419

---

ГЕРАСИМОВ Р.Р.,

ад’юнкт кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ

НАУКОВІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ МОДЕЛЮВАННЯ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ВБИВСТВ

Одним з малопоширених, але дієвих методів розкриття та розслідування злочинів, зокрема вбивств, є моделювання.

Цей метод у структурі сучасного наукового знання розглядається як один з методів пізнання та відображення дійсності, яке сприяє розкриттю закономірностей природи та суспільства. Цей ефективний метод використовується різними науками та галузями знань, і якщо раніше існувала думка про те, що метод моделювання притаманний технічним та природознавчим наукам, то тепер моделювання широко використовується у суспільних і правових науках [1, с. 74].

Зростання ролі моделювання під час наукового пізнання можна пов’язати з внутрішньою логікою розвитку методології конкретної науки, необхідності опосередкованого пізнання об’єктивної реальності. У цьому плані можна констатувати, що поява і розвиток моделювання викликана переходом сучасних наук з описово-емпіричного рівня на рівень абстрактно-теоретичний.

У слідчий та судовій практиці моделювання відоме вже давно, починаючи з робіт засновника наукової криміналістики Ганса Гроса [2]. Окремі сторони методу моделювання у криміналістиці активно висвітлювалися в дослідженнях Л.Є. Ароцкера, Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, Г.О. Густова, А.В. Дулова, О.О. Ейсмана, В.В. Куванова, О.О. Леві, В.К. Лисиченка, І.М. Луз-гіна, О.Р. Ратінова, М.В. Салтевського, А.В. Старушкевича, М.М. Хлинцова, Я.Г. Ципарського, С.О. Шейфера та інших науковців.

Новий етап науково-технічного забезпечення розслідування злочинів характеризується:

більш широким використанням можливостей сучасних інфор

маційних технологій (комп’ютери, сканери, мережа Інтернет) у діяльності з розкриття та розслідування злочинів;

появою нових технічних засобів, які забезпечують більш високу точність копіюван-ня доказової інформації об’єктів та повноту її переносу, а також матеріалізацію уявного образу зовнішності людини, що вимагає гносеологічного пояснення закономірностей застосування цих засобів;

дослідженням пізнавальної цінності, а також доказового значення нових слідчих дій та тактичних прийомів.

Відповідно до цього визначались напрями криміналістичних досліджень. Так, науковці Г.Л. Грановський, Р.М. Ланцман, В.А. Пошкявічус, М.О. Селіванов розробляли теорію математичного і кібернетичного моделювання [3; 4; 5; 6]; Є.І. Зуєв, В.Є. Капітонов, В.Я. Колдін, О.О. Леві – техніко-криміналістичне моделювання під час роботи з матеріальними слідами [7; 8; 9; 10]; Л.З. Кірсанова, О.М. Зінін, В.О. Снєтков – моделювання зовнішності людини [11; 12; 13]; О.Ф. Аубакіров, А.І. Вінберг, Г.О. Густов, А.В. Дулов, В.О. Жбанков, Г.О. Зорін, І.М. Лузгін – загальнометодологічні та процесуально-тактичні проблеми моделювання [14; 15; 16; 17; 18; 19].

Однак незважаючи на те, що питання про використання моделювання у сфері кримінального судочинства стали предметом для обговорення на сторінках криміналістичної літератури, багато теоретичних проблем моделювання залишилися невисвітленими й до сьогодні. Так, наприклад, як справедливо свого часу зазначав І.М. Лузгін, навіть сам термін «криміналістичне моделювання» не завоював загальноприйнятого визначення. Особливо це стосується проблеми використання моделювання під час розкриття та розслідування окремих видів злочинів, зокре-ма вбивств.

Слід визнати, що моделюванню як методу наукового пізнання присвячено багато філософських досліджень, в яких проаналізована його еволюція, розглянуті логічні, гносеологічні та філософські аспекти.

Аналіз різних трактувань моделі дозволив нам виділити три основні концепції щодо визначення її сутності:

«вузьке» визначення моделі, що обмежує її призначення лише однією чи кількома функціями (використовується, як правило, відповідно до завдань певної галузі знань, оскільки в кожній з них застосовуються свої конкретні типи і види моделей, що виконують суто зазначені функції);

«широке» трактування моделі, що засноване на перебільшенні гносеологічного значення моделювання, відповідно до чого вона виступає як ледве не єдиний засіб пізнання;

узагальнене, синтезоване, універсальне поняття моделі, що претендує на загальнофілософський статус [1, с. 76].

Так, В.О. Штоф писав, що під моделлю розуміється така уявна або матеріально реалізована система, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замінити його; таким чином, подальше вивчення цієї моделі надасть нам нову інформацію про цей об’єкт.

Користуючись позначеною концепцією, ми у процесі вивчення цього методу та використання його у пізнавальній діяльності слідчого при розкритті та розслідуванні вбивств акцентуємо увагу на таких її складових:

основних видах моделювання та моделей, що використовуються під час розкриття та розслідування вбивств та представляють для слідчого практичний інтерес;

системному підході до цього методу, що дозволяє розчленувати об’єкти-оригінали й модель на окремі елементи, вивчити характер зв’язків між ними, а потім дослідити відносини між моделлю й оригіналом та іншими доказами, які типові для розслідування цієї категорії злочинів;

можливостях відображати або відтворювати за допомогою моделей об’єкт або окре-мі сторони об’єкта (процесу, явища);

можливостях отримувати в результаті вивчення моделі нову інформацію, тобто спроможність моделі бути джерелом інформації, яка при розслідуванні вбивств за певних умов може використовуватись як доказ у кримінальній справі (наприклад, фоторобот).

Детальний аналіз основних існуючих визначень дозволяє дійти висновку, що термін «моделювання» може поєднувати в собі декілька різних процесів (створення моделі, її використання, проведення експериментів з моделями, формування висновку щодо досліджуваного об’єкту, отримання нового знання).

Аналіз криміналістичної літератури дозволив констатувати, що останніми роками під час дослідження проблем моделювання в кримінальному процесі деякі науковці стали змінювати давно відомі усталені поняття «модним» терміном «модель». Так, наприклад, О.Я. Баєв визначає, що поняття слідчої ситуації, яким оперує криміналістика, є моделлю реальної ситуації, виникнення якої можливо при розслідуванні окремих видів злочинів [20,с. 56].

В.В. Клочков та В.О. Образцов вважають, що криміналістичну характеристику злочину можна розглядати як типову інформаційну модель, яка складається з декількох частин – також моделей, але більш низького рівня; І.М. Сорокотягін прийшов до висновку, що сутність планування – це уявне моделювання розслідування; І.О. Возгрін стверджує, що перехід у криміналістичній методиці від описового способу програм розслідування до формалізованих моделей у вигляді алгоритмів послідовності проведення слідчих дій є важливим моментом в удосконаленні окремих методик; а науковець В.М. Кудрявцев взагалі робить висновок, що усі наші уявлення про злочин – це моделі [1, с. 78-79].

Таким чином, з посиленням інтересу науковців до вивчення проблеми використання моделювання в криміналістиці складається парадоксальна ситуація: поняття моделі й моделювання залишаються розпливчатими, а критерії застосування цього методу – невизначеними. Метод моделювання за такого використання став настільки універсальним, що виступає ледве не єдиним засобом пізнання під час розслідування злочинів.

Тому, на наш погляд, важливо чітко визначити, що конкретно слід розуміти під моделлю та моделюванням, коли і для чого виникає необхідність у застосуванні цього методу в криміналістиці та практиці розкриття та розслідування вбивств.

Визначаючи сутність криміналістичного моделювання, на нашу думку, слід виходити з таких застережень: 1) не слід переоцінювати роль моделювання, зводити його до рівня універсального методу пізнання; 2) будь-яке уявлення слідчого або іншого суб’єкта моделювання далеко не завжди є ідеальною моделлю; 3) у моделюванні головне – це процес дослідження, процес опосередкованого отримання нового знання; 4) тому цей метод може бути ефективно використаний у слідчій практиці для виконання низки найрізноманітніших завдань.

При цьому ми підтримуємо думку, що застосування моделювання доцільне лише в тих випадках, коли у слідчого виникає необхідність у отриманні інформації опосередкованим шляхом.

Такий підхід дозволяє виділити типові ситуації застосування методу моделювання при розкритті та розслідуванні вбивств:

об’єкт існував у минулому і на момент дослідження відсутній (наприклад, злочинна подія);

об’єкт пізнання буде існувати у майбутньому (тактична ситуація під час майбутнього допиту);

об’єкт існує реально на момент дослідження, але він або надмірно складний, або недоступний для безпосереднього пізнання;

процес пізнання протікає занадто швидко або, навпаки, занадто повільно (окремі види слідчих експериментів).

Зазначені методологічні позиції дозволили нам сформулювати визначення криміналістичного моделювання – методу дослідження об’єктів, в основу якого покладено процес побудови, аналізу та використання моделей цих об’єктів як засобу отримання інформації для виконання завдань кримінального судочинства.

У свою чергу, криміналістична модель – це штучно створена матеріальна або ідеальна система, яка відтворює з певним ступенем подібності замінюваний нею об’єкт, вивчення та перевірка якої дозволяє отримати нові знання щодо цього об’єкта та використовувати їх для виконання пошукових, пізнавальних, ідентифікаційних та інших завдань у процесі розслідування злочинів[1, с. 80].

Своєрідність криміналістичних моделей визначається специфікою пізнавальної діяльності слідчого у кримінальному процесі, особливостями правового статусу й регулювання, метою та завданнями розслідування, засобами та умовами їх досягнення та іншими обставинами.

Більшість криміналістів, спираючись на філософські дослідження, одностайні в тому, що основною підставою для класифікації моделей є спосіб їх побудови. Тому відповідно до зазначених видів моделювання всі криміналістичні моделі доцільно поділяти на: матеріальні, ідеальні (уявні), логіко-математичні (кібернетичні) та інформаційно-комп’ютерні.

Матеріальні моделі використовуються у слідчий практиці переважно під час проведення окремих слідчих дій та судових експертиз. Цей вид моделювання найбільш розроблений у теоретичному аспекті.

Серед матеріальних моделей можна виділити: 1) геометрично подібні (просторово-подібні); 2) моделі-макети та муляжі; 3) фізично подібні моделі – відеозаписи слідчих дій, фонограми голосу людини.

Матеріальні моделі відтворюють у матеріально-фіксованому вигляді певні предмети, їх сукупності, системи, явища, які відносяться до події злочину. Крім цього, як зазначають окремі автори, до них також можна віднести зразки – оригінали предметів, що відібрані для використання замість справжніх об’єктів та випускаються у серійному варіанті.

Логіко-математичні (кібернетичні) та інформаційно-комп’ютерні моделі тісно пов’язані з використанням в процесі розслідування злочинів комп’ютерних технологій. Вони репрезентуються у вигляді інформаційно-програмного забезпечення, за допомогою якого здійснюється трансформація криміналістичної проблеми, відтворюються структури, динаміка процесів та явищ, вивчають складні функціональні зв’язки тощо.

Особливе місце у пізнавальній діяльності слідчого займають ідеальні (уявні) моделі, які складаються з мисленнєвих компонентів і виконують функцію відображення, інтерпретації фактів, наочного вираження уявлень.

Серед ідеальних (уявних) моделей розрізняють:

образні (іконічні, неформалізовані) моделі, які за своєю формою є психологічними образами, а в гносеологічному аспекті — одним із засобів отримання нового знання. У слідчий практиці ця група моделей використовується найчастіше. Аналіз практики показав, що більшість слідчих, навіть не усвідомлюючи факту використання ними моделей, створюють їх у своїй свідомості та працюють з ними (відтворення загальної картини злочину, підготовка до майбутньої слідчої дії);

образно-знакові (символічні, частково-формалізовані) моделі, які представлені у вигляді різного роду умовних знаків (буквені, графічні). У криміналістиці до знакових моделей можна віднести графіки планування розслідування, а також графічні додатки до протоколів слідчих дій.

Ще одну групу для класифікації ідеальних моделей визначає В.О. Штоф, який виділяє моделі, наочність яких виражається у вигляді малюнків, схем, креслень, тобто вони відображаються за допомогою знаків, які не мають зовнішньої подібності з об’єктом-оригіналом, а побудовані на підставі чуттєво-наочних елементів (кулі, пружини, потоки рідини, силові лінії та інші) [21, с. 26-27].

З урахуванням специфічних особливостей розслідування класифікацію моделей можна здійснювати й за іншими підставами: за видами об’єктів, які моделюються – моделі подій та моделі предметів; за ступенем абстрактності – моделі конкретних, єдиних у своєму роді об’єктів та типові, узагальнені моделі певних фактів, подій тощо; за походженням – моделі природні, які створюються подією злочину, злочинцем, його діями та спеціально створені для виконання завдань розслідування; за суб’єктом криміналістичного моделювання – моделі слідчого, експерта і т.ін.; відповідно до поставлених завдань – евристичні, прогностичні, ситуаційні та дидактичні моделі; за способом реалізації – моделі предметні, графічні, математичні, знакові, змішані; за масштабом – моделі натуральні, масштабні; за метою використання – моделі пошукові, ілюстративні, ідентифікаційні тощо; стосовно видів та етапів пізнавальної діяльності слідчого – моделі пошуку, фіксації, дослідження, оцінки та використання доказів тощо [1, с. 82].

У зазначеній класифікації підставами для розподілу використовуються суттєві ознаки моделей та моделювання. Але слід зазначити, що в ході пізнавальної діяльності йде процес безперервної взаємодії певних моделей, руху від моделей одного плану до моделей іншого. У цьому процесі можуть приймати участь усі зазначені види моделей, але для їх побудови використовуються різні матеріали, засоби та прийоми.

До особливого виду моделювання слід віднести реконструкцію, під якою розуміється метод відновлення, відтворення об’єктів, ситуацій за збереженими залишками, описами, фотознімками та іншими даними. Особливість цього методу полягає у тому, що в ньому часто у одній процедурі комбінуються та поєднуються як матеріальні, так і ідеальні моделі.

Реконструкція залежить від особливостей об’єкта, який досліджується, та цілей дослідження. У певних випадках говорять про ідеальну (уявну) реконструкцію як форму прояву ідеального моделювання.

До подібного роду моделей можна віднести реконструкцію обличчя за черепом, за зображенням злочинця, що складене за допомогою комп’ютерної програми «Фоторобот».

Від реконструкції в криміналістичній літературі відрізняють реставрацію, яка теж має на меті відновлення початкового виду якого-небудь об’єкта, але не є різновидом моделювання. Реставрація застосовується тільки до реально існуючих об’єктів. Реставрувати можна лише те, що є у наявності, але змінилося, утратило початковий стан неіснуючого об’єкта, в результаті чого створюється його модель, під час реставрації відтворюється той самий об’єкт.

Своєрідним видом реставрації у розслідуванні злочинів є туалет (атрибуція) трупа перед пред’явленням його до впізнання [1, с. 83].

Слід зазначити, що в діяльності з розкриття та розслідування насильницьких злочинів, особливо вбивств, метод моделювання набуває особливого значення.

Відповідно до ст. 115 Кримінального кодексу України вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена, як правило, відсутністю свідків, значною кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а в окремих випадках – інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування відомостей, які складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістично значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню.

До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

спосіб вчинення;

спосіб приховування;

місце, час та обстановка;

«слідові картина»;

особа злочинця;

особа потерпілого [22, с. 393].

Так, при розгляді першого елемента характеристики – способу вчинення злочину – важливо з’ясувати, яке саме вбивство було вчинене – в умовах неочевидності або очевидності. З’ясування цієї обставини впливає на планування і організацію розслідування. У першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утоплення. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висовувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, які можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховування. Найбільш традиційними способами приховування є: знищення слідів злочину, приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство, знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування), спотворення трупа з метою приховування особи потерпілого. Як правило, такі дії пов’язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства – це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить велику кількість слідів і речових доказів, які визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

«Слідова картина» події (сліди злочину). «Слідову картину» утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв’язків дозволять побудувати картину події, сформувати уявні або матеріальні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослідження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявлення негативних обставин, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет (модель) вбивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або вчинений з необережності. Злочинець, який вчинив убивство навмисне, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних убивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навичок, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерпілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках – щодо віктимної поведінки потерпілого.

Узагальнення та аналіз виявлених відомостей, які характеризують певні особливості особи, дозволяють створити повну інформаційно-пошукову модель злочинця та організувати відповідні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи під час розкриття та розслідування вбивств.

Наведений нижче практичний приклад у справі про вбивство гр. Кузнєцова ілюструє весь процес встановлення і викриття злочинця із застосуванням методу моделювання.

Кузнєцов О.В., 1962 р.н., до березня 2001 р. працював у м. Новосибірську в морському пароплавстві старшим механіком. Після закінчення контракту він повернувся до м. Запоріжжя, і разом зі знайомим гр. Сунцевим І.Л., 1960 р.н., зайнявся підприємницькою діяльністю з продажу продовольчих товарів.

6 липня 2001 р. Кузнєцов не приїхав на домовлену зустріч зі своїм компаньйоном для закупівлі чергової партії товару. На дзвінки у двері квартири та на мобільний телефон він не відповідав, після чого Сунцев І.Л. звернувся до міліції.

Слідчий здійснив огляд квартири, де мешкав Кузнєцов і де був знайдений його труп з ознаками насильницької смерті. При огляді місця події встановлено, що труп Кузнєцова знаходився лежачим на спині в кухні, ноги та руки витягнуті здовж тіла. На шиї виявлена странгуляційна борозна. Поруч знаходилась синтетична мотузка та ковдра зі слідами крові, яка частково покривала праву руку й тазову частину тіла. Одяг ушкоджень не мав, але був рясно просочений підсохлою кров’ю. Потерпілий відносився до людей кремезної статури, його зріст – 180 см.

У коридорі, недалеко від вхідних дверей, була виявлена підсохла калюжа крові. На підлозі — безліч підсохлих слідів крові у вигляді округлих крапель і довгих смуг – слідів волочіння, які вели до дверей кухні. На стінах коридору – рясні плями крові у вигляді бризок, а у лівої стіни під вішалкою лежала п’ятикілограмова гантель зі слідами крові й присохлими фрагментами волосся на її шаровій частині.

Загальна обстановка в квартирі явних порушень не мала, з місця події були вилучені: сліди рук з посуди на кухні; закривавлені сліди взуття з підлоги коридору; спортивне знаряддя (гантель зі слідами крові); синтетична мотузка. За висновком судово-медичної експертизи смерть Кузнєцова наступила приблизно між 22.00 та 22.30 год. 5 липня 2001 р. в результаті механічної асфіксії. Також зафіксований факт контактної взаємодії шарової частини гантелі з головою потерпілого в момент нанесення тілесних ушкоджень.

У ході розслідування вбивства було застосовано метод ситуаційного моделювання. Відповідно до рекомендацій учасники розслідування спочатку розробили різні варіанти ситуаційної моделі механізму злочину. Модель передбачала три стадії: зближення злочинця з жертвою; взаємодія двох осіб, включаючи дії злочинця, які призвели до смерті потерпілого; подальші дії злочинця.

Відтворюючи механізм розвитку події у деталях, на кожній стадії було висунуто, вивчено і перевірено окремі ймовірні версії через зіставлення моделей з особливостями обстановки в квартирі та виявленими в ній слідами. У підсумку сформувалася така схема розвитку подій:

За декілька секунд до вбивства потерпілий, знаходячись у коридорі біля вхідних дверей, нахилився і став одягати кросівки на ноги. Зав’язавши кросівок на правій нозі, він почав одягати кросівок на ліву ногу. У цей момент злочинець знаходився взутим біля вішалки поруч з потерпілим, він взяв п’ятикілограмову гантель і наніс нею з великою силою не менше двох ударів по голові Кузнєцова. Потерпілий упав, після чого злочинець відклав гантель убік і зайшов до спальні. Там він узяв ковдру і повернувся до лежачого на підлозі Кузнєцова. Поклавши ковдру біля тіла жертви, злочинець перевалив його на ковдру і поволочив на кухню, тим самим звільнивши прохід у коридор біля вхідних дверей. Потім він знайшов на кухні синтетичну мотузку та задушив непритомного Кузнєцова. Пересуваючись по квартирі, злочинець наступив на калюжу крові і залишив закривавлені сліди взуття на підлозі коридору. Після цього він забрав деякі речі, закрив вхідні двері на засувку та зник.

Запропонований варіант моделі злочинних дій дозволив побудувати пошукову модель злочинця. Вона містила вказівку на низку найбільш ймовірних ознак. Уявлення про них склалися в результаті зроблених висновків при вивченні окремих елементів цієї моделі.

Вихідним пунктом аналізу було знаряддя злочину – гантель. Вона належала потерпілому, і ця обставина свідчила про те, що злочинець заздалегідь до убивства не готувався, гантель він побачив швидше за все тоді, коли увійшов до квартири або роззувався. Ця обставина свідчила на користь версії про вчинення злочину особою, яка була знайома з потерпілим. На це ж вказував і аналіз інших обставин, який здійснювався за такою схемою:

якщо потерпілий вбувався, імовірно, він збирався провести злочинця або піти з ним кудись;

якщо потерпілий нахилившись, зашнуровував взуття і не боявся людину, яка стояла позаду, імовірно, потерпілий добре її знав і не побоювався нападу;

оскільки при кожному ударі гантеллю був пошкоджений череп, то, імовірно, злочинець – сильна людина;

оскільки злочинець на місті події залишив придатні для ідентифікації закривавлені сліди взуття і не вжив заходів для їх знищення, імовірно, він виїхав з даного населеного пункту та був упевнений, що його взуття не знайдуть, або це характеризує його як непередбачливу людину з невисоким рівнем інтелекту;

оскільки на місці події виявлено однорідні сліди від чоловічого взуття з довжиною підошви 27-28 сантиметрів, імовірніше всього, злочинець був один і має зріст близько 170 см.

Отже, в результаті такого аналізу слідчий побудував загальну модель злочинця. Вона включала комплекс таких ознак: молодий чоловік, знайомий з потерпілим, зріст близько 179 сантиметрів, фізично сильний, носить цивільне взуття, рішучий, має невисокий інтелект, знає про наявність у потерпілого коштовних предметів, імовірно за все, виїхав з міста.

Як пригадала на допиті дружина Кузнєцова, під час однієї з телефонних розмов з нею чоловік розповів, що нещодавно розмовляв з приятелем, колишнім колегою з Новосибірську, який повертається до Миколаєва у зв’язку із закінченням строку контракту. Цей факт також потрібно було ретельно вивчити та перевірити.

У зв’язку з тим, що коло знайомих Кузнєцова в останні місяці обмежувалося в основному колишніми знайомими та колегами, з якими він спілкувався по роботі, особливу увагу приділили тим особам, які з різних причин виїхали з міста після вбивства.

Після ретельного аналізу за ознаками, відбитими в побудованій моделі злочинця, виявили трьох осіб з найбільш схожими характеристиками, до яких потрапив і Прагнов М.М., 1965 р.н., зріст 172 см, середньої статури, який раніше працював разом з Кузнєцовим в м. Новосибірську та після закінчення контракту від’їхав додому до м. Миколаєва.

На основі отриманої інформації вирішили виїхати до м. Миколаєва та провести обшук в квартирі Прагнова, у процесі якого знайшли деякі викрадені з квартири Кузнєцова речі. На першому ж допиті він зізнався у вчиненні вбивства.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що застосування методу моделювання у пізнавальній діяльності слідчого по розкриттю та розслідуванню вбивств забезпечує виконання такого комплексу завдань: 1) створення моделей, які здатні виступати у вигляді об’єктів пізнання, змінюючи їх; 2) використання створених моделей в процесі розслідування вбивств з метою пошуку необхідної інформації та злочинців; 3) виконання доказово ілюстративної, інформаційної функції об’єктів (наприклад, кодування, збереження інформації); 4) проведення евристичного аналізу об’єктів, який необхідний для отримання нового знання шляхом логічної переробки інформації; 5) сприяння процесам організації та управління розслідуванням злочинів.

Таким чином, здійснений нами аналіз наукових досліджень щодо використання моделювання під час розкриття та розслідування вбивств покликаний поліпшити інформаційне забезпечення правоохоронної діяльності щодо розкриття і розслідування таких злочинів. Розв’язання вищезазначених проблем є одним з найважливіших напрямків у підвищенні ефективності роботи досудового слідства, оскільки застосування новітніх криміналістичних засобів у пізнавальній діяльності слідчого покликане значно розширити його можливості, впливаючи на якісні і кількісні характеристики здобутих ним фактичних даних.

Список використаної літератури:

Лукашевич В.Г., Юнацький О.В. Моделювання у криміналістиці та пізнавальній діяльності слідчого: Монограф. – К., 2008.

Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики: Пер. с нем. (новое изд., перепеч. с изд. 1908 г.). – М., 2002.

Грановський Г.Л. Новые приемы и средства моделирования в трасологии // Криминалистика и судебная экспертиза. – 1971. – № 6. – С. 240-248.

Ланцман Р.М. Криминалистическое моделирование при исследовании почерка // Вопросы кибернетики и право. – М., 1967. – С. 246-253.

Пошкявичус В.А. Количественное выражение идентификационных признаков как предпосылка его исследований на ЭВМ // Кибернетика и судебная экспертиза. – 1971. – № 6. – С. 240-248.

Селиванов Н.А. Математические методы в собирании и исследовании доказательств. – М., 1974.

Зуев Е.И. Выявление следов рук порошками на различных поверхностях. – М., 1982. – 73 с.

Капитонов В.Э. Работа с микрообъектами на месте происшествия. – М., 1978.

Колдин В.Я. Идентификация при расследовании преступлений. – М., 1978.

Леви А.А., Дворкин А.И., Селиванов Н.А. Работа со следами при расследовании пре-ступлений. – М., 1996.

Зинин А.М., Кирсанов Л.З. Криминалистическая фотопортретная экспертиза: Учеб.пособ. / Под ред. В.А. Снеткова, З.И. Кирсанова. – М., 1991.

Зинин А.М. Внешность человека в криминалистике (субъективные изображения). – М., 1995.

Снетков В.А. Типы, элементы внешности. – М., 1984.

Аубакиров А.Ф. Теория и практика моделирования в криминалистической эксперти-зе: Автореф.дисс. … д-ра юрид.наук. – К., 1985.

Винберг. А.И. Предмет и метод советской криминалистики // Криминалистика. – М., 1950.

Густов Г.О. Моделирование в работе следователя. – Л., 1980.

Жбанков В.А. Тактика следственного осмотра. – М.,1992.

Зорин Г.А. Криминалистическая методология. – Минск, 2000.

Лузгин И.М. Моделирование при расследовании преступлений. – М., 1981.

Баев О.Я., Баева Н.Б. Реальные следственные ситуации и их модели // Вопросы совершенствования методики расследования преступлений. – Ташкент, 1984. – C. 53-59.

Штофф А. Моделирование и философия: Монограф. – М.-Л., 1966.

Криміналістика: Підруч. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К., 2004.

< Попередня   Наступна >