримінального процесу. Зокрема, до загальних погроз безпеці суб’єктів кримінального процесу слід віднести: погрози, пов’язані з заподіянням шкоди життю, здоров’ю, майновим, особистим, соціальним, трудовим правам суб’єктів кримінального процесу з метою незаконного впливу на них; погрози, пов’язані з заподіянням шкоди життю і здоров’ю в результаті вчи­нення стосовно суб’єкта кримінального процесу акту помсти; погрози, пов’язані з заподіянням шкоди життю, здоров’ю, майновим правам суб’єктів кримінального процесу та інших осіб під час проведення окремих слідчих дій [3, c. 65–66].

Виклад основних положень. Під час протидії розслідуванню злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, ОЗГ використовують крайні заходи, пов’язані з погрозами та реальним фізичним впливом (насильством), а також фізичною ліквідацією (усуненням) певних осіб. Зазначені дії можуть бути спрямовані проти осіб, які здійснюють провадження в справі (дізнавачів, слідчих, прокурорів, суддів), а також проти свідків, потерпілих або членів злочинної групи. За деякими даними, сильний тиск на свідків обвинувачення та потерпілих з боку представників організованої групи зафіксовано в ході розслідування практично всіх кримінальних справ цієї категорії [1, с. 196].

Організовані злочинні групи застосовують різні форми насильства. За тлумачним словником, це поняття визначаються як, по-перше, засто­сування фізичної сили до кого-небудь; по-друге, знову ж таки застосування сили для досягнення чого-небудь, як примусовий вплив на когось, щось [4, с. 579]. Отже, у нашому випадку застосовуване ОЗГ насильство – це фізичний (тілесні ушкодження, побої тощо) або психічний (погроза) вплив одного індивіда на іншого. У кримінальному праві фізичне насиль­ство виявляється в безпосередньому впливі на організм людини: побої, тілесні ушкодження, катування різними способами (у т. ч. із застосуванням яких-небудь предметів і речовин).

Як один із різновидів, психічне насильство полягає у впливі на пси­хіку людини шляхом залякування, погроз (зокрема, погроз фізичною розправою), щоб зламати волю людини до опору.

У КК України передбачено декілька норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинного впливу на працівників правоохоронних органів, суддів та інших осіб („Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу” (ст. 343); „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу” (ст. 345); „Втручання в діяльність судових органів” (ст. 376); „Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного” (ст. 377); „Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного” (ст. 378); „Умисне зни­щення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу” (ст. 347); „Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок” (ст. 350); „Посягання на життя праців­ника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов­ця” (ст. 348); „Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя” (ст. 379); „Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника” (ст. 349) [5, с. 928–930; 933–935; 939–948; 950–951; 1029–1039].

Погроза являє собою грубу, зухвалу обіцянку заподіяти яке-небудь зло, неприємність. Вона пов’язана з можливістю або неминучістю виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого-, чого-небудь [4, с. 819]. Погроза – це різновид психічного насильства над особою. Вона являє собою висловлений у будь-якій формі намір завдати фізичної, матеріальної або іншої шкоди громадським чи особистим інтересам. Найбільш небезпечні види погроз убивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна утворюють спеціальні склади злочинів і караються у кримінальному порядку [5, с. 934–935]. У кримінальному праві розрізняють погрозу вбивства, погрозу насильства, погрозу знищення майна, погрозу пошкодження майна [6, с. 392–393].

Члени ОЗГ можуть висловлювати погрози не лише на адресу свідків або потерпілих, а й їх рідних та близьких. Так, відповідно до кримінального законодавства України (ст. 129 КК) передбачена кримінальна відповідальність за погрозу вбивством. Необхідно зазначити, що кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 129 КК України є вчинення погрози вбивством членом ОЗГ. Така погроза повинна бути реальною. Для цього необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об’єктивно свідчили про реальність погрози [6, с. 392–393].

Погроза як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб’єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. Останнє виступає як психофізіологічна ознака небезпеки [7, с. 23]. З погрозою пов’язане побоювання – почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого-небудь неприємного, небажаного [4, с. 804].

Науковці визначають психологічний механізм погрози, її спів­відношення з небезпекою, з виникненням стану страху [7, с. 22–24]. Дійсно, стан страху та погроза взаємозалежні. Страх – емоція, яка виникає в ситуаціях погрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Залежно від характеру погрози інтенсивність та специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, острах, переляк, жах) [8, с. 386]. Б.Д. Паригін зазначає, що дослідження механізмів емоцій проливають нове світло на природу емоційних процесів, дозволяють краще побачити місце емоцій у психічному настрої особи, який є фактором інтеграції не лише всієї поточ­ної інформації, значущої для поведінки людини на даний момент, але й підсумком діяльності та стану особи [9, с. 139].

Виникнення специфічних психологічних станів особи, зумовлене погрозами, негативно позначається на всьому процесі розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у кримінальній справі. В.В. Трухачов зазначає, що невіра громадян у можливість правоохорон­них органів оперативно розслідувати злочини, вчинені представниками організованих злочинних груп, і забезпечувати при цьому безпеку учасників розслідування призводить при цьому до того, що жертви й очевидці таких злочинів не заявляють про те, що відбулося, у правоохоронні органи, а у випадку порушення кримінальної справи відмовляються надавати слідству будь-яку інформацію [1, с. 188]. Результати деяких дослі­джень показують, що багато громадян негативно ставляться до заходів безпеки правоохоронних органів та реального захисту їх інтересів. Так, показові у цьому сенсі вибіркові дані наведені Л.В. Брусніциним. Із 40 тис. опитаних громадян понад 30% відповіли негативно на поставлене запитання, тобто якщо вони стануть очевидцями злочину, то не повідомлять про те, що трапилося, у правоохоронні органи [10, с. 36]. Очевидно, причиною є не лише байдужість, а передовсім страх, очікування погроз і т.п.

Але ж погрози з боку злочинців спрямовані значною мірою на працівників правоохоронних органів. В.В. Трухачов зазначає, що тиск на працівників правоохоронних органів з метою прийняття ними рішень, спрямованих на приховування злочинів, в останні роки різко зріс. Так, відповідно до результатів опитування працівників правоохоронних органів, які розслідували кримінальні справи про злочини стійких груп, проведеного В.І.Куликовим, 63% опитаних в анонімній анкеті вказали що вони хоча б один раз піддавалися тиску або погрозам з боку осіб, зацікавлених у результатах справи [11, с. 141].

Члени ОЗГ застосовують і крайні заходи, пов’язані з фізичним усуненням неугодних. У криміналістичних джерелах зазначається, що на даний час, коли злочинність вийшла на рівень організованої, коли вона проявляється не в окремих актах злочинів, а в системі злочинної діяльності, злочинці змушені піклуватися про свою безпеку не лише в період учинення злочинних акцій, а в процесі всієї їх „трудової діяльності”, та й загалом – існування. Тепер злочинці не просто вживають заходів для знищення матеріалізованих слідів, а й „купують” або „усувають” не тільки свідків, а й осіб, які здійснюють правосуддя [12, с. 9].

Висновки. Сумна статистика свідчить про виняткову актуальність боротьби з організованою злочинністю. Наведемо деякі дані. Лише за десять років (1990–1999) в Україні загинуло 690 і поранено 4589 працівників МВС, з яких 250 віддали життя і 3052 одержали поранення безпосередньо при виконанні обов’язків з охорони громадського порядку і в боротьбі зі злочинністю. Загрозливі цифри підтверджують і складність ситуації, яка існує в наших сусідів – у правоохоронних органах Російської Федерації. Наприклад, у 1993–1994 рр. шантажу, погрозам і фізичному насильству в зв’язку з розкриттям та розслідуванням злочинів піддалися 11549 працівників правоохоронних і контролюючих органів, загинуло 343 працівники органів внутрішніх справ, 4 судді, 38 працівників ФСБ Росії, 8 працівників податкової служби, 3 працівники Департаменту податкової поліції Росії.

Заходи усунення осіб, здатних завдати шкоди ОЗФ, які застосовуються в сучасній кримінальній практиці до свідків організованої злочинної діяльності, посадових осіб, що перешкоджають її реалізації, й особливо до працівників правоохоронних органів, які досягають успіхів у розкритті та розслідуванні ОЗД, реалізуються як у вигляді випереджальних, так і у подальших діях із захисту ОЗФ. Особливим випадком в аналізованій ситуації є фізична ліквідація підозрюваного, який став небезпечним для ОЗГ тим, що пішов на співробітництво, видав усіх її членів (включаючи лідерів) та розповів про вчинені ними злочини. Трапляються випадки, коли підозрюваний є основним або єдиним джерелом доказів, а слідство не має у своєму розпорядженні інших засобів доказування. Смерть підозрюваного в такій ситуації позбавляє слідство перспектив формування доказової бази [13, с. 170]. Тому вкрай важливо комплексно вирішувати проблему гарантування безпеки учасників кримінального судочинства. У цьому напрямку в нашій країні (правда, це сталося ще п’ятдесять років тому) дещо зроблено. Маємо на увазі прийняття спеціальних актів: Законів України від 23 грудня 1993 „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” [14]. Необхідно лише докладати потрібних зусиль, аби усі приписи цих законодавчих актів ефективно виконувалися.

––––––––––

Трухачев В.В. Криминалистический анализ сокрuтия преступной деятельности / В.В. Трухачев. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2000. – 280 с.

Вобраков И.А. Воздействие преступников на свидетелей и потерпевших и криминалистические методu его преодоления: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / И.А. Вобраков. – М., 1997. – 21 с.

Волчецкая Т.С. Вопросu обеспечения безопасности в уголовном судо­производстве: ситуационнuй поход / Т.С. Волчецкая, В.В. Войников // Воронежские криминалистические чтения / [под ред. О.Я. Баєва]. – 2002. – Вuп. 3. – С. 64–67.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. – 1440 с.

Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш [та ін.]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Ін Юре, 2003. – 1140 с.

Сташис В.В. Злочини проти життя та здоров’я особи / В.В. Сташис // Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш [та ін.]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Ін Юре, 2003. – С. 392–393.

Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субьектов уголовного процесса / В.С. Зеленецкий, Н.В. Куркин. – X.: КримАрт, 2000.

Карпенко Л.А. Психология: словарь / под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1990.

Парuгин Б.Д. Основu социально-психологической теории / Б.Д. Парuгин. – М.: Мuсль, 1971.

Брусницин Л. Обеспечение безопасности потерпевших и свидетелей / Л. Брусницин // Законность. – 1997. – # 3. – С. 36.

Куликов В.И. Основu криминалистической теории организованной преступной деятельности / В.И. Куликов. – Ульяновск: Филиал МГУ, 1994.

Бахин В.П. Преступная деятельность как обuект криминалистического изучения: лекція / В.П. Бахин, Н.С. Карпов. – К., 1999. – С. 9.

Яблоков Н.П. Расследование организованной преступной деятельности: практ. пособие / Н.П. Яблоков. – М.: Юрист, 2002.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. – #11. – Ст. 50; ст. 51.

 

< Попередня   Наступна >