ПИВОВАР І.В.,

викладач кафедри економіко-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯПОНЯТТЯ “КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ”

Існування в правовій науці юридичної категорії “культурні цінності” має концептуальне значення в межах проблеми її правової охорони. Аналіз літератури і чинного українського та міжнародного законодавства про використання, охорону і популяризацію об’єкта, що розглядається, свідчить про відсутність в юриспруденції єдиного розуміння цього поняття. Нині при визначенні означеного поняття у його зміст вкладаються найрізноманітніші характеристики. Це ускладнює оперування цією категорією в правозастосовній діяльності і не сприяє розробці оптимальних рішень щодо механізмів її правового регулювання. Значною мірою це пояснюється складністю та багатогранністю самого поняття “культурні цінності”, яке може розглядатися з філософської, культурологічної, юридичної та інших точок зору. Повного збігу ознак культурних цінностей названі підходи не можуть надати, але головне, що між ними не повинно бути принципових відмінностей.

На сьогодні можна стверджувати наявність деяких успіхів щодо практичного застосування поняття культурних цінностей: воно увійшло в нормативні документи українського законодавства, а також широко використовується в теоретичних розробках різних галузей науки.

Окремі аспекти дослідження питання культурних цінностей містяться в наукових розробках вітчизняних фахівців різних галузей науки, зокрема, правової (В. Акуленко, В. Печерський, О. Кофанова, О. Процюк, Л. Прибєга, Я. Фурман); культурології, пам’яткознавства (О. Дулов, С. Заремба, О. Калашникова). Викликають інтерес праці російських дослідників: М. Богуславського, С. Долгова, А. Джамбатова, Н. Кузнєцової, Е. Лачиної, С. Молчанова, В

На жаль, теоретичну та методологічну розробку проблематики культурних цінностей, а також законодавче їх тлумачення в Україні на сьогодні не можна назвати задовільними.

Перераховані вище обставини вимагають детального дослідження поняття “культурні цінності”.

Метою нашої статті є узагальнення теоретичних засад вивчення національної та міжнародної правової бази, а також думок провідних вітчизняних та російських фахівців у зв’язку з дослідженням проблеми правової охорони культурних цінностей.

Для досягнення поставленої мети розпочнемо наше дослідження з аналізу поняття “культурні цінності“, що міститься в законодавчих актах, які регулюють відносини в сфері їх використання і охорони.

Так, основні нормативно-правові документи пропонують подібні, майже ідентичні визначення, а саме:

в ст.14 Основ законодавства України про культуру визначено, що до культурних цінностей належать об’єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення. Унікальні цінності матеріальної та духовної культури, а також культурні цінності, що мають виняткове історичне значення для формування національної самосвідомості українського народу, визнаються об’єктами національного культурного надбання і заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання [1];

Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” пропонує наступне визначення: “культурні цінності – об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України”. Крім того, Закон містить вичерпний перелік об’єктів і предметів, що належать до культурних цінностей, а саме: оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва; предмети, пов’язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок; складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам’яток і пам’яток монументального мистецтва; старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції; манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в колекції; унікальні та рідкісні музичні інструменти; різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність; рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність; рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології; родинні цінності – культурні цінності, що мають характер особистих або родинних предметів; колекція культурних цінностей – однорідні або підібрані за певними ознаками різнорідні предмети, які, незалежно від культурної цінності кожного з них, зібрані разом становлять художню, історичну, етнографічну чи наукову цінність [2].

Позитивом цих двох визначень можна назвати те, що:

– культурні цінності розглядаються як сукупність матеріальних та духовних. Ця позиція є наслідком філософського поділу цінностей на матеріальні і духовні. Застосування терміну “об’єкт” вказує на об’єктивованість культурних цінностей, тобто матеріалізацію їх будь-яким чином (в камені, на папері, на магнітних носіях тощо), що має особливе значення для правозастосовчої практики: що саме визнавати предметами злочинів, диспозиції статей яких містять термін “культурні цінності”;

– передбачена їх правова охорона – “культурні цінності … підлягають охороні відповідно до законодавства України”;

– як вважає О.Л. Калашникова, ці визначення, безумовно, не тільки “враховують визначення міжнародної конвенції (про яку йтиметься далі у дослідженні), але й дещо уточнюють, а іноді й деталізують сам перелік об’єктів, що вважаються культурними цінностями [3, с. 310].

Поряд з тим у наведених визначеннях нормативно-правових актів можна виділити характерні недоліки:

вказуючи на наявність складових культурних цінностей, законодавець не розкриває їхнього змісту;

законодавець, визначаючи зміст досліджуваного поняття, використовує оціночні категорії: “мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення”. В багатьох випадках встановлення критерію значимості об’єкта – справа смаку того, хто оцінює предмет;

зміст поняття, що міститься в законі України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” розкривається шляхом детального переліку об’єктів і предметів, які до них належать. На жаль, бажання максимально конкретизувати предмет призводить до того, що, по-перше, законодавець вимушений формулювати громіздке визначення, по-друге, до втрати культурних явищ, що являють цінність, оскільки неможливо порахувати всі культурні цінності. Ми погоджуємося з А.П. Кореневим, який з цього приводу зазначав, що метод перерахування завжди містить у собі небезпеку неповноти [4]. Існує і протилежна думка, яка пов’язана з прикладним значенням такої дослідницької операції [5, с. 29]. Так, перед співробітниками правоохоронних органів нерідко постає завдання оцінити той чи інший предмет з токи зору його приналежності до культурних цілей. Як свідчить практика, завдання це найчастіше виявляється складним, оскільки не забезпечене відповідною професійною підготовкою кадрів оперативних і слідчих працівників. У практичній діяльності помилка у визначенні предмета, який є культурною цінністю, призводить до негативних наслідків (труднощі в реституції предмета при його крадіжці, неправильне визначення напрямків розкриття і розслідування злочинів тощо). Тому з метою запобігання помилок наданий перелік предметів, що належать до рухомих культурних цінностей (нерухомі культурні цінності – це культурна спадщина; дана теза випливає з аналізу існуючого правового поля України, про що йтиметься в подальших наших дослідженнях), є вкрай необхідним, має міститися у новій редакції поняття “культурні цінності” і бути скорегованим і закріпленим на рівні підзаконних актів (положення, інструкції);

- у ст.14 Основ законодавства України про культуру вживається термін “унікальні цінності”, які законодавець пояснює знову ж таки через використання оціночної категорії. Крім того, ці культурні цінності належать до об’єктів національного культурного надбання і заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання. При цьому в українському законодавстві відсутнє поняття “культурне надбання”.

На жаль, російське законодавство у сфері охорони культурних цінностей не може слугувати зразком для наслідування у цьому питанні, адже означений вище перелік недоліків, властивий українському національному правовому полю, може бути розширеним. Так, в “Основах законодавства РФ про культуру” під культурними цінностями розуміються моральність і естетичні ідеали, норми і взірці поведінки, мови, діалекти і говори, національні традиції і звичаї, історичні топоніми, фольклор, художні промисли і ремесла, витвори культури і мистецтва, результати і методи наукових досліджень культурної діяльності, будівлі і споруди, що мають історико-культурну значимість, предмети і технології, унікальні в історико-культурному відношенні території і об’єкти [6]. При практичному застосуванні цього терміну з метою охорони культурних об’єктів можуть виникати нерозв’язні складнощі (особливо щодо діалектів, говорів, національних звичаїв тощо), пов’язані з режимом, способами і методами охорони, що вимагає активізації діяльності з розробки охоронних механізмів [7, с. 15-16; 8, с. 86].

Аналіз міжнародних актів вказує на наявність у них поняття “культурні цінності”. Вперше їх визначила Гаазька Конвенція від 14 травня 1954 р. “Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту”. У ст.1 Конвенції говориться про три категорії культурних цінностей: а) по-перше, це цінності рухомі чи нерухомі, які мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі, як пам’ятники архітектури, мистецтва чи історії, релігійні чи світські, археологічні місцезнаходження, архітектурні ансамблі, які в якості таких представляють історичний чи художній інтерес, витвори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного чи археологічного значення, а також наукові колекції чи важливі колекції книжок, архівних матеріалів чи репродукції вказаних вище цінностей; б) по-друге, споруди, головним і дійсним призначенням яких є збереження чи експонування рухомих культурних цінностей, вказаних в п. “а”, такі як музеї, крупні бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для зберігання у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей, вказаних в п. “а”; в) центри, в яких міститься значна кількість культурних цінностей, вказаних в п.п. “а”, “б” – так звані центри зосередження культурних цінностей [9, с. 85].

З цитованого визначення видно, що поняття “культурні цінності” сформульоване достатньо широко з метою попередження знищення або пошкодження власне культурних цінностей, до яких, на нашу думку, належать тільки предмети, перераховані в п. “а” зазначеної Конвенції, на чому наголошує і В.В. Братанов [5, с. 29].

Більш прийнятним у відповідності цілям охорони є поняття “культурних цінностей”, що міститься в Конвенції ЮНЕСКО “Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності”, в якій до них віднесені цінності, що з релігійних або світських причин важливі для археології, доісторичної доби, історії, літератури, мистецтва чи науки та належать до однієї із категорій, перелічених у Додатку до цієї Конвенції [9, с. 118].

Згідно з Рекомендаціями “Про охорону рухомих культурних цінностей” під “рухомими культурними цінностями” розуміються всі рухомі цінності, які є виявом або свідоцтвом творчості людини чи еволюції природи та які мають археологічну, історичну, художню, наукову чи технічну цінність, і далі міститься перелік таких цінностей [9, с. 212].

З перерахованих вище визначень, що містяться у міжнародних правових актах, можна дійти висновку про відсутність універсальної дефініції поняття “культурні цінності”. Практично в кожному правовому акті містяться свої визначення, які використовуються в рамках тієї чи іншої конвенції, рекомендації тощо, виходячи з її конкретних цілей і завдань. Крім того, процитованим вище визначенням притаманні такі недоліки:

наявність оціночних категорій;

включення переліку об’єктів, що охоплює визначення “культурні цінності”, що може призвести до розширення або звуження кола предметів, які підпадають під правовий захист, але, як вже зазначалося, має значення для практичного застосування;

відсутність пояснень категорій (складових культурних цінностей), через які це поняття розкривається.

У міжнародних і національних правових документах також відсутнє однозначне розуміння категорії “культурні цінності”. Наведемо декілька визначень з метою підтвердження сказаного.

Культурні цінності – це особливий вид цінностей, який здатний тією чи іншою мірою задовольнити духовні та естетичні потреби людини і одночасно містить у собі художню або наукову, меморіальну чи іншу культурну цінність [10, с. 42; 11 с. 4].

Культурні цінності – конкретні предмети, що мають художнє, історичне, етнографічне, наукове значення і призначені для зберігання, відтворення й охорони [12, с. 91].

Культурні цінності – це унікальні матеріальні об’єкти, що охороняються державою, характеризуються значимістю для суспільства, його історії, культури, науки [13, с. 3].

Культурні цінності – унікальні речові витвори релігійного чи світського характеру, що охороняються правом, є результатом творчого самовираження людини в минулому чи теперішньому часі, мають значну історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для суспільства і виступають ланкою, яка пов’язує між собою різні покоління людей. Критеріями віднесення об’єктів до культурних цінностей є унікальність, загальнонародна державна значимість, особливий правовий режим [14, с. 8].

Культурні цінності – це унікальні твори релігійного або світського характеру, які охороняються законом і як результат творчого самовираження людини в минулому або теперішньому часі мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення для суспільства, підлягають збереженню і виступають ланкою, яка пов’язує між собою різні покоління людей [15].

Культурні цінності – це найважливіший елемент спілкування і взаємного зближення народів і країн. Вони є головним критерієм підтримки духовності і нерозривного зв’язку поколінь, об’єднують їх в єдиний ланцюг історичного розвитку [16, с. 57].

Культурні цінності – кількісно обмежені і неповторні матеріальні предмети (світські і конфесійні, рухомі і нерухомі, в єдиному числі і в комплексі), а також місця їх зосередження (зберігання і експонування), і нематеріальні цінності (імперативи, ідеали, еталони, регулятиви, принципи і норми), які представляють інтерес для культури (мистецтва, науки) і внаслідок цього підлягають освоєнню (набуття), збереженню, вивченню (відновленню), популяризації (експонуванню) [17, с. 7].

У перерахованих вище визначеннях наголошується на значущість об’єктів для людини і суспільства, проте помітно протилежне ставлення до їх матеріальності: від категоричного заперечення існування нематеріальних об’єктів (А.П. Сергєєв, О.В. Давлетшина вважають, що правове поняття “культурні цінності” об’єднує лише матеріальні об’єкти [18, с. 43; 19, с. 21]) до виділення нематеріальних цінностей в окрему групу (на думку Н.В. Михайлової, духовні культурні цінності, що являють собою нематеріальні результати діяльності людей, також можуть бути об’єктами права [20, с. 19]. На нашу думку, культурні цінності мають бути представлені сукупністю матеріальної та об’єктивованої (опредмеченої) духовної (нематеріальної) складових. Така позиція знайшла своє відображення у ст. 14 Основ законодавства України про культуру, про що йшлося вище.

Крім того, зі змісту наведених дефініцій поняття “культурні цінності”, яке використовується в юридичній українській та російській літературі, що присвячена проблемам їх вивчення, виникає таке враження, що кожен з дослідників наповнює зміст терміну своїм, зрозумілим лише йому змістом. На нашу думку, це пояснюється тим, що при виведенні поняття дослідники застосовували різні підходи (один або їх окремі комбінації), включаючи філософські концепції при визначенні поняття “культурні цінності”. Зокрема, для визначення “культурних цінностей” були застосовані такі підходи:

аксіологічний [17, с. 7] – пояснює культурні цінності як сукупність створених людиною матеріальної і духовної її складових;

описовий [10, с. 42; 11, с.4] – перераховує окремі види культурних цінностей;

історичний [16, 57] – наголошує на конкретно-історичному характері культурних цінностей, які є ланкою, що поєднує різні покоління;

історично-описовий [16; 14, с. 8].

Щодо наявності у вищевикладених дефініціях такої юридичної ознаки, як правова чи державна охорона, яка пояснюється обов’язковістю державного регулювання відносин у сфері збереження, використання та захисту культурних цінностей, то можна, на жаль, вказати лише на дослідників Н.Н. Шарапова [13, с. 3], С.Г. Долгова [14, с. 8]. Застосування цієї ознаки свідчить про намагання розглянути культурні цінності як об’єкт правового регулювання.

Таким чином, проведений аналіз наукових та правових джерел дозволяє дійти висновку про актуальність та необхідність дослідження правової і теоретичної природи поняття “культурні цінності”, а також суміжних категорій “культурна спадщина”, “культурне надбання”, їх змісту, структури та удосконалення правової регламентації.

Список використаної літератури:

Основи законодавства про культуру : Закон України від 14.02.1992 № 2117-ХІІ // ВВР України. – 1992. – № 21. – Ст. 294.

Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від 21.09.1999 № 1068-ХІV // ВВР України. – 1999. – № 48. – Ст.405.

Калашникова О.Л. Основи мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей : Підруч. – К., 2006.

Коренев А.П. Кодификация административного права и правила законодательной техники. – М., 1970.

Братанов В.В. Законодательная регламентация понятия культурных ценностей // Культура: управление, экономика, право. – 2007. – № 2.

Основы законодательства РФ о культуре: Закон РФ от 09.09.1992.

Калининская Я.С. Уголовная ответственность за уничтожение или повреждение па-мятников истории и культуры: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2008.

Вахитов А.К. Административно-правовая охрана объектов культурного наследия: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2007.

Україна в міжнародно-правових відносинах: Кн. 2: Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С. Шемчушенко та д-р юр. наук. В.І. Акуленко. – К., 1997.

Горбачев В.Г., Растопчин В.Г., Тищенко В.Н. Культурне ценности. Понятие, порядок приобретения, хранения и обращения. – М., 1989.

Кузнецова Н.И., Растопчин В.Г. Понятие культурных ценностей: Лекция. – М., 1993.

Процюк О. Контрабанда культурних цінностей: проблеми кваліфікації // Підприємництво, держава і право. – 2003. – № 8.

Шарапов Н.Н. Правовое регулирование перемещения через таможенную границу Российской Федерации культурных цінностей: Дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 2004.

Долгов С.Г. Культурные ценности как объекты гражданских прав и их защита: Автореф. … канд. юрид. наук. – М., 2000.

Кофанова О.С. Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинних посягань на культурні цінності: Метод. реком. – К., 2006.

Федорук А.К. Предупреждение противозаконного вывоза и ввоза культурных ценно-стей: стратегия и тактика украинского государства // Сборник докладов и нормативно-правовых актов государств-участников СНГ по проблемам сохранения культурных ценностей. – М., 2001.

Рыбак К.Е. Музей в нормативной системе (историко-культорологический анализ): Автореф. дис. … д-ра культорологии. – СПб., 2006.

Калининская Я.С. Уголовная ответственность за уничтожение или повреждение па-мятников истории и культуры: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2008.

Давлетшина О.В. Уголовно-правовая охрана культурных ценностей в РФ: Дисс. … канд. юрид. наук.– Ростов-на-Дону, 2004.

Михайлова Н.В. Государственно-правовая охрана историко-культурного наследия России во второй половине ХХ века: Монография. – М., 2001.