Головна Наукові статті Кримінальний процес ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ГАЛУЗЕВИЙ ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА її НОРМАТИВНИЙ ЗМІСТ

ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ГАЛУЗЕВИЙ ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА її НОРМАТИВНИЙ ЗМІСТ

Наукові статті - Кримінальний процес
430

А. В. КОЧУРА,

ад 'юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ЯК ГАЛУЗЕВИЙ ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА її НОРМАТИВНИЙ ЗМІСТ

Розглянуто нормативний зміст принципу презумпції невинуватості, особливості дії даного галузевого принципу у часі. Указано на неузгодженість окремих положень чинного кримі­нально-процесуального законодавства із вимогами, що встановлюються названим процесуальним принципом.

Галузеві принципи є однією з класифікаційних груп, на які можуть бути розподілені усі правові принципи, що діють у сфері кримі­нального судочинства. Віднесення певних положень до названої групи ґрунтується на розповсюдженості їх дії в сфері правового регулювання, адже дія даних правових принципів обмежується лише однією галуззю -кримінально-процесуальним правом.

Слід відзначити, що в юридичній науці до­статня вивченню галузевих принципів кримінального судочинства завжди приділялась увага. Дана тематика, зокрема, висвітлювалась у працях таких учених, як Л. М. Лобойко, М. М. Михеєнко, В. П. Півненко, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, І. В. Тиричев та ін. Разом із тим, слід конкретизувати нормативний зміст окремих галузевих принципів, а саме принципу презумпції невинуватості. Тому мета даної роботи – розкрити сутність і норматив­ний зміст принципу презумпції невинуватості з позиції науково-практичного узагальнення.

Передусім слід вказати, що презумпція не­винуватості є галузевим принципом кримінального судочинства, нормативний зміст якого визначається, по-перше, положеннями ст. 62 Конституції України, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран­ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об

винувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одер­жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. По-друге принцип невинуватості закріплено в низці міжнародно-правових актів. Зокрема, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового роз­гляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту» [1, с 87]. Частина 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та ос­новних свобод людини встановлює, що кожний обвинувачений у кримінальному злочині вважається невинним, доки його винність не буде доведена відповідно до закону [2].

У чинному Кримінально-процесуальному ко­дексі України (далі - КПК України) принцип презумпції невинуватості закріплено у ч. 2 ст. 15, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за виро­ком суду й відповідно до закону.

Зауважимо, що нормативний зміст даної за-сади не обмежується загальними положеннями кримінально-процесуального законодавства, а тому до його складових елементів слід відно­сити такі:

ніхто не зобов'язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину або менший ступінь вини, або наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи. А тому обов'язок доведення винності особи по­кладено на органи досудового слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника;

забороняється перекладати обов'язок до­ведення вини на обвинуваченого, а також до­магатися його показань шляхом насильства, погроз та іншими незаконними методами;

обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом;

усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

заперечення обвинуваченим своєї вини не повинне розцінюватися як обставина, що обтяжує відповідальність. Зізнання обвинуваченого може бути покладене в основу вироку лише за умови підтвердження його іншими доказами в сукупності;

затримання особи як підозрюваної чи притягнення її до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, в тому числі взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини або покарання винного;

визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд;

до офіційного визнання обвинуваченого винним з ним не можна поводитись як із вин­ним, а також публічно, в засобах масової інфо­рмації, в офіційних документах стверджувати про таку вину;

у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України).

Розглядаючи нормативний зміст даного галузевого принципу, слід також звернути особ­ливу увагу на його дію в часі. Так, принцип презумпції невинуватості діє протягом усього досудового слідства та судового розгляду кри­мінальної справи, однак одразу після набрання законної сили обвинувальним вироком суду він втрачає юридичну силу. При цьому не має значення, чи було призначено даним вироком покарання. Обвинувальний вирок, визнаючи вину засудженого, може в силу обставин, передбачених законом, звільнити його від відбування покарання. Однак, таке рішення суду ніяким чином не означає, що особа, яка вчинила злочин, невинна, а тому вирок не втрачає обвинувальності. Хоча, як цілком справедливо зазначає Л. М. Лобойко, все це в жодному разі не означає, що презумпція невинуватості з цього моменту втрачає юридичну силу назавжди [3, с 64].

Наприклад, у випадках апеляційного чи касаційного оскарження судового рішення заінте­ресованими суб'єктами кримінального процесу та прийняття внесеної апеляції чи касації до розгляду вищестоящим судом, дія принципу презумпції невинуватості відновлюється, але частково, лише в межах поданого апеляційного чи касаційного оскарження. При постановленні виправдувального вироку презумпція невинуватості діє в повному обсязі під час перегляду справи у всіх інстанціях [4, с 7].

Разом з тим, треба вказати на невідповідність окремих положень чинного кримінально-процесуального законодавства принципу презумпції невинуватості, а також на неузгодженість у зв'язку з цим окремих норм чинного КПК України між собою. Так, зі змісту ст. 7-3 КПК України можна дійти висновку, що рішення про винність особи може бути прийняте не лише судом, а й слідчим у стадії досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 7-3 КПК України слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом із постановою направляється прокурору, який за наявності відповідних підстав дає письмову згоду із зазначеною постановою та в порядку, передбаченому п. 1 ст. 232-1 КПК України, направляє справу до суду. Тобто за умов, визначених у ч. 1 ст. 7-3 КПК України, суд вирішує лише питання про вид та міру покарання, а не про винність особи. Такий висновок є неправильним, адже ч. 1 ст. 448 КПК України закріплює вимогу, відповідно до якої, заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника щодо справи, яка надійшла згідно з п. 1 ст. 232-1 КПК України, суд виходить до нарадчої кімнати для винесення ухвали або постанови, де вирішує низку питань, у тому числі і про винність особи, щодо якої розглядається справа, у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Таким чином, вимоги принципу презумпції невинуватості щодо неповнолітньої особи не порушуються, адже питання про її винність чи невинуватість вирішує суд, але положення ч. 1 ст. 7-3 КПК України не узгоджуються з поло­женнями інших статей КПК України, якими регламентується порядок розгляду даної кате­горії кримінальних справ. Дані суперечності, звісно, повинні бути усунені.

Із принципом презумпції невинуватості також тісно пов'язані й інші складові інституту звіль­нення особи від кримінальної відповідальності. В. Півненко та С. Коновалов справедливо відзначають, що при звільненні особи від кримінальної відповідальності суд зобов'язаний беззаперечно встановити факт вчинення злочину, визнати особу винуватою і тим самим здійснити державний осуд того, що сталося [5, с 67]. Але закриття кримінальних справ у порядку, передбаченому ст. 248 КПК України, на стадії попереднього розгляду справи та постановою (ухвалою) суду в порядку, передбаченому ст. 282 КПК

Список використаної літератури

Международное право в документах : учеб. пособие / сост.: Н. Т. Блатова, Г. М. Мелков. - 2-е изд., перераб. и доп. М. : ИНФРА-М, 1997. - 696 с.

Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини від 4 листоп. 1950 р. [Електрон-ний ресурс]. - Режим доступу: http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-002.htm.

Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності в кримінальном– процесі України : монографія /Л. М. Лобойко. - Д. : Юрид. акад. М-ва внутр. справ ; Ліра лтд, 2004. 216 с

Юдківська Г. Ю. Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі України та практиці Європейського Суду з прав людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Юдківська Ганна Юріївна. - К., 2008. - 20 с

Півненко В. Принцип презумпції невинуватості. Суперечності конституційних положень та норм кримінально-процесуального законодавства / В. Півненко, С. Коновалов // Вісник прокуратури. - 2007. -№7. - С.64-67.

Теория доказательств в советском уголовном процессе / под ред. Н. В. Жогина. - М. : Юрид. лит., 1973. - 736 с.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук