Наукові статті Історії правоохоронної діяльності З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРІОД ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА (1921-1925 рр.)З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРІОД ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА (1921-1925 рр.)
| Наукові статті - Історії правоохоронної діяльності |
АЛТУЄВ В.М.,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ПЕРІОД ВІДБУДОВИ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА (1921-1925 рр.)
Питання становлення міліції Донецької губернії в період відбудови народного господарства та її боротьби з бандитизмом привертає увагу дослідників і наразі. У праці «Історія Донецької міліції. 1917–2000», написаній на основі широкого кола джерел великим авторським колективом, розглянуто динаміку розвитку бандитизму, відображено кількість бандитських наскоків на населені пункти, господарські органи, підприємства, державні установи, залізниці на території України, в тому числі й на Донеччині, у травні–жовтні 1921 р. [12, с. 120]. В окре-мій таблиці у виданні віддзеркалено кількісний склад учасників зареєстрованих банд, які бешкетували у Донецькій губернії з липня до листопада 1921 р. [12, с. 121].
У частині третій книги «Боротьба з кримінальною злочинністю» надано аргументований, підтверджений конкретними фактами аналіз форм і методів протидії правоохоронних органів криміналітету. Наголошується, що в 20-ті роки ХХ ст. функціонувала значна кількість установ і організацій, які тією чи іншою мірою були задіяні у ліквідації організованої карної злочинності. Та все ж основний тягар боротьби зі злочинним світом ліг на плечі працівників міліції і карного розшуку [12, с. 186].
Епізоди роботи органів міліції Донеччини щодо попередження формування нових банд та їх поповнення, участі працівників міліції у знешкодженні кримінальних груп у аналізований період наведено в «Нарисах історії міліції УССР. Макет», [11, с. 81-122] у колективній праці «З історії міліції Радянської України» [1, с. 55, 75-76].
На
У багатьох статтях автора цієї статті показано хід міліцейського будівництва на Донеччині, висвітлено заходи щодо організаційного, кадрового зміцнення губернської міліції, розповідається про боротьбу міліції шахтарського краю проти злочинності з ознаками організованості, про внесок працівників міліції у ліквідацію дитячої безпритульності в період іноземної інтервенції та громадянської війни і в перші повоєнні роки [16].
У 2002 р. з-під пера донецьких дослідників історії міліції вийшла праця «Біографія мужності. Пам’яті працівників Донецької міліції, загиблих при виконанні службового обов’язку», яка відразу ж привернула увагу широкого кола читачів, всього міліцейського загалу не тільки в Україні, а й поза її межами. Книгу неможливо читати без щему в серці. У ній вміщено нариси про працівників міліції, які залишились вірними обов’язку перед лицем смертельної небезпеки, загинули, захищаючи чиєсь життя, відстоюючи правду, справедливість, правопорядок. У книзі також аналізуються причини смертельного травматизму серед працівників органів внутрішніх справ.
При підготовці вказаної праці авторами були використані архівні матеріали, мемуари, картотеки, газетно-журнальні публікації, фотоархіви. Та головним джерелом для написання видання, як наголошує у вступній статті начальник УМВС України у Донецькій області генерал-лейтенант міліції Володимир Степанович Малишев, все ж залишались безпосередні зустрічі з рідними і друзями загиблих, вдовами, дітьми, матерями і батьками, братами і сестрами, колегами, які могли розповісти про саму людину, її захоплення, про її родину. Авторському колективу перш за все було потрібно знати про людину, а не фабулу її загибелі.
Наприкінці вступної статті до публікації В.С. Малишев підкреслює: «Ми не давали і не дамо сім’ї, яка втратила годувальника, залишитись наодинці з горем. Ми будемо виховувати кадри на особистих якостях тих, хто пішов від нас назавжди» [13, с. 5-6].
Отже, короткий огляд літератури свідчить про те, що українськими авторами зроблено значний внесок у вивчення соціального складу, проблем вдосконалення діяльності робітничо-селянської міліції Донецької губернії в один із складних і важливих етапів державного, господарського і культурного будівництва в Україні – в період відбудови економіки у 1921–1925 рр.
Разом з тим у висвітленні роботи Донецької губернської міліції у цей період існує немало прогалин: далеко не повністю відображено роль міліцейських служб і підрозділів у розгромі бандитизму в перші роки після громадянської війни, недостатньо проаналізовано щоденну напружену й безкомпромісну боротьбу органів міліції з ліквідації і запобігання кримінальної злочинності, не розкрито багатогранну громадську роботу загальної (зовнішньої) міліції, карного розшуку, промислової міліції.
Не претендуючи на повне висвітлення теми, ми в цій статті ставимо завдання дослідити деякі форми діяльності міліції Донеччини, показати високі морально-бойові якості, стійкість і героїзм працівників міліції у протидії з тими, хто ігнорував закони, порушував правові основи республіки в аналізовані роки.
Головну джерельну базу публікації склали матеріали державних архівів Донецької і Луганської областей, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України; рапорти начальників міліції повітів, округів губернії; дані про кількісний склад банд та напрямок їх руху; доповіді про сприяння органів міліції місцевій владі у виконанні постанов, розпоряджень, указів центральної влади; звіти, статистичні дані про розвиток та приборкання кримінального середовища, які вміщено у першому томі «Історія міліції України у документах і матеріалах», написаному під керівництвом відомих вчених П.П. Михайленка і Я.Ю. Кондратьєва.
Під час іноземної інтервенції і громадянської війни багато співробітників Донецької губернської міліції, як і всієї України, полягли у боях з військами Антанти, кайзерівської Німеччини, денікінськими, врангелівськими полчищами, різноманітними бандами, злочинним світом, померли від голоду, фізичного виснаження, тифу та інших хвороб. З переходом до мирного життя Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, Рада Народних Комісарів України, Донецький губернський виконавчий комітет приділяли багато уваги питанням поповнення органів міліції Донеччини шахтарями, членами комітетів незаможних селян, службовцями. Покращенню особового складу, зміцненню міліції за рахунок робітників і селян надавали великого значення Народний комісаріат внутрішніх справ України і Головне управління міліції і розшуку України. Наприклад, у жовтні 1922 р. НКВС УССР і Головміліцією республіки було запропоновано всім відділам управлінь губвиконкомів здійснити заходи щодо укомплектування міліції кращими посланцями незаможного селянства [3].
Фактичні дані свідчать, що колективи служб губернської міліції складали представники трудящих прошарків населення. Так, на 1 січня 1925 р. серед працівників загальної (зовнішньої) міліції у соціальному відношенні робітників було 42,7 %, членів комітетів незаможних селян – 50,8 %, службовців – 6,5 %, серед співробітників карного розшуку робітників було 52,3 %, членів комітетів незаможних селян – 35,2 %, службовців – 12,5 % [2].
Начальниками Донецької губернської міліції були: у 1920–1921 рр. –Олександр Васильович Філіпов, у 1921–1922 рр. – Сергій Іванович Яковлєв, у 1922 р. – Петро Йосипович Рябченко, у 1923 р. – Отто Карлович Егліт-Тучинський. У 1925 р. начальником Сталінської окружної державної і промислової міліції був Михайло Іванович Карнаухов, у 1925–1926 рр. Сталінську окру-жну міліцію і розшук очолював Горкунов (інших даних не встановлено) [12, с. 461].
Начальником карного розшуку Донецької губернії у лютому 1922 р. було призначено Оскара Бертольдовича Кона. У службовій характеристиці на нього вказувалося: «...досвідчений, сміливий працівник, розкрив ряд крупних пограбувань... Від начальників і агентів 1-го розряду Донгуброзшуку на з’їзді у грудні 1922 р. його було нагороджено шашкою кавказького типу». Пізніше О.Б. Кону за зразково поставлену роботу губернського карного розшуку, мужність у боротьбі з кримінальним середовищем було вручено золотий годинник «Таванес», срібний портсигар [12, с. 229].
Поповнюючись робітниками, членами профспілок, селянами, службовцями, міліція разом з тим звільнялась від тих випадкових людей, що вели паразитичний спосіб життя, грубо, брутально поводили себе з затриманими громадянами, пиячили, вимагали хабарів, порушували дисципліну, звільняли з-під варти бандитів, покривали злочинців, на свій лад тлумачили декрети, постанови центральної і місцевої влади: під час чистки у 1923 р. з органів Донецької губернської міліції було звільнено 12 % особового складу [8, с. 301].
Як відомо, в перші роки після закінчення громадянської війни продовжувалося запекле протистояння між радянськими загонами і політичними бандами. 29 січня 1921 р. Рада Народних Комісарів України видала постанову «Про міроприємства по боротьбі з бандитизмом», у якій поставлено конкретні завдання щодо ліквідації сил збройної внутрішньої контрреволюції. «Фронт боротьби з бандитизмом, – вказувалося у постанові, – оголосити фронтом такої ж державної важливості, яким був фронт боротьби з білогвардійськими генералами і яким є фронт по боротьбі з господарською розрухою» [7].
Винятково гострою, кровопролитною, жорстокою і запеклою була боротьба з бандитизмом на Донеччині. Бандитські угруповання, які діяли на території Донбасу, були численними. Так, у банді, яку напередодні нового 1921 р. було виявлено у Старобільському повіті, було понад 100 кавалеристів. Бандити мали у своєму розпорядженні кілька тачанок, кулеметів, багато гвинтівок, револьверів. Політична програма банди була невідома [8, с. 376]. Кількісний склад банд, які орудували у 1921 р. в губернії, коливався від 100 до 500 багнетів і шабель у кожній. [4 – С.1145 – Оп.2 – Спр.25 –Арк.159, 176, 228; – Спр.26 – Арк. 128, 129, 133, 148; – Спр.27 – Арк..69; – Спр.29 – Арк. 6,113, 140, 460. 5 – Ф.374 – Оп.1 – Спр.31 – Арк. 4,5,10; – Спр.33 –Арк.57].
Про масштаби боротьби органів міліції проти збройної внутрішньої контрреволюції дають уявлення окремі дані у статті журналіста А. Кирилюка «Склад і втрати міліції. Боротьба з бандитизмом», яку було надруковано у обласній газеті «Всесоюзная кочегарка» 5 лютого 1925 р. У публікації читаємо: «У 1921 р. у Донбасі працівників міліції було 8417 (даних про працівників карного розшуку немає). Робота міліції: вбито 657 бандитів, захоплено – 218, добровільно здалися – 23. Втрати міліції: загинуло 195 начальників міліції і міліціонерів, пропали без вісти – 21.
У 1922 р. працівників міліції було 1454, карного розшуку – 201. У збройних сутичках знищено 24 бандити, захоплено 42, добровільно здалися двоє. Під час ліквідації бандитських формувань обірвалося життя шістьох працівників міліції і розшуку.
1923 рік. Склад міліції і карного розшуку у цифрах: працівників міліції – 1343, карного – 118. Вбито 5 учасників бандитських зграй, захоплено – 396. У поєдинках з бандитами два працівники міліції загинули, троє тяжко поранені.
У 1924р. у міліції служили 1288 чоловік. У бойових операціях знищено 7 бандитів, захоплено у полон 40. Втрат серед робітників міліції і розшуку не було [6].
З 1 жовтня 1924 р. до 31 березня 1925 р. спільними зусиллями міліції, карного розшуку і органів ДПУ Донеччини ліквідовано одну банду і затримано 159 осіб, які вчинили різні антидержавні протизаконні діяння [8, с. 315].
Уже в перші мирні дні за вказівками Донецької губернської постійної наради по боротьбі з бандитизмом, розпорядженнями повітових виконкомів в райони зосередження банд направлялася необхідна кількість міліцейських співробітників. Так, у грудні 1920 р. – січні 1921 р. зведений загін з працівників міліції Алчевського і Луганського повітів перебував у бойовій командировці на Старобільщині. У складі загону було 466 чоловік. Командиром зведеного загону наказом начальника Донецької губернської міліції було призначено заступника начальника Луганської повітової міліції Шуленіна. Протягом двох місяців бійці загону на території Старобільського повіту, незважаючи на люті морози, заметілі, бездоріжжя, виявляли бандитські лігва і знищували їх. Десять тяжких боїв провели міліціонери з численними, добре озброєними, обмундированими кінними бандами. У селах, де перебували бійці зведеного загону, не було жодного випадку злочинних проявів, порушень громадського порядку. В результаті воєнних операцій працівники міліції ліквідували немало небезпечних учасників банд, виловили трудових і військових дезертирів. У боях з бандитами вони захопили два кулемети, 20 ящиків снарядів і 25 коней. Були втрати і у зведеного міліцейського загону: чотири бійці загинули під час знешкодження банд, багато одержали тяжкі поранення, двадцять чотири захворіли, були обморожені [8, с. 377-378].
Серйозної поразки було завдано добре озброєній банді співробітниками Луганської повітової міліції 26 квітня 1921 р. [5 – Ф.374 – Оп.1 – Спр.33 – Арк.43]. В останніх числах червня міліціонери 6-го району міліції Маріупольського повіту брали участь у ліквідації великої банди кістяк якої складали колишні денікінці та врангелівці [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.26 – Арк.148].
На територію одного з міліцейських районів Гришинського повіту у червні 1921 р. вдерлася махновська банда. Кров, сльози, знущання несли махновці жителям. Та не довго лютували нальотники цього разу. Назустріч їм безстрашно кинувся невеликий загін міліціонерів. У нерівній сутичці вони примусили ворогів відступити. Але досягнуто це було тяжкою ціною. На полі бою загинули працівники Гришинської повітової міліції Платон Гурін, Андрій Кулінич і Федір Сорокін [5 – Ф.476 – Оп.1 – Спр.14 – Арк.3].
Немало різноманітних банд було розгромлено в результаті сумісних бойових операцій міліції та підрозділів і з’єднань Червоної Армії, частин особливого призначення (ЧОП), трудящих. У кінці лютого 1921р. банду з двохсот шабель, що тікала від переслідування, було оточено і розбито неподалік від Єнакієвого ударною групою з працівників міліції та армійським летючим загоном [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.25 – Арк.159].
Зимою 1921 р. банда в кількості 140 чоловік грабувала заводи, фабрики, крамниці на околиці Кадіївки, тероризувала сім’ї робітників і селян. Для знешкодження бандитської зграї було створено бойовий загін, до складу якого ввійшли міліцейські, партійні працівники і бійці частини особливого призначення Кадіївки і ряду навколишніх волостей. В ніч з 22 на 23 лютого 1921 р. загін зустрів банду біля Бугаївки. У перестрілці і рукопашному поєдинку загін знищив багатьох тих, що хотіли зірвати господарське відродження, захопив у якості трофеїв 13 коней і 150 гвинтівок [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.25 – Арк.176].
Проти сил збройної внутрішньої контрреволюції спільно проводили бойові дії, боронили населені пункти органи міліції і комітети незаможних селян. Ось лише кілька прикладів. Морозним січневим ранком 1921р. кінна банда з 50 головорізів, немов зграя круків, налетіла на волосний центр Біловодськ Старобільського повіту. Бандити розраховували поповнити свої продовольчі запаси, зігнати злість на мирних людях. Та вороги прорахувалися.
Вдарив набат. Чергові співробітники міліції, які несли службу у Біловодській волості, разом з селянами перекрили шлях банді. Незважаючи на недостатню кількість зброї у оборонців, убивцям не вдалося вступити у селище. Смертю хоробрих полягли в бою міліціонери Ми-кола Білокур, Григорій Головін, Василь Молотак [5 – Ф.1164 – Оп.1 – Спр.17 – Арк.28].
В один із серпневих днів 1921 р. добре екіпірована банда, порушивши зв’язок, здійснила наскок на хутір неподалік від села Весела Гора на Луганщині. На допомогу жителям хутора прийшли працівники міліції, чопівці і незаможники Веселої Гори та сусідніх сіл. В результаті бою бандитам було завдано значних втрат, захоплено велику кількість зброї [5 – Ф.374 – Оп.1 – Спр.33 – Арк.119].
У боротьбі з бандитизмом, при виконанні службового обов’язку начальники міліції, міліціонери, командири і бійці міліцейських загонів виявляли героїзм, особисту мужність.
Восени 1921 р. населення Старобільського повіту тероризувала банда отамана Петренка. В ній налічувалось 60 шабель, три кулемети, дві тачанки. Швидко пересуваючись, бандити легко уникали переслідувань, сліди їх безнадійно губилися то в степу, то в лісі або в численних балках.
14 листопада дев’ять міліціонерів (прізвища встановити не вдалося) на чолі з Коваленком (інших даних не встановлено) об’їжджали територію Новоастраханської волості. Вони не чекали небезпеки. Здавалося, що немає на світі ніяких бандитів, що осіннє сонце ще довгодовго буде обігрівати їх своїми променями, а над степом, ще не затьмареним осінніми дощами, пливтиме й пливтиме у безвість прозоре павутиння. Як хотілося їм у той час миру, спокою, відпочинку! А смерть була поруч. Вона чатувала на міліціонерів з-за далекого кургану.
Вони могли б врятуватися. Вірні коні не підведуть, та й 9 проти 60 – дуже нерівні сили. Але совість, обов’язок підказували їм інше. Лише переглянулися востаннє, ніби прощаючись, і приготувалися до бою. Бо знали, скільки лиха заподіяла банда в повіті, скільки крові і сліз проллється, якщо вони відступлять зараз.
За наказом командира міліціонери сміливо атакували банду. Недовго тривав цей нерівний бій. І хоч зграя ворогів втратила третину свого складу, все ж перемогти її було не під силу дев’яти смільчакам. Працівники міліції полягли на полі бою [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.33 – Арк.40].
...Як і годину тому світило над степом сонце і пливло у прозору далину срібне павутиння. Але не чути вже голосного іржання коней, ні звуку, ні шелесту не чути. Тиша...
Складовою частиною боротьби органів міліції з бандитизмом була розвідувальна робота. Своєчасна інформація міліцейської розвідки про плани банд, напрямок їх руху, таємних агентів дала змогу ліквідувати немало бандитських гнізд, запобігти злочинним діям ворогів. Нерідко дані про банди діставалися дорогою ціною: не поверталися міліціонери-розвідники. Так, у 1921 р., здійснюючи розвідувальну у районах, вражених бандитизмом, загинули співробітники міліції Слов’янського повіту Гліб Денисенко і Іван Мостовий [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.37 – Арк.30-34].
Співробітник 1-го району міліції Старобільського повіту Полєпов, проникши в лігво банди, яка захопила село Шульгинку, довідався про її озброєння, дальший маршрут. Та хтось видав міліціонера. Довго катували лиходії Полєпова. Але жодного слова не почули від нього. Озвірілі недолюдки стратили розвідника [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.26 – Арк.118].
У травні 1921 р. банда захопила в полон розвідників – працівників міліції Старобільського повіту Івана Радченка, Федора Пілітрєва і Івана Шейку. Після страшних тортур вартових правопорядку було вбито [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.26 – Арк.47].
Завдяки даним міліцейської розвідки немало досвідчених, крупних, дрібних, мігруючих, місцевих банд було розсіяно, знекровлено, розгромлено. Довгий час чинила жорстокі злодіяння банда у Луганському повіті. Вона несподівано з’являлася то в одному, то в другому місці. Міліціонери-розвідники, переодягнувшись у цивільний одяг, довго ходили по балках, лісах до тих пір, поки на початку травня 1921 р. не виявили її місцезнаходження неподалік Слав’яносербська. 5 травня вороги з дикими п’яними криками влетіли в один із маленьких хуторів. Кати не підозрювали, що вони знаходяться в полі зору протидіючої їм сили. Удар об’єднаного загону працівників міліції, членів місцевого партосередку (червоногвардійців і комсомольців) був несподіваним і нищівним [5 – Ф.374 – Оп.1 – Спр.33 – Арк.57].
У період відбудови народного господарства міліція охороняли шахти, рудники, підприємства, ремонтні майстерні, радгоспи, склади, власність сільської кооперації тощо. Багато об’єктів завдяки міліцейській охороні не було зруйновано чи пограбовано. 19 квітня 1921 р. на один з рудників у Бахмутському повіті здійснила наскок мігруюча банда. До останнього набою відстрілювалися від нападників командир міліції Кречетов, співробітник повітміліції Ященко і службовець рудника Ваздюков. Ціною свого життя вони врятували державне майно, яке планували захопити бандити [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.25 – Арк.282].
Пильно ніс службу молодший міліціонер – працівник міліції Гришинського повіту Тор-саков. На початку 1922 р. його було відряджено охороняти ділянку залізниці, що веде до Рутченкового. Знаходячись там в наряді, Георгій Федорович помітив на 6-ій версті кількох чоловік, що намагалися розібрати колію. На наказ – підняти руки вгору незнайомці відповіли лайкою і пострілами. Одного з диверсантів молодший міліціонер застрелив на місці, іншого поранив. Але й сам упав, стікаючи кров’ю. Через годину цією ділянкою пройшов поїзд. Та охоронця, який запобіг аварії, вже не було в живих: він помер від отриманих поранень [14 – Ф.6 – Оп.2 – Спр.310 – Арк.7].
Нерідко працівники міліції Донеччини за наказом Головного управління міліції і розшуку УРСР, розпорядженнями Донецького губвиконкому і губернського управління міліції на прохання відповідних виконкомів направлялись на приборкання бандитизму у повітах сусідніх губерній України. Восени 1921 р. у Куп’янському повіті Харківської губернії прокотилася хвиля розбійних нападів, і туди було командировано кінний загін Слов’янської повітової міліції. Самостійно, а також спільно з місцевими працівниками міліції, незаможниками слов’янці знешкодили кілька добре технічно оснащених крупних банд, здійснили ряд операцій по очищенню сіл від криміналітету, затримали за підозрою у вчиненні злочинів кількох осіб, попередили ряд крадіжок із магазинів, хлібних пунктів, вжили низку заходів щодо відновлення діяльності кількох волвиконкомів. Своїм ставленням до роботи слов’янці завоювали повагу у жителів і керівників Куп’янщини.
7 листопада 1921 р. загін Слов’янської повітміліції зіткнувся з пошарпаною, але все ще дуже небезпечною бандою. Запеклим був бій. Загін міліції переслідував ворогів аж до остаточного їх знищення. У бою смертю героїв полягли мешканець Слов’янська Степан Федченко, працівники повітміліції Сергій Абрамов, Микита Геращенко, Данило Доброносов, Іван Дицький, Андрій Залізняк, Федір Зайцев, Марко Мирошников, Йосип Олексієнко, Яким Подолко.
Тіла загиблих було доставлено у Слов’янськ. Проводжати в останню дорогу бійців-міліціонерів прийшли співробітники міліції повіту, робітники, молодь, працівники прокуратури, суду повітового центру, незаможники з навколишніх сіл, представники міліції Харківської та Донецької губерній [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.37 – Арк.59].
Будучи адміністративно-виконавчим органом Рад, міліція республіки широко сприяла проведенню в життя декретів і законів ВУЦВК, Раднаркому України. В Донецькій губернії тільки з 1 жовтня 1922 р. по 1 жовтня 1923 р. державним, господарським органам, громадським організаціям подавали допомогу у виконанні постанов, указів, розпоряджень Центральної і місцевої влади 22 міліцейські загони, в яких нараховувалося 222 чоловіки [14 – Ф.6 – Оп.2 – Спр.355 – Арк.53].
Україна одержала у спадок від царизму та Тимчасового уряду страшне зло – професійну злочинність. Число кримінальників значно зросло під час громадянської війни. Карні зграї влаштовували розбійні напади на жителів, чинили вбивства, пограбування, підпали, погроми та інші небезпечні протиправні діяння. За даними НКВС УРСР у Донбасі у 1921 р. було здійснено 14698 різних злочини, у 1922 р. – 11580, у 1923 р. – 6605, у 1924 р. – 5922. Правоохоронними органами губерній у 1921 р. затримано 10310 осіб, які порушували закони та громадський порядок, у 1922 р. – 7240, у 1923 р. – 4269, у 1924 р. – 3435 [8, с. 304-305]. Міліцією Донеччини тільки з 1 січня до 1 серпня 1923 р. складено і передано в суди і карний розшук 6497 дізнань (міліцією республіки за цей час надіслано в судові органи і відділи карного розшуку 83499 дізнань) [8, с. 244-245].
Не менше половини всіх злочинів складали майнові, до складу яких входили розбої, пограбування, конокрадство, крадіння худоби, крадіння зі взломом, кишенькові крадіжки, протизаконні привласнення, розтрати, шахрайство, шантаж, підпали, навмисне знищення майна.
Про криміногенну ситуацію в республіці, роботу міліції і карного розшуку України щодо розкриття майнових злочинів з 1 жовтня 1924 р. до 31 березня 1925 р. дає уявлення таблиця 1.
Отже, у жовтні 1924 р. – березні 1925 р. міліція і карний розшук Донеччини серед дев’яти губерній України займали перше місце по розкриттю майнових злочинів (63,7 %). В цілому рівень виявлення і розкриття майнових протиправних діянь у республіці був низьким (53,3 %). [8, с. 316-317].
Органи міліції знаходилися на передньому краї боротьби зі злочинами проти особистості. Злочини проти особистості – це умисні вбивства, вбивства на замовлення, вбивства по необережності, тяжкі тілесні ушкодження, статеві злочини, звідництво і утримання притонів, таємних будинків розпусти. За даними Головміліції УРСР, у жовтні 1924 р. – березні 1925 р. значну кількість вбивств було вчинено на Чернігівщині і Київщині, вбивств по необережності і самогубств – на Харківщині, Київщині та Подоллі, нанесено багато тяжких тілесних травм громадянам на Одещині і Донеччині, найбільше нападів на жінок з метою зґвалтування здійснено на Одещині.
Завдяки активній допомозі добровільних помічників, широкій, активній підтримці громадськості, вмілим, професійним оперативним діям міліція і карний розшук України, в тому числі і Донецької губернії, досягли значного рівня розкриття злочинів проти особистості протягом періоду з 1 жовтня 1924 р. до 31 березня 1925 р. Про це наглядно свідчить таблиця 2 [8, с. 316].
На той час високим був рівень розкриття посадових злочинів, тобто випадків зловживання, невиконання службових обов’язків, бездіяльності окремих керівників, хабарництва та провокацій, присвоєнь, розтрат, підробки документів. Шахтарями, металургами, членами комнезамів, службовцями у жовтні 1924 р. – березні 1925 р. у міліцію і карний розшук Донеччини було подано 386 заяв про порушення законодавства посадовими особами різних рангів. Було успішно розслідувано 316 скарг громадян на посадовців, що складало 82 %. Тоді працівники міліції і карного розшуку Донецької губернії щодо припинення посадових злочинів зайняли друге місце в Україні, поступаючись лише правоохоронцям Поділля (83 %) [8, с. 315-316].
Отже, у жовтні 1924 р. – березні 1925 р. міліція і карний розшук Донеччини досягли певних позитивних результатів у протидії деяким видам злочинності. Про те, що у вищеназваний період зростав професійний рівень правоохоронців Донбасу, слідчої роботи з питань правильної кваліфікації і доказування фактів організованої кримінальної злочинності, взяття оперативними службами під жорсткий контроль кожної відомої грабіжницької групи, самогонників, злісних хуліганів, спекулянтів, перекупників краденого, рекетирів, ділків наркобізнесу, про забезпечення безпеки населення міст, сіл, шахтарських і робітничих селищ умілою, чіткою організацією патрульно-постових нарядів, про зростання розкриття діянь криміналітету свідчать дані таблиці 3 [12, с. 186].
В цілому в масштабах держави досягнення у боротьбі зі злочинним світом були незначними. Тисячі замовників і виконавців жорстоких вбивств, лідерів та активних учасників організованих кримінальних банд, небезпечних рецидивістів, хабарників і корупціонерів, валютників, розкрадачів державного майна у великих та особливо великих розмірах, вуличних хуліганів, ґвалтівників, розповсюджувачів наркотичних засобів не відповіли за свої дії перед суспільством, уникнули справедливого покарання. Виступаючи на другій Всеукраїнській адміністративній нараді при НКВС УРСР 20 червня 1925 р., начальник міліції розшуку України І.К. Якимович навів такі дані: у 1923 р. було розкрито 49 % злочинів, вчинених у республіці, а у 1924 р. – 59 % [8, с. 318].
...Сухі офіційні дані, безмовні цифри. Та за ними – щоденна кропітка робота вартових законності і правопорядку. Ось лише кілька фактів. Працівники карного розшуку Старобільського повіту тільки у жовтні 1921 р. розкрили 2 крадіжки, 3 пограбування, 2 економічних і посадових протизаконних діяння, попередили 2 замахи на життя громадян, затримали 21 правопорушника, в перестрілці знищили трьох небезпечних рецидивістів [5 – Ф.1219 – Оп.1 – Спр.18 – Арк.7].
На початку 1923 р. на одному із заводів у Юзівці були випадки крадіжки телефонних апаратів, друкарських машинок, скла, заліза, будівельних матеріалів. Адміністрація підприємства звернулася з заявою у карний розшук. Правоохоронці в результаті стеження виявили на ринку громадянина, який продав крадене. Скрупульозно розшуковці збирали доказову базу його злочинної діяльності. Саме через підозрюваного міліціонери виявили зграю ворів, які не тільки викрадали заводське майно, а й немало вчинили крадіжок з осель юзівців. Групу «квартирників» було заарештовано [14 – Ф.6 – Оп.2 – Спр.126 – Арк.8].
У кінці липня 1923 р. у Юзівці в результаті оперативно-розшукових дій працівниками міліції було затримано кримінальну зграю, яка з метою пограбування здійснювала збройні напади на магазини, їдальні, склади з одягом та взуттям, відбирала речі у громадян на тічку [14 – Ф.6 – Оп.2 – Спр.126 – Арк.7].
Непримириму боротьбу вела міліція з самогоноварінням та пияцтвом. Тільки у січні – квітні 1923 р. співробітниками губернської міліції було конфісковано 904 самогонних апарати, складено на самогонників і п’яниць 2831 протокол [15].
Неможливо забезпечити громадську безпеку без надійного контролю над зброєю. Незаконний обіг вогнепальної зброї значною мірою загострює оперативну обстановку. В аналізований період протиправне розповсюдження зброї на Україні набуло неабияких масштабів. Як кримінальних, так і антидержавних проявів було б значно більше, якби не широка профілактична робота органів міліції. Йдеться про конфіскацію кастетів, нунчаків, кинджалів, шабель, шашок, гранат, револьверів, гвинтівок, патронів і навіть кулеметів у населення. Так, у жовтні 1923 р. – вересні 1924 р. міліцією Донецької губернії було вилучено у громадян 792 одиниці вогнепальної зброї, 75 одиниць холодної зброї, близько 800 патронів [14 – Ф.5 – Оп.2 – Спр.37 – Арк.35].
Стримуючи дії кримінально-злочинних елементів, працівники міліції виявляли відвагу, готовність прийти на допомогу людям, яким загрожує небезпека. Старший міліціонер Іван Данилович Дуб’янцев і молодший міліціонер Дмитро Єремійович Воскобойников з Луганської повітміліції неодноразово одержували подяки від керівництва за припинення діяльності рекетирських груп, за розкриття джерел розкрадання матеріальних і грошових ресурсів та повернення їх державі, за пошуки нових підходів до організації охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями, за притягнення до відповідальності шулерів, сутенерів, ворів. 8 березня 1922 р. трагічно обірвалося життя Дуб’янцева і Воскобойникова під час операції по знешкодженню зграї антидержавних елементів.
Старший міліціонер-співробітник Луганської повітової міліції Віталій Григорович Чуйко запобіг кільком злочинам, пов’язаним із посяганнями на життя громадян, на їх власність, розшукав немало осіб, котрі переховувалися від слідства і суду, затримав «гастролерів», склав немало адмінпротоколів про корупційні діяння. У поєдинку з бандитським угрупованням 3 серпня 1922 р. перестало битися серце стража порядку [14 – Ф.6 – Оп.2 – Спр.310 – Арк.20,28].
У процесі ліквідації банд і кримінальних зграй багато міліцейських начальників і міліціонерів отримали тяжкі поранення, стали інвалідами. Та не огрубіли, не стали жорстокими серця воїнів правопорядку. Про доброту, чуйність, гуманізм вартових законності свідчить той факт, що вони, незважаючи на власне тяжке матеріальне становище, на існування впроголодь, брали на своє утримання дітей-сиріт. Так, невелика за своїм штатом міліція Старого Айдару взяла у січні 1921 р. на виховання шість безпритульних хлопчиків і дівчаток [4 – Ф.1145 – Оп.2 – Спр.68 – Арк.40].
Напередодні нового 1921 р. у всіх повітах Донбасу було проведено «Тиждень захисту дітей» з метою надати матеріальну допомогу сиротам, батьки яких не повернулися з війни [11]. «Тижні захисту дітей» організовувалися і в наступні роки, і завжди активними їх учасниками були міліцейські працівники міст, селищ, повітів Донеччини.
За свою діяльність органи міліції одержували подяки від колективів шахт, заводів, членів комітетів незаможних селян, державних органів. Наприклад, у грудні 1924 року Народним комісаріатом внутрішніх справ України було відзначено значні досягнення у роботі промисло-вої міліції Донецької губернії [14 – Ф.5 – Оп.2 – Спр.32 – Арк.40].
Отже, багатогранною, самовідданою діяльністю у 1921-1925 роках міліція Донеччини забезпечувала умови для мирної праці шахтарям, робітникам, селянам, інтелігенції, сприяла господарському відродженню, культурному будівництву.
Список використаної літератури:
Александров Ю.В., Воронин Б.А., Гельфанд И.А. и др. Из истории милиции Советской Украины. – К., 1965.
Бюллетень Народного Комиссариата внутренних дел УССР. – X., 1925.– № 8(23). – С. 41.
Вісті. Газета Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. – 1922. – 1 листопада.
Державний архів Донецької області.
Державний архів Луганської області.
Кирилюк А. Состав и потери милиции. Борьба с бандитизмом // Всесоюзная кочегарка: Газета Донецкого губкома КП(б)У и губисполкома. – 1925. – № 28(1327). – 5 февраля.
Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР (1917–1925 гг.) – Т.І. – К., 1966. – С. 221.
Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – К, 1997. – Т.І: 1917–1925 рр.
Міхєєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1921–1928 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – Донецьк,1999.
Неботов А. Боевые годы – Донецк, 1959. – С. 125.
Очерки истории милиции УССР. Макет. Экз.№136-К,1965.
История Донецкой милиции. 1917–2000 / Ред. совет: Малышев В.С. (предс.), Бесчастный В.Н., Кириленко Л.Д. и др. – Донецк, 2000.
Биография мужества. Памяти сотрудников Донецкой милиции, погибших при исполнении служебного долга / Ред. совет: Малышев В., Бесчастный В., Кучинский А. – Донецк, 2002.
Центральний державний архів вищих органів влади і управління України.
Щит революционного порядка: Журнал милиции и розыска УССР. – Х, 1923. – № 1. – С. 61.
Алтуєв В.М. З історії міліції Донбасу (1921) // Український історичний журнал – 1968. – № 2. – С. 95-98; Алтуєв В.М. Участь Донецької губернської міліції у боротьбі з політичним бандитизмом в період громадянської війни (1919-1920) // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 82-94; Алтуєв В.М. Участь Донецької губернської міліції у боротьбі з бандитизмом на початку періоду відбудови народного господарства (1921р.) // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 4. – С. 75-90.
< Попередня Наступна >