219

---

І.Ж. Торончук

З ІСТОРІЇ ПОЛІЦІЇ НА БУКОВИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД ПІД ВЛАДОЮ РУМУНІЇ

Досліджуються історико-правові аспекти становлення та діяльності органів поліції на Буковині у міжвоєнний період, особлива увага звертається на законодавче регламентування, структурну організацію та кадрове забезпечення цих органів.

Ключові слова: генеральний субінспекторат поліції, регіональний субінспекторат поліції, поліція, закон, городові.

Постановка проблеми. Після окупації 1918 р. Буковини ру­мунськими військами австрійську систему управління, самовряду­вання, судочинства, правопорядку поступово ліквідовано. Нато­мість виникали й створювалися, розгортали діяльність нові владні інституції, серед яких – поліція. Особливості її діяльності заслуго­вують належної уваги з огляду на те, щоб відтворити справжню картину панування окупаційного режиму на Буковині, споконвічній українській території.

Стан дослідження. Ні у вітчизняній, ні в румунській історіографії, в тому числі історико-правовій, нема спеціальних досліджень інституту поліції на Буковині у міжвоєнний період. Отже, її діяльність на окупованих землях у 1918–1940 рр. мало досліджена і тому вважається своєрідною «білою плямою» в українському буковинознавстві. Є лише окремі згадки про поліцію у працях І. Піддубного [1]. Вивченням питання організації діяльності румунської поліції у міжвоєнний період останніми роками зацікавилися румунські науковці В. Бобеску [2] та В. Міхайлаке [3]. Однак, і во­ни мало уваги приділяють питанням створення румунської поліції на Буковині у той період.

Враховуючи цю обставину, ми поставили мету – здійснити історико-правовий аналіз організації та діяльності органів румунської поліції на Буковині у міжвоєнний період (1918–1940 рр.).

t-align: justify;">Виклад основних положень. Встановлення румунської влади на Буковині у листопаді 1918 р. супроводжувалося ліквідацією австрійських державних установ, насамперед силових структур. Пер­шими були розпущені австрійські поліцейські установи, а забезпечен­ня охорони правопорядку у містах Буковини покладалося на військових 8-ої дивізії, розташованої у Чернівцях, жандармерію, службовців повітових префектур та поліцейський персонал (поліцейських краю, що раніше працювали в органах поліції за Авст­ро-Угорщини, але присягнули на вірність румунському королю та на­роду) [4, с. 3].

Створення поліцейських органів на Буковині почало здійснюватися за зразком поліцейських органів, які діяли у старому королівстві (регаті). Так, ще наприкінці 1918 р. було прийнято рішення створити у Чернівцях, Кишиневі та Клужі генеральні субінспекторати поліції, а для забезпечення правопорядку у Чернівцях у грудні 1918 р. було створено міську дирекцію поліції, яку в 1923 р. реорганізували у префектуру [5, арк. 1]. Але через складну політичну ситуацію в краї процес організації поліцейських органів на Буковині на румунський лад було відкладено до початку 1919 р., коли цим пи­танням почали цікавитися представники центральних органів влади Румунії. Тоді почав діяти Чернівецький генеральний субінспекторат поліції (раніше фактично існував лише на папері) у складі двох департаментів.

Свою роботу поліцейські органи Буковини в перші роки після її анексії Румунією організовували на основі румунських законів про діяльність поліції 1903 та 1908 р. і спеціальних інструкцій з організації роботи городових та секретних агентів Чернівецької дирекції поліції [6, с 247]. У цих інструкціях зазначалося, що діяльність поліції полягає у попередженні та протидії законними методами діяльності, спрямованій проти монарха, його родини, держави, громадського по­рядку, громадян та їх власності, розшуку правопорушників, здійснення попереднього слідства тощо [7, с 151].

Перші роки діяльності організованої на румунський лад поліції Буковини були найбільш складними. Працівників поліції часто зви­нувачували у зловживаннях, некомпетентності, бюрократичності та зв’язках із злочинцями [8, с 3]. З антипатією ставиться до поліції Чернівців, а особливо до її першого командувача К. Тарангула (за Австро-Угорщини він також був головою дирекції поліції у 1912 р.) столичні друковані засоби інформації [9, с 257]. Преса звинувачува­ла його у ностальгії за австрійським пануванням та зневазі до румунів, про що, як вважалося, свідчила, його кадрова політика. Се­ред керівних офіцерів поліції за його командування майже не було румунів, а більшість становили євреї (для призначення нових комісарів у 1920 р. він подав кандидатури трьох євреїв та одного українця, а серед секретних агентів, призначених ним, було чотири євреї, один українець та один поляк). За висновками «преси» така кадрова політика і стала причиною малоефективної діяльності поліції краю із впровадження політики Великої Румунії* у приєднанні провінції. Тому місцева влада вимагала радикальних дій від міністра внутрішніх справ, тобто звільнення цього командувача. Обґрун­товувалося це тим, що дії К. Тарангула у населення Буковини викли­кають тільки недовіру до поліції та румунської влади [10, с 2]. Тому у зв’язку із ситуацією, яка склалася на Буковині, уряд Румунії 4 червня 1920 р. прийняв постанову, якою на керівний склад поліцейських органів Буковини покладалася вже особиста відпо­відальність за діяльність поліцейських органів, про яку вони на­прикінці кожного тижня повинні були звітувати перед міністром внутрішніх справ [11, с 35].

З метою поліпшення ситуації з кадровим забезпеченням 30 червня 1921 р. був виданий декрет про уніфікацію вимог до персо­налу поліції Трансільванії та Буковини. Згідно з цим декретом перева­гу при влаштуванні на роботу у поліцію надавали румунам [12, с 148].

Були здійснені кадрові переміни та призначено нового керівника пре­фектури поліції І. Менеску (замість К. Тарангула). З його призначен­ням проведено реорганізацію структури поліції краю з поділом її на три відділи: кримінальний, адміністративний та з питань, пов’язаних з персоналом, який сам командувач і очолив [13, с. 1].

При префектурі поліції Чернівців було організовано роботу відділу дактилоскопії та фотографування (при цих відділах організовувалися безкоштовні курси з кримінології). У префектурі поліції було створено ще музей різних речей, які були конфісковані поліцією або були знаряддями скоєння злочинів. І. Менеску основну свою увагу спрямував на впровад­ження румунської мови як обов’язкової для працівників поліції, на що раніше майже не зверталося уваги. Для вивчення румунської мови працівникам поліції організовувалися спеціальні безкоштовні курси (пе­реважно шестимісячні). Після їх завершення всі поліцейські складали іспит, до речі, успішно [13, с. 1].

Світова економічна криза кінця 20-х – початку 30-х рр. XX ст. дала поштовх зростанню рівня злочинності у Румунії, що вимагало негайного проведення нової реформи організації поліції [7, с. 168– 169]. Як зазначав державний субсекретар Д. Іоаніцеску у своєму виступі перед палатою депутатів, чинна система організації поліції у Румунії є загниваючою, малоефективною та непрофесійною, а кількість неосвічених поліцейських завелика, хоч у всій державі є ли­ше сорок ліценціатів, а всі решта мають лише по чотири закінчених класи [12, с. 93]. Враховуючи ці факти та загальну ситуацію в державі 21 липня 1929 р. було прийнято новий закон про створення державної поліції. Ним започатковано проведення нових реформ в організації діяльності поліції на основі принципів уніфікації та спеціалізації поліцейського корпусу. Новим законом було створено у столиці Румунії м. Бухарест генеральну дирекцію поліції як координуючий орган з організації роботи поліції і забезпечення порядку та безпеки у містах. Генеральна дирекція поліції входила до складу Міністерства внутрішніх справ. На неї згідно з регламентом про організацію діяльності Міністерства внутрішніх справ від 25 січня 1930 р. поклада­лося загальне керівництво органами із забезпечення громадської та державної безпеки [7, с. 171].

Очолював генеральну дирекцію поліції Румунії генеральний ди­ректор, якому допомагав генеральний субдиректор (законодавством він був уповноважений виконувати обов’язки генерального директора у випадку його відсутності). Генеральний директорат поліції складався із дирекції адміністративної поліції, дирекції судової поліції, дирекції поліції сигуранци, інспекторату городової варти та жандармського бюро (основним завданням було організація співпраці між жандар­мерією та поліцією).

Організація роботи генерального директорату здійснювалася у трьох спеціалізованих напрямках: адміністративної поліції, судової поліції та поліції сигуранци.

Адміністративна поліція мала забезпечити охорону та захист основних прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією, сте­жити за охороною громадського порядку, здійснювати контроль за дотриманням законодавства, попереджувати злочинність. Її ще назива­ли «соціальною поліцією», бо вона постійно контактувала з населен­ням [12, с 111].

На судову поліцію покладалося здійснення слідства, розшук злочинців та віддання їх до суду.

Сигуранца (інформаційна служба) збирала інформацію про дії, спрямовані проти національної безпеки, про що доповідала вищому керівництву країни.

Законом 1929 р. була передбачена така структура румунської поліції: префектура поліції Бухареста, регіональні інспекторати поліції, квестури поліції у муніципіях, поліція міст резиденцій повіту, комісаріати або загони поліції містнерезиденцій повіту або сіл [14, арк. 7]. Особлива організація була передбачена для поліції Бухареста. За цим законом було створено сім регіональних інспекторатів поліції, серед яких - один у Чернівцях. Межі його юрисдикції визначалися спеціальним королівським декретом 1919 р. і поширювалися на всі повіти Буковини.

Чернівецький регіональний інспекторат поліції організову­вав та контролював діяльність всієї поліції Буковини. Також ним накопичувалася та аналізувалася інформація про діяльність поліції та стан забезпечення правопорядку у містах краю, звітував про це генеральному директорату поліції Румунії. Інспекторат складався з трьох департаментів: адміністративної поліції, судової поліції та поліції сигуранци. Очолювали департаменти шеф-комісари. Також при інспектораті діяв контролер з питань діяльності городових. Чернівецький регіональний інспекторат поліції як вища поліцейська установа краю на 1936 р. складався із інспектора, субінспектора, трьох шеф-комісарів, двох комісарів, п’яти поміч­ників комісарів, трьох поліцейських, архіваріуса, секретаря, п’яти дрібних службовців, трьох перекладачів, телефоніста та двох радіотелеграфістів [15, с. 248–249].

Організація поліції у містах залежала від того, чи були вони муніципіями, містами-резиденціями повітів чи містами-нерезидеціями повітів. У муніципіях (цей статус отримали Чернівці) законом 1929 р. діючі там префектури поліції були перейменовані у квестури поліції. Складалися вони з трьох бюро (адміністративного, судового та сигуранци). Очолював квестуру поліції – квестор, якому допомагав секретар, а на чолі бюро були шеф-комісари або комісари. Місто Чернівці, було поділено на вісім поліцейських секторів, на які поши­рювалася юрисдикція квестури поліції міста.

У 1936 р. до квестури поліції Чернівців входили квестор, секре­тар квестури поліції, три шефи бюро (шеф-комісари), чотирнадцять комісарів поліції, дванадцять помічників комісарів, шістнадцять агентів поліції, архіваріус, перекладач, фотограф та одинадцять працівників допоміжного персоналу. Також до квестури поліції були прикомандировані чотири комісари, їх помічники, агент поліції та представник допоміжного персоналу [15, с. 248–249; 11, с. 248].

У містах, які були резиденціями повітів на Буковині, були створені поліцейські установи у складі двох бюро (один для адміністративної та судової поліції, а другий – для сигуранци). Поліцію міста-резиденції повіту очолював шеф поліції, йому допома­гав секретар, а бюро очолювали комісари. Персонал поліції визначався величиною території міста та кількістю його населення. У містах, які не були резиденціями повітів, приміських та прикордонних селах створювалися комісаріати або загони поліції. Також при поліціях міст створювався спеціальний загін (відділ) городової варти з охорони гро­мадського порядку.

На Буковині організація поліцейських органів виглядала таким чином: у столиці краю діяли Чернівецький регіональний інспекторат поліції та квестура поліції Чернівців; поліцейські дільниці були створені у містах-резиденціях повітів Сучава, Сторожинець, Кимпулунг, Радівці; у містах краю діяли ще комісаріати поліції Георгія Гіка Воде, Вашківці, Вижниця, Серет, Гура-Гуморулуй, Пашкань. Загони поліції були створені у Заставні, Орашанах, Солці, Дорнештах, Дара-бань, Герці, Міхайленях, Савенах, Неполоківцях, Гура Путилей, Вамі тощо [17, арк. 12].

При залізничних вокзалах Буковини також були створені поліцейські пункти. Діяли вони при Чернівецькій залізниці, залізничних пунктах Григорія Гіка Воде, Хрещатик, Дарманешть, Адинката, Вижниця, Вашківці, Дорнешти [17, арк. 12]. Особовий склад цих пунктів не був чітко визначений та залежав від наявності закладе­них у бюджеті коштів на фінансування поліцейських органів. Наприк­лад, до складу пункту поліції Чернівецької залізниці на момент ство­рення входило двоє поліцейських, а з проведенням поліцейської ре­форми у 1929 р. та збільшенням бюджетного фінансування поліції уже шість осіб (один комісар, помічник комісара та чотири міських сержанти [17, арк. 10]). При залізничних пунктах Адинката, Вижниця, Вашківці, Дорнешти на момент створення діяли по одному поліцейському, при залізничних пунктах Хрищатик - двоє, а Дарма-нештах - чотири поліцейських.

Міністр внутрішніх справ мав також право створювати спеціальні поліцейські пости і загони, якщо для цього була необхідність, при державних установах за їх клопотанням і за умови їх фінансового утримання.

Працівники поліцейських органів Буковини у своїй діяльності також мали виконувати розпорядження префектів повітів та примарів міст з питань, що стосувалися забезпечення громадського порядку та національної безпеки. Безпідставна відмова у наданні такої допомоги поліцейськими краю могла каратися дисциплінарними стягненнями або навіть звільнення зі служби.

Юрисдикція діяльності офіцерів та агентів поліції поширювала­ся тільки на територію поліцейської установи, при якій вони працюва­ли. Офіцери та агенти поліції при розслідуванні правопорушень мали право самостійно накладати штрафні санкції на правопорушника (у мінімальних розмірах), якщо він визнавав свою вину. В іншому випад­ку складений протокол про правопорушення поліцейський негайно передавав на розгляд до місцевого суду.

Представники поліції (зокрема це стосувалося адміністративної поліції) при виконанні службових обов’язків зобов’язувалися носити форму встановленого зразка, якщо іншого не було передбачено у спеціальних службових інструкціях. Представники поліції та городової варти мали право на носіння зброї (вони озброювалися холодною зброєю, пістолетами і гвинтівками).

Право працювати у поліцейських установах мали громадяни Румунії, які відбули військову службу, мали відповідну освіту (рівень освіти визначав посаду, яку міг отримати кандидат; наприклад, для того, щоб бути призначеним комісаром поліції, кандидат мав мати ди­плом доктора або ліценціата права з питань організації та діяльності поліції) та склали успішно кваліфікаційний екзамен. На Буковині до складу комісії зі складання кваліфікаційного екзамену для працевлаш­тування в поліції входили генеральний інспектор та субінспектор поліції краю. Екзамен складався в усній (з конституційного та адміністративного права, румунської історії, географії та арифметики) та письмовій формах (з румунської мови, історії Румунії та арифмети­ки). Незважаючи на брак поліцейських кадрів, відбір проводився дуже ретельно. Про це, наприклад, свідчить той факт, що із 40 кандидатів на посади поліцейських кваліфікаційний екзамен 1 лютого 1928 р. успішно склали лише 25 [18, арк. 8].

Вище керівництво поліції, включаючи регіональних інспекторів, субінспекторів, квесторів та шефів поліції міст-резиденцій повітів, призначалися на посаду королівським декретом. Весь інший офіцерський склад призначався розпорядженням міністра внутрішніх справ. Перед початком роботи у поліції канди­дати, які відповідали встановленим законодавством вимогам та склали успішно кваліфікаційний екзамен, приводилися до служ­бової присяги. Інспектор регіонального інспекторату поліції скла­дав її перед міністром внутрішніх справ, а всі інші – перед своїм безпосереднім командуванням.

Слід відзначити, що постійною проблемою на Буковині була недоукомплектованість поліцейських штатів, про що свідчать численні звернення поліції краю до вищого керівництва країни про надання до­помоги у вирішені цього питання. Так, на 1926 р. у Чернівцях для до­укомплектування всіх її поліцейських секторів не вистачало 12 комісарів, 30 помічників комісарів [19, арк. 7]. Тому з метою подо­лання кадрової кризи в органах поліції та залучення до роботи в них нового персоналу, особливо офіцерського, 19 грудня 1934 р. було прийнято закон про спрощену процедуру отримання посад інспектора, субінспектора, квестора поліції, шефа поліції, секретаря квестури поліції, секретаря поліції. Право працювати у поліції та посісти згадані посади, обминаючи раніше існуючу систему просування по службі, мали ліценціати або доктори права, судді, цивільні службовці поліції, офіцери жандармерії та адвокати. Але ця новація не дала бажаного результату. Замість зміцнення статусу поліції в державі поліцейські структури почали втрачати свій вплив на населення, що було наслідком їх непрофесійності. Для подолання кризи поліцейських кадрів у 1938 р. було скасовано спрощену систему просування по службовій ієрархії та впроваджено спеціальну екзаменаційну комісію, яка мала проводити набір до офіцерського складу поліції та вирішувати питання про просування по службі поліцейських. До речі, працівникам поліції, які не були румунами за національністю, було дуже складно робити якусь кар’єрну.

Згідно зі ст. 95 згаданого закону діяльність поліцейських органів мала ґрунтуватись на принципах неухильного дотримання Конституції та законів; об’єктивності та відсутності особистої зацікавленості; не-розголошення службової та державної таємниці; поваги до вищого керівництва та громадян. Працівники поліції кожного року проходили службову атестацію, основна мета якої полягала у перевірці їх професійних навичок [20, арк. 16-17].

З проведенням поліцейської реформи зазнав змін і внутрішній розпорядок організації роботи поліцейських органів Буковини, який офіційно був затверджений регіональним інспекторатом поліції 1 червня 1930 р. Робочий день тривав з 8 до 19 год. У святкові дні робо­чий день розпочинався об 10.00 та тривав до 13.00. Субота була вихідним (на робочому місці мали бути лише чергові: комісар, агент поліції та телефоніст). Поява на роботі після вказаного часу суворо заборонялася, крім випадків, передбачених законодавством. Запізнення на роботу каралося позбавленням заробітної плати з півдня [21, арк. 125].

Румунським законодавством працівники поліції були зобо­в’язані проживати у місцевості, де вони працювали.

При поліцейських органах для організації забезпечення гро­мадського порядку створювався спеціальний відділ городових. Це був спеціально організований озброєний орган поліції, покликаний забез­печити правопорядок та стежити за виконанням чинних нормативних актів у містах. Відділення городових у Чернівцях було створено одно­часно із створенням у краї поліцейських органів і підпорядковувалося Чернівецькій дирекції поліції (з 1923 р. - префектурі, а з 1929 р. - регіональному інспекторату поліції). У Чернівцях, крім відділу піших городових, була створена ще секція городової кінноти. Особовий склад корпусу городових визначався залежно від передбаченого у державно­му бюджеті фінансування. З 1926 до 1934 р. у Чернівецькому повіті діяло 222 городових, з яких 190 – у Чернівцях, 10 – у секції Козмень, по 6 – у секціях Гіка-Воде, Заставна, Садгора та чотири по селах. До особового складу городової варти входили: 1 шеф загону, 9 шефів секцій, 12 старших сержантів, 200 городових [21, арк. 2].

Чергові зміни в організації діяльності як городової варти, так і поліції на Буковині (з 1938 р. Сучавської області) відбулися із встановленням королівської диктатури в Румунії у лютому 1938 р. 18 липня 1938 р. (за міністра внутрішніх справ А.Келінеску) було прийнято новий закон про організацію поліції. Ним передбачалося, що поліція міст у повітах переходила під командування командува­ча жандармським легіоном, крім поліції міст Бухарест, Олтеніца та Сіная [2, с. 271]. Але такий задум, провалився через неможливість знаходження механізму нової реструктуризації поліції та жандар­мерії, тому вже у лютому 1939 р. поліція вийшла з-під команду­вання жандармерії [23].

Наступна реформа поліцейських органів та кадрові зміни на Буковині відбулися на основі наказу міністерства внутрішніх справ Румунії від 1 березня 1939 р. Основна мета полягала у зміцненні поліцейського апарату шляхом надання його працівникам надзвичай­них повноважень для ефективнішого впровадження у життя королівської політики централізації влади на місцях [24, с. 2].

Румунська поліція припинила свою діяльність на Буковині наприкінці червня 1940 р.

Висновок. Отже, поліція на Буковині в міжвоєнний період представляла собою державний інститут, на який покладалися зав­дання з охорони існуючого державного та суспільного ладу, здійснення слідства та розшуку злочинців, нагляд за настроями на­селення у містах та селах, за іноземцями, пресою, міськими гро­мадськими організаціями.

––––––––––––

Буковина 1918–1940 рр.: зовнішні впливи та внутрішній розвиток (Матеріали і документи) / упор. та ред. С.Д. Осачука. – Чернівці: Зелена Буко­вина, 2005. – 328 с.

Bobocescu V., Istoria poli?iei romвne. - Bucure?ti, Edit. Ministerului de Interne, 2000. - 236 p.

Mihailache V., Suciu P. Istoria jandarmeriei Romвne: 1850-2000. -Bucure?ti: Editura Sylvi, 2000. - 468 p.

Instric?iuni asupra execut?rii serviciului de siguran?? оn Bucovina / Cern?u?i, Societatea tipografic? bucovinean?, 1919. - 8 p.

Держархів Чернівецької обл., ф. 18 сч, оп. 1, спр. 1471, 20 арк.

Instruc?ia pentru garda de siguran?? ?i agen?ii secre?i a Direc?iunei de Poli?ie оn Cern?u?i: Cern?u?i, Editura Direc?iei de Poli?ie, 1920. - 247 p.

Bobocescu V. Momente din istoria Ministerului de Internre. - Bucure?ti: Editura Ministerului de Interne, 1998. - 476 p.

Poli?ia din Cern?u?i оn leg?tur? cu bandele de ho?i // Glasul Bucovinei. -1920. - № 544. - 18 octombrie.

Никифорак М.В. Буковина у державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.). - Чернівці: Рута, 2004. - 384 с

Poli?ia din Cern?u?i оn lumina presei Bucori?tene // Glasul Bucovinei. -1920. - № 563.

Deciziune ministerial // Monitorul Bucovinei. - 1920. - F. 35. -14 iunie.

Pascu I. Dreptul polie?inesc Romоn.- Bucure?ti: Tipog. «Reforma social?», 1929. - 352 p.

Masuri de оndreptare la poli?ie // Glasul Bucovinei. - 1922. - № 1032. -16 iulie.

Держархів Чернівецької обл., ф. 5, оп. 2, спр. 1480. 18 арк.

Prodan D. Anuarul general al Municipiului Cern?u?i 1936. - Cern?u?i, Editura «Glasul Bucovinei», 1936. - 296 p.

Anuarul general al Municipiului Cern?u?i (1936) [alc?tuit de Domi?ian Prodan], Cern?u?i: editura «Glasul Bucovinei», 1937. - 296 p.

Держархів Чернівецької обл., ф. 30, оп. 2, спр. 8, 14 арк.

Держархів Чернівецької обл., ф. 30, оп. 1, спр. 61, 12 арк.

Держархів Чернівецької обл., ф. 38 сч., оп. 1, спр. 3870, 10 арк.

Держархів Чернівецької обл., ф. 30, оп. 1, спр. 151, 16-17 арк.

Держархів Чернівецької обл., ф. 30, оп. 1, спр. 72, 125 арк.

Держархів Чернівецької обл., ф. 13 сч, оп. 2, спр. 58, 5 арк.

Monitorul Oficial. - 1939. - № 51. - 21 martie.

O mare mi?care оn rвndurile func?ionarilor poli?iene?ti // Glasul Bucovinei. - 1939. - № 5564. - 3 martie.

 

 

< Попередня   Наступна >