Головна Наукові статті Євро інтеграція ЗНАЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ ЗГІДНО З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

ЗНАЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ ЗГІДНО З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

Наукові статті - Євро інтеграція
336

І.М. Яворська

ЗНАЧЕННЯ УЗАГАЛЬНЕНЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ ЗГІДНО З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ

Досліджено роль і значення узагальнень судової практики в контексті судово-правової реформи в Україні, місце і значення рішень верховних судів у системі джерел права України, визначено тенденції розвитку правової системи України і у зв’язку з цим переосмислено зна­чення узагальнень судової практики в умовах проведення судової реформи в Україні згідно з європейськими стандартами.

Ключові слова: узагальнення судової практики, правова сис­тема України.

Постановка проблеми. Як і у міжнародному [1, с 204-209], так і у національному праві все чіткіше простежується тенденція до поси­лення ролі і значення судової правотворчості. У процесі гармонізації законодавства України з правом ЄС, в умовах проведення судово-правової реформи в Україні значення і роль рішень верховних судів безперечно підлягатиме переосмисленню. Так, про необхідність визна­чення ролі постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальному судочинстві як джерела права та про необхідність взаємозв’язку та співвідношення приватного і публічного права в період адаптації правової системи України до права ЄС відзначено у Рекомендації, прийнятій у рамках проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми правової системи України», що проходила 29 жовтня - 1 листопада 2009 р. у м. Алушта. Проте питання правотворчої діяльності судових органів все ж залишається спірним. З цього приводу існують різні, часто проти­лежні, точки зору.

Стан дослідження. Питання судової правотворчості останнім ча­сом викликає жвавий інтерес не лише у колі науковців, а й практиків. Так питання щодо можливості існування прецедентного права в Україні досліджували

ся В. Мідзяновською, В. Собковою. Роль та значення уза­гальнень судової практики, значення постанов Пленуму Верховного Суду України стали предметом наукових зацікавлень Д. Притики [2, с 3-9], А. Осетинського [3, с 106-116], А. Яреми [4]. Необхідність та актуальність дослідження ролі і значення судової правотворчості обу­мовлена проведенням судово-правової реформи в Україні.

Виклад основних положень. Питання судової правотворчості протягом століть займали увагу не тільки давньоримських, а пізніше, у середні віки – англійських та інших західноєвропейських учених [1, с. 204–209]. Роль правосуддя у формуванні права настільки значна, що відомий вчений О. Холмс зазначав, що «право – це не що інше, ніж передбачення того, що судді будуть робити насправді» [5, с. 173].

Незважаючи на те, що правова система України має найбільше спільного з правовими системами саме європейської континентальної (романо-германської) правової сім’ї, все ж гострою, як зазначає Д. Притика, є проблема наявності випадкових нормативних неузгодженостей у праві України, що насамперед стосується колізій між нор­мами законодавства та суперечностей у приписах одного і того ж за­кону. Недосконале законодавство є причиною неоднакового тлумачен­ня та застосування норм права суб’єктами господарювання [2, с. 3–9]. Саме тому цінним та необхідним є досвід судової практики, що знахо­дить вияв в узагальненнях судової практики.

Згідно з ч. 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. [6] Верховний суд України дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не­чинними роз’яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.

Викладаючи своє бачення подальшої судової реформи щодо за­безпечення однакового та правильного застосування судами законо­давства та вдосконалення процесуального законодавства, А. Осетин­ський [3, с. 106–107] пропонує нормативно закріпити визнання право­вих позицій, викладених у роз’ясненнях президій вищих спеціалізованих судів, Президії Верховного Суду України та Пленуму Верховного Суду України, визнати їх такими, що підлягають враху­ванню судами при розгляді аналогічних справ.

Заступник голови Верховного Суду України А. Ярема пропонує «вдосконалювати правозастосування в судах, яке буде забезпечувати рівень захисту цивільних прав, що відповідає визнанню України пра­вовою державою, за наявності того нормативного матеріалу, який є» [7, с 6]. Одним із напрямів посилення ролі судової влади та удоскона­лення правозастосування слід визнати позицію у цьому напрямку Вер­ховного Суду, що передбачена ч. 3 п. 3 ст. 54 та ч. 2 п. 6 ст. 55 Закону «Про судоустрій України» та полягає у розгляді матеріалів узагаль­нення судової практики і прийнятті відповідних рекомендацій Президією Верховного Суду, а також у наданні Пленумом Верховного Суду України судам загальної юрисдикції роз’яснень з питань застосу­вання законодавства.

В Україні законодавством закріплене основне джерело права -закон, але останнім часом все частіше виступають предметом дискусій питання про те, чи можуть поряд із законом існувати і ма­ти легальне становище інші джерела права - судовий прецедент та звичай [7, с 7], так само, як це має місце і в інших країнах [8, с 157-159]. У зв’язку з цим вітчизняні автори називають ряд тенденцій, що характеризують розвиток правової системи сучасної України, а саме: радикальна якісна новелізація права (прискорення формування нових галузей та інститутів права та законодавства); інтенсифікація законотворчої діяльності; плюралізація форм (дже­рел) права; зменшення рівня формалізованості права, ступеня визначеності його норм.

Розглядаючи прецедент як можливе джерело права України, Д. Кирилюк вважає, що, по-перше, прецедент може вважатися безпосереднім джерелом права, тобто належним чином оформленим положенням, на яке можна покластися при прийнятті юридично зна­чущих рішень; по-друге, може впливати на процеси правотворчості та правозастосування, а також на формування юридичної практики зага­лом [9, с 79-80].

На думку В. Мідзяновської, що коли йдеться про місце судового прецеденту в українській правовій системі, то слід зазначити, що він лише починає стверджуватися як джерело права в Україні, а тому ще передчасно говорить про структуру, зміст та види українських судових прецедентів. Існують поодинокі випадки застосування судового пре­цеденту судами України, в основному це випадки застосування норм Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини [10. с 122].

Сьогодні у законодавстві України навіть немає визначення по­няття «прецедент», хоча з прийняттям Кодексу адміністративного су­дочинства, у якому зазначена необхідність застосовування судами України рішень Європейського суду з прав людини, такий стан речей повинен бути переглянутим. Істотним кроком у напрямку посилення ролі і значень узагальнень судової практики у правовій системі України стало закріплення у Господарсько-процесуальному кодексі України серед підстав оскарження судових рішень, можливості оскар­ження рішень внаслідок його невідповідності рішенням Верховного Суду України або ж рішенню вищого спеціалізованого суду (ч. 2 ст. 111 ГПК України). Важливим видається і положення, закріплене у п. 3 цієї ж статті стосовно можливості оскарження рішення у разі ви­явлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акту в аналогічних справах [11].

Заступник директора Центру суддівських студій А. Алексєєв відзначає, що на сучасному етапі розвитку правової системи України виникають професійні правові дискусії стосовно можливостей існування в якості джерела права судового прецеденту, визначення ролі судової влади у формуванні та реалізації правової політики дер­жави, механізмів формування однакової судової практики, нового ви­значення ролі Верховного суду України у спрямуванні процесів право-застосування [12, с. 3].

Розвиток правової системи України має бути стратегічно зорієнтований на поступове впровадження в неї позивних елементів, властивих правовим системам англо-саксонської правової сім’ї (так званої системи «загального права») [13, с. 253] Цієї ж думки дотримується В. Мідзяновська, яка вважає, що роз’яснення Пленуму Верховного Суду України є однією з фундаментальних основ впро­вадження інституту судового прецедента в національну правову сис­тему України, яка, в свою чергу, потребує законодавчого закріплення в нормативно-правових актах [10, с. 123].

Правотворча роль судової практики офіційно визнається та­кож в Іспанії. Ця практика, що заснована в низці рішень Верховного Суду Іспанії, формує так звану загальну правову доктрину (doctrina legal). Її порушення згідно із законом є однією з найважливіших підстав для оскарження судових рішень до Верховного Суду. До держав, що офіційно визнають прецедент джерелом права, нале­жить і Швейцарія [14, с. 95].

У контексті досліджуваного питання істотним кроком на шляху забезпечення однакового застосування норм права судами України стало прийняття Верховною Радою України 22 грудня 2005 р. Закону України «Про доступ до судових рішень», яким запропоновано врегу­лювати відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції у цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справах, а також у справах про адміністративні пра­вопорушення та відносини щодо ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Роль і значення судової правотворчості також обумовлюється і необхідністю правильної імплементації норм міжна­родного права у нормативні акти України.

За результатами аналізу судової практики у цивільних, кримінальних, господарських справах можна констатувати, що акти Верховного Суду України вже давно відіграють роль судового преце­денту для нижчестоящих судів. Адже, як зазначають науковці, уза­гальнення судової практики та керівні роз’яснення щодо питань засто­сування законодавства є його правовою позицією щодо того чи іншого праворозуміння.

Таким чином, можна беззастережно погодитися з Д. Кирилюком стосовно того, що сучасне континентальне право країн, на які Україна традиційно орієнтується у своєму правовому розвитку, - це не тільки і не стільки кодекси і закони, скільки сотні і тисячі рішень судів різноманітних інстанцій, які стали результатом аналізу обставин кон­кретних справ, аргументів, покладених в основу попередніх рішень, а іноді і досить вільного та сміливого тлумачення цих кодексів (законів). Будь-яка систематизація законодавства, проведена навіть на найвищо­му науково-практичному рівні, в умовах динамічної ринкової економіки не може забезпечити по-перше, необхідний рівень деталізації правового регулювання, а по-друге - здатність правової системи динамічно реагувати на розвиток відповідних соціальних та економічних інститутів. Договірне, банківське, податкове право сучасної континентальної Європи розвинуте саме у вигляді преце­дентів - рішень не тільки вищестоящих, але і регіональних та місцевих судів, що вперше розглядають оригінальний, тобто безпрецедентний спір з визначеного питання.

Висновок. Отже, існує тісний взаємозв’язок між нормою права та рішеннями суду, часто на підставі узагальнень судової практики формується позиція законодавця, закріплючись у положеннях прийня­тих нормативно-правових актів. Узагальненнях судової практики, не будучи формальним джерелом права, все ж мають істотний вплив на формування та застосування оцінювальних понять, особливо у кримі­нальному праві. У законі все частіше вбачають тільки вираження за­гальних принципів, які надають великого простору для тлумачення, через що постійна судова практика все виразніше стає самостійним джерелом права.

–––––––––––

Хорольський Р.Б. Судовий прецедент як джерело права Європейського Співтовариства / Р.Б. Хорольський // Проблеми законності. – 1999. – Вип. 39. – С. 204–209

Притика Д. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства / Д. Притика // Право України. – 2005. – № 9. – С. 3–9.

Осетинський А.Й. Концептуальні аспекти подальшої судової рефор­ми. Деякі питання вдосконалення організації системи судів / А.Й. Осетинський // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 1 – С. 106–116.

Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / під ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.

Holmes O.W. Collected Legal Papers. – New York, 1920.

Див.: Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.

Сірий М.І. Забезпечення єдності судової практики – важливий на­прямок розвитку правової системи України / М.І. Сірий // Вісник Центру суддівських студій. – 2006. – № 6. – С. 6–9.

Собкова В. Місце судового прецеденту серед інших джерел права в англосаксонській правовій системі / В. Собкова // Право України. – 2007. – № 5. – С. 155–159.

Кирилюк Д. Чи визнається в Україні судовий прецедент? / Д. Кири-люк // Юридичний журнал. – № 4. – 2006. – С. 78–81.

Мідзяновська В. Судовий прецедент: структура, види / В. Мідзя-новська// Право України. – 2006. – № 3. – С. 119–124.

Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України: Закон України від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 30. – Ст. 246.

Алєксєєв А. Вступна стаття // Вісник Центру суддівських студій. – 2006. – № 6. – С. 3.

Марченко М.Н. О понятии «общее право» / М.Н. Марченко // Пра­воведение. – 1999. – № 4. – С. 251–263.

Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім’ї / С. Погребняк // Вісник академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 92–99.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук