Головна Наукові статті Кримінальний процес ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

Наукові статті - Кримінальний процес
478

ПЕТРОВ С.Є.,

здобувач кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

Аналізуються особливості проведення окремих слідчих дій по справах про незаконне заволодіння транспортним засобом.

Статтею 289 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом. Після введення в дію цієї статті у криміналістиці проблеми, пов’язані з методикою розслідування справ про незаконне заволодіння транспортним засобом, не досліджувалися. Хоча проблеми зазначеної методики не раз досліджувалися науковцями Радянського Союзу [1]. Тому, на нашу думку, актуальним буде розкрити та систематизувати окремі питання тактики слідчих дій при розслідуванні незаконного заволодіння транспортним засобом, що дасть можливість практичним працівникам органів внутрішніх справ підвищити інформативність проаналізованих слідчих дій і ретельніше систематизувати доказову базу по зазначеній категорії кримінальних справ.

Освідування полягає в огляді тіла людини з метою виявлення й фіксації слідів і ознак, які мають значення в справі. Відмінність освідування від судово-медичної експертизи полягає в тому, що воно обмежується виявленням і фіксацією очевидних ознак. У тих випадках, коли цим ознакам необхідно дати спеціальну оцінку, повинна призначатися судова експертиза.

При незаконному заволодінні автотранспортним засобом на тілі злочинця в результаті перебування на місці події, заволодіння й керування транспортним засобом і інших дій можуть утворитися різні сліди, які мають значення для встановлення його причетності до вчинення злочину. У цьому плані в ході огляду можуть бути виявлені й зафіксовані:

а) ознаки знаходження освідуваного в певному місці (пил, бруд і інші дрібні частки); б) відомості про контакт цієї особи з певними об’єктами (тілесні ушкодження, садна, сліди горючих і мастильних речовин); в) відомості, які дозволяють за зовнішнім виглядом слідів, їх формою, розташуванням й іншими ознаками зробити висновок або висунути припущення про характер і умови їх утворення.

Огляд осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, повинен проводитися негайно після їх встановлення або затримання, тому що багато ознак можуть швидко зникнути або бути знищені цими особами. При цьому в першу чергу повинні бути оглянуті ті ділянки тіла, на яких найбільш імовірне утворення слідів; де вони менш помітні для обстежуваного й важче видаляються.

При огляді для виявлення, фіксації й вилучення слідів і інших ознак можуть використовуватися науково-технічні засоби, якщо це не пов’язане з небезпекою для здоров’я освідуваного й не принижує його гідності.

Результати огляду відображаються в протоколі, у якому повинно бути детально зазначено, що, де і як виявлено, яким способом зафіксовано й вилучено.

Не наводячи докладно загальновідомі аспекти підготовки та проведення обшуку, які в достатній мірі висвітлені в спеціальній літературі [2], зупинимося на особливостях проведення цієї слідчої дії, обумовлених специфікою об’єктів, які підлягають відшуканню та вилученню.

Підготовка до обшуку приміщення, де за наявною у слідчого інформацією знаходяться предмети, які стосуються справи, містить у собі одержання відомостей: а) про шукані предмети (вигляд, форма, можливе місце зберігання та сліди, які можуть залишитися при зберіганні); б) про особу обшукуваного (вік, стать, професія, захоплення, темперамент, особливості характеру, його зв’язки зі злочинними елементами й т.ін.); в) про місце проведення обшуку (адреса, шляхи підходу та відходу, розташування кімнат, господарських будівель і т.ін.).

Завдання спеціалістів, які беруть участь в обшуку, – співробітників криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ, полягає в консультуванні слідчого, застосуванні пошукових приладів, упакуванні виявлених предметів, які представляють інтерес для слідства, фіксації ходу обшуку фото- та відезасобами. У низці випадків для пошуку схованок у якості спеціалістів можуть бути залучені столяри, теслі, електрики та ін.

У випадку затримання підозрюваного у незаконному заволодінні автотранспортним засобом необхідно якнайшвидше провести обшук за місцем його проживання, тому що в результаті цієї слідчої дії органи дізнання й досудового слідства одержують незаперечні докази вини злочинця, що полегшує встановлення об’єктивної істини у справі. Метою обшуку при розслідуванні незаконного заволодіння автотранспортними засобами є виявлення й вилучення викраденого (автотранспортних засобів, їх деталей, речей і документів потерпілого й т.ін.); записів і переписки, у яких можуть бути зазначені прізвища співучасників і можливе місце їх знахдження; знарядь, які використовувалися при вчиненні викрадень; одягу й взуття, які могли бути на злочинцеві в момент вчинення злочину; засобів маскування викраденого автотранспорту (розпилювачі фарби, фальшиві номерні знаки тощо).

Нерідко злочинці змінюють вигляд викрадених предметів. Це необхідно мати на увазі при проведенні обшуку.

У злочинця також можуть знаходитися предмети, викрадені при вчиненні інших злочинів. Тому не можна обмежуватися пошуком і вилученням об’єктів, подібних з розшукуваними. Вилучити потрібно й ті предмети, кількість і характер яких дозволяють припустити, що вони здобуті злочинним шляхом.

Якщо незаконне заволодіння автотранспортним засобом вчинене за допомогою спеціальних пристосувань, і вони не виявлені при особистому обшуку затриманого, то їх варто шукаи за місцем проживання злочинця.

Іноді при огляді місця події знаходять частини будь-яких предметів, залишених злочинцями. При обшуку потрібно прагнути відшукати інші частини цих предметів, щоб встановити факт, що раніше вони становили одне ціле. Якщо незаконне заволодіння автотранспортним засобом вчинялося групою осіб, то обшуки варто провести в них одночасно, тому що у випад, коли їх не вдасться затримати всіх, обшук в одного зі співучасників може стати попередженням для інших, і вони встигнуть переховати або знищити об’єкти, які мають значення для слідства, що зробить важчим встановлення об’єктивної істини у справі.

Може виникнути необхідність у проведенні обшуку не тільки в затриманого, а й у його родичів, знайомих, якщо стало відомо, що в них можуть зберігатися об’єкти, які мають значення для розслідування злочину.

Інколи доцільно провести повторний обшук, тому що нерідко злочинці ховають об’єкт, що має значення для розслідування справи, у знайомих, рідних, у схованках, а потім після обшуку приносять заховане до себе додому.

Потрібно мати на увазі, що викрадене може бути розукомплектоване, заховане в схованках, номерні знаки на вузлах і агрегатах можуть бути знищені або перебиті. Тому для участі в обшуку варто залучати відповідних спеціалістів, озброєних необхідними пошуковими й іншими науково-технічними засобами.

При розслідуванні незаконного заволодіння автотранспортними засобами нерідко виникає необхідність у відтворенні обстановки і обставин події, зокрема у формі слідчого експерименту. Необхідність у ньому може виникнути у випадках, якщо при оцінці відомостей, зібраних у справі, з’ясовується, що та або інша обставина має істотне значення для справи, але є потреба в її перевірці дослідним шляхом.

Проведене нами вивчення кримінальних справ показало, що при розслідуванні незаконного заволодіння автотранспортними засобами слідчий експеримент, як спосіб перевірки зібраних у справі доказів і одержання нових, застосовується дуже рідко.

Результати, отримані при проведенні слідчого експерименту, можуть спонукати осіб, які дають свідомо неправдиві показання, змінити свою поведінку. Крім того, при проведенні слідчого експерименту нерідко встановлюються причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, що допомагає слідчому визначити конкретні заходи для їх усунення.

У ході розслідування незаконного заволодіння автотранспортними засобами найчастіше проводиться слідчий експеримент для перевірки можливості: а) включення двигуна способом, зазначеним обвинувачуваним, при наявності застосованих власником запобіжних заходів; б) відкриття дверей автомобіля й включення запалювання ключами, вилученими в підозрюваного; в) подолання замикаючих пристроїв на дверях гаража; г) виготовлення підозрюваним вилучених у нього підроблених документів, печаток, бланків і т.ін.

Проведенню слідчого експерименту завжди повинна передувати перевірка знань підозрюваним технічних умов експлуатації відповідного автотранспортного засобу, тому він повинен бути докладно допитаний. При проведенні слідчого експерименту використовується автотранспортний засіб, аналогічний марці викраденого.

Проводячи слідчий експеримент, необхідно приділяти серйозну увагу забезпеченню й дотриманню всіх запобіжних заходів, щоб не виникло небезпеки для здоров’я учасників експерименту й інших громадян.

Слідчий експеримент проводиться в умовах, максимально наближених до тих, при яких відбувалася подія, яка перевіряється. Для того щоб дотримати цих умов, потрібно ще раз проаналізувати результати, наприклад, огляду місця події, показання допитаних осіб про ті або інші обставини злочину, визначити зміст і способи проведення дослідів, переконатися, що обстановка місця події істотно не змінилася, і т.ін.

По справах розглянутої категорії слідчий експеримент дозволяє встановити можливість проведення певних дій: проникнути в гараж за допомогою певних інструментів, відключити протиугінний пристрій й ін.

Перевірка показань на місці дозволяє зіставити показання певної особи, дані нею при допиті, з показаннями, які даються на тлі реальної обстановки. Слідчий має можливість, зокрема: а) з’ясувати й усунути протиріччя в показаннях допитаних осіб щодо обставин вчинення незаконного заволодіння автотранспортним засобом, викрити неправдиві свідчення; б) виявити причини, які сприяли незаконному заволодінню автотранспортним засобом, вчиненню з його використанням інших злочинів; в) одержати нові докази в справі.

Однак для того щоб у ході перевірки показань на місці одержати нові фактичні дані, необхідно ретельно підготуватися. Насамперед доцільно ще раз звернутися до інформації, яка міститься в протоколах слідчих дій (огляду місця події, окремих об’єктів, пов’язаних з подією злочину, і ін.). Доцільно попередньо допитати особу, показання якої необхідно перевірити, побувати (якщо це можливо) на місці з метою вивчення обстановки, подбати про технічні засоби, у тому числі для фіксації показань на місці події.

Якщо показання особи, які перевіряються, не відповідають реальній обстановці, а також наявним фактичним даним у справі, то можна зробити висновок про невірогідність показань. Така невідповідність виникає в результаті безпам’ятності, зміни своїх показань під впливом зацікавлених осіб, самообмови й ін.

Найпоширенішим джерелом доказів по справах про незаконне заволодіння автотранспортними засобами є показання свідків. Тактика допиту свідків спрямована на виявлення ступеня і джерел їх поінформованості про обставини злочину.

В якості свідків, які не є очевидцями злочину, допитуються зазвичай особи, які добре знають потерпілого або обвинувачуваного (їх родичі, знайомі, сусіди), а також двірники, сторожа й т.ін. Допитуючи свідків, які знають обвинувачуваного, з’ясовують: який спосіб життя він вів і чи вмів керувати автранспортними засобами; чи цікавився ними; чи були в нього ключі й інструменти, які могли бути використані при викраденні; чи приїжджав він додому, на роботу або в інше місце на якомусь автотранспортному засобі, сам він ним керував чи хтось інший; чи приносив обвинувачуваний частини від автотранспорту, якщо так, то які, коли й де їх зберігав, чи пропонував кому-небудь купити; хто його друзі, як вони характеризуються; що відомо про злочинну діяльність обвинувачуваного.

При наявності відомостей про особу, яка вчинила злочин, і виявленні автотранспортного засобу необхідно детально з’ясувати у свідків: коли й звідки було викрадено автотранспортний засіб, що являє собою стоянка автомашини, а також можливі шляхи проходження до і від неї; протягом якого часу був відсутній потерпілий, як заявив про зникнення автомобіля; звідки й ким могли спостерігатися дії злочинців; чи були замкнені двері автомобіля; які деталі знімалися з метою запобігання викрадення; яка кількість пального була в автотранспортному засобі; яка відстань пройдена автомобілем до моменту викрадення; чи має будь-які ушкодження автомобіль, яких не було до викрадення; які речі й документи знаходилися в автомобілі; чи не підозрює він когось конкретно; чи знайомий він із затриманим; про страхування автомобіля й оде-ржання страхової суми.

Допитом осіб, які брали участь у затриманні підозрюваного, з’ясовується: де, коли й у зв’язку із чим проводилося переслідування й затримання; хто здійснював затримання; скільки було злочинців, їх прикмети, конкретні дії й місця, які кожний з них займав в автотранспортному засобі при його русі; хто безпосередньо керував автомобілем.

Важливу роль в усуненні протиріч, які виникли в показаннях раніше допитаних осіб, при розслідуванні злочинів відіграє проведення очної ставки. Типовими обставинами, які обумовлюють необхідність проведення очної ставки у справах про незаконне заволодіння автотранспортними засобами, є протиріччя в показаннях свідків та підозрюваного (обвинувачуваного). У кожному конкретному випадку особа, яка проводить розслідування, сама визначає мету та тактику очної ставки з дотриманням встановленого законом порядку її проведення.

Очна ставка – досить складна та трудомістка слідча дія, тому до її проведення необхідно ретельно підготуватися. Зміст підготовчого етапу полягає у встановленні протиріч у показаннях осіб, які проходять у справі, у визначенні сутності цих протиріч, у пошуках шляхів їх усунення. У процесі підготовки до очної ставки особа, яка проводить розслідування, повинна одержати відомості про її учасників, з’ясувати їх психічні особливості і, якщо необхідно, одержати додаткові дані. Від цього залежить тактика проведення очної ставки. В організації очної ставки, у процесі її безпосереднього проведення важливо враховувати також сформовані слідчі ситуації.

Тактика проведення очної ставки, психологічні та процесуальні її сторони досить детально висвітлені в наукових криміналістичних виданнях [3], і немає необхідності зупинятися на цьому. Відзначимо лише, що специфіка проведення цієї слідчої дії щодо розглянутих справ пов’язана з особливостями її учасників, і головним чином, підозрюваного (обвинувачуваного).

Як правило, якщо підозрюваним є особа, яка раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, то під час проведення очної ставки вона може відмовитися давати показання або почне поводитися агресивно, впливаючи на іншого учасника слідчої дії. З урахуванням зазначених обставин, рекомендується проводити очні ставки із такими особами лише у випадках, коли інші способи встановлення істини у спірних питаннях не дали результату.

У випадках, коли в показаннях декількох підозрюваних (обвинувачуваних) є протиріччя, очну ставку слід проводити тільки за умови, що одна зі сторін, яка дає правдиві показання, твердо наполягає на них. При цьому особі, яка проводить очну ставку, необхідно застосовувати тактичні прийоми, спрямовані на подолання небажаного впливу одного учасника на іншого.

Проведення очної ставки є правом, а не обов’язком слідчого. Із врахуванням сформованої слідчої ситуації, він має право відмовитися від проведення очної ставки. Причиною такої відмови може бути як очевидна безперспективність, так і недоцільність цієї слідчої дії.

Це може мати місце, коли: 1) обоє обвинувачуваних дають неправдиві, «напівправдиві» показання або визнають свою провину частково (у ході очної ставки вони можуть скорегувати свої показання та ускладнити хід розслідування у справі); 2) лідер (організатор) заперечує свою провину, рядовий член угруповання дає визнавальні показання (у процесі очної ставки лідер (організатор) різними шляхами, у тому числі погрозами, може спробувати схилити свого «підлеглого» до дачі вигідних для себе показань або взагалі змусити його відмовитися від обраної позиції на досудовому слідстві; 3) є побоювання, що учасник очної ставки, який наполягає на своїх правдивих показаннях, може поплатитися за це своїм здоров’ям і навіть життям, перебуваючи як на волі, так і в слідчому ізоляторі; 4) є оперативні відомості про те, що обвинувачувані – учасники очної ставки – вступили в нелегальну змову, щоб спільно повести слідство по хибному шляху, або про те, що в них розроблена система спеціальних знаків, які сигналізують про необхідну манеру поведінки.

У цьому випадку очну ставку краще замінити індивідуальним допитом з відеодемонстрацією фрагментів допиту іншого обвинувачуваного. Можна використовувати систему паралельного допиту, щоправда, більш складну. Вона полягає в такому: обвинувачувані перебувають у різних приміщеннях, одному з них ставиться питання, що разом з відповіддю фіксується за допомогою відеокамери. Після перегляду відеограми та упевнившись у відсутності умовних знаків, слідчий демонструє її іншому допитуваному. Його відповідь також фіксується на відеоплівку, що, у свою чергу, дається на перегляд спочатку допитуваній особі, і т.ін.

Як вже зазначалося, необхідність у проведенні очної ставки при розслідуванні незаконного заволодіння автотранспортним засобом виникає, як правило, для викриття обвинувачуваного або при наявності протиріч у показаннях співучасників злочину, однак, практиці розслідування таких злочинів відомі випадки, коли проведення очної ставки викликалося необхідністю усунути протиріччя між показаннями особи, яка купила викрадений автомобіль, і обвинувачуваного, якщо він, щиросердно покаявшись, сповістив про це слідству. Сподіваючись зберегти у своєму користуванні куплений автомобіль, власник його на слідстві нерідко заперечує факт придбання автомобіля в конкретного обвинувачуваного й називає прикмети іншої особи. Тому до проведення такої очної ставки потрібно ретельно готуватися, особливо в тих випадках, коли мала місце підробка номерів на двигуні й кузові, а експертними дослідженнями старі номери не вдалося відновити. Доцільно перед проведенням такої очної ставки додатково допитати обвинувачуваного, з’ясувавши в нього детально, як і де відбувалася зустріч із покупцем, оформлення угоди; хто і які документи складав, хто з родичів покупця був присутній при цьому. Якщо угода укладалася на квартирі в покупця, то потрі-бно одержати детальні відомості про обстановку, попросити обвинувачуваного графічно зобразити розташування кімнат, меблів.

На очній ставці необхідно досліджувати окремо й послідовно кожну обставину продажу викраденого автомобіля. Першим доцільно вислухати обвинувачуваного, показання якого правдиві. При цьому зменшується можливість впливу на нього з боку особи, яка дає неправдиві показання.

Серед слідчих дій, які проводяться в ході досудового розслідування незаконного заволодіння автотранспортними засобами, важливе значення має пред’явлення для впізнання.

Ефективність пред’явлення для впізнання та доказова значимість його результатів у значній мірі залежать від підготовки до цієї слідчої дії. Під час неї вирішуються питання про необхідність та доцільність впізнання, вибору часу, створюються відповідні умови та обстановка, вивчаються об’єкти впізнання, допитуються ті, хто впізнають [4].

Найважливішим елементом підготовки до пред’явлення для впізнання є допит того, хто впізнає, у ході якого варто встановити ступінь повноти сприйняття ним об’єкта впізнання, одержати максимально повний опис цього об’єкта, а також з’ясувати шляхи перевірки результатів впізнання [5].

Стосовно незаконного заволодіння автотранспортними засобами, вчиненими злочинними групами, значимим є правильний вибір моменту впізнання. Цинічні, зухвалі, неодноразово суджені члени злочинних груп, особливо лідери, увірувавши у свою невразливість, нерідко мають зв’язок зі спільниками, які залишилися на волі, можуть зірвати процес впізнання шляхом провокаційних вигуків, хуліганських дій і навіть відкритих погроз упізнавачу. Завдання слідчого – не допустити подібних ситуацій. Для цього доцільно використовувати такі тактичні прийоми: а) забезпечити сувору ізоляцію перебуваючого під вартою обвинувачуваного від спільників, які залишилися на волі, і осіб, які проходять із ним по тій же справі та утримуються у тому ж слідчому ізоляторі (у випадку виявлення подібних зв’язків провести оперативні комбінації для встановлення відповідних каналів та їх перекриття); б) до проведення упізнання зібрати та пред’явити обвинувачуваному безперечні докази, які викривають його у вчиненні злочину, для того щоб він впевнився у серйозності ситуації, змирився зі своїм положенням (найкращий варіант – провести впізнання після того, як обвинувачуваний зізнався у вчиненому); в) проводити впізнання в той момент, коли обвинувачуваний перебуває в урівноваженому, спокійному стані; г) якщо це доцільно, попередньо ознайомити обвинувачуваного із показаннями його спільників, які зізналися, або продемонструвати йому результати раніше успішно проведених впізнань цих же осіб, зафіксованих за допомогою фото- або відеотехніки; д) якщо обвинувачуваний має міцні зв’язки з родиною та є підстава думати, що члени його родини своїм впливом можуть викликати в нього почуття каяття за вчинене, влаштувати йому побачення з найближчими родичами.

Особливу увагу необхідно приділити підбору сторонніх учасників впізнання, які за зовнішнім виглядом повинні бути схожі на обвинуваченого. У цю групу не можуть входити особи, яких упізнавач знав раніше. Не рекомендується використовувати для цієї ролі співробітників правоохоронних органів, тому що при необхідності допиту осіб, які брали участь у впізнанні, показання співробітників правоохоронних органів можуть розцінюватися як показання зацікавлених осіб.

Якщо упізнаваємий все ж почав висловлювати погрози на адресу упізнавача або чинити інші провокаційні дії, то необхідно перервати впізнання, допитати понятих та упізнавача про деталі інциденту, який стався, і запротоколювати їх показання (бажано, щоб вони зробили це власноручно).

У ході впізнання доцільно вести відеозйомку, оскільки упізнаваємий, побачивши, що його поведінка фіксується, може відмовитися від заздалегідь передбаченого зриву впізнання.

Із практики також відомі випадки зриву впізнання неправомірними діями захисника, тому, якщо на прохання упізнавача він має намір бути присутнім при проведенні цієї слідчої дії, захисник повинен бути суворо попереджений про необхідність дотримуватися встановленого порядку.

Аналіз кримінальних справ свідчить, що свідки нерідко відмовляються допомагати органам слідства у встановленні істини у справі через побоювання за своє життя, здоров’я, а також благополуччя рідних та близьких. Незаконне заволодіння автотранспортними засобами нерідко здійснюють члени злочинних груп, які мають можливість впливати на хід розслідування, здійснювати вплив на осіб, які сприяють кримінальному судочинству. Побоюючись помсти з боку упізнаваємого та його оточення, потерпілі і свідки нерідко відмовляються брати участь у впіз-нанні або «не впізнають» пропонованих їм злочинців. Головним чином це обумовлено тим, що питання правового та психологічного захисту впізнавача поки що розроблені недостатньо.

Поряд із зазначеними рекомендаціями в стадії підготовки до впізнання повинні використовуватися такі тактичні прийоми, як роз’яснення потерпілому (свідкові), який відмовляється брати участь у впізнанні підозрюваного, неправильності зайнятої позиції, звернення до позитивних рис його особистості, роз’яснення можливостей правоохоронних органів у забезпеченні його безпеки, нагадування про кримінальну відповідальність за відмову від участі у впізнанні та за надання завідомо неправдивих показань. Зазначені прийоми повинні використовуватися не поодинці, а в комбінації.

У випадку неможливості пред’явлення живої особи, упізнання може бути зроблене за фотокарткою. Таке впізнання варто проводити, якщо упізнаваємий та упізнавач перебувають у різних місцях і доставка одного з них у місце знаходження іншого неможлива або недоцільна; у випадку смерті упізнаваємого, а також якщо відсутні відомості про його місцезнаходження та особу, однак в альбомі фотознімків, наявному в органі внутрішніх справ, є фотознімки осіб, причетність яких до справи варто перевірити (наприклад, у низці підрозділів органів внутрішніх справ є фото- та відеотеки осіб, які були причетні до незаконного заволодіння автотранспортними засобами).

При підготовці розпізнавальної фототаблиці слід звернути увагу на однаковий формат пред’явлених до впізнання фотографій, відсутність на них залишків відбитків печаток, яких-небудь позначок. Коли фотографія упізнаваємого має «куточок», то інші фотографії повинні мати такий же.

Якщо після впізнання за фотографією (з будь-яким результатом) з’явилася можливість пред’явити для впізнання живу особу, то впізнання доцільно провести ще раз.

Підвищенню ймовірності впізнання може сприяти дотримання таких криміналістичних рекомендацій, як: 1) проведення впізнання в умовах, максимально наближених до тих, у яких відбувалося запам’ятовування ознак мови злочинця; 2) створення сприятливого психологічного клімату для упізнавача (усунення страху перед злочинцем); 3) створення умов, які виключають можливість перекручування злочинцем свого голосу, мови; 4) виключення будь-якого впливу з боку упізнаваємого на упізнавача.

Об’єктами впізнання за аналізованою категорією справ є злочинці, транспортні засоби, їх частини й деталі, інструменти, речі потерпілих. Упізнання проводиться за загальними правилами, встановленими законом, і відповідно до криміналістичних рекомендацій. Проводячи цю слідчу дію, необхідно враховувати, що злочинці часто маскують викрадений транспортний засіб (перефарбовують його, перебивають номери, замінюють окремі деталі).

Отже, ми зупинилися тільки на окремих проблемах методики розслідування незаконного заволодіння транспортними засобами, однак потребують ще більш детальної розробки питання тактики використання спеціальних знань по даній категорії злочинів, повторних слідчих дій, тактики слідчих дій при розслідуванні незаконного заволодіння транспортними засобами, вчиненого організованими злочинними групами.

Список використаної літератури:

Бахин В.П. Расследование угона автомототранспортных средств: Учеб. пособ. – Омск, 1969.; Киселевская Л.М. Характеристика краж и угонов автотранспортных средств: Учеб. пособ. – М., 1979.; Кульмашев Ф.Х. Особенности расследования угонов автотранспорта, связанных с совершением других преступлений: Дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1981; Казакевич А.С. Организационно-тактические вопросы деятельности органов внутренних дел по предупреждению и раскрытию угонов транспортных средств: Лекц. – Минск, 1984; Осин В.В. Особенности расследования уголовных дел об угонах и кражах автомобилей: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1985. та ін.

Денисюк С.Ф., Шепитько В.Ю. Обыск в системе следственных действий (тактико-криминалистические проблемы): Науч.-практ. пособ. – Х., 1999.; Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Обыск: тактика и психология: Учеб. пособ. – Х., 1997.; Россинский С.Б. Обыск в форме специальной операции: Учеб. пособ. – М., 2003.

Бахарев Н.В. Очная ставка. Уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы: Монограф. – Казань, 1982; Мартынчик Е.Г. Очная ставка на досудебном производстве: процессуальные и криминалистические аспекты // Следователь. – 2006. – № 2. – С. 22–27; Подшибякина В.М. Понятие и классификация очной ставки // Военно-юридический вестник Приволжского региона: Сб. науч. тр. – Самара, 2003. – Вып. 1. – С. 183–185; Соловьев А.Б. Очная ставка: Метод. пособ. – М., 2006.; Степанов В.В. Очная ставка: процессуальные проблемы, организационные и тактические аспекты // Вестник криминалистики. – 2003. – Вып. 4. – С. 39–47 та ін.

Бурыка Д.А. Правовые, организационные и тактические предъявления для опознания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2006; Бурыка Д.А. Проблемы организации и тактики предъявления для опознания: Учеб. пособ. – М., 2007; Власенко Н., Иванов А. Опознание в условиях, исключающих визуальное наблюдение // Законность. – 2003. – № 6. – С. 22–23; Вольская Т.А. Процессуальные и тактические аспекты предъявления для опознания лиц по голосу и речи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Воронеж, 2006; Егерев И.М. Тактико-психологические основы предъявления для опознания лиц по признакам внешности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Иркутск, 2006; Опознание в практике розыска человека и раскрытия преступлений (науч-но-методические аспекты). – М., 2006.; Самолаева Е.Ю. Теория и практика предъявления для опознания людей: Учеб.-практ. пособ. – М., 2004; Стояновский М.В. Противодействие расследованию и его преодоление (на примере тактики предъявления для опознания) // Воронежские криминалистические чтения: Сб. науч. тр. – Воронеж, 2007. – Вып. 8. – С. 243–257.

Удалова Л. Специфіка допиту при пред’явленні для впізнання // Право України. – 2002. – № 9. – С. 93–95.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук